Постанова

від 07.06.2013 по справі 2а/2570/2969/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 2а/2570/2969/2012

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

01 червня 2013 року м. Чернігів

Чернігівський окружний адміністративний суд у складі:

Головуючого судді Смірнової О.Є.,

за участю секретаря Прокіної А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська снекова група» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

24.09.2012 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Українська снекова група» (далі - ТОВ «Українська снекова група») звернулось до суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Чернігові) та просить визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення: від 31.12.2012 року № 0002172320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 780010,00 грн. за основним платежем та 123530,00 грн. за штрафними санкціями, та від 31.05.2012 року № 0002182320, яким встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 10838,00 грн.

Свої вимоги представник позивача мотивує тим, що ТОВ «Українська снекова група» у 2011 року мало господарські взаємовідносини з контрагентом ФОП ОСОБА_1 з приводу купівлі-продажу продукції. Так, між ТОВ «Українська снекова група» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір від 24.02.2011 року № 240211. Реальність виконання вказаного договору підтверджується належним чином оформленими первинними документами, що надавались податковому органу, а саме: договором, податковими накладними, видатковими накладними, виписками по рахунку. Операції по вказаному договору належним чином відображені в податковому та бухгалтерському обліку позивача. Позивач у відповідності до прав, наданих ст. 198 Податкового кодексу України, відніс суми ПДВ, сплаченого у ціні послуг від контрагента, до податкового кредиту. Отже, суму податку на додану вартість по взаємовідносинам з контрагентом ФОП ОСОБА_1 позивачем правомірно включено до податкового кредиту та відображено в податкових деклараціях з ПДВ за відповідні періоди. Реальність здійснення господарських операцій з контрагентом підтверджується належним чином оформленими первинними документами. Крім того, представник позивача посилається на те, що постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року, яка набрала законної сили, по справі № 2а/2570/2527/2012 визнано неправомірним та скасовано наказ ДПІ у м. Чернігові від 19.04.2012 року № 705, на підставі якого проведено перевірку ТОВ «Українська снекова група» та винесено оскаржувані податкові повідомлення-рішення. Представник позивача вважає висновки податкового органу, викладені в акті перевірки від 08.05.2012 року № 685/22/37418267, неправомірними та такими, що не відповідають дійсності. За таких обставин, представник позивача вважає оскаржувані податкові повідомлення-рішення протиправними та такими, що підлягають скасуванню.

В судовому засіданні представник позивача підтримав позовні вимоги в повному обсязі та просив їх задовольнити, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.

Представники відповідача в судовому засіданні заперечували проти задоволення позовних вимог, посилаючись на те, що працівниками ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Українська снекова група» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 08.05.2012 року № 685/22/37418267. Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 780010,00 грн., в т.ч. за травень 2011 року на 134528,00 грн., за червень 2011 року на 151371,00 грн., за липень 2011 року на 132831,00 грн., за серпень 2011 року на 151890,00 грн., за вересень 2011 року на 209390,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення на 10838,00 грн. У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення: від 31.12.2012 року № 0002172320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 780010,00 грн. за основним платежем та 123530,00 грн. за штрафними санкціями, та від 31.05.2012 року № 0002182320, яким встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 10838,00 грн. Також податковий орган посилається на акт ДПІ у м. Чернігові від 19.12.2011 року № 3659/17/НОМЕР_3 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення податкового зобов'язання та достовірності нарахування податкового кредиту по податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень-вересень 2011 року, яким встановлено, що операції ФОП ОСОБА_1 з контрагентами не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин систематичного придбання чи продажу товарів, встановлення неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів. Таким чином, на підставі наданих на перевірку документів не можливо підтвердити факт отримання товару від ФОП ОСОБА_1 та, відповідно, їх використання в господарській діяльності ТОВ «Українська снекова група». Тому представники відповідача вважають, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення прийнято на підставі та у відповідності до норм податкового законодавства, а вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню.

Розглянувши подані сторонами документи і матеріали, заслухавши пояснення сторін, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов підлягає задоволенню частково з наступних підстав.

ТОВ «Українська снекова група» (ідентифікаційний код-37418267) зареєстровано в якості юридичної особи року 16.11.2010 року, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців від 20.08.2012 року (а.с. 35 т. 1).

По-перше, постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року, яка набрала законної сили, по справі № 2а/2570/2527/2012, визнано неправомірним та скасовано наказ ДПІ у м. Чернігові № 705 від 19.04.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська снекова група» (а.с. 199-203 т. 1).

Згідно із ч. 1 ст. 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Підставами для скасування наказу № 705 від 19.04.2012 року стали наступні обставини, які встановлені судовим рішенням.

02.03.2012 року ДПІ у м. Чернігові направлено запит №38/10/15-213 керівнику ТОВ «Українська снекова група», яким повідомлялось, що за результатами автоматизованого співставлення даних, задекларованих позивачем в декларації з податку на додану вартість, встановлені взаємовідносини з ФОП ОСОБА_1, внаслідок яких задекларовано податковий кредит за травень, червень, липень 2011 року. У зв'язку з зазначеним, на підставі пп. 20.1.6 п.20.1 ст.20 Податкового кодексу України позивачу запропоновано надати пояснення щодо взаємовідносин позивача з ФОП ОСОБА_1 та їх документальне підтвердження.

12.03.2012 року позивачем надано відповідь на даний запит, в якій повідомлялось, що в травні, червні, липні 2011 року до складу податкового кредиту включено операції по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 на загальну суму 440434,42 грн. На виконання вказаних господарських операцій позивачем надано копії документів: договір, банківські виписки, видаткові та податкові накладні, протокол зборів засновників, штатний розпис, реєстр отриманих та виданих податкових накладних (а.с. 97-168 т. 1).

18.04.2012 року ДПІ у м. Чернігові винесено повідомлення № 2243/10122-609 на підставі п.78.1.1 ст.78, ст.79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу ДПІ у м. Чернігові від 19.04.2012 року, в якому повідомлялось про проведення 23.04.2012 року документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська снекова група» з питань дотримання вимог податкового законодавства при відображенні у деклараціях з ПДВ за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року по взаємовідносинах з ФОП ОСОБА_1 (а.с. 13,54 т. 1).

19.04.2012 року начальником ДПІ у м. Чернігові було видано наказ № 705 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська снекова група», відповідно до якого у зв'язку з ненаданням в повному обсязі пояснень та документального підтвердження на письмовий запит ДПІ у м. Чернігові щодо декларування в податковій звітності з ПДВ за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року у складі податкового кредиту операцій з ФОП ОСОБА_1, керуючись пп. 20.1.4 ст. 20, п. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 та ст. 79 Податкового кодексу України, доручено головному державному податковому ревізор-інспектору відділу особливо важливих перевірок управління податкового контролю Астапенко О.В. провести документальну позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Українська снекова група» з 23.04.2012 року тривалістю 5 робочих днів (а.с. 12,53 т. 1).

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 03.09.2012 року встановлено, що при проведенні перевірки відповідачем було порушено вимоги п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, а саме: не було належним чином повідомлено позивача про проведення перевірки та не надано доказів щодо наявності підстав для проведення перевірки, передбачених пп.78.1.1 п.78.1 ст.78 Податкового кодексу.

Підставою для винесення оскаржуваного наказу № 705 від 19.04.2012 року було не надання в повному обсязі пояснень та їх документального підтвердження на письмовий запит ДПІ у м. Чернігові № 38/10/15-213 від 02.03.2012 року.

Судовим рішенням встановлено, що в даному запиті відповідачем не вказано підстави для надіслання запиту, передбачені п. 73.3 ст.73 Податкового кодексу України, крім того, в запиті зазначено період, задекларованого позивачем податкового кредиту, «травень - липень 2011 р.», а у наказі № 705 від 19.04.2012 року зазначено «травень - вересень 2011 р.» і не обґрунтовано з яких причин період було розширено.

Суд дійшов висновку, що позивач, у передбачений законодавством термін, надав податковому органу всі наявні у нього документи на підтвердження господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, внаслідок яких задекларовано податковий кредит за травень,червень,липень 2011 року, у зв'язку з чим у відповідача не було підстав, передбачених пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, для видання наказу № 705 від 19.04.2012 року про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська снекова група».

Крім того, судом встановлено, що повідомлення про проведення перевірки датується 18.04.2012 року, а наказ про проведення перевірки, на підставі якого оформлюється повідомлення, 19.04.2012 року.

За таких обставин визнано неправомірним та скасовано наказ від 19.04.2012 року № 705 про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Українська снекова група».

Працівниками ДПІ у м. Чернігові на підставі наказу від 19.04.2012 року № 705, згідно із пп. 78.1.1 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Українська снекова група» з питань достовірності, повноти нарахування податку на додану вартість по податковій декларації з податку на додану вартість за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року, серпень 2011 року, вересень 2011 року при проведенні господарських взаємовідносин з ФОП ОСОБА_1, за результатами якої складено акт від 08.05.2012 року № 685/22/37418267 (а.с. 12-24,53,54,77-88 т. 1).

Перевіркою встановлено порушення позивачем вимог законодавства, а саме: п. 198.1, п. 198.6 ст. 198, ст. 200 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 780010,00 грн., в т.ч. за травень 2011 року на 134528,00 грн., за червень 2011 року на 151371,00 грн., за липень 2011 року на 132831,00 грн., за серпень 2011 року на 151890,00 грн., за вересень 2011 року на 209390,00 грн. та завищено залишок від'ємного значення на 10838,00 грн.

У зв'язку із наявністю зафіксованих порушень податковим органом винесено податкові повідомлення-рішення:

- від 31.12.2012 року № 0002172320, яким позивачу визначено податкове зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 780010,00 грн. за основним платежем та 123530,00 грн. за штрафними санкціями (а.с. 25 т. 1);

- від 31.05.2012 року № 0002182320, яким встановлено суму завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 10838,00 грн. (а.с. 26 т. 1).

Враховуючи вищевикладене, суд приходить до висновку, що визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість та нарахування штрафних санкцій за період серпень 2011 року, вересень 2011 року, а також встановлення завищення від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на додану вартість в розмірі 10838,00 грн. за вересень 2011 року є неправомірним, а тому податкові повідомлення-рішення від 31.12.2012 року № 0002182320 та від 31.12.2012 року № 0002172320 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 361280,00 грн. за основним платежем та 90321,00 грн. за штрафними санкціями є протиправними та підлягають скасуванню.

По-друге, щодо правомірності визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість та накладення штрафних санкцій на ТОВ «Українська снекова група» за період травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року суд зазначає наступне.

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Згідно ст. 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Частиною 1 ст. 9 вказаного Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно із ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Відповідно до ч. 1 ст.11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Отже, підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Судом встановлено, що ТОВ «Українська снекова група» включено до податкового кредиту такі суми податку на додану вартість:

- в травні 2011 року - 134528,00 грн.;

- в червні 2011 року - 151371,00 грн.;

- в липні 2011 року - 154535,00 грн.

Перевіркою встановлено заниження ТОВ «Українська снекова група» податку на додану вартість за травень 2011 року на 134528,00 грн., за червень 2011 року на 151371,00 грн. та за липень 2011 року на 154535,00 грн.

Судом встановлено, що між ТОВ «Українська снекова група» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу продукції від 24.02.2011 року № 240211 (а.с. 97 т. 1).

Відповідно до умов вказаного договору ФОП ОСОБА_1 зобов'язується передати, а ТОВ «Українська снекова група» прийняти та оплатити поставлену продукцію, асортимент, кількість та якість якої підтверджується накладною. Поставка продукції здійснюється за рахунок покупця. Право власності на продукцію переходить до ТОВ «Українська снекова група» з моменту передачі продукції.

Протокольними ухвалами суду від 28.05.2013 року та від 30.05.2013 року представника позивача зобов'язано надати всі первинні документи, що підтверджують реальність здійснення господарських операцій на виконання договору 24.02.2011 року № 240211, а також відображення їх в податковому та бухгалтерському обліку позивача.

Проте, представник позивача наголошував на тому, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення є протиправними та підлягають скасуванню вже з тих підстав, що рішенням суду скасовано наказ від 19.04.2012 року № 705, на підставі якого проведена перевірка ТОВ «Українська снекова група», а тому всі висновки, викладені в акті перевірки від 08.05.2012 року № 685/22/37418267, автоматично є неправомірними, а обов'язок доказування того, що господарські операції по договору реально не відбулись, покладається на податковий орган.

На підтвердження реальності виконання договору від 24.02.2011 року № 240211 представником позивача надано: договір, реєстр отриманих та виданих податкових накладних, видаткові накладні, податкові накладні, виписки по рахунку, договори оренди нежилого приміщення, оборотно-сальдові відомості по рахунку: 361 (контрагенти), з яких вбачається рух коштів позивача, документи на реалізацію товару (а.с. 97-167,244-250 т.1, а.с. 1-11,22-31,34-250 т. 2, а.с. 1-250 т. 3, а.с. 1-242 т. 4 ).

Відповідно до пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Суд вважає, що будь-які документи мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції. Визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Відповідно до ст. 215 Цивільного Кодексу України від 16.01.2003 № 435 (далі - ЦК України) підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин) - у цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Пунктом 1 статті 203 ЦК України передбачено, що зміст правочину не може суперечити, зокрема, моральним засадам суспільства, пунктом 5 статті 203 ЦК України передбачено, що правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ст. 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 203 Цивільного кодексу України передбачено загальні вимоги, додержання яких є необхідними для чинності правочину. Зокрема зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства, волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має вчинятися у формі, встановлений законом, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно із ч. 1 ст. 228 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно із ч. 1 ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Умовою для визнання недійсним правочину, який суперечить інтересам держави та суспільства, є встановлення умислу в діях осіб, що уклали такий правочин. При цьому носіями протиправного умислу юридичних осіб-сторін такого правочину є посадові особи цих юридичних осіб.

Згідно із п. 198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п. 198.2 ст. 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п. 198.3 ст. 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

У разі якщо платник податку не включив у відповідному звітному періоді до податкового кредиту суму податку на додану вартість на підставі отриманих податкових накладних, таке право зберігається за ним протягом 365 календарних днів з дати виписки податкової накладної.

Згідно із п. 200.1, п. 200.2, п. 200.3 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

У податковому обліку податкова накладна є тим документом, який складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця і визначається як розрахунковий документ, що підтверджує вчинення певної господарської операції, за якою виникають податкові зобов'язання, породжує у платника податку обов'язки та права щодо нарахування та сплати ПДВ та підтверджує право покупця на нарахування податкового кредиту.

Також необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас, за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі, якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

Так, обов'язковою умовою, з якою пов'язується право платника на включення сплачених у складі вартості придбаних товарів (основних фондів), робіт, послуг сум ПДВ до податкового кредиту, є використання цих товарів (основних фондів), робіт, послуг у господарській діяльності такого платника.

Згідно із ст. 3 Господарського кодексу України господарська діяльність - діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Господарська діяльність здійснюється у загальній економічній сфері, а тому має суто економічні властивості, що неможливо без вартісної оцінки і взаємооцінки, еквівалентності обміну, відповідних обчислень і розрахунків. Тому така ознака результатів господарської діяльності, як цінова визначеність, наявна в абсолютній більшості випадків, хоча в некомерційній господарській діяльності можливе безкоштовне надання результатів останньої.

Отже, вирішення спорів, пов'язаних із правомірністю формування платниками податку податкового кредиту, а також сум бюджетного відшкодування з податку на додану вартість, потребує встановлення всіх фактичних обставин, що підтверджують реальне здійснення господарських операцій, на підставі яких визначено суми податкового кредиту або бюджетного відшкодування.

Про відсутність реального характеру відповідних операцій можуть свідчити підтверджені доказами доводи податкового органу, зокрема, про наявність таких обставин:

- неможливість здійснення платником податку зазначених операцій з урахуванням часу, місця знаходження майна або обсягу матеріальних ресурсів, економічно необхідних для виробництва товарів, виконання робіт або послуг, нездійснення особою, яка значиться виробником товару підприємницької діяльності;

- відсутність у платника податку необхідних умов для досягнення результатів відповідної підприємницької, економічної діяльності в силу відсутності управлінського або технічного персоналу, основних коштів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів;

- облік для цілей оподаткування тільки тих господарських операцій, які безпосередньо пов'язані з виникненням права на податковий кредит або бюджетне відшкодування, якщо для даного виду діяльності також потрібне здійснення і облік інших господарських операцій;

- здійснення операцій з товарно-матеріальними цінностями, які не вироблялися або не могли бути вироблені в обсязі, зазначеному платником податку в документах обліку.

Виходячи з наведеного, порушення, допущені одним платником податків відображенні в податковому обліку певної господарської операції, за загальним правилом не впливають на права та обов'язки іншого платника податків.

Виняток із зазначеного правила можуть становити лише випадки, коли порушення правил оподаткування ґрунтується на вчиненні суб'єктами господарювання нікчемних правочинів з метою, суперечною інтересам держави та суспільства (частина перша статті 207 Господарського кодексу України та стаття 228 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається недійсним в судовому порядку. В розумінні даної норми цивільного закону характеризуючими ознаками фіктивного правочину є те, що сторони вчиняють його лише для вигляду, знаючи заздалегідь, що він і не буде виконаний. Тобто, при вчинені фіктивного правочину учасники мають інші цілі, ніж ті, що передбачені самим правочином, не маючи на меті встановлення його правових наслідків. При цьому, фіктивним можна визнати правочин тільки за умови, що обидві сторони діяли без наміру як створення так і досягнення відповідних цивільно-правових наслідків.

Згідно із ч. 1 ст. 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а в разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також усе належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише в однієї зі сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави (частина 1 етап і 208 Господарського кодексу України).

Положення статей 207 та 208 Господарського кодексу України слід застосовувати з урахуванням того, що правочин, який вчинено з метою завідомо суперечною інтересам держави і суспільства, водночас суперечить моральним засадам суспільства, а тому згідно з частиною 1 статті 203, частиною 2 статті 215 Цивільного кодексу України є нікчемним, і визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Органи державної податкової служби, вказані в абзаці першому статті 10 Закону України «Про державну податкову службу в Україні», можуть на підставі пункту 1 цієї статті звертатись до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, одержаних за правочинами, вчиненими з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їхню нікчемність.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.12.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 ЦК: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини. спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Такими є правочини, що посягають на економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо.

Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок.

Разом з тим, при кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Як на підставу нікчемності правочину, укладеного між ТОВ «Українська снекова група» та ФОП ОСОБА_1 податковий орган посилається на акт ДПІ у м. Чернігові від 19.12.2011 року № 3659/17/НОМЕР_3 про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ФОП ОСОБА_1 з питань правильності визначення податкового зобов'язання та достовірності нарахування податкового кредиту по податкових деклараціях з податку на додану вартість за травень-вересень 2011 року, яким встановлено, що операції ФОП ОСОБА_1 з контрагентами не містять у суті своїй розумних економічних або інших причин систематичного придбання чи продажу товарів, встановлення неможливість фактичного здійснення господарських операцій через відсутність майна та інших матеріальних ресурсів, економічно необхідних для здійснення операцій з купівлі-продажу, відсутність необхідних умов для досягнення результатів економічної діяльності у зв'язку з відсутністю трудових ресурсів, основних фондів, складських приміщень та транспортних засобів (а.с. 58-76 т. 1).

Як вже зазначалось, між ТОВ «Українська снекова група» та ФОП ОСОБА_1 укладено договір купівлі-продажу продукції від 24.02.2011 року № 240211.

Згідно із п. 137.1 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Без переходу права власності на товар дохід від його реалізації може визнаватися у разі якщо платник податку виробляє товари з довготривалим (більше одного року) технологічним циклом виробництва та якщо договорами, укладеними на виробництво таких товарів, не передбачено поетапного їх здавання. У такому разі визнання доходів здійснюється у спеціальному порядку.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Отже, зобов'язанням продавця у договорі купівлі-продажу є передача у власність певного товару, а значить виконанням цього зобов'язання є передача права власності.

Відповідно до ст. 664 Цивільного кодексу України таке зобов'язання вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару.

За загальним правилом ст. 334 Цивільного кодексу України право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передання майна, якщо інше не встановлено договором або законом. При цьому переданням майна вважається вручення його набувачеві або перевізникові, організації зв'язку тощо для відправлення, пересилання набувачеві майна, відчуженого без зобов'язання доставки.

Документи, що підтверджують факт надання товару покупцеві, є, зокрема, акт про передачу, видаткова накладна, розписка покупця про отримання товару, транспортні документи, що посвідчують прийняття товару перевізником, або поштова квитанція тощо.

Відповідно до ст. 66 Господарського кодексу України майно підприємства становлять виробничі і невиробничі фонди, а також інші цінності, вартість яких відображається в самостійному балансі підприємства. Враховуючи вищевказані норми ЦКУ та ГКУ можна зробити висновок про те, що товар, який відповідно до ст. 664 ЦКУ надійшов у розпорядження покупця, а отже й право власності на який належить покупцеві, повинен бути знятий з обліку (з балансу) продавця, та відображений у балансі покупця. І такі наслідки не залежать від фактичної передачі товару покупцеві. Перехід права власності має переважне значення у порівнянні з самим по собі фактом його фактичної передачі.

Проте, представником позивача не надано документів, на підтвердження того, що ТОВ «Українська снекова група» набуло право власності на товари за договором від 24.02.2011 року № 240211, не доведено той факт, що товар був оприбуткований на склад підприємства.

Аналізуючи обставини даної справи та досліджуючи наявні в ній докази, суд приходить до висновку, що дії платника податку ТОВ «Українська снекова група» свідчать про його недобросовісність, а вчинена ним господарська операція з ФОП ОСОБА_1 викликає сумнів у її реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Таким чином, ТОВ «Українська снекова група» до податкового кредиту за травень 2011 року, червень 2011 року, липень 2011 року включено суму ПДВ в розмірі 440434,00 грн., що не підтверджено первинними документами та доказами, наявними в матеріалах справи, у зв'язку з чим не встановлюється реальність факту здійснення господарських операцій ТОВ «Українська снекова група» з ФОП ОСОБА_1

Документи, отримані ТОВ «Українська снекова група» від ФОП ОСОБА_1 не можуть мати податкових наслідків.

Відповідно до ст. 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством.

Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суд вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення від 31.12.2012 року № 0002182320 та від 31.12.2012 року № 0002172320 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 361280,00 грн. за основним платежем та 90321,00 грн. за штрафними санкціями прийняті ДПІ у м. Чернігові не на підставі, не у межах повноважень та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з порушенням використаного повноваження з метою, з якою це повноваження надано; необґрунтовано, тобто без врахування усіх обставин, які мають значення для прийняття рішення; не добросовісно та не розсудливо.

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що позовні вимоги позивача підлягають задоволенню повністю.

Згідно із ст. 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 року № 3674 за вказаний позов позивачу необхідно було сплатити судовий збір в розмірі 2146,00 грн.

Позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2146,00 грн., що підтверджується платіжним дорученням від 21.09.2012 року № 477 (а.с. 2).

Відповідно до ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо адміністративний позов задоволено частково, судові витрати, здійснені позивачем, присуджуються йому відповідно до задоволених вимог, а відповідачу - відповідно до тієї частини вимог, у задоволенні яких позивачеві відмовлено.

Тому згідно із ч. 3 ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України судовий збір в розмірі 1094,46 грн. присуджуються на користь позивача за рахунок Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 122, 158-163, 167 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

П О С Т А Н О В И В:

Позов задовольнити частково.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 31.12.2012 року № 0002172320 в частині визначення податкового зобов'язання по податку на додану вартість в розмірі 361280,00 грн. за основним платежем та 90321,00 грн. за штрафними санкціями.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби від 31.12.2012 року № 0002182320.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Українська снекова група» судовий збір в розмірі 1094,46 грн.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого ст. 167 Кодексу адміністративного судочинства України.

Постанова може бути оскаржена до Київського апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, передбачені ст. ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України.

Суддя О.Є. Смірнова