Постанова

від 29.05.2013 по справі 805/6081/13-а

ДОНЕЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Україна

Донецький окружний адміністративний суд

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

29 травня 2013 р. Справа №805/6081/13-а

Приміщення суду за адресою: 83052, м.Донецьк, вул. 50-ої Гвардійської дивізії, 17

час прийняття постанови:

Донецький окружний адміністративний суд в складі:

головуючого судді Голуб В.А.,

при секретарі Пітель В.М.,

за участю:

представника позивача Чебаненка Є.О.,

представник відповідача Фінаєва М.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду за адресою: м. Донецьк-52, вул. 50-ї Гвардійської дивізії, 17, адміністративну справу за позовом Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Фарм Стандарт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 14 780,00 грн. та пені у розмірі 20,72 грн., -

ВСТАНОВИВ:

Позивач, Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів, звернувся до суду з позовною заявою до Приватного підприємства «Фарм Стандарт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 14 780,00 грн. та пені у розмірі 20,72 грн.

В обґрунтування позову позивач вказав, що згідно зі ст. 8 Закону України "Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закону) державне управління в галузі забезпечення соціальної захищеності інвалідів здійснюється центральним органом виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, Міністерством охорони здоров'я України та органами місцевого самоврядування.

У відповідності до покладених завдань Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів (надалі - відділення Фонду) здійснює контроль за виконанням всіма роботодавцями нормативу зі створення робочих місць для працевлаштування інвалідів та за своєчасним перерахуванням сум адміністративно-господарських санкцій, що надходять від підприємств, за недодержання ними цього нормативу.

Частина 3 ст. 18 Закону вказує, що підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України. Відповідно до ч. 1 ст. 19 Закону для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для працевлаштування інвалідів у розмірі чотирьох відсотків середньооблікової чисельності штатних працівників облікового складу за рік, а якщо працює від 8 до 25 осіб, - у кількості одного робочого місця.

Частина 2 ст. 19 Закону вказує, що підприємства, установи, організації, у тому числі підприємства, організації громадських організацій інвалідів, фізичні особи, які використовують найману працю, самостійно розраховують кількість робочих місць для працевлаштування інвалідів відповідно до нормативу, встановленого ч. 1 цієї статті, і забезпечують працевлаштування інвалідів.

Як зазначає позивач, згідно звіту про зайнятість та працевлаштування інвалідів за 2012 рік Приватного підприємства «Фарм Стандарт», що наданий до Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів, середньооблікова чисельність штатних працівників облікового складу відповідача становила 15 осіб. Таким чином, згідно зі ст. 19 Закону на Приватне підприємство «Фарм Стандарт» у 2012 році повинно бути працевлаштовано 1 інвалід. Фактично ж, за даними звіту інваліди у відповідача не працювали.

Отже, на думку позивача, Приватне підприємство «Фарм Стандарт» не виконало норматив по створенню 1 робочого місця по працевлаштуванню інваліда.

Згідно розрахунку, сума адміністративно - господарських санкцій за невиконання відповідачем нормативу робочих місць, призначених для працевлаштування інвалідів у 2012 році, становить 14 780, 00 грн.

Відповідачем адміністративно - господарські санкції станом на 22 квітня 2013 року не сплачені, тому на підставі ст. 20 Закону та п. 4 Постанови Кабінету Міністрів України від 31.01.2007 року № 70 «Про реалізацію статей 19 і 20 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в України», порушення термінів сплати, тягне за собою нарахування пені, яка станом на 22 квітня 2013 року складає 20,72 грн.

Загальна сума позову з урахуванням пені становить 14 800, 72 грн. Тому позивач просить стягнути вказану суму боргу з відповідача.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав в повному обсязі та просив їх задовольнити.

Представник відповідача з адміністративним позовом не погодився та надав письмові заперечення, відповідно до яких зазначив, що ч. 2 ст. 19 Закону України «Про захист інвалідів» передбачає, що роботодавець самостійно працевлаштовує інвалідів в рахунок нормативів робочих місць виходячи з вимог ст. 18 цього Закону. Частина 1 ст. 18 Закону передбачає, що забезпечення права інвалідів на працевлаштування та оплату за працю, у тому числі виконання праці на дому, здійснюється шляхом їх звернення до підприємства або державну службу зайнятості, де їх ставлять на облік та будуть шукати місце роботи.

Представник відповідача вважає, що обов'язок підприємств відносно створення робочих місць для інвалідів не супроводжується його обов'язком підбору та працевлаштування інвалідів на створені робочі місця.

Відповідачем до Торезького міського центру зайнятості звіт за формою № 3-ПН у 2012 році подано щомісячно, а також у січні, липні та серпні місяці 2012 року в редакцію газети «Горняк» розташовано оголошення про працевлаштування на постійну роботу фармацевтів, провізорів та інвалідів цих спеціальностей.

На думку представника відповідача, відповідачем вчинені всі можливі заходи до працевлаштування інвалідів.

На підставі викладеного, представник відповідача просив суд відмовити в задоволені позовних вимог.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи і обговоривши доводи адміністративного позову та наданих заперечень, встановив наступне.

Позивач - Донецьке обласне відділення Фонду соціального захисту інвалідів - зареєстрований виконавчим комітетом Донецької міської ради 18.07.1991 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 13492430, що підтверджується Довідкою АА № 703636 з єдиного Державного реєстру підприємств та організацій України (а.с.11).

Відповідач - Приватне підприємство «Фарм Стандарт» - зареєстрований виконавчим комітетом Торезької міської ради Донецької області 05.08.2010 року, ідентифікаційний код юридичної особи - 36893602, що підтверджується Свідоцтвом про державну реєстрацію юридичної особи серії А00 № 491000 (а.с. 25).

20 лютого 2013 року відповідачем був наданий звіт про зайнятість і працевлаштування інвалідів за 2012 рік форми № 10-ПІ. Згідно звіту в 2012 році на підприємстві відповідача працювало 15 осіб, з них 1 інвалід повинен бути працевлаштований на підприємстві. Фактично на підприємстві у 2012 році не працювало жодного інваліду (а.с. 9).

Як вбачається з матеріалів справи, у 2012 році Приватне підприємство «Фарм Стандарт» інформувало центр зайнятості про вакантні робочі місця для працевлаштування осіб з обмеженою працездатністю шляхом подання звітів про наявність вакансій форми № 3-ПН (а.с. 38-49). Крім того, підприємством розміщувались оголошення в друкованих засобах масової інформації щодо наявності вакансій для інвалідів (а.с. 55-65). Відповідно до відповіді Торезького міського центру зайнятості від 23.05.2012 року № 03-1240 на запит позивача особи з обмеженими фізичними можливостями, які мають спеціальність «фармацевт», «провізор» протягом 2012 року на обліку в центрі зайнятості не перебували (а.с. 66).

Таким чином, відповідачем приймалися заходи щодо працевлаштування інвалідів на вакантні посади у підприємстві.

Згідно з ч. 1 ст. 19 Закону України «Про основи соціальної захищеності інвалідів в Україні» (далі - Закон) для підприємств, установ, організацій, у тому числі підприємств, організацій громадських організацій інвалідів, фізичних осіб, які використовують найману працю, установлюється норматив робочих місць для забезпечення працевлаштування інвалідів у розмірі 4 % від загальної чисельності працюючих.

Відповідно до ч. 1-3 ст. 18 Закону забезпечення прав інвалідів на працевлаштування та оплачувану роботу, в тому числі з умовою про виконання роботи вдома, здійснюється шляхом їх безпосереднього звернення до підприємств, установ, організацій чи до державної служби зайнятості.

Підбір робочого місця здійснюється переважно на підприємстві, де настала інвалідність, з урахуванням побажань інваліда, наявних у нього професійних навичок і знань, а також рекомендацій медико-соціальної експертизи.

Підприємства, установи, організації, фізичні особи, які використовують найману працю, зобов'язані виділяти та створювати робочі місця для працевлаштування інвалідів, у тому числі спеціальні робочі місця, створювати для них умови праці з урахуванням індивідуальних програм реабілітації і забезпечувати інші соціально-економічні гарантії, передбачені чинним законодавством, надавати державній службі зайнятості інформацію, необхідну для організації працевлаштування інвалідів, і звітувати Фонду соціального захисту інвалідів про зайнятість та працевлаштування інвалідів у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Згідно з ч. 3 ст. 181 Закону Державна служба зайнятості здійснює пошук підходящої роботи відповідно до рекомендацій МСЕК, наявних у інваліда кваліфікації та знань, з урахуванням його побажань.

Отже, з положень Закону не вбачається, що обов'язок підприємства щодо створення робочих місць для інвалідів супроводжується його обов'язком займатись пошуком інвалідів для працевлаштування їх на створені робочі місця. Такий обов'язок ст. 18 зазначеного Закону покладено на органи виконавчої влади з питань праці та соціальної політики, органи місцевого самоврядування, громадські організації інвалідів.

Нарахування адміністративно-господарських санкцій за незайняті інвалідами робочі місця є заходом впливу до правопорушника у сфері господарювання у зв'язку зі скоєнням правопорушення. Такі санкції не можуть застосовуватися у разі відсутності необхідної кількості працевлаштованих інвалідів, якщо при цьому суб'єкт господарювання вжив усіх передбачених Законом заходів для працевлаштування останніх, тобто коли у його діях відсутній склад правопорушення.

З огляду на вищезазначене, суд вважає, що відповідач вимоги закону виконав, та в його діях немає складу правопорушення. У судовому засіданні не встановлено фактів відмови відповідача у працевлаштуванні направлених на вакантні посади інвалідів.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що вимоги позивача Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Фарм Стандарт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 14 780,00 грн. та пені у розмірі 20,72 грн., не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст.2-15, 17-18, 33-35, 41-42, 47-51, 56-59, 69-71, 79, 86, 87, 94, 99, 104-107, 110-111,112, 121, 122-143, 151-154, 158, 162, 163, 167, 185-186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Донецького обласного відділення Фонду соціального захисту інвалідів до Приватного підприємства «Фарм Стандарт» про стягнення адміністративно-господарських санкцій у сумі 14 780,00 грн. та пені у розмірі 20,72 грн., - відмовити повністю.

Постанова прийнята у нарадчій кімнаті та проголошена її вступна та резолютивна частина у судовому засіданні 29 травня 2013 року. Постанову у повному обсязі виготовлено 03 червня 2013 року.

Апеляційна скарга подається до адміністративного суду апеляційної інстанції через суд першої інстанції, який ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до суду апеляційної інстанції.

Апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення, а в разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Голуб В. А.