Ухвала

від 15.04.2013 по справі 2а-8427/12/0170/16

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 2а-8427/12/0170/16

15.04.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Іщенко Г.М.,

суддів Санакоєвої М.А. ,

Цикуренка А.С.

секретар судового засідання Бондаренко К.С.

за участю сторін:

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабат"- Шевцова Олена Анатоліївна, довіреність № 006 від 13.01.13

представник відповідача, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби- Гришин Роман Юрійович, довіреність № 84 від 24.10.12

представник позивача, Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабат"- Голованов Віктор Сергійович, довіреність № 005 від 13.01.13

розглянувши апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Александров О.Ю.) від 19.02.13 у справі № 2а-8427/12/0170/16

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабат" (вул. Земська, 13, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим,98100)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, місто Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

про скасування податкових повідомлень - рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 адміністративний позов Товариства з обмеженою відповідальністю "Арабат" задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 000212203 від 17.07.2012, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Арабат" зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146 602,00 грн., визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби № 000222203 від 17.07.2012, яким Товариству з обмеженою відповідальністю "Арабат" збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 087,19 грн., у тому числі на 45 888,69 грн. за основним платежем та на 8 198,50 грн. за штрафними санкціями, вирішено питання про судові витрати.

Не погодившись з даним рішенням суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.2013 скасувати та прийняти нове рішення по справі, яким в задоволенні адміністративного позову відмовити.

Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування Окружним адміністративним судом Автономної Республіки Крим норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи Товариство з обмеженою відповідальністю "Арабат" (далі-позивач) звернулось до суду із адміністративним позовом до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (далі - відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 17.07.2012: № 000212203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146 602,00 грн., № 000222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 087,19 грн., у тому числі на 45 888,69 грн. за основним платежем та на 8 198,50 грн. за штрафними санкціями.

Позовні вимоги мотивовані помилковістю висновків відповідача про нікчемність правочинів, укладених позивачем по взаємовідносинам з КП "Альянс", які мають ознаки сумнівності за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, за якими позивачем протиправно сформовано податковий кредит на загальну суму 146602,65 грн., оскільки фіктивність угод обумовлена матеріалами провадження за кримінальною справою, якою встановлена фіктивність утворення КП «Альянс».

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність порушень податкового законодавства з боку позивача та, відповідно, про відсутність правових підстав у відповідача приймати спірні повідомлення-рішення.

Із такими висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів, оскільки вони відповідають фактичним обставинам справи та вимогам матеріального права, що регулює спірні правовідносини.

Відповідно до статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України, завданням адміністративного судочинства України є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. До адміністративних суддів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією чи законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Кожному гарантується право на захист його прав, свобод та інтересів незалежним і неупередженим судом (стаття 6 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини першої статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України, розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Отже, згідно з вищенаведеними нормами права, позивач має право звернутися до адміністративного суду з позовом, якщо він вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю відповідача (суб'єкта владних повноважень) порушено його права, свободи чи інтереси у сфері публічно-правових відносин. При цьому, обставину дійсного (фактичного) порушення прав, свобод чи інтересів позивача має довести належними та допустимими доказами саме відповідач .

Відповідно до частини першої статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

При апеляційному перегляді встановлено, що 17.07.2012 відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення: № 000212203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146 602,00 грн., № 000222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 087,19 грн., у тому числі на 45 888,69 грн. за основним платежем та на 8 198,50 грн. за штрафними санкціями.

Передумовою прийняття спірних повідомлень-рішень став акт № 745/22-03/30483664 від 31.03.2012 документальної позапланової невиїзної перевірки позивача з питань правових відносин з КП "Альянс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012.

Перевіркою встановлені порушення позивачем норм податкового законодавства, а саме: встановлено завищення рядка 26 залишок від'ємного значення податку на додану вартість на загальну суму 146602,00 грн. в порушення підпункту 7.2.6 пункту 7.2 Закону України "Про податок на додану вартість", пунктів 198,2, 198.3, 198.6 статті 198, пункту 200,1 статті 200, пункту 201.4 статті 201 Податкового кодексу України; пункту 3 статті 5 та пункту 1 статті 7 Господарського кодексу України; пункту 2 статті 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні"; встановлено, що порушення підпункту 3.1 статті 3 3, підпункту 8.1.2 пункту 8.1 статті 8 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств", статті 134 Податкового кодексу України, внаслідок зайвого включення до складу валових витрат амортизації та витрат на полишення основних фондів, призвело до заниження податку на прибуток, якій підлягає до сплати у бюджет на загальну суму 45888,69 грн.; до того ж, перевіркою не підтверджено реальність проведених господарських операцій з контрагентом - постачальником - КП "Альянс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 з урахуванням їх виду, обсягу, якості та розрахунків.

Судом була призначена судово-економічна експертиза з питання підтвердження документами бухгалтерського та податкового обліку позивача висновків державної податкової інспекції, які викладені в акті перевірки № 745/22-03/30483664 від 31.03.2012.

Судова колегія дослідивши висновок експерту від 07.02.2013 №309/12, оцінив його в порядку статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України, не знайшла підстав не довіряти висновкам експерта.

Відповідно до 138 Кодексу адміністративного судочинства України предметом доказування є обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги чи заперечення або які мають інше значення для вирішення справи та які належить встановити при ухваленні судового рішення у справі.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що між позивачем та КП "Альянс" укладено наступні договори: договір підряду №175 від 20.03.2008, відповідно якого КП "Альянс" приймає на себе обов'язки провести постачання устаткування і монтаж систем вентиляції кондиціювання об'єкту "Бізнес-центр" за адресою: місто Феодосія, вул. Чехова,5; договір підряду №1813 від 12.11.2010, відповідно якого КП "Альянс" приймає на себе обов'язки виконати роботи по реконструкції системи вентиляції басейна готелю "Лідія", розташованого за адресою: місто Феодосія, вул. Земська, 13; договір підряду №17 від 05.01.2011, відповідно якого КП "Альянс" приймає на себе обов'язки виконати роботи по реконструкції системи вентиляції басейну готелю "Лідія", розташованого за адресою: місто Феодосія, вул. Земська, 13.

Відповідно до умов угоди КП "Альянс" виписало накладні (акти виконаних робіт тощо) та податкові накладні на поставку товарів (робіт, послуг), перелік яких визначений в акті перевірки та наявність яких не заперечується відповідачем, на загальну суму 879616,00 грн., в тому числі податок на додану вартість 146602,65 грн.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що експертизою підтверджено, що за період з 01.01.2009 по 31.03.2012 КП "Альянс" виконало робіт для позивача на суму 921 552,00 грн. та включно податок на додану вартість 153 592,00 грн. Позивачем сплачено вартість виконаних робот в повному обсязі, перерахувавши на розрахунковий рахунок КП "Альянс" грошові кошти у загальній сумі 344 387,00 грн., що підтверджуються виписками банку, та платіжними дорученнями позивача. Таким чином КП "Альянс" було виписано податкові накладні на виконані роботи на загальну суму 909 616,00 грн. у тому числі податок на додану вартість - 151 602,67 грн.

Судом першої інстанції безперечно встановлено, що суми податку на додану вартість за податковими накладними включено до податкового кредиту відповідного періоду, відображених у реєстрі виданих податкових накладних, які відповідають даним додатку 5 до податкової декларації з податку на додану вартість, даним декларації з податком на додану вартість відповідного періоду. Так, до податкового кредиту була взята сума 146 602,67 грн. Тобто від загальної суми 151 602,67 грн. за мінусом двох податкових накладних № 1299 від 06.05.2009 на загальну суму 20 000,00 грн. у тому числі податок на додану вартість - 3333,33 грн. та № 1938 від 16.06.2009 а загальну суму - 10 000,00 грн. у тому числі податок на додану вартість - 1666,67 грн.

Таким чином, висновки, викладені в акті перевірки від 09.07.2012 № 745/22-03/30483664 щодо завищення залишку від'ємного значення податку на додану вартість та завищення податкового кредиту з податку на додану вартість на суму 146 602,65 грн. за період квітень 2009 року - січень 2011 року не підтверджені. Окрім цього, висновки відповідача щодо зайвого включення до складу валових витрат суми нарахованої амортизації та витрат на поліпшення основних фондів по господарських операціях з КП "Альянс" за період з 01.01.2009 по 31.03.2012, що призвело до заниження податку на прибуток на суму 45 888,69 грн., документами первинного бухгалтерського та податкового обліку не підтверджено, оскільки спростовується наявністю належним чином оформлених документів, а саме: накладною №4680 від 27.12.10 на суму 8960,00 грн.; актом виконаних робіт від 23.12.2010 на суму - 44851,00 грн., накладною №16 від 17.02.2011 на суму 15 020,00 грн.; актом виконаних робіт від 21.02.2011 на суму - 3780,00 грн. Зазначена думка повністю узгоджується х висновками судово-економічної експертизи № 309/12 від 07.02.2013.

Відповідно до частин першої та четвертої статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що документи створені у ході виконання укладених між позивачем та контрагентами договорів, які вказані вище, в силу норм Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" є первинними документами, що фіксують факти здійснення господарських операцій, та є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій.

Судом першої інстанції безспірно встановлено наявність у позивача належним чином оформлених податкових накладних, які є єдиними документами, на підставі яких платник податку може включати до податкового кредиту відповідні суми.

Заявником апеляційної скарги не враховано, що документи, що долучені до матеріалів справи, мають реквізити, необхідні для підтвердження здійснення господарської операції по оприбуткуванню, та ведення бухгалтерського обліку і є первинними документами.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Слід зазначити, що позивач і його контрагент мали цивільну правоздатність, державну реєстрацію та не були позбавлені права укладати будь-які угоди відповідно до чинного законодавства України.

Статут позивача не містить будь-яких обмежень чи заборони керівництву підприємства на укладання зазначених угод. Статтею 67 Господарського кодексу України передбачено, що підприємства вільні у виборі предмета договору, визначені зобов'язань, інших умов господарських взаємовідносин, що не суперечать законодавству України.

Отже, первинні документи, є належним доказом реальності господарських операції між позивачем та названими контрагентами та є достатніми, в силу закону, для виникнення права на формування матеріальних витрат та податкового кредиту з податку на додану вартість.

Помилковими визнаються твердження в апеляційній скарзі щодо порушень позивачем податкового законодавства, оскільки не можуть ґрунтуватися на викладених даних досудового слідства по кримінальній справі порушеній відносно посадової особи контрагента позивача за фактами фіктивного підприємництва, умисного ухилення від сплати податків, тому що ці факти не містять конкретних даних про здійснені операцій та не містять доказів наявності причинного зв'язку між взаємовідносинами контрагента позивача по вказаних вище договорах.

Більш того, неможливість проведення зустрічних звірок контрагентів позивача не є підставою для висновків про невиконання господарських операцій.

Висновки акту відповідача, його мотивувальна частина щодо порушення позивачем податкового законодавства, заснована на факті порушення кримінальної справи стосовно посадової особи контрагента позивача, а також на підставі інформації, отриманої ревізорами з актів про неможливість проведення зустрічної перевірки вищезгаданого контрагента з питань правомірності господарських відносин з контрагентами-покупцями і постачальниками з метою встановлення факту реальності здійснених взаємин. Акт перевірки не містить оцінки кожної конкретної операції проведеної контрагентом з позивачем, із з'ясуванням та з підтвердженням відповідними доказами, питання фактичної відсутності постачання позивачу товарів, робіт (послуг).

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що з метою встановлення фактичного здійснення господарських операції, наявності підстав для формування податкового кредиту з податку на додану вартість для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість відповідачем, згідно акту перевірки, не були з'ясовані таки обставини, як рух активів у процесі здійснення господарської операції, постановка на облік, експлуатація устаткування, використання матеріалів в господарський діяльності позивача, тобто, такі фактичні дані, які підтверджують господарські операції.

Слід також вказати, що відповідно до норм діючого законодавства не є обов'язковою передумовою для визначення контролюючими органами грошових зобов'язань визнання недійсними (у тому числі нікчемними) правочинів, які укладалися за ланцюгом між попередніми посередниками, через ланцюг яких декларувався рух товарів чи послуг, нібито придбаних останнім у такому ланцюгу платником податку. При цьому відносини між учасниками попередніх ланцюгів постачань товарів та послуг не мають безпосереднього впливу на дослідження факту реальності господарської операції, вчиненої між останнім у ланцюгу постачань платником податків та його безпосереднім контрагентом і не мають причинного зв'язку.

Судова колегія звертає увагу на те, що на час розгляду справи суду не наданий вирок суду по вказаній кримінальній справі №69-0146, отже, обставини встановлені у ході досудового слідства судом не можуть бути прийняті в якості доказів, оскільки згідно до приписів частини четвертої статті 72 Кодексу адміністративного судочинства України, вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Судом першої інстанції безспірно встановлено, що відповідачем не надано доказів підтверджуючих те, що вказане підприємство на момент укладення угод було виключено з ЄДРПОУ, у зв'язку з чим було не наділено цивільною дієздатністю та правоздатністю. Більш того акт перевірки не містить посилань на таки факти та не доводить умислу позивача на порушення публічного порядку, не містить посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Будь-яких доказів недобросовісності позивача, як платника податку на додану вартість, відповідачем не подано.

Не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про відсутність здійснення реального виконання господарських операцій, оскільки зміст правочинів з контрагентом позивача не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства, договори укладені за вільним волевиявленням його учасників, у формі, встановленій законом, та спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, первинні та бухгалтерські документи за вищевказаними господарськими операціями свідчать про реальне виконання вказаного правочинів.

Слід зазначити, що невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем. Законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах: від 24.01.2012 №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 №К-19705/10, від 25.04.2012 №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 №К-14542/08, від 22.08.2012 №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 Кодексу адміністративного судочинства України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Відповідно до презумпції правомірності правочину всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність такого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення.

Пленум Верховного суду України в постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені статтею 228 Цивільного кодексу України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу- землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Слід зазначити, що згідно листа Державного комітету України з питань регуляторної політики та підприємництва від 16.09.2011 № 7319, головною підставою вважати правочин нікчемним є його недійсність встановлена законом, а не актами податкової перевірки. Вказані в актах недоліки, допущені суб'єктами господарювання при укладенні та виконанні договорів, не є підставою для визнання правочинів нікчемними оскільки законодавство не встановлює таких підстав нікчемності правочинів.

Аналогічна позиція викладена у постановах Верховного суду України від 31.01.2011 у справі № 21-47а 10, від 09.09.2008 у справі № 08/158, від 01.06.2010 у справі № 21-573воЮ, в ухвалах Вищого адміністративного суду України від 20.10.2011 у справі № К-39661/09, від 13.10.2011 у справі № К-32409/09, від 15.12.2011 у справі № К/9991/59716/11, від 08.12.2011 у справі № К/9991/50633/11, у постанові Вищого адміністративного суду України від 23.09.2008 у справі № К-19900/07.

До того ж, як зазначено в оглядовому листі Вищого адміністративного суду України «Про деякі питання практики вирішення справ за участю органів державної податкової служби» (за матеріалами справ, розглянутих Вищим адміністративним судом України у касаційному порядку) від 06.07.2009 № 982/13/13-09, правильність формування платником податків валових витрат та податкового кредиту вимагає наявності зв'язку витрат платника податків на придбання послуг з його господарською діяльністю, що полягає у намірі платника податку отримати користь від придбаних послуг/товарів, що повністю узгоджується з встановленими судом першої інстанції обставинами справи.

В порушенні вимог Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженому наказом Державної податкової служби України від 22.12.2010 №984, акт перевірки не містить оцінки конкретних господарських операцій вчинених між позивачем та контрагентами з посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів, що вказує на необґрунтованість зроблених висновків, а також вказують на формальний підхід відповідача до проведення перевірки.

Відповідно до частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Згідно з частиною другою статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

У порушенні вимог частини першої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідачем не доведено обставини, на яких ґрунтуються його заперечення.

З огляду на припис наведеної норми процесуального права при розгляді судом спору щодо правомірності рішення органу державної податкової служби, яким платнику податків донараховані грошові зобов'язання, презумується добросовісність платника податків, якщо зазначеним органом не доведено інше.

Оцінюючи дії Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 17.07.2012: № 000212203 та № 000222203, суд повинен керуватися вимогами частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та перевіряти, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Отже, "на підставі"означає, що суб'єкт владних повноважень повинний бути утворений у порядку, визначеному Конституцією та законами України та зобов'язаний діяти на виконання закону, за умов та обставин, визначених ним.

Отже, "у межах повноважень"означає, що суб'єкт владних повноважень повинен вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, встановлених законами.

Отже, "у спосіб"означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний дотримуватися встановленої законом процедури вчинення дії, і повинен обирати лише встановлені законом способи правомірної поведінки при реалізації своїх владних повноважень.

Враховуючи наведене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог, оскільки відповідач, як суб'єкт владних повноважень, при прийнятті податкових повідомлень-рішень від 17.07.2012: № 000212203, яким позивачу зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість у розмірі 146 602,00 грн., № 000222203, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств на суму 54 087,19 грн., у тому числі на 45 888,69 грн. за основним платежем та на 8 198,50 грн. за штрафними санкціями, діяв не в порядку статті 19 Конституції України, тобто, не на підставі діючого законодавства України.

Апеляційна скарга не містить доводів, які спростували б висновки суду першої інстанції.

Суд першої інстанції повно та правильно з'ясував характер спірних правовідносин, правильно застосував зазначені норми матеріального права, що підлягають застосуванню, висновки суду про встановлені обставини і правові наслідки є вичерпними, підтверджуються достовірними доказами, дослідженими при розгляді справи.

Доводи апеляційної скарги щодо неправильного застосування норм матеріального та процесуального права висновків суду першої інстанції не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні відповідачем наведених правових норм.

Враховуючи те, що посилання відповідача в апеляційній скарзі на порушення судом першої інстанції норм матеріального права не знайшли свого підтвердження при розгляді даної справи, а судом першої інстанції повно та всебічно перевірені надані сторонами докази, дана їм належна оцінка у рішенні, яке належним чином мотивовано і за своїм змістом та формою відповідає вимогам матеріального та процесуального закону, апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а судове рішення - без змін.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 196, пунктом 1 частини першої статті 198, статтею 200, пунктом 1 частини першої статті 205, статтями 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 19.02.13 у справі № 2а-8427/12/0170/16 залишити без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення і може бути оскаржена безпосередньо до Вищого адміністративного суду України в порядку та строки, передбачені статтею 212 Кодексу адміністративного судочинства України.

Повний текст судового рішення виготовлений 22 квітня 2013 р.

Головуючий суддя підпис Г.М. Іщенко

Судді підпис М.А.Санакоєва

підпис А.С. Цикуренко

З оригіналом згідно

Головуючий суддя Г.М. Іщенко