Постанова

від 06.06.2013 по справі 904/1569/13-г

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06.06.2013 року Справа № 904/1569/13-г

Дніпропетровський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді : Бахмат Р. М. (доповідача),

суддів: Лотоцької Л.О., Євстигнеєва О.С.

секретар судового засідання : Погорєлова Ю.А.

за участю представників сторін:

прокурор: Слюсар Я.В.(посвідчення № 001420 від 27.08.12 р.);

від позивача, відповідача та третьої особи: представники у судове засідання не з,явились, про час та місце судового розгляду справи повідомлені належним чином.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" м. Новомосковськ на рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2013 р . у справі № 904/1569/13-г

за позовом Прокурора Самарського району м. Дніпропетровська в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" м. Новомосковськ Дніпропетровської обл.;

3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровськ

про внесення змін до п.п. 2.3; 4.1 договору оренди земельної ділянки від 03.12.04 р.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Дніпропетровської обл. від 10.04.2013 р. у справі № 904/1569/13-г, яке підписано 15.04.2013 р. і оформлено відповідно до вимог ст. 84 ГПК України (суддя І.Ю.Дубінін), задоволено позов прокурора Самарського району м.Дніпропетровська, пред'явлений в інтересах держави в особі Дніпропетровської міської ради м. Дніпропетровськ до Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" м.Новомосковськ Дніпропетровської обл.; 3-тя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача - Лівобережна міжрайонна державна податкова інспекція м. Дніпропетровськ про внесення змін до п.п. 2.3; 4.1 договору оренди земельної ділянки від 03.12.04 р.

Вказаним рішенням внесено зміни до пунктів 2.3 та 4.1 договору оренди земельної ділянки від 03.12.2004 р., зареєстрованого в книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі 21.01.2005 року за № 040510400046, укладеного між Дніпропетровською міською радою та ТОВ "Світязь", посвідченого приватним нотаріусом Дніпропетровського міського комунального округу Козіною А.В., зареєстрованого в реєстрі за № 5709, викладено їх в наступній редакції:

- "2.3. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки станом на 16.01.2013 становить 506624 грн. 98 коп.";

- "4.1. Річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях) у розмірі 15198 грн. 75 коп., не є сталою та може змінюватись у разі зміни нормативної грошової оцінки земельної ділянки та встановлюється і обчислюється відповідно до Податкового кодексу України у мінімальному розмірі, що встановлюється цим кодексом".

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" м. Новомосковськ, до спеціального фонду Державного бюджету України судовий збір у сумі 1 147 грн. 00 коп.

Відповідач не погодився з вказаним рішення суду, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове рішення, яким відмовити позивачу в задоволенні позовних вимог, оскільки вважає рішення незаконним, необґрунтованим та таким, що було прийнято з порушенням та неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. В порушення ст. 43 ГПК України, суд першої інстанції не розглянув в судому процесі всебічно, повно і об'єктивно всі обставини справи в їх сукупності, керуючись законом.

Скаржник вказує у скарзі, що відповідно ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно правові акти не мають зворотної дії у часі, за винятком коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. У даному випадку остаточні правовідносини оренди виникли між позивачем і відповідачем у 2004 році.

Таким чином, скаржник вважає, що положення Податкового кодексу України та рішення Дніпропетровської міської ради № 216/8 від 02.02.2011 р. щодо розміру орендної плати повинні бути застосовані до орендних відносин, які виникли після набрання ними чинності, тобто до договорів, які укладалися після набрання чинності зазначених нормативно-правових актів.

Відповідач зазначає, що для внесення змін до спірного договору оренди землі обов'язковим є наявність рішення міської ради про внесення змін до такого договору. Відповідного рішення про внесення змін до договорів оренди землі щодо збільшення розміру орендної плати у зв'язку з прийняттям Податкового Кодексу щодо встановлення граничного розміру орендної плати за земельні ділянки несільськогосподарського призначення не менше трикратного розміру земельного податку міською радою не приймалось.

Скаржник вказує у скарзі, що в матеріалах справи відсутні докази того, що позивач звертався до ТОВ "Світязь" із пропозицією щодо внесення змін саме до спірного договору оренди земельної ділянки з кадастровим номером 1210100000:09:524:0108.

Пропозицію Міського голови привести договір оренди землі у відповідність до вимог Податкового кодексу України з посиланням на рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011 р. № 216/8 було опубліковано в газеті "Наше місто" від 22.02.2011 р.

Проте спірним договором оренди землі сторонами не визначено повідомлення орендаря через газету "Наше місто". Тобто, даний спосіб сповіщення відповідача не відповідає ані умовам договору, ані нормам чинного законодавства.

У відзиві на апеляційну скаргу прокурор Самарського району м. Дніпропетровська просить залишити оскаржуване рішення без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, оскільки вважає рішення суду законним та обґрунтованим.

Прокурор не згоден з посиланням скаржника на ст. 58 Конституції України, оскільки за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).

Відносно посилання скаржника на ст. 188 ГПК України прокурор зазначає, що як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору.

Прокурор зазначає у відзиві, що, оскільки згоди щодо внесення змін до договору в позасудовому порядку сторони не досягли, спір має вирішуватися в судовому порядку.

Розпорядженням секретаря судової палати від 05.06.2013 р. № 633, у зв'язку з закінченням відпустки судді постійної колегії Євстигнеєва О.С., на підставі наказів голови суду № 7 від 17.01.11 р. та № 13 від 03.07.2012 р. змінено склад колегії суддів.

31.05.2013 р. від скаржника було отримане клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з тим, що уповноважений представник з 03.06.2013 р. по 23.06.2013 р. буде знаходитися у щорічній відпустці, а тому не може бути присутнім у судовому засіданні і просив відкласти розгляд справи на іншу дату.

Колегія суддів відмовила скаржнику у задоволенні поданого клопотання, так як неявка скаржника в судове засідання не перешкоджає перегляду справи за наявними у ній матеріалами.

Позивач, відповідач та третя особа в судове засідання не з'явилися, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, про поважні причини неявки суд не повідомили, не скористалися своїм правом на участь в судовому засіданні. Неявка представників не перешкоджає перегляду справи за наявними в ній матеріалами.

В судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представника прокуратури, розглянувши та обговоривши доводи апеляційної скарги, доводи, викладені у відзиві на апеляційну скаргу, перевіривши матеріали справи, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, колегія суддів встановила, що між Дніпропетровською міською радою (орендодавець) та Закритим акціонерним товариством "Світязь" (орендар) укладено договір оренди землі від 03.12.2004 р.

Згідно з п.1. 1. договору орендодавець надав, а орендар прийняв у строкове платне користування земельну ділянку, яка знаходиться за адресою:вул. Курсантська, 7 (Самарський район) і зареєстрована у Державному реєстрі за кадастровим номером 1210100000:09:524:0108.

Підставою для надання земельної ділянки в оренду є рішення міської ради від 22.09.2004 р. № 105/20.

В оренду передається земельна ділянка загальною площею 0,0785 га.

Нормативна грошова оцінка земельної ділянки на момент укладення договору становила 183 858 грн. 02 коп. (п.2.3.)

Договір укладено на 15 років (п.3.1)

Пунктом 4.1 договору сторони встановили, що річна орендна плата за земельну ділянку встановлюється у грошовій формі (у гривнях), у розмірі 1 (%) відсотка від нормативної грошової оцінки та дорівнює розміру земельного податку.

Сторони дійшли згоди, що розмір орендної плати переглядається щорічно або у разі: зміни умов господарювання, передбачених договором; … в інших випадках, передбачених законодавчими актами України (п.4.7).

Пунктами 12.1-12.2 договору сторони встановили, що зміна умов договору здійснюється у письмовій формі за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору спір розв'язується у судовому порядку.

З 01.01.2011 року набрав чинності Податковий кодекс України, відповідно до ст. 288 якого підставою для нарахування орендної плати за земельну ділянку є договір оренди такої земельної ділянки. Розмір орендної плати встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою: для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом (ст. 288.4).

Згідно з пунктом 1 рішення Дніпропетровської міської ради від 02.02.2011р. №216/8 „Про приведення рішень міської ради та деяких проектів рішень міської ради, які погоджено виконавчим комітетом міської ради, у галузі земельних відносин у відповідність до вимог чинного законодавства" до моменту прийняття міською радою рішення про визначення розміру річної орендної плати за земельні ділянки залежно від їх функціонального використання встановити розмір річної орендної плати за користування земельними ділянками у мінімальному розмірі орендної плати, визначеному Податковим кодексом України, незалежно від мети використання.

У газеті „Наше місто" від 22.02.2011р. було опубліковано звернення міського голови Куліченка І.І. до орендарів земельних ділянок комунальної власності у Дніпропетровську „Про приведення договорів оренди землі у відповідність до вимог законодавства", відповідно до якого орендарям доведено необхідність внесення відповідних змін до діючих договорів оренди шляхом укладання додаткових договорів.

Згідно з вимогами ст.21 Закону України "Про оренду землі" орендна плата за землю - це платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою. Розмір, форма і строки внесення орендної плати за землю встановлюються за згодою сторін у договорі оренди (крім строків внесення орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, які встановлюються відповідно до Податкового кодексу України). Обчислення розміру орендної плати за землю здійснюється з урахуванням індексів інфляції, якщо інше не передбачено договором оренди.

Розмір орендної плати за земельні ділянки встановлюється у договорі оренди, але річна сума платежу не може бути меншою для земель сільськогосподарського призначення - розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом; для інших категорій земель - трикратного розміру земельного податку, що встановлюється цим розділом, а також не може перевищувати для земельних ділянок, наданих для розміщення, будівництва, обслуговування та експлуатації об'єктів енергетики, які виробляють електричну енергію з відновлюваних джерел енергії, включаючи технологічну інфраструктуру таких об'єктів (виробничі приміщення, бази, розподільчі пункти (пристрої), електричні підстанції, електричні мережі), - 3 відсотки нормативної грошової оцінки; для інших земельних ділянок, наданих в оренду, - 12 відсотків нормативної грошової оцінки (ст.ст. 288.5-288.5.2 Податкового кодексу України).

Відповідно до статті 18 Закону України "Про оцінку земель", нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Зазначеною статтею передбачено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться: розташованих у межах населених пунктів незалежно від їх цільового призначення - не рідше ніж одного разу на 5-7 років. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться юридичними особами, які отримали ліцензії на проведення робіт із землеустрою. Стаття 20 зазначеного Закону передбачає, що за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативної грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт.

Технічна документація з нормативної грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною міською радою ( стаття 23 Закону України "Про оцінку земель" ).

Згідно витягу від 16.01.2013р. з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки нормативна грошова оцінка земельної ділянки становить 506 624 грн. 98 коп. (а.с. 32).

Таким чином, річна орендна плата за земельну становить 5 066 грн. 25 коп.

Отже, у зв'язку зі зміною нормативної грошової земельної ділянки, що орендується, прокурор звернувся з позовом про внесення змін до пунктів 2.3 та 4.1 Договору оренди.

Відповідно до ст. 144 Конституції України та ст. 73 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" акти ради, прийняті в межах наданих їй повноважень, є обов'язковими для виконання всіма розташованими на відповідній території органами виконавчої влади, об'єднаннями громадян, підприємствами, установами та організаціями, посадовими особами, а також громадянами, які постійно або тимчасово проживають на відповідній території.

Відповідно до ст. 651 Цивільного кодексу України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом; а також у разі істотної зміни обставин, якими сторони керувалися при укладенні договору (ст. 652 ЦК України).

Згідно ст. 632 ЦК України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін. У випадках, встановлених законом, застосовуються ціни (тарифи, ставки тощо), які встановлюються або регулюються уповноваженими органами державної влади або органами місцевого самоврядування.

Статтею 30 Закону України "Про оренду землі" передбачено, що зміна умов договору оренди землі здійснюється за взаємною згодою сторін. У разі недосягнення згоди щодо зміни умов договору оренди землі спір вирішується в судовому порядку.

Отже, положеннями спірного договору оренди та нормами чинного законодавства передбачено можливість зміни умов договору за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у випадках встановлених договором або законом. Оскільки сторонами в договорі оренди передбачена можливість внесення змін до договору, а орендна плата за земельні ділянки державної та комунальної власності є регульованою ціною, то законодавча зміна граничного розміру цієї плати є підставою для перегляду розміру орендної плати, встановленої умовами договору.

Така ж правова позиція викладена і у Постановах Верховного Суду України від 27.12.2010 року у справі № 27/15-10, від 23.05.2011 року у справі № 7/105-10(30/234-09), від 30.05.2011 року у справі № 17/299-10, від 04.07.2011 року у справі № 41/81пд, від 20.11.2012 року у справі № 28/5005/640/2012.

Статтею 111 28 ГПК України передбачено, що рішення Верховного Суду України, прийняте за наслідками розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначену норму права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність із рішеннями Верховного Суду України.

Позивач просив внести зміни до діючого договору оренди земельної ділянки, посилаючись на зміну нового розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, від якого залежить розмір земельного податку.

Відповідно до частин 4 та 5 статті 5 Закону України «Про оцінку земель» грошова оцінка земельних ділянок залежно від призначення та порядку проведення може бути нормативною і експертною. Нормативна грошова оцінка земельних ділянок використовується для визначення розміру земельного податку, державного мита при міні, спадкуванні та даруванні земельних ділянок згідно з законом, орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності, втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також при розробці показників та механізмів економічного стимулювання раціонального використання та охорони земель.

Згідно частини 2 статті 12 цього Закону нормативно-правові акти з проведення оцінки земель які розробляються з урахуванням вимог положень національних стандартів, затверджуються Кабінетом Міністрів України. Нормативно грошова оцінка земельних ділянок в силу положень статті 13 названого Закону приводиться, зокрема, у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Нормами статі 18 Закону України «Про оцінку земель» встановлено, що нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться відповідно до державних стандартів, норм, правил, а також інших нормативно-правових актів на землях усіх категорій та форм власності.

Відповідно до положень статей 20 та 23 цього Закону за результатами бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативно грошової оцінки земельних ділянок складається технічна документація, а за результатами проведення експертної грошової оцінки земельних ділянок складається звіт. Дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформлюється як витяг з технічної документації з нормативно грошової оцінки земель.

Технічна документація з бонітування ґрунтів, економічної оцінки земель та нормативно грошової оцінки земельних ділянок у межах населених пунктів затверджується відповідною сільською, селищною, міською радою. Витяг з технічної документації про нормативно грошову оцінку окремої земельної ділянки видається відповідним органом виконавчої влади з питань земельних ресурсів.

Порядок проведення нормативної грошової оцінки землі урегульований «Порядком нормативної грошової оцінки земель сільськогосподарського призначення та населених пунктів», затвердженим спільним наказом Державного комітету по земельних ресурсах, Міністерства аграрної політики України, Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України, Українською академією аграрних наук від 27.01.2006р. за №18/15/21/11.

Пунктом 1.3 Порядку передбачено, що нормативна грошова оцінка земель використовується для визначення розміру земельного податку… орендної плати за земельні ділянки державної та комунальної власності.

Стаття 33 Господарського кодексу України зобов'язує кожну сторону довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст. 34 ГПК України, господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. В даному випадку вимоги прокурора про внесення змін до договору оренди земельної ділянки, зокрема до нормативної грошової оцінки можуть бути задоволені тільки на підставі виданого у відповідності з вимогами вищезазначеного Порядку витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки. Отже, наданий міською радою витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки є належним доказом в розумінні ст. 34 ГПК України.

Виходячи із ч. 1 ст. 15 Закону України «Про оренду землі», істотними умовами договору оренди землі є: об'єкт оренди (кадастровий номер, місце розташування та розмір земельної ділянки); строк дії договору оренди; орендна плата із зазначенням її розміру, індексації, форм платежу, строків, порядку її внесення і перегляду та відповідальності за її несплату; умови використання та цільове призначення земельної ділянки, яка передається в оренду; умови збереження стану об'єкта оренди; умови і строки передачі земельної ділянки орендарю; умови повернення земельної ділянки орендодавцеві; існуючі обмеження (обтяження) щодо використання земельної ділянки; визначення сторони, яка несе ризик випадкового пошкодження або знищення об'єкта оренди чи його частини; відповідальність сторін; умови передачі у заставу та внесення до статутного фонду права оренди земельної ділянки.

Відповідно ст. 13 Конституції України, земля є об'єктом права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. До розмежування земель державної і комунальної власності, повноваженнями з розпорядження ними в межах населених пунктів, тобто функціями виконавчої влади, наділені міські ради (Розділ Х Перехідні положення, п.12 Земельного кодексу України).

Частина 2 ст. 19 Конституції України зобов'язує органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно приписів статті 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов'язковими до виконання на відповідній території, а тому у разі прийняття уповноваженим органом рішення про внесення змін до ставок орендної плати за землю та затвердження нових коефіцієнтів, що використовуються для розрахунку орендної плати за земельні ділянки, такі обставини можуть не братися судом до уваги лише у разі скасування відповідного рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування в установленому законом порядку (п.2.19 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.05.2011 р. № 6 "Про деякі питання практики розгляду справ у спорах, що виникають із земельних відносин»).

Ця вимога обов'язкова як для сторін, так і для судів при розгляді справ.

Статтею 68 Конституції України встановлено, що кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає, що доводи відповідача щодо порушення ст.58 Конституції України не можуть бути підставою для відмови в позовних вимогах в силу наступного:

за статтею 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи. Згідно рішення Конституційного Суду України у справі за конституційним зверненням Національного банку України щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 58 Конституції України (справа про зворотну дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) від 09.02.1999 року положення частини першої статті 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). Отже, суд не порушував зазначені норми. Крім того, слід враховувати, що зміни до договору вносяться не з моменту його укладення, а на майбутнє і ці зміни повністю відповідають чинному земельному законодавству України.

У листі Вищого господарського суду України від 06.08.2008 р. № 01-8/471 "Про деякі питання практики застосування у вирішенні окремих норм процесуального права (за матеріалами справ, розглянутих Верховним Судом України)", зокрема, зазначено: відповідно до частини другої статті 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Як зазначено в резолютивній частині рішення Конституційного Суду України від 09.07.2002 у справі щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 124 Конституції України (справа про досудове врегулювання спорів), положення частини другої статті 124 Конституції України щодо поширення юрисдикції судів на всі правовідносини, що виникають у державі, в аспекті конституційного звернення необхідно розуміти так, що право особи (громадянина України, іноземця, особи без громадянства, юридичної особи) на звернення до суду за вирішенням спору не може бути обмежене законом, іншими нормативно-правовими актами. За таких обставин недотримання позивачем вимог частини другої статті 188 Господарського кодексу України щодо обов'язку надсилання іншій стороні пропозицій про розірвання договору, у разі виникнення такої необхідності, не позбавляє позивача права звернутися за захистом порушеного права шляхом вчинення прямого позову до відповідача про розірвання оспорюваного договору. Крім того, слід враховувати, що в силу ст.4 ГК України земельні відносини не є предметом регулювання цього Кодексу.

Враховуючи викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правомірно задовольнив позов.

За таких обставин рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Керуючись статями 103-105 Господарського процесуального кодексу України, Дніпропетровський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "Світязь" м.Новомосковськ залишити без задоволення.

Рішення господарського суду Дніпропетровської області від 10.04.2013 р. у справі № 904/1569/13-г залишити без змін.

Головуючий Р.М. Бахмат

Судді: Л.О.Лотоцька

О.С. Євстигнеєв

Повний текст постанови виготовлено 10.06.2013 р.