Постанова

від 05.06.2013 по справі 5023/5202/12

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2013 р. Справа № 5023/5202/12

Колегія суддів у складі: головуючий суддя Білоусова Я.О., суддя Кравець Т.В., суддя Хачатрян В.С.

при секретарі Ісаєвій А.Ю.

за участю представників сторін:

позивача - Остапенка В.М. (дов. №14-66 від 22.03.2013р.

відповідача - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного господарського суду апеляційну скаргу позивача - Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ (вх.№1509Х/2-7) на рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5202/12,

за позовом Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України", м.Київ,

до Товариства з обмеженою відповідальністю Близнюківського районного сільського комунального господарства "Райсількомунгосп", с.Близнюки,

про стягнення коштів у сумі 70573,66 грн.,

ВСТАНОВИЛА:

Рішенням господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5202/12 (суддя Жиляєв Є.М.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю Близнюківського районного сільського комунального господарства "Райсількомунгосп" на користь Публічного акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 5266,89 грн. пені, 9081,11 грн. штрафу, 1336,45 грн. інфляційних витрат, 2068,63 грн. 3 % річних, 1609,50 грн. судового збору. В частині стягнення пені в сумі 5266,89 грн. та 9081,11 грн. штрафу - відмовлено. В частині стягнення 38472,58 грн. основного боргу провадження у справі припинено.

Публічне акціонерне товариство "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" з рішенням суду першої інстанції не погодилося та звернулося до Харківського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення місцевим господарським судом при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5202/12 в частині зменшення розміру пені на 5266,89 грн. та штрафу на 9081,11 грн. та прийняти в цій частині нове судове рішення, яким вказані позовні вимоги задовольнити.

Скаргу обґрунтовує, зокрема, тим, що відповідно до п.3 ст.83 ГПК України господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання. Оскільки стаття не встановлює конкретного переліку випадків, вважає, що це випадки невиконання або неналежного виконання зобов'язання з вини обох сторін, або якщо кредитор умисно або з необережності сприяв збільшенню розміру збитків, завданих невиконанням або неналежним виконанням зобов'язання. Відповідачем не було надано жодного доказу, який би вказував на наявність таких виняткових обставин, в зв'язку з чим суд не мав право зменшувати розмір нарахованої пені.

Крім того посилається на те, що внаслідок недоотримання та несвоєчасного проведення розрахунків за спожитий природний газ позивач змушений залучати комерційні кредити за ринковими відсотковими ставками, що складають 20-24% річних. Загальна сума заявлених пені, штрафу, 3% річних та інфляційних не компенсує повністю збитків від сплати відсотків за комерційними кредитами. Зменшення судом розміру пені та штрафу спричиняє позивачу збитки та дозволяє відповідачу і у подальшому порушувати договірні умови.

Представник позивача у судовому засіданні підтримує вимоги апеляційної скарги та просить скасувати рішення господарського суду Харківської області в частині зменшення розміру пені на 5266,89 грн. та штрафу на 9081,11 грн. та прийняти в цій частині нове судове рішення.

Відповідач у судове засідання не з'явився, про причини не з'явлення суд не повідомив, хоча був належним чином повідомлений про час і місце слухання справи ухвалою суду від 15.05.2013р.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши наявні докази по справі, колегія суддів Харківського апеляційного господарського суду встановила.

В листопаді 2012р. ПАТ «НАК «Нафтогаз України» звернулось до господарського суду Харківської області з позовом про стягнення з ТОВ Близнюківське районне сільське комунальне господарство "Райсількомунгосп" коштів у сумі 70573,66 грн., у тому числі: суму основного боргу в розмірі 38472,58 грн., індекс інфляції в розмірі 1336,45 грн., 3 % річних в розмірі 2068,63 грн., пеню в розмірі 10533,78 грн. та 7 % штрафу в розмірі 18162,22 грн.

Позов обґрунтовано тим, що 30.09.2011 року між НАК "Нафтогаз України", продавцем, та ТОВ Близнюківським районним сільським господарством "Райсількомунгосп", покупцем, укладено договір купівлі-продажу природного газу № 30, згідно з яким продавець зобов'язався передати у власність покупця у ІV кварталі 2011 року та у 2012 році імпортований газ (за кодом згідно УКТ ЗЕД 2711 21 00 00, ввезеного на митну територію України ПАТ "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"), для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами та організаціями та іншими споживачами, а покупець зобов'язався приймати та оплачувати газ на умовах цього договору.

Відповідно до п. 2.1 договору продавець передає покупцеві з 01 жовтня 2011 року по 31 грудня 2012 року газ в обсязі до 268 тис. куб. м.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач свої зобов'язання за договором виконав в повному обсязі та поставив відповідачу в період з жовтня - грудня 2011 року, січня-квітня 2012 року природний газ на загальну суму 809709,77 грн., що підтверджуються наявними в матеріалах справи складеними між сторонами актами приймання-передачі природного газу, які підписані уповноваженими особами підприємств позивача та відповідача та скріплені печатками.

Відповідно до п.6.1. договору оплата за газ здійснюється покупцем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 14 числа, наступного за місяцем поставки газу.

Однак, як зазначає позивач, відповідач в порушення взятих на себе договірних зобов'язань, оплату в строки, встановлені п. 6.1 договору купівлі-продажу природного газу не провів. Станом на 16.10.2012р. заборгованість за договором за використаний природний газ складає 38472,58 грн.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відзиві на позовну заяву (вх. №22232 від 12.12.2012р.) проти позову заперечував, посилаючись на те, що основний борг, відповідно до умов договору №30 від 30.09.2011р., сплачено у повному обсязі, на підтвердження чого надав копії платіжних доручень: № 138 від 28 листопада 2012 року (на суму 10000,00 грн.) та № 139 від 03 грудня 2012 року (на суму 28472,58 грн.).

Відповідно до п.1-1 ст.80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

За таких обставин, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо припинення провадження у справі в частині стягнення суми основного боргу в сумі 38472,58 грн. у зв'язку з відсутністю предмету спору.

Відповідно до статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Правові наслідки порушення зобов'язання встановлені статтею 611 Цивільного кодексу України, зокрема, щодо сплати неустойки. Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Відповідно до частини 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно до п.7.2 договору у разі невиконання покупцем умов п.6.1. цього договору він у безспірному порядку зобов'язується сплатити продавцю крім суми заборгованості пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу, за кожний день прострочення платежу, а за прострочення понад 30 (тридцяти) днів додатково сплатити штраф у розмірі 7 (семи) відсотків від суми простроченого платежу.

Позивачем заявлено до стягнення з відповідача 10533,78 грн. пені та 18162,22 грн. 7% штрафу, які відповідають вимогам Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".

Відповідно до п. 3 ст. 83 Господарського процесуального кодексу України господарський суд, приймаючи рішення, має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Відповідно до ст. 233 Господарського кодексу України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов'язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Відповідно до положень ст. 3, ч. 3 ст. 509 Цивільного кодексу України загальними засадами цивільного законодавства та, водночас, засадами на яких має ґрунтуватися зобов'язання між сторонами є добросовісність, розумність і справедливість.

Стаття 83 Господарського процесуального кодексу України надає господарському суду право, приймаючи рішення, зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання.

Приписами частини 3 ст. 551 Цивільного кодексу України передбачено, що розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до пункту 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України №18 від 26.12.2011р. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції» вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Правовий аналіз названих статей свідчить, що вони не є імперативними та застосовуються за визначених умов на розсуд суду. Якщо порушення зобов'язання учасника господарських відносин не потягло за собою значні збитки для іншого господарюючого суб'єкта, то суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій. Тому, користуючись правом, наданим вищезазначеними положеннями чинного законодавства, беручи до уваги майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю Близнюківське районне сільське комунальне господарство "Райсількомунгосп", враховуючи, що основною причиною невиконання зобов'язань відповідача по договору є те, що він є бюджетною установою, відповідач надає послуги з теплопостачання підприємствам та організаціям, які фінансуються за рахунок державного та місцевого бюджету, а також, приймаючи до уваги те, що джерелом фінансування відповідача є загальний бюджетний фонд, а кошти надходили несвоєчасно, а також зважаючи на те, що розмір нарахованої позивачем у позовній заяві пені та 7% штрафу є надмірно великими, колегія суддів погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо зменшення розміру пені та 7% штрафу, які підлягають стягненню з відповідача на 50%, та стягненню з відповідача суми пені у розмірі 5266,89 грн. та 9081,11 грн. штрафу. В іншій частині стягнення пені та штрафу судом першої інстанції правомірно відмовлено.

Щодо стягнення інфляційних витрат та 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Аналіз зазначеної статті вказує на те, що наслідки прострочення боржником грошового зобов'язання у вигляді інфляційного нарахування на суму боргу та 3% річних не є санкціями, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінених грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові, а тому ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника та незалежно від сплати ним неустойки (пені) за порушення виконання зобов'язання.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, приймаючи до уваги, що відповідач не виконав свої зобов'язання по оплаті у термін, встановлений договором, позовні вимоги щодо стягнення з відповідача інфляційних нарахувань у розмірі 1336,45 грн. (за період: з листопада 2011р. по червень 2012р.) та 3% річних у розмірі 2068,63 грн. (за період: з 14.11.2011р. по 14.05.2012р.) не суперечить вимогам чинного законодавства, нараховані вірно та правомірно задоволені судом першої інстанції.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Відповідно до статті 32 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Відповідно до статті 43 Господарського процесуального кодексу України Господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

На підставі викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга є необґрунтованою і не може бути підставою для скасування оскаржуваного рішення по даній справі, тому рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5202/12 слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статтями 91, 99, 101, 102, п.1 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів,

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства "Національної акціонерної компанії "Нафтогаз України" залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Харківської області від 18.12.2012 року по справі №5023/5202/12 залишити без змін.

Повний текст постанови складено 06.06.2013р.

Головуючий суддя Білоусова Я.О.

Суддя Кравець Т.В.

Суддя Хачатрян В.С.