Ухвала

від 10.06.2013 по справі 2а-14134/11/0170/4

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Копія

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Ухвала

Іменем України

Справа № 2а-14134/11/0170/4

10.06.13 м. Севастополь

Севастопольський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Цикуренка А.С.,

суддів Дадінської Т.В. ,

Дудкіної Т.М.

розглянувши у порядку письмового провадження матеріали справи №2а-14134/11/0170/4 за апеляційною скаргою Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби на постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим (суддя Циганова Г.Ю.) від 18.03.13 року

за позовом Малого приватного підприємства "Діва" (вул. Володарського, 37 А, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98100)

до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби (вул. Кримська, 82 В, м. Феодосія, Автономна Республіка Крим,98112)

про скасування податкового повідомлення-рішення,

ВСТАНОВИВ:

Постановою Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.13 адміністративний позов Малого приватного підприємства "Діва" до Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим №0000462304 від 25.08.2011 року про збільшення Малому приватному підприємству "Діва" (ідентифікаційний код юридичної особи 24038415) суми грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40097,50 грн., у тому числі 32078,00 грн. за основним платежем та 8019,50 грн. за штрафними (фінансовими) санкціями (штрафами).

Не погодившись з даною постановою суду, відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.13 та прийняти нове рішення по справі.

Сторони у судове засідання не з'явились, про час та місце розгляду справи повідомлені належним чином та своєчасно.

Чинне законодавство не обмежує коло представників осіб, які беруть участь у справі, при апеляційному розгляді адміністративної справи.

Крім того, згідно з частиною четвертою статті 196 Кодексу адміністративного судочинства України, неприбуття у судове засідання сторін або інших осіб, які беруть участь у справі, належним чином повідомлених про дату, час і місце апеляційного розгляду, не перешкоджає судовому розгляду справи.

При викладених обставинах, враховуючи те, що сторони викликалися в судове засідання, але в суд не з'явилися, суд вважає можливим розглянути справу у відсутності їх представників.

Відповідно статті 197 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, у разі неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання.

На підставі та за правилами статті 195 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши юридичну оцінку обставин справи та повноту їх встановлення, дослідивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що судом першої інстанції порушені норми матеріального права, а також неповно з'ясовані обставини, що мають істотне значення для справи. Заявник апеляційної скарги зазначає про нікчемність угод позивача з ПП «Комманд».

Мале приватне підприємство "Діва" звернулось до Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим з адміністративним позовом до Феодосійської міжрайонної державної податкової інспекції АР Крим про скасування податкового повідомлення-рішення від 25.08.2011 року №0000462304; визнання протиправним та скасування наказу №975 від 10.06.2011 року "Про проведення позапланової документальної невиїзної перевірки з питань взаємовідносин з ПП "Команд" за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року; визнання протиправними дій по проведенню позапланової перевірки позивача з питань достовірності формування податкового зобов'язання за грудень 2010 року, відображенню в акті тверджень щодо нікчемності правочинів.

Мале приватне підприємство "Діва" зареєстровано у якості платника ПДВ, перебуває на податковому обліку в ДПІ у м. Феодосії АР Крим (а.с.11-13 т.1).

Видами діяльності позивача за КВЕД та відповідно до Статуту є будівництво будівель, виробництво дерев'яних будівельних конструкцій та столярних виробів, електромонтажні роботи, оптова торгівля будівельними матеріалами, роздрібна торгівля залізними виробами, фарбами та склом (а.с.12, 16-22 т.1).

У період спірних правовідносин позивач мав ліцензію на пошукові та проектні роботи у будівництві, спорудження несущіх та огороджувальних конструкцій, будівництво та монтаж інженерних та транспортних сітей, включаючи сейсмічні райони та особо складні інженерно-геологічні умови та дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки (а.с.14-15 т.1).

Посадовими особами відповідача проведено невиїзну документальну перевірку позивача щодо підтвердження відомостей, отриманих від особи, яка мала правові відносини з платником податків: ПП «Комманд» (ЄДРПОУ37081766) за період з 01.12.2010 року по 31.12.2010 року.

За результатами перевірки складено акт перевірки від 30.06.2011 року №1264/23-4/24038415 (а.с.25-33 т.1).

Згідно висновків акту встановлено порушення позивачем:

- п.3 ст.5 та п.1 ст.7 Господарського кодексу України від 16.01.2003 року №436-IV; п.2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16.07.1999 року (із змінами та доповненнями), п.п.7.2.3 п.7.2, п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 03.04.1997 року, а саме, завищено податковий кредит грудня 2010 року на суму 32078 грн.;

- п.п.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4, п.п.7.5.1 п.7.5, п.п.7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону №168, а саме: занижено суму ПДВ, яка підлягає нарахуванню до сплати в бюджет на суму 32078 грн.

На підставі вказаного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 25.08.2011 року №0000462304 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість на загальну суму 40097,50 грн. (у тому числі 32078,00 грн. за основним платежем та 8019,50 грн. за штрафними санкціями), яке після адміністративного оскарження залишено без змін (а.с.204 т.1).

В ході проведеної перевірки позивача встановлено порушення позивачем законодавства в частині оподаткування податком додану вартість за грудень 2010 року.

В акті перевірки зазначено про нікчемність угод позивача з ПП «Комманд» згідно зі ст.203, п.1.2 ст.215, ч.1 ст.216, ст.228 ЦК України, оскільки у ПП «Комманд» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою, не виконані обов'язки зі сплати податкових зобов'язань.

До набрання чинності ПК України порядок оподаткування податком на додану вартість було врегульовано нормами Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 року № 168/97-ВР (в редакції, чинній на час спірних правовідносин).

Отже, при визначенні суми податку на додану вартість за грудень 2010 року позивач мав керуватися нормами цього Закону.

Необхідність підтвердження проведеної господарської операції відповідними документами було встановлено нормами Закону України "Про податок на додану вартість".

Зазначеним Законом передбачалось право платника податку на отримання податкового кредиту, яким, відповідно до п.1.7. Закону №168 є сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Відповідно до п.п.7.2.6 п.7.2 ст.7 Закону України "Про податок на додану вартість" підставою для нарахування податкового кредиту є податкова накладна, що видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача.

Згідно з п.п.7.2.3 Закону України "Про податок на додану вартість" податкова накладна складається у момент виникнення податкових зобов'язань продавця у двох примірниках. Оригінал податкової накладної надається покупцю, копія залишається у продавця товарів (робіт, послуг). Податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Податкова накладна виписується на кожну повну або часткову поставку товарів (робіт, послуг). У разі коли частка товару (робіт, послуг) не містить відокремленої вартості, перелік (номенклатура) частково поставлених товарів зазначається в додатку до податкової накладної у порядку, встановленому центральним органом державної податкової служби України, та враховується у визначенні загальних податкових зобов'язань.

Згідно із підпунктом 7.4.5 пункту 7.4 статті 7 вказаного Закону не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

Підпунктом 7.5.1 пункту 7.5 статті 7 Закону №168 визначено, що датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається: дата здійснення першої з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

Згідно з п.п.7.2.1 п.7.2 ст.7 Закону №168 податкова накладна повинна містити наступні реквізити: порядковий номер, дату виписування податкової накладної, назву юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, податковий номер платника податку (продавця, покупця), місце розташування юридичної особи або місце податкової адреси фізичної особи, зареєстрованої як платник ПДВ, опис (номенклатуру) товарів (робіт, послуг) та їх кількість (обсяг, об'їм), повну назву отримувача, ціну продажу без врахування податку, ставку податку та відповідну суму у цифровому значенні, загальну суму коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку.

Форма податкової накладної та порядок її заповнення на час виникнення спірних правовідносин були затверджені Наказом Державної податкової адміністрації України від 30.05.1997 року №165, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 23.06.1997 року за №233/2037.

Отже, необхідним первинним документом, який дає право платнику податків на формування податкового кредиту, є належним чином оформлена податкова накладна.

Судова колегія зазначає, що наявність у покупця податкової накладної, є достатньою, але не безумовною підставою для формування податкового кредиту з податку на додану вартість, якщо податковий орган доведе, що відомості в таких документах не відповідають дійсності.

Згідно з ч.2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції (ч.ч.1-2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність").

Судом встановлено, що у позивача наявні необхідні первинні документи, що підтверджують здійснення господарських операцій на виконання договору поставки від 02.11.2010 року №188 з ПП "Комманд" (постачальник), предметом якого є товар (будматеріали) в найменуванні та якості згідно накладних (рахунків-фактур, специфікацій), зокрема: видаткові накладні №2066 від 07.12.2010 року, №2067 від 14.12 2010 року (а.с.74-75 т.1); реєстр розрахункових документів по кредиту рахунку №311 за грудень 2010 року, (а.с.70 т.1); відомість аналітичного обліку розрахунків з постачальниками за грудень 2010 року (а.с.72 т.1); платіжні доручення.

Право позивача на формування податкового кредиту грудня 2010 року по вказаним господарським операціям підтверджується наявними в матеріалах справи податковими накладними від 07.12.2010 року №2066 на суму 127468,92 грн., у т.ч. ПДВ 21244,82 грн.; від 14.12.2010 року №2067 на суму 65000,00 грн., у т.ч. ПДВ 10833,33 грн., складеними зазначеним вище контрагентом (а.с.67-68 т.1).

Використання у оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності позивача одержаних від ПП "Комманд" товарів підтверджується документами по правовідносинам позивача з іншими контрагентами: договорами, розшифровкою використання отриманих від ПП "Комманд" матеріалів, накладними, актами приймання виконаних будівельних робіт, довідками про вартість виконаних робіт, (а.с.76-183 т.1);

Висновок податкового органу про завищення позивачем податкового кредиту та заниження податку на додану вартість заснований на тому, що правочин, укладений між позивачем та ПП "Комманд" має ознаки "нікчемності" та "безтоварності".

Що стосується нікчемності правочину. Стаття 204 ЦК України закріплює принцип презумпції правомірності правочину: правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він невизнаний судом недійсним.

Головною підставою вважати правочин нікчемним являється його недійсність, встановлена законом. Саме законом, а не Актами, які б факти в цьому акті не були відображені. Вказані ж в Акті висновки є суто суб'єктивною думкою державного податкового ревізора-інспектора, оскільки були зроблені за відсутності інформації, яка надається в передбаченому законодавством порядку.

Таким чином, навіть за наявності ознак нікчемності правочину податкові органи мають право лише звертатися до судів з позовами про стягнення в доход держави коштів, отриманих по правочинах, здійснених з метою, що свідомо суперечить інтересам держави і суспільства, посилаючись на їх нікчемність.

Згідно з ч. 2 ст. 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.

Правовідносини з приводу нікчемності правочинів унормовані ст.228 Цивільного кодексу України, відповідно до якої правочин вважається таким, що порушує публічний порядок, якщо він був спрямований на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина, знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним (ч.1 ст.228); правочин, який порушує публічний порядок, є нікчемним (ч.2 ст.228).

Пленум Верховного суду України в своїй постанові від 06 листопада 2009 року № 9 "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" роз'яснив, що нікчемними правочинами, які порушують публічний порядок, визначені ст. 228 ЦК України, є: правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

Правочини, які посягають на суспільні, економічні та соціальні основи держави, зокрема є: правочини, спрямовані на використання всупереч закону комунальної, державної або приватної власності; правочини, спрямовані на незаконне відчуження або незаконне володіння, користування, розпорядження об'єктами права власності українського народу - землею як основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави, її надрами, іншими природними ресурсами (стаття 14 Конституції України); правочини щодо відчуження викраденого майна; правочини, що порушують правовий режими вилучення з обігу або обмеження в обігу об'єктів цивільного права, тощо. Усі інші правочини, спрямовані на порушення інших об'єктів права, передбачені іншими нормами публічного права, не є такими, що порушують публічний порядок. При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК України має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним, тощо.

Ні акт перевірки ні апеляційна скарга не містять таких посилань, не доводять умислу саме позивача на порушення публічного порядку, не містять посилання і на те, в чому таке порушення полягає. Доказів, які б доводили нерозумність або необачність правової поведінки саме позивача у спірних правовідносинах при здійсненні господарських операцій із контрагентом до суду не подано.

Таким чином, зміст правочину з постачальником не суперечить законодавству, моральним засадам суспільства. У зв'язку з чим, доводи апеляційної скарги в зазначеної частині не підлягають задоволенню.

Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Відповідачем не надано доказів, які б вказували на нікчемність правочинів, укладених між позивачем та ПП "Комманд".

Посилання відповідача на результати досудового слідства у кримінальній справі не є належним доказом у справі, оскільки у відповідності до положень ст.72 КАС України таким доказом може бути лише вирок суду, який набрав законної сили.

Крім того, у відповідності до положень ст. 75 Податкового кодексу України документальна перевірка проводиться на підставі податкових декларацій (розрахунків), фінансової, статистичної та іншої звітності, регістрів податкового та бухгалтерського обліку, ведення яких передбачено законом, первинних документів, які використовуються в бухгалтерському та податковому обліку і пов'язані з нарахуванням і сплатою податків та зборів, виконанням вимог іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, а також отриманих в установленому законодавством порядку органом державної податкової служби документів та податкової інформації, у тому числі за результатами перевірок інших платників податків.

Відповідачем при проведенні перевірки були використані відомості комп'ютерних автоматизованих інформаційних систем та акт перевірки ПП "Комманд", в акті перевірки є посилання, а також начебто проведено аналіз первинних документів бухгалтерського та податкового обліку позивача, проте в результаті вони безпідставно не взяті до уваги відповідачем.

Невиконання зобов'язань перед бюджетом контрагентом позивача є підставою для застосування заходів відповідальності виключно до такого контрагенту, і само по собі не свідчить про порушення правил оподаткування позивачем.

Отже, законодавство України, чинне на час виникнення спірних відносин, не ставить виникнення у платника ПДВ права на податковий кредит та право на декларування понесених витрат в залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншим суб'єктом господарювання.

Аналогічної думки дотримується Вищий адміністративний суд України в Ухвалах від 24.01.2012 року №К/9991/2491/11, від 10.04.2012 року №К-19705/10, від 25.04.2012 року №К/9991/75974/11, від 12.07.2012 року №К-14542/08, від 22.08.2012 року №К/9991/43010/12, від 06.09.2012 року №К/9991/90896/11.

Сумуючи наведене, правова оцінка, яку суд першої інстанції дав обставинам справи, не суперечить вимогам процесуального і матеріального права, а доводи апеляційної скарги щодо їх неправильного застосування є необґрунтованими.

Судове рішення є законним і обґрунтованим та не може бути скасовано з підстав, що наведені в апеляційній скарзі.

Відповідно до п.1 ч.1 ст. 198 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а постанову суду без змін. У ст. 200 КАС України наведені підстави для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

У зв'язку з чим колегія судів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, що є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а постанови без змін.

Керуючись статтями 195, 197, 198, 205, 206, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

УХВАЛИВ:

Апеляційну скаргу Феодосійської об'єднаної державної податкової інспекції Автономної Республіки Крим Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду Автономної Республіки Крим від 18.03.13 року залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення їх копій особам, які беруть участь у справі.

Ухвалу може бути оскаржено до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя підпис А.С. Цикуренко

Судді підпис Т.В. Дадінська

підпис Т.М. Дудкіна

З оригіналом згідно

Головуючий суддя А.С. Цикуренко