Ухвала

від 03.06.2013 по справі 801/107/13-а

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

Іменем України

Справа № 801/107/13-а

03.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Іщенко Г.М. ,

Санакоєвої М.А.

секретар судового засідання Равза Р.Р.

за участю сторін:

представник позивача, Публічного акціонерного товариства "Феодосійський завод коньяків та вин" - не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив,

представник відповідача, Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби - Гришин Роман Юрійович, довіреність №84 від 24.10.12

розглянувши матеріали справи №801/107/13-а за апеляційною скаргою Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Яковлєв С.В.) від 14.02.13

за позовом Публічного акціонерного товариства "Феодосійський завод коньяків та вин" (вул. Таврічеська, 4, с. Сонячне, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98182)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби (Кримська, 82-В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98100)

про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.13 позовні вимоги Публічного акціонерного товариства "Феодосійський завод коньяків та вин" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби №0000322203 від 27.08.2012 р.

Стягнуто з Державного бюджету України шляхом безспірного списання із рахунку коштів, призначених на утримання Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби, на користь Публічного акціонерного товариства «Феодосійський завод коньяків та вин» (м. Феодосія, с.Сонячне, вул. Таврічеська 4, код ЄДРПОУ 32294271) 142,86 грн. судового збору.

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.13 та прийняти нове рішення по справі.

Представник позивача - Публічного акціонерного товариства "Феодосійський завод коньяків та вин" у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлений належним чином та своєчасно, про причину неявки суд не повідомив.

Представник відповідача у судовому засіданні наполягав на задоволенні апеляційної скарги.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що позивач викликався в судове засідання, але в суд не з'явився, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності його представника.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми матеріального права. А саме, відповідач посилається на те, що викладені в акті позапланової невиїзної документальної перевірки зроблені при повному вивчені наданих платником податків документів, відповідають дійсним обставинам справи.

Посадовими особами відповідача проведена невиїзна позапланова перевірка позивача з питань правових відносин з ТОВ "БК "Акрополь", ПП "Комманд" за період з 01.01.2009р. по 31.03.2012 р., за результатами якої 14.08.2012 р. складений акт №983/22-03/32294271.

З висновків акту перевірки встановлено порушення позивачем, п.п. 7.2.1, п.п.7.2.3. п. 7.2, п.п. 7.4.1, п.п. 7.4.4. п. 7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість", що призвело до завищення податкового кредиту за заниження ПДВ до сплати до бюджету на суму 11429 грн.

27.08.2012р. відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення №0000322203, відповідно до якого позивачу донараховане податкове зобов'язання по податку на додану вартість у сумі 11429 грн., застосовані штрафні (фінансові) санкції у розмірі 2857,25 грн.

Стаття 19 Конституції України визначає, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з частиною 1 статтю 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Відповідно до частини 2 статті 2 КАС України до адміністративних судів можуть бути оскаржені будь-які рішення, дії чи бездіяльність суб'єктів владних повноважень, крім випадків, коли щодо таких рішень, дій чи бездіяльності Конституцією або законами України встановлено інший порядок судового провадження.

Судова колегія, дослідивши матеріали справи, погоджується з висновком суду першої інстанції виходячи з наступного.

На час проведення позивачем господарської діяльності у 2009-2010 р.р. платники податку на додану вартість, об'єкти, базу та ставки оподаткування, перелік неоподатковуваних та звільнених від оподаткування операцій, особливості оподаткування експортних та імпортних операцій були визначені в Законі України «Про податок на додану вартість».

Згідно з п.п.1.6 та 1.7 ст.1 Закону України "Про податок на додану вартість" податковим зобов'язанням була загальна сума податку, одержана (нарахована) платнику податку у звітному (податковому) періоді, визначена згідно з Законом, а податковим кредитом - сума, на яку платник податку мав право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду , визначена цим законом.

У п.1.4. ст.1 цього Закону було встановлено, що поставкою послуг визначалось будь-які операції цивільно-правового характеру з виконання робіт, надання послуг, надання права на користування або розпорядження товарами, у тому числі нематеріальними активами, а також з поставки будь-яких інших, ніж товари, об'єктів власності за компенсацію, а також операції з безоплатного виконання робіт, надання послуг.

Відповідно до п.п. 3.1.1. п. 3.1. ст.3 Закону України "Про податок на додану вартість" об'єктом оподаткування були операції платників податку з поставки товарів та послуг, місце поставки яких знаходилось на митній території України.

База оподаткування операції з поставки товарів (послуг) визначалась , виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, зазначеної за вільними цінами, але не нижче за звичайні ціни, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (обов'язкових платежів ) згідно із законами України з питань оподаткування. До складу договірної (контрактної) вартості включались будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передавались платнику податків безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу (п. 4.1. ст. 4 1 Закону України "Про податок на додану вартість").

У п.п.7.2.1 п.7.2. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було визначено, що платник податку був зобов'язаний надати покупцю податкову накладну, яка складалась у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надавався покупцю, копія залишалась у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна виписувалась на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). Платники податку повинні були зберігати податкові накладні протягом строку, передбаченого законодавством для зобов'язань із сплати податків ( п. 7.2.3. п. 7.2 ст.7 Закону).

Відповідно до п.п.7.3.1. п. 7.3 ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" датою виникнення податкових зобов'язань з продажу товарів (робіт, послуг) вважалась дата, яка припадала на податковий період, протягом якого відбувалась будь-яка з подій, що сталася раніше: або дата зарахування коштів від покупця (замовника) на банківський рахунок платника податку як оплата товарів (робіт, послуг), що підлягають продажу; або дата відвантаження товарів, а для робіт (послуг) - дата оформлення документа, що засвідчує факт виконання робіт (послуг) платником податків.

У п.п.7.4.1. п.7.4. ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" було зазначено, що податковий кредит звітного періоду визначався виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін.

Не підлягали включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), які не підтверджувались податковими накладними чи митними деклараціями (п.п.7.4.5. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважалась дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) ( п.п. 7.5.1. п. 7.5 ст. 7 Закону).

Відповідно до п.п. 7.7.1 п.7.7. ст. 7 Закону України "Про податок на додану вартість" сума податку, що підлягала сплаті (перерахуванню) до бюджету або бюджетному відшкодуванню, визначалась як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного податкового періоду та сумою податкового кредиту такого звітного податкового періоду. При від'ємному значенні суми розрахованої згідно з п.п.7.7.1 цього пункту закону, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з цього податку, що виник за попередні податкові періоди, а при його відсутності - зараховується до складу податкового кредиту наступного податкового періоду.

Відповідно до п.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі ПК України) господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

У п. 188.1 ст.188 ПК України вказано, що база оподаткування операцій з постачання товарів/послуг визначається виходячи з їх договірної (контрактної) вартості, але не нижче звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, з урахуванням загальнодержавних податків та зборів (крім податку на додану вартість та акцизного податку на спирт етиловий, що використовується виробниками - суб'єктами господарювання для виробництва лікарських засобів, у тому числі компонентів крові і вироблених з них препаратів (крім лікарських засобів у вигляді бальзамів та еліксирів), а також збору на обов'язкове державне пенсійне страхування на вартість послуг стільникового рухомого зв'язку). До складу договірної (контрактної) вартості включаються будь-які суми коштів, вартість матеріальних і нематеріальних активів, що передаються платнику податку безпосередньо покупцем або через будь-яку третю особу у зв'язку з компенсацією вартості товарів/послуг.

У п.187.1. ст.187 ПК України зазначено, що датою виникнення податкових зобов'язань з постачання товарів/послуг вважається дата, яка припадає на податковий період, протягом якого відбувається будь-яка з подій, що сталася раніше: а) дата зарахування коштів від покупця/замовника на банківський рахунок платника податку як оплата товарів/послуг, що підлягають постачанню, а в разі постачання товарів/послуг за готівку - дата оприбуткування коштів у касі платника податку, а в разі відсутності такої - дата інкасації готівки у банківській установі, що обслуговує платника податку; б) дата відвантаження товарів, а в разі експорту товарів - дата оформлення митної декларації, що засвідчує факт перетинання митного кордону України, оформлена відповідно до вимог митного законодавства, а для послуг - дата оформлення документа, що засвідчує факт постачання послуг платником податку.

Відповідно до п. 198.1.ст.198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення, зокрема, операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст.198 ПК України).

Згідно з п.198.3 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст.39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 ст.193 цього Кодексу.

Відповідно до п.200.1.ст.200 ПК України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

У п. 200.2 ст.200 ПК України встановлено, що при позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду (п.200.3. ст.200 ПК України).

З акту перевірки вбачається, що встановлено взаємовідносини позивача з ТОВ "БК "Акрополь", ПП "Комманд", діяльність яких була направлена на проведення транзитних фінансових потоків, надання податкової вигоди з метою штучного формування валових витрат та податкового кредиту. Внаслідок наведених обставин на думку відповідача укладені з ними договори не мали реального характеру , сплачений ТОВ "БК "Акрополь", ПП "Комманд" ПДВ за період часу, що перевірявся, позивач безпідставно відніс до податкового кредиту. Крім того, представник відповідача наполягав на допиті керівника ПП "Комманд", який раніше пояснював, що не підписував документів бухгалтерського та податкового обліку казаного підприємства.

Позивачем з ТОВ "БК "Акрополь" 28.09.2009 р. укладений договір постачання №909283/6/9, предметом якого було тримання платником податків товару відповідно до специфікацій на суму 2004 грн. ( в тому числі ПДВ), оплата його вартості.

Надані позивачем документи підтверджують факт отримання від ТОВ "БК "Акрополь" на виконання умов договору №909283/6/9 від 28.09.2009р. товару (електричного лічильника, кабелю, проводу) вартістю 2004 грн. ( в тому числі ПДВ), оплату його вартості, використання його в господарській діяльності підприємства.

Відповідно до вимог ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідачем не надано доказів, яки спростовували б факт отримання позивачем в період часу, що перевірявся від ТОВ "БК "Акрополь" товару, оплати його вартості ( в тому числі перерахування ПДВ), використання цього товару в діяльності платника податків.

Між позивачем та ПП "Комманд" 01.06.2011р. був укладений договір постачання №218 , предметом якого було постачання першому підв'язочного матеріалу. (а.с.56-59)

У матеріалах справи також наявні копії оформлених ПП "Комманд" податкових накладних № 3 від 01.06.2011р. (а.с.64), №57 від 08.07.2011р. (а.с.67), №28 від 05.07.2011 р. (а.с.68), які свідчать про отримання позивачем підв'язочного матеріалу відповідно на суму 21000 грн. (в тому числі ПДВ), 8820 грн. (в тому числі ПДВ), 36750 грн. (втому числі ПДВ), документів, яки підтверджують сплату його вартості (в тому числі ПДВ).

Позивачем надані копії актів на списання, яки свідчать про використання підв'язочного матеріалу, отриманого від ПП "Комманд" в період часу, що перевірявся, для використання в господарській діяльності підприємства.

Доводи заявника апеляційної скарги щодо врахування показань допитаного у якості свідка ОСОБА_3, не є безперечним доказом задоволення апеляційної скарги, оскільки покази свідків, а саме: головного бухгалтера Публічного акціонерного товариства «Феодосійський завод коньяків та вин» ОСОБА_4 та комірника Публічного акціонерного товариства «Феодосійський завод коньяків та вин» ОСОБА_5, яка отримувала товар з супровідними документами від ТОВ «БК «Акрополь» та ПП «Команд», свідчать про порушення порядку оформлення документів ПП «Команд», та відповідно до ст. 70 КАС України показання ОСОБА_3 не можна віднести до допустимих доказів, які б підтверджували, що Публічне акціонерне товариство «Феодосійський завод коньяків та вин» не отримувало підв'язочний матеріал від ПП «Команд». Більш того, докази використання поставленої продукції у господарській діяльності позивача підтверджується матеріалами справи. У перевіряємий період Публічне акціонерне товариство «Феодосійський завод коньяків та вин» отримувало підв'язочний матеріал виключно від ПП «Команд», а отже в Актах списання зазначено саме підв'язочний матеріал, який поставлений ПП «Команд», та за який позивач здійснив оплату (копії платіжних доручень містяться у матеріалах справи).

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

На підставі викладеного, судова колегія приходить до висновку про безпідставність доводів апеляційної скарги з підстав їх спростування матеріалами справи та встановленими обставинами, оскільки відсутні в матеріалах справа докази наявності у позивача до укладення договору з ПП "Комманд" підв'язочного матеріалу в обсягах, вказаних в податкових накладних № 3 від 01.06.2011р., №57 від 08.07.2011р., №28 від 05.07.2011 р., тобто є доведеним факт отримання саме від представників ПП "Комманд" цього товару у обсягах, відображених в податковій звітності платника податків, його використання для здійснення ним в подальшому господарській діяльності.

Таким чином, судова колегія погоджується з висновком суду першої інстанції, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки№983/22-03/32204271 від 14.08.2012р. щодо безтоварності взаємовідносин з ТОВ "БК "Акрополь", ПП "Комманд", не відповідають дійсним обставинам справи.

Відповідно до частини 1 статті 200 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Судова колегія дійшла до висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, рішення суду ухвалене з додержанням норм матеріального та процесуального права, тому підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Керуючись ст. 195; ст. 196; ст. 197; п.1 ч.1 ст. 198; ст. 200; п.1 ч.1 ст. 205; ст. 206 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції АР Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 14.02.13 у справі № 801/107/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення згідно з частиною п'ятою статті 254 Кодексу адміністративного судочинства України.

Ухвалу може бути оскаржено в порядку статті 212 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно з якою касаційна скарга на судові рішення подається безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції, крім випадків, передбачених цим Кодексом, а в разі складення ухвали в повному обсязі відповідно до статті 160 цього Кодексу - з дня складення ухвали в повному обсязі.

Повний текст судового рішення виготовлений 10 червня 2013 р.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Г.М. Іщенко

підпис М.А.Санакоєва

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко