Постанова

від 29.04.2013 по справі 801/3054/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

cpg1251

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

29 квітня 2013 р. (12:15) Справа №801/3054/13-а

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі головуючого судді Калініченко Г.Б., за участю секретаря Колосової Ю.В., за участю представника позивача Кішкурно В.М., довіреність №135 від 09.04.2013 року, розглянув у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства "Уютний дім-III"

до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство "Уютний дім-III" (далі позивач) звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012 р. № 0006002301, № 0005852301 та від 01.02.2013 р. № 0001122301.

Ухвалою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 25.03.2013 р. відкрито провадження в адміністративнійсправі№801/3054/13-а.

В судовому засіданні, яке відбулось 29.04.2013 представник позивача наполягав на задоволенні позовних вимог у повному обсязі.

Відповідач у судове засідання, яке відбулось 29.04.2013 року явку свого представника не забезпечив, про час, дату та місце його проведення повідомлений належним чином.

Розглянув матеріали справи, дослідив докази, надані сторонами, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, суд приходить до висновку про задоволення позовних вимог, виходячи з наступного.

Згідно з ч.1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до ч. 2 ст. 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Згідно з п. 1 частини 2 статті 17 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на спори фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій чи бездіяльності.

Пунктом 7 частини 1 статті 3 КАС України дано визначення суб'єктів владних повноважень, до яких належать орган державної влади, орган місцевого самоврядування, їхня посадова чи службова особа, інший суб'єкт, який здійснює владні управлінські функції на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до п.п. 41.1.1 п.41.1 ст.41 Податкового кодексу України контролюючими органами є органи державної податкової служби - щодо податків, які справляються до бюджетів та державних цільових фондів, крім зазначених у підпункті 41.1.2 цього пункту, а також стосовно законодавства, контроль за дотриманням якого покладається на органи державної податкової служби.

Отже, органи державної податкової служби, в даному випадку Державна податкова інспекція у м. Ялта АР Крим є суб'єктом владних повноважень, яка у правовідносинах з фізичними та юридичними особами реалізує надані владні управлінські функції, а тому спори за участю Державної податкової інспекції у м. Ялта є публічно-правовими і відносяться до юрисдикції адміністративних судів.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення; безсторонньо (неупереджено); добросовісно.

Тому, вирішуючи справу стосовно позовних вимог позивача про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення, суд зобов'язаний перевірити, чи являлися правомірними дії відповідача - Державної податкової інспекції в м. Ялті у зв'язку з прийняттям такого повідомлення -рішення.

Судом встановлено, що Приватне підприємство "Уютний дім-III" є юридичною осо бою, код ЄДРПОУ 36243037, зареєстрованою Виконавчим комітетом Ялтинської міської ра ди АР Крим 14.11.2008 року, про що свідчить виписка з єдиного державного реєстру юриди чних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 968785, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200030464, що видане ДПІ у місті Ялта.

З 31.10.12р. тривалістю 5 днів ДПІ у м. Ялта АРК ДПС була проведена документальна позапланова виїзна перевірка Приватного підприємства "Уютний дім-III" з питань дотри мання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.09.2009 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки 13.11.2012 року відповідачем був складений акт перевірки 2367/22-03/36243037/30

Згідно з висновком вказаного акту, перевіркою встановлені наступні порушення:

-п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.94, зі змінами та доповненнями та п.138.4, п. 138.6 ст. 138 , п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 №2755-VI із змінами та доповненнями перевіркою встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 5445,00 грн;

- п.п. 7.4.1.,п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР із зміна і доповненнями, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, що привело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 7683, 00 грн.

В висновках акту також вказано, що не підтверджена реальність проведених господарських операцій позивача з БВП «Строитель-плюс».

На підставі акту перевірки від 13.11.2012 року № 2367/22-03/36243037 Державною податковою інспекцією у м. Ялта АРК було прийнято податкове повідомлення-рішення №0006002301 від 28.11.2012 року про донарахування податку на додану вартість на суму 7684,00 грн., у тому числі 7683,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними санкціями, податкове повідомлення - рішення № 0005852301 від 28.11.2012 року про донарахування податку на прибуток на суму5446,00 грн., з яких 5445,00 грн. - за основним платежем, та 1,00 грн. - за штрафними санкціями а також податкове повідомлення-рішення №0001122301 від 01.02.2013 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств на суму 3668,00 грн.

Не погодившись з зазначеним висновком позивач звернувся зі скаргою до Державної податкової служби в АР Крим та Державної податкової служби України.

Рішенням ДПС в АР Крим від 21.12.2012 року №90 і №91податкові повідомлення -рішення №0006002301, №0005852301 залишені без змін, первинні скарги без задоволення, збільшено суму податку на прибуток, що було визначено у податковому повідомленні-рішенні від 28.11.2012 №0005852301 на 3668,00 грн.

Рішення ДПС України від 18.02.2013 року №2404/6/10-2115 податкові повідомлення -рішення №0006002301, №0005852301, з урахуванням рішення ДПС в АРК, прийнятого за розглядом первинної скарги залишені без змін, скаргу ПП «Уютний дім-III» залишено без задоволення.

Судом встановлено, що Приватне підприємство «Уютний дім -III» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 квітня 2009 року, є власником всіх комунікацій (інженерних систем та мереж), ліфтового обладнання, яке знаходиться в рекреаційному Комплексі з фітнес центром та кімнатами для приїжджих літ А, розміщеному за адресою: А.Р.Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкинське шосе 12В.

Основний від діяльності ПП «Уютний дім -III» - управління нерухомістю. Господарська діяльність підприємства по управлінню скерована на забезпечення належного функціонування комплексу у відповідності до цільового призначення, зберігання в справному, робочому стану всіх комунікацій (інженерних систем та мереж) у відповідності до вимог Законодавства України, норм, правил, стандартів, з метою створення сприятливих та комфортних умов проживання власників приміщень - апартаментів.

З метою контролю за технічним станом комплексу ПП «Уютний дім-ІІІ» був прийнятий наказ №3 від 11 квітня 2009 р., на підставі якого проводяться профілактичні огляди елементів комплексу із занесенням записів результатів огляду в Технічний журнал експлуатації будівлі (комплексу). У зв'язку з виявленим засміченням частини каналізації, засміченням системи вентиляції настоянці 16 машин в підвалі та 17 машин в цоколі було прийнято рішення про проведення робіт з прочищення системи вентиляції та прочищення частини каналізації рекреаційного комплексу. Підвищена засміченість елементів, обумовлена проведенням ремонтів власниками апартаментів в приміщеннях-апартаментах.

Для проведення робіт з прочищення системи вентиляції був укладений договір від 20.01.2011р. №82 на суму 7800,00 грн. з БВП «Строитель -плюс», директор Манукян В.Р.

За фактом виконання робіт був складений акт приймання № 82 від 31 січня 2011 р. виконаних робіт з прочистки системи вентиляції, з підтвердженням сторонами відсутності претензій один до одного.

БВП «Строитель- плюс» була оформлена податкова накладна № 218 від 31.01.2011р. на суму 7800,00 грн. На підставі поданого рахунка -фактури №41 від 31 січня 2011р., ПП «Уютний дім-ІІІ» платіжним дорученням №14 від 31 січня 2011р. здійснило оплату за виконані роботи на суму 7800,00 грн.

Для проведення робіт по прочищенню частини системи каналізації був укладений договір від 01.03.2011р. №451 на суму 63569,00 грн. з БВП «Строитель -плюс».

За фактом виконання робіт за березень 2011 р. підрядчиком (БВП «Строітель-плюс») була надана довідка про вартість виконаних робіт за березень 2011 р. на суму 14400,00 грн.,Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 р. на суму 14400,00 грн., відомість ресурсів до акту приймання №2 виконаних будівельних робіт за березень 2011 р.

БВП «Строитель-плюс» була оформлена податкова накладна №526 від 31.03.2011р. на суму 14400,00 грн.

На підставі рахунка -фактури б/н від 31 березня 2011 р., Замовник (ПП «Уютний дім-ІІІ») платіжним дорученням №52 від 31 березня 2011 р. сплатив за виконані роботи у сумі 14400,00 грн.

За фактом виконання робіт за квітень 2011р. Підрядчиком (БВП «Строитель-плюс») була надана довідка про вартість виконаних робіт за квітень 2011р. на суму 23900,00 грн., Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 р. на суму 23900,00 грн., відомість ресурсів до Акту приймання №2 виконаних будівельних робіт за березень 2011р. БВП «Строитель-плюс» була оформлена податкова накладна № 374 від 28.04.2011р. на суму 23900,00 грн.

На підставі рахунка - фактури б/н від 27 квітня 2011 р. замовник (ПП «Уютний дім-III») платіжним дорученням №82 від 28 квітня 2011 р. сплатив за виконані роботи у сумі 23900,00 грн.

Судом на підтвердження реальності операцій досліджені документи за відносинами позивача з БВП «Строитель-Плюс», а саме: Договір підряду від 20.01.11 №82 (прочищення системи вентиляції), Рахунок-фактура від 31.01.11 №41 БВП «Строитель-плюс» (за виконані роботи по прочистці системи вентиляції), Платіжне доручення від 31.01.11 №14 ПП «Уютний дім-ІІІ», Акт приймання виконаних робіт від 31.01.11 №31, Податкова накладна БВП «Строитель-плюс» від 31.01.11 №218, договір підряду від 01.03.11 №451 (роботи з прочищення частини каналізації), Договірна ціна (прочищення каналізації д 100мм), Локальний кошторис №2-1-1(прочищення каналізації д 100мм), Рахунок-фактура від 31.03.11 б/н БВП «Строитель-плюс» (з поточного ремонту частини каналізації в березні), Платіжне доручення від 31.03.11 №52 ПП «Уютний дім-ІІІ», Податкова накладна БВП «Строитель-плюс» від 31.03.11 №526, Довідка про вартість будівельних робіт за березень 2011 року, Акт приймання виконаних робіт за березень 2011 року №2, Відомість ресурсів до Акту приймання виконаних робіт за березень 2011 року №2, Рахунок-фактура від 27.04.11 б/н БВП «Строитель-плюс» (з поточного ремонту частини каналізації в квітні), Платіжне доручення від 28.04.11 №82 ПП «Уютний дім-ІІІ», Довідка про вартість будівельних робіт за квітень 2011 року, Акт приймання виконаних робіт за квітень 2011 року №2, Відомість ресурсів до Акту приймання виконаних робіт за квітень 2011 року №2, Податкова накладна БВП «Строитель-плюс» від 28.04.11 №374, Договір купівлі-продажу нерухомого майна від 11 квітня 2009 року, Наказ №3 від 11.04.2009 року.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.

Частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Суд не приймає до уваги викладені в акті перевірки матеріали досудового слідства, зокрема щодо порушеної кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: БВП «Строитель-Плюс», оскільки по-перше, використання даних матеріалів в ході документальної позапланової виїзної перевірки податковим органом не передбачено чинним законодавством, зокрема Порядком оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства розділу, затвердженого наказом ДПА України від 22.12.2010 №984, зареєстрованим в Мінюсті 12 січня 2011 р. за N 34/18772, а по-друге, як встановлено судом та підтверджено відповідачем, матеріали кримінальної справи використані шляхом копіювання інформації, отриманої засобами електронної пошти, тоді як самі матеріали кримінальної справи в ході перевірки не використовувались, що свідчить про те, що висновки акту перевірки побудовані на суб'єктивних припущеннях перевіряючи, які не мають підтверджених доказів. Крім того, суд вважає бездоказовим посилання на матеріали досудового слідства по кримінальній справі ще й тому, що процесуального рішення за цією кримінальною справою судом не прийнято, а відтак докази, зібрані в ході досудового слідства по такій кримінальній справі судом не оцінені і не можуть бути покладені в основу висновків акту податкової перевірки контрагента суб'єкта господарювання, відносно якого порушена кримінальна справа за фактом фіктивного підприємництва.

Відповідно до ст. 69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

При цьому, відповідно до ст. 70 КАС України обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

В свою чергу, ч. 2 ст. 71 КАС України визначає, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій, а саме, що товар від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможними, оскільки є надуманими, та зробленими без урахування зазначених документів.

Ст.67 Конституції України визначає, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.

Як убачається з матеріалів справи спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", «Про оподаткування прибутку підприємств", «Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України, положення яких застосовуються судом при вирішення цієї справи.

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено , що поставка товарів - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Порядок обчислення та сплати податку був визначений у ст.7 вказаного Закону.

У п.п .7.2.1 п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Згідно з п.п. 7.2.4. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" право на нарахування податку та складання податкових накладних надавалось виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому статтею 9 цього Закону.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалася дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше:

- або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу;

- або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

У п.п. 7.4.5. п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" було вказано , що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, мала від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягала частина такого від'ємного значення, яка дорівнювала сумі податку, фактично сплаченого отримувачем товарів (послуг) у попередньому податковому періоді постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включався до складу податкового кредиту наступного податкового періоду (пп. 7.7.2 Закону).

Таким чином, отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит. І згідно з положеннями п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення права в підприємства на податковий кредит є дата фактичного отримання ним податкових накладних.

З аналізу вищезазначених норм Закону України "Про податок на додану вартість" вбачається, що право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це єдиний документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Суд також зазначає, що Закон України "Про податок на додану вартість" та інші не ставлять право платника податку на податковий кредит залежно від встановлення факту формування та сплати його контрагентами до Державного бюджету України податкових зобов'язань за господарськими операціями у відповідному податковому періоді.

Оскільки позивачем були отримані від контрагента всі первинні документи по поставці товару, і дані документи оформлені належним чином, то у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Крім того, контрагент БВП «Строитель-плюс» є зареєстрованим суб'єктом господарювання, не перебуває у стадії банкрутства, і мав чинним статусом платника податку на додану вартість, то слід вважати, що спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п. 7.4 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп. 7.2.1 п. 7.2 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Таким чином, позивачем обґрунтовано була віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.201.4 ст.201 ПК України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Отже, судом встановлено, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Досліджуючи податкові накладні, що видані БВП «Строитель-Плюс», судом встановлено, що вони відповідають вимогам, визначеним нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Надаючи оцінку правомірності формування позивачем валових витрат по спірній господарський операції, яка відбулася у перевіряючому періоді, суд зазначає, що відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

З цього слідує, що вичерпний перелік витрат, які не можуть бути віднесені до складу валових витрат, зазначено у п.п. 5.3-5.7 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», проаналізувавши положення яких суд доходить висновку, що спірні витрати до цього переліку не відносяться.

При цьому, відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Разом з тим, відповідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

За змістом цієї норми законодавства підставою для не включення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

В п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

Разом з тим, відповідно до вимог пунктів 1, 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно з частиною 2 статті 6 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Міністерство фінансів України є уповноваженим державним органом по затвердженню національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку та інших нормативно-правових актів відносно ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності.

Пункт 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 передбачає, що «первинні документи» - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

До того ж, частина 2 статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій. Такими реквізитами є: назва документу; дата та місце складання документу; назва підприємства, від імені якого складений документ; зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції; посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення; особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Також, відповідачем не враховано, що до набрання чинності Податкового кодексу України, згідно з абз.1-3 ст. 8 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підприємство самостійно визначало облікову політику підприємства; обирало форму бухгалтерського обліку як певну систему регістрів обліку, порядку і способу реєстрації та узагальнення інформації в них з дотриманням єдиних принципів, встановлених цим Законом, та з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних; розробляло систему і форми внутрішньогосподарського (управлінського) обліку, звітності та контролю господарських операцій, визначало права працівників на підписання бухгалтерських документів, і діючі раніше норми Законів України "Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами", «Про державну податкову службу в Україні ", «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність ", не передбачає прав податкового органу з перевірки правильності ведення бухгалтерського обліку, оскільки володіли лише правом контролю за справлянням податкових зобов'язань.

Оскільки закон зворотної сили не має, і в період, який охоплювався перевіркою, платник податків самостійно визначав облікову політику і вів бухгалтерський облік з урахуванням особливостей своєї діяльності і технології обробки облікових даних.

Судом встановлена реальність взаємовідносин між позивачем та його контрагентом БВП «Строитель плюс», та те, що податковий кредит з ПДВ позивачем по взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс» сформовано правомірно.

Таким чином, висновки акту перевірки №2367/22-03/36243037/30 від 13.11.2012 року Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС спростовуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача та наявними матеріалами адміністративної справи та свідчать про зворотне - а саме підтверджують правильність формування податкового кредиту та валових витрат по взаємовідносинах з БВП «Строитель-Плюс» та реальність проведених між цими контрагентами операцій.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про неправомірність визначення позивачу грошових зобов'язань з податку на додану вартість та прибутку підприємств суд вважає безпідставним застосування відносно позивача штрафних санкцій з цих видів податків.

На підставі наведеного суд дійшов висновку про обґрунтованість вимог до Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС про визнання протиправними та скасування податкових повідомленнь-рішеннь від 28.11.2012 р. № 0006002301, № 0005852301 та від 01.02.2013 р. № 0001122301та задоволення адміністративного позову.

Вступна та резолютивна частини постанови проголошені в судовому засіданні 29.04.2013р.

У повному обсязі постанову складено та підписано 07.05.2013р.

Керуючись ст. ст. 160-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0006002301 від 28.11.2012 року.

3. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0005852301 від 28.11.2012 року.

4. Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення № 0001122301 від 01.02.2013 року.

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Калініченко Г.Б.