Ухвала

від 20.05.2015 по справі 2а-3605/12/0970

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

ВИЩИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД УКРАЇНИ

У Х В А Л А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

20 травня 2015 року м. Київ К/800/34658/13

Колегія суддів Вищого адміністративного суду України у складі Приходько І.В. Бухтіярової І.О. Костенка М.І.,

розглянувши в попередньому судовому засіданні

касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р.

та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р.

у справі № 2а-3605/12/0970 (№ 5389/13/876)

за позовом Приватного підприємства «Добробут ВВ»

до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби

про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,

В С Т А Н О В И Л А:

У листопаді 2012 року приватне підприємство «Добробут ВВ» (далі - позивач, ПП «Добробут ВВ») звернулось до Івано-Франківського окружного адміністративного суду з позовом до Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби (далі - відповідач, Тисменицька МДПІ Івано-Франківської області), в якому просило суд визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 12.11.2012 р. № 0001462330 та № 0001452330.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р., яка залишена без змін ухвалою Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р., адміністративний позов задоволено: визнано протиправними та скасовано податкові повідомлення-рішення Тисменицької МДПІ Івано-Франківської області від 12.11.2012 р. № 0001462330 та № 0001452330; вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись із прийнятими рішеннями судів попередніх інстанцій, відповідач звернувся до Вищого адміністративного суду України з касаційною скаргою, в якій, з посиланням на порушення судами норм матеріального та процесуального права, просив скасувати постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р. і прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

Позивач в письмових заперечень проти доводів касаційної скарги заперечував, просив касаційну скаргу Тисменицької МДПІ Івано-Франківської області відхилити, рішення судів першої та апеляційної інстанцій залишити без змін.

Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи касаційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судами попередніх інстанцій встановлено, що в період з 19.10.2012 р. по 25.10.2012 р., згідно з підпунктом 20.1.4 пункту 20.1 статті 20, пункту 79.1 та пункту 79.2 статті 79 Податкового кодексу України, відповідно до наказу Тисменицької МДПІ Івано-Франківської області від 18.10.2012 р. № 450-п посадовими особами податкового органу була проведена позапланова невиїзна перевірка ПП «Добробут ВВ» з питань взаєморозрахунків з ПП «Фірма «Володар» за період з 01.08.2010 р. по 30.11.2010 р. по податку на додану вартість та ІІІ-ІV квартал 2010 року по податку на прибуток, ТОВ «Граньстройінвест» за вересень 2011 року по податку на додану вартість та за ІІ квартал 2011 року по податку на прибуток та ПП «Клеш Шато Фіорл» за період грудень 2010 року по податку на додану вартість та ІV квартал 2010 року по податку на прибуток, за результатами якої складено акт від 31.10.2012 р. № 752/22-4/34023229 та зроблено висновок про порушення позивачем, зокрема, вимог: - підпункту 5.3.9 пункту 5.3. статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» та підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України внаслідок чого занижено податок на прибуток в сумі 161 811 грн., в тому числі за ІІІ квартал 2010 року - на суму 33 438 грн., ІV квартал 2010 року - на суму 67 434 та ІІІ квартал 2011 року - на суму 60 939 грн.; - підпункту 7.4.5. пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» та пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, внаслідок чого занижено податок на додану вартість в сумі 256 688 грн., в тому числі в серпні 2010 року - на суму 26 751 грн., жовтні 2010 року - на суму 16 844 грн., листопад 2010 року - на суму 37 103 грн.. грудень 2010 року - на суму 123 000 та вересень 2011 року - на суму 52 990 грн.

На підставі зазначеного акту податкової перевірки відповідачем 12.11.2012 р. винесені податкові повідомлення-рішення: 0001562330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток приватних підприємств у загальному розмірі 212 247 грн., з яких 161 811 грн. сума основного платежу та 50 436 грн. розмір штрафних (фінансових) санкцій; № 0001462330, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у загальному розмірі 385 302 грн., з яких 256 688 грн. за основним платежем та 128 344 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями.

Як вбачається з акту перевірки № 752/22-4/34023229 від 31.10.2012 р. підставою для донарахування позивачу зазначених податкових зобов'язань слугували висновки перевіряючих про те, що господарські угоди з вказаними контрагентами позивача є нікчемними, оскільки не підтверджуються, виходячи з реального часу здійснення операцій, місцезнаходження майна, наявності трудових ресурсів, виробничо-складських приміщень, технічного персоналу, основних фондів, виробничих активів, які економічно необхідні для здійснення господарських операцій у зазначених обсягах, що свідчить про відсутність необхідних умов для реального настання відповідної господарської діяльності, в зв'язку з чим позивачем занижено податок на прибуток в сумі 161 811 грн. та податок на додану вартість на суму 256 688 грн.

Суд першої інстанції, висновки якого підтримала колегія суддів апеляційної інстанції, вирішуючи спір по суті та задовольняючи позовні вимоги, виходив з того, що матеріалами справи підтверджується належним чином та в повному обсязі виконання укладених позивачем зі своїми контрагентами правочинів, а відповідач, як суб'єкт владних повноважень, не довів правомірності прийнятих ним податкових повідомлень-рішень.

Колегія суддів касаційної інстанції погоджується з такою позицією судів попередніх інстанцій, виходячи з наступного.

Спірні правовідносини на час їх виникнення регулювалися нормами Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», Законом України «Про податок на додану вартість» та Податковим кодексом України.

Відповідно до пункту 1.7 статті 1 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Згідно підпункту 7.4.1 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8 1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Згідно підпункту 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Згідно з підпунктом 7.5.1. пункту 7.5. статті 7 Закону, датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

У відповідності до підпункту 7.7.1. Закону сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені законом для відповідного податкового періоду. При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з підпунктом 7.7.1, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (роботи, послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Податковий кредит відповідно до підпункту 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України визначається як сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з розділом V цього кодексу.

Відповідно до положень статті 198.6 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу. У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг, або дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, що має містити зазначені окремими рядками реквізити, визначені вказаним підпунктом.

Як передбачено пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

В силу положень пункту 200.1 статті 200 Податкового України, сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

Відповідно до частини першої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Згідно частини другої статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Отже, виникнення права платника податку на податковий кредит є наслідком фактичного проведення господарської операції, яка є об'єктом оподаткування податком на додану вартість, за наявності первинних документів.

Згідно пункту 5.1 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до підпункту 5.3.9 пункту 5.3 статті 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачені правилами ведення податкового обліку.

Датою збільшення валових витрат виробництва (обігу), згідно підпункту 11.2.1 пункту 11.2 статті 11 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств», вважається будь-яка дата, яка припадає на податкових період, протягом якого відбувається будь-яка із подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку на оплату товарів, або дата оприбуткування платником податку товарів.

Згідно з абзацом 1 пункту 138.2 статті 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Відповідно до підпункту 139.1.9 пункту 139.1 статті 139 Податкового кодексу України не включаються до складу витрат витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Отже, наведені правові норми дозволяють платнику податку формувати валові витрати у зв'язку з реальним придбанням товарів (робіт, послуг) з метою їх використання в своїй господарській діяльності що, в першу чергу, має підтверджуватись належним чином оформленими первинними документами. Документи, які не мають статус первинних, самі по собі не можуть підтверджувати реальність здійснення господарської операції та, відповідно, валові витрати. При цьому неодмінною характерною рисою господарської діяльності в рамках податкових відносин є її направлення на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах.

Судами попередніх інстанцій встановлено та підтверджено матеріалами справи, що відповідно до свідоцтва про державну реєстрацію серії А01 №335791 ТОВ «Граньстройінвест» (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 37649152) зареєстроване за адресою: вул. Шевченка, 28, смт. Димер Вишгородського району Київської області. Товариство зареєстроване як платник ПДВ ДПІ у Вишгородському Київської області.

ПП «Фірма «Володар» (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 31988783) на момент спірних правовідносин було зареєстроване як юридична особа в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за адресою: вул. Гродненська, 32, м. Київ та перебувало на обліку в ДПІ у Дніпровському районі міста Києва як платник ПДВ.

ПП «Клер Шато Фіорд» (ідентифікаційний номер в ЄДРПОУ 32395460) на момент спірних правовідносин було зареєстроване як юридична особа за адресою: вул. Сільгосптехніки, 1 м. Яготин Київської області та перебувало на обліку як платник ПДВ у Яготинській МДПІ.

13.10.2010 року позивачем був укладений договір поставки товару за № 13/10 з ПП «Фірма «Володар» на загальну суму 800 000 грн.

01.09.2011 року позивачем був укладений договір поставки товару за № 2/09 з ТОВ «Граньстройінвест» на загальну суму 700 000 грн.

20.12.2010 року аналогічний договір за № 20/12/10 на загальну суму 738 000 грн. був укладений з ПП «Клер Шато Фіорд».

Позивачем на підтвердження обґрунтованості віднесення до складу податкового кредиту сум податку на додану вартість за перевірений період було надано копії укладених договорів на поставку товарів, видаткові накладні, податкові накладні, специфікації, виписки з банківських рахунків позивача щодо оплати контрагентам за поставлений товар, платіжні доручення про оплату придбаного товару тощо, які свідчать про фактичне здійснення господарських операцій між ПП «Добробуд ВВ» та його контрагентами. Вищевказані первинні документи оформлені відповідно до вимог, встановлених статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Визначальним фактором для формування податкового кредиту платником податку на додану вартість є подальше використання товару в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності такої особи - платника податку. Колегія суддів зазначає, що позивачем було надано суду фінансово-бухгалтерські документи, що підтверджують використання ПП «Добробуд ВВ» товару у своїй господарській діяльності. Зазначене підтверджується наступними наявними в матеріалах справи документами обліку придбаного товару на складі підприємства: актами приймання товару на складі, карткою рахунку основних засобів, актами списання.

Також, згідно пунктів 36.1, 36.5 статті 36, пункту 38.1 статті 38, пункту 44.1 статті 44, пункту 47.1 статті 47, пункту 49.2 статті 49 Податкового кодексу України, обчислення, декларування та/або сплата суми податку та збору є персональним податковим обов'язком кожного окремого платника податків, який і несе відповідальність за невиконання або неналежне виконання податкового обов'язку. Тобто, платник податку несе самостійну відповідальність за порушення ним правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватись на третіх осіб, в тому числі і на його контрагентів.

Отже, формування суб'єктом господарювання податкового кредиту та валових витрат не може ставитись у пряму залежність від додержання податкової дисципліни третіми особами, законодавство України, не ставить в залежність виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання. Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальності та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Вказана позиція узгоджується з практикою Європейського суду з прав людини у справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03), де Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 22.01.2009 р. зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати податок на додану вартість вдруге, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, матеріалами справи підтверджено факт виконання позивачем та його контрагентом зобов'язань за спірними правочинами. Копії первинних і розрахункових документів не мають дефектів форми, змісту або походження, які в силу статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», пункту 2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено Наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 р. № 88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 р. за №168/704) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості.

Отже, фактичні обставини об'єктивно засвідчують правомірність формування позивачем податкового кредиту та віднесення відповідних сум до складу валових витрат, відповідно до первинних бухгалтерських документів та по податковим накладним, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Виходячи з вищезазначеного, колегія суддів касаційної інстанції погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про те, що господарські операції між позивачем та його контрагентами мали реальний характер, діяльність позивача була спрямована на отримання економічної вигоди від підприємницької діяльності, підприємства ознак фіктивності на час здійснення господарських операції не мали, що зумовлює хибність висновків податкового органу про вчинення платником податків порушень податкового законодавства, щодо неправомірності формування податкового кредиту з податку на додану вартість та віднесення відповідних сум до складу валових витрат по взаєморозрахунках з вказаними контрагентами за період, що перевірявся, а відтак, вони не можуть бути покладені в основу спірних податкових повідомлень-рішень.

Доводи касаційної скарги не дають підстав вважати, що при прийнятті оскаржуваних рішень, судами першої та апеляційної інстанцій було порушено норми матеріального та процесуального права.

Згідно приписів частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом першим частини третьої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Оскільки судами встановлено невідповідність законодавству винесених податкових повідомлень-рішень від 12.11.2012 р. № 0001462330 та № 0001452330, вимоги щодо скасування зазначених податкових повідомлень-рішень були задоволені обґрунтовано.

Враховуючи викладене, Вищий адміністративний суд України дійшов висновку, що судами першої та апеляційної інстанцій виконано всі вимоги процесуального законодавства, всебічно перевірено обставини справи, вирішено справу у відповідності до норм матеріального права, постановлено обґрунтовані рішення, в яких повно відображені обставини, що мають значення для справи. Порушень норм матеріального права, які могли призвести до зміни чи скасування рішень судів попередніх інстанцій не встановлено.

На підставі викладеного, керуючись статтями 160, 167, 220, 220-1, 223, 224, 230, 231, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Касаційну скаргу Тисменицької міжрайонної державної податкової інспекції Івано-Франківської області Державної податкової служби - відхилити.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 21.01.2013 р. та ухвалу Львівського апеляційного адміністративного суду від 06.06.2013 р. у справі № 2а-3605/12/0970 (№ 5389/13/876) залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення. Заява про перегляд судового рішення в адміністративній справі Верховним Судом України може бути подана з підстав, в порядку та у строки, що встановлені статтями 236-238 Кодексу адміністративного судочинства України.

Головуючий суддя (підпис) І.В. Приходько Судді: (підпис) І.О. Бухтіярова (підпис) М.І. Костенко