Постанова

від 11.06.2013 по справі 923/205/13-г

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"11" червня 2013 р.Справа № 923/205/13-г Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головея В.М.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.,

за участю представників сторін:

від позивача - Коржов П.Ю. (за довіреністю);

від відповідача - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Публічного акціонерного товариства „Судноплавна компанія „Укррічфлот" в особі філії „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну"

на рішення господарського суду Херсонської області від 09.04.2013р.

по справі №923/205/13-г

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю „Колорит"

до Публічного акціонерного товариства „Судноплавна компанія „Укррічфлот" в особі філії „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім.. Комінтерну"

про стягнення 140 746,03 грн.

В судовому засіданні 11.06.2013р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

В лютому 2013 року Товариство з обмеженою відповідальністю „Колорит" (далі - ТОВ „Колорит", позивач) звернулось до господарського суду Херсонської області з позовом до філії „Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну" Публічного акціонерного товариства „Судноплавна компанія „Укррічфлот" про стягнення 132 369,38 грн. основного боргу, 2 051, 38 грн. - пені, 1 588,48 грн. збитків від інфляції, 4 754,79 грн. - 3% річних та 2 815,28 грн. судовий збір.

Позов мотивований тим, що 03.10.2011р. та 14.05.2012р. між сторонами були укладені договори підряду (виконання судноремонтних робіт). Позивач виконав умови договорів, за які відповідач вчасно і в повному обсязі не розрахувався, у зв'язку з чим, у останнього утворився борг. Надання послуг підтверджується актами виконання робіт.

Станом на 15.02.2013р. сума основного боргу відповідача складає 132 369,38грн.

Із посиланням на приписи ст. 625 ЦК України та умови договору № 27, позивач просить також стягнути 2051,38 грн. -пені, 4754,79 грн. - 3% річних від суми заборгованості, 1588,48 грн. -збитків від інфляції.

Відповідач проти позову заперечував, з підстав викладених у відзиві. У відзиві відповідач просив суд першої інстанції прийняти до уваги його дії, які були направлені на погашення заборгованості. На підставі п.3 ст.83 ГПК України зменшити розмір пені до 1 грн. врахувати важкий фінансовий стан. Крім цього, відповідач вважає, що позивач, звертаючись до суду, порушив положення ст. 58 ГПК України та неправомірно застосував норми ст.625 ЦК України в частині нарахування інфляційних збитків, адже за період з січня 2012р. по січень 2013 р. інфляція була відсутня.

27.03.2013р. ухвалою господарського суду Херсонської області відповідача філію "Херсонський суднобудівний-судноремонтний завод ім. Комінтерну" Публічного акціонерного товариства "Судноплавна компанія "Укррічфлот" замінено на належного відповідача - Публічне акціонерне товариство „Судноплавна компанія „Укррічфлот" в особі філії „Херсонський суднобудівний - судноремонтний завод ім. Комінтерну" (далі - ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот", відповідач).

Рішенням господарського суду Херсонської області від 09.04.2013р. (суддя Немченко Л.М.) позов ТОВ „Колорит" задоволено частково, стягнуто з ПАТ "Судноплавна компанія "Укррічфлот" заборгованості за договором №91-3 в сумі 117 148,78 грн., заборгованості за договором №27 в сумі 4000,00 грн., 11220,60 грн. за порушення правочину щодо якого не було дотримано письмової форми, пеню в сумі 1209,83 грн., 3% річних в сумі 4849, 88 грн., а також 2749,00 грн. в рахунок відшкодування витрат по сплаті судового збору (з урахуванням ухвал господарського Херсонської області суду від 18.04.2013р. та 21.04.2013р. про виправлення помилок).

Не погоджуючись із зазначеним рішенням, ПАТ "Судноплавна компанія „Укррічфлот" в особі філії „Херсонський суднобудівний - судноремонтний завод ім. Комінтерну" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення скасувати, винести нове рішення, яким відмовити у задоволені позову, витрати по сплаті судового рішення покласти на відповідача.

Відповідач обґрунтовуючи апеляційну скаргу вважає, рішення господарського суду незаконним та необґрунтованим, винесеним з порушенням норм матеріального та процесуального права, в якому неповно з'ясовані обставини, що мають значення для справи.

В апеляційній скарзі відповідач посилається на ті ж статті та докази, що і у відзиві на позовну заяву.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні представник позивача надав пояснення, просив рішення господарського суду Херсонської області від 09.04.2013р. залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Відповідач про дату, час та місце розгляду справи повідомлявся своєчасно та належним чином за адресою місцезнаходження, що зазначена в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, проте надав клопотання, в якому просить відкласти розгляд справи у зв'язку з неможливістю явки уповноваженого представника.

Відповідно до пункту 3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року № 18 «Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції», у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору. Господарський суд з урахуванням обставин конкретної справи може відхилити доводи учасника судового процесу - підприємства, установи, організації, іншої юридичної особи, державного чи іншого органу щодо відкладення розгляду справи у зв'язку з відсутністю його представника (з причин, пов'язаних з відпусткою, хворобою, службовим відрядженням, участю в іншому судовому засіданні і т.п.).

Так, в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 даної Конвенції (§ 66, 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі «Смірнова проти України»).

Відповідно до листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.

Доводи відповідача щодо неможливості з'явитися у судове засідання у зв'язку з неможливістю забезпечити явку свого представника апеляційним господарським судом відхиляються, оскільки відповідачем у справі є юридична особа.

Відповідно до положень статті 28 ГПК України справи юридичних осіб в господарському суді ведуть їх органи, що діють у межах повноважень, наданих їм законодавством та установчими документами, через свого представника. Представниками юридичних осіб можуть бути також інші особи, повноваження яких підтверджуються довіреністю від імені підприємства, організації. Довіреність видається за підписом керівника або іншої уповноваженої ним особи та посвідчується печаткою підприємства, організації.

Крім того, господарський суд враховує, що відповідач не був позбавлений права надати письмові пояснення та направити до участі у справі іншого представника, у тому числі з числа осіб, не пов'язаних з ним трудовими відносинами.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга необґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Із матеріалів справи вбачається, що 03.10.2011р. між ПАТ "Судноплавна компанія „Укррічфлот" (замовник) та ТОВ „Колорит" (підрядник) був укладений договір підряду № 91-3, відповідно до умов якого підрядник зобов'язався на свій ризик виконати роботи по заміні металоконструкцій в районі трюму №4 на т/х "Волго-Балт 179".

Згідно п.п.1, 2 додаткової угоди №1 від 17.10.2011р. до договору №91-3 сторони погодили, що вартість робіт складає 237 088,80 грн.. Підрядник прийняв зобов'язання виконати роботи до 07.11.2011р..

Пунктом 3.1 договору № 91-3 передбачено, що замовник здійснює оплату робіт підрядника банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника в наступному порядку: перший платіж - 25% від вартості договору, зазначеної в п. 2.1 оплачується протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами даного договору, другий платіж - кінцевий розрахунок, за мінусом раніше здійсненого платежу протягом п'ятнадцяти банківських днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт і виставлення рахунку на оплату.

Даний договір діє з моменту його підписання протягом 3 місяців, а в частині розрахунків - до повного їх виконання (п. 9.5 договору № 91-3).

Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору № 91-3, позивач виконав роботи, що підтверджується актом виконаних робіт від 06.12.2011р. на загальну суму 216 420,98 грн.

Позивач відповідно до умов договору № 91-3, виставив відповідачу для сплати рахунки-фактури: № СФ-0000040 від 06.10.2011р. на суму 50 000,00 грн., № СФ-0000042 від 25.10.2011р. на суму 9 272,00 грн. та № СФ-0000044 від 13.12.2011р. на суму 157 148,98 грн.

Авансовий платіж згідно умовам договору № 91-3, а саме п. 3.1, відповідач здійснив вчасно, 07.10.2011р. в розмірі 50 000,00 грн. та 28.10.2011р. - 9 272, 20 грн. на загальну суму 59 272,20 грн.

Порушуючи умови договору № 91-3, відповідач частково оплатив виконані роботи 04.01.2012р. в сумі 10 000,00 грн., 28.04.2012р. в сумі 20 000, 00 грн., 17.05.2012р. в сумі 10 000,00 грн., що підтверджено банківською випискою, внаслідок чого, у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором №91-3 в сумі 117 148, 78 грн.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України та положень статті 193 Господарського кодексу України, зобов'язання повинні виконуватись належним чином згідно умов договору та вимог діючого законодавства. Одностороння відмова від виконання зобов'язання або зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором чи законом.

Судова колегія погоджуються з висновком господарського суду, щодо задоволення позовних вимог в цій частині.

Як вбачається з матеріалів справи та правильно встановлено судом першої інстанції, 14.05.2012р. між ПАТ "Судноплавна компанія „Укррічфлот" (замовник) та ТОВ „Колорит" (підрядник) був укладений договір підряду № 27 та додаткову угоду №1 від 15.05.2012р.,за умовами яких підрядник зобов'язався власними силами та на власний ризик виконувати роботи по заміні корпусних металоконструкцій т/х "Солігорськ" на підставі та у чіткій відповідності до заявок замовника (надалі роботи), які є невід'ємними частинами договору, а замовник зобов'язався прийняти та оплатити виконану роботу, на умовах, передбачених даним договором. Відповідно до п. 2.1 додаткової угоди №1 до договору №27 підрядник зобов'язався виконати роботу впродовж 8 календарних днів з моменту підписання даної додаткової угоди.

Пунктами 3.1, 3.3 додаткової угоди №1 до договору № 27 передбачено, що попередня вартість робіт, наданих підрядником, згідно умов даної додаткової угоди складає 24 000,00 грн., замовник здійснює оплату робіт підряднику банківським переказом грошових коштів на розрахунковий рахунок підрядника у наступному порядку: перший платіж - 50% від суми, вказаної у п. 3.1 даної угоди та сплачується протягом 3-х банківських днів після підписання сторонами даної угоди, другий платіж - остаточний розрахунок. за мінусом раніше зробленого платежу протягом п'ятнадцяти банківських днів після підписання акту прийому-передачі виконаних робіт та виставлення рахунку на оплату.

Пунктом 6.3 договору № 27 передбачено, що у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим договором строк, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

На виконання умов договору № 27, позивач виконав передбачені договором роботи на суму 35 220,60 грн., що підтверджено актом виконаних робіт від 11.06.2012р., який без зауважень погоджено керівником підрядчика та затверджено керівником замовника.

Однак в матеріалах справі відсутні докази укладення додаткової угоди в межах договору № 27 щодо збільшення договірної ціни.

Судом першої інстанції вірно зазначило, що за актом виконаних робіт по заміні металоконструкцій корпусу судна, роботи виконані на суму 24 000,00 грн. на умовах договору № 27, решта робіт на суму 15 220, 60 грн. (35 220,60 грн. - 24 000,00 грн.) виконана на підставі правочину, який не оформлено у письмові формі.

Відповідно до ч. 1 ст.175 ГК України майново-господарськими визначаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони, а друга сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин регулюються також Цивільним кодексом України.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов.

Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода. При цьому, при укладенні господарського договору сторони зобов'язані у будь якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень.

Відповідно до ч. 8 ст. 181 ГК України у разі, якщо одна із сторін здійснила фактичні дії щодо його виконання, правові наслідки таких дій визначаються нормами Цивільного кодексу України.

18.06.2012р. позивач виставив відповідачу рахунок -фактуру № СФ-0000009 на суму 35 220,60 грн.

Відповідач частково сплатив позивачу 20 000,00 грн., що підтверджено банківською випискою, внаслідок чого у відповідача перед позивачем виникла заборгованість за договором №27 в розмірі 4 000,00 грн.

31.07.2012р. позивачем було направлено відповідачу претензію № 41 про сплату суми заборгованості. Проте, відповіді на зазначену претензію позивач не отримав.

Відповідно до ч.1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

11 220, 60 грн. відповідач мав сплатити у добровільному порядку протягом 7 днів від дня отримання вимоги, а 4000,00 грн. на умовах договору № 27, однак дані суми не були сплачені відповідачем позивачу.

Отже, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно оцінені наявні в матеріалах справи докази, правомірно застосовані норми ЦК України та висновок щодо наявності у відповідача заборгованості в розмірі 11 220, 60 грн. на умовах правочину щодо якого не було дотримано письмової форми та 4 000,00 грн., відповідно до договору № 27, є також обґрунтованими.

Згідно ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.

За договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу (ст. 837 ЦК України).

Щодо нарахування пені, 3% річних та інфляційних збитків, апеляційною інстанцією за допомогою методики визначеної у програмно-технічному комплексі „Законодавство" було перевірено розрахунки, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно ч. 2 ст. 551 ЦК України, якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Частина 6 ст.231 ГК України визначає, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" (далі - Закон) платники коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочення платежу пеню, у розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Ст. 3 вищевказаного Закону встановлено, що розмір пені не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Аналогічна норма міститься в п. 2 ст. 343 ГК України.

Як зазначалось вище, пунктом п. 6.3 договору № 27 передбачено, що у випадку прострочення замовником строку оплати платежу у встановлений цим договором строк, замовник сплачує підряднику пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення.

Отже, суд першої інстанції обґрунтовано перерахував суму пені та 3 % річних заявлених позивачем та вірно прийшов до висновку про задоволення пені в розмірі 1 209, 83 грн. та 4 849, 88 грн. - 3% річних.

Щодо розміру індексу інфляції з урахуванням того, що за період з січня 2012р. по січень 2012р. індекс інфляції становить 99, 997, таким чином, за вказаний період інфляційні втрати відсутні, апеляційний суд погоджується з висновком місцевого суду та вважає, що вимога про стягнення індексу інфляції є необґрунтованою.

З огляду на викладене судова колегія, дійшла до висновку, що місцевий суд повністю встановив та дослідив фактичні обставини справи, дав повну та всебічну оцінку наявним у ній доказам і вмотивовано частково задовольнив вимогу позивача про стягнення.

В апеляційній скарзі відповідач посилаючись на ст. 58 ГПК України зазначив, що в порушення вимог даної статті, господарським судом в одному судовому провадженні було розглянуто та незважаючи на заперечення відповідача - об'єднано незв'язані між собою вимоги позивача.

Проаналізувавши юридичну природу наявних у матеріалах справи договорів підряду № 91-3 від 03.10.2011р. та № 27 від 14.05.2012р. на підставі яких заявлені позовні вимоги, колегія суддів вважає за можливе їх об'єднати в одне провадження, оскільки дані договори укладені між позивачем та відповідачем, є ідентичними, предметом яких є заміна металоконструкцій.

Також, на підставі п. 3 ст. 83 ГПК України апелянт просить зменшити розмір неустойки (штрафу, пені) до 1,00 грн..

Відповідно до п. 3.17.4 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції" № 18 від 26.12.11 року з останніми змінами від 21.02.13 року вирішуючи, в тому числі й з власної ініціативи, питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов'язання (пункт 3 статті 83 ГПК), господарський суд повинен об'єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов'язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов'язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов'язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов'язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Крім того, ця процесуальна норма може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою права матеріального, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов'язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов'язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Відповідно до ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору (ч. 1 ст. 32 ГПК України).

При цьому, відповідачем не було подано суду жодних доказів, які б свідчили про винятковість випадку, поважність причин неналежного виконання своїх обов'язків та наявність підстав для зменшення розміру неустойки (пені). Судова колегія прийшла до висновку про відсутність правових підстав для зменшення розміру неустойки (розміру пені) у зв'язку з неподанням відповідачем жодних доказів в обґрунтування своїх тверджень.

Наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи, згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене, судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись cm. cm. 99, 101-105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Херсонської області від 09.04.2013р. по справі №923/205/13-г залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 12.06.2013 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Суддя Мирошниченко М.А.

Суддя Шевченко В.В .