Постанова

від 30.07.2013 по справі 15/176-10-5275

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"30" липня 2013 р.Справа № 15/176-10-5275 Колегія суддів Одеського апеляційного господарського суду у складі:

Головуючого судді Головей В.М.,

Суддів: Мирошниченко М.А., Шевченко В.В.

при секретарі судового засідання: Подуст Л.В.

за участю представників сторін:

від ПрАТ „СК „АХА Страхування" - Соболь О.М. (за довіреністю);

від МПП „Принцеса" - не з'явився;

від ПАТ „Сведбанк" - не з'явився;

від АТ „Виголин" - не з'явився;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія АХА Страхування"

на рішення господарського суду Одеської області від 05.06.2013р.

по справі №15/176-10-5275

за позовом Приватного акціонерного товариства „Страхова компанія АХА Страхування"

до Малого приватного підприємства „Принцеса"

за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору , на стороні відповідача: Публічне акціонерне товариство „Сведбанк"

АТ „Виголин"

про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010р.

В судовому засіданні 30.07.2013р. відповідно до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

В С Т А Н О В И Л А:

Приватне акціонерне товариство „Страхова компанія „АХА Страхування" ( далі - ПрАТ „СК „АХА Страхування", позивач) звернулось до господарського суду м. Києва з позовом до Малого приватного підприємства „Принцеса" (далі - МПП „Принцеса", відповідач) про визнання недійсним договору добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к від 02.04.2010 р. (далі - договір № 506-ип/10к від 02.04.2010 р.).

В обґрунтування позовних вимог ПрАТ „СК „АХА Страхування" посилається на те, що між позивачем та відповідачем був укладений договір № 506-ип/10к від 02.04.2010 р., відповідно до якого предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням та користуванням майном: товари в обороті - цукор пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 1000 тон, що знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8б. (п. 1.2).

Крім цього, між сторонами була укладена додаткова угода від 27.04.2010р. (далі - додаткова угода) до договору № 506-ип/10к від 02.04.2010 р., відповідно до якої збільшено об'єм застрахованого товару до 3500 тон, та змінена територія страхування, адреса якої: м. Одеса, вул. Моторна, 8.

Так, ПрАТ „СК „АХА Страхування" зазначає, що 20.05.2010р. отримало від AT „Сведбанк" (вигодонабувача за договором страхування) повідомлення про подію, що має ознаки страхового випадку, а саме: зникнення цукру-піску (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тонн, яке сталося за адресою: м. Одеса, вул. Моторна, 8. Під час перевірки документів та відомостей, отриманих позивачем від AT „Сведбанк", виявилися докази наявності обставин, встановлених ст.ст. 203, 230, 234 ЦК України, що є підставами для визнання договору страхування недійсним у судовому порядку.

Зокрема, позивач зазначає, що відповідач, підписавши договір № 506-ип/10к від 02.04.2010 р. та додаткову угоду до нього, надав позивачу інформацію щодо наявності майнових прав на цукор - пісок у кількості 1000 тон станом на 02.04.2010р., та у кількості - 3500 тон станом на момент укладення додаткової угоди, тобто на 27.04.2010р. та гарантував здіснення складського обліку на території страхування. Але, після укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р., у зв'язку з виявленням відсутності цукру-піску на території страхування вигодонабувачем - АТ „Сведбанк" (публічне) було надано перелік документів, відповідно до якого страхувальник як на момент укладення договору страхування від 02.04.2010 р., так і на момент укладення додаткової угоди не мав у власності цукор-пісок у кількості, зазначеній у договорі страхування, та не здійснював складського обліку цукру-піску на територіях страхування.

При цьому, відповідно до п. 6.4.2 договору 506-ип/10к від 02.04.2010р., страхувальник зобов'язаний при укладенні договору надати страховику інформацію про всі відомі обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику та в період дії договору негайно повідомляти страховика про зміни обставин, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику.

Аналогічні положення містяться в п. 2 ч. 1 ст. 989 ЦК України та п. 2 ч. 1 ст. 21 Закону України „Про страхування".

Проте, на момент укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. та додаткової угоди, відповідач не здійснював функцій складського обліку на територіях страхування та під час підписання договору страхування надав позивачу неправдиву інформацію щодо ведення складського обліку на території страхування та замовчав інформацію щодо відсутності такого обліку та відсутності товару у кількості, зазначеній в спірному договорі страхування на території страхування. Зазначені обставини є підставою для визнання спірного договору недійсним згідно ст. 230 ЦК України, оскільки за умови поінформованості позивача про вказані факти на момент укладення договору відповідач відмовився б від укладення договору.

Позивач також звертає увагу на те, що після надходження повідомлення AT „Сведбанк" (публічне) про відсутність товару на території страхування страхувальник не виконав жодних обов'язків за договором № 506-ип/10к від 02.04.2010р. та не здійснив будь-яких дій щодо реалізації своїх прав та виконання обов'язків.

Позивач посилається і на те, що відповідно до п. 1.3. договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р., майно є предметом застави в забезпечення зобов'язань за кредитним договором від 02.04.2010р., укладеним між ПАТ „Сведбанк" та МПП „Принцеса". Цільове призначення кредитної лінії відповідно до п. 1.5. зазначеного кредитного договору: рефінансування заборгованості позичальника за кредитною лінією, наданою в поповнення обігових коштів, перед банком за кредитним договором № 852 К-Н від 16.10.2008р.

Так, кошти в рахунок кредитної лінії надавалися виключно за умовою наявності предмету застави (товару) в обороті на складі компанії Vigolin LTD i дотримання позичальником необхідного коефіцієнту покриття, укладення та набрання чинності трьохстороннього договору відповідального зберігання предмету застави між банком, позичальником та компанією Vigolin LTD, укладення та набуття договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. предмету застави, зазначеного в п. 4.1.4 вказаного договору, зокрема цукру-піску в кількості не менше 1000 тон, що належить позичальнику в термін до 03.04.2010р. включно, цукру-піску в кількості 2500 тон, що належить позичальнику в термін до 15.04.2010р. включно, а також за умовою укладення договору фінансової поруки з громадянкою Колеошкіною Т.О (колишнім директором Малого приватного підприємства „Принцеса");

Таким чином, враховуючи невиконання умов договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р., умов кредитного договору, факт звернення виключно вигодонабувача про зникнення майна, договір № 506-ип/10к від 02.04.2010р. та додаткова угода до нього, на думку позивача, укладалися з боку відповідача не з метою настання наслідків щодо відшкодування збитків внаслідок страхових випадків, а з метою погашення прострочених зобов'язань за кредитними договором.

Ухвалою господарського суду м. Києва від 03.12.2010 р. № 06-5-57/1258 позов ПрАТ „СК „АХА Страхування" передано за підсудністю до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 13.12.2010 р. позов ПрАТ „СК „АХА Страхування" прийнято до розгляду, порушено провадження у справі № 15/176-10-5275 та справу призначено до розгляду.

31.01.2011р. до господарського суду Одеської області надійшов запит господарського суду м. Києва на вказану справу у зв'язку з надходженням апеляційної скарги ПрАТ „СК „АХА Страхування" на ухвалу господарського суду м. Києва від 03.12.2010р. № 06-5-57/1258.

Так, ухвалою господарського суду Одеської області від 01.02.2011р. провадження у справі № 15/176-10-5275 було зупинено до розгляду судом апеляційної скарги ПрАТ „СК „АХА Страхування" на ухвалу господарського суду м. Києва № 06-5-57/1258 від 03.12.2010р.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 09.03.2011р. ухвалу господарського суду м. Києва від 03.12.2010р. № 06-5-57/1258 залишено без змін, а матеріали справи № 15/176-10-5275 повернуті до господарського суду Одеської області.

Ухвалою господарського суду Одеської області від 12.04.2011р. провадження у справі № 15/176-10-5275 поновлено та справу призначено до розгляду.

Так, вказаною ухвалою суду було залучено до участі у справі № 15/176-10-5275 в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача - ПАТ „Сведбанк".

В ході розгляду справи, ПрАТ „СК „АХА Страхування" подано до господарського суду Одеської області змінену позовну заяву (а.с. 120-127 т. 3), згідно якої позивач змінив підстави позову з посиланням на положення ст. 229 ЦК України.

Позивач зазначає, що на момент укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. та додаткової угоди до нього, відповідач свідомо ввів в оману представника позивача щодо здійснення складського обліку товару, оскільки йому було достеменно відомо про неукладеність правочинів, які підтверджують ведення складського обліку на територіях страхування.

Позивач вважає, що вказана обставина, відповідно до ст. 230 ЦК України, є підставою для визнання договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. недійсним.

При цьому, доказами відсутності права власності на застрахований товар на момент страхування є копії договорів купівлі-продажу та платіжні доручення, які були надані позивачеві АТ "Сведбанк" як додатки до кредитного договору та підтверджують придбання і оплату товару у лише кількості 1870 тон, при цьому додаткова угода до договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. укладена 27.04.2010р., а останній правочин щодо купівлі цукру укладена 25.03.2009р.

Таким чином, позивач вважає, що на момент укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. та додаткової угоди, відповідач навмисно ввів в оману представників позивача щодо наявності права власності на товар у кількості 3500 тон тобто, щодо предмету страхування, який є істотною умовою договору страхування.

Згідно ст. 230 ЦК України, вказані обставини є підставами для визнання договору недійсним, оскільки за умови поінформованості позивача про дані факти на момент укладення договору він відмовився б від укладення договору, так як:

1) відсутність складського обліку та охорони товару є обставиною, що суттєво збільшує ризик настання страхового ризику за договором страхування, та за даних обставин ризик вже немає ознак ймовірності та випадковості настання як передбачено статтею 8 Закону України "Про страхування", а, навпаки є незворотнім.

2) за умови надходження до страховика повідомлень про події, які мають ознаки страхових випадків, зазначене унеможливлює як встановлення перебування товару в обігу на території страхування на день випадку так і визначення розміру реального збитку спричиненого страхувальнику, тобто встановлення самого факту настання збитків внаслідок ризиків передбачених умовами договору. За таких обставин, є неможливим виконання основної мети страхування - відшкодування прямих збитків завданих внаслідок події, що встановлено ст. 9 Закону України про страхування.

Крім зазначеного, позивач вказує, що, укладаючи договір № 506-ип/10к від 02.04.2010р., останній припустився добросовісної помилки щодо особи страхувальника та способу виконання обов'язків за договором відповідального зберігання. Отже, після повідомлення про зникнення цукру страховиком було встановлено, що на момент укладення договору, а саме 28.12.2009р. старшим слідчим СУ ГУМВС України в Одеській області Сягровець С.М. було винесено постанову про порушення кримінальної справи відносно посадових осіб МПП „Принцеса" за фактом внесення в офіційні документи завідомо неправдивих відомостей, що спричинили тяжкі наслідки и надання недостовірної інформації з метою незаконного отримання кредиту за ознаками злочину, передбаченого ч. 2. ст. 222. ч. 2 ст. 366 Кримінального кодексу України.

Не перевіривши вказану інформацію позивач допустив добросовісну помилку відносно суттєвих обставин для укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р., у протилежному випадку, володіючи вказаною інформацією, страховик не вступив би у відносини страхування з даною юридичною особою.

Також, позивач звертає увагу на те, що з боку страховика при укладенні договору мала місце помилка щодо порядку можливого виконання договору відповідального зберігання, оскільки страховик свідомо припускав, що контроль за збереженням предмету застави та здійснення складського обліку буде здійснювати уповноваженою зберігачем особою та звітність уповноваженої особи не повинна обмежуватись електронними звітами щодо наявності предмету застави на території страхування, а передбачає здійснення оглядів безпосередньо банком та письмові звіти зберігача про стан збереження товару в обороті, що передбачено діючим законодавством, внутрішніми документами третьої особи та звичаями ділового обороту в Україні.

З огляду на викладене, позивач посилається на ст.ст. 203, 215, 229, 230, 234 ЦК України, що є підставою для визнання недійсним договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р.

Рішенням господарського суду Одеської області від 05.06.2013р. у задоволені позову ПрАТ „СК „АХА Страхування" відмовлено.

Рішення суду вмотивоване з посиланням на те, що, обставини, на які посилається позивач у даній справі, встановлені рішенням господарського суду м. Києва у справі № 4/190-20/163, що набрало законної сили, відповідно не підлягають доведенню при вирішенні даної справи.

Отже, місцевий суд дійшов висновку про недоведеність позивачем факту укладення договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р. під впливом обману, помилки, а також фіктивності договору, з посиланням також і на п. 7 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06.11.2009 року, в якій зазначено, що правочин може бути визнаний недійсним лише з підстав, визначених законом, та із застосуванням наслідків недійсності, передбачених законом.

Таким чином, наведені у позові обставини, з якими позивач пов'язує недійсність укладеного з відповідачем договору № 506-ип/10к від 02.04.2010р., не заслуговують на увагу, оскільки не свідчать про недотримання сторонами в момент укладення договору приписів ч. 1-3, 5, 6 ст. 203 ЦК України.

Не погоджуючись з зазначеним рішенням, ПрАТ „СК „АХА Страхування" звернулось до Одеського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій скаржник фактично дублює свої доводи викладені у позові, з урахуванням додаткових пояснень до нього, і просить рішення скасувати, прийняти нове, яким позов задовольнити повністю, оскільки рішення суду винесено при недоведеності обставин, висновки суду не відповідають обставинам справи, при неповному з'ясування обставин, що мають значення для справи, із порушенням норм матеріального та процесуального права.

Від ПАТ „Сведбанк" до Одеського апеляційного господарського суду надійшов відзив, в якому останній проти апеляційної скарги заперечує, просить рішення господарського суду Одеської області від 05.06.2013р. залишити без змін.

Представники відповідача та третіх осіб в судове засідання не з'явилися та не скористалися своїм правом на участь у розгляді справи апеляційним судом, хоча повідомлялися належним чином про день, час і місце розгляду справи, що підтверджується штампом канцелярії на зворотній стороні ухвали про призначення справи до розгляду, відправленої її рекомендаційною кореспонденцією та випискою з реєстру поштових про це відправлень.

Зокрема, надіслана апеляційним судом МПП „Принцеса" поштова кореспонденція разом з ухвалою суду повернута у зв'язку з вибуттям організації за вказаною адресою, проте, колегія суддів вважає, що відповідач також повідомлений належним чином про день, час і місце розгляду справи з огляду на таке.

Так, у пункті 11 інформаційного листа Вищого господарського суду України від 15.03.2007р. №01-8/123 "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2006 році" зазначено, що до повноважень господарських судів не віднесено установлення фактичного місцезнаходження юридичних осіб або місця проживання фізичних осіб - учасників судового процесу на час вчинення тих чи інших процесуальних дій. Тому відповідні процесуальні документи надсилаються господарським судом згідно з поштовими реквізитами учасників судового процесу, наявними в матеріалах справи.

Крім того, у пункті 4 Інформаційного листа Вищого господарського суду України "Про деякі питання практики застосування норм Господарського процесуального кодексу України, порушені у доповідних записках про роботу господарських судів у 2005 році" від 02.06.2006р. №01-8/1228 зазначено, що примірники повідомлень про вручення рекомендованої кореспонденції, повернуті органами зв'язку з позначками "адресат вибув", "адресат відсутній" і т. п., з урахуванням конкретних обставин справи можуть вважатися належними доказами виконання господарським судом обов'язку щодо повідомлення учасників судового процесу про вчинення цим судом певних процесуальних дій.

Крім того, як зазначено в абз. 3 п. 3.9.1 Постанови Пленуму ВГСУ №18 від 26.12.2011р. „Про деякі питання практики застосування Господарського процесуального кодексу України судами першої інстанції", в разі якщо ухвалу про порушення провадження у справі було надіслано за належною адресою (тобто повідомленою суду стороною, а в разі ненадання суду відповідної інформації - адресою, зазначеною в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), і не повернуто підприємством зв'язку або повернуто з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про час і місце розгляду справи судом.

В судовому засіданні 30.07.2013р. представник позивача надав усні пояснення, повністю підтримує вимоги апеляційної скарги.

Обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечення на неї, заслухавши пояснення представника позивача, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не обґрунтована та не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим судом, 02.04.2010р. між ПАТ „Сведбанк" (банк) та МПП „Принцеса" (позичальник) було укладено кредитний договір № 6К Н . Згідно умов цього договору, банк надав позичальнику грошові кошти у вигляді кредитної лінії, що не поновлюється, з розміром ліміту на дату підписання кредитного договору - 18134444,00 грн., а позичальник зобов'язався повернути кошти, одержані в рахунок кредитної лінії, сплатити проценти за користування кредитною лінією та виконати свої зобов'язання у повному обсязі у строки, передбачені кредитним договором. Так, строк користування кредитною лінією обчислюється з 02.04.2010р. по 04.12.2010р. включно з урахуванням графіку зміни розміру ліміту кредитної лінії. Цільовим призначенням кредиту є рефінансування заборгованості позичальника за кредитною лінією, наданою на поповнення обігових коштів, перед банком за кредитним договором № 852 К-Н від 06.10.2008р. (п. 1.5).

При цьому, в забезпечення виконання позичальником зобов'язань за кредитним договором № 852 К-Н від 06.10.2008р., між банком та позичальником було укладено договір застави від 02.04.2010р., до якого в подальшому були внесені зміни згідно договору про внесення змін № 1 від 27.04.2010р.

Відповідно до п. 4 договору застави на забезпечення виконання заставодавцем основного зобов'язання, заставодавець передає в заставу належні йому на праві власності (на підтвердження чого заставодавець надає витяг з балансу станом на 21.04.2010р.) товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон (далі - предмет застави). Місцезнаходженням предмету застави згідно з договором застави було визначено: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8б.

Окрім зазначеного, 02.04.2010р. між МПП „Принцеса" (страхувальником) та АТ "СК "АХА Страхування" (страховиком) було укладено договір добровільного страхування майна підприємств і підприємців № 506-ип/10к (далі - договір страхування).

Відповідно до п. 1.2 цього договору страхування, предметом є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та пов'язані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 1000,000 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8 б (територія страхування).

Пунктом 1.3 договору страхування вказано, майно є предметом застави згідно договору застави №б/н від 02.04.2010р., який є забезпеченням виконання зобов'язань страхувальника перед позивачем, який є вигодонабувачем згідно цього договору, в частині заборгованості по кредиту, виданому страхувальнику згідно кредитного договору № 6 К-Н від 02.04.2010р.

Пунктом 2.1 договору страхування передбачено, загальна страхова сума за договором дорівнює 5 587 500,00 грн.

Пунктом 2.2 договору страхування, за цим договором встановлюється безумовна франшиза по кожному та будь-якому окремому страховому випадку в розмірі 55 875,00 грн., що складає 1% від страхової суми, вказаної в п. 2.1 договору.

Пунктом 3.1 договору страхування визначено, що страховими випадками за цим договором визнаються втрата (загибель) або ушкодження майна в результаті пожежі, вибуху, удару блискавки, падіння пілотованих літальних об'єктів або їхніх частин, стихійних лих, дії води, стороннього впливу, протиправних дій третіх осіб.

Згідно із п. 3.1.8 договору страхування, протиправними діями третіх осіб визнається зникнення, знищення або пошкодження застрахованого майна в результаті виключно таких дій, вчинених з проникненням у приміщення чи інше сховище: крадіжки зі зломом, відкритого викрадення майна (грабежу), нападу з метою заволодіння майном, поєднаного з насильством (розбій), а також умисного знищення або пошкодження майна, вчиненого шляхом підпалу або іншим способом.

Згідно пунктів 4.1 та 4.2 договору страхування, страховий тариф за договором складає 0,19% від страхової суми. Загальний страховий платіж за цим договором дорівнює 10616,25 грн.

Відповідно до п. 5.1 договору страхування, договір набуває чинності з моменту надходження першого страхового платежу, вказаного в п. 4.3 договору, на поточний рахунок чи до каси страховика та діє до 24-00 години 01.04.2011р.

Положеннями п. 6.1 договору страхування встановлено, що страховик має право перевіряти стан майна на відповідність умовам, зазначеним у заяві на страхування або на відповідність іншим чином наданої страхувальником інформації (п.6.1.1); перевіряти виконання страхувальником (вигодонабувачем) вимог правил і договору (п.6.1.2.); направляти запити в органи міліції, пожежної охорони та інші спеціалізовані органи, в компетенцію яких входить ліквідація наслідків подій, передбачених розділом 3 даного договору, та розслідування причин їх виникнення з питань, пов'язаних з розслідуванням причин настання страхового випадку і визначенням розміру заподіяного збитку (п.6.1.3.); брати участь у зберіганні і рятуванні майна, а також давати інструкції, спрямовані на зменшення збитку, виконання яких є обов'язковим для страхування (вигодонабувача); зробити огляд ушкодженого майна провести власне розслідування для з'ясування причин та розміру збитку (п.6.1.4.); вимагати від вигодонабувача виконання обов'язків за договором, включаючи обов'язки, що лежать на страхувальникові, але не виконані ним при пред'явленні вигодо набувачем вимоги про виплату страхового відшкодування (п.6.1.5.); висунути (у межах фактичної виплаченої суми страхового відшкодування) позов до осіб, винних у страховому випадку, з метою отримання від них компенсації за заподіяні збитки (п.6.1.6.); відмовити у виплаті страхового відшкодування згідно з чинним законодавством України за умовами договору (п.6.1.7.).

Відповідно до п. 6.2 договору страхування, страховик зобов'язаний протягом двох робочих днів, як тільки стане відомо про настання страхового випадку, вжити заходи щодо оформлення всіх необхідних документів для своєчасного здійснення страхового відшкодування (п. 6.2.2); при настанні страхового випадку здійснити виплату страхового відшкодування в порядку та строки передбачені розділом 7 договору (п. 6.2.3).

Згідно із п. 6.3.2 договору страхування, страхувальник має право при настанні страхового випадку отримати страхове відшкодування в порядку та в строк, передбачений договором.

Згідно з п. 6.4 договору страхування, страхувальник зобов'язаний своєчасно вносити страхові платежі в розмірі і строки, передбачені розділом 4 договору (п. 6.4.1); при укладенні договору надати інформацію страховику про всі відомі йому обставини, що мають істотне значення для оцінки страхового ризику (п.6.4.2).

Положеннями п. 6.4.5 договору страхування погоджено, що при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок, страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний: 1)негайно повідомити компетентні органи; 2) негайно у будь-який спосіб повідомити страховика та протягом двох днів після настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, надати страховику письмове повідомлення про таку подію. Так само як на страхувальнику, обов'язок негайного повідомлення про настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок, лежить і на вигодонабувачеві; якщо з поважних причин страхувальник не мав змоги надати повідомлення у вказаний строк, цей строк може бути збільшений за згодою страховика; 3) вжити всіх доступних та доцільних заходів для врятування майна, виконати всі інструкції, отримані від страховика; 4) забезпечити збереження стану предметів, які можуть служити речовими доказами причин настання події, яка має ознаки страхового випадку; 5)письмово повідомити страховика про початок проведення ремонтних або інших робіт (дій), які пов'язані з змінами фактичного стану пошкодженого майна на місці події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок; 6) забезпечити страховику можливість огляду місця події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок та самостійної попередньої оцінки понесеного збитку; 7) забезпечити представнику страховика можливість огляду ушкодженого майна для з'ясовування причин, розмірів збитку; 8) надати всі необхідні документи згідно з п. 7.1. договору; 9) сповістити страховика про всі випадки одержання компенсацій, повернення або відновлення третіми особами ушкодженого або знищеного майна; 10) надати всі документи, необхідні страховику для висунення позову до осіб, винних у настанні страхового випадку (якщо такі є); 11) негайно повідомити страховику місцезнаходження втраченого майна, якщо воно знайдене.

Відповідно до п. 7.1 договору страхування, для отримання страхового відшкодування страхувальник (вигодонабувач) зобов'язаний надати страховику такі документи: 7.1.1. повідомлення про настання події, що має ознаки страхового випадку; 7.1.2. заяву на виплату страхового відшкодування; 7.1.3. документи, що підтверджують наявність права власності або іншого майнового інтересу щодо пошкодженого, знищеного або викраденого майна на момент настання страхового випадку; 7.1.4. перелік пошкодженого, знищеного або викраденого майна із зазначенням дійсної вартості безпосередньо перед настанням страхового випадку; 7.1.5. відповідні бухгалтерські документи (виписки з інвентарних книг, рахунки і накладні, виписки з книг складського обліку і т.ін.); 7.1.6. документи, що підтверджують розмір необхідних витрат на ремонт або відновлення пошкодженого майна; 7.1.7. документи, видані компетентними органами, які підтверджують настання події, яка може бути кваліфікована як страховий випадок. Наявність протиправних дій підтверджується постановою компетентного органу, що проводить дізнання або досудове слідство, про порушення кримінальної справи за ознакою скоєння відповідного злочину; 7.1.8. довідку вигодонабувача про наявність заборгованості страхувальника за кредитним договором; 7.1.9. лист вигодонабувача про особу, якій належить виплатити страхове відшкодування (страхувальник або вигодонабувач); 7.1.10. інші документи або відомості (за вимогою страховика), які необхідні для з'ясування обставин настання страхового випадку та визначення розміру збитку.

Згідно п. 7.2 договору страхування, страхове відшкодування виплачується страхувальнику (вигодонабувачу) тільки після того, як повністю будуть встановлені причини та розмір збитків. Страхувальник зобов'язаний надати страховику усі необхідні документи, що підтверджують причини та розмір збитків, перелік яких наведено в п. 7.1. договору. Ненадання таких документів дає страховику право відмовити у виплаті страхового відшкодування як в цілому, так і в частині збитку, не підтвердженій такими документами.

Пунктом 7.4 договору страхування встановлено, що рішення про виплату страхового відшкодування оформлюється страховим актом. Страховик повинен скласти страховий акт протягом десяти робочих днів, починаючи з моменту отримання письмової заяви на виплату страхового відшкодування та документів згідно з розділом п.7.1 договору. Вказаний строк може збільшуватися у відповідності з умовами п. 7.17. договору.

За змістом п. 7.5 договору страхування, якщо випадок визнано страховим, страхове відшкодування виплачується протягом 10-ти робочих днів з дня підписання страхового акта, якщо зі страхувальником (вигодонабувачем) не узгоджено інший строк виплати.

Відповідно до п.11.1.1 договору страхування, страхувальник зобов'язаний вести облік товарів, що зберігаються на території страхування. При настанні страхового випадку страховику повинні бути надані відповідні дані обліку про наявність товарів на території страхування із зазначенням в облікових документах дати вилучення товарів або розміщення їх на схов, найменування, кількості і вартості товарів. Дані обліку товарів є основою для визначення суми страхового відшкодування. Сума страхового відшкодування розраховується, виходячи із кількості та дійсної вартості товарів, що знаходяться в межах території страхування на момент настання страхового випадку.

В подальшому, між сторонами по справі було укладено додаткову угоду № 1від 27.04.2010р. до договору страхування.

Так, цією угоду сторони змінили певні пункти договору страхування, зокрема:

„1.2. Предметом договору є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать закону та повязані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500,00 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8 (територія страхування), згідно з договором відповідального зберігання № 1 від 02.04.2010 р., укладеного між АТ "Віголін", юридична особа згідно законодавства Естонії, та страхувальником.";

„2.1. Загальна страхова сума за договором дорівнює 19395833,33 грн.".

Слід також зазначити, що між АТ „Виголин" (юридична особа по законодавству Естонії) в особі голови правління Віктора Голінського, МПП „Принцеса" в особі Лубенського Юрія Андрійовича та АТ „Сведбанк" в особі Дубея Володимира Володимировича був укладений договір відповідального зберігання заставного майна за № 1 02.04.2010р.

Отже, цим договором були передбачені обов'язки АТ „Виголин" як зберігача, а саме: - при оформленні документів, що підтверджують наявність товару на зберіганні у зберігача протягом одного робочого дня направляти заставодержателю посвідченні зберігачем копії таких документів; - представляти щоденні оперативні звіти про стан та кількість заставленого товару. За вимогою заставодержателя протягом одного робочого дня направляти заставодержателю інформацію в письмовому вигляді про наявність, асортимент, характеристиках та місцезнаходження товару; - розпоряджатися товаром (включаючи розпорядження шляхом оформлення документації) та здійснювати будь-які фактичні дії у відношенні товару, а також оформляти документ, що підтверджують наявність товару на зберіганні (транспортуванні) у зберігача згідно додатком до даного договору; - обліковувати товар таким чином, щоб на будь-якій стадії його зберігання (транспортування) він міг бути індивідуалізований та відокремлений від аналогічного товару , що належить третім особам, без збитку для таких третіх осіб; - проводити роботи по прийманню товару з обов'язковою присутністю представників клієнта, по розміщенню та складуванню товару та по зберіганню товару;- створити необхідні умови для збереження товару; - забезпечити охорону приміщення складу та дотримуватися належного пропускного режиму; - забезпечити безперешкодний доступ представників клієнта та заставодержателя в приміщення (на територію) де зберігається товар с метою перевірки збереження товару, що знаходиться на відповідальному зберіганні, при проведенні перевірок заставодержателєм наявності товару та підписувати акти проведених перевірок, складені заставодержателєм при відповідності таких актів фактичним обставинам.

Так, пунктом 3.1.8.2 договору відповідального зберігання передбачений обов'язок зберігача нести повну матеріальну відповідальність перед банком та клієнтом за збереження переданого на зберігання товару протягом всього строку дії. Товар передається клієнтом на збереження зберігачу на підставі акту-прийому передачі товару і накладної. В підтвердження передачі клієнтом товару на відповідальне зберігання, зберігач зобов'язаний видати клієнту складську квитанцію, підписану уповноваженим представником зберігача та скріплену печаткою.

Крім цього, в матеріалах справи наявне рішення господарського суду міста Києва від 26.09.2011р. у справі № 4/190-20/163, яке залишено без змін постановою Київського апеляційного господарського суду від 08.12.2011р., позовні вимоги ПАТ „Сведбанк" задоволено частково, стягнуто з ПрАТ „СК „АХА Страхування" на користь ПАТ „Сведбанк" 19201875,00 грн. страхового відшкодування за договором добровільного страхування майна підприємств та підприємців №506-ип/10к від 02.04.2010 р., а також судові витрат по сплаті державного мита та витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як свідчать матеріали справи, укладений між позивачем та відповідачем договір є договором страхування, а отже, правовідносини між сторонами регулюються відповідно до Глави 67 Цивільного кодексу України та Закону України "Про страхування".

Зокрема, ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.

Відповідно до ст. 16 Закону України „Про страхування", договір страхування - це письмова угода між страхувальником і страховиком, згідно з якою страховик бере на себе зобов'язання у разі настання страхового випадку здійснити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, визначеній у договорі страхування страхувальником, на користь якої укладено договір страхування (подати допомогу, виконати послугу тощо), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі у визначені строки та виконувати інші умови договору.

Статтею 638 ЦК України встановлено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Отже, в даному випадку колегія суддів вважає, що дійсно підписання цього договору свідчить про те, що при його укладенні між сторонами була досягнута згода по всім істотним умовам, необхідним для такого виду договору, що також підтверджується певними доказами, а саме, підтверджується приймання позивачем у страхування майнових інтересів відповідача, пов'язаних з володінням, розпорядженням, користуванням майном - цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8, та сплата відповідачем страхової премії на підставі платіжних доручень № 823 від 02.04.2010р. та № 53 від 27.04.2010р.

Відповідно до п. 6.1.1 Договору страхування та п. 7.1.1 Правил №002 страховик має право перевіряти стан застрахованого майна на відповідність умовам, зазначеним у заяві на страхування.

Пунктом 2.8. Правил №002 передбачено, що питання про прийняття того чи іншого предмету договору страхування на страхування вирішується страховиком в односторонньому порядку.

Згідно з п. 2.7.2. Правил № 002, у відповідності до яких укладався договір страхування (п.1.1 договору страхування) не можуть бути застраховане майно, що знаходиться на території страхування, але яке не належить страхувальнику (вигодонабувачеві) на праві власності (володіння, користування, розпорядження), або не знаходиться у страхувальника (вигодонабувача) в довірчому управлінні, оренді, лізингу, заставі, на схові, комісії та з інших підстав, що не суперечать чинному законодавству України.

Крім того, актами приймання передачі товарів на відповідальне зберігання від 02.04.2010 р. та від 19.04.2010 р. (які є додатками 2 до договору зберігання), підписаними представником АТ "Виголин" та представником МПП "Принцеса", підтверджується, що 02.04.2010 р. МПП "Принцеса" було передано, а зберігачем було прийнято на зберігання товар (цукор) у кількості 1000 тон, а 19.04.2010 р. МПП "Принцеса" передано, а зберігачем прийнято на зберігання товар (цукор) у кількості 3500 тон.

Згідно з складською та експедиторською розпискою від 19.04.2010 р. (додаток 3 до договору зберігання), підписаною представником зберігача, 19.04.2010 р. МПП "Принцеса" було передано, а зберігачем прийнято на склад по вул. Моторній, 8 у м. Одесі на зберігання товар (цукор) у кількості 3500 тон (сімдесят тисяч мішків).

Складською довідкою МПП "Принцеса" від 20.04.2010 р., балансовою довідкою МПП "Принцеса" від 27.04.2010 р. підтверджувалось знаходження цукру-піску у кількості 3500 тон за адресою Одеська область, м. Одеса, вул. Моторна, 8. Наявність у власності страхувальника цукру та передача його зберігачу на зберігання, а також наявність цукру у кількості 3500 тон на складі на момент настання події підтверджується також листом голови правління АТ "Виголин" від 20.05.2010 р., в якому зберігач повідомляв позивача про ситуацію з товаром "цукор в мішках", що знаходиться на зберіганні АТ "Виголин" згідно трьохстороннього договору № 1 від 02.04.2010 р., а саме викрадення всього об'єму 3500 тон цукру, шляхом розбирання задньої стіни складу.

Отже, на момент укладання договору страхування та додаткової угоди, позивач мав змогу пересвідчитись в наявності у відповідача та в належності йому майна (цукру-піску) у заявленій кількості, а в разі, якщо у позивача були сумніви щодо наявності майна та його належності страхувальнику він повинен був пересвідчитись у наявності такого майна.

Крім цього, за викладених обставин вбачається, що прийняття позивачем майна МПП „Принцеса" на страхування свідчить про те, що позивач переконався в його наявності на належності МПП „Принцеса".

Так, як зазначалось вище, укладаючи договір страхування та додаткову угоду до нього, позивач визнав, що предметом страхування є майнові інтереси страхувальника, що не суперечать Закону та пов'язані з володінням, розпорядженням, користуванням майном: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ТОСТ 21-94) в кількості 3 500,00 тон., яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м. Одеса, вул. Моторна, 8, згідно з договором відповідального зберігання № 1 від 02.04.2010 р., укладеного між АТ „Виголин" та страхувальником (п. 1.2).

При цьому, не спростовує наведеного і наявний в матеріалах справи експертного економічного дослідження № 5/7 від 24.12.2012 р. Українського науково-дослідного інституту спеціальної техніки та судових експертиз Служби безпеки України, за яким наявність в складському приміщенні у АТ „Виголин" за адресою м. Одеса, вул. Моторна, №8, товару (цукру-піску) в кількості 3500 тон, переданого йому на зберігання МПП „Принцеса", станом на 20 травня 2010 року, документально не підтверджується.

До того ж, колегія суддів зазначає, що у п. 1.2 додаткової угоди № 1 від 27.04.2010 р. до договору страхування сторони визначили, що предметом страхування за цим договором є майно: товари в обороті, а саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон, яке знаходиться за адресою: Одеська обл., м.Одеса, вул. Моторна, 8, згідно з договором відповідального зберігання №1 від 02.04.2010 р., укладеним між АТ "Виголин" та МПП "Принцеса".

Таким чином, це свідчить про наступне.

Територія зберігання майна по вул. Моторній, 8 була визначена додатковою угодою № 1 до договору відповідального зберігання, отже, визначаючи в додатковій угоді до договору страхування місцезнаходження майна по вул. Моторній, 8, посилаючись на договір відповідального зберігання, до якого на момент підписання угоди вже були внесені зміни в частині території зберігання, то позивачу не могло не бути відомо про додаткову угоду № 1 до договору відповідального зберігання та зберігання майна за адресою по вул. Моторній, 8.

Також, правомірно визначено, що на виконання умов договору зберігання представник зберігача Скряга В.І. щоденно надсилав Банку звіти про стан майна, який діяв на підставі довіреності, про що було відомо позивачу. Це підтверджується листом № 2391-10У від 16.07.2010р., зокрема, позивач зазначав про те, що йому Банком була надана довіреність на підтвердження повноважень Скряги В.І. діяти від імені АТ „Виголин".

З огляду на зазначене в п. 19 постанови Пленуму Верховного суду України № 9 від 06 листопада 2009 року „Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними", відповідно до статей 229 - 233 ЦК правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Не є помилкою щодо якості речі неможливість її використання або виникнення труднощів у її використанні, що сталося після виконання хоча б однією зі сторін зобов'язань, які виникли з правочину, і не пов'язане з поведінкою іншої сторони правочину. Не має правового значення помилка щодо розрахунку одержання користі від вчиненого правочину. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним .

При цьому слід зазначити, що помилка - це неправильне сприйняття особою фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, за відсутності якого можна було б вважати, що правочин не був би вчинений. Так, для визнання правочину недійсним як укладеного під впливом помилки необхідно, щоб помилка мала істотне значення. Під помилкою, що має істотне значення, ст. 229 ЦК розуміє помилку щодо природи правочину, прав та обов'язків сторін, таких властивостей та якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням. Істотною є помилка, наслідки якої або взагалі не можна усунути, або для усунення яких сторона, що помилилася, має нести значні витрати.

Під обманом слід розуміти навмисне введення в оману однією стороною правочину іншої сторони з метою вчинення правочину.

Також в п. 20 вказаної постанови Пленуму ВСУ зазначено, що правочин визнається вчиненим під впливом обману у випадку навмисного введення іншої сторони в оману щодо обставин, які впливають на вчинення правочину. На відміну від помилки, ознакою обману є умисел у діях однієї зі сторін правочину. Наявність умислу в діях відповідача, істотність значення обставин, щодо яких особу введено в оману, і сам факт обману повинна довести особа, яка діяла під впливом обману. Обман щодо мотивів правочину не має істотного значення.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що місцевий суд правомірно дійшов висновку щодо посилання позивача на ст.ст.229, 230ЦК України та вказує, що ці доводи є безпідставними.

Так, факт обману (кількість цукру та його наявність) не доведено позивачем, а обставини щодо способу виконання обов'язків за договором зберігання предмета застави (цукру) та його наявності не можуть вважатися помилкою в розумінні ст. 229 ЦК України щодо обставин, які мають існувати на момент вчинення оспорюваного правочину. Позивач припустився помилки внаслідок власного недбальства щодо перевірки фактичної наявності предмета застави, яке було застраховано, реальності укладеного договору зберігання під час укладення оспорюваного договору страхування. Тим більш, відповідно до умов договору страхування, предметом страхування, про що зазначалось вище, є саме: цукор-пісок (ГОСТ 21-94) в кількості 3500 тон (на прикладі залізничного транспортування складає приблизно 58 залізничних вагонів (3500/60 - місткість вагону). Саме на цю обставину щодо великої кількості предмета страхування позивач повинен був звернути увагу при укладенні названого договору та пересвідчитися в його дійсної наявності. Посилання позивача на те, що відповідну перевірку щодо наявності застрахованого майна проводив банк і тому не було необхідності повторно його перевіряти, до уваги суду не приймаються, оскільки це не виключало обов'язку позивача в проведенні ним самим такої перевірки.

Тим більш, щодо неукладеності провачинів, колегія суддів зазначає, що копії складських розписок, актів прийому-передачу, складені за участю представників АТ „Виголин" Скряги В. не є правочинами, а є документами, які згідно договору зберігання підтверджують передачу та прийняття зберігачем товару на зберігання та засвідчують наявність товару на складі у кількості 3500 тон.

Щодо фіктивності право чину, слід зазначити наступне.

Положеннями ст.ст. 626, 234 ЦК України зазначено, що фіктивний правочин (договір) характеризується тим, що сторони вчиняють такий правочин лише для виду, знаючи заздалегідь, що він не буде виконаний.

Колегія суддів визнає доводи позивача в цій частині недоведеними належними доказами.

До того ж, в листі Верховного Суду України „Практика розгляду судами цивільних справ про визнання правочинів недійсними" від 24.11.2008р. зазначено, у фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто сторони, укладаючи його, знають заздалегідь, що він не буде виконаний. Такий правочин завжди укладається умисно. При розгляді справ судді мають враховувати, що ознака фіктивності повинна бути властива діям обох сторін правочину. Якщо одна сторона діяла лише про людське око, а інша - намагалася досягти правового результату, то такий правочин не визнається фіктивним.

При цьому, відповідно до наведених вище п.п.4.2., 4.3, п.5.1., п.6.4.1. договору страхування та додаткової угоди, які відповідач виконував, свідчить, що у останнього був дійсний намір щодо укладення договору страхування.

Крім цього, відмові до умов договору страхування, зокрема, п.6.4.5 та 7.1., наділяють як страхувальника, так і вигодонабувача правом, в разі настання страхового випадку, вчинити певні дії з метою одержання страхового відшкодування.

Як свідчать матеріали справи, 20.05.2010р. Банк отримав електронного листа голови правління АТ „Виголин", в якому повідомлялось про викрадення застрахованого майна, Банк 20.05.2010р. на виконання пп. 2 п.6.4.5 договору страхування повідомив позивача про подію та надав відповідачу письмове повідомлення про таку подію.

21.05.2010р. на виконання пп.1 п.6.4.5 договору страхування Банк звернувся із заявою до компетентного правоохоронного органу щодо викрадення застрахованого майна.

26.05.2010р. - 28.05.2010р. на виконання пп.8 п.6.4.5 договору страхування Банк надав позивачу усі необхідні документи згідно п.7.1 договору страхування.

26.05.2010р. - 28.05.2010р. на виконання пп.10 п.6.4.5 договору страхування надав усі документи, необхідні позивачу для висунення позову до осіб, винних у настанні страхового випадку, з метою отримання від них компенсації за заподіяні збитки.

08.06.2010р., 11.06.2010р. та 05.07.2010р. на виконання п.7.1.10. договору страхування листами № 3788, № 3893 та № 4701 надав позивачу додаткові документи на його вимогу.

Отже, зазначене вище свідчить про те, що Банк, як вигодонабувач, виконав усі вимоги, передбачені п. 6.4.5 договору страхування, які зобов'язані був вчинити страхувальник (вигодонабувач) при настанні події, що за умовами договору може бути кваліфікована як страховий випадок.

Зазначене також підтверджується рішенням господарського суду міста Києва від 26.09.2011р. у справі № 4/190-20/163, учать в якій брали ті ж самі сторони, що й у даній справі № 15/176-10-5275. При цьому судом при розгляді справи № 4/190-20/163 встановлено обставини наявності у МПП „Принцеса" на момент укладення договору страхування та на момент настання страхового випадку у власності цукру у кількості 3500 тон та ведення складського обліку застрахованого майна на території страхування:

Крім того, в рішенні суду у вказаній справі № 4/190-20/163 судом зазначено про те, що, дослідивши умови укладеного сторонами договору та перевіривши їх на предмет відповідності вимогам законодавства, суд дійшов висновку, що укладений сторонами договір відповідає вимогам законодавства, укладений у формі, встановленій законом, не суперечить законодавству та моральним, засадам суспільства, а також спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Згідно ст. 35 ГПК України факти, встановлені рішенням господарського суду (іншого органу, який вирішує господарські спори), за винятком встановлених рішенням третейського суду, під час розгляду однієї справи, не доводяться знову при вирішенні інших спорів, в яких беруть участь ті самі сторони.

Отже, обставини, на які посилається позивач у даній справі, встановлені рішенням господарського суду м. Києва у справі № 4/190-20/163, що набрало законної сили, відповідно не підлягають доведенню при вирішенні даної справи.

З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що наведені скаржником у апеляційній скарзі доводи, не спростовують висновків місцевого суду та не доводять їх помилковість, а тому не можуть бути підставою для скасування судового рішення.

Перевіряючи згідно приписів ст.101 ГПК України законність і обґрунтованість рішення місцевого суду в повному обсягу, тобто не тільки на підставах викладених у апеляційній скарзі, судова колегія не встановила будь-яких порушень норм матеріального і процесуального права з боку місцевого суду і вважає, що зроблені судом висновки відповідають фактичним обставинам справи, наявним в ній доказам та приписам чинного законодавства.

З огляду на викладене судова колегія не вбачає будь-яких передбачених ст.104 ГПК України правових підстав для скасування рішення місцевого суду.

Керуючись cm. cm. 99, 101- 105 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИЛА:

Рішення господарського суду Одеської області від 05.06.2013р. по справі №15/176-10-5275залишити без змін , апеляційну скаргу - без задоволення.

Постанова в порядку ст. 105 ГПК України набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого господарського суду України.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 31.07.2013 року.

Головуючий суддя Головей В.М.

Судді Мирошниченко М.А.

Шевченко В.В.