Постанова

від 06.06.2013 по справі 916/589/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"06" червня 2013 р.Справа № 916/589/13-г Одеський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Журавльова О.О.,

суддів Головея В.М., Ярош А.І.

(відповідно до розпорядження голови суду від 05.06.2013р. №382 розгляд апеляційної скарги здійснюється даною судовою колегією)

при секретарі судового засідання Селиверстовій М.В.

за участю представників сторін:

від позивача: Філевський Р.М., за довіреністю №7 від 98.10.2012р.

від відповідача: не з'явився

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш Фуд Агро"

на рішення господарського суду Одеської області від 22 квітня 2013 року

по справі №916/589/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „ВКФ „Простір"

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш Фуд Агро"

про стягнення 155642,88 грн.,-

В С Т А Н О В И В:

ТОВ „ВКФ „Простір" звернулось до господарського суду Одеської області з позовом до ТОВ „Фреш Фуд Агро" про стягнення 155642,88 грн., з яких: 154500 грн. основної заборгованості, 952,40 грн. пені та 190,48 грн. 3% річних.

Рішенням господарського суду Одеської області від 22 квітня 2013 року у справі №916/589/13-г (суддя Літвінов С.В.) позов ТОВ „ВКФ „Простір" задоволено: з відповідача на користь позивача стягнуто 154500 грн. основної заборгованості, 952,40 грн. пені, 190,48 грн. 3% річних та 3112,86 грн. судового збору. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості за ТОВ „Фреш Фуд Агро", а розрахунки пені та 3% річних є обґрунтованими та правомірними.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач (ТОВ „Фреш Фуд Агро") звернувся до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог ТОВ „ВКФ „Простір" у повному обсязі, з посиланням при цьому на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, з мотивів, викладених в апеляційній скарзі.

У судове засідання представник скаржника не з'явився, про час, дату та місце розгляду апеляційної скарги належним чином повідомлений, про що свідчить відповідне повідомлення про вручення поштового відправлення від 17.05.2013р.

Представник позивача (ТОВ „ВКФ „Простір") в судовому засіданні надав пояснення, відповідно до яких позивач не погоджується з апеляційною скаргою ТОВ „Фреш Фуд Агро", просить залишити її без задоволення, а оскаржуване судове рішення без змін.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд визнав за можливе розглянути апеляційну скаргу ТОВ „Фреш Фуд Агро" за відсутністю представника відповідача у судовому засіданні.

Відповідно до ст. 85 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Перевіривши матеріали справи, правильність застосування місцевим господарським судом норм процесуального та матеріального права, заслухавши представника позивача, апеляційний господарський суд дійшов до наступних висновків.

З матеріалів справи вбачається, що 20.04.2012р. між ТОВ „ВКФ „Простір" (позивач, перевізник) та ТОВ „Фреш Фуд Агро" (відповідач, замовник) було укладено договір про перевезення вантажів автомобільним транспортом №200412 (надалі - договір), за умовами якого перевізник зобов'язався доставити ввірений йому замовником або вантажовідправником вантаж в пункт призначення в межах України та видати цей вантаж повноважним особам, що мають право на його отримання, а замовник зобов'язався оплатити за перевезення вантажу погоджену сторонами суму, що зазначена у заявці на перевезення вантажу, що є невід'ємною частиною договору.

Відповідно до п. 1.2 договору об'єкт перевезення та інші особливі умови договору кожного окремо взятого перевезення вантажу, зазначається в заявці до договору перевезення вантажу (надалі - заява). Приклад заяви наведено у додатку №1 до даного договору.

Згідно з п. 2.1 договору перевезення вантажів виконується перевізником на підставі заяв, які подаються замовником за формою відповідно до додатку №1 до цього договору за 1 (один) день до початку перевезення, або раніше.

За п. 4.1, 4.2, 4.4. договору за кожне здійснене перевезення замовник сплачує перевізнику суму, яка погоджена та підтверджена в транспортній заявці, що є невід'ємною частиною договору, а також відшкодовує інші погоджені затрати перевізника при здійсненні ним перевезення. Розрахунки за договором здійснюються сторонами в безготівковій формі шляхом перерахування грошових коштів з рахунку замовника на рахунок перевізника, при цьому, всі банківські затрати і комісії у зв'язку з таким перерахуванням сплачуються замовником. Замовник на підставі виставленого перевізником рахунку протягом 10 (десяти) банківських днів з моменту отримання документів, що підтверджують належне виконання перевізником своїх обов'язків по договору, зобов'язаний сплатити перевізнику вартість перевезення. Коригування сум за здійснені послуги може збільшуватись чи зменшуватись на підставі підписаного сторонами акту виконаних робіт.

Пунктом 5.3.5 договору встановлено, що у випадку порушення строків оплати вартості послуг, передбачених договором, замовник сплачує перевізнику пеню у розмірі 0,1% від вартості прострочених послуг за кожну добу прострочення, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діє на момент пред'явлення вимог

Вказаний договір підписано належними представниками сторін та скріплено печатками підприємств.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору в період з 10.11.2012р. по 20.11.2012р. позивач здійснив перевезення вантажів за замовленнями відповідача на суму 154500 грн., що підтверджується заявами (т.1 а.с. 15, 19, 23, 27, 31, 35, 39, 43, 47, 51, 55, 59, 63, 67, 71, 75, 79, 83, 87, 91, 95, 99, 103, 107, 111; т.2, а.с. 9, 18), товаротранспортними накладними (т.1, а.с. 16, 20, 24, 28, 32, 36, 40, 44, 48, 52, 56, 60, 64, 68, 72, 76, 80, 84, 88, 92, 96, 100, 104, 108, 112; т.2, а.с. 10, 19), актами виконаних робіт (т.1, а.с. 17, 21, 25, 29, 33, 37, 41, 45, 49, 53, 57, 61, 65, 69, 73, 77, 81, 85, 89, 93, 97, 101, 105, 109, 113; т.2, а.с. 11, 20), рахунками (т.1, а.с. 18, 22, 26, 30, 34, 38, 42, 46, 50, 54, 58, 62, 66, 70, 74, 78, 82, 86, 90, 94, 98, 102, 106, 110, 114; т.2, а.с. 12, 21) та податковими накладними позивача (т.1, а.с. 115-140; т.2, а.с. 23). Заяви підписані представником позивача, та скріплені печатками підприємств. Товаротранспортні накладні та акти виконаних робіт підписані представниками сторін та скріплені печатками підприємств.

Як вбачається з письмових пояснень позивача, надані позивачем послуги за договором про перевезення вантажів автомобільним транспортом №200412 від 20.04.2012р. на суму 154500 грн. відповідачем оплачені не були.

13.12.2012р. сторонами по справі було складено акт звірки взаємних розрахунків за період 01.11.2012р.-13.12.2012р., відповідно до якого за відповідачем наявна заборгованість на користь позивача у розмірі 154500 грн.

14.12.2012р. відповідачем було направлено позивачу лист №349, в якому відповідач підтвердив заборгованість за виконані позивачем послуги станом на 05.12.2012р. у сумі 154500 грн. та гарантував погашення заборгованості за графіком, який наведено у даному листі.

28.01.2013р. ТОВ „ВКФ „Простір" було направлено відповідачу претензію , відповідно до якої позивач просив відповідача оплатити отримані послуги за договором від 20.04.2012р. у сумі 154500 грн. Факт отримання вказаної претензії відповідачем підтверджується відповідним описом вкладення, фіскальним чеком та довідкою Укрпошти.

12.02.2013р. у відповідь на вищезазначену претензію ТОВ „Фреш Фуд Агро" направило позивачу лист №06, в якому відповідач зазначив, що у зв'язку з проблемами зберігання вирощеної продукції та дуже низьким рівнем її продажу він не зміг своєчасно виконати свої зобов'язання перед кредиторами та партнерами належним чином, але незважаючи на це, відповідач зобов'язується виконати свої зобов'язання перед ТОВ „ВКФ „Простір" за договором від 20.04.2012р. найближчим часом у повному обсязі.

Вищенаведене стало підставою для звернення ТОВ „ВКФ „Простір" до господарського суду першої інстанції з відповідним позовом про стягнення заборгованості та нарахованих на неї пені та 3% річних.

Дослідивши матеріали справи, апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Статтею 175 ГК України встановлено, що майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно із ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Статтями 202, 205 ЦК України встановлено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

У відповідності до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

За ст. 909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами). Законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу. Частиною 1 ст. 628 ЦК України встановлено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до п.3.4.1 Інструкції „Про порядок видачі міністерствам та іншим центральним органам виконавчої влади, підприємствам, установам, організаціям, господарським об'єднанням та громадянам дозволів на право відкриття та функціонування штемпельно-граверних майстерень, виготовлення печаток і штампів, а також порядок видачі дозволів на оформлення замовлень на виготовлення печаток і штампів" затвердженої наказом МВС України від 11 січня 1999р. №17 відповідальність і контроль за дотриманням порядку зберігання печаток і штампів, а також законністю користування ними покладається на керівників підприємств, установ і організацій, господарських об'єднань, суб'єктів господарської діяльності. Обов'язковому обліку підлягають печатки і штампи з повним найменуванням організацій. Порядок обліку, зберігання і використання інших видів печаток, штампів визначається відповідними відомчими інструкціями. Печатки і штампи повинні зберігатися в сейфах або металевих шафах.

Таким чином, враховуючи вищевикладене та норми чинного законодавства, з огляду на наявність відтиску печатки відповідача на заявах, актах виконаних робіт та товаротранспортних накладних до спірного договору, приймаючи до уваги не спростування відповідачем дійсності відтиску такої печатки, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що відповідач своїми діями фактично погодив постачання позивачем товарів на суму 154500 грн.

За вимогами ч.1, ч.7 ст. 193 ГК України, які кореспондуються з вимогами ст. 526 ЦК України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно зі ст. 610, ч.2 ст. 615 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Статтею 530 ЦК України встановлено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Згідно зі ст. 32 ГПК України доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Статтею 33 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Враховуючи вищенаведене та норми чинного законодавства, приймаючи до уваги, що матеріалами справи, а саме: заявами, товаротранспортними накладними, актами виконаних робіт, рахунками, податковими накладними позивача, актом звірки від 13.12.2012р., листами від 14.12.2012р. №349 та №06 від 12.02.2013р., підтверджується, що позивачем, на виконання умов договору від 20.04.2012р. №200412, було надано відповідачу послуги на суму 154500 грн., з огляду на те, що відповідачем не надано жодних доказів на підтвердження відсутності заборгованості за договором оренди від 20.04.2012р. №200412 не надано, апеляційний господарський суд приходить до висновку, що господарським судом першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах було задоволено позовні вимоги ТОВ „ВКФ „Простір" в частині стягнення з відповідача 154500 грн. основної заборгованості.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з ТОВ „Фреш Фуд Агро" 952,40 грн. пені, апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Згідно ч.1 ст. 229 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов'язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов'язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов'язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим Кодексом та іншими законами.

За умовами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

За ст. 230 ГК України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання. Суб'єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Також, відповідно до ст. 231 ГК України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов'язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

Статтями 1, 3 Закону України „Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" встановлено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Дослідивши наданий позивачем розрахунок пені, апеляційний господарський суд його приймає, як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ „Фреш Фуд Агро" 952,40 грн. пені.

Щодо позовних вимог в частині стягнення з відповідача 190,48 грн. 3% річних апеляційний господарський суд зазначає наступне.

Статтею 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Розрахунок 3% річних апеляційний господарський суд приймає, як обґрунтований та такий, що здійснений згідно з вимогами діючого законодавства.

Таким чином, апеляційний господарський суд погоджується з висновком господарського суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення позовних вимог в частині стягнення з ТОВ „Фреш Фуд Агро" 190,48 грн. 3% річних.

Відповідно до ст. 43 ГПК України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи вищевикладене, апеляційний господарський суд прийшов до висновку, що господарським судом першої інстанції обґрунтовано та на законних підставах було задоволено позовні вимоги ТОВ „ВКФ „Простір" у повному обсязі.

Таким чином, оскільки доводи, викладені в апеляційній скарзі, та матеріали справи не спростовують вищенаведені висновки суду першої інстанції, апеляційний господарський суд вважає, що оскаржуване судове рішення прийнято з дотриманням норм матеріального і процесуального права, відповідає фактичним обставинам і матеріалам справи, а підстави, передбачені ст. 104 ГПК України, для його зміни чи скасування відсутні.

За таких обставин оскаржуване рішення місцевого господарського суду слід залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш Фуд Агро" - без задоволення.

Керуючись ст.ст. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Одеської області від 22 квітня 2013 року у справі №916/589/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю „Фреш Фуд Агро" - без задоволення.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку.

Повний текст постанови підписаний 10 червня 2013 року.

Головуючий суддя Судді О.О. Журавльов В.М. Головей А.І. Ярош