Постанова

від 21.11.2006 по справі 18/491

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

18/491

ВИЩИЙ  ГОСПОДАРСЬКИЙ  СУД  УКРАЇНИ  

 ПОСТАНОВА          

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ          

21 листопада 2006 р.                                                                                   № 18/491  

Вищий господарський  суд  України у складі колегії суддів :

головуючого суддіОвечкіна В.Е.,

суддівЧернова Є.В.,

Цвігун В.Л.,

розглянув касаційну скаргу

ТзОВ “ТІР”

на постанову від 14.09.06 Київського апеляційного господарського суду

у справі№ 18/491 господарського суду міста Києва

за позовомПідприємства з іноземними інвестиціями у формі ТзОВ “АТІК-сервіс”

доТзОВ “ТІР”

простягнення 55 074,44 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Цимбалюк С.В., довір. від 16.10.06

від відповідача:          директор Лисенко, Мусієнко Д.Ю. довір. від 31.10.06, Кобзаренко Т.В., довір. від 31.10.06                                                                                                    

ВСТАНОВИВ:

Рішенням господарського суду міста Києва від 28.03.06 (суддя Мандриченко О.В.) позовні вимоги задоволено частково. Стягнуто з відповідача на користь позивача заборгованість в сумі 6511.44 грн. та судові витрати, в іншій частині позовних вимог відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 14.09.06 (судді: Кондес Л.О., - головуюча, Куровський С.В., Михальська Ю.Б.) рішення суду першої інстанції скасовано частково в частині відмови у задоволенні позовних вимог  про стягнення 6 360 грн. доплати за понаднормативний простій третього автопоїзда, позовні вимоги в цій частині задоволено.

Відповідач у справі - ТзОВ “ТІР” в поданій касаційній скарзі просить прийняті у справі судові рішення скасувати, прийняти нове рішення, яким стягнути  з позивача на користь відповідача зайво перераховані кошти в сумі 5693,563 грн. та витрати по сплаті державного мита за подачу касаційної скарги.

Скаржник зазначає, що суди першої та апеляційної інстанції неповно з'ясували обставини справи, що призвело до прийняття неправильного судового рішення. Позовні вимоги в частині стягнення  доплати за наднормативний простій не мали жодного нормативного обґрунтування. Судом не застосовано ст. 617 ЦК України . Оскільки  відповідач не міг вплинути на затримку в пропуску на митну територію України, на митне  оформлення товару, то ця обставина є для нього форс-мажорною. Судами не встановлена вина відповідача у порушенні договору і тому судом безпідставно не застосована с. 614 ЦК України.

Ознайомившись з матеріалами та обставинами справи на предмет надання їм попередніми судовими інстанціями належної юридичної оцінки та повноти встановлення обставин, дотримання норм процесуального права, згідно з вимогами ст.1115 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Відповідно ст. 1117 Господарського процесуального кодексу України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права. Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

Суди попередніх інстанцій встановили наступне.

Позивач звернувся до Господарського суду м. Києва про стягнення з відповідача 6 511,44 грн. заборгованості по оплаті за перевезення вантажу (фрахт), 47 900 грн. за понаднормативний простій транспортних засобів, 545 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Згідно заяви про уточнення позовних вимог від 12.12.2005 №88 позивач просив стягнути з відповідача 6 511,44 грн. плати за перевезення вантажу, 41540 грн. штрафу за понаднормативний простій його транспортних засобів, 6 360 грн. доплати за понаднормативний простій третього автопоїзда, 545 грн. витрат по сплаті державного мита, 118 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Між сторонами у справі було укладено договір № 477 від 08.11.2004 на перевезення вантажів автомобільним транспортом, який регламентував взаємовідносини сторін в області організації і виконання перевезень вантажів автомобільним транспортом в міському, міжміському та міжнародному сполученнях.

На виконання договору та на підставі заявки № 6-477 від 08.11.2004, для виконання перевезень позивачем були направлені транспортні засоби, а саме: автомобіль д.н. 173-34 КМ з напівпричепом № 217-74 КХ, автомобіль д.н. 142-97 КА з напівпричепом №106-20 КА, автомобіль д.н. №173-35 КМ з напівпричепом № 217-63 КХ..

Вантаж було доставлено перевізником до місця призначення, що підтверджується міжнародними товарно-транспортними накладними - СМИ №№ 0743989, 0904531, 0813834 .

Плата за перевезення була встановлена сторонами в розмірі 950 Євро за кожен автомобіль по курсу НБУ на день навантаження, яка станом на 09.11.2004 становила 6 511,44 грн. на кожен автомобіль. Загальна плата за перевезення складала 19 534,32 грн.

17.11.2004 відповідач сплатив за транспортні послуги (заявка № 6-477) 1 620 грн.

17.12.2004 відповідач сплатив 24 402,88 грн., з яких згідно призначення платежу опл. (2 авт.) згідно договору № 477 від 08.11.2004 та заявки № б-477 від 08.11.2004 (фрахт- 11 402,88 грн., простій 12.11; 16.11-8.12 - 24 доби - 13 000 грн.).

Таким чином, згідно призначення платежу, відповідач сплатив плату за перевезення в сумі 1620 грн. та 11402,88 грн., всього в сумі 13022,88 грн.. Попередні судові інстанції встановили, що залишок заборгованості по оплаті за перевезення складає 6 511,44 грн.

Судами правомірно не прийнято до уваги заперечення відповідача про те, що залишок заборгованості в сумі 6 511,44 грн. було сплачено, оскільки сплачена відповідачем згідно платіжного доручення № 853 від 17.12.2004 сума 13 000 грн. свідчить про оплату за простій.

Статтею 307 Господарського кодексу України встановлено, що за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Норма аналогічного змісту міститься в статті 909 Цивільного кодексу України.

Відповідач, сплативши за понаднормативний простій 13000 грн. платіжним дорученням № 853 від 17.12.2004 за 2 автопоїзда за 24 доби простою (сплачені з розрахунку 265 грн. за день простою за кожен автомобіль на території України згідно договірних відносин між сторонами) тим самим підтвердив свої зобов'язання за Договором сплатити за понаднормативний простій транспортних засобів (т.1, а.с. 112).

Згідно статті 617 Цивільного кодексу України особа, яка порушила зобов'язання, звільняється від відповідальності за порушення зобов'язання, якщо вона доведе, що це порушення сталося внаслідок випадку або непереборної сили.

Відповідно до статті 33 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.

Судами попередніх інстанцій встановлено , що дії Державної митної служби не відносяться до форс-мажорних обставин.

Доводи скаржника про ігнорування судами ст. 614 ЦК України  колегією суддів до уваги не приймаються. Стаття 614 ЦК України регулює відповідальність за порушення зобов'язання. Правові наслідки порушення зазначені в ст. 611 ЦК України і вони до відповідача не застосовувалися.

Судом апеляційної інстанції  встановлено, що листи відповідача про сплату ним понаднормативного простою, сплата понаднормативного простою в сумі 13000 грн. за два автомобіля підтверджують зобов'язання відповідача   обумовлені в договорі  перевезення про сплату ним понаднормативного простою Надавати іншу оцінку доказам та обставинам справи не відносяться до компетенції касаційної інстанції.

В касаційній скарзі скаржник просить стягнути з позивача грошові кошти в сумі 5693,56 грн.. Але такі вимоги не були предметом розгляду попередніх судових інстанції, а тому не можуть розглядатися в суді касаційної інстанції.

Решта доводів касаційної скарги зводяться до посилання на обставини справи та необхідності вирішення касаційною інстанцією питань про надання переваги доказів скаржника над іншими, тобто здійснення відмінної від місцевого та апеляційного суду оцінки доказів, що суперечить вимогам ст.1117 ГПК України, тому до уваги не приймаються.

На підставі викладеного колегія суддів дійшла висновку, що прийнята у справі постанова суду апеляційної інстанції ґрунтуються на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності та підстави для її скасування відсутні.

Керуючись ст.ст. 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України

ПОСТАНОВИВ:

Касаційну скаргу ТзОВ “ТІР” залишити без задоволення,  постанову від 14.09.06 Київського апеляційного господарського суду  у справі № 18/491 господарського суду міста Києва – без змін.

Головуючий, суддя                                                             В. Овечкін

Судді:                                                                                    Є. Чернов

                                                                                              В. Цвігун