Постанова

від 03.06.2013 по справі 810/2094/13-а

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

КИЇВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

03 червня 2013 року 810/2094/13-а

приміщення суду за адресою: м. Київ, бул. Лесі Українки, 26,

час прийняття постанови : 11 год. 55 хв.

Київський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Лиска І.Г.

при секретарі - Васковець М.С.

за участю представників сторін, розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом Приватного підприємства "Планета" до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022201/27 від 11 січня 2013 року

в с т а н о в и в:

Приватне підприємство "Планета" звернулось до Київського окружного адміністративного суду з позовом до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби, в якому просило (з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог) визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення №0000022201/27 від 11 січня 2013 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що з 12.12.2012 р. по 18.12.2012 р. працівниками ДПІ в Обухівському районі було проведено документальну невиїзну позапланову перевірку ПП «Планета» з питань правильності дотримання податкового законодавства з податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс».

За результатами вищевказаної перевірки ДПІ в Обухівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення №0000022201/27 від 11 січня 2013р., яким визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 162888,75 грн.

На вказане податкове повідомлення-рішення позивачем було направлено скарги до ДПС в Київській області та ДПС України, однак вказані організації залишили скаргу ПП «Планета» без задоволення, а податкове повідомлення - рішення ДПІ в Обухівському районі №0000022201/27 від 11 січня 2013р. - без змін.

Позивач вважає, що податкове повідомлення-рішення №0000022201/27 від 11 січня 2013р. є протиправним і такими, що підлягає скасуванню, а висновки контролюючого органу є безпідставними, тому звернувся з даним позовом до суду.

У судовому засіданні представник позивача Шутий О.І. підтвердив обставини, викладені у позовній заяві, уточнені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив позов задовольнити.

Представник відповідача Кіпчук А.С. у судовому засіданні позов не визнала, просила відмовити в його задоволенні з підстав, зазначених у письмових запереченнях на позов, пояснила, що позовні вимоги є безпідставними, а оскаржуване податкове повідомлення - рішення є такими, що прийняте у відповідності до вимог чинного законодавства.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, вислухавши представників сторін, суд вважає, що позов підлягає задоволенню виходячи з наступного.

Приватне підприємство «Планета» зареєстровано як юридичну особу 28.05.1998 року, що підтверджується Випискою з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців Серії ААБ №052164.

З матеріалів справи вбачається, що з 12.12.2012 року по 18.12.2012року ДПІ в Обухівському районі Київської області Державної податкової служби, на підставі п.п.20.1.4 п.20.1 ст.20, п.п.78.1.1.п. 78.1 ст.78, п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України (далі - ПК України) проведено документальну позапланову невиїзну перевірку приватного підприємства „Планета" (код ЄДРПОУ 20620147), (далі ПП «Планета») з питань правильності формування податку на додану вартість при взаємовідносинах з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» (код за ЄДРПОУ 342918011) за весь період взаємовідносин . Перевіркою встановлено порушення позивачем п.185.1 ст.185,п.188.1 ст.188, п. 198.2, п.198.3, п.198.6 ст.198, 200.1 ст.200, Податкового кодексу України від 02.12.10 №2755- VI, в результаті чого підприємством занижено податок на додану вартість на загальну суму 130 311 грн., в тому числі по періодах: вересень 2011 року на суму 10 906грн., жовтень 2011 року на суму 9 671 грн., листопад 2011 року на суму 15 924 грн., грудень 2011 року на суму 13 694 грн., січень 2012 року на суму 4 961 грн., лютий 2012 року на суму 3001 грн., березень 2012 року на суму 13 323 грн., квітень 2012 року на суму 13 338 грн., травень 2012 року на суму 18 665 грн., червень 2012 року на суму 4 959 грн., липень 2012 року на суму 10 887 грн., серпень 2012 року на суму 10982 грн.

За результатами розгляду матеріалів перевірки та заперечень до акту перевірки ДПІ в Обухівському районі прийнято податкове повідомлення-рішення форми «Р» від 11.01.2013року №0000022201/27 щодо збільшення суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість вироблених в Україні товарів у розмірі 162888,75 грн., з яких - 130311,00грн. основний платіж та штрафна санкція - 32577,75 грн.

На вказане податкове повідомлення-рішення позивачем було направлено скарги до ДПС в Київській області та ДПС України, однак вказані організації залишили скаргу ПП «Планета» без задоволення, а податкове повідомлення-рішення ДПІ в Обухівському районі №0000022201/27 від 11 січня 2013р. - без змін.

Не погодившись з вищевказаним податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суд з даним позовом, в якому просив суд визнати його протиправним та скасувати, що і є предметом даного спору.

Надаючи правової оцінки відносинам, що виникли між сторонами, застосовуючи нормативно-правові акти, чинні на час виникнення спірних правовідносин, слід зазначити наступне.

Згідно з положеннями частини першої статті 202 Цивільного кодексу України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини п'ятої статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною першою статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

Згідно з частиною першою статті 208 Господарського кодексу України, якщо господарське зобов'язання визнано недійсним як таке, що вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то за наявності наміру в обох сторін - у разі виконання зобов'язання обома сторонами - в доход держави за рішенням суду стягується все одержане ними за зобов'язанням, а у разі виконання зобов'язання однією стороною з другої сторони стягується в доход держави все одержане нею, а також все належне з неї першій стороні на відшкодування одержаного. У разі наявності наміру лише у однієї із сторін усе одержане нею повинно бути повернено другій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного стягується за рішенням суду в доход держави.

Наведену норму слід застосовувати з урахуванням того, що за змістом приписів статті 228 Цивільного кодексу України правочин, учинений з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, водночас є таким, що порушує публічний порядок, а отже, є недійсним.

Частиною третьою статті 228 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі недодержання вимоги щодо відповідності правочину інтересам держави і суспільства, його моральним засадам такий правочин може бути визнаний недійсним. Якщо визнаний судом недійсний правочин було вчинено з метою, що завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, то при наявності умислу у обох сторін - в разі виконання правочину обома сторонами - в дохід держави за рішенням суду стягується все одержане ними за угодою, а в разі виконання правочину однією стороною з іншої сторони за рішенням суду стягується в дохід держави все одержане нею і все належне - з неї першій стороні на відшкодування одержаного. При наявності умислу лише у однієї із сторін все одержане нею за правочином повинно бути повернуто іншій стороні, а одержане останньою або належне їй на відшкодування виконаного за рішенням суду стягується в дохід держави. Відповідно до частини другої статті 215 Цивільного кодексу України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

З огляду на те, що відповідач донарахував податкові зобов'язання виходячи з висновку, що взаємовідносини між ПП «Планета» та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» не спричинили реального настання юридичних наслідків та є нікчемними і у ПП «Планета» відсутнє реальне здійснення господарських операцій, судом досліджено дане питання та встановлено наступне.

Так, між Товариством з обмеженою відповідальністю «Гарант Інвест Сервіс» (Постачальник) та ПП «Планета» (Покупець) було укладено Договір поставки №163 від 21 вересня 2011 року, за предметом якого постачальник зобов'язується передати покупцю товар, а покупець зобов'язується прийняти й оплатити за поставлений товар.

ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» за перевіряємий період реалізувало ПП «Планета» товар, а саме дошки палетні різного розміру.

Також господарські взаємовідносини позивача з його контрагентом ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» підтверджуються договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Вказані документи містять всі необхідні реквізити, підписи уповноважених представників сторін та печатки підприємств, що відповідає вимогам статті 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і фіксують факт здійснення господарської операції. Наявні до договору документи дають змогу визначити, які саме товари було надано та за якою ціною.

ПП «Планета» віднесено до складу податкового кредиту за період з 01.09.2011 року по 31.08.2012 року податкові накладні на загальну суму 781869грн (ПДВ-130311грн.).

Номери, дати та суми, які містяться в податкових накладних, зазначені в Акті перевірки та не оспорюються сторонами.

З матеріалів справи встановлено, що під час перевірки позивача, відповідачем використовувалися наступні документи:

- декларація з ПДВ за період з 01.09.2011 року по 31.08.2012 року;

- первинні документи: видаткові накладні, податкові накладні по взаємовідносинам з ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» за період з 01.09.2011року по 31.08.2012 року;

-Акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 12.11.2012 року № 5164/22-521/34291801 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року ";

-інформація, що міститься в базі даних АС Аудит, АРМ Бест Звіт, АІС Реєстр платників податків, АІС Облік податків і платежів, Пошукова-довідкова система ЦБД ДПА України, Система автоматизованого співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

Підставою для висновку податкового органу про нікчемність правовідносин став Акт ДПІ у Дніпровському районі м. Києва від 12.11.2012р. №5164/22-521/34291801 «Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки Товариства з обмеженою відповідальністю «Гарант Інвест Сервіс» код за ЄДРПОУ 34291801 з питань правильності нарахування податкових зобов'язань та податкового кредиту з податку на додану вартість за період з 01.10.2009 року по 30.09.2012 року.

В акті зазначено, що ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» має стан 7 - « До ЄДР внесено запис про відсутність підтвердження відомостей. За адресою, вказаною в реєстраційних документах м.Київ, вул. Фанерна, 4 дане підприємство не знаходиться, згідно висновку від 09.11.2012р. №11- 12106 складеного ГВПМ ДПІ у Дніпровському районі м.Києва. Згідно АС «Співставлення податкових зобов'язань та податкового кредиту у розрізі контрагентів на рівні ДПА України» ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» було платником ПДВ з 21.08.2006 року (свідоцтво анульовано 24.09.2012р. і станом на даний час підприємство не є платником ПДВ).

При цьому висновок не ґрунтується на жодній доказовій базі, не має посилань на рішення суду, відсутні посилання на кримінальну справу, яка б була порушена відносно службових осіб ТОВ«Гарант Інвест Сервіс», а також відсутні посилання на висновки експертів щодо підпису службових осіб на первинних документах, які були надані ПП «Планета».

В Акт іперевірки та у запереченнях та позов відповідач зазначає, що правочини, укладені між ПП «Планета» та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» не спричиняють реального настання правових наслідків та є нікчемними.

Тобто, в результаті виконання сторонами нікчемних угод у позивача не може виникати право на податковий кредит по ПДВ.

Згідно з частиною першою статті 228 Цивільного кодексу України, правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Однак, в Акті перевірки не наведено належних доводів, також відповідачем жодними доказами не підтверджено, що правочин між позивачем та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

З матеріалів справи не вбачається, що на час укладання та виконання правочинів, контрагент позивача не був зареєстрований юридичною особою та не був платником податку на додану вартість.

Відповідачем також не надано суду доказів визнання правочинів між позивачем та контрагентом ТОВ «Гарант Інвест Сервіс», недійсними у судовому порядку.

разом з тим, в матеріалах справи відсутні і відповідачем не надані суду будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили, з приводу незаконних дій посадових осіб як позивача так і його контрагентів.

Суд виходить з того, що факт здійснення господарської діяльності між позивачем та ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» підтверджується наявними в матеріалах справи доказами, а саме, договором поставки, податковими накладними, видатковими накладними, платіжними дорученнями тощо.

Щодо правомірності формування податкового кредиту, суд виходить з наступних положень нормативно-правових актів.

Поняття платників податку на додану вартість, об'єктів, бази та ставки оподаткування, переліку неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій, поняття податкової накладної, порядок обліку, звітування, внесення та відшкодування податку на додану вартість регламентується розділом V Податкового кодексу України .

Відповідно до підпункту 14.1.181. пункту 14.1. статті 4 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно розділу V цього Кодексу.

Порядок формування податкового кредиту, підстави його виникнення та порядок визначення сум податку на додану вартість, що підлягають відшкодуванню з Державного бюджету України, встановлено статтею 198 Податкового кодексу України.

Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України, об'єктом оподаткування є операції платників податку з постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України.

Згідно з пунктом 187.1 статті 187 Податкового кодексу України, датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше:

а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку-дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку.

Згідно з пунктом 188.1 статті 188 Податкового кодексу України, база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку).

До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

Згідно з пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до пункту 198.2 статті 198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше;

дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку;

придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України передбачено, що сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При цьому, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом, а при від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (пункти 200.1, 200.2 статті 200 Податкового кодексу України).

За приписами пункту 201.1 статті 201 Податкового кодексу України, платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою податкову накладну, у якій зазначаються, зокрема, в окремих рядках місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку.

Відповідно до пункту 200.2 статті 200 Податкового кодексу України, при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

Згідно з пунктом 201.4 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Відповідно до пункту 201.6 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Органи державної податкової служби за даними реєстрів виданих та отриманих податкових накладних, наданих в електронному вигляді, повідомляють платника податку про наявність у такому реєстрі розбіжностей з даними контрагентів. При цьому платник податку протягом 10 днів після отримання такого повідомлення має право уточнити податкові зобов'язання без застосування штрафних санкцій, передбачених розділом II цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.7 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).

У разі якщо частка товарів/послуг, послуг не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів/послуг зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної фінансової політики, та враховується при визначенні загальних податкових зобов'язань.

Відповідно до пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України, право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Згідно з пунктом 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до пункту 2 статті 3 Закону України від 16.07.1999 № 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", податкова звітність ґрунтується на даних бухгалтерського обліку, що ведеться підприємством.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, що містять відомості про господарські операції та підтверджують їх здійснення.

Позивачем надано суду первинні документи, які підтверджують факт здійснення господарських операцій щодо отримання товару. При цьому, суд звертає увагу на те, що податковий орган в Акті перевірки не ставив під сумнів достовірність даних, які містять вказані первинні бухгалтерські документи, а також не зазначав про невідповідність первинних бухгалтерських документів вимогам чинного податкового законодавства, зокрема, відсутності у них обов'язкових реквізитів.

Надані представником позивача докази, у сукупності з доказами, приєднаними до матеріалів справи свідчать про дійсність господарських операцій між позивачем ТОВ «Гарант Інвест Сервіс».

Вирішуючи питання про реальність отримання товарів від ТОВ «Гарант Інвест Сервіс» з метою подальшого використання у власній господарській діяльності, суд виходить з наступного.

Відповідно до частини першої статті 3 Господарського кодексу України, під господарською діяльністю розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.

Підпункт 14.1.36 пункту 14.1 статті 4 Податкового кодексу України визначає господарську діяльність, як діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

В свою чергу факт безпосереднього зв'язку витрат з господарською діяльністю платника податків може бути встановлений з урахуванням якісних характеристик товарів, робіт або послуг, які б однозначно свідчили про призначення придбаних товарів для використання в господарській діяльності платника податків, відповідали б змісту цієї діяльності.

Документи та інші дані, що спростовують або підтверджують реальність здійснення господарської операції, яка відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції.

При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Судом встановлено, що отримані товари позивач використовував у власній господарській діяльності, що підтверджується наступними доказами, наявними в матеріалах справи, а саме: договорами №12/02-2 про надання послуг будівельних машин, механізмів та транспортних засобів від 20 лютого 2012 року, №286 купівлі-продажу необробленої деревини від 24 лютого 2012 року, Додатковою угодою до договору на постачання продукції від 10 лютого 2012 року. Податковими та видатковими накладними, рахунками-фактури та іншими документами.

З огляду на зазначене, беручи до уваги достатній і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, висновок податкового органу про нікчемність правочину, укладеного між позивачем та ТОВ "Гарант Інвест Сервіс», суд вважає безпідставним та таким, що ґрунтується виключно на припущеннях посадових осіб податкового органу.

Водночас, судом враховано при розв'язанні відповідних спорів принцип офіційного з'ясування обставин справи, передбачений частинами четвертою та п'ятою статті 11 Кодексу адміністративного судочинства України. Відповідно до вказаної норми суд вживає передбачені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи. Судом було запропоновано особам, які беруть участь у справі, подати докази або з власної ініціативи витребувати докази, яких, на думку суду, не вистачає.

При розгляді даної справи належних та допустимих доказів, які б могли свідчити про недобросовісність позивача як платника податків або про наявність обставин, що виключають обґрунтованість заявленої позивачем податкової вигоди та доказів того, що безпосередній контрагент позивача не здійснює господарську діяльність, правочини є нікчемними, відповідачем суду не надано.

Виходячи з вищевикладеного суд дійшов висновку, що відповідачем всупереч нормам чинного законодавства прийняте оскаржуване позивачем податкове повідомлення-рішення, оскільки судом встановлено правомірність формування податкового кредиту, виходячи з реальності укладеного правочину, а, отже, доводи відповідача є необґрунтованими.

У зв'язку з вищевикладеним суд дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що відповідають нормам чинного законодавства України та є підставою для скасування податкового повідомлення-рішення, а тому, адміністративний позов підлягає задоволенню.

Статтею 11 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно зі статтею 71 цього Кодексу кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім розгляду справ про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкту владних повноважень.

В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Суб'єкт владних повноважень повинен надати суду всі наявні у нього документи та матеріали, які можуть бути використані як докази у справі.

Відповідач жодних доказів на підтвердження викладених в Акті перевірки доводів не надав. Натомість позивач скористався своїм правом та надав суду всі належні та допустимі докази на підтвердження реальності господарських операцій з контрагентом.

Суд, дослідивши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, дійшов висновку, що викладені в позовній заяві доводи позивача є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Відповідно до статті 94 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа). Заяв з приводу відшкодування судових витрат позивачем суду не заявлено, у зв'язку з чим судові витрати розподілу не підлягають.

Керуючись статтями 11, 14, 70, 71, 72, 86, 94, 159-163, 167, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

п о с т а н о в и в:

Позов Приватного підприємства "Планета" до Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення №0000022201/27 від 11 січня 2013 року - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення - рішення Державної податкової інспекції у Обухівському районі Київської області Державної податкової служби №0000022201/27 від 11 січня 2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо скаргу не було подано в установлені строки. У разі подання апеляційної скарги постанова, якщо її не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Апеляційна скарга на постанову суду подається до Київського апеляційного адміністративного суду через Київський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Суддя: Лиска І.Г.

Дата виготовлення і підписання повного тексту постанови - 10 червня 2013 р.