Постанова

від 27.05.2013 по справі 815/3047/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3047/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Одеса

21 травня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.,

при секретарі - Музика А.О.,

за участю: представника позивача - Подчаха Д.В.

представника відповідача - Мазур Н.С.

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Вітек-Фарм» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 року № 0000962220 та № 0000952220,-

ВСТАНОВИВ:

15.04.2013 року товариство з обмеженою відповідальністю «Вітек-Фарм» звернулось до суду з позовними вимогами до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 року № 0000962220 та № 0000952220.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що покладені перевіряючими в основу акту перевірки висновки про відсутність проведення господарських відносин із контрагентами здійснені без належного аналізу характеру конкретної угоди, її товарності та реальності. При цьому, представник позивача вважав, що висновки акту Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС, на підставі яких прийнято оскаржувані податкові повідомлення-рішення, не відповідають фактичним обставинам фінансово-господарської діяльності позивача. Представник позивача зазначив, що наявність у платника податку податкових накладних виданих йому постачальником товару, оформлених з дотриманням вимог чинного законодавства, є достатньою підставою для визначення податкового кредиту. Зазначене стало підставою для звернення до суду з позовом.

Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в позовній заяві (а.с.4-8).

Представник відповідача - Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС в судовому засіданні позов не визнав та пояснив, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення № 0000962220 та № 0000952220 від 20.03.2013 року прийняті на підставі акту перевірки, який складений за результатами документальної позапланової виїзної перевірки ТОВ «Вітек-Фарм» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаєморозрахунків та правових відносин з ПП «Голден-Фарм плюс» за період з липень, вересень 2010 року, та ПП «ОТГ-Груп» за період грудень 2010 року, січень - березень 2011 року. Представник відповідача зазначив, що перевіркою встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Суд, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, дослідивши матеріали справи та надані докази, дійшов висновку про обґрунтованість адміністративного позову та достатньої кількості підстав для його задоволення.

Товариство з обмеженою відповідальністю «Вітек-Фарм» зареєстровано виконавчим комітетом Одеської міської ради 25.09.2001 року № 1 556 120 0000 002570, що підтверджується копією виписки з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (т.1, а.с.24).

Як вбачається з матеріалів справи в період з 15.02.2013 року по 21.02.2013 року на підставі рішення начальника ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ДПС, оформленого наказом від 14.02.2013 р. № 266 згідно з пп.78.1.1 п.78.1 ст.78, ч.2 п.82.1 ст. 82 Податкового кодексу України головним державним податковим ревізор-інспектором відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ у Малиновському районі м. Одеси Одеської області ДПС, радником податкової служби 3 рангу Карпенко Людмилою Миколаївною проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «Вітек-Фарм» з питань дотримання вимог податкового законодавства щодо взаєморозрахунків та правових відносин з ПП «Голден-Фарм плюс» за період з липень, вересень 2010 року, та ПП «ОТГ-Груп» за період грудень 2010 року, січень - березень 2011 року.

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт від 28.02.2013 року № 27/22-213/31689928/639 (т.1,а.с.35-60), яким встановлено порушення позивачем вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого занижено податок на прибуток всього у сумі 515617 грн. та пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), в результаті чого встановлено заниження податку на додану вартість, що підлягає сплаті до бюджету в сумі 294694 грн.

Не погоджуючись із висновками акту перевірки TOB «Вітек-Фарм» звернулось до ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ДПС із запереченнями на акт від 07.03.2013 року № 19 (т.1, а.с.61-63), у якому просило скасувати висновки про порушення підприємством вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями), пп.7.4.1 п.7.4, пп.7.4.5 п.7.4 ст. 7 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Листом від 15.03.2013 року № 3179/10/22 (т.1, а.с.64-67), складеним за результатами розгляду вказаних заперечень, ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ДПС залишено без змін висновки акту перевірки від 28.03.2013 року № 27/22-213/31689928/639.

На підставі вищевказаного акту перевірки від 28.03.2013 року № 27/22-213/31689928/639 ДПІ у Малиновському районі м. Одеси ДПС прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 року № 0000952220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 574565,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 515257,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 59308,00 грн. за порушення вимог п.5.1, пп.5.2.1 п.5.2, пп.5.3.9 п.5.3 ст. 5 Закону України від 22.05.97 р. № 283/97 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» (зі змінами та доповненнями), пп.138.1.1 п.138.1, п.138.2, п.138.4, п.138.6 ст. 138 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями) (т.1, а.с.68) та податкове повідомлення-рішення від 20.03.2013 року № 0000962220, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 342212,00 грн., в тому числі, за основним платежем - 294694,00 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами) - 47518,00 грн. за порушення вимог п.198.1, 198.2, 198.3, 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-VI (із змінами та доповненнями).

Не погодившись з висновками податкового органу та винесеним податковим повідомленням-рішенням, позивач оскаржив вищевказане рішення в судовому порядку.

Вирішуючи питання щодо правомірності винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд виходячи з положень ч.3 ст.2 КАС України, проходить висновку, що оскаржувані позивачем податкові повідомлення-рішення не відповідають вимогам чинного законодавства, виходячи з наступного.

Частина 2 статті 19 Конституції України встановлює, що органи державної влади, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та й спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно п. 5.1 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до пп.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Згідно п.п. 5.2.1 п. 5.2 ст. 5 Закону України від 28.12.1994р. № 334/94-ВР до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п. 5.11 ст. 5 названого Закону установлення додаткових обмежень щодо віднесення витрат до складу валових витрат платника податку, крім тих, що зазначені у цьому Законі, не дозволяється.

Так, відповідно до п.44.1 ст.44 ПК України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Відповідно до п.138.2 ст.138 ПК України, встановлено, що витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.п.139.1.9 п.139 ст.139 ПК України встановлено, що витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів платник податку має право письмово заявити про це органу державної податкової служби та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів. Письмова заява має бути надіслана до/або разом із поданням розрахунку податкових зобов'язань за звітний податковий період. Якщо платник податку не подасть у такий строк письмову заяву та не поновить зазначених документів до закінчення податкового періоду, що настає за звітним, не підтверджені відповідними документами витрати не включаються до витрат за податковий звітний період та розрахунку об'єкта оподаткування, і на суму недосплаченого податку нараховується пеня в розмірі 120 відсотків облікової ставки Національного банку України. Якщо платник податку поновить зазначені документи в наступних податкових періодах, підтверджені витрати (з урахуванням сплаченої пені) включаються до витрат за податковий період, на який припадає таке поновлення.

Відповідно до п.п.198.1-198.2 ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною. Для операцій із ввезення на митну територію України товарів та з постачання послуг нерезидентом на митній території України датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу. Датою виникнення права орендаря (лізингоотримувача) на збільшення податкового кредиту для операцій фінансової оренди (лізингу) є дата фактичного отримання об'єкта фінансового лізингу таким орендарем. Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами). Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Пунктом 198.6 ст.198 ПК України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

При цьому, суд вважає посилання посадових осіб відповідача в акті перевірки на положення ст.ст.203, 215, 228 Цивільного кодексу України безпідставними, виходячи з наступного:

У відповідності до ст.203 ЦК України, зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ч.1 ст.215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюванний правочин).

Відповідно до ч.2 ст.215 ЦК України недійсним є правочини, якщо його недійсність установлено законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання судом такого правочину недійсним не вимагається. Нікчемний правочин є недійсним на підставі закону, а тому також не створює інших наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Згідно зі ст.228 ЦК України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

При кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Тобто, факт порушення публічного порядку повинен бути доведеним певними засобами доказування.

Інший підхід потенційно надасть можливість посадовим особам державних органів на власний розсуд оголошувати будь-який правочин недійсним (нікчемним) без звернення до суду, що не є вірним, виходячи з загальних засад судочинства.

Суд вважає за необхідне також зазначити, що відповідно до приписів ст.207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Вказані норми Цивільного та Господарського кодексів України не тільки не містять прямої вказівки на нікчемність правочину, укладеного з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави, а навпаки, вказують на можливість його оспорювання.

Водночас, положеннями Податкового кодексу України та Закону України «Про державну податкову службу в Україні» не передбачено такого права, як визнання в односторонньому порядку господарських правочинів нікчемними.

Угоди, які укладені між позивачем та контрагентами, не визнані судом недійсними і їх недійсність прямо не встановлена законом, у зв'язку з чим існує презумпція правомірності вказаних правочинів, а також наявність взаємних прав та обов'язків сторін за такими угодами.

Отже, висновки про ознаки нікчемності укладених позивачем угод (навіть без їх переліку) ґрунтуються на припущеннях та не підтвердженні посиланнями на будь-які первинні документи.

Неприпустимість таких підходів до проведення перевірок платників податків вже визнано ДПА України та доведено до відома нижче стоячих підрозділів листом №20289/7/16-1617 від 29.09.2010 року «Щодо підстав для визнання договорів нікчемними».

Таким чином, враховуючи викладене, суд зазначає, що наведені в акті перевірки порушення не дають право податковому органу вчиняти дії щодо визнання угод нікчемними, а є лише підставою, при наявності достатніх доказів, для звернення до суду у встановленому законодавством порядку з вимогою про визнання правочинів недійсними.

У відповідності до приписів ч.4, 5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, між позивачем та ТОВ «Вітек-Фарм» та ПП «ОТГ-Груп» укладено договір купівлі-продажу від 29.11.2010 р. № 11291, фактичне виконання цього договору підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі продукції та товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.111-177).

А також між позивачем та ТОВ «Вітек-Фарм» та ПП «Голден-Фарм Плюс» укладено договір поставки від 01.06.2010 р. № 06011-П (т.1, а.с.178-180), фактичне виконання якого підтверджується видатковими накладними, податковими накладними, актами прийому-передачі продукції та товарно-транспортними накладними (т.1, а.с.181-232).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів вищезазначені висновки суду, в зв'язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів його контрагентами, що підтверджується відповідними документами, висновок податкового органу про безтоварність цих угод є помилковим, а тому прийняті ним податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправними та скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Згідно з ч. 1 ст. 69 та ч. 1 ст. 70 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З урахуванням встановлених у судовому засіданні фактів суд прийшов до висновку, що позивач довів суду ті обставини, якими обґрунтовував позовні вимоги і вони підлягають задоволенню в повному обсязі.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 21 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «Вітек-Фарм» до Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 20.03.2013 року № 0000962220 та № 0000952220 - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 20.03.2013 року № 0000962220.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Малиновському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби від 20.03.2013 року № 0000952220.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 27 травня 2013 року.

Суддя Л.М. Токмілова

27 травня 2013 року.

.