Ухвала

від 06.06.2013 по справі 2а-3605/12/0970

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 червня 2013 р. Справа № 5389/13/876

Львівський апеляційний адміністративний суд в складі:

головуючої судді Хобор Р.Б.,

суддів Сапіги В.П., Яворського І.О.,

з участю секретаря судового засідання Сердюк О.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у справі за позовом приватного підприємства «Добробуд ВВ» до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,-

В С Т А Н О В И В:

22.11.2012 року приватне підприємство "Добробуд ВВ" звернулося з адміністративним позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень від 12.11.2012 року за №0001462330 та №0001452330.

В обґрунтування позовних вимог зазначає, що висновки Тисменицької МДПІ, викладені в акті перевірки від 31.10.2012 року за №752/22-4/34023229 про порушення позивачем податкового законодавства та встановлення йому в зв'язку з цим податкових зобов'язань з податку на прибуток в сумі 212247,00 грн. та податку додану вартість в сумі 385302,00 грн. не відповідають фактичним обставинам справи і суперечать нормам законодавства України, що регулюють правовідносини в сфері оподаткування. Угоди з контрагентами позивача: ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Граньстройінвест" та ПП "Клер Шато Фіорд" були укладені відповідно до вимог закону. При цьому, позивачем були витребувані від вказаних контрагентів свідоцтва про їх державну реєстрацію, копії довідок про взяття на облік як платників податків та платників податку на додану вартість. Виконання угод на поставку товарів оформлені належним чином та підтверджені первинними бухгалтерськими документами. Тому, висновки податкового органу щодо нікчемності угод з вказаними суб'єктами господарювання не відповідають нормам законодавства України та є безпідставними. У зв'язку з цим, рішення податкового органу щодо встановлення позивачу зобов'язань зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість від 12.11.2012 року №0001452330 та №0001462330 неправомірні та підлягають скасуванню.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року позов задоволено повністю. Визнано протиправнними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби від 12.11.2012 року №0001462330 та №0001452330.

Приймаючи оскаржувану постанову суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем не наведено жодних обставин та доказів, які б свідчили про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності позивача, збитковості спірної операції, або інших обставин, які б окремо або в сукупності могли свідчити про фіктивність вчинених операцій, а також про те, що вчинення зазначених операцій не було обумовлено розумними економічними причинами, а дії позивача та його контрагентів були спрямовані на отримання необґрунтованої податкової вигоди.

Не погодившись із винесеним судовим рішенням, його оскаржив відповідач - Тисменицька міжрайонна державна податкова інспекція Івано-Франківської області, яка покликаючись на те, що суд не дослідив повно, всебічно і об'єктивно обставини справи, внаслідок чого прийняв постанову з порушенням і неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального законодавства, просить оскаржувану постанову скасувати та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову відмовити в повному обсязі.

Заслухавши суддю - доповідача, пояснення учасників судового процесу, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів не вбачає підстав для її задоволення.

Судом першої інстанції встановлено, що приватне підприємство "Добробуд ВВ" зареєстроване як юридична особа 13.01.2006 року Тисменицькою районною державною адміністрацією Івано-Франківської області, ідентифікаційний код в ЄДРПОУ 34023229. Згідно свідоцтва про реєстрацію платника податку на додану вартість №200033908 підприємство зареєстроване платником ПДВ з 21.01.2009 року.

У жовтні 2012 року Тисменицькою МДПІ проведена позапланова невиїзна перевірка приватного підприємства "Добробуд ВВ" з питань взаєморозрахунків з наступними суб'єктами господарювання: ПП "Фірма "Володар" за період з 01.08.2010 року по 30.11.2010 року по податку на додану вартість та за III-IV квартали 2010 року по податку на прибуток; ТОВ "Граньстройінвест" за вересень 2011 року по податку на додану вартість та за III квартал 2011 року по податку на прибуток; ПП "Клер Шато Фіорд" за грудень 2010 року по податку на додану вартість та за IV квартал 2010 року по податку на прибуток.

За результатами перевірки позивача податковим органом складений акт від 31.10.2012 року за №752/22-4/34023229 (а.с.18-44 ).

Перевіркою встановлені наступні порушення: підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України від 02.05.1997 року за №283/97-ВР "Про оподаткування прибутку підприємств", із змінами та доповненнями, підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 161811,00 грн., в тому числі: за III квартал 2010 року - в сумі 33438,00 грн., за IV квартал 2010 року - в сумі 67434,00 грн. та за III квартал 2011 року - в сумі 60939,00 грн.; підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року №168/97, із змінами та доповненнями, пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 256688,00 грн., в тому числі в серпні 2010 року - в сумі 26751,00 грн., в жовтні 2010 року - в сумі 16844,00 грн., в листопаді 2010 року - в сумі 37103,00 грн., в грудні 2010 року - в сумі 123000,00 грн., у вересні 2011 року - в сумі 52990,00 грн. Крім того, перевіркою визнано нікчемними правочини, укладені з ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Граньстройінвест" та ПП "Клер Шато Фіорд" за період серпень, жовтень, листопад та грудень 2010 року і за вересень 2011 року у зв'язку з встановленими порушеннями ч.3 ст.203, ч.ч. 2, 3 ст.215, ст.216 Цивільного кодексу України.

На підставі вказаного акту перевірки Тисменицькою МДПІ 12.11.2012 року винесені податкові повідомлення-рішення №0001452330 та №0001462330, якими позивачу встановлені зобов'язання зі сплати податку на прибуток та податку на додану вартість (з урахуванням штрафних санкцій) на суми 212247,00 грн. та 385302,00 грн. відповідно.

Апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції щодо протиправності оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, виходячи з наступного.

Згідно п.п. 7.4.1. п. 7.4. ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше, ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою цим же Законом, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно з п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст. 7 Закону, якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту.

Відповідно до п.п. 7.4.5. п. 7.4. ст. 7 Закону, не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

Згідно з п.п. 7.5.1. п. 7.5. ст. 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до пп.7.7.1. Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Питання визначення платників податків, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, порядок обліку, звітування та внесення до бюджету податку на додану вартість та податку на прибуток приватних підприємств з 01 січня 2011 року регулюється Податковим кодексом України.

Згідно з п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до п.14.1.181 ст. 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 ПК України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 ПК України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 ПК України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень п. 200.1 статті 200 ПК України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Згідно з п. 2 ст. 3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» в редакції, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Згідно з ст. 9 цього ж Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Інформація, що міститься у прийнятих до обліку первинних документах, систематизується на рахунках бухгалтерського обліку в регістрах синтетичного та аналітичного обліку шляхом подвійного запису їх на взаємопов'язаних рахунках бухгалтерського обліку. Операції в іноземній валюті відображаються також у валюті розрахунків та платежів по кожній іноземній валюті окремо. Господарські операції повинні бути відображені в облікових регістрах у тому звітному періоді, в якому вони були здійснені.

Згідно з п. 1.2. Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого Наказом Міністерства фінансів України № 88 від 24.05.1995 року, господарські операції відображаються у бухгалтерському обліку методом їх суцільного і безперервного документування. Записи в облікових регістрах провадяться на підставі первинних документів, створених відповідно до вимог цього Положення.

Згідно з п. 2 цього ж Положення первинні документи - це документи, створені у письмовій або електронній формі, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів. Первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що надання податковому органу всіх належним чином оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання бюджетного відшкодування є підставою для його одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних яких установлена судом.

Апеляційним судом встановлено, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 №335791 ТОВ "Граньстройінвест" (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 37649152) зареєстроване за адресою: вул. Шевченка, 28, смт. Димер Вишгородського району Київської області. Товариство зареєстроване як платник ПДВ ДПІ у Вишгородському Київської області (а.с. 51-53).

ПП "Фірма "Володар" (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 31988783) на момент спірних правовідносин було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за адресою: вул. Гродненська, 32, м. Київ та перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі міста Києва як платник ПДВ (а.с.54-56).

ПП "Клер Шато Фіорд" (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 32395460) на момент спірних правовідносин було зареєстроване як юридична особа за адресою: вул. Сільгосптехніки, 1 м. Яготин Київської області та перебувало на обліку як платник ПДВ у Яготинській МДПІ (а.с.57-60).

13.10.2010 року позивачем був укладений договір поставки товару за №13/10 з ПП "Фірма "Володар" на загальну суму 800000,00 грн. (а.с.61)

01.09.2011 року позивачем був укладений договір поставки товару за №2/09 з ТОВ "Граньстройінвест" на загальну суму 700000,00 грн. (а.с.62-63).

20.12.2010 року аналогічний договір за №20/12/10 на загальну суму 738000,00 грн. був укладений з ПП "Клер Шато Фіорд" (а.с.64-65).

Позивачем на підтвердження обгрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії укладених договорів на поставку товарів, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, виписки з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагентам за поставлений товар, платіжні доручення про оплату придбаного товару тощо, які свідчать про підставність виникнення цивільних прав та обов'язків, а також про фактичне здійснення господарських операцій між ПП «Добробуд ВВ» та його контрагентами - ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Граньстройінвест" та ПП "Клер Шато Фіорд", та є достатніми доказами на підтвердження здійснення останніх. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку. Колегія суддів зазначає, що позивачем було надано суду фінансово-бухгалтерські документи, що підтверджують використання ПП «Добробуд ВВ» товару у своїй господарській діяльності. Зазначене підтверджується наступними наявними в матеріалах справи документами обліку придбаного товару на складі підприємства: актами приймання товару на складі, карткою рахунку основних засобів, актами списання (а.с.172-181).

Щодо нікчемності правочинів, що укладені між ПП «Добробуд ВВ» та його контрагентами - ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Граньстройінвест" та ПП "Клер Шато Фіорд" апеляційним судом встановлено наступне.

Статтею 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну чи припинення цивільних прав та обов'язків, а ст. 629 ЦК України зазначає, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму (ч. 1 ст. 712 ЦК України).

Підставою для недійсності правочину згідно ч. 1 ст. 215 ЦК України є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (ч. 2 ст. 215 ЦК України).

Згідно з частиною першою ст. 216 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю.

Відповідно до частини першої статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Пунктом 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 9 від 06 листопада 2009 року "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", визначено, що перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним. Такими є правочини, що посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режим вилучених з обігу або обмежених в обігу об'єктів цивільного права тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 Цивільного кодексу України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Відповідно до ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним. Правові наслідки визнання фіктивного правочину недійсним встановлюються законами.

Як зазначено в акті перевірки, правочини між ПП «Добробуд ВВ» та його контрагентами - ПП "Фірма "Володар", ТОВ "Граньстройінвест" та ПП "Клер Шато Фіорд" укладені без мети настання реальних наслідків. В силу ст. 234 ЦК України такі правочини є фіктивними і визнаються недійсними тільки судом.

Отже, колегія суддів приходить до висновку про те, що відповідачем не доведено факту нікчемності договорів поставки, які укладалися між ПП «Добробуд ВВ» та його контрагентами, оскільки їх недійсність не встановлена законом, як і не доведено фіктивності таких правочинів.

Встановивши правочин, який має ознаки фіктивного, податковий орган, діючи в межах своїх повноважень, повинен звернутися до суду з позовом про визнання цього правочину недійсним. До набрання рішенням суду законної сили правочин вважається дійсним, оскільки саме це є змістом презумпції, яка наведена у ст. 204 ЦК України. До цього часу податковий орган не може застосовувати наслідки недійсності правочину, зокрема й корегувати податкові зобов'язання, навіть якщо б у нього і були відповідні переконання. Здійснення таких дій не відповідає повноваженням податкового органу та способу їх реалізації, свідчить про перевищення компетенції та безпідставне втручання в приватні правовідносини, порушує принцип офіційності.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що викладені в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про порушення позивачем вимог ст.ст. 203, 215, 228 ЦК України зроблені з перевищенням компетенції органів державної податкової служби України та не підтверджуються дослідженими судом доказами.

Крім того, колегія суддів вважає за необхідне зазначити, що сама по собі несплата податку продавцем (у тому числі у разі ухилення від сплати) при фактичному здійсненні господарської операції не впливає на податковий кредит покупця та суму бюджетного відшкодування.

Податкові органи не можуть нараховувати податок на додану вартість при несплаті цього податку продавцем, оскільки чинне законодавство не встановлює підстав для такого нарахування.

Слід також зазначити, що визначення податковим органом позивачу податкових зобов»язань, як наслідок встановлених в акті перевірки №752/22-4/34023229 від 31.10.2012 року порушень, є недотримання принципу індивідуалізації відповідальності. За таких обставин правопорушенням є несплата податків, неправомірне їх декларування, відповідальність за що передбачена чинним законодавством. При цьому, відповідальність контрагента, в даному випадку, не може перекладатись на покупця - позивача у справі.

Дана позиція суду викладена також у рішенні Європейського Суду з прав людини від 22 січня 2009 року у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) в якому суд зазначив, що такі вимоги стануть надмірним тягарем для платника податку, що порушить справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Вимога щодо надмірної сплати податку, як необхідної умови бюджетного відшкодування, стосується саме платника, який поніс фактичні витрати по сплаті податку, а не його контрагента. У разі невиконання контрагентом платника податків зобов»язань по сплаті податку до бюджету негативні наслідки (відповідальність) настають лише для нього. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Стаття 19 Конституції встановлює, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно ч. 2 ст. 71 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Згідно ст. 49, 70 КАС України, сторони зобов'язані добросовісно користуватися належними їм процесуальними правами, а відтак зобов'язані обґрунтовувати належність та допустимість доказів для підтвердження своїх вимог або заперечень, що відповідачем зроблено не було.

Таким чином, відповідачем не наведено достатньо переконливих доводів про наявність обставин, які б свідчили про недобросовісність позивача як платника податків. З урахуванням наведеного, на переконання колегії суддів, оскаржувані податкові повідомлення - рішення №0001462330 та №0001452330 від 12 листопада 2012 року не ґрунтуються на нормах права, внаслідок чого їй слід визнати протиправним та скасувати.

Враховуючи викладене, апеляційний суд приходить до переконання про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, постанова Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року відповідає нормам матеріального та процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувану постанову без змін.

Керуючись ч.3 ст. 160, ст.ст. 195, 196, п. 1 ч. 1 ст. 198, ст. 200, п. 1 ч. 1 ст. 205, ст. ст. 206, 212, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,-

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби залишити без задоволення, а постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21 січня 2013 року у справі № 2а -3605/12/0970 - без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення, та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуюча суддя Р.Б. Хобор

суддя В.П. Сапіга

суддя І.О. Яворський