Постанова

від 03.06.2013 по справі 1570/6721/2012

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

Справа № 1570/6721/2012

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 травня 2013 року м.Одеса

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.

при секретарі - Музика А.О.

за участю: представника позивача - Бондарчук І.І.

представника відповідача - Караханян А.М.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002312301 від 14.09.2012 та № 0002332301 від 14.09.2012 року, -

ВСТАНОВИВ:

05 листопада 2012 року до суду звернулось товариство з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання неправомірними дій ДПІ у Київському районі м. Одеси стосовно складання акту № 1118/22-02/13881657/94 від 27.08.2012 року «Про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» код ЄДРПОУ 13881657 з питань правових відносин з ПП «Техноком-експерт» код ЄДРПОУ 36673451 за період: червень 2010 року», визнання неправомірними дій ДПІ у Київському районі м. Одеси щодо визнання нікчемними правочинів ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД», з контрагентами - постачальником ПП «Техноком-експерт», у червні 2010 року, визнання протиправним та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002312301 від 14.09.2012 в якому визначено суму податкових зобов'язань з податку на додану вартість за основним платежем - 393224 грн., за штрафними санкціями 98306 грн. та № 0002332301 від 14.09.2012 року в якому визначено суму податкових зобов'язань з податку на прибуток приватних підприємств за основним платежем - 491530 грн., за штрафними санкціями 122883 грн.

В судовому засіданні 29 травня 2013 року представником позивача подано заяву про уточнення позовних вимог, в якій він просить суд визнати незаконними та скасувати податкові повідомлення - рішення від 14.09.2012 року № 0002312301 на суму 393 224 грн. по податку на додану вартість та № 0002332301 на суму 491 530 грн. по податку на прибуток.

Представник позивача адміністративний позов підтримав, на заявлених вимогах наполягав з підстав, викладених в позовній заяві, (Том І, а.с. 3-7), оскільки, відповідачем порушено вимоги податкового законодавства щодо проведення перевірки платника податків, первинними документами підтверджується формування витрат підприємства та податкового кредиту, а тому висновки податкового органу в акті перевірки не відповідають дійсності, а відтак оскаржувані податкові повідомлення-рішення є незаконними та підлягають скасуванню.

Представник відповідача позовні вимоги не визнав з підстав, викладених у письмових запереченнях на позов (Том ІІ, а.с. 69-71), оскільки, перевірку позивача проведено згідно діючого законодавства, позивачем порушено вимоги законодавства щодо визначення витрат підприємства та формування податкового кредиту, а тому податкові повідомлення-рішення винесені правомірно.

Дослідивши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, а також обставини, якими обґрунтовуються вимоги та заперечення, докази, якими вони підтверджуються, суд дійшов висновку, що адміністративний позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи в період з 13.08.2012 року по 17.08.2012 року головним державним податковим ревізором-інспектором, інспектором податкової служби I рангу, відділу перевірок платників податків управління податкового контролю ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби Леонідовою О.І., на підставі пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, на виконання розпорядження ДПА України від 24.02.2011 року № 48-р «Про відпрацювання підприємств» проведено невиїзну документальну перевірку ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» код ЄДРПОУ 13881657 з питань правових відносин з ПП «Техноком-експерт» код ЄДРПОУ 36673451 за період: червень 2010 року» .

За наслідками вказаної перевірки відповідачем складено акт № 1118/22-02/13881657/94 від 27.08.2012 року про результати позапланової невиїзної перевірки ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» код ЄДРПОУ 13881657 з питань правових відносин з ПП «Техноком-експерт» код ЄДРПОУ 36673451 за період: червень 2010 року» (а.с.8-12).

На підставі акту перевірки ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.09.2012 року № 0002312301, за порушення вимог пп. 7.4.1, п.п. 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України від 03.04.1997 року № 168/97 - ВР «Про податок на додану вартість» , яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 491530 грн. 00 коп. із них: 393224 грн. - основний платіж та 98306 грн. - штрафна (фінансова) санкція (а.с.14) та п.п. 5.3.1, п.5.3 ст. 5 Закону України від 28.12.1994 року № 334/94 - ВР «Про оподаткування прибутку підприємств» в редакції Закону України від 22.05.1997 року № 283/97 - ВР із змінами та доповненнями, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 614430 грн. 00 коп. із них: 491530 грн. - основний платіж та 122883 грн. - штрафна (фінансова) санкція (а.с.13).

Частиною 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством. Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, на підставі даних, не підтверджених документами.

Статтею 1 Закону «Про бухгалтерський облік», визначено загальне поняття та характеристика документу, на підставі якого виникає право та обов'язок в платника податків на формуються показників податкової, бухгалтерської та фінансової звітності. Таким документом є первинний документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Вимоги до первинного документу встановлені ст. 9 цього ж Закону та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, проведення будь-якої господарської операції підприємства фіксується та підтверджується первинними документами, на підставі яких ведеться бухгалтерський облік. Відповідно до ч. 2 ст. 3 Закону «Про бухгалтерський облік», на даних бухгалтерського обліку базуються фінансова, податкова, статистична та інші види звітності. Отже, первинні документи по відображенню господарської операції є підставою й для податкового обліку.

Досліджуючи фактичність проведених господарських операцій, їх зв'язок з господарською діяльністю позивача, формування податкового кредиту з податку на додану вартість, а також, досліджуючи питання щодо недійсності угод, встановлено наступні обставини.

Під час перевірки відповідачем взято до уваги:

- акт ДПІ у Приморському районі м. Одеси від 31.03.2011 року № 419/23-513/36673451 «Про неможливість проведення документальної перевірки суб'єкта господарювання ПП «Техноком-експерт» , щодо підтвердження господарських відносин з ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» код ЄДРПОУ 13881657 за квітень, червень, липень 2010 року». У висновках даного акту зазначено, що у ПП «Техноком-експерт» відсутні необхідні умови для ведення господарської діяльності, відсутні основні фонди, технічний персонал, виробничі активи, складські приміщення, транспортні засоби, підприємство не знаходиться за юридичною адресою.

Судом встановлено, що між ТОВ «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» та ПП «Техноком-експерт» укладено договір купівлі-продажу б/н від 16.04.2010 року (а.с.15-16). Згідно п.1 договору зазначається, що на умовах Договору, Продавець зобов'язується передати у власність, а Покупець належним чином прийняти та оплатити комплектуючі, матеріали та інші товари (найменування, ціна та кількість вказана у рахунках - фактурах або видаткових накладних) в строк та за умовами цього договору. На підтвердження виконання пункту цього договору представник позивача надав Видаткові накладні, Податкові накладні, рахунки та платіжні доручення (а.с.17-53).

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002332301 від 14.09.2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на прибуток за основним платежем у розмірі 491530 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 122883 грн. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. 1.32 ст. 1 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» від 28 грудня 1994 року № 334/94-ВР (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) господарською діяльністю є будь-яка діяльність особи, направлена на отримання доходу в грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, у разі коли безпосередня участь такої особи в організації такої діяльності є регулярною, постійною та суттєвою.

Згідно із п. 5.1, п. п. 5.2.1, 5.2.10 п.5.2 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) валові витрати виробництва та обігу - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності. До складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, суми витрат, пов'язаних з поліпшенням основних фондів у межах, встановлених підпунктом 8.7.1 цього Закону, та суми перевищення балансової вартості основних фондів та нематеріальних активів над вартістю їх продажу, визначені у порядку, встановленому статтею 8 цього Закону.

Відповідно до п. п. 5.3.9 п. 5.3 ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» №334/94-ВР від 28 грудня 1994 року (який діяв на час виникнення спірних правовідносин) не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку. У разі втрати, знищення або зіпсуття зазначених документів, платник податку має право письмово заявити про це податковому органу та здійснити заходи, необхідні для поновлення таких документів.

При цьому, відповідно до ст. 1, ч. 1, 2 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» №996-XIV від 16 липня 1999 року господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, валові витрати повинні бути пов'язані з господарською діяльністю та підтверджуватись первинними документами.

Щодо податкового повідомлення-рішення № 0002312301 від 14.09.2012 року, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість за основним платежем у розмірі 393224 грн. та за штрафними (фінансовими) санкціями у розмірі 98306,5 грн. суд звертає увагу на наступне.

Відповідно до п. п. 7.4.1, 7.4.4, 7.4.5 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) податковий кредит звітного періоду визначається виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг) та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку протягом такого звітного періоду, в тому числі, у зв'язку з придбанням, виготовленням товарів та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Якщо платник податку придбаває (виготовляє) матеріальні та нематеріальні активи (послуги), які не призначаються для їх використання в господарській діяльності такого платника, то сума податку, сплаченого у зв'язку з таким придбанням (виготовленням), не включається до складу податкового кредиту. Не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями.

При цьому, датою виникнення права платника податку на податковий кредит є перша з подій: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг); або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг) (п.п.7.5.1 п.7.5 ст. 7 Закон України №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року).

Відповідно до п. п. 7.2.1, 7.2.6 п. 7.2 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР від 3 квітня 1997 року (який діяв на момент виникнення спірних правовідносин) платник податку зобов'язаний надати покупцю податкову накладну. Податкова накладна видається платником податку, який поставляє товари (послуги), на вимогу їх отримувача, та є підставою для нарахування податкового кредиту.

Таким чином, право на віднесення сум податку на додану вартість, сплачених при придбанні товару, до податкового кредиту виникає у суб'єкта господарювання в разі фактичного придбання товару, наявність первинних документів та використання в господарській діяльності придбаного товару чи послуг.

Відповідно до п. п. 7.2.6 п. 7.2 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР податкова накладна видається платнику податку, якій поставляє товари (послуги) на вимогу їх отримувача та є підставою для нарахування податкового кредиту. У разі відмови з боку постачальника товарів (послуг) надати податкову накладну або при порушенні порядку її заповнення, отримувач таких товарів (послуг) має право додати до податкової декларації за звітний податковий період заяву зі скаргою на такого постачальника, яка є підставою для включення сум цього податку до складу податкового кредиту.

Згідно із п. 1.5, 1.6, 1.7 ст. 1 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» №168/97-ВР звітний (податковий) період - період, за який платник податку зобов'язаний проводити розрахунки податку та сплачувати його до бюджету. Податкове зобов'язання - загальна сума податку, одержана (нарахована) платником податку в звітному (податковому) періоду, визначена згідно з цим Законом. Податковий кредит - це сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Таким чином, відображення як податкових зобов'язань так і податкового кредиту в деклараціях повинно відбуватися саме за звітний період, в якому ці податкові зобов'язання та право на податковий кредит виникли.

Визначення податкового кредиту як право, а не обов'язок, платника податку зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, передбачає що саме в звітному періоді він може скористатися цим правом при отриманні податкової накладної, а в разі відмови контрагента надати податкову накладну або при порушенні ним порядку її заповнення, платник податку все одно може скористатися своїм правом на податковий кредит та зазначити його в декларації за звітний період, але при умові надання скарги на такого постачальника товарів (послуг) з копією розрахункових документів, що засвідчують факт сплати податку внаслідок придбання таких товарів (послуг). Отримання такої скарги є також підставою для проведення позапланової перевірки такого постачальника для з'ясування та повноти нарахування ним зобов'язань з цього податку за такою господарською операцією. У вказаний спосіб норми Закону України №168/97-ВР з одного боку захищають платника податків, якій має право на податковий кредит в звітному періоді і хоче таким правом скористатися, з другого боку дають можливість контролювати податковою службою постачальника товарів (послуг), у якого виникають податкові зобов'язання з цього податку та якій у момент виникнення таких податкових зобов'язань повинен скласти податкову накладну та надати її покупцю.

Враховуючи викладене, позивачем не доведено виконання послуг контрагентом, пов'язаність цих послуг з господарською діяльністю позивача, тощо, а тому позивачем не правомірно сформовано податковий кредит по цим операціям.

Згідно з п. 1 ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, підставою для бухгалтерського обліку господарської операції є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Виходячи з вимог вказаного вище Закону, відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до вимог п. 3.2 ст. 3 цього Закону, бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Відповідно до пп. 2.4 п. 2 Положення «Про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку», затвердженого Наказом Міністерства фінансів України 05.06.1995 року № 168/704, первинні документи для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному вираженні), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа. Згідно з пп. 2.15 -2.16 п. 2 вказаного Положення, первинні документи підлягають обов'язковій перевірці працівниками, які ведуть бухгалтерський облік, за формою і змістом, тобто перевіряється наявність у документів обов'язкових реквізитів та відповідність господарської операції діючому законодавству, логічна зв'язку показників. Забороняється приймати до виконання первинні документи на операції, що суперечать законодавчим та нормативним документам, встановленому порядку приймання, зберігання та витрачання грошових коштів, товарно-матеріальних цінностей та іншого майна, порушують договірну і фінансову дисципліну, завдають шкоди державі, юридичним або фізичним особам.

Правила податкового обліку визначаються відповідними нормативними документами, що регламентують порядок оподаткування в Україні. Виходячи з вимог Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV, обґрунтування відображення господарських операцій в податковому обліку здійснюється на підставі даних бухгалтерського обліку. Таким чином, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні бути складені до вимог чинного законодавства.

Стаття 9 Закону України «Про бухгалтерський облік і фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV встановлює вимоги до первинних документів, які є підставою для бухгалтерського та податкового обліку. Згідно з положеннями цієї статті, підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

При цьому, згідно з ч. 2 цієї статті, первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції. Отже, для надання первинним документам юридичної сили і доказовості, вони повинні відповідати вимогам чинного законодавства України. При цьому, фактичні витрати на послуги повинні оформлятися відповідними документами, які б підтверджували фактичне виконання тієї чи іншої господарської операції.

Первинні документи для надання їм юридичної сили повинні мати обов'язкові реквізити, передбачені ст. 9 Закону України «Про бухгалтерській облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-ХІV.

Поряд з цим, позивачем не надано доказів на підтвердження доставки йому придбаного товару. Проте, обов'язок складання товарно-транспортних накладних під час перевезення вантажів передбачено Правилами перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затвердженими наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 року № 363 та зареєстрованими на відміну від вищезгаданого акта у Міністерстві юстиції України 20.02.1998 року за № 128/2568.

Так, згідно з п. 11.1 зазначених Правил, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Згідно з положеннями п. 1 зазначених Правил товарно-транспортну накладну на перевезення вантажів автомобільним транспортом Замовник (вантажовідправник) повинен виписувати в кількості не менше чотирьох екземплярів. Замовник (вантажовідправник) засвідчує всі екземпляри товарно-транспортної накладної підписом і при необхідності печаткою (штампом).

Після прийняття вантажу згідно з товарно-транспортною накладною водій (експедитор) підписує всі її екземпляри.

Перший екземпляр товарно-транспортної накладної залишається у Замовника (вантажовідправника), другий - передається водієм (експедитором) вантажоодержувачу, третій і четвертий екземпляри, засвідчені підписом вантажоодержувача (у разі потреби й печаткою або штампом), передається Перевізнику.

Також, згідно з встановленими правилами один екземпляр товарно-транспортної накладної повинен залишатися у вантажоотримувача, однак, позивачем відповідні документи до суду не надані.

Таким чином, суд дійшов висновку про неможливість реального виконання господарської операції між позивачем та ПП «Техноком-експерт».

Отже, судом встановлено, що позивачем наданими документами не доведено факту дійсності та легальності оподатковуваних господарських операцій. Зокрема, подані позивачем як докази своїх позовних вимог первинні фінансові та бухгалтерські документи не є достатніми для беззаперечного твердження про дійсне виконання господарських операцій з контрагентами, тобто такими, що дають право позивачу віднести відповідні суми до податкового кредиту.

З урахуванням сукупності наведених обставин, суд не може вважати доведеним факт реального виконання господарських операцій, за рахунок яких сформовано податковий кредит.

Суд погоджується з висновком податкового органу про непідтвердженість податкового кредиту належними первинними документами.

Крім того, судом встановлено, що податкову звітність за квітень 2010 року ПДВ надано 01.06.2010 року задекларовано податкових зобов'язань на суму 7 187 407 грн., за червень 2010 року надано 17.08.2010 року задекларовано податкових зобов'язань на суму 5 235 802 грн. та не сплачено до бюджету, за липень 2010 року податкову звітність не надано та не сплачено до бюджету, чим штучно сформовано податковий кредит.

Згідно Листа Вищого адміністративного суду України від 02.06.2011 року № 742/11/13-11, для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції, тобто достовірні первинні документи. Для з'ясування обставин реальності вчинення господарської операції судам належить ретельно перевіряти доводи податкових органів про фактичне нездійснення господарської операції, викладені в актах перевірки або підтверджені іншими доказами.

Враховуючи встановлені обставини, суд вважає, що господарські операції позивача з контрагентом суперечать актам цивільного законодавства, встановлено факти, які свідчать про те, що проведення таких операцій не відповідає дійсним намірам сторін і, що вони спрямовані на ухилення від сплати податків за фінансово-господарськими результатами.

Частиною 2 ст. 71 КАС України передбачено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З огляду на вищезазначене суд дійшов висновку, що відповідачем доведено факт правомірності прийняття ним оскаржуваного податкового повідомлення-рішення.

За таких обставин, суд вважає, що відповідачем правомірно збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість, податку на прибуток та застосовано штрафну (фінансову) санкцію.

Частиною 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Судові витрати розподілити відповідно до приписів ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України.

Враховуючи вищевикладене та оцінюючи наявні у матеріалах справи докази в сукупності, суд дійшов висновку, що податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби № 0002312301 та № 0002332301 від 14.09.2012 року, прийняті без порушенням вимог чинного законодавства, в зв'язку з чим не підлягають скасуванню.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 29 травня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Адміністративний позов товариства з обмеженою відповідальністю «ТЕЛЕКАРТ-ПРИЛАД» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання незаконними та скасування податкових повідомлень-рішень № 0002312301 та № 0002332301 від 14.09.2012 року - залишити без задоволення.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови виготовлено та підписано суддею 03 червня 2013 р.

Суддя Л.М. Токмілова

03 червня 2013 року.