Рішення

від 29.05.2013 по справі 2-0117-2328/11

САКСЬКИЙ МІСЬКРАЙОННИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Справа № 2-0117-2328/11

РІШЕННЯ

Іменем України

"29" травня 2013 р. м. Саки

Сакський міськрайонний суд Автономної Республіки Крим у складі:

головуючого, судді - Асанова Е.Н.,

при секретарі - Дубовській Г.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту, -

треті особи: ОСОБА_3, Іванівська сільська рада Сакського району АР Крим, -

ВСТАНОВИВ:

У жовтні 2011 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про встановлення земельного сервітуту.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивач є власником жилого будинку з господарськими будівлями та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1. Прохід та проїзд до житлового будинку позивача можливий лише через суміжну земельну ділянку, яка перебуває у власності відповідача та розташована по АДРЕСА_2.

Посилаючись на те, що відповідач відмовляється укласти договір про встановлення земельного сервітуту, позивач, з врахуванням наданих у судовому засіданні пояснень, просить суд встановити безоплатний постійний земельний сервітут для проходу та проїзду до її будинку частиною земельної ділянки, що належить ОСОБА_2 площею 55 кв.м..

У судовому засіданні позивач та її представник адвокат ОСОБА_4, позовні вимоги підтримали та просили позов задовольнити.

У судовому засіданні ОСОБА_5, який одночасно є представником відповідача та ОСОБА_3, заперечував проти задоволення позову. При цьому його заперечення, серед іншого, ґрунтувалися на порушенні прав власності відповідача на земельну ділянку у разі встановлення земельного сервітуту, на наявності інших варіантів проходу та проїзду до будинку позивача, а також на неправомірності набуття сторонами права власності на земельну ділянку.

Голова Іванівської сільської ради Кучеренко Р.С. у судовому засіданні просив позов задовольнити, посилаючись на те, що проїзд до мешкання позивача іншим шляхом неможливий у зв'язку з географічним розташуванням земельних ділянок, кліматичними та природними умовами, що містяться у генеральному плані села. Разом з тим, пояснив суду, що на його думку право власності сторонами на земельні ділянки набуто неправомірно.При прийнятті рішення про передачу у власність сторонам по справі земельних ділянок не було враховано, що вони є співвласниками квартир у житловому будинку квартирного типу, який розташований на цих ділянках.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи позовної заяви, заслухавши пояснення присутніх у судовому засіданні, осіб які беруть участь у справі, суд дійшов до наступних висновків.

Відповідно до положень ч. 1 ст. 11, ч. 1 ст. 60 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

За змістом з ч. 1 ст. 401, ч.ч.2,3 402 ЦК України, право користування чужим майном (сервітут) може бути встановлене щодо земельної ділянки, інших природних ресурсів (земельний сервітут) або іншого нерухомого майна для задоволення потреб інших осіб, які не можуть бути задоволені іншим способом. Земельний сервітут може бути встановлений договором між особою, яка вимагає його встановлення, та власником (володільцем) земельної ділянки. Договір про встановлення земельного сервітуту підлягає державній реєстрації в порядку, встановленому для державної реєстрації прав на нерухоме майно. У разі недосягнення домовленості про встановлення сервітуту та про його умови спір вирішується судом за позовом особи, яка вимагає встановлення сервітуту.

Правовідносини щодо встановлення земельного сервітуту також врегульовані ст.ст. 98-102 ЗК України.

Судом встановлено, що позивачу та чотирьом членам її сім'ї у рівних частках належить квартира, загальною площею під номером АДРЕСА_1, що підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01.11.1994 ( т.2 а.с.70).

Квартира під номером 1 у цьому житловому будинку належить у рівних частках відповідачу ОСОБА_2. та члену її сім'ї - ОСОБА_8, що також підтверджується свідоцтвом про право власності на житло від 01.11.1994 ( т.2 а.с.69).

Обидві квартири приватизовані вказаними особами згідно з Законом України «Про приватизацію державного житлового фонду», що вбачається із інвентарної справи, копія якої надана КРП «БРТІ м. Євпаторії» ( т.2 а.с.62-81).

Інших документів, що підтверджують право власності на житло за зазначеною адресою сторонами не надано та під час судового розгляду справи не встановлено.

До набуття сторонами права спільної часткової власності на зазначені квартирі спірні земельні ділянки їм у користування не надавалися, що вбачається із інвентарної справи.

Таким чином сторони по справі є співвласниками квартир у житловому будинку квартирного типу.

Відповідно до ст. 382 ЦК України, квартирою є ізольоване помешкання в житловому будинку, призначене та придатне для постійного у ньому проживання. Власникам квартири у дво- або багатоквартирному житловому будинку належать на праві спільної сумісної власності приміщення загального користування, опорні конструкції будинку, механічне, електричне, сантехнічне та інше обладнання за межами або всередині квартири, яке обслуговує більше однієї квартири, а також споруди, будівлі, які призначені для забезпечення потреб усіх власників квартир, а також власників нежитлових приміщень, які розташовані у житловому будинку.

За таких обставин доводи позивача про те, що вона є власником житлового будинку під номером АДРЕСА_1, спростовуються матеріалами справи.

Державний акт про право власності на земельну ділянку від 20.05.2009, згідно з яким ОСОБА_1 є власником земельної ділянки площею 0,19 га, в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) не є документом, який посвідчує право власності на житловий будинок (т.1 а.с.6).

Також державний акт про право власності на земельну ділянку не змінює правовий статус квартири, та не може перетворювати зміст правовстановлюючого документу на житловий будинок.

Відповідно до положень ст. 385 ЦК України, власники квартир для забезпечення експлуатації багатоквартирного житлового будинку, користування квартирами та спільним майном житлового будинку можуть створювати об'єднання власників квартир (житла). Об'єднання власників квартир, житлових будинків є юридичною особою, яка створюється та діє відповідно до статуту та закону.

У ст. 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» наведені визначення «житлового комплексу» та «прибудинкової території».

Житловий комплекс - єдиний комплекс нерухомого майна, що утворений земельною ділянкою в установлених межах, розміщеним на ній жилим багатоквартирним будинком або його частиною разом із спорудами та інженерними мережами, які утворюють цілісний майновий комплекс.

Прибудинкова територія - територія навколо багатоквартирного будинку, визначена актом на право власності чи користування земельною ділянкою і призначена для обслуговування багатоквартирного будинку.

Статтею 42 ЗК України встановлено, що земельні ділянки, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території державної або комунальної власності, надаються в постійне користування підприємствам, установам і організаціям, які здійснюють управління цими будинками.. У разі приватизації громадянами багатоквартирного жилого будинку відповідна земельна ділянка може передаватися безоплатно у власність або надаватись у користування об'єднанню власників. Порядок використання земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначається співвласниками. Розміри та конфігурація земельних ділянок, на яких розташовані багатоквартирні жилі будинки, а також належні до них будівлі, споруди та прибудинкові території, визначаються на підставі проектів розподілу території кварталу, мікрорайону та відповідної землевпорядної документації.

Враховуючи наведені норми законодавства, суд приходить до висновку про те, що земельна ділянка для обслуговування будинку квартирного типу, може бути передана у власність або у користування лише об'єднанню власників квартир цього будинку та діючім законодавством не передбачено встановлення земельного сервітуту між окремими власниками квартир такого будинку.

ОСОБА_2 передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,066а га в АДРЕСА_1, з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка), що підтверджується державним актом на право власності на земельну ділянку від 18.05.2009 (т.1 а.с.30).

Із матеріалів справи вбачається, що при прийнятті органом місцевого самоврядування рішення про передачу відповідачу земельної ділянки не було встановлено будь-яких обмежень, у тому числі і право проходу та проїзду позивача до належній їй квартири.

Таким чином, забезпечення позивачу проходу та проїзду та відповідність будівельним нормам і правилам та іншим державним стандартам з питань будівництва не є обов'язком відповідача та не може бути встановлено обтяження щодо земельної ділянки, цільове призначення якої суперечить змісту прав усіх співвласників квартир житлового будинку.

Враховуючи наведене, на підставі статей 382,385,402 Цивільного кодексу України, статей 42,98-102 Земельного кодексу України, статті 1 Закону України «Про об'єднання співвласників багатоквартирного будинку» та керуючись статями 10, 11, 60, 80, 88, 212-215 Цивільного процесуального кодексу України, -

ВИРІШІВ:

У задоволенні позову ОСОБА_1 - відмовити повністю.

Заходи забезпечення позову вжити на підставі ухвали Сакського міськрайонного суду АР Крим від 27червня 2012 року щодо заборони ОСОБА_2 проводити будь-які будівельні роботи на присадибний земельній ділянці площею 50 кв. метрів довжиною 17 метрів від входу до двору з провулку Лікарняного та шириною 3 метра, розташованій на земельній ділянці кадастровий номер 0124382200:01:001:0275 , за адресою: АДРЕСА_2 - скасувати.

Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку до Апеляційного суду АР Крим шляхом подання через Сакський міськрайонний суд АРК апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення рішення. Особи, які брали участь у справі, але не були присутні у судовому засіданні під час проголошення судового рішення, можуть подати апеляційну скаргу протягом десяти днів з дня отримання копії цього рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку для подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним судом.

Суддя Е.Н.Асанов