Постанова

від 03.06.2013 по справі 5002-15/4477-2012

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

cpg1251

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

03 червня 2013 року Справа № 5002-15/4477-2012

Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Головуючого судді Прокопанич Г.К.

суддів Алєєвої І.В.

Євсікова О.О.

за участю представників:

Позивача: не з'явився;

Відповідача -1: не з'явився;

Відповідача -2: Остроушка М.М., дов. № б/н від 25.05.2013 року;

Відповідача -3: Лисенко К.Є., дов. № б/н від 26.09.2011 року;

Третьої особи -1: не з'явився;

Третьої особи -2: не з'явився;

розглянувши касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." на постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року

у справі № 5002-15/4477-2012 господарського суду Автономної Республіки Крим

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія"

до відповідача -1 акціонерного комерційного банку "Європейський"

відповідача -2 товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія"

відповідача -3 товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б."

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів - 1) публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський"

2) товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія"

про визнання недійсним договору іпотеки

В С Т А Н О В И В:

У грудні 2012 року товариство з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" звернулось до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до акціонерного комерційного банку "Європейський", товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія", товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б.", просило визнати недійсним іпотечний договір від 28.11.2007 року, укладений між акціонерним комерційним банком "Європейський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дяченко О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1042 (т. 1, а.с. 3-6).

Позовні вимоги мотивовано відсутністю у іпотекодавця на момент укладення оспорюваного договору права власності на нерухоме майно, переданого в іпотеку.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 14.12.2012 року залучено до участі у справі в якості третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів публічне акціонерне товариство "Комерційний банк "Володимирський", товариство з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія" (т. 1, а.с. 1-2).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 10.01.2013 року (суддя Іщенко І.А.), залишеним без змін постановою Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року (головуючий Градова О.Г., судді Антонова І.В., Сікорська Н.І.) (т. 1, а.с. 231-235) позов задоволено. Визнано недійсним іпотечний договір від 28.11.2007 року, укладений між акціонерним комерційним банком "Європейський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дяченко О.О. та зареєстрований в реєстрі за № 1042. Вирішено питання розподілу судових витрат (т. 1, а.с. 89-94).

Оскаржені судові акти мотивовано тим, що юридична особа, яка передала майно в іпотеку, не мала права власності на це майно та відсутністю акта введення в експлуатацію такого об'єкту.

Не погодившись з прийнятими судовими рішеннями, товариство з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, просило оскаржені судові акти скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити, посилаючись на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального та процесуального права (т. 2, а.с. 6-12).

Ухвалою Вищого господарського суду України від 27.05.2013 року касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." прийнято до провадження та призначено до розгляду на 03.06.2013 року (т. 2, а.с. 4-5).

У судове засідання 03.06.2013 року представники позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", відповідача - акціонерного комерційного банку "Європейський", третіх осіб - публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський", товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія" не з'явилися, причин неявки суду не повідомили.

Стаття 22 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Статтею 77 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що господарський суд відкладає в межах строків, встановлених статтею 69 цього Кодексу розгляд справи, коли за якихось обставин спір не може бути вирішено в даному засіданні.

Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.

З врахуванням вищенаведеного судова колегія визнала за можливе розглянути справу у відсутність представників позивача - товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", відповідача - акціонерного комерційного банку "Європейський", третіх осіб - публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський", товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія".

Колегія суддів, вивчивши матеріали справи, вислухавши представників відповідачів - товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія", товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б.", обговоривши доводи касаційної скарги, дослідивши правильність застосування господарськими судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального і процесуального права вважає, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Відповідно до ч. 7 ст. 179 Господарського кодексу України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Згідно ст. 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ч. 1 ст. 203 Цивільного кодексу України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.

Згідно ст. 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

У випадках, встановлених цим Кодексом, нікчемний правочин може бути визнаний судом дійсним.

Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Пунктом 1 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що при розгляді справ про визнання правочинів недійсними суди залежно від предмета і підстав позову повинні застосовувати норми матеріального права, якими регулюються відповідні відносини, та на підставі цих норм вирішувати справи.

Відповідно до п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" судам необхідно враховувати, що згідно із статтями 4, 10 та 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити ЦК України, іншим законам України, які приймаються відповідно до Конституції України та ЦК України, міжнародним договорам, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, актам Президента України, постановам Кабінету Міністрів України, актам інших органів державної влади України, органів влади Автономної Республіки Крим у випадках і в межах, встановлених Конституцією України та законом, а також моральним засадам суспільства.

Зміст правочину не повинен суперечити положенням також інших, крім актів цивільного законодавства, нормативно-правових актів, прийнятих відповідно до Конституції України (статті 1, 8 Конституції України).

Відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що 23.10.2007 року між акціонерним комерційним банком "Європейський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" було укладено кредитний договір № К/52/2601 (т. 1, а.с. 204-208).

Рішенням постійно діючого Кримського третейського суду при концерні "ДСН" від 29.10.2007 року у справі № Е1-10/056-Н-2007 за товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" визнано право власності на реконструйований ним об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, що складається з літ. "А" - готелю загальною площею 1 040,9 кв.м., літ. "1" - басейну, літ. "І" - мощення, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Євпаторія, вулиця Токарева, будинок 4.

Надалі 28.11.2007 року між акціонерним комерційним банком "Європейський" та товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" було укладено іпотечний договір, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Дяченко О. О. та зареєстрований в реєстрі за № 1042, відповідно до умов якого, забезпечувались зобов'язання іпотекодавця за кредитним договором № К/52/2601 від 23.10.2007 року (т. 1, а.с. 18-22).

Пунктом 2 договору іпотеки на забезпечення виконання основного зобов'язання передбачено, що іпотекодавець передає в іпотеку іпотекодержателю належне йому на праві власності майно, а саме: об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, що складається з літ. "А" - готелю загальною площею 1 040,9 кв. м., літ "1" - басейну, літ. "І" - мощення, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Євпаторія, вул. Токарева, 4 (т. 1, а.с. 18).

Згідно п. 2.1 договору іпотеки предмет іпотеки належить іпотекодавцеві на підставі рішення Кримського третейського суду при концерні "ДСН" № Е1-10/056-Н-2007 від 29.10.2007 року (т. 1, а.с. 18).

Пунктом 16 договору іпотеки передбачено, що він діє до виконання іпотекодавцем основного зобов'язання чи настання одного з випадків, передбачених ст. 17 Закону України "Про іпотеку" (т. 1, а.с. 22).

31.03.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія" було укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лихошвою Ж. О. та зареєстрований в реєстрі за № 161, відповідно до умов якого, продавець передав, а покупець прийняв у власність вищезазначену нежитлову будівлю (т. 1, а.с. 23-25).

17.07.2010 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія" та товариством з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія" укладено договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лихошвою Ж. О. та зареєстрований в реєстрі за № 422, відповідно до умов якого право власності на нежитлову будівлю по вул. Токарева, 4 у м. Євпаторії, Автономної Республіки Крим набуло товариство з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія" (т. 1, а.с. 30-33).

Судами також встановлено, що згідно договору № 22/11/10 від 05.08.2011 року про відступлення прав вимоги за договором застави майнових прав від 28.07.2011 року № 26/11/ДЮ/01/З товариство з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." набуло права кредитора за договором № К/52/2601 від 23.10.2007 року (т. 1, а.с. 210-211).

Договором від 10.08.2011 року товариство з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." набуло статусу наступного (нового) іпотекодержателя за іпотечним договором 28.11.2007 року (т. 1, а.с. 214).

Як встановлено судами попередніх інстанцій, ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2012 року у справі № 5002-32/4065-2012 скасовано рішення Кримського третейського суду при концерні "ДСН" від 29.10.2007 року у справі № Е1-10/056-Н-2007 за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія" до Кримського Республіканського підприємства "Бюро реєстрації і технічної інвентаризації м. Євпаторії" про визнання права власності на об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, що складається з літ. "А" - готелю загальною площею 1 040,9 кв. м., літ. "1" - басейну, літ. "І" - мощення, що знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, м. Євпаторія, вул. Токарева, 4 (т. 1, а.с. 36-42).

Скасовуючи рішення третейського суду, місцевий господарський суд у зазначеній справі встановив, що у передбаченому діючим законодавством порядку в експлуатацію об'єкт нерухомості не прийнятий.

Згідно ч. 1 ст. 5 Закону України від 05.06.2003 року № 898-IV "Про іпотеку" предметом іпотеки можуть бути один або декілька об'єктів нерухомого майна за таких умов: нерухоме майно належить іпотекодавцю на праві власності або на праві господарського відання, якщо іпотекодавцем є державне або комунальне підприємство, установа чи організація; нерухоме майно може бути відчужене іпотекодавцем і на нього відповідно до законодавства може бути звернене стягнення; нерухоме майно зареєстроване у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності, якщо інше не встановлено цим Законом.

Частиною 2 ст. 16 Закону України від 05.06.2003 року № 898-IV "Про іпотеку" (в редакції, чинній станом на 28.11.2007 року) передбачено, що передача в іпотеку об'єктів незавершеного будівництва здійснюється шляхом передачі в іпотеку прав на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт незавершеного будівництва.

Відповідно до п. 2 ст. 331 Цивільного кодексу України право власності на новостворене нерухоме майно (житлові будинки, будівлі, споруди тощо) виникає з моменту завершення будівництва (створення майна).

Якщо договором або законом передбачено прийняття нерухомого майна до експлуатації, право власності виникає з моменту його прийняття до експлуатації.

Якщо право власності на нерухоме майно відповідно до закону підлягає державній реєстрації, право власності виникає з моменту державної реєстрації.

Згідно п. 3 ст. 331 Цивільного кодексу України до завершення будівництва (створення майна) особа вважається власником матеріалів, обладнання тощо, які були використані в процесі цього будівництва (створення майна).

У разі необхідності особа, зазначена в абзаці першому цієї частини, може укласти договір щодо об'єкта незавершеного будівництва, право власності на який реєструється органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно на підставі документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою для створення об'єкта нерухомого майна, проектно-кошторисної документації, а також документів, що містять опис об'єкта незавершеного будівництва.

Частиною 1 ст. 33 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Згідно ч. 1 ст. 34 Господарського процесуального кодексу України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи.

Частиною 1 ст. 43 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що грунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Оцінивши надані сторонами докази в їх сукупності, суди попередніх інстанцій встановили, що на момент укладення оспорюваного договору його умови щодо предмету іпотеки суперечили ст. ст. 5, 16 Закону України "Про іпотеку", ст. 311 Цивільного кодексу України, оскільки нерухоме майно по вул. Токарева, 4 в м. Євпаторії являло собою об'єкт незавершеного будівництва, тобто, предмет іпотеки, зазначений у п. 2 договору іпотеки, на момент його укладення не існував та не був зареєстрований у встановленому законом порядку як окремий виділений у натурі об'єкт права власності.

Враховуючи вищезазначене місцевий господарський суд, з яким погодилась і апеляційна інстанція, дійшов висновку про задоволення позовних вимог.

Дійсність іпотечного договору від 28.11.2007 року вже була предметом розгляду спору у справі № 33/128-22/397 господарським судом міста Києва, однак, з інших підстав, ніж у справі № 5002-15/4477-2012.

Доводи касаційної скарги про те, що позивач є неналежним, оскільки не був стороною оспорюваного правочину відхиляються як такі, що суперечать загальним матеріально-правовим положенням Цивільного кодексу України та Господарського кодексу України.

Так, згідно ч. 1 ст. 1 Господарського процесуального кодексу України підприємства, установи, організації, інші юридичні особи (у тому числі іноземні), громадяни, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (далі - підприємства та організації), мають право звертатися до господарського суду згідно з встановленою підвідомчістю господарських справ за захистом своїх порушених або оспорюваних прав і охоронюваних законом інтересів, а також для вжиття передбачених цим Кодексом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Суди попередніх інстанцій встановили, що зазначеним договором порушені права позивача у справі, а обраний ним спосіб захисту не суперечить приписам ст. 16 Цивільного кодексу України, ст. 20 Господарського кодексу України.

Крім того, абзацем 5 п. 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" визначено, що відповідно до статей 215 та 216 ЦК України вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним та про застосування наслідків його недійсності, а також вимога про застосування наслідків недійсності нікчемного правочину може бути заявлена як однією зі сторін правочину, так і іншою заінтересованою особою, права та законні інтереси якої порушено вчиненням правочину.

Також безпідставними є посилання заявника касаційної скарги на порушення місцевим господарським судом правил застосування ст. 35 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись повноваженнями, наданими їй ст. 101 Господарського процесуального кодексу України, апеляційна інстанція повторно розглянула справу та надала оцінку ухвалі господарського суду Автономної Республіки Крим від 03.12.2012 року у справі № 5002-34/4065-2012 за заявою товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія" до товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", Євпаторійського міжміського бюро технічної інвентаризації про скасування рішення третейського суду.

Оскільки ч. 2 ст. 104 Господарського процесуального кодексу України передбачає, що порушення або неправильне застосування норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення лише за умови, якщо це порушення призвело до прийняття неправильного рішення, у суда апеляційної інстанції були відсутні підстави для скасування рішення місцевого господарського суду.

Крім того, на час перегляду справи судом апеляційної інстанції була прийнята постанова Севастопольського апеляційного господарського суду у справі № 5002-22/468-2012 про відмову у позові товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." до товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровчий комплекс "Академія", Кримського республіканського підприємства "Бюро реєстрації та технічної інвентаризації міста Євпаторія", товариства з обмеженою відповідальністю "Міжрегіональна інвестиційно-лізингова компанія", товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія", за участю третіх осіб публічного акціонерного товариства "Комерційний банк "Володимирський", акціонерного комерційного банку "Європейський" про визнання права власності на нерухоме майно, об'єкт нерухомості - нежитлову будівлю, що складається з літ. "А" - готелю загальною площею 1 040,9 кв.м., літ. "1" - басейну, літ. "І" - мощення та знаходиться за адресою: Автономна Республіка Крим, місто Євпаторія, вулиця Токарева, буд. 4 (т. 1, а.с. 184-188).

Крім того, Севастопольським апеляційним господарським судом у вказаній справі встановлено, що перехід прав та обов'язків іпотекодавця за договором іпотеки від 28.11.20107 року до товариства з обмеженою відповідальністю "Туристично-оздоровча компанія "Академія" відбувся не за законом.

Статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

Касаційна інстанція не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові господарського суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти докази.

З врахуванням вищенаведеного підстави для скасування постанови суду апеляційної інстанції, якою було правильно застосовані норми матеріального та процесуального права, відсутні.

Інші доводи заявника касаційної скарги фактично стосуються переоцінки доказів у справі, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції, визначені статтею 111 7 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись ст.ст. 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

П О С Т А Н О В И В:

Касаційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Е.Р.Б." залишити без задоволення.

Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 14.03.2013 року у справі № 5002-15/4477-2012 залишити без мін.

Головуючий суддя Г.К. Прокопанич

Судді: І.В. Алєєва

О.О. Євсіков