Рішення

від 04.06.2013 по справі 910/6677/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД МІСТА КИЄВА

cpg1251 ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01030, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-Б тел. 284-18-98

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа № 910/6677/13 04.06.13

За позовом Національного об'єднання по племінній справі у тваринництві

«Укрплемоб'єднання»

До Приватної фірми «Бронт»

Про стягнення 88 143,50 грн.

Суддя Ващенко Т.М.

Представники сторін:

Від позивача: Чередниченко В.М. представник за довіреністю № 20 від 22.04.13.

Від відповідача: не з'явився

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

На розгляд Господарського суду міста Києва передані позовні вимоги Національного об'єднання по племінній справі у тваринництві «Укрплемоб'єднання» (далі - позивач) до Приватної фірми «Бронт» (далі - відповідач) про стягнення 88 143,50 грн.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилається на те, що відповідач несвоєчасно та не в повному обсязі носив орендні платежі за Договором № 13 від 01.01.09. найму (оренди) нежилого приміщення та за період фактичного користування нежитловим приміщенням, що зумовило виникнення у останнього заборгованості перед Національним об'єднанням по племінній справі у тваринництві «Укрплемоб'єднання» та звернення з даним позовом до суду.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.13. порушено провадження у справі № 910/6677/13 та призначено її до розгляду на 23.04.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 23.04.13., в зв'язку з неявкою в судове засідання представників сторін та невиконання ними вимог ухвали суду, розгляд справи на підставі ст. 77 Господарського процесуального кодексу України відкладено на 21.05.13.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.05.13., в зв'язку з повторною неявкою в судове засідання представника відповідача та невиконання ним вимог ухвал суду, розгляд справи на підстав ст. 77 ГПК України відкладено на 04.06.13.

В судовому засіданні 04.06.13. представником позивача на підставі ст. 22 ГПК України подано заяву, відповідно до якої просить суд стягнути з відповідача на свою користь орендні платежі за Договором в період з вересня 2010 року по грудень 2011 року в розмірі 52 886,16 грн., а за період з січня 2012 року по 29.10.12. позивач просить суд стягнути з відповідача на підставі ст. 785 ЦК України неустойку в розмірі 87 576,54 грн.

Розглянувши в судовому засіданні 15.11.12. вказану заяву, суд відзначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 22 ГПК України, позивач вправі до прийняття рішення по справі збільшити розмір позовних вимог за умови дотримання встановленого порядку досудового врегулювання спору у випадках, передбачених статтею 5 цього Кодексу, в цій частині, відмовитись від позову або зменшити розмір позовних вимог. До початку розгляду господарським судом справи по суті позивач має право змінити предмет або підставу позову шляхом подання письмової заяви.

Звертаючись з вказаною заявою до суду позивачем пред'явлено вимогу про стягнення неустойки, яка не пред'являлась позивачем при звернення з даним позовом до суду.

Згідно з п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», під предметом позову розуміється певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої позивач просить прийняти судове рішення. Відтак зміна предмету позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача.

Враховуючи викладене, подану позивачем в судовому засіданні 04.06.13. заяву судом розцінено як заяву про зміну предмету позову.

Разом з тим, право позивача на зміну предмета або підстави позову може бути реалізоване лише до початку розгляду господарським судом справи по суті.

Заяви про зміну предмета або підстави позову, які відповідають вимогам статей 54 і 57 ГПК, проте подані після початку розгляду господарським судом справи по суті, залишаються без розгляду і приєднуються до матеріалів справи, про що суд зазначає в описовій частині рішення, прийнятого по суті спору (або в ухвалі, якою закінчується розгляд справи).

Початок розгляду справи по суті має місце з того моменту, коли господарський суд після відкриття судового засідання, роз'яснення (за необхідності) сторонам та іншим учасникам судового процесу їх прав та обов'язків і розгляду інших клопотань і заяв (про відкладення розгляду справи, залучення до участі в ній інших осіб, витребування додаткових доказів тощо) переходить безпосередньо до розгляду позовних вимог, про що зазначається в протоколі судового засідання (п. 3.12 постанови пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.11. «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції»).

Як вбачається з протоколу судового засідання від 21.05.13. у справі 910/6677/13, в судовому засіданні 21.05.13. суд перейшов до розгляду справи по суті.

Враховуючи викладене, суд залишає заяву позивача про зміну предмету позову без розгляду.

Представник відповідача в судове засідання 04.06.13. вкотре не з'явився, заяв чи клопотань не подав і не надіслав, письмового відзиву на позовну заяву та контррозрахунку ціни позову не надав, вимоги попередніх суду не виконав, про поважні причини неявки суд не повідомив, про дату, час та місце проведення судового засідання був повідомлений належним чином.

Так, згідно з п. 11 Інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 р. № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Відповідно до Інформаційного листа Вищого господарського суду України № 01-8/1228 від 02.06.2006 р. "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т.п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Слід зазначити, що законодавство України, в тому числі Господарський процесуальний кодекс України, не зобов'язує й сторону у справі, зокрема позивача, з'ясовувати фактичне місцезнаходження іншої сторони (сторін) у справі (якщо воно не співпадає з її місцезнаходженням, визначеним згідно зі статтею 93 Цивільного кодексу України) та зазначати таке фактичне місцезнаходження в позовній заяві чи інших процесуальних документах.

В разі коли фактичне місцезнаходження юридичної особи - учасника судового процесу з якихось причин не відповідає її місцезнаходженню, визначеному згідно з законом, і дана особа своєчасно не довела про це до відома господарського суду, інших учасників процесу, то всі процесуальні наслідки такої невідповідності покладаються на цю юридичну особу.

При цьому, судом враховано, що відповідно до п. 3.9. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", розпочинаючи судовий розгляд, суддя має встановити, чи повідомлені про час і місце цього розгляду особи, які беруть участь у справі, але не з'явилися у засідання.

Особи, які беруть участь у справі, вважаються повідомленими про час і місце розгляду судом справи у разі виконання останнім вимог частини першої статті 64 та статті 87 ГПК.

За змістом цієї норми, зокрема, в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата , відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

У випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.

Відомості про місцезнаходження відповідача є правомірними, що підтверджується витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців на відповідача, що наданий позивачем.

Зважаючи на те, що неявка представника відповідача не перешкоджає всебічному, повному та об'єктивному розгляду всіх обставин справи, суд вважає за можливе розглянути справу за наявними в ній матеріалами в порядку ст. 75 ГПК України.

При цьому, оскільки суд відкладав розгляд справи, надаючи можливість учасникам судового процесу реалізувати свої процесуальні права на представництво інтересів у суді та подання доказів в обґрунтування своїх вимог та заперечень, суд, враховуючи процесуальні строки розгляду спору, встановлені ст. 69 ГПК України, не знаходить підстав для повторного відкладення розгляду справи.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України від 25 січня 2006 р. № 1-5/45, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.

Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.

За результатами дослідження доказів, наявних в матеріалах справи, суд в нарадчій кімнаті, у відповідності до ст. ст. 82-85 ГПК України, ухвалив рішення у справі № 910/6677/13.

В судовому засіданні 04.06.13. судом проголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

01.01.09. між позивачем (далі - Наймодавець) та відповідачем (далі - Наймач) укладено Договір № 13 найму (оренди) нежилого приміщення (далі - Договір), відповідно до умов якого (п. п. 1.1-1.4) Наймодавець передає, а Наймач приймає в тимчасове платне користування нежиле приміщення за адресою: 01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, б. 28, кім. № 4, площею 24,02 кв.м.

Відповідно до п. 4.1 Договору розмір щомісячної орендної плати за користування приміщенням становить 4 407,18 грн., в т.ч. ПДВ 734,53 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 35 Господарського процесуального кодексу України, факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Не потребують доказування преюдиціальні факти, тобто встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори) у процесі розгляду іншої справи, в якій беруть участь ті самі сторони, в тому числі і в тих випадках, коли в іншому спорі сторони мали інший процесуальний статус (наприклад, позивач у даній справі був відповідачем в іншій, а відповідач у даній справі - позивачем в іншій). Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме фактам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), але не правовій оцінці таких фактів, здійсненій іншим судом чи іншим органом, який вирішує господарський спір. (п. 2.6 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 18 від 26.12.2011 р. "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції").

Так, рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.12. у справі № 5011-11/4099-2012 встановлено, що 01.01.09. сторони підписали акт приймання-передачі, що підтверджує факт передачі приміщення в найм Приватній фірмі "Бронт".

Строк дії Договору сторони погодили до 31.12.09. Додатковою угодою № 1 від 01.01.10. сторони продовжили строк дії Договору № 13 від 01.01.09.до 01.01.11., Додатковою угодою № 2 від 01.01.11. до 01.01.12.

Крім того, вказаним рішенням встановлено, що оскільки Наймодавець вчинив дії, що свідчать про його небажання продовжувати термін дії Договору оренди, Договір припинився 01.01.12. Однак, як свідчать матеріали справи, після закінчення терміну дії Договору відповідач орендовані приміщення не звільнив.

Оскільки, на момент розгляду даної справи набрало законної сили та діє рішення Господарського суду міста Києва від 30.05.12. у справі № 5011-11/4099-2012, то встановлені у ньому факти мають обов'язкову силу для вирішення даної справи.

При цьому, зазначеним рішенням зобов'язано Приватну фірму "Бронт" звільнити приміщення - кімнату №4, що знаходиться за адресою: м. Київ, вул. Панаса Мирного, 28.

Далі, відповідно до матеріалів справи (наказу Господарського суду міста Києва від 21.08.12. та постанови про закінчення виконавчого провадження від 15.11.12.) спірне приміщення передано позивачу згідно з актом приймання-передачі 29.10.12.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, позивач вказує на те, що відповідачем не було в повному обсязі та вчасно проведено розрахунки перед позивачем по сплаті орендної плати за Договором № 13 від 01.01.09. найму (оренди) нежилого приміщення за період вересень - грудень 2010 р., травень 2010 р. - грудень 2011 р., та за період фактичного користування нежитловим приміщенням з січня 2012 р. по серпень 2012 р.

Відповідно до п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 6 від 23.03.2012 р. «Про судове рішення» рішення господарського суду має ґрунтуватись на повному з'ясуванні такого: чи мали місце обставини, на які посилаються особи, що беруть участь у процесі, та якими доказами вони підтверджуються; чи не виявлено у процесі розгляду справи інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору, і доказів на підтвердження цих обставин; яка правова кваліфікація відносин сторін, виходячи з фактів, установлених у процесі розгляду справи, та яка правова норма підлягає застосуванню для вирішення спору.

Суд відзначає, що відповідач своїм правом на подачу письмового відзиву не скористався, жодних доказів на обґрунтування своє правової позиції у справі не надав.

Відповідно до ст. 43 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Отже, суд дає самостійну оцінку доказам на підставі чинного законодавства і не зв'язаний позицією сторін.

Згідно зі ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень; докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу; обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.

Оцінюючи подані позивачем докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають задоволенню з наступних підстав.

У відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України, договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків. Цивільні права і обов'язки виникають як з передбачених законом договорів, так і з договорів, не передбачених законом, але таких, що йому не суперечать.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

Договір, відповідно до ст. 629 Цивільного кодексу України, є обов'язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Цивільного Кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Аналогічні положення містяться і в Господарському кодексі України. Так, відповідно до ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договорів, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання -відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Приписами ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України встановлено, що в силу зобов'язання одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

За своє правовою природою даний Договір є договором оренди.

До відносин оренди застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цих Кодексом.

Відповідно до ч. 1 ст. 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.

Приписами п. 1 ст. 762 Цивільного кодексу України передбачено, що з наймача справляється плата, за користування майном, розмір, якої встановлюється договором оренди.

Приписами ч. 1 ст. 286 Господарського кодексу України встановлено, що орендна плата - це фіксований платіж, який орендар сплачує орендодавцю незалежно від наслідків своєї господарської діяльності.

Згідно з ч. 5 ст. 762 Цивільного кодексу України визначає, що плата за користування майном вноситься щомісячно, якщо інше не встановлено договором.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як те встановлено рішенням Господарського суду міста Києва від 30.05.12. у справі № 5011-11/4099-2012, позивач звернувся до відповідача з листами (лист № 3 від 03.01.2012, лист № 77 від 08.02.2012), якими повідомив відповідача, що строк дії Договору закінчився та продовжуватися не буде. У зв'язку з цим та з огляду на існуючу заборгованість просив відповідача звільнити спірне приміщення. Отримання відповідачем вказаних листів підтверджується підписом на них директора Приватної фірми "Бронт"Павленка І.В.

В силу ст. 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідачем не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження відсутності боргу перед позивачем у розмірі, заявленому до стягнення.

Таким чином, судом встановлено, що станом на час звернення з даним позовом до суду заборгованість відповідача перед позивачем по сплаті платежів за Договором за період вересень - грудень 2010 р., травень 2010 р. - грудень 2011 р. становить 52 886,16 грн., та за період фактичного користування нежитловим приміщенням з січня 2012 р. по серпень 2012 р. становить 35 257,44 грн., разом 88 143,60 грн., яку останнім не погашено станом на час прийняття судового рішення.

Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, а також враховуючи, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, не спростував, господарський суд дійшов висновку, що позов нормативно та документально доведений, та підлягає задоволенню, внаслідок чого з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 88 143,60 грн. заборгованості по сплаті орендної плати.

Відповідно до положень ст. 49 ГПК України витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 32, 33, 44, 49, 75, 82- 85 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

В И Р І Ш И В:

1. Позовні вимоги задовольнити повністю.

2. Стягнути з Приватної фірми «Бронт» (01650, м. Київ, вул. Боженка, б. 11; ідентифікаційний код 23168587) на користь Національного об'єднання по племінній справі у тваринництві «Укрплемоб'єднання» (01011, м. Київ, вул. Панаса Мирного, б. 28; ідентифікаційний код 00699780) 88 143 (вісімдесят вісім тисяч сто сорок три) грн. 60 коп. - заборгованості зі сплати орендної плати, 1 762 (одну тисячу сімсот шістдесят дві) грн. 86 коп. - витрат по сплаті судового збору.

3. Після вступу рішення в законну силу видати наказ.

4. Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повне рішення складено 10.06.13.

Суддя Т.М. Ващенко