Постанова

від 23.10.2013 по справі 1570/6721/2012

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

----------------------

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

23 жовтня 2013 р.Справа № 1570/6721/2012

Категорія: 8.2.6 Головуючий в 1 інстанції: Токмілова Л. М.

Одеський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Крусяна А.В.,

суддів Джабурії О.В., Шляхтицького О.І.,

розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» на постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби про визнання дій неправомірними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В:

05.11.2012р. товариство з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» (надалі - ТОВ «Телекарт-Прилад») звернулося до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Київському районі м. Одеси Одеської області Державної податкової служби (надалі - ДПІ у Київському районі м. Одеси Одеської області ДПС) про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 14.09.2012р. №№0002312301; 0002332301./т.2 а.с.173/

Постановою Одеського окружного адміністративного суду від 29.05.2013р. у задоволенні позовних вимог відмовлено.

Не погоджуючись з ухваленим у справі судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить постанову суду скасувати та ухвалити нову про задоволення позовних вимог.

Згідно з п.2 ч.1 ст.197 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, оскільки у судове засідання, належним чином повідомлені про розгляд справи, не прибули сторони, які беруть участь у справі.

Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.

Судом першої інстанції встановлено, що з 13.08.2012 року по 17.08.2012 року посадовою особою відповідача на підставі пп. 75.1.2 п.75.1 ст.75, п.п.78.1.1 п.78.1 ст. 78, п. 79.2 ст. 79 Податкового кодексу України, на виконання розпорядження ДПА України від 24.02.2011 року №48-р «Про відпрацювання підприємств» було проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ «Телекарт-Прилад» з питань правових відносин з ПП «Техноком-Експерт» за період: червень 2010 року», за результатами якої складено акт №1118/22-02/13881657/94 від 27.08.2012 року. /т. а.с.8-12/

Перевіркою встановлено, що згідно з інформацією наданою ДПІ у Приморському районі м.Одеси постачальником позивача ПП «Техноком-Експерт» було безпідставно виписано податкові накладні на податкові зобов'язання з продажу товарів на адресу контрагентів - покупців у червні 2010 року, які не можуть розглядатись в якості необхідного підтвердження податкових зобов'язань, оскільки ці податкові накладні не мають статусу юридично значимих, чим позивачем порушено вимоги: пп.7.4.1, п.п.7.4.5 п.7.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість», в результаті чого підприємством занижений податок на додану вартість на загальну суму 393224грн., в т.ч. у червні 2010р. в сумі 393224грн.; п.п.5.3.1, п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» в результаті чого підприємством занижено податок на прибуток на суму 491530грн, в т.ч. за 2 квартал 2010р. на суму 491530грн.

На підставі акту перевірки відповідачем було прийнято податкові повідомлення-рішення від 14.09.2012 року №0002312301, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 491530грн., з яких 393224грн. за основним платежем та 98306грн. за штрафними (фінансовими) санкціями /т.1 а.с.14/; №0002332301 яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання по податку на додану вартість на загальну суму 614413грн., з яких 491530грн. за основним платежем та 122883грн. за штрафними (фінансовими) санкціями. /т.1 а.с.13/

Разом з тим, згідно з п.1.8. ст.1 Закону України «Про податок на додану вартість» бюджетним відшкодуванням є сума, що підлягає поверненню платнику податку з бюджету у зв'язку з надмірною сплатою податку у випадках, визначених цим Законом.

Згідно п.5.1 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» валові витрати виробництва та обігу (далі - валові витрати) - сума будь-яких витрат платника податку у грошовій, матеріальній або нематеріальній формах, здійснюваних як компенсація вартості товарів (робіт, послуг), які придбаваються (виготовляються) таким платником податку для їх подальшого використання у власній господарській діяльності.

Відповідно до п.п.5.2.1 п.5.2. ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» до складу валових витрат включаються суми будь-яких витрат, сплачених (нарахованих) протягом звітного періоду у зв'язку з підготовкою, організацією, веденням виробництва, продажем продукції (робіт, послуг) і охороною праці, у тому числі витрати з придбання електричної енергії (включаючи реактивну), з урахуванням обмежень, установлених пунктами 5.3 - 5.7 цієї статті.

Згідно п.п.5.3.9 п.5.3 ст.5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств» не належать до складу валових витрат будь-які витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення податкового обліку.

Відповідно до підпункту 7.7.3 п.7.3 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» у разі коли за результатами звітного періоду сума, визначена між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-якою поставкою товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредитного періоду, має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Згідно з підпунктом 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду складається із сум податків, сплачених (нарахованих) платником податків у звітному періоді у зв'язку з придбанням товарів (робіт, послуг), вартість яких відноситься до складу валових витрат виробництва (обороту) та основних фондів або нематеріальних активів, що підлягають амортизації.

Тобто, до складу податкового кредиту звітного періоду відносяться суми податку, сплачені в ціні товару при його придбанні, якщо платник податку мав підстави включити витрати на придбання товару до складу валових витрат відповідно до вимог ст. 5 Закону України «Про оподаткування прибутку підприємств».

Відповідно до п.п.7.4.5 цього Закону не дозволяється включення до податкового кредиту будь-яких витрат по сплаті податку, що не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями, а при імпорті робіт (послуг) - актом прийняття робіт (послуг) чи банківським документом, який засвідчує перерахування коштів в оплату вартості таких робіт (послуг).

Підпунктом 7.5.1 п.7.5 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачено дату виникнення права на податковий кредит як одну з подій, що сталася раніше: або дата списання коштів з банківського рахунку платника податків в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків; або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів(робіт, послуг). Підпунктом 7.7.1 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» передбачалося, що суми податку, що підлягають сплаті до бюджету або відшкодуванню з бюджету, визначаються як різниця між загальною сумою податкових зобов'язань, що виникли у зв'язку з будь-яким продажем товарів (робіт, послуг) протягом звітного періоду, та сумою податкового кредиту звітного періоду.

У разі, коли за результатами звітного періоду сума, визначена згідно з п.п.7.7.1 цієї статті має від'ємне значення, така сума підлягає відшкодуванню платнику податку з Державного бюджету України протягом місяця, наступного після подачі декларації.

Підставою для отримання відшкодування є дані податкової декларації за звітний період (п.7.7. 3 п.7.7 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість»).

Надання податковому органу належним чином всіх оформлених документів, передбачених законодавством про податки та збори, з метою одержання податкової вигоди є підставою для її одержання, якщо податковим органом не встановлено та не доведено, що відомості, які містяться в цих документах, неповні, недостовірні та (або) суперечливі, є наслідком укладення нікчемних правочинів або коли відомості ґрунтуються на інших документах, недійсність даних в яких установлена судом.

Судом встановлено, що між ТОВ «Телекарт - Прилад» та ПП «Техноком - експерт» укладено договір купівлі-продажу №1604ТК від 16.04.2010 року комплектуючих, матеріалів та інших товарів. /т.1а.с. 15-16/ В п.1 договору зазначається, що ПП «Техноком-експерт» зобов'язується передати у власність позивача товар, який повинен належним чином прийняти та оплатити (найменування, ціна та кількість товару вказана у рахунках - фактурах або видаткових накладних) в строк та за умовами цього договору.

Перевіривши матеріали справи, судом апеляційної інстанції не встановлено фактичного порушення позивачем вимог наведених норм законодавства по формуванню позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість. Натомість встановлено, що податкові накладні видані особою, яка, на час їх видачі, була зареєстрована платниками податку на додану вартість та дієздатною юридичною особою.

За умови реального здійснення господарської операції, яка призвела до об'єктивної зміни складу активів платника податків - покупця, будь-які порушення постачальниками товару податкового законодавства чи правил ведення господарської діяльності не можуть бути підставою для позбавлення покупця права на податковий кредит.

Платник податку на додану вартість (покупець товару) не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням постачальниками товару вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків у вигляді позбавлення права на податковий кредит за можливу неправомірну діяльність будь-кого з контрагентів. Такий платник не повинен притягуватися до відповідальності в тому випадку, якщо він здійснював реальну господарську операцію.

Лише встановлення в ході судового розгляду факту узгодженості дій платника податків з недобросовісними постачальниками з метою незаконного отримання податкових вигод або його обізнаності з такими діями постачальників чи сприяння ухиленню постачальниками товару від виконання податкових зобов'язань може слугувати підставою для відмови у праві на податковий кредит. При цьому такі висновки не можуть ґрунтуватися на припущеннях, а можуть ґрунтуватися лише на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.

Доводи податкового органу щодо нікчемності вчинених позивачем господарських зобов'язань є необґрунтованими, оскільки для цього необхідно встановити наявність у платника податку при вчинені таких зобов'язань мети, суперечної інтересам держави і суспільства. Про наявність такої мети у платника податку (покупця) не можуть свідчили лише факти певних порушень правил ведення господарської діяльності чи оподаткування постачальниками товару.

Водночас, судом апеляційної інстанції досліджені наявні первинні документи та встановлено реальність господарських операцій з вказаним контрагентом та дотримання позивачем спеціальних вимог законодавства щодо документального підтвердження сум податкового кредиту. Реальність спірних господарських операцій підтверджується матеріалами справи, зокрема, договором, податковими та видатковими накладними, платіжними дорученнями на оплату товару.

При цьому, придбання продукції здійснювалось позивачем у межах його господарської діяльності.

Крім того, чинне законодавство не ставить умовою дійсності правочинів, а також виникнення податкових зобов'язань платника у залежність від стану податкового обліку його контрагентів, фактичного знаходження їх за місцем реєстрації та наявності чи відсутності основних фондів або спеціальних дозволів у останніх. Позивач не може нести відповідальність за невиконання його контрагентами своїх зобов'язань, адже, поняття «добросовісний платник», яке вживається у сфері податкових правовідносин, не передбачає виникнення у платника додаткового обов'язку з контролю за дотриманням його постачальниками правил оподаткування, а саме, платник не наділений повноваженнями податкового контролю для виконання функцій, покладених на податкові органи, а тому не може володіти інформацією відносно виконання контрагентом податкових зобов'язань. А відтак, за умови не встановлення податковим органом наявності замкнутої схеми руху коштів, яка б могла свідчити про узгодженість дій позивача та його постачальників для одержання товариством незаконної податкової вигоди, останнє не може зазнавати негативних наслідків внаслідок діянь інших осіб, що перебувають поза межами його впливу.

При цьому слід звернути увагу на те, що наявність окремих недоліків у складенні первинних документів у разі, якщо вони не перешкоджають ідентифікації учасників операції та встановленню її змісту, не може бути підставою для висновку про недійсність таких документів.

Так само відсутність товарно-транспортних накладних, в разі поставки товару постачальником на склад покупця-позивача не є беззаперечним доказом безтоварності операцій з поставки товарів. Адже товарно-транспортна накладна призначена для обліку руху товарно-матеріальних цінностей та розрахунків за їх перевезення автомобільним транспортом, а відтак визначає взаємовідносини по виконанню перевезення вантажів для обліку транспортної роботи.

Враховуючи вищенаведене, судова колегія вважає правомірним формування позивачем витрат, які враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податкового кредиту з податку на додану вартість по господарських операціях з ПП «Техноком-експерт», у зв'язку з чим вимоги позивача підлягають задоволенню.

Таким чином, судова колегія дійшла до висновку про реальність господарських взаємовідносин позивача та протиправності оскаржених податкових повідомлень-рішень.

На підставі викладеного, оскільки суд першої інстанції допустив порушення норм матеріального права, що призвело до неправильного вирішення справи, тому постанова суду першої інстанції в порядку ст. 202 КАС України підлягає скасуванню.

Керуючись, ст.ст.197,198, 202, 205, 207 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» задовольнити, постанову Одеського окружного адміністративного суду від 29 травня 2013 року скасувати.

Прийняти у справі нову постанову, якою позов товариства з обмеженою відповідальністю «Телекарт-Прилад» задовольнити, визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення від 14.09.2012р. №№0002312301, 0002332301.

Постанова суду набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена в касаційному порядку до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили судовим рішенням суду апеляційної інстанції.

Головуючий:

Судді: