Ухвала

від 04.06.2013 по справі 825/1169/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 825/1169/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Лобан Д.В.

Суддя-доповідач: Межевич М.В.

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

"04" червня 2013 р. м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Межевича М.В., суддів Земляної Г.В. та Сорочка Є.О., за участю секретаря судового засідання Міщенко Ю.М., представника позивача Карети О.О., Гладченко Н.Л., розглянувши у відкритому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби на постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року у справі за адміністративним позовом Дочірнього підприємства «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» Товариства з обмеженою відповідальністю «Іюнь» до Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

Постановою Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року адміністративний позов задоволено.

Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року, оскільки вважає, що судом порушено норми матеріального права.

Заслухавши суддю-доповідача та пояснення представників сторін, розглянувши матеріали справи, апеляційну скаргу, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, ДПІ у м. Чернігові проведена документальна позапланова виїзна перевірка ДП «Чернігівський хлібокомбінат «Коровай» ТОВ «Іюнь» щодо декларування в податковій звітності з податку на додану вартість та податку на прибуток за період з 01.01.2011 по 30.09.2012 по взаємовідносинам з ПП «Еверест».

За результатами перевірки відповідачем складено акт № 2781/22/32194615 від 17.12.2012, в якому зазначено про порушення позивачем:

- п.п. 139.1.9, п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України від 02.12.2010 № 2755-УІ зі змінами та доповненнями, в результаті чого підприємством було занижено податок на прибуток на загальну суму 167829 грн, в т.ч. за 1 квартал 2011 року на суму - 32870 грн, за 2-4 квартали 2011 року - 100057 грн, за 1-3 квартали 2012 року - 34902 грн;

- п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, в результаті чого підприємством було занижено податок на додану вартість загальну суму 146544 грн, в т.ч. за січень 2011 року в сумі 8275 грн, за лютий 2011 року - 11017 грн, за березень 2011 року - 7004 грн, за квітень 2011 року - 3317 грн, за травень 2011 року - 11096 грн, за червень 2011 року - 6863 грн, за липень 2011 року - 8189 грн, за серпень 2011 року - 17242 грн, за вересень 2011 року - 11346 грн, за жовтень 2011 року - 7137 грн, за листопад 2011 року - 11326 грн, за грудень 2011 року - 10492 грн, за січень 2012 року - 4526 грн, за лютий 2012 року - 8974 грн, за березень 2012 року - 2512 грн, за червень 2012 року - 2458 грн, за липень 2012 року - 10595 грн, за серпень 2012 року - 3600 грн, за вересень 2012 року - 4175 грн.

На підставі встановлених в акті порушень, позивачем прийняте податкове-повідомлення рішення №0000012200 від 02.01.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання за платежем податок на прибуток в сумі 176556,00 грн (у тому числі: сума основного платежу - 167829,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 8727,00 грн, та №00000022200 від 02.01.2013 про збільшення суми грошового зобов'язання за податком на додану вартість у сумі 171288,00 грн, у тому числі: основний платіж - 146544,00 грн, штрафні (фінансові) санкції - 24744,00 грн.

За результатами адміністративного оскарження вказані податкові повідомлення-рішення залишені без змін.

Суд першої інстанції, задовольняючи позов, зазначив, що висновок податкового органу про заниження позивачем податку на додану вартість та податку на прибуток є безпідставним, а тому і нарахування штрафних (фінансових) санкцій є протиправним.

Суд апеляційної інстанції погоджується з висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.

Спірні правовідносини у даній справі регулюються Конституцією України, Податковим кодексом України, Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та іншими нормативно-правовими актами.

Здійснені позивачем витрати, які підлягають дослідженню на предмет їх реального вчинення, враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток та об'єкта оподаткування податком на додану вартість.

Відповідно до пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II Кодексу. Згідно з підпунктом 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку на прибуток підприємств.

Відповідно до п. 185.1 ст. 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування податком на додану вартість є: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; ґ) виключено; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Для операцій із ввезення на митну територію України товарів датою виникнення права на віднесення сум податку до податкового кредиту є дата сплати податку за податковими зобов'язаннями згідно з пунктом 187.8 статті 187 цього Кодексу, а для операцій з постачання послуг нерезидентом на митній території України - дата сплати (нарахування) податку за податковими зобов'язаннями, що були включені отримувачем таких послуг до податкової декларації попереднього періоду.

Датою виникнення права замовника на віднесення сум до податкового кредиту з договорів (контрактів), визначених довгостроковими відповідно до пункту 187.9 статті 187 цього Кодексу, є дата фактичного отримання замовником результатів робіт (оформлених актами виконаних робіт) за такими договорами (контрактами).

Для товарів/послуг, постачання (придбання) яких контролюється приладами обліку, факт постачання (придбання) таких товарів/послуг засвідчується даними обліку.

Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду, зокрема, у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 статті 201 Податкового кодексу України передбачено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи Державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Згідно з абзацом 11 статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на підставі свідоцтва про право власності на об'єкти нерухомості від 25.11.2002 (а.с. 66 т. 1) володіє об'єктами нерухомості, які складаються з: будівлі цеху загальною площею 1694,5 кв.м, складу-гаражу площею 106,7 кв. м., прохідної площею 11,8 кв.м. та естакади площею 122,1 кв.м., які знаходяться за адресою м. Чернігів, вул. Інструментальна, 9 та використовуються для здійснення господарської діяльності та зберігання товару. Даний факт свідчить про наявність виробничих потужностей для здійснення господарської діяльності.

Судом встановлено, що підставою для здійснення господарських операцій були договори № 20/11 від 04.01.2011 та № ДГ-0016 від 02.01.2012, предметом яких була купівля-продаж цукру-піску та борошна.

Як вбачається з акту перевірки та апеляційної скарги, до перевірки товариством були надані документи щодо проведення господарських операцій з ПП «Еверест», а саме: договори купівлі-продажу, податкові накладні, видаткові накладні, виписки банку, оборотно-сальдові відомості. Тобто, всі необхідні документи для підтвердження правомірності формування податкового кредиту у позивача наявні та додані до матеріалів справи.

Єдиним аргументом податкового органу щодо сумнівності вчинення операцій позивачем, є інформація щодо його контрагента - ПП «Еверест». Відповідач як у позові так і апеляційній скарзі посилається на те, що контрагент ПП «Еверест» здійснює транзитні фінансові потоки, спрямовані на надання податкової вигоди переважно з контрагентами, які не виконують свої податкові зобов'язання, зокрема у випадках, коли операції здійснюються через посередників з метою штучного формування витрат та податкового кредиту, не мають реального товарного характеру.

Проте, жодних належних та допустимих доказів, що підтверджували вказану інформацію податковий орган ні в суді першої інстанції, ні до апеляційної скарги не долучив.

Окрім того, апелянт заявляє про те, що укладені правочини є недійсними, а оскільки недійсні правочини не створюють юридичних наслідків, то відповідно і витрати не можна визнати як такі, що є підставою для формування податкового кредиту.

З цього приводу суд апеляційної інстанції погоджується з доводами суду першої інстанції, зважаючи на наступне.

Відповідно до ст. 204 ЦК України, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Згідно ч. 2 ст. 215 ЦК України, недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Відповідно до ст. 228 ЦК України, нікчемним є правочин, що порушує публічний порядок, тобто спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, Держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Згідно ст. 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним, а, відповідно до ст. 27 Господарського кодексу України, господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам Держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них госпо дарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін або відповідного органу Державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Аналізуючи наведені норми, та відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). У всіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлено судом на підставі заяви зацікавленої особи після повного та всебічного розгляду питання про недійсність та кого правочину. Про недійсність правочину ухвалюється судове рішення. Позиція відповідача щодо того, що дані договори очевидно суперечать інтересам Держави та суспільства, не підкріплені належними доказами та рішенням суду про визнання їх такими.

Таким чином, після детального з'ясування обставин, суд апеляційної інстанції погоджується з судом першої інстанції, що належними та допустими доказами підтверджується реальність здійснення витрат та правомірність формування позивачем податкового кредиту, а тому податкові повідомлення-рішення № №0000012200 від 02.01.2013, №00000022200 від 02.01.2013 є протиправними та підлягають скасуванню.

Приймаючи до уваги те, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, висновки суду доводами апелянта не спростовані, колегія суддів дійшла висновку про відсутність правових підстав для задоволення апеляційної скарги.

Керуючись ст.ст. 160,195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд,-

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Чернігові Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Чернігівського окружного адміністративного суду від 16.04.2013 року - без змін.

Ухвала може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складання в повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя М.В. Межевич

Суддя Г.В. Земляна

Суддя Є.О. Сорочко

Повний текст ухвали виготовлений 09.06.2013 року.

Головуючий суддя Межевич М.В.

Судді: Земляна Г.В.

Сорочко Є.О.