Рішення

від 04.06.2013 по справі 910/6063/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98 РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6063/13 04.06.13

За позовом ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "ОСОБА_2 -

Консалтинг"

до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "АГ КОМПАС"

Третя особа без

самостійних вимог

на предмет спору на

стороні позивача ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт»

про стягнення 59 335,44 грн.

Суддя Бондаренко Г.П.

Представники :

Від позивача ОСОБА_3 (дов. №11 від 30.04.2013р.)

Від відповідача ОСОБА_2 (адвокат, договір б/н від 15.04.2013р.)

Від третьої особи ОСОБА_3 (дов. б/н від 25.10.2012 р.)

Відповідно до ст. 85 ГПК України в судовому засіданні 04.06.2013 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ :

ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "Юридична компанія "Юрком-Консалтинг" (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовною заявою до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю "АГ КОМПАС" (далі за текстом - відповідач) про стягнення 59 335,44 грн. за договором передоручення (агентська угода) № 2021000, з яких 55 332, 19 грн. сума основного боргу, 3 873, 25 грн. - пені, 130 грн. - штрафу, також позивач просить покласти на відповідача витраті по оплаті судового збору.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 02.04.2013 року позовну заяву прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 910/6063/13, розгляд справи призначений на 14.05.13 року.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.05.2013 року відповідно до ст. 27 ГПК України до участі у справи в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача залучено ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт», відповідно до ст. 77 ГПК України розгляд справи відкладено на 28.05.2013 року, в зв'язку з залученням до участі у справі третьої особи, необхідністю витребування додаткових доказів по справі.

28.05.2013 року через відділ канцелярії Господарського суду міста Києва позивачем подано уточнення позовних вимог. Уточнення позовних вимог розцінено судом як заяву про зменшення позовних вимог та прийнято у відповідності до ст. 22 ГПК України.

В судовому засіданні 28.05.2013 року, в порядку ст. 77 ГПК України судом оголошувалась перерва до 04.06.2013 року, у зв'язку з необхідністю надання додаткових доказів по справі.

В судове засідання 04.06.2013 року представники сторін та третьої особи з'явились, представником позивача надано додаткові письмові та усні пояснення по справі, представником відповідача надано додаткові матеріали по справі та усні пояснення по справі, заперечено проти задоволення позовних вимог.

Позовні вимоги мотивовані порушенням з боку відповідача зобов'язань по перерахуванню страхових платежів отриманих від страхувальників по договору передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року, укладеного між відповідачемт та третьою особою, право вимоги по якому перейшло до позивача, внаслідок чого у відповідача перед позивачем сформувалася заборгованість за вказаним договором в розмірі 55332, 19 грн. (відповідно до заяви про зменшення позовних вимог), яку позивач просить стягнути з відповідача.

Відповідач проти позову заперечує, з підстав недійсності договору про відступлення прав вимоги від 20.02.2013 року, за яким до позивача перейшло право вимоги у відповідача 55 332, 19 грн. заборгованості за договором передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року, а також проведенням зарахування між сторонами зустрічних однорідних вимог.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -

ВСТАНОВИВ:

01.10.2012 року між третьою особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, як довірителем за умовами договору, та відповідачем, як страховим агентом (повіреним), був укладений договір передоручення (агентська угода) № 2021000 (далі за текстом - договір передоручення), відповідно до п. 1.1. якого за цим договором довіритель передоручає свої повноваження страхового агента за договором доручення (агентською угодою) № 1001000 від 01.10.2012 року, довіреності № 1001000 від 01.10.2012 року щодо пошуку потенційних страхувальників, поширення інформації про страховика та його послуги, консультування та пропонування страхувальникам страхових послуг та проведення роботи, пов'язаної з укладанням договорів страхування (виконання робіт з обслуговування договорів, у тому числі підготовка і оформлення всіх необхідних документів для укладання договорів страхування чи сприяння в їх укладенні), тощо. Кількість та обсяг повноважень, які передоручає довіритель, встановлюється ним в кожному конкретному випадку, відповідно до економічної чи маркетингової доцільності, з урахуванням можливостей виконання, але в будь-якому разі він не може виходити за межі повноважень самого довірителя.

Відповідно до п. 2.2. договору передоручення, страховий агент укладає договори страхування (поліси) від імені страховика та виключно із застосуванням тарифів, коригуючих коефіцієнтів, класів системи бонус-малус, розмірів страхових платежів, лімітів відповідальності та розмірів страхових сум, встановлених законодавством та затверджених страховиком.

Згідно п. 2.3. договору передоручення страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників, зобов'язаний перераховувати ці кошти на рахунок страховика/довірителя протягом двох робочих днів після отримання відповідних страхових платежів.

Пунктом 2.6. договору передоручення, сторони погодили, що страховий агент веде облік укладених за його посередництва договорів страхування та надає довірителю звіти (реєстри) про продажі договорів (полісів) страхування в порядку визначеному пунктами 3.4.1.-3.4.2. договору. Страховий агент зобов'язаний щодекадно надавати довірителю відомості про укладені протягом декади за його посередництва договори страхування та отримані страховим агентом страхові платежі, у вигляді звіту (реєстру) про продажі договорів (полісів) страхування, форма якого наведена у додатку 3 до даного договору. При цьому, номери укладених договорів страхування (полісів) мають бути зазначені у звіті (реєстрі) в послідовному порядку від меншого до більшого (п. 3.4.1. договору передоручення). Звіт (реєстр) надається страховим агентом довірителю: за період з 01 по 10 число включно поточного місяця - до 15 числа поточного місяця; за період з 11 по 21 число поточного місяця - до 25 числа поточного місяця; за період з 22 по 31 число поточного місяця - до 05 числа місяця, наступного за звітним. Звіт (реєстр) подається страховим агентом у трьох примірниках, кожен з яких має бути підписаний страховим агентом (п. 3.4.2. договору передоручення).

Відповідно до п. 4.2. договору передоручення, страховий агент, що отримує страхові платежі від страхувальників зобов'язаний перерахувати ці кошти на рахунок страховика/довірителя протягом 2 робочих днів після отримання відповідних страхових платежів. Згідно п. 4.3. договору передоручення, довіритель щомісячно сплачує страховому агенту за здійснення ним агентської діяльності комісійну винагороду на підставі підписаного акту наданих послуг.

Згідно п. 7.9. договору передоручення у випадку псування бланку договору страхування страховий агент сплачує страховику/довірителю штраф у розмірі 10 грн. за кожен зіпсований бланк.

08.01.2013 року відповідач надав третій особі звіти (реєстри) про продажі договорів (полісів) страхування за період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року в кількості 3 штук разом з актом наданих послуг за період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року, відповідно до якого фактично сплачені страхові платежі у звітному періоді складають 55 332, 19 грн. Сума винагороди повіреного складає 8 299, 83 грн.

За твердженням третьої особи та позивача, відповідач всупереч п. 4.2. договору передоручення, страхові платежі отримані від страхувальників за період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року не перерахував довірителю (третій особі без самостійних вимог).

20.02.2013 року між третьої особою без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача, як цедентом, та позивачем, як цесіонарієм, укладено договір про відступлення прав вимоги (далі за текстом - договір про відступлення прав вимоги), відповідно до п. 1 якого цедент передає цесіонарію, а цесіонарій приймає від цедента права вимоги, визначені в п. 2 цього договору, на умовах передбачених цим договором.

Відповідно до п. 2 договору про відступлення прав вимоги за цим договором у повному обсязі передаються всі права вимоги ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт» до ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АГ Компас», код ЄДРПОУ 37047290 (далі - боржник), за договором передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року із всіма змінами і доповненнями (далі - основний договір).

До цесіанарія переходять всі права цедента за основним договором в обсязі і на умовах, що існували в момент укладання даного договору, зокрема, але не виключно право вимагати від боржника здійснення на користь цесіонарія усіх та будь-яких обов'язків покладених на боржника умовами основного договору та нормами діючого законодавства, у тому числі (але не виключно) повернути бланки наданих боржнику договорів (полісів) страхування, здійснити розрахунок за реалізовані договори (поліси) страхування, сплатити неустойку (пеня, штраф), відшкодувати збитки, заподіянням невиконання основного договору, тощо.

Згідно п. 4 договору про відступлення прав вимоги, з моменту підписання цього договору ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Юрком-Консалтинг», стає новим кредитором ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АГ Компас», а ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт» втрачає будь-які права вимоги до вказаного боржника за основним договором.

27.02.2013 року третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача направила відповідачу повідомлення про відступлення прав вимоги від 20.02.2013 року, яким проінформувало відповідача, що в подальшому останній зобов'язаний повертати саме позивачу: оригінали всіх видів довіреностей, всі невикористані бланки договорів страхування (поліси), не здані другі примірники укладених договорів страхування та зіпсовані бланки договорів страхування, невикористані рекламні, інформаційні та інші матеріали, що були отримані відповідачем від третьої особи, а також надавати звітність (реєстр) по укладеним договорам страхування, здійснювати розрахунки по зіпсованим та втраченим бланкам договорів страхування, штрафними санкціями, відшкодуванню збитків, тощо, а також, що всі кошти за договором передоручення відповідач повинен перераховувати на користь позивача.

Направлення зазначеного вище повідомлення позивач підтверджує повідомленням про вручення поштового відправлення № 0405021817732. Із зазначеного повідомлення вбачається, що відповідач отримав поштове відправлення 16.03.2013 року.

Відповідач проти позовних вимог заперечує. За твердженням відповідача договір передоручення укладений між ним та третьою особою відноситься до фідуціарних договорів, оскільки відносини контрагентів ґрунтуються на особистій довірі один одного, а тому заміна однієї сторони без згоди іншої не допускається. Право вимоги довірителя до повіреного за договором доручення не є оборотноздатним, оскільки пов'язано із особистістю боржника, а послуги які надає повірений мають дуже індивідуальний і особистий характер, але головне - вони не є майновими за змістом. І відповідно права вимоги за фідуцірними договорами не підлягають відступленню.

Також, відповідач зазначає, що оскільки права вимоги відступлено третьою особою позивачу безоплатно, то з точки зору ЦК України такий договір є договором дарування права вимоги. Відповідно до ч. 3 ст. 720 ЦК України підприємницькі товариства можуть укладати договір дарування між собою, якщо право здійснювати дарування прямо встановлено установчим документом дарувальника.

Крім того, відповідач зазначає, що договір про відступлення прав вимоги не спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, оскільки, її результати з великою вірогідністю, не були відображені в податковому і бухгалтерського обліку позивача та третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача.

Суд зазначає, що факт не перерахування у відповідності до п. 4.2. договору передоручення, страхових платежів отриманих від страхувальників на рахунок страховика/довірителя протягом 2 робочих днів після отримання відповідних страхових платежів, відповідачем не заперечується.

Відповідач стверджує, що своє зобов'язання щодо сплати третій особі без самостійних вимог на предмет спору коштів за договором передоручення він виконав шляхом зарахування зустрічних однорідних вимог, про що свідчить заява № 162 від 20.02.2013 року. Сума зарахування зустрічних однорідних вимог становить 121 876, 33 грн. При цьому, припинення зобов'язання зарахуванням зустрічної вимоги є односторонньою угодою, і для нього достатньо заяви однієї сторони.

Заява про зарахування зустрічних однорідних вимог Вих. № 162 від 20.02.2013 року направлена відповідачем третій особі без самостійних вимог на предмет спору 26.02.2013 року, що відповідач підтверджує описом вкладень у поштове відправлення та чеком про оплату поштових послуг.

Відповідно до зазначеної вище заяви, відповідач заявив про зарахування зустрічних однорідних вимог між ним ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт» на суму 121 876, 33 грн., в т.ч. 55 332, 19 грн. за договорами: договір передоручення (агентська угода) № 10069 від 28.12.2010 року та договір передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року.

Відповідно до вказаної заяви заборгованість третьої особи перед відповідачем за договором № 10069 від 28.12.2010 року становить 184783, 82 грн., а заборгованість відповідача перед третьою особою за договором № 2021000 від 01.10.2012 року становить - 121 876, 33 грн.

На підтвердження, наявності заборгованості у третьої особи перед відповідачем відповідач надав суду копії актів наданих послуг до договору передоручення (агентської угоди) № 10008 від 09.07.2010 року на загальну суму 21009, 47 грн. та копії актів наданих послуг до договору передоручення (агентської угоди) № 10069 від 28.12.2010 року на загальну суму 10825, 37 грн., всього на загальну суму 31834,84 грн.

Позивачем по справі подано суду письмові пояснення позивача (щодо неможливості безоплатної уступки, дійсності уступки, обліку уступки, сплати судового збору) від 28.05.2013 року, відповідно до яких, на думку позивача, за ч. 1 ст. 717, ст. 718 ЦК України положення про дарування стосуються відчуження лише 1) речей; 2) грошей; 3) цінних паперів; 4) майнових прав. Твердження відповідача, що право вимоги по сплаті коштів є майновими правами, суперечить ч. 2 ст. 190 ЦК України, за якою майнові права є речовими правами, тобто правами щодо речей. Гроші за ст. 179, 192 є не річ, а платіжний засіб. Отже, право вимагати сплати коштів не є майновим правом, відтак не є предметом договору дарування. Тому договір про безоплатне відчуження такого права вимоги не є договором дарування, а отже, ст. 720 ЦК України до такого договору не застосовується.

За твердженням позивача, відображення результатів договору уступки не є ні стадією, ні умовою дійсності договору уступки, відсутність чи то наявність такого відображення не є підставою визнання договору уступки недійсним чи припиненим, а отже ці обставини є іррелевантними для справи. Позивач стверджує, що право простої грошової вимоги по договору ніколи не визнавалося і не визнається нерозривно пов'язаним з кредитором. Він може вільно відчужувати його на власний розсуд.

Щодо зарахування зустрічних однорідних вимог за заявою відповідача № 162 від 20.02.2013 року, позивач зазначає, що третя особа без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача не мала і не має боргу перед відповідачем. Відповідач його вивів з неправильного тлумачення положень договору.

За твердженням позивача, насправді договором № 10069 не передбачено комісійних платежів у розмірі 45 % від страхових платежів, відповідно до додатку № 9 до договору №10069 визначено в залежності від виду страхування винагороду від отриманого страхового платежу (не вище), %, в тому числі для ОСЦВ - не вище 45 %.

Позивач стверджує, що конкретний розмір винагороди у процентах договором № 10069 не визначений, натомість договором визначено порядок його встановлення: цей розмір погоджується сторонами окремо по кожному акту наданих послуг; результат такого погодження фіксується в акті наданих послуг.

Представник позивача та третьої особи стверджує, у всіх актах наданих послуг, які вказані відповідачем у заяві про зарахування зустрічних вимог і по яких він нарахував борг ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Лафорт», зазначено розмір комісійної винагороди 15 % від страхових платежів. Відповідно, відповідачу і виплачувалась винагорода комісійна за цією ставкою. Отже, жодного зарахування зустрічних вимог за заявою відповідача не відбулося через відсутність (надуманість) боргу третьої особи перед відповідачем.

Судом встановлено, що за п. 4.4. Договору передоручення (агентської угоди) № 10069 від 28.12.2010 року укладеного між третьою особою без самостійних вимог, як довірителем та відповідачем, як повіреним, конкретна сума винагороди повіреного за виконану роботу по укладанню договорів страхування визначається у відмотках в залежності від виду страхування у відповідності до додатку 9 до цього договору і вираховується в залежності від об'єму виконаної роботи (фактично сплачених страхових платежів)вирішується в акті наданих послуг, який підписується сторонами до 10 числа місяця наступного за звітним.

У додатку № 9 до договору передоручення (агентської угоди) № 10069 від 28.12.2010 року наведена таблиця видів страхування та розміру комісійної винагороди страхового агента (у відсотках в залежності від виду страхування), відповідно до якої винагорода від отриманого страхового платежу встановлюється у розмірах (не вище) %. При цьому стосовно обов'язкового страхування цивільної-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів (за внутрішніми договорами (ОСЦВ) становить не вище 45 %.

Оцінюючи подані сторонами докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають задоволенню з врахуванням заяви про зменшення позовних вимог з наступних підстав.

Договір передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 р. є договором доручення, а відтак між відповідачем та третьою особою по справі виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 68 Цивільного кодексу України.

Вказаний договір є підставою для виникнення у його сторін господарських зобов'язань, а саме майново-господарських зобов'язань згідно ст. ст. 173, 174, 175 Господарського кодексу України, ст. ст. 11, 202, 509 Цивільного кодексу України, і згідно ст. 629 Цивільного кодексу України є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст. 1000 ЦК України за договором доручення одна сторона (повірений) зобов'язується вчинити від імені та за рахунок другої сторони (довірителя) певні юридичні дії. Правочин, вчинений повіреним, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов'язки довірителя.

Відповідно до ст. 1005 ЦК України повірений повинен виконати дане йому доручення особисто.

Як встановлено судом, відповідач станом на 20.02.2013 року не виконав свої зобов'язання за договором передоручення та не перерахував довірителю - третій особі по справі 55332, 19 грн. страхових платежів, отриманих від страхувальників за період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року, про що зазначено в поданих відповідачем третій особі звітах.

Відповідно до ст. 509 ЦК України, зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Згідно ст. 510 ЦК України якщо кожна із сторін у зобов'язанні має одночасно і права і обов'язки, вона вважається боржником у тому, що вона зобов'язана вчинити на користь другої сторони, і одночасно кредитором у тому, що вона має право вимагати від неї.

Положеннями ст. 512 ЦК України встановлено, що кредитор у зобов'язанні може бути змінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги), якщо про неможливість заміни кредитора у зобов'язанні прямо не встановлено договором або законом.

Статтею 515 ЦК України встановлено, що заміна кредитора не допускається у зобов'язаннях, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, зокрема у зобов'язаннях про відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю. Зазначеною статтею встановлено не вичерпний перелік зобов'язань, нерозривно пов'язаних з особою кредитора, відповідно в кожному конкретному разі треба аналізувати зв'язок прав кредитора у зобов'язанні з його особою.

Характер відносин сторін, визначених договором передоручення щодо перерахування страховим агентом/повіреним страхових платежів отриманих від страхувальників на рахунок страховика/довірителя не вказує на суттєве значення зв'язків саме ТОВ «Лафорт» як кредитора та боржника, а стосується виконання саме грошових зобов`язань відповідачем по перерахуванню коштів, які надійшли від третіх осіб саме довірителю.

Згідно ст. 516 ЦК України, заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов'язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов'язку первісному кредиторові є належним виконанням.

Договір передоручення не містить заборони щодо заміни кредитора в зобов'язанні за цим договором та/або умови щодо обов'язкової згоди боржника щодо заміни кредитора.

Як встановлено судом, між позивачем та третьою особою без самостійних вимог 20.02.2013 року укладено договір про відступлення прав вимоги, за яким позивачу були передані в повному обсязі всі права вимоги третьої особи до відповідача за договором передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року. Зазначений договір укладений в письмовій формі, підписаний повноважними представниками сторін та скріплений печатками.

Статтею 204 ЦК України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Договір про відступлення прав вимоги визнаний судом недійсним не був, доказів іншого матеріали справи не містять, його недійсність прямо не встановлена законом, а отже правочин є правомірним у відповідності до ст. 204 ЦК України. На зазначеній підставі суд відхиляє доводи відповідача щодо недійсності/дефектності/не вчинення договору про відступлення прав вимоги.

Враховуючи зазначене, суд дійшов висновку, що внаслідок укладання договору про відступлення прав вимоги до позивача перейшли всі права вимоги, що належали третій особі без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача за договором передоручення, в тому числі право вимоги 55332, 19 грн. страхових платежів, отриманих відповідачем від страхувальників за період з 22.12.2012 року по 31.12.2012 року.

Позивачу були передані всі документи, які засвідчують права вимоги за договором передоручення, що вбачається із матеріалів справи.

Відповідно до ст. 518 ЦК України боржник має право висувати проти вимоги нового кредитора у зобов'язанні заперечення, які він мав проти первісного кредитора на момент одержання письмового повідомлення про заміну кредитора.

Як вже зазначалось, відповідач заперечує проти вимоги позивача про стягнення 55 332, 19 грн. з підстав відправлення третій особі заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог № 162 від 20.02.2013 року.

Відповідно до ст. 601 ЦК України зобов'язання припиняється зарахуванням зустрічних однорідних вимог, строк виконання яких настав, а також вимог, строк виконання яких не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги. Зарахування зустрічних вимог може здійснювати за заявою однієї із сторін.

Зарахування зустрічних однорідних вимог є способом припинення одночасно двох зобов'язань, в одному із яких одна сторона є кредитором, а інша - боржником, а в другому - навпаки (боржник у першому зобов'язанні є кредитором у другому). Допускаються випадки, так званого, часткового зарахування, коли одне зобов'язання (менше за розміром) зараховується повністю, а інше (більше за розміром) - лише в частині, що дорівнює розміру першого зобов'язання. В такому випадку зобов'язання в частині, що залишилася, може припинятися будь-якими іншими способами.

Вимоги, які можуть підлягати зарахуванню, мають відповідати таким умовам:

1) бути зустрічними (кредитор за одним зобов'язанням є боржником за іншим, а боржник за першим зобов'язанням є кредитором за другим);

2) бути однорідними (зараховуватися можуть вимоги про передачу речей одного роду, у зв'язку з чим зарахування як спосіб припинення зазвичай застосовується до зобов'язань по передачі родових речей, зокрема грошей). Правило про однорідність вимог розповсюджується на їх правову природу, але не стосується підстави виникнення такої вимоги. Отже, допускається зарахування однорідних вимог, які випливають із різних підстав (різних договорів тощо);

3) строк виконання щодо таких вимог настав, не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги.

Як встановлено судом заява про зарахування зустрічних однорідних вимог Вих. № 162 від 20.02.2013 року направлена відповідачем третій особі без самостійних вимог 26.02.2013 року, тобто вже після укладання між третьою особою та позивачем договору про відступлення прав вимоги.

Відповідно до зазначеної заяви заборгованість третьої особи перед відповідачем за договором передоручення (агентська угода) № 10069 від 28.12.2010 року складає 184 783, 82 грн., а заборгованість відповідача перед третьою особою за договором передоручення (агентська угода) № 2021000 від 01.10.2012 року становить 121 876, 33 грн.

Проте, зазначене в заяві про зарахування зустрічних позовних вимог не підтверджено матеріалами справи (первинними документами). На підтвердження заборгованості третьої особи перед відповідачем, останній надав суду акти на загальну суму 31 834, 84 грн., при цьому із наданих актів, акти на суму 21 009, 47 грн. підписані сторонами за договором передоручення (агентська угода) № 10008 від 09.07.2010 року, хоча відповідно до заяви зарахування зустрічних вимог проводилось за іншими договорами. Отже, суд не може дійти висновку і про безспірність таких вимог між сторонами.

За викладених обставин, суд не може дійти, на підставі доказів наданих відповідачем, достеменного висновку про належне виконання ним свого зобов'язання на суму 55332, 19 грн. перед третьою особою, оскільки не може дійти висновку про проведення зарахування зустрічних однорідних вимог між відповідачем та третьою особою.

Разом з тим, обов'язок відповідача сплатити на користь позивача 55332, 19 грн. за договором передоручення доведений та документально підтверджений.

Суд зазначає, що відповідач не позбавлений права звернутися до суду з окремим позовом щодо стягнення з третьої особи без самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача заборгованості за договором передоручення (агентська угода) № 10069 від 28.12.2010 року.

В силу ч. 1 ст. 193 ГК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. При цьому, до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення ЦК України з урахуванням особливостей, передбачених ГК України.

Відповідно до ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

В силу ст. 599 ЦК України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 4-3 ГПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, обґрунтовують свої вимоги і заперечення поданими суду доказами.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відтак, сторони звертаючись до суду повинні враховувати те, що визначення та наповнення доказової бази переданого на розгляд суду спору покладаються саме на сторони, а не на суд. Суд вирішує спір на підставі поданих та витребуваних в порядку ст. 38 ГПК України сторонами доказів.

Враховуючи вищевикладене, оцінюючи докази у справі в їх сукупності, законодавство, що регулює спірні правовідносини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги позивача є обґрунтованими, доведеними належними доказами та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до ст. 49 ГПК України, витрати по сплаті судового збору покладаються на відповідача.

Виходячи з вищенаведеного та керуючись ст. ст. 4, 49, 75, 82-85 ГПК України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити відповідно заяви про зменшення позовних вимог в повному обсязі.

2. Стягнути з ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «АГ Компас» (04212, м. Київ, вул. Тимошенка, б. 9; код ЄДРПОУ 37047290; з будь-якого рахунку виявленого державним виконавцем) на користь ОСОБА_1 з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «ОСОБА_2 - Консалтинг» (04050, м. Київ, вул. Довнар-Запольського, буд. 9/10; код ЄДРПОУ 33946284) 55 332 (п'ятдесят п'ять тисяч триста тридцять дві) грн. 19 коп. основної заборгованості за договором та 1 720 (одну тисячу сімсот двадцять) грн. 50 коп. судового збору.

3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.2013р.

Суддя Г.П. Бондаренко