Постанова

від 28.05.2013 по справі 2а-10276/12/0170/11

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

вул. Севастопольська, 43, м. Сімферополь, Автономна Республіка Крим, Україна, 95013

ПОСТАНОВА

Іменем України

28 травня 2013 р. (17:23) Справа №2а-10276/12/0170/11

Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим у складі судді Москаленка С.А., за участі секретаря судового засідання Кузьміна О.В., представника позивача - ОСОБА_1, довіреність № 3926 від 05.10.12, представника відповідача - Чакал А.Р., довіреність № 11/9/10-0 від 10.07.12р., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Фізична особа-підприємець ОСОБА_3 звернувся до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим із адміністративним позовом до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень №0000671702 від 10.06.2012 року, №0000961702 від 18.09.2012, №0000661702 від 10.06.2012 року, №0000971702 від 18.09.2012 року, №0000711702 від 10.06.2012 року.

Позов мотивовано помилковістю висновків відповідача про нікчемність правочинів позивача з БВП «Строитель-Плюс», на підставі чого відповідачу донараховано податку на додану вартість та податку на доходи фізичних осіб; помилковістю висновків відповідача щодо визначення штрафних санкцій з єдиного податку за спрощеною системою оподаткування, оскільки заборгованість зі сплати єдиного податку не є податковим боргом у розумінні Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» №2181-ІІІ від 21.12.2000р.

Представник позивача у судовому засіданні надав пояснення за суттю спору, просив задовольнити позовні вимоги у повному обсязі з підстав, викладених у позовній заяві.

Представник відповідача у судовому засіданні надав пояснення за суттю спору, проти задоволення позовних вимог заперечував з підстав, викладених в письмових запереченнях на адміністративний позов та висновок експерта.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши надані докази, заслухавши представників сторін, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню з наступних підстав.

Позивач у справі є фізичною особою-підприємцем, зареєстрованою Сімферопольською районною державною адміністрацією АР Крим (ідентифікаційний код НОМЕР_1), що підтверджується копією свідоцтва про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця (а.с.11), перебуває на податковому обліку в Сімферопольській міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби, є платником податку на додану вартість (а.с.12).

Посадовою особою відповідача проведено документальну планову виїзну перевірку з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011 року, про що складено акт перевірки від 21.06.2011 року № 901/17-02/НОМЕР_2 (а.с.22, далі - акт перевірки).

Перевіркою було встановлено наступні порушення:

- порушення ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України в частині недодержання вимог зазначених статей в момент вчинення правочинів, які не спрямовані на реальне настання наслідків, що обумовлені ними по правочинах, здійснених ФОП ОСОБА_3 при придбанні товарів (послуг) у БВП „Строитель-Плюс". Товар (послуги) по вказаних правочинах не був переданий у порушення ст.662, 655 та 656 ЦК України;

- порушення п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та п.187.1, п.187.7 статті 187, п. 198.1, п.198.3 статті 198, розділу V розділу Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, встановлено заниження податкового зобов'язання з податку на додану вартість у загальній сумі 53439,00 грн., у тому числі у грудні 2010 року у сумі 5,00 грн., у січні 2011 року у сумі 7,00 грн., у червні 2011 року у сумі 16637,00 грн., у червні 2011 року у сумі 36790,00 грн., а також завищено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за квітень 2011 року у сумі 383,00 грн., внаслідок чого донараховано податку на додану вартість у загальній сумі 53056,00 грн.;

- порушення ст.13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, зі змінами і доповненнями та п. 177.2. ст. 177 розділу VI Податкового кодексу країни від 02.12.2010 року № 2755-УІ, у зв'язку з чим донараховано податку на доходи фізичних осіб, отриманих фізичною особою - підприємцем від провадження господарської дальності за 2011 рік у сумі 38820,58 грн.;

- порушення пп.6.3.2. п.6.3. ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003 року, згідно якої «податкова соціальна пільга не надається якщо громадяни припиняють трудові відносини з таким працедавцем з будь-яких підстав», у зв'язку з чим донараховано податок з доходів фізичних осіб у сумі 226,88 грн.;

- порушення п. 250.2, п. 250.9 ст. 250 розділу VIII Податкового кодексу України від 02.12.2010 року 2755-УІ за неподання податкових декларацій з екологічного податку за 1 квартал 2011 року, 1 півріччя 2011 року, 9-ть місяців 2011 року, 2011 рік.;

- порушення ст.2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.98 року, в частині несвоєчасної сплати єдиного податку за 2009 рік.

В акті перевірки встановлений факт проведення позивачем та БВП «Строитель-Плюс» господарської діяльності з ознаками фіктивності, передбаченої ст. 55-1 ГК України, що обґрунтовується результатами проведення зустрічної звірки зазначеного контрагента позивача.

На підставі акту перевірки посадовими особами відповідача прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000671702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 48525,73 грн., у тому числі за основним платежем - 38820,58 грн., за штрафними санкціями - 9705,15 грн. (а.с.15);

- №0000661702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62255,75 грн., у тому числі за основним платежем - 53056,00 грн., за штрафними санкціями - 9199,75 грн. (а.с.17);

- №0000711702 від 10.07.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 277,57 грн. (а.с.19).

Судом встановлено, що позивач звернувся до податкового органу із скаргою про скасування податкових повідомлень рішень №0000661702 від 10.07.2012 року, №0000671702 від 10.07.2012 року, №0000711702 від 10.07.2012 року, прийнятих на підставі акту.

Рішенням від 27.08.2012 року №Б/942/10-0223 про результати розгляду первинної скарги, з урахуванням внесених змін на підставі рішення від 07.09.2012 року №Б/1004/10-0223, податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012 року №0000661702, №0000701702 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 10.07.2012 року №0000671702 залишено без змін та збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3944,48 грн. (3155,58 грн. - податок на доходи фізичних осіб та 788,90 грн. - штрафні санкції), податкове повідомлення-рішення №0000711702 від 10.07.2012 року скасовано в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 38,96 грн., первинну скаргу в іншій частині не задоволено (а.с.126,128).

В рішенні податкового органу, зокрема зазначено, що податкове повідомлення-рішення від 10.07.2012 про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 277,57 грн. має № 0000701702, проте у доданій до позову копії зазначеного податкового повідомлення-рішення зазначений саме № 0000711702. Інших доказів на підтвердження зазначених обставин представником відповідача не надано.

За результатами адміністративного оскарження на підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийняті податкові повідомлення-рішення:

- №0000961702 від 18.09.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3944,48 грн., у тому числі за основним платежем - 3155,58 грн., за штрафними санкціями - 788,90 грн.(а.с.124);

- №0000971702 від 18.09.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 281,59 грн. (а.с.122).

Не погоджуючись із зазначеними податковими повідомленнями-рішеннями позивач звернувся до суду з позовом про визнання їх протиправними та скасування.

Розглядаючи позовні вимоги в частині визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням №0000661702 від 10.06.2012 року, суд зазначає наступне.

Оскільки спірні господарські операції позивача частково відбулися до 01.01.2011 року, тобто до набрання законної сили Податковим кодексом України, спірні правовідносини в цій частині регулювалися Законом України Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168-97-ВР (далі - Закон №168). З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України від 02.12.2010 року №2755-VI (далі - ПК України), згідно якого правовідносини з оподаткування податком на додану вартість регулюються вказаним Кодексом.

Відповідно до преамбули Закону України "Про податок на додану вартість" (тут і далі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин щодо податкового кредиту) цей Закон визначає платників податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування та внесення податку до бюджету.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону №168 встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону №168 податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Згідно п.п. 7.2.6. п.7.2. ст.7 Закону №168 податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту. Як виняток з цього правила, підставою для нарахування податкового кредиту при поставці товарів (послуг) за готівку чи з розрахунками картками платіжних систем, банківськими або персональними чеками у межах граничної суми, встановленої Національним банком України для готівкових розрахунків, є належним чином оформлений товарний чек, інший платіжний чи розрахунковий документ, що підтверджує прийняття платежу постачальником від отримувача таких товарів (послуг), з визначенням загальної суми такого платежу, суми податку та податкового номера постачальника.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

- або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

- або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками:

а) порядковий номер податкової накладної;

б) дату виписування податкової накладної;

в) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

г) податковий номер платника податку (продавця та покупця);

д) місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість;

е) опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'єм);

є) повну або скорочену назву, зазначену у статутних документах отримувача;

ж) ціну поставки без врахування податку;

з) ставку податку та відповідну суму податку у цифровому значенні;

и) загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Згідно п.7.7.1. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.п. 7.7.2. ст.7 Закону №168 якщо у наступному податковому періоді сума, розрахована згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, має від'ємне значення, то:

а) бюджетному відшкодуванню підлягає частина такого від'ємного значення, яка дорівнює сумі податку, фактично сплаченій отримувачем товарів (послуг) у попередніх податкових періодах постачальникам таких товарів (послуг);

б) залишок від'ємного значення після бюджетного відшкодування включається до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Таким чином, право позивача на податковий кредит звітного періоду впливає безпосередньо як на визначення суми податкового зобов'язання з ПДВ, так і на розмір можливого бюджетного відшкодування з цього податку або від'ємного значення.

Аналогічні підстави та порядок виникнення у платника податку права на податковий кредит та на бюджетне відшкодування з ПДВ визначені статтями 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Із системного аналізу вищезазначених норм Закону №168 та ПК України випливає, що підставою для включення позивачем до складу податкового кредиту сум ПДВ, які сплачені в складі вартості товарів є належним чином оформлена податкова накладна. При цьому, такі товари(роботи, послуги) повинні придбаватися платником податку з метою подальшого використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний завищений позивачем податковий кредит з ПДВ в сумі 53056,00 грн. був визначений на підставі отриманих від БВП „Строитель-Плюс" податкових накладних №600 від 30.06.2011 року (а.с.66), №548 від 31.07.2011 року (а.с.64).

Суд зазначає, що вищевказані податкові накладні, які залучені до матеріалів справи, відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України.

Під час судового розгляду судом залучено до матеріалів справи та досліджено первинні бухгалтерські документи позивача та встановлено наступне.

Статтею 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Частиною 2 статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначений перелік обов'язкових реквізитів первинних бухгалтерських документів, які є підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій, зокрема такими реквізитами є:

- назва документу; дата та місце складання документу;

- назва підприємства, від імені якого складений документ;

- зміст та об'єм господарської операції; одиниця виміру господарської операції;

- посада осіб, відповідальних за здійснення господарської операції та правильності її оформлення;

- особистий підпис або інші дані, які дозволяють ідентифікувати особу, яка бере участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пункту 2.1. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.95року № 88 у відповідності з ч. 2 ст. 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", первинні документи - це письмові свідоцтва, які фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження і дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Отже, з урахуванням вимог законодавства України в частині визначення первинних документів та їх обов'язкових реквізитів, їх змісту та призначення, до останніх можна віднести:

- договори із зазначенням предмету та істотних умов відповідного правочину, додаткові угоди до них;

- документи на виконання відповідного договору (акт приймання-передачі, акт виконаних робіт, рахунки фактури, податкові та видаткові накладні, довіреність на отримання товару, що містять дані стосовно обсягів та змісту наданих послуг);

- документи, що підтверджують транспортування товару (товарно-транспортні накладні, договори зберігання, перевезення товару);

- фінансово-господарські документи зі сплати коштів за придбаний товар (платіжні доручення, банківські виписки, чеки).

Тобто реальність господарської операції підтверджується даними податкового, бухгалтерського обліку платника податків та відповідності їх дійсному економічному змісту.

Судом долучено до матеріалів справи видаткові накладні, на підставі яких позивачем отримано від БВП «Строитель-Плюс» дизельне паливо на загальну суму 320560,74 грн., в тому числі ПДВ у сумі 53426,72 грн. (а.с.63-65).

Отриманий товар був сплачений позивачем, що підтверджується наданими квитанціями до прибуткового касового ордера (а.с.67-75).

Як зазначалося вище, зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Поняття господарської діяльності визначено п.п.14.1.36 п.14.1 ст.14 Податкового кодексу України відповідно до якої господарська діяльність це діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

До 01.01.2011 року поняття господарської діяльності було визначено пунктом 1.32. ст.1 Закону України "Про оподаткування прибутку підприємств" №334/94-ВР від 28.12.1994р.(далі Закон №334), відповідно до якої, господарська діяльність - будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою. Під безпосередньою участю слід розуміти зазначену діяльність особи через свої постійні представництва, філіали, відділення, інші відокремлені підрозділи, а також через довірену особу, агента або будь-яку іншу особу, яка діє від імені та на користь першої особи.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність з надання послуг із пасажирських перевезень. На підтвердження зазначених обставин позивачем надані договір №590-03Д-11 від 01.04.2011 року про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг (а.с.88), договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування (а.с.146,148), договір №14 від 28.02.2012 року про надання послуг з медичного огляду водіїв та технічного огляду транспортних засобів (а.с.91), свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, ліцензійні картки на дозвіл здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами, подорожні листи (а.с.98-110), відомості врахування робочого часу та відпочинку водіїв (а.с.150-202).

Відповідно до трудових договорів позивач використовував працю найманих працівників для керування та обслуговування пасажирських перевозок (а.с.93-97).

Ухвалою суду від 31.10.2012 року було призначено по справі судово-економічну експертизу, в якій зокрема було поставлено питання щодо підтвердження реальності здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 господарських операцій за угодами з БВП "Строитель плюс" за період з 01.01.2009 р. по 31.12.2011 р. з урахуванням часу, місцезнаходження товару, обсягу матеріальних ресурсів, виробничих потужностей позивача. В ухвалі про призначення експертизи судом відповідно до ч.5 ст.81 КАС України було попереджено експерта про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та за відмову без поважних причин від виконання покладених на нього обов'язків.

Судовим експертом в наданому висновку №256/12 (а.с.208) зазначено, що реальність здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_3 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року з урахуванням часу, місцезнаходження товару, обсягу матеріальних ресурсів, виробничих потужностей підтверджено документами первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, придбане у БВП "Строитель плюс" дизельне паливо у кількості 35335 літрів було використано позивачем в господарській діяльності, а саме на заправку автомобілів для здійснення міжміських пасажирських перевезень.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, встановлено факт сплати позивачем сум ПДВ, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Судом враховано, що наявність у покупця належно оформлених документів, які відповідають вимогам Закону №168, Податкового кодексу України та Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" та необхідні для віднесення певних сум до податкового кредиту з податку на додану вартість, зокрема виданих продавцями податкових накладних, не є безумовною підставою для формування податкового кредиту, якщо податковий орган доведе, що відомості, які містяться в таких документах, не відповідають дійсності, як у випадку нездійснення самих господарських операцій.

При цьому, надані до матеріалів справи документи свідчать, що податковий орган не довів невідповідність відомостей податкових накладних фактичним обставинам та неотримання позивачем від свого контрагента товару.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагента позивача.

Слід зазначити, що жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок,є нікчемним.

Відповідно до п.18 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.2009 року №9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" при кваліфікації правочину за ст.228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Всупереч цьому, відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та БВП «Строитель-Плюс», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаного від БВП «Строитель-Плюс» товару. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Крім того, підставою за якою відповідач не визнає правомірність формування платником податків податкового кредиту є неможливість проведення зустрічної звірки з питань правомірності проведених господарських відносин з контрагентами позивача.

Так, відповідно до пункту 73.5 статті 73 Податкового кодексу України з метою отримання податкової інформації органи державної податкової служби мають право проводити зустрічні звірки даних суб'єктів господарювання щодо платника податків. Зустрічною звіркою вважається співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання, що здійснюється органами державної податкової служби з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Зустрічні звірки не є перевірками і проводяться в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. За результатами зустрічних звірок складається довідка, яка надається суб'єкту господарювання у десятиденний термін.

Отже, з вказаних норм вбачається, що проведення зустрічних звірок спрямовано на співставлення даних первинних бухгалтерських та інших документів суб'єкта господарювання з метою документального підтвердження господарських відносин з платником податків та зборів, а також підтвердження відносин, виду, обсягу і якості операцій та розрахунків, що здійснювалися між ними, для з'ясування їх реальності та повноти відображення в обліку платника податків.

Поряд з цим акт перевірки не містить інформації про суб'єктів господарювання, з якими мав взаємовідносини позивач, а також інформації про те, на встановлення реальності яких операцій проведена звірка.

Відповідно до пункту 4 Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 27 грудня 2010 року №1232, орган державної податкової служби (виконавець), який проводить зустрічну звірку, складає довідку за наявності інформації, для отримання якої надіслано запит органом державної податкової служби (ініціатором), та її документального підтвердження. У разі відсутності запитуваної органом державної податкової служби (ініціатором) інформації орган державної податкової служби (виконавець) надсилає завірений печаткою запит про подання інформації та її документального підтвердження суб'єкту господарювання за його адресою (місцезнаходженням, податковою адресою) рекомендованим листом з повідомленням про вручення чи особисто вручає суб'єкту господарювання або його законному чи уповноваженому представникові під розписку.

В порушення вказаного порядку замість довідки було складено акт про неможливість проведення зустрічної звірки, що є порушення податкового законодавства.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

У зв'язку із цим суд зазначає, що законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Подібної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Зазначений висновок узгоджується із позицію, викладеною у постанові Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, які є обов'язковими для всіх судів України, в силу положень частини першої статті 244-2 КАС України.

Крім того, правомірність такої позиції підтверджується практикою Європейського суду з прав людини, яку суди повинні застосовувати як джерело права, відповідно до положень статті 17 Закону України від 23.02.2006 року №3477-IV "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

Так, у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії" (заява №3991/03) Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Оскільки посилання податкового органу на порушення правил оподаткування мотивовані виключно нікчемністю укладених угод, суд відхиляє їх, як необґрунтовані.

Таким чином, суд дійшов висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами БВП "Строитель-Плюс" в розмірі 53426,79 грн. є правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Оскільки судом встановлено, що сума основного платежу визначена неправомірно та підлягає скасуванню, відтак, також підлягають скасуванню суми штрафних санкцій, які нараховані на суму такого основного платежу.

Отже, податкове повідомлення-рішення №0000661702 від 10.07.2012 року є протиправним і підлягає скасуванню повністю.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб податковими повідомленнями-рішеннями №0000671702 від 10.07.2012 року, №0000961702 від 18.09.2012 року, суд зазначає наступне.

Статтею 13 Розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України , від 26.12.1992, № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом фізичних осіб - підприємців вважається сукупний чистий доход, документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку;

або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відображення суми податкових зобов'язань провадиться платником податку на підставі результатів господарської діяльності.

Як зазначалось вище, статтею 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" визначено, що відомості про господарську операцію та підтвердження її здійснення містяться у первинному документі.

Тобто будь-які документи (у тому числі, договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

З урахуванням викладеного, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Згідно зі ст. 1 Закону України від 16.07.99 р. № 996 "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Отже, віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Ознакою останньої є рух активів в процесі здійснення господарської операції, що підтверджується первинними документами, а також фізичними, технічними, технологічними можливостями контрагентів за змістом здійснюваної господарської операції.

Позивач оформив господарську операцію зі своїм постачальником первинними документами, які мають усі передбачені Законом № 996 реквізити.

Як зазначалося вище, підставою для висновку податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування податку на доходи фізичних осіб є твердження про фіктивність угод та неможливість перевірки контрагента позивача.

Оскільки, матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, висновок податкового органу про порушення позивачем правил оподаткування суд відхиляє їх, як необґрунтований, а відтак позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень №0000671702 від 10.07.2012 року, №0000961702 від 18.09.2012 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із єдиного податку за спрощеною системою оподаткування податковими повідомленнями-рішеннями №0000711702 від 10.07.2012 року, №0000971702 від 18.09.2012 року, суд зазначає наступне.

Зі змісту зазначених податкових повідомлень-рішень вбачається, що вони прийняті на підставі пп.17.1. п.17.1 ст.17 Закону України «Про порядок погашення зобов'язань платників податків перед бюджетами та державними цільовими фондами» від 21.12.2000 року № 2181-III (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон №2181).

Відповідно до преамбули Закону №2181, цей Закон є спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), включаючи збір на обов'язкове державне пенсійне страхування та внески на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, нарахування і сплати пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків контролюючими органами, у тому числі за порушення у сфері зовнішньоекономічної діяльності, та визначає процедуру оскарження дій органів стягнення.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону №2181 податкове зобов'язання - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 ст.1 Закону №2181 податковий борг (недоїмка) податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 ст.1 Закону №2181 штрафна санкція (штраф) плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, передбачених зазначеним підпунктом, а саме: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Аналіз цієї норми дозволяє зробити такі висновки.

По-перше, застосування штрафної санкції можливо лише у разі несвоєчасної сплати суми саме податкового зобов'язання. Враховуючи, що у переліку загальнодержавних і місцевих податків і зборів, який визначений ст. ст. 14, 15 Закону України «Про систему оподаткування», єдиного податку не передбачено, то і обов'язок щодо сплати єдиного податку не належить до категорії «податкове зобов'язання» або «податковий борг» у розумінні Закону №2181.

По-друге, граничні строки сплати суми податку повинні бути встановлені саме Законом №2181 (про що свідчить словосполучення «... протягом граничних строків, визначених цим Законом ...»).

Граничні строки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання встановлені пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181 (протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону).

Разом із тим, граничні строки сплати єдиного податку передбачені ст. 4 Указу №727, згідно із абз. 9 якої за результатами господарської діяльності за звітний (податковий) період (квартал) суб'єкти малого підприємництва - юридичні особи подають до органу державної податкової служби до 20 числа місяця, що наступає за звітним (податковим) періодом, розрахунки про сплату єдиного податку, акцизного збору і, в разі обрання ними єдиного податку за ставкою 6 відсотків, розрахунок про сплату податку на додану вартість, а також платіжні доручення на сплату єдиного податку за звітний період з позначкою банку про зарахування коштів.

Для застосування штрафної (фінансової) санкції податковим органом застосовано граничні строки сплати податку, встановлені іншим актом законодавства, а саме Указом №727, таким чином, відповідачем порушено умови притягнення платника податків до відповідальності, передбачені пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181.

Окрім того, як вбачається із оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку, штрафна санкція застосована відповідачем на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181. Інших норм права, які є підставою для застосування штрафних санкцій, оскаржувані рішення не містять.

Згідно ч.2 розділу ХІХ Прикінцевих положень Податкового кодексу України, закон №2181 втратив чинність з 01.01.2011року.

Оскаржувані рішення прийнято 10.07.2012р. та 18.09.12р.

Таким чином, відповідач оскаржуваними рішеннями застосував до відповідача норму права, яка передбачає відповідальність та втратила чинність на момент її застосування.

Стаття 19 Конституції України зобов'язує орган влади діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до частини 3 статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5)добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.

Як випливає з Рішення Конституційного Суду України від 9 лютого 1999 року № 1/99-рп, частину першу статті 58 Конституції України щодо дії нормативно-правового акта в часі треба розуміти так, що вона починається з моменту набрання цим актом чинності і припиняється з втратою ним чинності, тобто до події, факту застосовується той закон або інший нормативно-правовий акт, під час дії якого вони настали або мали місце.

Відповідно, правомірність поведінки особи, зокрема, дотримання нею норм законодавства про сплату обов'язкових платежів, слід визначати із застосуванням законодавства, яке діяло на момент вчинення відповідних дій або бездіяльності такої особи.

В свою чергу, заходи відповідальності, які можуть бути застосовані до особи-порушника слід визначати на підставі законодавства, яке є чинним на момент виявлення та застосування відповідних санкцій.

Виходячи з викладеного, якщо певне діяння було правопорушенням на момент його вчинення і за таке діяння до особи було застосовано заходи відповідальності, передбачені чинним на той час нормативним актом, відповідні санкції підлягають стягненню з особи і після втрати чинності нормативним актом, що визначав зміст відповідальності.

Проте, у разі якщо правопорушення було виявлене вже після втрати чинності нормою, яка передбачала відповідний склад правопорушення та розмір відповідальності за нього, суб'єкт владних повноважень позбавлений права застосовувати до особи відповідальність, яка була передбачена на момент вчинення правопорушення проте на момент виявлення вже втратила чинність.

Застосування відповідачем при винесенні оскаржуваних рішень недіючої норми права суперечить засадам верховенства права, що передбачає, в першу чергу, суворе дотримання суб'єктами владних повноважень вимог чинного законодавства під час виконання останніми владних управлінських функцій при реалізації публічно-правового інтересу.

Отже, позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000711702 від 10.07.2012 року, №0000971702 від 18.09.2012 року є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

За таких обставин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню у повному обсязі.

Оскільки позовні вимоги підлягають задоволенню повністю, відповідно до ч.1 ст.94 КАС України, судові витрати у вигляді судового збору у розмірі 1114,00 грн., які сплачені до бюджету квитанцією від 14.09.2012 року №401, підлягають стягненню на користь позивача з Державного бюджету України шляхом безспірного списання з розрахункових рахунків суб'єкта владних повноважень.

Під час судового засідання, яке відбулось 28.05.2013 року оголошені вступна і резолютивна частини постанови. Відповідно до ст. 163 КАС України постанову у повному обсязі складено 03.06.2013 року.

Керуючись ст. ст. 94, 160-163,167 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Адміністративний позов задовольнити повністю.

2. Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000671702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 48525,73 грн., у тому числі за основним платежем - 38820,58 грн., за штрафними санкціями - 9705,15 грн.

3. Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000961702 від 18.09.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3944,48 грн., у тому числі за основним платежем - 3155,58 грн., за штрафними санкціями - 788,90 грн.

4. Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000661702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62255,75 грн., у тому числі за основним платежем - 53056,00 грн., за штрафними санкціями - 9199,75 грн.

5. Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000971702 від 18.09.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 281,59 грн.

6. Визнати протиправними і скасувати податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000711702 від 10.07.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 277,57 грн.

7. Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1114,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (97503, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул. Бєлова, буд.2а, ідентифікаційний код 38051444).

Постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її проголошення. Якщо проголошено вступну та резолютивну частину постанови або справу розглянуто у порядку письмового провадження, постанова набирає законної сили через 10 днів з дня її отримання у разі неподання апеляційної скарги.

У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга подається до Севастопольського апеляційного адміністративного суду через Окружний адміністративний суд Автономної Республіки Крим протягом 10 днів з дня проголошення. У разі проголошення вступної та резолютивної частини постанови або розгляду справи у порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом 10 днів з дня отримання.

Копія апеляційної скарги одночасно надсилається особою, яка її подає, до Севастопольського апеляційного адміністративного суду.

Суддя Москаленко С.А.