Постанова

від 04.06.2013 по справі 826/6787/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва, 8, корпус 1 Вн. № 1/99

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

04 червня 2013 року 14:29 № 826/6787/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі судді Клочкової Н.В., при секретарі судового засідання Висоцькій Ю.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Солекс +" до Державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000722205 від 18.01.2013, за участі представників сторін:

представник позивача Нестеренко В.М.;

представник позивача Бекіров С.Н.;

представник відповідача Цюрупа Д.А.,

На підставі частини третьої статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України в судовому засіданні 04 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Солекс +" (далі - позивач, ТОВ "Солекс +") звернулося до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до державної податкової інспекції у Печерському районі м. Києва Державної податкової служби (далі - відповідач, ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення № 0000722205 від 18.01.2013 (далі - ППР № 0000722205).

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2013 відкрито провадження в адміністративній справі № 826/6787/13-а.

Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2013 закінчено підготовче провадження в адміністративній справі № 826/6787/13-а та призначено справу до судового розгляду.

В судовому засіданні представники позивача підтримали позовні вимоги з підстав, викладених у позовній заяві, та просили задовольнити позов у повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у задоволенні позову з підстав, викладених у запереченнях до адміністративного позову.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

У період з 11.12.2012 по 24.12.2012 на підставі наказу ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС від 07.12.2012 № 2048, згідно з пп. 75.1.2 п. 75.1 ст. 75, пп. 78.1.1, пп. 78.1.4 п. 78.1 ст. 78, ст. 79 Податкового кодексу України посадовими особами ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС було проведено документальну позапланову невиїзну перевірку позивача з питань повноти обчислення та своєчасності сплати до бюджету податку на додану вартість при здійсненні фінансово-господарських взаємовідносин з товариством з обмеженою відповідальністю "Неймінг" (код ЄДРПОУ 37572771), товариством з обмеженою відповідальністю "Супреммум" (код ЄДРПОУ 37101957) та приватним підприємством "Медіа-Ком" (код ЄДРПОУ 32669518) за період з 01.01.2010 по 31.10.2012, за результатами якої складено акт від 29.12.2012 № 1272/22-5/31811394 (далі - Акт перевірки).

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем п. 198.3, п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого згідно з пп. 54.3.2 п. 54.3 ст. 54 та відповідно до п. 123.1 ст. 123 Податкового кодексу України на підставі Акта перевірки відповідачем прийнято ППР № 0000722205, відповідно до якого позивачу було збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість на 39 767,00 грн. (за основним платежем - 37 122,00 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 2 645,00 грн.), оскільки позивачем, на думку податкового органу, було занижено податок на додану вартість, який підлягає сплаті (р. 25 Декларації з податку на додану вартість) на загальну суму 37 122,00 грн., у т.ч. за травень 2011 року на загальну суму 26 543,00 грн., за вересень 2011 року на загальну суму 10 579,00 грн.

Позивач не погодився з висновками Акта перевірки та прийнятим на його підставі податковим повідомленням-рішенням.

Разом з тим, оцінивши за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, Окружний адміністративний суд міста Києва вважає позов таким, що не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Спірні правовідносини врегульовано нормами Конституції України; Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України); Податкового кодексу України (далі - ПК України); Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" (далі - Закон № 996-XIV).

Судом встановлено, що між ТОВ "Солекс +" та товариством з обмеженою відповідальністю "Неймінг" (далі - контрагент позивача, ТОВ "Неймінг") було укладено договір № 29 від 01.04.2011 та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було зобов'язання ТОВ "Неймінг" за завданням позивача надати позивачу послуги щодо створення аудіовізуальних творів - сюжетів для телепрограми "З Новим Ранком", що публічно сповіщається на телеканалі "Інтер" на умовах, передбачених в цьому договорі, та зобов'язання позивача виплатити винагороду ТОВ "Неймінг" в строки та у розмірі, зазначені у цьому договорі. Вартість наданих послуг за цим договором склала 159 260,00 грн., у т.ч. ПДВ - 26 543,33 грн.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "Неймінг" було надано суду копію акту прийому-передачі наданих послуг б/н від 30.04.2011 та копію податкової накладної № 14 від 30.04.2011.

Сума податку на додану вартість по вказаній податковій накладній була включена позивачем до складу податкового кредиту у травні 2011 року та відображена у Додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць.

Крім цього, судом встановлено, що між ТОВ "Солекс +" та товариством з обмеженою відповідальністю "Супреммум" (далі - контрагент позивача, ТОВ "Супреммум") було укладено договір № 02/09Т від 02.09.2011 та додаток № 1 до нього. Предметом даного договору було зобов'язання ТОВ "Супреммум" виконати комплекс робіт по забезпеченню звукотехнічним, світлотехнічним обладнанням та сценічними конструкціями заходу позивача - концерту Браяна Феррі, який мав відбутися 13.09.2011 в приміщенні НПК "Україна". Вартість наданих послуг за цим договором склала 75 000,00 грн., у т.ч. ПДВ - 12 500,00 грн.

Позивачем на підтвердження того, що ним було отримано вказані послуги від ТОВ "Супреммум" було надано суду копію акту здачі-приймання виконаних робіт б/н від 13.09.2011 та копію податкової накладної № 23 від 13.09.2011.

Сума податку на додану вартість по вказаній податковій накладній була включена позивачем до складу податкового кредиту у вересні 2011 року та відображена у Додатку № 5 "Розшифровки податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів" до податкової декларації з ПДВ за відповідний місяць.

Позиція відповідача ґрунтується на висновках перевірки Луцькою ОДПІ контрагента позивача - ТОВ "Неймінг", за результатами якої складено акт "Про результати позапланової виїзної документальної перевірки ТОВ "Неймінг" щодо правомірності формування податкового кредиту та податкових зобов'язань за квітень, травень 2011 року" від 05.08.2011 № 6411/23-2/37572771 та висновках перевірки ДПІ у Печерському р-ні м. Києва ДПС контрагента позивача - ТОВ "Супреммум", за результатами якої складено акт "Про неможливість проведення зустрічної звірки ТОВ "Супреммум" щодо підтвердження господарських відносин платниками податків за період з 01.05.2010 по 31.12.2011" від 07.03.2012 № 112/22-10/37101957.

Так, згідно висновків даних актів встановлено, що господарські операції між ТОВ "Неймінг" та контрагентами-постачальниками та покупцями, а також господарські операції між ТОВ "Супреммум" та контрагентами-постачальниками та покупцями не підтвердились, виходячи з врахування реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, складських приміщень, засобів для транспортування та іншого майна, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання результатів відповідної господарської діяльності. Фінансово-господарські взаємовідносини між ТОВ "Неймінг" та контрагентами, між ТОВ "Супреммум" та контрагентами були фіктивними правочинами та такими, що вчинялись без наміру створення правових наслідків, які обумовлювались цими правочинами.

При цьому, на вимогу суду жодних доказів існування аудіовізуальних творів, записів сюжетів на будь-яких носіях, доказів сплати позивачем за надання йому ТОВ "Неймінг" послуг щодо створення аудіовізуальних творів - сюжетів для телепрограми "З Новим Ранком", що публічно сповіщається на телеканалі "Інтер", якщо вони мали місце, доказів можливого замовлення позивачу будь-якими підприємствами вказаних аудіовізуальних творів та записів сюжетів та відповідні договори стосовно такого замовлення, використання набутих від ТОВ "Неймінг" послуг на підставі договору № 29 від 01.04.2011 у власній господарській діяльності позивач суду не надав.

Крім цього, позивачем на вимогу суду не було надано жодних доказів того, що звукотехнічне, світлотехнічне обладнання та сценічні конструкції згідно укладеного позивачем з ТОВ "Супреммум" договору № 02/09Т від 02.09.2011 дійсно були задіяні для організації відповідного концерту, жодних доказів найменування та кількості вказаного обладнання, звідки, куди та ким воно перевозилось, доказів того, що концерт Браяна Феррі дійсно відбувся в приміщенні НПК "Україна", договір з НПК "Україна" про проведення подібних заходів, доказів сплати позивачем за надання йому ТОВ "Супреммум" послуг щодо виконання комплексу робіт по забезпеченню звукотехнічним, світлотехнічним обладнанням та сценічними конструкціями заходу позивача, якщо вони мали місце, доказів можливого замовлення позивачу будь-якими підприємствами організації вказаного заходу та відповідні договори стосовно такого замовлення, використання набутих від ТОВ "Супреммум" послуг на підставі договору № 02/09Т від 02.09.2011 у власній господарській діяльності.

Крім цього, не надано жодного доказу подальшої реалізації отриманих творів і послуг. Також не надано доказів того, що вищевказані послуги і твори замовлялись позивачеві іншими підприємствами.

Враховуючи наведене, відповідач дійшов висновку про укладення угод між позивачем та ТОВ "Неймінг", між позивачем та ТОВ "Супреммум" без мети настання реальних наслідків у зв'язку з відсутністю надання даними контрагентами послуг позивачу, тому вважає, що всі укладені даними контрагентами з позивачем угоди не спричиняють реального настання правових наслідків, а отже є нікчемними по ланцюгу до "вигодонабувача".

Суд вважає зазначені посилання відповідача правомірними з огляду на наступне.

Як зазначено в листі Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 № 742/11/13-11, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток підприємства або податкового кредиту з податку на додану вартість належить з'ясувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції та установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудження основних фондів, імпортом товарів (послуг), понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку.

Згідно ч. 1 ст. 3 Закону № 996-ХІV метою ведення бухгалтерського обліку і складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансове становище, результати діяльності та рух грошових коштів підприємства.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Визначення терміну "первинний документ" наведено у статті 1 Закону № 996-ХІV: первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Частиною 2 ст. 9 даного Закону передбачено, що первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Згідно пп. 14.1.181 п. 14.1 ст. 14 ПК України податковим кредитом є сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Відповідно до п. 187.1 ст. 187 ПК України датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а у разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку;

б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Пунктом 198.1 ст. 198 ПК України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Згідно п. 198.2 ст. 198 ПК України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається: дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу).

Проте, судом не отримано доказів надання ТОВ "Неймінг" та ТОВ "Супреммум" послуг позивачу, внаслідок чого суд позбавлений можливості встановити, які саме послуги надавались позивачу, та використання позивачем отриманих послуг у власній господарській діяльності.

Отже, суд дійшов висновку про підтвердження висновків Акту перевірки про те, що фактично послуги позивачу не надавались та не були використані у господарській діяльності позивача.

Пунктом 198.3 ст. 198 ПК України передбачено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Відповідно до приписів пп. 14.1.36 п. 14.1 ст. 14 ПК України господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Відсутність доказів надання послуг та використання позивачем у власній господарській діяльності наданих послуг, на думку суду, виключає можливість причинно-наслідкового зв'язку витрат з господарською діяльністю позивача, зокрема, будь-яке використання набутого на підставі договорів у господарській діяльності.

В процесі розгляду справи судом не встановлено обставини існування доказів, якими підтверджується зв'язок здійснених позивачем витрат з господарською діяльністю позивача, що є законодавчо встановленою передумовою віднесення сум до податкового кредиту позивача.

Аналогічна позиція міститься в постанові Київського апеляційного адміністративного суду від 16.06.2011 р. у справі № 2-а-11805/11/2670 (колегія суддів у складі головуючого Ісаєнко Ю.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Грибан І.О.) та ухвалі Київського апеляційного адміністративного суду від 24.01.2012 р. у справі № 2а-16248/10/2670 (колегія суддів у складі головуючого Бабенка К.А., суддів Вівдиченко Т.Р., Мельничука В.П.).

З огляду на викладене, суд звертає увагу на приписи Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11, зі змісту якого вбачається, що задля вжиття належних заходів із метою встановлення обставин реальності здійснення спірної господарської операції суди повинні витребувати у платника податків ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть підтвердити або спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків. Відповідні дії можуть бути вчинені судом на підставі пункту 1 частини другої статті 110, статті 114 Кодексу адміністративного судочинства України.

У разі ненадходження витребуваних додаткових доказів у строк, установлений судом, спір може бути розв'язано на підставі наявних у справі доказів. Якщо позивач без поважних причин ухиляється від надання доказів на вимогу суду, а наявних у справі матеріалів недостатньо для спростування підтверджених належними доказами висновків контролюючого органу , покладених в основу ухваленого ним спірного рішення, у позові платника податків може бути відмовлено .

При цьому, сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце. Водночас наявність формально складених, але недостовірних первинних документів, відповідність яких фактичним обставинам спростована належними доказами, не є безумовним підтвердженням реальності господарської операції.

Вищевказані дії були вчинені судом та ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 14.05.2013 про закінчення підготовчого провадження у даній справі та призначення її до судового розгляду у платника податків було витребувано ті докази, які не надані учасниками справи, але які, на думку суду, можуть спростувати доводи податкового органу щодо наявності порушень з боку платника податків.

Дана ухвала суду отримана позивачем 17.05.2013, підтвердженням чого є відповідне рекомендоване повідомлення про вручення поштового відправлення (Т. 1, арк. 49).

Разом з тим, позивач витребувані судом докази не надав суду без поважних причин, про витребування даних доказів у суб'єкта владних повноважень, якщо вони таким суб'єктом вилучались у позивача, не просив, судове засідання у зв'язку з ненаданням позивачем витребуваних доказів переносилось для надання можливості позивачу надати витребувану первинну документацію, проте докази так і не були надані, тому суд вирішував дану справу на підставі наявних у ній доказів.

Окрему увагу слід звернути на припис Інформаційного листа Вищого адміністративного суду України від 01.11.2011 № 1936/11/13-11 стосовно наступного: "судам апеляційної інстанції при вирішенні питання про прийняття доказів, які не досліджувалися судом першої інстанції, варто враховувати приписи частини другої статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України. Згідно з наведеною нормою, суд апеляційної інстанції може дослідити докази, які не досліджувалися у суді першої інстанції, з власної ініціативи або за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо визнає обґрунтованим ненадання їх до суду першої інстанції або необґрунтованим відхилення їх судом першої інстанції.

Отже, у разі дослідження судом апеляційної інстанції доказів, які не досліджувалися в суді першої інстанції, апеляційний суд повинен зазначити у своєму рішенні поважні причини, з яких такі докази не могли бути надані до суду першої інстанції . Наведене стосується також і доказів, які були витребувані судом першої інстанції, але не були надані позивачем або відповідачем.".

Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади мають діяти в межах повноважень і в спосіб, передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 1 ст. 9 КАС України встановлено, що суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Частиною 3 ст. 2 КАС України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Згідно з ч. 1 ст. 71 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи все вищевикладене у своїй сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги ТОВ "Солекс +" не підлягають задоволенню.

Керуючись ст.ст. 2, 69-71, 94, 160-165, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

П О С Т А Н О В И В:

1. Позов товариства з обмеженою відповідальністю "Солекс +" залишити без задоволення.

2. Судові витрати стягненню не підлягають.

Постанова набирає законної сили згідно ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, після закінчення строку на апеляційне оскарження, встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо постанова не оскаржена в апеляційному порядку. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими ст.ст. 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя Н.В. Клочкова

Повний текст рішення виготовлено та підписано 10.06.2013.