Постанова

від 03.12.2013 по справі 2а-10276/12/0170/11

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Постанова

Іменем України

Справа № 2а-10276/12/0170/11

03.12.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Дугаренко О.В.,

суддів Омельченка В. А. ,

Мунтян О.І.

розглянувши в порядку письмового провадження матеріали справи № 2а-10276/12/0170/11 за апеляційною скаргою Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Москаленко С.А. ) від 28.05.13

за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (АДРЕСА_1)

до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (вул. Бєлова, 2,м.Мирне,Сімферопольський район, Автономна Республіка Крим,97503)

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 до Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень -задоволено: визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000671702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 48525,73 грн., у тому числі за основним платежем - 38820,58 грн., за штрафними санкціями - 9705,15 грн.; визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000961702 від 18.09.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3944,48 грн., у тому числі за основним платежем - 3155,58 грн., за штрафними санкціями - 788,90 грн.; визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000661702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62255,75 грн., у тому числі за основним платежем - 53056,00 грн., за штрафними санкціями - 9199,75 грн.; визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000971702 від 18.09.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 281,59 грн.; визнано протиправними і скасовано податкове повідомлення-рішення Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної

податкової служби №0000711702 від 10.07.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 277,57 грн.; стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (ідентифікаційний код НОМЕР_1) витрати зі сплати судового збору у розмірі 1114,00 грн. з Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (97503, Автономна Республіка Крим, Сімферопольський район, с. Мирне, вул. Бєлова, буд.2а, ідентифікаційний код 38051444).

Не погодившись з зазначеною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 06.02.2012, та ухвалити нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити.

Відповідно до пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

У судове засідання 03.12.2013 сторони, їх представники не з'явились, про дату, час та місце апеляційного розгляду справи повідомлені в встановленому законом порядку.

Суд, керуючись положеннями пункту 2 частини першої статті 197 Кодексу адміністративного судочинства України, визнав за можливе перейти до письмового провадження по справі.

При апеляційному перегляді справи встановлено, що відповідачем прийняті податкові повідомлення-рішення №0000671702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 48525,73 грн., у тому числі за основним платежем - 38820,58 грн., за штрафними санкціями - 9705,15 грн. (а.с.15); №0000661702 від 10.07.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 62255,75 грн., у тому числі за основним платежем - 53056,00 грн., за штрафними санкціями - 9199,75 грн. (а.с.17); №0000711702 від 10.07.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 277,57 грн. (а.с.19).

Підставою прийняття спірного повідомлення-рішення став акт від 21.06.2011 року № 901/17-02/НОМЕР_2 документальної планової виїзної перевірки з питань дотримання вимог податкового, валютного та іншого законодавства за період з 01.01.2009 року по 31.12.2011.

Перевіркою встановлені порушення позивачем: ч.5 ст. 203, ч.1,2 ст. 215, ст. 216 ЦК України, п.п.7.3.1 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» від 03.04.1997 року №168/97-ВР та п.187.1, п.187.7 статті 187, п. 198.1, п.198.3 статті 198, розділу V розділу Податкового кодексу України від 2 грудня 2010 року № 2755-VІ, ст.13 Декрету Кабінету Міністрів "Про прибутковий податок з громадян" №13-92 від 26.12.1992 року, зі змінами і доповненнями та п. 177.2. ст. 177 розділу VI Податкового кодексу країни від 02.12.2010 року № 2755-УІ, пп.6.3.2. п.6.3. ст.6 Закону України "Про податок з доходів фізичних осіб" №889-IV від 22.05.2003, п. 250.2, п. 250.9 ст. 250 розділу VIII Податкового кодексу України від 02.12.2010 року 2755-УІ, ст.2 Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва» № 727/98 від 03.07.98.

Позивач скористався адміністративним способом оскарження рішення, прийнятого контролюючим органом, за результатами якого Рішенням від 27.08.2012 року №Б/942/10-0223 про результати розгляду первинної скарги, з урахуванням внесених змін на підставі рішення від 07.09.2012 року №Б/1004/10-0223, податкові повідомлення-рішення від 10.07.2012 року №0000661702, №0000701702 залишено без змін, податкове повідомлення-рішення від 10.07.2012 року №0000671702 залишено без змін та збільшено грошове зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб на загальну суму 3944,48 грн. (3155,58 грн. - податок на доходи фізичних осіб та 788,90 грн. - штрафні санкції), податкове повідомлення-рішення №0000711702 від 10.07.2012 року скасовано в частині застосування штрафних санкцій у розмірі 38,96 грн., первинну скаргу в іншій частині не задоволено (а.с.126,128).

За результатами адміністративного оскарження на підставі акту перевірки посадовою особою відповідача прийняті податкові повідомлення-рішення:№0000961702 від 18.09.2012 року про збільшення суми грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 3944,48 грн., у тому числі за основним платежем - 3155,58 грн., за штрафними санкціями - 788,90 грн.(а.с.124); №0000971702 від 18.09.2012 року про визначення штрафних санкцій з єдиного податку з фізичних осіб у розмірі 281,59 грн. (а.с.122).

Стосовно вимоги в частині визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на додану вартість податковим повідомленням-рішенням №0000661702 від 10.06.2012 року, колегія суддів зазначає.

Пунктом 1.7. статті 1 Закону України "Про податок на додану вартість" встановлено, що податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно пп.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 7.4.5. п.7.4. ст.7 Закону №168 встановлено, що не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Відповідно до пп. 7.2.3 п. 7.2 ст. 7 Закону №168 податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом.

Відповідно п.п. 7.5.1. ст.7 Закону №168 встановлено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно п.7.7.1. ст.7 Закону №168 сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1 цього пункту, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до закону), а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Аналогічні підстави та порядок виникнення у платника податку права на податковий кредит та на бюджетне відшкодування з ПДВ визначені статтями 198, 200, 201 Податкового кодексу України.

Як вбачається з матеріалів справи оспорюваний завищений позивачем податковий кредит з ПДВ в сумі 53056,00 грн. був визначений на підставі отриманих від БВП „Строитель-Плюс" податкових накладних №600 від 30.06.2011 року (а.с.66), №548 від 31.07.2011 року (а.с.64), які відповідають вимогам п.п.7.2.1.п. 7.2. ст. 7 Закону №168, ст.201 ПК України.

Окрім того, матеріали справи містять видаткові накладні, на підставі яких позивачем отримано від БВП «Строитель-Плюс» дизельне паливо на загальну суму 320560,74 грн., в тому числі ПДВ у сумі 53426,72 грн. (а.с.63-65).

Отриманий товар був сплачений позивачем, що підтверджується наданими квитанціями до прибуткового касового ордера (а.с.67-75).

Як зазначалося вище, зі змісту пп.7.4. ст.7 Закону №168 та ст.198 ПК України слідує, що платник податку має право на віднесення сум податку до складу податкового кредиту з ПДВ лише у разі, якщо товари, роботи, послуги придбаваються з метою використання у оподатковуваних операціях в межах господарської діяльності такого платника податку.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач здійснює господарську діяльність з надання послуг із пасажирських перевезень. На підтвердження зазначених обставин позивачем надані договір №590-03Д-11 від 01.04.2011 про організацію перевезень пасажирів і багажу автомобільним транспортом та надання автостанційних послуг (а.с.88), договори на перевезення пасажирів автомобільним транспортом загального користування (а.с.146,148), договір №14 від 28.02.2012 року про надання послуг з медичного огляду водіїв та технічного огляду транспортних засобів (а.с.91), свідоцтва про реєстрацію транспортних засобів, ліцензійні картки на дозвіл здійснення внутрішніх перевезень пасажирів автобусами, подорожні листи (а.с.98-110), відомості врахування робочого часу та відпочинку водіїв (а.с.150-202).

Відповідно до трудових договорів позивач використовував працю найманих працівників для керування та обслуговування пасажирських перевозок (а.с.93-97).

Судовим експертом в наданому висновку №256/12 (а.с.208) зазначено, що реальність здійснення фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 за період з 01.01.2009 року по 31.12.2012 року з урахуванням часу, місцезнаходження товару, обсягу матеріальних ресурсів, виробничих потужностей підтверджено документами первинного бухгалтерського та податкового обліку позивача, придбане у БВП "Строитель плюс" дизельне паливо у кількості 35335 літрів було використано позивачем в господарській діяльності, а саме на заправку автомобілів для здійснення міжміських пасажирських перевезень.

Щодо використання отриманого позивачем товару у господарській діяльності судом першої інстанції безперечно встановлено факт сплати позивачем сум ПДВ, тому доводи відповідача щодо нікчемності укладених правочинів не мають під собою матеріально-правового і фактичного обґрунтування.

Вказане також підтверджується висновком експертизи №256/12, якій судом першої інстанції відповідно до ст. 86 КАС України дана оцінка.

Неспроможними визнаються судовою колегією доводи апеляційної скарги щодо нікчемності угод між позивачем та контрагентами через наступне.

Нікчемність угод, укладених позивачем із своїми контрагентами податковий орган мотивує неможливістю провести зустрічну звірку контрагента позивача.

Жодна норма законодавства не ставить у залежність формування податкового кредиту платником податків від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентами податку до бюджету. При цьому, якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на формування податкового кредиту з ПДВ.

Статтею 204 Цивільного кодексу України встановлена презумпція правомірності правочину.

Загальні вимоги чинності правочину передбачені статтею 203 Цивільного кодексу України, у разі порушення яких настають правові наслідки, передбачені параграфом 2 глави 16 Кодексу.

Відповідно до приписів ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені ч.1-3,5,6 ст.203 ЦК України. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Згідно зі ст.228 ЦК України правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним.

Відповідачем не було надано суду доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та БВП «Строитель-Плюс», зокрема доказів умисного укладення угод з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, доказів не використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаного від БВП «Строитель-Плюс» товару. Не надано відповідачем також рішення суду у цивільній чи господарській справі про визнання правочину недійсним, не надано вироку суду у кримінальній справі або іншого належного доказу на підтвердження "безтоварності" здійснених позивачем господарських операцій.

Поза увагою заявника апеляційної скарги залишився той факт, що Податковий кодекс України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від виконання його постачальниками вимог податкового законодавства щодо відображення своїх податкових зобов'язань у своїй податковій звітності, а також від наявності в них будь-яких виробничих або трудових ресурсів. Право на податковий кредит обумовлено тільки двома законодавчими вимогами: зв'язок придбання товарів з господарською діяльністю платника та наявність належно оформлених податкових накладних (ВМД або чеків).

Таким чином, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що віднесення позивачем до податкового кредиту сум з ПДВ за господарськими угодами БВП "Строитель-Плюс" в розмірі 53426,79 грн. є правомірним, а висновки акту перевірки безпідставними та не підтверджені фактичними обставинами.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із податку на доходи фізичних осіб податковими повідомленнями-рішеннями №0000671702 від 10.07.2012, №0000961702 від 18.09.2012, колегія суддів зазначає.

Статтею 13 Розділу ІV Декрету Кабінету Міністрів України , від 26.12.1992, № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» (у редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) оподатковуваним доходом фізичних осіб - підприємців вважається сукупний чистий доход, документально підтвердженими витратами, безпосередньо пов'язаними з одержанням доходу. Якщо ці витрати не можуть бути підтверджені документально, то вони враховуються податковими органами при проведенні остаточних розрахунків за нормами, визначеними Головною державною податковою інспекцією України за погодженням з Міністерством економіки України та Державним комітетом України по сприянню малим підприємствам та підприємництву.

До складу витрат, безпосередньо пов'язаних з одержанням доходів, належать витрати, які включаються до складу валових витрат виробництва (обігу) або підлягають амортизації згідно з Законом України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Згідно п.5.1. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» (Закон № 334) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Згідно пп. 11.2.1. п.11.2. ст.11 Закону №334 датою збільшення валових витрат виробництва (обігу) вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківських рахунків платника податку на оплату товарів (робіт, послуг), а в разі їх придбання за готівку - день їх видачі з каси платника податку; або дата оприбуткування платником податку товарів, а для робіт (послуг) - дата фактичного отримання платником податку результатів робіт (послуг).

У підпункту 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону №334 встановлено, що не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Віднесення сум до витрат відповідного звітного періоду можливо здійснити лише у разі підтвердження фактичного здійснення таких витрат на придбання певного товару, оплату послуг належним чином складеними первинними документами, які відображують реальність господарської операції.

Матеріалами справи підтверджено реальне виконання сторонами правочинів, а тому позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлень-рішень №0000671702 від 10.07.2012, №0000961702 від 18.09.2012 правомінро задоволено судом.

Щодо визначення відповідачем грошового зобов'язання із єдиного податку за спрощеною системою оподаткування податковими повідомленнями-рішеннями №0000711702 від 10.07.2012 року, №0000971702 від 18.09.2012 року, колегія суддів зазначає.

Відповідно до п. 1.2 ст. 1 зазначеного Закону №2181 податкове зобов'язання - зобов'язання сплатити до бюджетів або державних цільових фондів відповідну суму коштів у порядку та у строки, визначені цим Законом або іншими законами України.

Згідно з пунктом 1.3 ст.1 Закону №2181 податковий борг (недоїмка) податкове зобов'язання (з урахуванням штрафних санкцій за їх наявності), самостійно узгоджене платником податків або узгоджене в адміністративному чи судовому порядку, але не сплачене у встановлений строк, а також пеня, нарахована на суму такого податкового зобов'язання.

За визначенням пункту 1.5 ст.1 Закону №2181 штрафна санкція (штраф) плата у фіксованій сумі або у вигляді відсотків від суми податкового зобов'язання (без нарахування пені та штрафних санкцій), яка справляється з платника податків у зв'язку з порушенням правил оподаткування, визначених відповідними законами.

Підпунктом 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181 встановлено, що у разі коли платник податків не сплачує узгоджену суму податкового зобов'язання протягом граничних строків, визначених цим Законом, такий платник податку зобов'язаний сплатити штраф у розмірах, передбачених зазначеним підпунктом, а саме: при затримці до 30 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі десяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці від 31 до 90 календарних днів включно, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі двадцяти відсотків погашеної суми податкового боргу; при затримці, що є більшою 90 календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку сплати узгодженої суми податкового зобов'язання - у розмірі п'ятдесяти відсотків погашеної суми податкового боргу.

Граничні строки сплати узгодженої суми податкового зобов'язання встановлені пп. 5.3.1 п. 5.3 ст. 5 Закону №2181 (протягом десяти календарних днів, наступних за останнім днем граничного строку для подання податкової декларації, передбаченого пп. 4.1.4 п. 4.1 ст. 4 цього Закону).

Для застосування штрафної (фінансової) санкції податковим органом застосовано граничні строки сплати податку, встановлені іншим актом законодавства, а саме Указом №727, таким чином, відповідачем порушено умови притягнення платника податків до відповідальності, передбачені пп. 17.1.7 п. 17.1 ст. 17 Закону №2181.

Окрім того, як вбачається із оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, якими позивачу нараховані штрафні санкції за несвоєчасну сплату єдиного податку, штрафна санкція застосована відповідачем на підставі пп.17.1.7 п.17.1 ст.17 Закону №2181. Інших норм права, які є підставою для застосування штрафних санкцій, оскаржувані рішення не містять.

Враховуючи, що рішення прийнято 10.07.2012р. та 18.09.12р., відповідач оскаржуваними рішеннями застосував до відповідача норму права, яка передбачає відповідальність та втратила чинність на момент її застосування.

Отже, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовні вимоги в частині визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000711702 від 10.07.2012, №0000971702 від 18.09.2012 підлягають задоволенню.

Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, ретельно дослідив наявні докази, дав їм належну оцінку та прийняв законне та обґрунтоване рішення відповідно до вимог матеріального та процесуального права, рішення не може бути змінено чи скасовано з підстав, що викладені в апеляційній скарзі.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 207, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Сімферопольської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 2а-10276/12/0170/11 залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 28.05.13 у справі № 2а-10276/12/0170/11 залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Постанову може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис О.В.Дугаренко

Судді підпис В.А.Омельченко

підпис О.І. Мунтян

З оригіналом згідно

Головуючий суддя О.В.Дугаренко