Рішення

від 05.06.2013 по справі 15/176-10-5275

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"05" червня 2013 р.Справа № 15/176-10-5275

Господарський суд Одеської області у складі колегії суддів:

головуючого судді Петрова В.С.

суддів Цісельського О.В.

Гута С.Ф.

при секретарі Кришиневській Л.Е.

за участю представників:

від позивача - Соболь О.М., Брусков В.Я.,

від відповідача - не з'явився,

від третіх осіб:

1) ПАТ „Сведбанк" - Бойко А.В.,

2) АТ „Виголин" - не з'явився,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" до Малого приватного підприємства „Принцеса", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство „Сведбанк" та АТ „Виголин", про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р.,-

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Страхування" звернулось до господарського суду м. Києва з позовною заявою до Малого приватного підприємства „Принцеса" про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р., посилаючись на наступне.

02.04.2010 p. між Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „АХА Страхування" та Малим приватним підприємством „Принцеса" був укладений договір добровільного страхування майна підприємств i підприємців № 506-ип/10к.

Згідно з п. 1.2. договору предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням майном: товари в обороті - цукор пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 1000 тон, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8 б.

27.04.2010 р. була укладена додаткова угода до зазначеного договору страхування, згідно з умовами якої збільшено об'єм застрахованого товару до 3500 тон, та змінена територія страхування, адреса якої: м. Одеса, вул. Моторна, 8.

Як зазначає позивач, 20.05.2010 p. AT „СК „АХА Страхування" отримало повідомлення AT „Сведбанк" (вигодонабувача за договором страхування) про подію, що має ознаки страхового випадку, а саме: зникнення цукру-піску (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тонн, яке сталося за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8. При цьому, за ствердженнями позивача, на момент подання цього позову представники страхувальника з приводу зникнення майна з території страхування до страховика не зверталися.

Так, позивач вказує, що в процесі аналізу наданих AT „Сведбанк" документів та відомостей отриманих AT „СК „АХА Страхування" під час перевірки достовірності факту зникнення майна виявилися докази наявності обставин, встановлених ст.ст. 203, 230, 234 ЦК України, які, на думку позивача, є підставами для визнання договору страхування недійсним у судовому порядку з огляду на наступне.

При підписанні договору страхування його сторонами (відповідачем та позивачем), за взаємною згодою було погоджено, що предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням майном: товари в обороті - цукор пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 1000 тон (надалі майно та/або застрахований об'єкт), що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8 б.

Згідно з додатковою угодою від 27.04.2010 р. до договору страхування страхувальник визнав наявність своїх законних майнових прав на товар в обороті в кількості 3 500 тон, який знаходився на території страхування: м. Одеса, вул. Моторна, 8.

Таким чином, позивач вважає, що відповідач, підписавши договір страхування та додаткову угоду до нього, надав позивачу інформацію щодо наявності майнових прав на цукор - пісок у кількості 1000 тон станом на 02.04.2010 р., та у кількості - 3500 тон станом на момент укладення додаткової угоди, тобто на 27.04.2010 р. та гарантував здіснення складського обліку на території страхування.

Проте, після укладення договору страхування у зв'язку з виявленням відсутності цукру-піску на території страхування вигодонабувачем - АТ „Сведбанк" (публічне) було надано перелік документів, відповідно до якого страхувальник як на момент укладення договору страхування від 02.04.2010 р., так і на момент укладення додаткової угоди не мав у власності цукор-пісок у кількості, зазначеній у договорі страхування, та не здійснював складського обліку цукру-піску на територіях страхування.

При цьому позивач вказує, що відповідно до п. 6.4.2 договору страхування страхувальник зобов'язаний при укладенні договору надати страховику інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та в період дії договору негайно повідомляти страховика про зміни обставин, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику. Аналогічні положення містяться в п. 2 ч. 1 ст. 989 Цивільного кодексу України та п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України „Про страхування".

Однак, на момент укладення договору страхування від 02.04.2010 р. та додаткової угоди до договору страхування від 27.04.2010 р. відповідач не здійснював функцій складського обліку на територіях страхування та під час підписання договору страхування надав позивачу неправдиву інформацію щодо ведення складського обліку на території страхування та замовчав інформацію щодо відсутності такого обліку та відсутності товару у кількості, зазначеній в спірному договорі страхування на території страхування. Так, вказані обставини є підставою для визнання спірного договору недійсним згідно ст. 230 ЦК України, оскільки за умови поінформованості позивача про вказані факти на момент укладення договору відповідач відмовився б від укладення договору.

Крім того, позивач вказує, що додатково були встановлені інші обставини, що підтверджують невідповідність інформації, наданої відповідачем про предмет страхування i умови його зберігання та укладення договору страхування без наміру настання реальних правових наслідків, які передбачені законодавством для зобов'язань страхування.

Зокрема, позивач зазначає, що після надходження повідомлення AT „Сведбанк" (публічне) про відсутність товару на території страхування страхувальник не виконав жодних обов'язків за договором страхування та не здійснив будь-яких дій щодо реалізації своїх прав та виконання обов'язків.

До того ж, в обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідно до п. 1.3. спірного договору страхування майно є предметом застави в забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 02.04.2010 р., укладеним між Публічним акціонерним товариством „Сведбанк" та Малим приватним підприємством „Принцеса". Цільове призначення кредитної лінії відповідно до п. 1.5. зазначеного кредитного договору: рефінансування заборгованості позичальника за кредитного лінією, наданою в поповнення обігових коштів, перед банком за кредитним договором № 852 К-Н від 16.10.2008 р.

Так, кошти в рахунок кредитної лінії надавалися виключно за умовою наявності предмету застави (товару) в обороті на складі компанії Vigolin LTD i дотримання позичальником необхідного коефіцієнту покриття, укладення та набрання чинності трьохстороннього договору відповідального зберігання предмету застави між банком, позичальником та компанією Vigolin LTD, укладення та набуття договору страхування предмету застави, зазначеного в п. 4.1.4 вказаного договору, зокрема цукру-піску в кількості не менше 1000 тон, що належить позичальнику в термін до 03.04.2010 р. включно, цукру-піску в кількості 2500 тон, що належить позичальнику в термін до 15.04.2010 р. включно, а також за умовою укладення договору фінансової поруки з громадянкою Колеошкіною Т.О (колишнім директором Малого приватного підприємства „Принцеса");

Однак, за ствердженнями позивача МПП „Принцеса" умови кредитного договору не виконувалися з моменту його укладення.

Таким чином, враховуючи невиконання умов договору страхування, умов кредитного договору, факт звернення виключно вигодонабувача про зникнення майна, договір страхування та додаткова угода до нього, на думку позивача, укладалися з боку відповідача не з метою настання наслідків щодо відшкодування збитків внаслідок страхових випадків, а з метою погашення прострочених зобов'язань за кредитними договором.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.12.2010 р. № 06-5-57/1258 позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" до Малого приватного підприємства „Принцеса" про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р. передано за підсудністю до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2010 р. позовну заяву Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 15/176-10-5275 та справу призначено до розгляду в засіданні суду.

31.01.2011 р. до господарського суду Одеської області надійшов запит господарського суду м. Києва на вказану справу у зв'язку з надходженням апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "АХА Страхування" на ухвалу господарського суду м. Києва від 03.12.2010 р. № 06-5-57/1258.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2011 р. провадження у справі № 15/176-10-5275 було зупинено до розгляду судом апеляційної скарги Приватного акціонерного товариства "АХА Страхування" на ухвалу господарського суду м. Києва № 06-5-57/1258 від 03.12.2010 р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2011 р. ухвалу господарського суду м. Києва від 03.12.2010 р. № 06-5-57/1258 залишено без змін, а матеріали справи № 15/176-10-5275 повернуті до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2011 р. провадження у справі № 15/176-10-5275 поновлено та справу призначено до розгляду в засіданні суду. Також вказаною ухвалою суду було залучено до участі у справі № 15/176-10-5275 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство „Сведбанк".

В ході розгляду справи Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Страхування" подало до господарського суду Одеської області змінену позовну заяву (а.с. 120-127 т. 3), згідно якої позивач змінив підстави позову з посиланням на положення ст. 229 Цивільного кодексу України. Так, позивач вказав, що на момент укладення спірного договору страхування та додаткової угоди до нього відповідач свідомо ввів в оману представника позивача щодо здійснення складського обліку товару, оскільки йому було достеменно відомо про неукладеність правочинів, які підтверджують ведення складського обліку на територіях страхування. В свою чергу позивач вважає, що вказана обставина відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору страхування недійсним. При цьому, за ствердженнями позивача, доказами відсутності права власності на застрахований товар на момент страхування є копії договорів купівлі-продажу та платіжні доручення, які були надані позивачеві АТ "Сведбанк" як додатки до кредитного договору та підтверджують придбання і оплату товару у лише кількості 1870 тон, при цьому додаткова угода до договору страхування укладена 27.04.2010 р., а останній правочин щодо купівлі цукру укладена 25.03.2009 р.

Враховуючи зазначене, позивач стверджує, що на момент укладення договору страхування та додаткової угоди відповідач навмисно ввів в оману представників позивача щодо наявності права власності на товар у кількості 3500 тон тобто, щодо предмету страхування, який є істотною умовою договору страхування.

Відповідно до ст. 230 Цивільного кодексу України вказані обставини, на думку позивача, є підставами для визнання договору недійсним оскільки за умови поінформованості позивача про дані факти на момент укладення договору він відмовився б від укладення договору, так як:

1) відсутність складського обліку та охорони товару є обставиною, що суттєво збільшує ризик настання страхового ризику за договором страхування, та за даних обставин ризик вже немає ознак ймовірності та випадковості настання як передбачено статтею 8 Закону України "Про страхування", а, навпаки є незворотнім.

2) за умови надходження до страховика повідомлень про події, які мають ознаки страхових випадків, зазначене унеможливлює як встановлення перебування товару в обігу на території страхування на день випадку так і визначення розміру реального збитку спричиненого страхувальнику, тобто встановлення самого факту настання збитків внаслідок ризиків передбачених умовами договору. За таких обставин, є неможливим виконання основної мети страхування - відшкодування прямих збитків завданих внаслідок події, що встановлено ст. 9 Закону України про страхування.

Крім того, позивач вказує, що, укладаючи договір страхування, він припустився добросовісної помилки щодо особи страхувальника та способу виконання обов'язків за договором відповідального зберігання.

Так, після повідомлення про зникнення цукру страховиком було встановлено, що на момент укладення договору, а саме 28.12.2009 р. старшим слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області Сягровець С.М. було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб МПП „Принцеса" за фактом внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, що спричинили тяжкі наслідки и надання недостовірної інформації з метою незаконного отримання кредиту за ознаками злочину, передбаченого ч. 2. ст. 222. ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Не перевіривши вказану інформацію позивач допустив добросовісну помилку відносно суттєвих обставин для укладення договору страхування, у протилежному випадку, володіючи вказаною інформацією, страховик не вступив би у відносини страхування з даною юридичною особою.

Також позивач наголошує, що з боку страховика при укладенні договору мала місце помилка щодо порядку можливого виконання договору відповідального зберігання, оскільки страховик свідомо припускав, що контроль за збереженням предмету застави та здійснення складського обліку буде здійснювати уповноваженою зберігачем особою та звітність уповноваженої особи не повинна обмежуватись електронними звітами щодо наявності предмету застави на території страхування, а передбачає здійснення оглядів безпосередньо банком та письмові звіти зберігача про стан збереження товару в обороті, що передбачено діючим законодавством, внутрішніми документами третьої особи та звичаями ділового обороту в Україні.

В свою чергу, враховуючи вказані обставини, позивач з посиланням на ст.ст. 203, 215, 229, 230, 234 ЦК України вказує, що є підстави для визнання недійсним договору страхування у судовому порядку.

Разом з тим 05.05.2011 р. Приватним акціонерним товариством „Страхова компанія „АХА Страхування" було подано до господарського суду Одеської області клопотання про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин" (а.с. 85-87 т. 6). В обґрунтування клопотання позивач послався на те, що 02.04.2010 р. між АТ „Виголин" (юридична особа по законодавству Естонії) в особі голови правління Віктора Голінського, МПП „Принцеса" в особі Лубенського Юрія Андрійовича та АТ „Сведбанк" в особі Дубея Володимира Володимировича був укладений договір відповідального зберігання заставного майна за № 1. Так, умовами зазначеного договору відповідального зберігання передбачені наступні обов'язки АТ „Виголин" як зберігача.

- при оформленні документів, що підтверджують наявність товару на зберіганні у зберігача протягом одного робочого дня направляти заставодержателю посвідченні зберігачем копії таких документів;

- представляти щоденні оперативні звіти про стан та кількість заставленого товару. За вимогою заставодержателя протягом одного робочого дня направляти заставодержателю інформацію в письмовому вигляді про наявність, асортимент, характеристиках та місцезнаходження товару;

- розпоряджатися товаром (включаючи розпорядження шляхом оформлення документації) та здійснювати будь-які фактичні дії у відношенні товару, а також оформляти документ, що підтверджують наявність товару на зберіганні (транспортуванні) у зберігача згідно додатком до даного договору;

- обліковувати товар таким чином, щоб на будь-якій стадії його зберігання (транспортування) він міг бути індивідуалізований та відокремлений від аналогічного товару, що належить третім особам, без збитку для таких третіх осіб;

- проводити роботи по прийманню товару з обов'язковою присутністю представників клієнта, по розміщенню та складуванню товару та по зберіганню товару;

- створити необхідні умови для збереження товару;

- забезпечити охорону приміщення складу та дотримуватися належного пропускного режиму;

- забезпечити безперешкодний доступ представників клієнта та заставодержателя в приміщення (на територію) де зберігається товар с метою перевірки збереження товару, що знаходиться на відповідальному зберіганні, при проведенні перевірок заставодержателєм наявності товару та підписувати акти проведених перевірок, складені заставодержателєм при відповідності таких актів фактичним обставинам.

Крім того, позивач вказав, що пунктом 3.1.8.2 договору відповідального зберігання передбачений обов'язок зберігача нести повну матеріальну відповідальність перед банком та клієнтом за збереження переданого на зберігання товару протягом всього строку дії. Товар передається клієнтом на збереження зберігачу на підставі акту-прийому передачі товару і накладної. В підтвердження передачі клієнтом товару на відповідальне зберігання, зберігач зобов'язаний видати клієнту складську квитанцію, підписану уповноваженим представником зберігача та скріплену печаткою.

Таким чином позивач зазначав, що у разі подальшого визнання судом спірного договору страхування недійсним та підтвердження висновків позивача щодо відсутності ведення складського обліку на територіях страхування, відповідач та третя особа матимуть право вимоги до зберігача в частині відшкодування збитків, пов'язаних, з неналежним веденням складського обліку товару в обороті.

До того ж, на думку позивача, обставини, встановлені по даній справі, у разі задоволення позовних вимог, можуть бути підставою і для визнання недійсним договору відповідального зберігання від 02.04.2010 р. між АТ „Виголин", МПП „Принцеса" та АТ „Сведбанк".

В засіданні суду 05.05.2011 р. представники третьої особи клопотання Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" про залучення до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин" підтримали.

Враховуючи те, що рішення суду по даній справі може вплинути на права або обов'язки АТ „Виголин" щодо відповідача, ухвалою господарського суду Одеської області від 05.05.2011 р. залучено до участі у справі № 15/176-10-5275 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин" (Естонія).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 05.05.2011 р. справу № 15/176-10-5275 призначено до колегіального розгляду у складі трьох суддів.

В порядку ст. 2-1 ГПК України згідно з автоматизованим розподілом справ визначено наступний склад колегії: головуючий суддя - Петров В.С., судді - Цісельський О.В. та Меденцев П.А.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 11.05.2011 р. справу № 15/176-10-5275 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді - Петрова В.С., суддів - Цісельського О.В. і Меденцева П.А та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 12.12.2011 р. Також вказаною ухвалою суду провадження у справі № 15/176-10-5275 зупинено на строк до 12.12.2011 р. відповідно до положень ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України з огляду на те, що третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин" є суб'єктом господарювання іноземної держави, місцезнаходженням якого є м. Таллін (Естонія).

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2011 р. провадження у справі № 15/176-140-5275 поновлено.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.12.2011 р. провадження у справі № 15/176-10-5275 було зупинено, при цьому розгляд справи відкладено на 06.06.2012 р.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2012 р. провадження у справі № 15/176-140-5275 поновлено.

Проте, у зв'язку з неявкою в засідання суду 06.06.2012 р. представників відповідача та третьої особи - АТ „Виголин" ухвалою господарського суду Одеської області від 06.06.2012 р. розгляд справи № 15/176-140-5275 відкладено на 03.12.2012 р. Також вказаною ухвалою суду провадження у справі № 15/176-10-5275 зупинено на строк до 03.12.2012 р. відповідно до положень ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку зі зверненням господарського суду із судовим дорученням до компетентного суду Республіки Естонія з метою повідомлення про розгляд справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин", що є суб'єктом господарювання Республіки Естонія.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2012 р. провадження у справі № 15/176-140-5275 поновлено.

Проте, у зв'язку з неявкою в засідання суду 03.12.2012 р. представників відповідача та третьої особи - АТ „Виголин" ухвалою господарського суду Одеської області від 03.12.2012 р. розгляд справи № 15/176-140-5275 відкладено на 05.06.2013 р. Також вказаною ухвалою суду провадження у справі № 15/176-10-5275 зупинено на строк до 05.06.2013 р. відповідно до положень ч. 1 ст. 79 Господарського процесуального кодексу України у зв'язку зі зверненням господарського суду із судовим дорученням до компетентного суду Республіки Естонія з метою повідомлення про розгляд справи третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - АТ „Виголин", що є суб'єктом господарювання Республіки Естонія.

29.04.2013 р. від Головного управління юстиції в Одеській області надійшло повідомлення від 23.04.2013 р. № 11-ін-18/13 (а.с. 155 т. 8) про виконання доручення господарського суду Одеської області про вручення судових документів представнику АТ „Виголин" з підтвердженням про вручення документів.

Розпорядженням голови суду від 05.06.2013 р. у зв'язку з перебуванням судді Меденцева П.А. у відпустці з 05.06.2013 р. справу № 15/176-10-5275 передано на розгляд колегії суддів у наступному складі: головуючий суддя - Петров В.С., судді - Цісельський О.В. та Гут С.Ф.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 05.06.2013 р. справу № 15/176-10-5275 прийнято до провадження колегією суддів господарського суду Одеської області у складі: головуючого судді - Петрова В.С., суддів - Цісельського О.В. і Гута С.Ф., провадження у справі поновлено та справу призначено до розгляду в засіданні суду на 05.06.2013 р.

Позивач під час розгляду справи позовні вимоги підтримав повністю, обґрунтування яких додатково викладено в письмових поясненнях (а.с. 89-95 т. 6) та додаткових поясненнях по справі (а.с. 4-9 т. 9).

При цьому в ході розгляду справи позивачем було подано до господарського суду Одеської області клопотання про призначення по справі судової економічної (бухгалтерської) експертизи (а.с. 20-21 т. 7) з метою з'ясування питань, що стосуються знаходження товару цукру-піску у власності відповідача у кількості 3500 тон та визначення кількості цукру-піску, який знаходиться у власності, а також визначення кількості цукру-піску, що знаходився на складі відповідача станом на 02.04.2010 р. та 27.04.2010 р.

Вказане клопотання позивача було розглянуто судом під час розгляду справи у судовому засіданні 06.06.2012 р., за результатами якого суд, порадившись на місці, ухвалив відмовити в задоволенні клопотання про призначення по справі судової економічної експертизи з огляду на таке.

Так, господарський суд призначає судову експертизу для роз'яснення питань, що виникають при вирішенні господарського спору і потребують спеціальних знань (ст. 41 ГПК України).

Згідно з п. 2 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України "Про деякі питання призначення судових експертиз" від 23.03.2012 р. № 4 „Про деякі питання практики призначення судової експертизи" судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування. Аналогічні положення викладені в пункті 1 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання призначення судових експертиз" від 27.11.2006 р. N 01-8/2651.

До того ж, як зазначається у п. 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України N 8 "Про судову експертизу в кримінальних і цивільних справах" від 30.05.1997 року, неприпустимо призначати судову експертизу у випадках, коли з'ясування певних обставин не потребує спеціальних знань, також неприпустимим є порушення перед експертом правових питань, вирішення яких віднесено законом до компетенції суду.

Між тим, предметом спору є визнання недійсним договору страхування № 506-ип/10к від 02.04.2010 р. При цьому в обґрунтування позовних вимог позивач вказує, зокрема, на те, що при його укладенні позивач припустився добросовісної помилки щодо особи страхувальника та способу виконання обов'язків за договором відповідального зберігання, тобто договір укладено під впливом помилки. В свою чергу у такому випадку висновок судової економічної експертизи не може служити належним доказом у даній справі щодо підтвердження факту укладення договору під впливом помилки, тим більш запропоновані заявником питання для експертизи не встановлюватимуть фактичні дані, що входять до предмета доказування у даній справі. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для призначення у даній справі економічної експертизи. У зв'язку з цим подані позивачем 03.12.2012 р. уточнення до вказаного вище клопотання про призначення судової економічної (бухгалтерської) експертизи (а.с. 114-115 т. 8) були залишені судом без розгляду.

Відповідач відзив на позов не надав, також представник відповідача у судові засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи відповідач повідомлявся судом належним чином за юридичною адресою, зазначеною в позовній заяві та договорі, а також в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців. Проте згідно поштових повідомлень, що містяться в матеріалах справи, надіслана судом поштова кореспонденція разом з ухвалами суду повернута у зв'язку з відсутністю організації за вказаною адресою.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007 № 01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи. Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006 р. № 01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ № 18 від 26.12.2011 р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

З огляду на вищенаведене, суд зазначає, що відповідач вважається належним чином повідомлений про дату, час та місце розгляду справи.

Третя особа - АТ „Сведбанк" проти позову заперечує з підстав, зазначених у письмових поясненнях по суті позову (а.с. 40-57 т. 7).

Третя особа - АТ „Виголин" пояснення по суті спору не надало, також представник третьої особи у судове засідання не з'явився, хоча про дату, час та місце розгляду справи Товариство повідомлено судом належним чином, про що зазначено вище. До того ж представник АТ „Виголин" був ознайомлений з матеріалами справи, про що міститься його власноручний підпис на клопотанні про ознайомлення з матеріалами справи від 22.04.2013 р. (а.с. 151 т. 8).

Заслухавши пояснення представників позивача та третьої особи, розглянувши та дослідивши всі письмові докази, які містяться в матеріалах справи, господарський суд дійшов наступних висновків.

02.04.2010 р. між Публічним акціонерним товариством "Сведбанк" (банк) та Малим приватним підприємством "Принцеса" (позичальник) було укладено кредитний договір № 6К Н, відповідно до умов якого банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з розміром ліміту на дату підписання кредитного договору - 18134444,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені кредитним договором. Строк користування кредитною лінією: з 02.04.2010 р. по 04.12.2010 р. включно з урахуванням графіку зміни розміру ліміту кредитної лінії. Цільовим призначенням кредиту є рефінансування заборгованості позичальника за кредитною лінією, наданою на поповнення обігових коштів, перед банком за кредитним договором № 852 К-Н від 06.10.2008 р. (п. 1.5).

В забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором №852К Н від 06.10.2008 р., 02.04.2010 р., між банком та позичальником було укладено договір застави, до якого в подальшому були внесені зміни згідно договору про внесення змін № 1 від 27.04.2010 р. Відповідно до п. 4 договору застави на забезпечення виконання заставодавцем основного зобов'язання заставодавець передає в заставу належні йому на праві власності (на підтвердження чого заставодавець надає витяг з балансу станом на 21.04.2010 р.) товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон (надалі - предмет застави). Місцезнаходженням предмету застави згідно з договором застави було визначено: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8б.

Також 02.04.2010 р. між МПП "Принцеса" (страхувальником) та АТ "СК "АХА Страхування" (страховиком) було укладено договір добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к, предметом якого відповідно до п. 1.2 є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 1000,000тон, яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8 б (територія страхування).

Згідно з п.1.3 договору страхування майно є предметом застави згідно договору застави №б/н від 02.04.2010 р., який є забезпеченням виконання зобов'язань страхувальника перед позивачем, який є вигодонабувачем згідно цього договору, в частині заборгованості по кредиту, виданому страхувальнику згідно кредитного договору № 6 К-Н від 02.04.2010р.

Відповідно до п. 2.1 договору страхування загальна страхова сума за договором дорівнює 5 587 500,00 грн.

Згідно з п. 2.2 договору страхування за цим договором встановлюється безумовна франшиза по кожному та будь-якому окремому страховому випадку в розмірі 55 875,00 грн., що складає 1% від страхової суми, вказаної в п. 2.1 договору.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2 договору страхування страховий тариф за договором складає 0,19% від страхової суми. Загальний страховий платіж за цим договором дорівнює 10616,25 грн.

Згідно із п. 5.1 договору страхування договір набуває чинності з моменту надходження першого страхового платежу, вказаного в п. 4.3 договору, на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години 01.04.2011 р.

27.04.2010 р. сторонами укладено додаткову угоду № 1 до договору страхування, згідно з якою пункти 1.2, 2.1, 2.2 договору викладено у новій редакції, зокрема:

"1.2. Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та повязані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500,00 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8 (територія страхування), згідно з договором відповідального зберігання № 1 від 02.04.2010 р., укладеного між АТ "Віголін", юридична особа згідно законодавства Естонії, та страхувальником.";

"2.1. Загальна страхова сума за договором дорівнює 19395833,33 грн.".

Пунктом 3.1 договору страхування визначено, що страховими випадками за цим договором визнаються втрата (загибель) або ушкодження майна в результаті пожежі, вибуху, удару блискавки, падіння пілотованих літальних об'єктів або їхніх частин, стихійних лих, дії води, стороннього впливу, протиправних дій третіх осіб.

Згідно із п. 3.1.8 договору страхування протиправними діями третіх осіб визнається зникнення, знищення або пошкодження застрахованого майна в результаті виключно таких дій, вчинених з проникненням у приміщення чи інше сховище: крадіжки зі зломом, відкритого викрадення майна (грабежу), нападу з метою заволодіння майном, поєднаного з насильством (розбій), а також умисного знищення або пошкодження майна, вчиненого шляхом підпалу або іншим способом.

Положеннями п. 6.1 договору страхування встановлено, що страховик має право перевіряти стан майна на відповідність умовам, зазначеним у заяві на страхування або на відповідність іншим чином наданої страхувальником інформації (п.6.1.1); перевіряти виконання страхувальником (вигодонабувачем) вимог правил і договору (п.6.1.2.); направляти запити в органи міліції, пожежної охорони та інші спеціалізовані органи, в компетенцію яких входить ліквідація наслідків подій, передбачених розділом 3 даного договору, та розслідування причин їх виникнення з питань, пов'язаних з розслідуванням причин настання страхового випадку і визначенням розміру заподіяного збитку (п.6.1.3.); брати участь у зберіганні і рятуванні майна, а також давати інструкції, спрямовані на зменшення збитку, виконання яких є обов'язковим для страхування (вигодонабувача); зробити огляд ушкодженого майна провести власне розслідування для з'ясування причин та розміру збитку (п.6.1.4.); вимагати від вигодонабувача виконання обов'язків за договором, включаючи обов'язки, що лежать на страхувальникові, але не виконані ним при пред'явленні вигодо набувачем вимоги про виплату страхового відшкодування (п.6.1.5.); висунути (у межах фактичної виплаченої суми страхового відшкодування) позов до осіб, винних у страховому випадку, з метою отримання від них компенсації за заподіяні збитки (п.6.1.6.); відмовити у виплаті страхового відшкодування згідно з чинним законодавством України за умовами договору (п.6.1.7.).

Згідно із п. 6.2 договору страхування страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування (п. 6.2.2); при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та строки передбачені розділом 7 договору (п. 6.2.3).

Відповідно до п. 6.3.2 договору страхування страхувальник має право при настанні страхового випадку отримати страхове відшкодування в порядку та в строк, передбачений договором.

Згідно з п. 6.4 договору страхування страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі в розмірі і строки, передбачені розділом 4 договору (п. 6.4.1); при укладенні договору надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику (п.6.4.2).

Положеннями п. 6.4.5 договору страхування погоджено, що при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний: 1)негайно повідомити компетентні органи; 2) негайно у будь-який спосіб повідомити страховика та протягом двох днів після настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, надати страховику письмове повідомлення про таку подію. Так само як на страхувальнику, обов'язок негайного повідомлення про настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, лежить і на вигодонабувачеві; якщо з поважних причин страхувальник не мав змоги надати повідомлення у вказаний строк, цей строк може бути збільшений за згодою страховика; 3) вжити всіх доступних та доцільних заходів для врятування майна, виконати всі інструкції, отримані від страховика; 4) забезпечити збереження стану предметів, які можуть служити речовими доказами причин настання події, яка має ознаки страхового випадку; 5)письмово повідомити страховика про початок проведення ремонтних або інших робіт (дій), які пов'язані з змінами фактичного стану пошкодженого майна на місці події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок; 6) забезпечити страховику можливість огляду місця події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок та самостійної попередньої оцінки понесеного збитку; 7) забезпечити представнику страховика можливість огляду ушкодженого майна для з'ясовування причин, розмірів збитку; 8) надати всі необхідні документи згідно з п. 7.1. договору; 9) сповістити страховика про всі випадки одержання компенсацій, повернення або відновлення третіми особами ушкодженого або знищеного майна; 10) надати всі документи, необхідні страховику для висунення позову до осіб, винних у настанні страхового випадку (якщо такі є); 11) негайно повідомити страховику місцезнаходження втраченого майна, якщо воно знайдене.

Відповідно до п. 7.1 договору страхування для отримання страхового відшкодування страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний надати страховику такі документи: 7.1.1. повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку; 7.1.2. заяву на виплату страхового відшкодування; 7.1.3. документи, що підтверджують наявність права власності або іншого майнового інтересу щодо пошкодженого, знищеного або викраденого майна на момент настання страхового випадку; 7.1.4. перелік пошкодженого, знищеного або викраденого майна із зазначенням дійсної вартості безпосередньо перед настанням страхового випадку; 7.1.5. відповідні бухгалтерські документи (виписки з інвентарних книг, рахунки і накладні, виписки з книг складського обліку і т.ін.); 7.1.6. документи, що підтверджують розмір необхідних витрат на ремонт або відновлення пошкодженого майна; 7.1.7. документи, видані компетентними органами, які підтверджують настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок. Наявність протиправних дій підтверджується постановою компетентного органу, що проводить дізнання або досудове слідство, про порушення кримінальної справи за ознакою скоєння відповідного злочину; 7.1.8. довідку вигодонабувача про наявність заборгованості страхувальника за кредитним договором; 7.1.9. лист вигодонабувача про особу, якій належить виплатити страхове відшкодування (страхувальник або вигодонабувач); 7.1.10. інші документи або відомості (за вимогою страховика), які необхідні для з'ясування обставин настання страхового випадку та визначення розміру збитку.

Згідно п. 7.2 договору страхування страхове відшкодування виплачується страхувальнику (вигодонабувачу) тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитків. Страхувальник зобов'язаний надати страховику усі необхідні документи, що підтверджують причини та розмір збитків, перелік яких наведено в п. 7.1. договору. Ненадання таких документів дає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування як в цілому, так і в частині збитку, не підтвердженій такими документами.

Пунктом 7.4 договору страхування встановлено, що рішення про виплату страхового відшкодування оформлюється страховим актом. Страховик повинен скласти страховий акт протягом десяти робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та документів згідно з розділом п.7.1 договору. Вказаний строк може збільшуватися у відповідності з умовами п. 7.17. договору.

За змістом п. 7.5 договору страхування якщо випадок визнано страховим, страхове відшкодування виплачується протягом 10-ти робочих днів з дня підписання страхового акта, якщо зі страхувальником (вигодонабувачем) не узгоджено інший строк виплати.

Відповідно до п.11.1.1 договору страхування страхувальник зобов'язаний вести облік товарів, що зберігаються на території страхування. При настанні страхового випадку страховику повинні бути надані відповідні дані обліку про наявність товарів на території страхування із зазначенням в облікових документах дати вилучення товарів або розміщення їх на схов, найменування, кількості і вартості товарів. Дані обліку товарів є основою для визначення суми страхового відшкодування. Сума страхового відшкодування розраховується, виходячи із кількості та дійсної вартості товарів, що знаходяться в межах території страхування на момент настання страхового випадку.

Крім того, 02.04.2010 р. між АТ „Виголин" (юридична особа по законодавству Естонії) в особі голови правління Віктора Голінського, МПП „Принцеса" в особі Лубенського Юрія Андрійовича та АТ „Сведбанк" в особі Дубея Володимира Володимировича був укладений договір відповідального зберігання заставного майна за № 1. Так, умовами зазначеного договору відповідального зберігання передбачені наступні обов'язки АТ „Виголин" як зберігача.

- при оформленні документів, що підтверджують наявність товару на зберіганні у зберігача протягом одного робочого дня направляти заставодержателю посвідченні зберігачем копії таких документів;

- представляти щоденні оперативні звіти про стан та кількість заставленого товару. За вимогою заставодержателя протягом одного робочого дня направляти заставодержателю інформацію в письмовому вигляді про наявність, асортимент, характеристиках та місцезнаходження товару;

- розпоряджатися товаром (включаючи розпорядження шляхом оформлення документації) та здійснювати будь-які фактичні дії у відношенні товару, а також оформляти документ, що підтверджують наявність товару на зберіганні (транспортуванні) у зберігача згідно додатком до даного договору;

- обліковувати товар таким чином, щоб на будь-якій стадії його зберігання (транспортування) він міг бути індивідуалізований та відокремлений від аналогічного товару , що належить третім особам, без збитку для таких третіх осіб;

- проводити роботи по прийманню товару з обов'язковою присутністю представників клієнта, по розміщенню та складуванню товару та по зберіганню товару;

- створити необхідні умови для збереження товару;

- забезпечити охорону приміщення складу та дотримуватися належного пропускного режиму;

- забезпечити безперешкодний доступ представників клієнта та заставодержателя в приміщення (на територію) де зберігається товар с метою перевірки збереження товару, що знаходиться на відповідальному зберіганні, при проведенні перевірок заставодержателєм наявності товару та підписувати акти проведених перевірок, складені заставодержателєм при відповідності таких актів фактичним обставинам.

Так, пунктом 3.1.8.2 договору відповідального зберігання передбачений обов'язок зберігача нести повну матеріальну відповідальність перед банком та клієнтом за збереження переданого на зберігання товару протягом всього строку дії. Товар передається клієнтом на збереження зберігачу на підставі акту-прийому передачі товару і накладної. В підтвердження передачі клієнтом товару на відповідальне зберігання, зберігач зобов'язаний видати клієнту складську квитанцію, підписану уповноваженим представником зберігача та скріплену печаткою.

20.05.2010 р. голова правління АТ "Виголин" В. Голинський електронним листом повідомив АТ „Сведбанк" про викрадення майна зі складу по вул. Моторній, 8 у м. Одесі.

Також 20.05.2010 р. позивачем було отримано повідомлення АТ „Сведбанк" (за вих. № 3316), яке є вигодонабувачем за договором страхування, про подію, що має ознаки страхового випадку, а саме: зникнення цукру-піску (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тонн, яке сталося за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8.

В подальшому Публічне акціонерне товариство „Сведбанк" було подано до господарського суду міста Києва з позовом про стягнення з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" 19445738,81 грн. страхового відшкодування та пені за договором добровільного страхування майна підприємств та підприємців №506-ип/10к від 02.04.2010 р. Позовні вимоги банком вмотивовані тим, що ПрАТ „Страхова компанія „АХА Страхування" безпідставно та незаконно відмовлено банку у виплаті страхового відшкодування, чим порушено умови договору добровільного страхування майна підприємств та підприємців №506-ип/10к від 02.04.2010 р.

Рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. у справі № 4/190-20/163, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2011р., позовні вимоги ПАТ „Сведбанк" задоволено частково, стягнуто з Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" на користь Публічного акціонерного товариства „Сведбанк" 19201875,00 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна підприємств та підприємців №506-ип/10к від 02.04.2010 р., а також судові витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Так, у даній справі позивач просить визнати недійсним вищевказаний договір добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р., укладений між позивачам та відповідачем, вигодонабувачем за яким є Банк. При цьому відповідно до зміненої позовної заяви позивач обґрунтовує свої вимоги тим, що під час укладення договору страхування відповідач ввів позивача в оману щодо ведення складського обліку та щодо наявності у відповідача майнових інтересів на майно, тобто що договір страхування укладено позивачем під впливом обману. Також, на думку позивача, договір страхування укладений відповідачем без наміру настання реальних правових наслідків, які передбачені законодавством для зобов'язань страхування, тобто що договір страхування є фіктивним. Крім того, позивач стверджує, що, укладаючи договір страхування позивач припустився добросовісної помилки щодо особи страхувальника та способу виконання обов'язків за договором відповідального зберігання, тобто що договір укладено під впливом помилки, про що свідчать наступні обставини:

- як на момент укладення договору страхування, так і на момент укладення додаткової угоди страхувальник не здійснював складського обліку цукру-піску на територіях страхування;

- страхувальник в порушення п.6.4.2. договору страхування не надав страховій компанії інформацію щодо всіх обставин, які мають істотне значення для справи: складські розписки, акти прийому-передачі, що є додатками до договору зберігання, складені за участю представників зберігача без підтвердження відповідних повноважень та без заповнення обов'язкових реквізитів та без підпису та печатки відповідача та інших сторін даних правочинів (складська розписка від 19.04.2010 р. та від 02.04.2010 р. не засвідчені підписами представників сторін), що свідчить про неукладеність правочинів;

- на момент укладання договору страхування відповідачем не вівся самостійний складський облік на територіях страхування та не здійснювався контроль за його веденням іншими особами;

- доказом відсутності складського обліку на території страхування є договір відповідального зберігання, згідно з текстом якого зберігач здійснював функції відповідального зберігання лише за адресою вул. Моторна, 8 б;

- під час підписання договору страхування відповідач надав позивачу неправдиву інформацію щодо ведення складського обліку на території страхування та замовчав інформацію щодо відсутності такого обліку та відсутності товару у кількості, зазначеній у договорі, на території страхування;

- відповідач не мав майнових інтересів, пов'язаних володінням, користування і розпорядженням майном (цукром) на момент укладення договору страхування і додаткової угоди, оскільки не мав тієї кількості предмету страхування, яка була ним задекларована.

В обґрунтування доводів стосовно того, що договір укладено без наміру настання реальних правових наслідків, тобто що договір є фіктивним, позивач посилається на те, що:

- на офіційний запит позивача від 31.05.2010 р. відповідач не надав позивачу пояснень та документів відносно факту зникнення майна, відповідач не виконав жодних обов'язків за договором страхування та не здійснив будь-яких дій щодо реалізації своїх прав та виконання обов'язків;

- договір страхування та додаткова угода до нього укладалися з боку відповідача не з метою настання наслідків щодо відшкодування збитків внаслідок страхових випадків, а з метою погашення прострочених зобов'язань за кредитним договором.

В обґрунтування доводів позовної заяви стосовно того, що договір страхування укладено під впливом помилки позивач посилається на те, що з огляду на всі викладені вище обставини, з боку позивача мала місце добросовісна помилка щодо особи страхувальника та щодо порядку можливого виконання договору відповідального зберігання.

Разом з тим відповідно до ч. 1 ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Згідно вимог ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має вчинятися у формі, встановленій законом; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Виходячи з викладеного, до загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, віднесено те, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства.

Статтями 202, 205 Цивільного кодексу України закріплено загальне поняття правочину, яким є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.

Відповідно до статті 6 вказаного Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України).

Статтею 638 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст. 639 Цивільного кодексу України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.

Так, договір, укладений між позивачем та відповідачем, є договором страхування, а відтак між сторонами виникли правовідносини, які підпадають під правове регулювання Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних осіб та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів.

Відповідно до ст. 979 Цивільного кодексу України за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Згідно ст. 16 Закону України "Про страхування" договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Наразі слід зазначити, що підписання спірного договору свідчить про те, що при його укладенні між сторонами була досягнута згода по всім істотним умовам, необхідним для такого виду договору. При цьому наявними в матеріалах справи доказами підтверджується приймання позивачем у страхування майнових інтересів відповідача, пов'язаних з володінням, розпорядженням, користуванням майном, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8, та сплата відповідачем страхової премії на підставі платіжних доручень № 823 від 02.04.2010 р. та № 53 від 27.04.2010 р.

Так, позивач зазначає, що копії договорів купівлі-продажу та платіжні доручення, які були надані позивачеві, підтверджують придбання на оплату товару лише у кількості 1870 тон, тоді як додаткова угода до договору страхування укладена 27.04.2010 р., а останній правочин щодо купівлі цукру - 25.03.2009 р, що є доказами відсутності права власності на застрахований товар на момент страхування.

Однак, такі посилання позивача на те, що додаткова угода до договору страхування укладена 27.04.2010 р., а останній правочин щодо купівлі-цукру - 25.03.2009 р., що свідчить про те, що за вказаний період МПП "Принцеса" мала можливість укладати різноманітні угоди та здійснювати фінансові операції щодо відчуження цього товару, є лише припущенням позивача, яке спростовується наявними у матеріалах справи доказами (електронними звітами Скряги В.І. - представника зберігача АТ „Виголин", складськими та балансовими довідками), якими підтверджується, зокрема, та обставина, що до моменту настання події (викрадення цукру) цукор на складі знаходився без руху, вилучення товару (цукру) зі складу не здійснювалось.

При цьому суд вважає безпідставними доводи позивача на те, що факт наявності у страхувальника цукру у кількості 3500 тон на момент укладення договору страхування та на момент настання страхового випадку не був підтверджений, оскільки під час укладення договору страхування та додаткової угоди до нього позивач міг пересвідчитись в наявності у МПП "Принцеса" та в належності йому майна (цукру-піску) у заявленій кількості, а в разі, якщо у позивача були сумніви щодо наявності майна та його належності страхувальнику він повинен був пересвідчитись у наявності такого майна.

Актами приймання передачі товарів на відповідальне зберігання від 02.04.2010 р. та від 19.04.2010 р. (які є додатками 2 до договору зберігання), підписаними представником АТ "Виголин" та представником МПП "Принцеса", підтверджується, що 02.04.2010 р. МПП "Принцеса" було передано, а зберігачем було прийнято на зберігання товар (цукор) у кількості 1000 тон, а 19.04.2010 р. МПП "Принцеса" передано, а зберігачем прийнято на зберігання товар (цукор) у кількості 3500 тон.

Згідно з складською та експедиторською розпискою від 19.04.2010 р. (додаток 3 до договору зберігання), підписаною представником зберігача, 19.04.2010 р. МПП "Принцеса" було передано, а зберігачем прийнято на склад по вул. Моторній, 8 у м. Одесі на зберігання товар (цукор) у кількості 3500 тон (сімдесят тисяч мішків).

Складською довідкою МПП "Принцеса" від 20.04.2010 р., балансовою довідкою МПП "Принцеса" від 27.04.2010 р. підтверджувалось знаходження цукру-піску у кількості 3500 тон за адресою Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8. Наявність у власності страхувальника цукру та передача його зберігачу на зберігання, а також наявність цукру у кількості 3500 тон на складі на момент настання події підтверджується також листом голови правління АТ "Виголин" від 20.05.2010 р., в якому зберігач повідомляв позивача про ситуацію з товаром "цукор в мішках", що знаходиться на зберіганні АТ "Виголин" згідно трьохстороннього договору № 1 від 02.04.2010 р., а саме викрадення всього об'єму 3500 тон цукру, шляхом розбирання задньої стіни складу.

Згідно з пунктом 2.7. Правил № 002 добровільного страхування майна (іншого, ніж передбаченого пунктами 5-9 статті 6 Закону України „Про страхування"), у відповідності до яких укладався договір страхування (п. 1.1. договору страхування), згідно з даними Правилами не можуть бути застраховані майно, що знаходиться на території страхування, але яке не належить страхувальнику (вигодонабувачеві) на праві власності (володіння, користування, розпорядження), або не знаходиться у страхувальника (вигодонабувача) в довірчому управлінні, оренді, лізингу, заставі, на схові, комісії та з інших підстав, що не суперечать чинному законодавству України». Згідно з п. 2.8. Правил № 002 добровільного страхування майна питання про прийняття того чи іншого предмету договору страхування на страхування вирішується страховиком в односторонньому порядку.

Відповідно до п. 1.2. договору страхування в редакції додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 р., укладаючи договір страхування та додаткову угоду до нього, позивач визнав, що предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать Закону та пов'язані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ТОСТ 21-94) в кількості 3 500,00 тон., яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8, згідно з договором відповідального зберігання № 1 від 02.04.2010 р., укладеного між АТ „Виголин" та страхувальником.

Оскільки згідно з Правилами страхування позивач може застрахувати лише те майно, яке належить страхувальнику на праві власності або на інших правових підставах, то при укладенні договору страхування позивач повинен пересвідчитись у наявності майна, що ним страхується, та його належності страхувальнику.

Відтак, прийняття позивачем майна МПП „Принцеса" на страхування свідчить про те, що позивач переконався в його наявності на належності МПП „Принцеса", а тому ствердження останнього про те, що на момент укладання договору страхування МПП „Принцеса" не мало у власності майно (предмет страхування), та те, що відповідач ввів позивача в оману щодо наявності у нього у власності майна (цукру у кількості 3 500 тон) не відповідають дійсності.

До того ж за змістом п. 6.1.1 Договору страхування та п. 7.1.1 Правил №002 страховик має право перевіряти стан застрахованого майна на відповідність умовам, зазначеним у заяві на страхування. Пунктом 2.8. Правил №002 передбачено, що питання про прийняття того чи іншого предмету договору страхування на страхування вирішується страховиком в односторонньому порядку. Згідно з п. 2.7.2. Правил № 002, у відповідності до яких укладався договір страхування (п.1.1 договору страхування), згідно з даними правилами не можуть бути застраховане майно, що знаходиться на території страхування, але яке не належить страхувальнику (вигодонабувачеві) на праві власності (володіння, користування, розпорядження), або не знаходиться у страхувальника (вигодонабувача) в довірчому управлінні, оренді, лізингу, заставі, на схові, комісії та з інших підстав, що не суперечать чинному законодавству України.

Невчинення відповідачем перевірки застрахованого майна, зокрема, невчинення перевірки наявності права власності на застраховане майно, не дає підстав позивачу посилатись на відсутність такого майна у власності страхувальника на момент укладання договору в обґрунтування підстав для визнання договору недійсним.

Не спростовують вказані висновки суду й посилання позивача у додаткових поясненнях на висновок експертного економічного дослідження № 5/7 від 24.12.2012 р. Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, за яким наявність в складському приміщенні у АТ „Виголин" за адресою м. Одеса, вул. Моторна, №8, товару (цукру-піску) в кількості 3500 тон, переданого йому на зберігання МПП „Принцеса", станом на 20 травня 2010 року, документально не підтверджується.

Також у своїх поясненнях позивач зазначає, що доказом відсутності складського обліку на території страхування є й договір відповідного зберігання, укладений між АТ „Виголин", МПП „Принцеса" та АТ „Сведбанк", згідно якого АТ „Виголин" здійснювало функції відповідального зберігання лише за адресою вул. Моторна, 8-6, в той час, як територією страхування згідно з умовами договору страхування є вул. Моторна, 8.

Наразі суд не погоджується з доводами позивача, що страхувальником та банком не були надані документи на підтвердження відповідального зберігання застрахованого майна за адресою по вул. Моторній, 8 і що відповідачу не було відомо про зміну території зберігання, з огляду на таке.

Як вже зазначалось, у п. 1.2 додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 р. до договору страхування сторони визначили, що предметом страхування за цим договором є майно: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м.Одеса, вул. Моторна, 8, згідно з договором відповідального зберігання №1 від 02.04.2010 р., укладеним між АТ "Виголин" та МПП "Принцеса". Оскільки територія зберігання майна по вул. Моторній, 8 була визначена додатковою угодою № 1 до договору відповідального зберігання, то, визначаючи в додатковій угоді до договору страхування місцезнаходження майна по вул. Моторній, 8, посилаючись на договір відповідального зберігання, до якого на момент підписання угоди вже були внесені зміни в частині території зберігання, позивачу не могло не бути відомо про додаткову угоду № 1 до договору відповідального зберігання та зберігання майна за адресою по вул. Моторній, 8.

До того ж позивач посилається на те, що на момент укладення договору страхування відповідачем не вівся самостійний складський облік на територіях страхування, так і не здійснювався контроль за його веденням іншими особами, доказами чого, на думку позивача, є, копії складських розписок, актів прийому-передачу, складені за участю представників АТ „Виголин" Скряги В. без підтвердження відповідних повноважень, та без заповнення обов'язкових реквізитів та без підпису та печатки МПП „Принцеса" та інших сторін даних правочинів, що свідчить про їх неукладеність.

Однак, ані договором страхування, ані договором відповідального зберігання майна не передбачено обов'язку МПП „Принцеса" самостійно вести складський облік. Облік майна на складі здійснювався представником АТ „Виголин" в порядку та на умовах, визначених договором відповідального зберігання № 1 від 02.04.2010 р., за яким саме МПП „Принцеса" цукор-пісок в кількості 3500 тон передавався на зберігання зберігачу - АТ „Виголин".

Згідно п. 3.1.2. договору відповідального зберігання зберігач зобов'язаний надавати щоденні оперативні звіти про стан та кількість заставного майна. Так, на виконання умов договору зберігання представник зберігача Скряга В.І. щоденно надсилав Банку звіти про стан майна, копії яких містяться в матеріалах справи.

Твердження позивача про те, що гр. Скряга В.І. не мав повноважень на підписання документів від імені АТ „Виголин" є безпідставними, оскільки позивачу відомо, що на ім'я Скряги В.І. зберігачем (АТ „Виголин") було видано довіреність (у своєму листі № 2391-10У від 16.07.2010 р. позивач зазначав про те, що йому Банком була надана довіреність на підтвердження повноважень Скряги В.І. діяти від імені АТ „Виголин"), проте позивач не взяв до уваги вказану довіреність, оскільки, на думку позивача, вказана довіреність не відповідала вимогам законодавства.

Щодо доводів позивача про неукладеність правочинів з огляду на те, що копії складських розписок, актів прийому-передачу, складені за участю представників АТ „Виголин" Скряги В. без підтвердження відповідних повноважень, та без заповнення обов'язкових реквізитів та без підпису та печатки МПП „Принцеса" та інших сторін даних правочинів, що свідчить про їх неукладеність, то зазначені доводи судом оцінюються критично, оскільки акти прийому-передачі, розписки не є правочинами, а є документами, які згідно договору зберігання підтверджують передачу та прийняття зберігачем товару на зберігання та засвідчують наявність товару на складі у кількості 3500 тон.

Крім того, складські та експедиторські розписки від 02.04.2010 р. та від 19.04.2010 р., акти прийому-передачі товару на зберігання від 02.04.2010 р. та від 19.04.2010 р., копії яких містяться в матеріалах справи, підписані директором відповідача та скріплені печаткою відповідача.

Водночас, той факт, що з боку зберігача вказані розписки та акти прийому-передачі містять лише підпис представника зберігача та не містять печатки зберігача не спростовують самого факту передачі цукру на зберігання та ведення складського обліку.

Крім того, обставини щодо передачі цукру на зберігання та ведення складського обліку підтверджується також й іншими письмовими доказами, зокрема, електронними звітами Скряги В.І., письмовими поясненнями Скряги В.І. тощо.

Таким чином, посилаючись у позові на те, що договір страхування укладений під впливом обману з боку відповідача, позивач жодним чином не обґрунтував та не довів ні умислу відповідача, ні наявність самого факту обману.

Також в обґрунтування доводів позовної заяви щодо укладення договору під впливом помилки, позивач зазначає про те, що після повідомлення про зникнення цукру ним було встановлено, що на момент укладення договору, а саме 28.12.2009 р. старшим слідчим СУ ГУ МВС України в Одеські області Сягровець С.М. було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб МПП „Принцеса" за фактом внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей з метою незаконного отримання кредиту; не перевіривши вказану інформацію позивач допустив добросовісну помилку відносно суттєвих обставин для укладення договору страхування, оскільки володіючи зазначеною інформацією, він не вступив би у відносини страхування з відповідачем та не укладав би договір страхування.

Однак, помилка щодо особи-контрагента (сторони правочину) взагалі не є підставою для визнання недійсним правочину згідно з приписами ст. 229 ЦК України.

До того ж позивач стверджує, що він припустився помилки щодо порядку можливого виконання договору відповідального зберігання, оскільки позивач по-іншому уявляв здійснення відповідального зберігання застрахованого майна. Однак, на момент укладання договору страхування позивачу були відомі умови договору зберігання (права та обов'язки сторін за договором), відповідно позивач не міг помилятися щодо природи цього договору чи щодо прав чи обов'язків сторін за цим договором.

Як зазначено в п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним .

При цьому слід зазначити, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ст. 229 ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину.

Також в п. 20 вказаної постанови Пленуму ВСУ зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З огляду на викладене, суд вважає безпідставними посилання позивача на положення ст.ст. 229, 230 ЦК України, оскільки факт обману (кількість цукру та його наявність) не доведено позивачем, а обставини щодо способу виконання обов'язків за договором зберігання предмета застави (цукру) та його наявності не можуть вважатися помилкою в розумінні ст. 229 ЦК України щодо обставин, які мають існувати на момент вчинення оспорюваного правочину. Так, на думку суду, позивач припустився помилки внаслідок власного недбальства щодо перевірки фактичної наявності предмета застави, яке було застраховано, реальності укладеного договору зберігання під час укладення оспорюваного договору страхування. Тим більш, як випливає зі змісту оспорюваного договору, предметом страхування, про що зазначалось вище, є саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон (на прикладі залізничного транспортування складає приблизно 58 залізничних вагонів (3500/60 - місткість вагону). Саме на цю обставину щодо великої кількості предмета страхування позивач повинен був звернути увагу при укладенні оспорюваного договору та пересвідчитися в його дійсної наявності. Посилання позивача на те, що відповідну перевірку щодо наявності застрахованого майна проводив банк і тому не було необхідності повторно його перевіряти, до уваги суду не приймаються, оскільки це не виключало обов'язку позивача в проведенні ним самим такої перевірки.

Разом з тим суд вважає цілком безпідставними посилання позивача на те, що договір страхування укладався з відповідачем не з метою настання наслідків, що передбачені вказаним договором, а з метою погашення заборгованості кредитним договором, укладеним між ПАТ „Сведбанк" та МПП „Принцеса", оскільки не підтверджені належними доказами.

Відповідно до ч. 1 ст. 234 ЦК України фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином.

Зі змісту норм ст.ст. 626, 234 ЦК України вбачається, що фіктивний правочин (договір) характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

Як зазначено в листі Верховного Суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008 р., у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

Проте, застраховане майно, що є об'єктом страхування згідно з договором страхування, було передане МПП „Принцеса" у заставу ПАТ „Сведбанк" на забезпечення виконання МПП „Принцеса" своїх зобов'язань за кредитним договором. Тим більш відповідач виконав свої зобов'язання перед позивачем за договором страхування та сплатив на користь позивача передбачені договором страхові платежі.

Зокрема, згідно п. 6.4.1. договору страхування страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі в розмірі і строки, передбачені розділом 4 Договору.

Згідно з п. 4.2. 4.3. договору страхування загальний страховий платіж за цим договором дорівнює 10616,25 грн., вказаний страховий платіж страхувальник зобов'язаний сплатити страховику у строк до 02 квітня 2010 р.. Згідно з умовами п. 5.1. договору страхування договір набуває чинності з моменту надходження першого страхового платежу.

На виконання п.п. 4.2., 4.3., 5.1. договору страхування 02.04.2010 р. відповідач згідно платіжного доручення № 823 сплатив позивачу страховий платіж у сумі 10 616,25 грн.

До того ж 27.04.2010 р. сторони договору страхування уклали додаткову угоду № 1 до договору страхування, згідно з якою у зв'язку із збільшенням вартості предмета страхування, сторони збільшили страхову суму за договором, та, відповідно, збільшили загальний страховий платіж за договором. Відповідно до п. 4.2. договору страхування в редакції додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 р. до договору страхування, загальний страховий платіж за цим договором дорівнює 36 852,08 грн.

Згідно з п. 4.3. договору страхування в редакції додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 р. до договору страхування страховий платіж страхувальник зобов'язаний сплатити наступним чином: додатковий страховий платіж за період з 27.04.2010 р. по 01.04.2011 р. складає 26235,83 грн. додатковий страховий платіж страхувальник зобов'язаний сплатити страховику у строк до 27 квітня 2010 р. У зв'язку з цим 27.04.2010 р. відповідач платіжним дорученням № 53 сплатив позивачу 26 235,83 грн. .

Виконання відповідачем зобов'язання за договором страхування зі сплати страхового відшкодування у розмірах та в строки, передбачені договором, свідчить про те, що у відповідача був дійсний намір щодо укладення договору страхування.

Крім того, за договором страхування страхувальник (вигодонабувач) вправі, а не зобов'язаний, вимагати виплати страхового відшкодування, у разі настання страхового випадку. Страхувальник (вигодонабувач) не зобов'язаний у кожному випадку настання страхового випадку звертатись до страховика щодо виплати страхового відшкодування. Банк як вигодонабувач реалізовував права, надані йому за договором страхування

У листі Верховного Суду України від 19.07.2011 р. „Судова практика розгляду цивільних справ, що виникають з договорів страхування" зазначено, що договір страхування надає третій особі право вимагати від страховика здійснити страхову виплату на свою користь, тобто наділяє вигодонабувача правами страхувальника, але не покладає на нього обов'язків останнього.

Укладений сторонами договір страхування містить положення, які наділяють як страхувальника, так і вигодонабувача правом, в разі настання страхового випадку, вчинити певні дії з метою одержання страхового відшкодування.

Згідно з п. 6.4.5. договору страхування при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов'язані вчинити ряд дій, передбачених договором страхування (повідомити компетентні органи, страховика про подію, надати необхідні документи тощо).

Відповідно до п. 7.1. договору страхування при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов'язані надати визначений п. 7.1. договору перелік документів.

У зв'язку з викраденням застрахованого майна, що перебувала у заставі Банку, Банк як вигодонабувач за договором страхування, виконав усі дії, що вимагались від нього згідно з п. 6.4.5. договору страхування, та надав позивачу усі необхідні документи, перелік яких наведений у п.7.1. договору страхування та вимагались від Банку позивачем

Зокрема, після того, як 20.05.2010 р. Банк отримав електронного листа голови правління АТ „Виголин", в якому повідомлялось про викрадення застрахованого майна, Банк 20.05.2010 р. на виконання пп. 2 п.6.4.5 договору страхування повідомив позивача про подію та надав відповідачу письмове повідомлення про таку подію. Також 21.05.2010 р. на виконання пп.1 п.6.4.5 договору страхування Банк звернувся із заявою до компетентного правоохоронного органу щодо викрадення застрахованого майна. 26.05.2010 р. - 28.05.2010 р. на виконання пп.8 п.6.4.5 договору страхування Банк надав позивачу усі необхідні документи згідно п.7.1 договору страхування;

26.05.2010 р. - 28.05.2010 р. на виконання пп.10 п.6.4.5 договору страхування надав усі документи, необхідні позивачу для висунення позову до осіб, винних у настанні страхового випадку, з метою отримання від них компенсації за заподіяні збитки;

08.06.2010 р., 11.06.2010 р. та 05.07.2010 р. на виконання п.7.1.10. договору страхування листами № 3788, № 3893 та № 4701 надав позивачу додаткові документи на його вимогу.

Отже, Банк як вигодонабувач виконав усі вимоги, передбачені п. 6.4.5 договору страхування, які зобов'язані був вчинити страхувальник (вигодонабувач) при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок.

Зазначене також підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2011 р. у справі № 4/190-20/163, учать в якій брали ті ж самі сторони, що й у даній справі № 15/176-10-5275. При цьому судом при розгляді справи № 4/190-20/163 встановлено обставини наявності у МПП „Принцеса" на момент укладення договору страхування та на момент настання страхового випадку у власності цукру у кількості 3500 тон та ведення складського обліку застрахованого майна на території страхування:

Крім того, в рішенні суду у вказаній справі № 4/190-20/163 судом зазначено про те, що, дослідивши умови укладеного сторонами договору та перевіривши їх на предмет відповідності вимогам законодавства, суд дійшов висновку, що укладений сторонами договір відповідає вимогам законодавства, укладений у формі, встановленій законом, не суперечить законодавству та моральним, засадам суспільства, а також спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Таким чином, обставини, на які посилається позивач у даній справі, встановлені рішенням господарського суду м. Києва у справі № 4/190-20/163, що набрало законної сили, відповідно не підлягають доведенню при вирішенні даної справи.

Відтак, суд доходить до висновку про недоведеність позивачем факту укладення спірного договору страхування під впливом обману, помилки, а також фіктивності договору.

Згідно п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Враховуючи усе вищевикладене, наведені у позові обставини, з яким позивач пов'язує недійсність укладеного з відповідачем договору страхування, не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про недотримання сторонами в момент укладення договору приписів ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 Цивільного кодексу України, що не спростовано позивачем належними доказами. В свою чергу суд не вбачає правових підстав для визнання недійсним оспорюваного договору страхування.

Відповідно до ст. 33 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу.

Статтею 32 Господарського процесуального кодексу України визначено, що доказами у справі є будь-які фактичні дані, на підставі яких господарський суд у визначеному законом порядку встановлює наявність чи відсутність обставин, на яких ґрунтуються вимоги і заперечення сторін, а також інші обставини, які мають значення для правильного вирішення господарського спору.

Згідно зі ст. 43 Господарського процесуального кодексу України господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Враховуючи усе вищенаведене та оцінюючи надані докази в сукупності, суд вважає, що позовні вимоги Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" є необґрунтованими, не відповідають вимогам чинного законодавства та фактичним обставинам і матеріалам справи, у зв'язку з чим задоволенню не підлягають.

Керуючись ст.ст. 32, 33, 43, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд -

В И Р І Ш И В:

В задоволенні позову Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія „АХА Страхування" до Малого приватного підприємства „Принцеса", треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - Публічне акціонерне товариство „Сведбанк" та АТ „Виголин", про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р. відмовити.

Рішення господарського суду може бути оскаржене шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного господарського суду, яка подається через місцевий господарський суд протягом 10-денного строку з моменту складення та підписання повного тексту рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, якщо не буде подано апеляційну скаргу. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Повний текст рішення складено та підписано 10.06.2013 р.

Головуючий суддя Петров В.С.

Суддя Цісельський О.В

Суддя Гут С.Ф.