Ухвала

від 23.09.2013 по справі 801/3054/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 801/3054/13-а

23.09.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 801/3054/13-а за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко Г.Б.) від 29.04.13

за позовом Приватного підприємства "Уютний дім-III" (Алупкінське шосе 12В, приміщення 3, смт. Курпати, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98659)

до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби (вул. Васильєва, 16, м. Ялта, Автономна Республіка Крим,98600)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.13р. задоволено адміністративний позов Приватного підприємства "Уютний дім-III" до Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0006002301 від 28.11.2012 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0005852301 від 28.11.2012 року.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення - рішення № 0001122301 від 01.02.2013 року.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно. Від позивача надійшли письмові заперечення на апеляційну скаргу.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи.

Приватне підприємство "Уютний дім-III" (далі - позивач, ПП "Уютний дім-III") звернулось до Окружного адміністративного суду АР Крим з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК (далі відповідач) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.11.2012р. №0006002301, № 0005852301 та від 01.02.2013 р. № 0001122301.

Приватне підприємство "Уютний дім-III" є юридичною осо бою, код ЄДРПОУ 36243037, зареєстрованою Виконавчим комітетом Ялтинської міської ради АР Крим 14.11.2008 року, про що свідчить виписка з єдиного державного реєстру юриди чних осіб та фізичних осіб-підприємців серія ААБ № 968785, є платником податків і зборів, в тому числі податку на додану вартість, про що свідчить свідоцтво про реєстрацію платника податку на додану вартість № 200030464, що видане ДПІ у місті Ялта. (а.с.42-45)

ДПІ у м. Ялта АРК ДПС проведена документальна позапланова виїзна перевірка ПП "Уютний дім-III" з питань дотри мання вимог податкового законодавства по взаємовідносинам з контрагентом БВП «Строитель-плюс» (ЄДРПОУ 31263808) за період з 01.09.2009 р. по 31.03.2012 р.

За результатами перевірки 13.11.2012 року відповідачем складений акт перевірки 2367/22-03/36243037/30. (а.с.10-25) (далі - акт перевірки)

Перевіркою встановлені наступні порушення: п.п. 5.2.1 п. 5.2, п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28.12.94р. та п.138.4, п. 138.6 ст. 138 , п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 ПК України встановлено заниження податку на прибуток на загальну суму 5445,00 грн.; п.п. 7.4.1.,п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 р. № 168/97-ВР, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 ПК України, що привело до заниження податку на додану вартість на загальну суму 7683, 00 грн.

Також відповідач вказує на підтвердження реальності проведених господарських операцій позивача з БВП «Строитель-плюс».

На підставі акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0006002301 від 28.11.2012 року про донарахування податку на додану вартість на суму 7684,00 грн., у тому числі 7683,00 грн. - за основним платежем та 1,00 грн. - за штрафними санкціями, податкове повідомлення-рішення №0005852301 від 28.11.2012 року про донарахування податку на прибуток на суму5446,00 грн., з яких 5445,00 грн. - за основним платежем, та 1,00 грн. - за штрафними санкціями а також податкове повідомлення-рішення №0001122301 від 01.02.2013 року про донарахування податку на прибуток приватних підприємств на суму 3668,00 грн.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

Встановлено, що Приватне підприємство «Уютний дім -III» на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна від 11 квітня 2009 року, є власником всіх комунікацій (інженерних систем та мереж), ліфтового обладнання, яке знаходиться в рекреаційному Комплексі з фітнес центром та кімнатами для приїжджих літ А, розміщеному за адресою: А.Р.Крим, м. Ялта, смт. Курпати, Алупкинське шосе 12В. (а.с.104-105)

Основний від діяльності ПП «Уютний дім -III» - управління нерухомістю. Господарська діяльність підприємства по управлінню скерована на забезпечення належного функціонування комплексу у відповідності до цільового призначення, зберігання в справному, робочому стану всіх комунікацій (інженерних систем та мереж) у відповідності до вимог Законодавства України, норм, правил, стандартів, з метою створення сприятливих та комфортних умов проживання власників приміщень - апартаментів.

З метою контролю за технічним станом комплексу ПП «Уютний дім-ІІІ» прийнятий наказ №3 від 11 квітня 200 р., на підставі якого проводяться профілактичні огляди елементів комплексу із занесенням записів результатів огляду в Технічний журнал експлуатації будівлі (комплексу). У зв'язку з виявленим засміченням частини каналізації, засміченням системи вентиляції, прийнято рішення про проведення робіт з прочищення системи вентиляції та прочищення частини каналізації рекреаційного комплексу. Підвищена засміченість елементів, обумовлена проведенням ремонтів власниками апартаментів в приміщеннях-апартаментах.

Для проведення робіт з прочищення системи вентиляції укладений договір від 20.01.2011р. №82 на суму 7800,00 грн. з БВП «Строитель -плюс», директор Манукян В.Р. (а.с. 87-88)

За фактом виконання робіт складений акт приймання №82 від 31 січня 2011 р. виконаних робіт з прочистки системи вентиляції, з підтвердженням сторонами відсутності претензій один до одного. (а.с.90)

БВП «Строитель- плюс» видана податкова накладна №218 від 31.01.2011р. на суму 7800,00 грн. (а.с.90 зворот) на підставі поданого рахунка-фактури №41 від 31.01.2011р. (а.с.89), ПП «Уютний дім-ІІІ» платіжним дорученням №14 від 31.01.2011р. здійснило оплату за виконані роботи на суму 7800,00 грн.

Для проведення робіт по прочищенню частини системи каналізації укладений договір від 01.03.2011р. №451 на суму 63569,00 грн. з БВП «Строитель -плюс». (а.с.91-92)

За фактом виконання робіт за березень 2011 р. підрядчиком (БВП «Строітель-плюс») надана довідка про вартість виконаних робіт за березень 2011 р. на суму 14400,00 грн., Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за березень 2011 р. на суму 14400,00 грн., відомість ресурсів до акту приймання №2 виконаних будівельних робіт за березень 2011 р.

БВП «Строитель-плюс» була оформлена податкова накладна №526 від 31.03.2011р. на суму 14400,00 грн. (а.с.95)

На підставі рахунка-фактури б/н від 31 березня 2011 р., Замовник (ПП «Уютний дім-ІІІ») платіжним дорученням №52 від 31 березня 2011 р. сплатив за виконані роботи у сумі 14400,00 грн. (а.с.94 зворот)

За фактом виконання робіт за квітень 2011р. Підрядчиком (БВП «Строитель-плюс») надана довідка про вартість виконаних робіт за квітень 2011р. на суму 23900,00 грн., Акт №2 приймання виконаних будівельних робіт за квітень 2011 р. на суму 23900,00 грн., відомість ресурсів до Акту приймання №2 виконаних будівельних робіт за березень 2011р. БВП «Строитель-плюс» була оформлена податкова накладна №374 від 28.04.2011р. на суму 23900,00 грн.

На підставі рахунка - фактури б/н від 27 квітня 2011 р. замовник (ПП «Уютний дім-III») платіжним дорученням №82 від 28 квітня 2011 р. сплатив за виконані роботи у сумі 23900,00 грн. (а.с.99 зворот)

Стосовно посилання податкового органу в Акті перевірки на матеріали кримінальної справи за фактом фіктивного підприємництва - створення та придбання суб'єктів підприємницької діяльності (юридичних осіб), а саме: БВП «Строитель-плюс».

Відповідно до ст.159 Кодексу адміністративного судочинства України судове рішення повинно бути законним і обґрунтованим.

Поняття доказів в адміністративному судочинстві визначено ст. 69 вказаного Кодексу, згідно якої ними є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.

Згідно частині 1, 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Частиною 4 ст. 72 встановлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, для прийняття законного та обґрунтованого рішення суд повинен перевірити всі обставини, на яких сторони ґрунтують свої вимоги і заперечення, та дослідити докази, якими ці обставини підтверджуються. Суд не вимагає доведення обставин, які встановлені у кримінальній справі, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно конкретною особою. Єдиним джерелом цієї обізнаності є вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили.

Отже, суд не має підстав врахувати матеріали кримінальної справи, якщо вони не підтверджені вироком, який набрав законної сили.

Самі по собі окремі процесуальні документи в кримінальній справі не можуть бути доказами відсутності або наявності будь-яких обставин, які є предметом доказування в адміністративній справі.

Законодавством не передбачена можливість використання під час проведення перевірок платників податків та складання акта перевірки матеріалів досудового слідства. Це співвідноситься, зокрема, і з положеннями КАСУ та й взагалі з доктриною процесуального права України, відповідно до яких заздалегідь є встановленим і не потребує доведення та доказування вирок суду в кримінальній справі, який набрав законної сили. Тобто преюдиціальний характер має лише вирок суду, який набрав законної сили, а не матеріали досудового слідства, особливо постанова про порушення кримінальної справи та протоколи допиту. Факт порушення кримінальної справи має наслідком та зумовлює законне проведення уповноваженими органами дізнання та досудового слідства певних слідчих дій з метою підтвердження або спростування факту вчинення певного злочину конкретною особою, але не може безперечно свідчити про винуватість такої особи, що підтверджується і закріпленим ст. 62 Конституції України принципом невинуватості особи у вчиненні злочину.

Таким чином, з вищевикладеного вбачається, що висновки Державної податкової інспекції у м. Ялта АРК про непідтвердженність реальності проведених господарських операцій, а саме, що товар від контрагентів не отримувався та не використовувався у господарській діяльності позивача є неспроможними, оскільки зроблений без урахування зазначених документів.

Спірні правовідносини виникли між сторонами у період чинності Законів України "Про систему оподаткування", "Про оподаткування прибутку підприємств", "Про податок на додану вартість" та Податкового кодексу України.

Відповідно до п.1.4.ст.1 "Про податок на додану вартість"№168/97-ВР від 03.04.1997р. (далі - Закон №168) поставка товарів - будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг, а поставка послуг, зокрема, включала надання права на користування або розпорядження товарами у межах договорів оренди (лізингу), поставки, ліцензування або інші способи передачі права на патент, авторське право, торговий знак, інші об'єкти права інтелектуальної, в тому числі промислової, власності.

Відповідно до пп.3.1.1. п.3.1. ст.3 Закону №168 об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкт застави позичальнику (кредитору) для погашення заборгованості заставодавця; передачі об'єкта фінансового лізингу в розпорядження лізингоотримувача; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів автомобільним транспортом, а також міжнародних відправлень будь-яким видом транспорту на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту їх митного оформлення, а також від пункту їх митного оформлення до пункту призначення (доставки) на митній території України; поставки послуг з міжнародних перевезень пасажирів, багажу та вантажів (крім міжнародних відправлень) будь-яким видом транспорту (крім автомобільного) на відрізку від пункту їх відправлення (прийняття для перевезення) на митній території України до пункту проведення прикордонного контролю з їх випуску за межі державного кордону України, а також від пункту прикордонного контролю з їх впуску у межі державного кордону України до пункту їх призначення (доставки) на митній території України; в інших випадках, визначених цим Законом.

Згідно з п.п. 7.2.6. ст.7 7 Закону №168 податкова накладна видавалась платником податку, який поставляв товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та була підставою для нарахування податкового кредиту.

У п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Підпунктом 7.4.5. п.7.2. ст.7 Закону №168 вказано, що не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону №168).

Отже, право на податковий кредит виникає у платника податку лише після отримання податкової накладної, оскільки це документ первинного бухгалтерського та податкового обліку, який містить в собі суму ПДВ , яку можливо відобразити в податкових деклараціях з ПДВ.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а не колективний характер. Тому, у разі можливого недодержання контрагентом позивача вимог законодавства, такий факт не може бути підставою для застосування до позивача заходів по донарахуванню податкових зобов'язань.

Як зазначено в Інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20 липня 2010 року № 1112/11/13-10 "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби", якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

У позивача наявні всі первинні документи по поставці товару які оформлені належним чином, отже у нього як у платника податків виникло право на податковий кредит, оскільки воно підтверджується відповідними податковими накладними, і ним виконані вимоги п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" щодо його формування.

Також колегія суддів звертає увагу, що контрагент позивача - БВП «Строитель-плюс» є зареєстрованим суб'єктом господарювання, не перебуває у стадії банкрутства, і мав чинним статус платника податку на додану вартість, отже спірні суми ПДВ віднесені позивачем до податкового кредиту відповідно до приписів п.7.4 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" на підставі податкових накладних, які відповідають вимогам пп.7.2.1 п. 7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість".

Сумуючи вище викладене, позивачем обґрунтовано віднесена на податковий кредит сума податку на додану вартість.

Пунктом 198.1 ст.198 ПК України встановлено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно з п.201.6 ст.201 ПК України податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Відповідно до п.198.2 ст.198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з п.198.3 ст.198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п.198.6 ст.198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Відповідно до п.201.10 ст.201 ПК України податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

З наведеного вбачається, що отримання податкової накладної, яка засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг), є підставою для виникнення права платника податку на податковий кредит.

Встановлено, що податкові накладні видані БВП «Строитель-Плюс» відповідають вимогам, визначеним нормами п.201.1 ст.201 Податкового кодексу України.

Щодо правомірності формування позивачем валових витрат.

Відповідно до пункту 5.1 статті 5 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р. (далі Закон №334) валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Підпунктом 5.2.1 пункту 5.2 статті 5 Закону №334 визначено, що до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Відповідно до п.п. 11.2.1 п. 11.2 ст. 11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

Згідно до п.п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

З наведеного вбачається, що єдиною підставою для не включення до складу валових витрат є лише випадок повної відсутності будь-яких розрахункових, платіжних та інших документів, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку, а тому і неможливість віднесення до складу валових витрат підприємства сум, не підтверджених документально.

В п.п. 5.3.9 ст. 5 та ст. 11 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" не встановлено переліку конкретних документів, необхідних для віднесення витрат підприємства до складу валових витрат.

Частиною 2 ст. 3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон №996) бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до ч.1 ст.9 Закону №996 підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що фіксують факти здійснення господарських операцій.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена також п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.06.1995 року за № 168/704 (далі -Положення № 88) де зазначено, що первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону №996 встановлені вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з даною нормою, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо -безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно з пунктом 2.4 Положення № 88 первинні документи (на паперових і машино зчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Таким чином, реальність здійснення будь-яких господарських операцій має бути підтверджена відповідними первинними документами бухгалтерського та податкового обліку. Документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Відповідно до ст.1 Закону №996 господарська операція є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Аналогічна думка викладена, у Листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 р. №742/11/13-11.

Судом встановлена реальність взаємовідносин між позивачем та його контрагентом БВП «Строитель плюс», та те, що податковий кредит з ПДВ позивачем по взаємовідносинам з БВП «Строитель-Плюс» сформовано правомірно.

Щодо посилань у апеляційній скарзі на Вирок Київського районного суду м. Сімферополя АР Крим від 10.04.2013р. по справі № 123/3318/13-к, яким встановлено, що засновником ряду юридичних осіб, а саме: КП "Альянс", БВП "Строитель плюс", ПП "Севелітстрой", ПП "Кримторг" та ПП "Кримспецтехнолоджі" вчинено пособництво службовим особам ТОВ "Союз КДС", ПАТ "Крименерго", ТОВ "Південна будівельна компанія", ТОВ "Кримкомплекс" та ТОВ "Будком" в умисному ухиленні від сплати податків.

Відповідно до ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Аналізуючи зазначені норми, суд робить висновок, що преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили, є підставами для звільнення від доказування.

Згідно до ч.4 ст. 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Таким чином, відповідно до диспозиції ч.4 ст. 72 КАС України обов'язковими для адміністративного суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Як уже зазначалося, частиною четвертою статті 72 КАС України установлено, що вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Диспозиція наведеної правової норми, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим вказана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Зазначена позиція викладена у листі ВАСУ від 14.11.2012 р. №2379/12/13-12.

Враховуючи, що вироком суду від 10.04.2013р. по справі №123/3318/13-к не встановлені обставини безпосередньо щодо позивача, а саме фіктивності укладених угод між позивачем та БВП "Строитель-Плюс", то суд вважає, що вирок суду не містить обставин, які є мають преюдиційне значення для розгляду вказаної справи та свідчать про недотримання платником податків норм податкового законодавства під час формування валових витрат та податкового кредиту.

Крім того, у вказаному вироку не надана будь-яка оцінка діям службових осіб суб'єктів господарювання (контрагентів позивача) по взаємовідносинах з позивачем у справі стосовно вчинених господарських операцій, за результатом яких позивачем були сформовані витрати та нарахований податковий кредит.

А відтак, за відсутністю вироку суду, яким підтверджено фіктивність здійснення операції між позивачем та контрагентом, вказаних в акті перевірки, безперечних доказів, які свідчать про неможливість отримання робіт (послуг) від БВП "Строитель-Плюс" (зокрема доказів отримання вказаних робіт (послуг) від інших постачальників), та при наявності доказів, які підтверджують отримання робіт саме від БВП "Строитель-Плюс" та їх використання в господарської діяльності позивачем, у суду відсутні підстави визнання вказаних операцій фіктивними, такими, що спрямовані на ухилення від сплати податків та отримання податкової вигоди.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Всупереч вимог ч.2 ст.71 КАС України відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятого ним рішення з урахуванням всіх встановлених фактичних обставин та вимог законодавства.

Сумуючи вище викладене, висновки акту перевірки №2367/22-03/36243037/30 від 13.11.2012 року Державної податкової інспекції у м. Ялта АР Крим ДПС спростовуються первинними документами бухгалтерського та податкового обліку позивача та наявними матеріалами адміністративної справи.

Правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Ялті АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 29.04.13р. по справі № 801/3054/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко