Постанова

від 04.06.2013 по справі 34/236

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД УКРАЇНИ

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

04 червня 2013 року Справа № 34/236 Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:

Ткаченко Н.Г. (головуючого), Катеринчук Л.Й. (доповідача), Куровського С.В. розглянувши касаційну скаргуПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" на постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року у справі господарського суду№ 34/236 міста Києва за позовомПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" доТОВ "Центр технічної безпеки" третя особа, яка заявляє самостійні вимоги на предмет спору фізична особа - підприємець ОСОБА_4 про стягнення збитків у розмірі 221 257, 90 грн. провідшкодування шкоди в порядку регресу на суму 499 992, 43 грн. у судовому засіданні взяли участь представники :

ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група":Білокриницький О.В. (довіреність №0112-432 від 26.12.2012 року), ТОВ "Центр технічної безпеки":Геліча В.П. (довіреність №43 від 13.02.2012 року), Заїнчківський П.П. (довіреність б/н від 21.02.2013 року), фізичної особи - підприємця ОСОБА_4:ОСОБА_8 (довіреність від 18.07.2011 року). ВСТАНОВИВ :

у жовтні 2011 року ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" (далі - позивач) звернулося до суду з позовною заявою, в якій просило стягнути з ТОВ "Центр технічної безпеки" (далі - відповідача) 499 992, 43 грн. відшкодування шкоди в порядку регресу та судові витрати у справі (том 1, а.с. 4-150, том 2, а.с. 1-65).

Позов обґрунтований набуттям позивачем права зворотної вимоги (регресу) до відповідача з моменту виплати страхового відшкодування на виконання умов договору страхування товарів в обороті внаслідок викрадення застрахованого майна, у зв'язку з невжиттям відповідачем, який надавав послуги з охорони застрахованого товару в обороті, відповідних заходів для відвернення нападу злочинців.

Ухвалою господарського суду міста Києва від 02.11.2011 року порушено провадження у справі №34/236, позовну заяву прийнято до розгляду, залучено до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог на предмет спору фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 (далі - третя особа) (том 1, а.с. 1).

Надісланням поштового відправлення 01.12.2011 року, третя особа звернулася до суду з позовом до відповідача про стягнення збитків у розмірі 221 257, 90 грн., що становлять різницю між сумою фактично завданих їй збитків внаслідок викрадення товару та сумою виплаченого їй позивачем страхового відшкодування (том 2, а.с. 105 - 132).

Ухвалою господарського суду міста Києва від 23.12.2011 року фізичну особу - підприємця ОСОБА_4 залучено до участі у справі №34/236 в якості третьої особи із самостійними вимогами на предмет спору (том 2, а.с. 137 - 138), розгляд справи неодноразово відкладався.

Рішенням господарського суду міста Києва від 23.04.2012 року (колегія суддів у складі: головуючий суддя - Сташків Р.Б., судді: Грєхова О.А., Куркотова Є.Б.) позов ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" задоволено, стягнено з відповідача на користь ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" 499 992, 43 грн. збитків та 4 999, 92 грн. витрат зі сплати державного мита, 236 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу, позов фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 задоволено, стягнено з відповідача на користь фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 221 257, 90 грн. збитків, 4 425, 15 грн. судового збору (том 3, а.с. 64 - 70). Судове рішення обґрунтоване встановленням обставин, що підтверджують наявність причинно-наслідкового зв'язку між бездіяльністю відповідача та збитками, завданими позивачу в розмірі виплаченого страхового відшкодування та третій особі на суму, що становить різницю між фактичним розміром збитків та виплаченим позивачем страховим відшкодуванням.

Не погоджуючись з винесеним рішенням, відповідач звернувся до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати рішення суду першої інстанції від 23.04.2012 року та прийняти нове, яким відмовити у задоволені позову, доводячи відсутність вини відповідача у завданні збитків внаслідок викрадення застрахованих матеріальних цінностей.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року (колегія суддів у складі: головуючого судді - Новікова М.М., суддів: Зубець Л.П., Мартюк А.І.) апеляційну скаргу задоволено, рішення господарського суду міста Києва від 23.04.2012 року у справі №34/236 скасовано, прийнято нове рішення, яким у задоволенні позову ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" та позову фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 відмовлено, стягнено з ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" на користь відповідача 4 999, 92 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги, стягнено з фізичної особи - підприємця ОСОБА_4 на користь відповідача 2 212, 57 грн. витрат зі сплати судового збору за розгляд апеляційної скарги . Апеляційний суд дійшов висновку про недоведення позивачем та третьою особою належними доказами причинно-наслідкового зв'язку між завданою шкодою та діями (бездіяльністю) відповідача, спростуванням винних дій відповідачем (том 3, а.с. 197 - 204).

Не погоджуючись з винесеною постановою, позивач звернувся до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в який просить скасувати постанову апеляційного суду від 15.04.2013 року, а рішення суду першої інстанції від 23.04.2012 року залишити в силі, судові витрати покласти на відповідача, аргументуючи порушенням апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, а зокрема, статті 224 Господарського кодексу України (далі - ГК України) , статей 525, 526, 610, 611 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України). Зокрема, скаржник зазначав про необґрунтованість висновків апеляційного суду про відмову в позові, як таких, що прийняті за умов неповноти дослідження обставин справи.

Колегія суддів Вищого господарського суду України, переглянувши у касаційному порядку постанову апеляційного суду від 15.04.2013 року на підставі встановлених фактичних обставин справи, перевіривши застосування апеляційним судом норм матеріального та процесуального права, вислухавши представників сторін, дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення касаційної скарги, виходячи з такого.

Згідно з частиною 1 статті 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Статтею 979 ЦК України передбачено, що за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до частини 1 статті 5 Закону України "Про страхування" (далі - Закон) , страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Частиною 1 статті 6 Закону передбачено, що добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог цього Закону. Конкретні умови страхування визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Згідно зі статтею 4 Закону, предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, що не суперечать закону і пов'язані, зокрема, з володінням, користуванням і розпорядженням майном (майнове страхування).

Відповідно до статті 8 Закону, страховий ризик - певна подія, на випадок якої проводиться страхування і яка має ознаки ймовірності та випадковості настання, а страховий випадок - подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і з настанням якої виникає обов'язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі.

Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Аналогічна правова норма викладена у частині 1 статті 193 ГК України.

Згідно зі статтею 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 20 Закону, при настанні страхового випадку страховик зобов'язаний здійснити страхову виплату або виплату страхового відшкодування у передбачений договором строк.

Частиною 1 статті 185 Кримінального кодексу України передбачено, що крадіжкою є таємне викрадення чужого майна (простий склад злочину), тоді як частиною 3 зазначеної статті встановлено кримінальну відповідальність за крадіжку, поєднану з проникненням у житло, інше приміщення чи сховище, або крадіжку, що завдала значної шкоди потерпілому (особливо кваліфікований склад злочину).

Відповідно до статей 217 - 218 ГК України, за порушення господарських зобов'язань до правопорушника можуть застосовуватися господарські санкції, однією з яких є відшкодування збитків.

Згідно з частинами 1, 2 статті 224 ГК України, учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.

Відповідно до частини 1 статті 225 ГК України, до складу збитків, що підлягають відшкодуванню особою, яка допустила господарське правопорушення, включаються:

вартість втраченого, пошкодженого або знищеного майна, визначена відповідно до вимог законодавства;

додаткові витрати (штрафні санкції, сплачені іншим суб'єктам, вартість додаткових робіт, додатково витрачених матеріалів тощо), понесені стороною, яка зазнала збитків внаслідок порушення зобов'язання другою стороною;

неодержаний прибуток (втрачена вигода), на який сторона, яка зазнала збитків, мала право розраховувати у разі належного виконання зобов'язання другою стороною;

матеріальна компенсація моральної шкоди у випадках, передбачених законом.

При відшкодуванні збитків застосовуються загальні умови відшкодування шкоди визначені статтею 1166 ЦК України, які передбачають, що майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Отже, відповідальність за порушення зобов'язання у вигляді відшкодування збитків настає за наявності таких умов: протиправної дії чи бездіяльності особи; заподіяння збитків в результаті такої дії чи бездіяльності особи; причинного зв'язку між протиправною дією чи бездіяльністю особи та заподіяними збитками; вини боржника.

При цьому, на позивача покладається обов'язок доведення того, що протиправна дія чи бездіяльність заподіювача є причиною, а збитки, які завдані особі, - наслідком такої протиправної поведінки.

Згідно з частиною 1 статті 32 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) , доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Частиною 1 статті 33 та частиною 2 статті 34 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Згідно з частиною 3 статті 35 ГПК України, вирок суду з кримінальної справи, що набрав законної сили, є обов'язковим для господарського суду при вирішенні спору з питань, чи мали місце певні дії та ким вони вчинені.

Відповідно до частин 1, 2 статті 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково поданими доказами повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення місцевого господарського суду у повному обсязі.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами попередніх інстанцій, 25.11.2010 року між позивачем та третьою особою укладено договір добровільного страхування майна №11-0107-0241 (далі - Договір оренди) , предметом якого є страхування товарів в обігу - дублянки, куртки, плащі, шуби (товар постійно змінюється по кількості та номенклатурі); загальна страхова сума 1 600 000 грн., в тому числі 1 100 000 грн. комісійний товар від фізичних осіб (том 1, а.с. 51 - 55).

Судами встановлено, що 01.12.2010 року між третьою особою, як замовником, та відповідачем, як виконавцем, було укладено договір №32/Ц/ОФ/7 на надання послуг по здійсненню заходів безпеки (далі - Договір про надання послуг) (том 1, а.с. 68 - 72).

Суди встановили, що з постанови про зупинення досудового слідства від 16.05.2011 року у кримінальній справі №01-17669 вбачається, що 10.03.2011 року, близько о 04:15 год. невстановлені особи шляхом зламу ролетів та замків вхідних дверей проникли до приміщення магазину "ІНФОРМАЦІЯ_1", що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 та таємно викрали чуже майно, яке належить ОСОБА_4, а саме 31 шубу, після чого зникли з місця вчинення злочину з викраденим, завдавши матеріальної шкоди в особливо великих розмірах на суму 721 250, 33 грн., що підтверджується висновком аудиторської експертизи (том 1, а.с. 102, 141 - 150).

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судами, 14.03.2011 року ОСОБА_4 звернулася до позивача зі заявою про настання страхового випадку з проханням виплатити страхове відшкодування (том 1, а.с. 56 - 57).

Суди встановили, що на підставі страхових актів та розрахунків суми страхового відшкодування позивач здійснив виплату страхового відшкодування на користь третьої особи на загальну суму 499 992, 43 грн., що підтверджується платіжними дорученням №6656 від 12.07.2011 року та №7906 від 16.08.2011 року (том 1, а.с. 58, 59, 61, 62, 64, 65).

Судами встановлено, що після виплати страхового відшкодування позивач звернувся до відповідача з регресною вимогою №11/624 від 28.09.2011 року, як до особи, що надавала неналежні охоронні послуги за договором з третьою особою (том 1, а.с. 44 - 50).

Розглянувши позовні вимоги ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група", суд першої інстанції дійшов висновку про наявність правових підстав для їх задоволення з огляду на обставини фактичного здійснення позивачем виплати страхового відшкодування в межах ліміту його відповідальності, у зв'язку з чим у нього виникло право регресної вимоги в межах фактичних витрат до особи, відповідальної за завдані збитки.

При цьому, суд першої інстанції зазначив про те, що бездіяльність охоронця, яка полягала у невчиненні ним дій для запобігання проникненню сторонніх осіб на об'єкт, що перебував під охороною, передбачених пунктом 4.1. Договору про надання послуг по здійсненню заходів безпеки, перебувала у причинно-наслідковому зв'язку з наслідками у вигляді шкоди, завданої викраденням товарно-матеріальних цінностей, що були застраховані позивачем.

Також суд першої інстанції задовольнив позовні вимоги третьої особи до відповідача на суму 221 257, 90 грн., що становлять різницю між фактичним розміром завданої їй викраденням шкоди та сумою страхового відшкодування, виплаченою позивачем, як страховиком.

Апеляційний суд, повторного розглядаючи справу, не погодився з такими висновками суду першої інстанції, скасував прийняте у справі рішення від 23.04.2012 року та відмовив у задоволенні позовних вимог як позивача, так і третьої особи з підстав недоведення належними та допустимими доказами причинно-наслідкового зв'язку між діями (бездіяльністю) відповідача та шкодою, завданою позивачу та третій особі на боці позивача. Також апеляційним судом прийнято до уваги докази спростування відповідачем його вини у спричиненні шкоди позивачу внаслідок крадіжки, що сталася, та збитків третій особі на боці позивача саме з вини відповідача, зазначивши про наявність вини третіх осіб, які скоїли крадіжку.

Так, апеляційний суд встановив, що відповідно до підпункту "а" пункту 5.1.5. Договору про надання послуг визначено, що виконавець не несе матеріальної відповідальності за спричинені замовнику збитки у разі, якщо розкрадання, пошкодження або знищення матеріальних цінностей сталося внаслідок порушення працівниками замовника порядку здавання під охорону об'єкту замовника, встановленого Інструкцією про порядок приймання під охорону (зняття з-під охорони) об'єкту замовника. Апеляційним судом встановлено, що Інструкція про порядок приймання під охорону (зняття з-під охорони) об'єкту замовника сторонами не підписувалася

Також апеляційним судом встановлено, що відповідач виконав вимоги Договору №32/Ц/ОФ/7 від 01.12.2010 року щодо здійснення візуального спостереження на об'єкті замовника за діями третіх осіб всередині магазину, оскільки встановив проникнення на об'єкт охорони злочинців, кількістю осіб не менше трьох, шляхом зламу ролетів вхідних дверей та, усвідомлюючи неможливість протистояння такій кількості злочинців, негайно викликав наряд працівників міліції, що узгоджується з вимогами пункту 4.1.8 зазначеного договору та підтверджує належне виконання відповідачем обов'язків з надання послуг по здійсненню заходів безпеки.

Таким чином, апеляційним судом було здійснено власну оцінку доказів та спростовано висновки суду першої інстанції про наявність обставин неналежного виконання обов'язків за Договором №32/Ц/ОФ/7 на надання послуг по здійсненню заходів безпеки від 01.12.2010 року, внаслідок крадіжки майна третьої особи в особливо великих розмірах, яку визнано страховою компанією страховим випадком.

З огляду на встановлене, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача суми страхового відшкодування в порядку регресу, виплаченого позивачем третій особі, та відмовив у задоволенні позовних вимог ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" до відповідача за відсутністю його вини та причинно-наслідкового зв'язку між шкодою, та діями відповідача у справі. Також апеляційний суд відмовив третій особі на боці позивача у задоволенні її позовних вимог про стягнення збитків, розмір яких визначено виходячи з непокритої страховим відшкодуванням вартості викраденого майна, виходячи з тих же підстав недоведення вини відповідача в неналежному виконанні зобов'язань за спірним договором з надання охоронних послуг, що не позбавляє можливості позивача та третю особу заявити вимоги у кримінальній справі про стягнення завданої шкоди особами, винними у скоєнні крадіжки в особливо великих розмірах.

Доводи скаржника про неналежну оцінку обставин справи з посиланням на докази, прийняті до уваги апеляційним судом та спростовані апеляційним судом, зводяться до намагання переконати касаційний суд здійснити переоцінку доказів, що виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції відповідно до статті 111 7 ГПК України, а отже, такі доводи є необґрунтованими.

З огляду на зазначене, колегія суддів Вищого господарського суду України вважає постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року у справі №34/236 такою, що прийнята з додержанням норм матеріального та процесуального права та не вбачає підстав для її скасування.

На підставі викладеного та керуючись статтями 111 5 , 111 7 , 111 9 - 111 11 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України,

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ПрАТ "Страхова компанія "Українська страхова група" залишити без задоволення.

2. Постанову Київського апеляційного господарського суду від 15.04.2013 року у справі №34/236 залишити без змін.

Головуючий Н.Г. Ткаченко

Судді Л.Й. Катеринчук

С.В. Куровський