Постанова

від 13.06.2013 по справі 914/306/13-г

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" червня 2013 р. Справа № 914/306/13-г

Львівський апеляційний господарський суд в складі колегії:

головуючого судді Орищин Г.В.

суддів Галушко Н.А.

Краєвської М.В.

при секретарі судового засідання Петрик К.О.

розглянув апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий" №252 від 29.03.2013р.

на рішення господарського суду Львівської області

від 18.03.2013р. у справі № 914/306/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Європроект - Захід", м. Львів

до відповідача товариства з додатковою відповідальністю "Меблевий комбінат "Стрий", м.Стрий, Львівська область

про стягнення заборгованості в сумі 157 437,77 грн.

за участю представників сторін:

від позивача Сорока О.

від відповідача Мартинюк Ю.

Права та обов'язки, передбачені ст.ст.20, 22 ГПК України, роз'яснено.

В С Т А Н О В И В :

Рішенням господарського суду Львівської області від 18.03.2013р., з врахуванням ухвали від 05.04.2013р., у справі №914/306/13-г (суддя Коссак С.М.) позов задоволено частково, присуджено до стягнення з товариства з додатковою відповідальністю (далі-ТзДВ) "Меблевий комбінат "Стрий" на користь товариства з обмеженою відповідальністю (далі-ТзОВ) "Європрект-Захід" 116147,14 грн. основного боргу, 4 690,12 грн. 3% річних, 17 416,56 грн. пені та 3 028,04 грн. витрат по сплаті судового збору; в частині стягнення 13148грн. основного боргу провадження у справі припинено; повернуто позивачу з Державного бюджету України 120,72грн. судового збору.

Рішення суду мотивовано тим, що заборгованість відповідача перед позивачем за отриману продукцію підтверджена матеріалами справи і підлягає стягненню з врахуванням положень ст. ст. 530, 610, 612, 625, 629, 626 ЦК України та ст.193, 219, 232, 265 ГК України

Дане рішення оскаржується відповідачем у справі в частині присудження до стягнення пені, оскільки, на його думку, прийнято з неправильним застосуванням норм матеріального та процесуального права. Зокрема, скаржник зазначає, що судом не взято до уваги ч.3 ст.551 ЦК України та ст.233 ГК України, та безпідставно не зменшено розмір пені до 5000грн. При цьому скаржник зазначає, що судом не взято до уваги те, що відповідач не відмовляється від виконання зобов?язання і визнає факт порушення з його боку зобов?язання з причин, що не залежали від нього; виконав зобов?язання більш ніж на 50% від всієї суми зобов?язання; вчинив всі можливі від нього дії з метою недопущення судового розгляду справи та застосував всі можливі способи з метою добровільного врегулювання спору, проте, через відсутність коштів на власних рахунках не мав змоги своєчасно виконати зобов?язання; стягнення всієї суми пені може негативно вплинути на подальшу господарську діяльність суб'єкта господарювання та поставити під загрозу подальше погашення заборгованості та подальше функціонування відповідача; тощо.

Представник скаржника, який брав участь в судовому засіданні, підтримав доводи апеляційної скарги.

Позивач заперечив доводи скаржника з підстав, викладених у відзиві на апеляційну скаргу та усними поясненнями представника в судовому засіданні. Зокрема, зазначив, що обов'язок відповідача сплатити пеню у випадку порушення грошового зобов?язання встановлено умовами договору, а ч.3 ст.551 ЦК України, на яку посилається скаржник, передбачено право, а не обов'язок суду зменшувати розмір неустойки.

З матеріалів справи та апеляційної скарги вбачається наступне:

27.02.2013р. між ТзОВ "Європроект-Захід" (постачальник по договору, позивач у справі) та ТзДВ "Меблевий комбінат "Стрий" (покупець по договору, відповідач у справі) було укладено договір постачання №73/02/12, відповідно до умов якого постачальник зобов?язався протягом строку дії цього договору систематично постачати покупцю продукцію окремими партіями, асортимент та кількість якої визначається покупцем в заявці, а покупець зобов'язався прийняти і сплатити вартість такої продукцію на умовах та в строки, передбачені договором (а.с.9-12).

Відповідно до п.3.3. договору, оплата вартості партії продукції здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту постачання окремої партії продукції.

Згідно п.5.2. договору, за прострочення в оплаті вартості кожної партії продукції покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

На виконання умов договору позивач здійснив поставку продукції на загальну суму 235 222,40 грн., що підтверджується видатковими накладними (а.с. 13-23), яка прийнята повноважними представниками відповідача по кількості та якості на підставі довіреностей на отримання товарно-матеріальних цінностей (а.с.25-31).

Відповідач, в порушення умов договору, вартість отриманої продукції оплатив частково в розмірі 105 927,26грн., що підтверджується виписками з особового рахунку, у зв'язку з чим у нього виникла заборгованість перед позивачем у розмірі 129 295,14 грн.

Направлена позивачем на адресу відповідача претензія за №99 від 11.09.2012р. з вимогою про погашення до 20.09.2012р. заборгованості в сумі 240 178,49грн., з яких 201295,14грн. основний борг, 35 930,16грн. пеня, 2953,19грн. 3% річних (а.с.33-34), яка отримана відповідачем 18.09.2012р., що підтверджується поштовим повідомленням (а.с.32), однак, залишена відповідачем без відповіді та задоволення, що стало підставою для звернення з позовом про стягнення 129 295,14грн. основного боргу, 23452,51грн. пені за несвоєчасне виконання зобов'язань, 4690,12грн. 3% річних.

Позивач, зважаючи на часткову оплату заборгованості відповідачем після порушення провадження у справі та здійснивши перерахунок пені згідно ч. 6 ст.232 ГК України, просив стягнути з відповідача 129 295,14 грн. основного боргу, 4 690,12 грн. 3% річних та 17 416,56 грн. пені.

Після порушення провадження у справі, 25.01.2013р. відповідачем здійснено часткову оплату заборгованості на суму 10 000грн. та 01.03.2013р. на суму 1 359грн., а також сторонами до матеріалів справи долучено акт звірки розрахунків станом на 01.03.2013р., згідно якого заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар становить 117 936,14 грн. Даний акт підписаний сторонами та скріплений печатками без застережень (а.с.107). Окрім того, в процесі розгляду справи платіжним дорученням № 3807 від 18.03.2013р. відповідач здійснив оплату заборгованості на суму 1 789,00 грн. (а.с.108).

Відповідач, визнаючи суму основного боргу та 3% річних, просив суд на підставі п.3 ч.1 ст.83 ГПК України зменшити розмір пені до 5000грн.

Судова колегія, заслухавши пояснення представників сторін , оцінивши подані сторонами докази на відповідність їх фактичним обставинам і матеріалам справи, вважає, що підстави для задоволення апеляційної скарги та, відповідно, скасування рішення місцевого суду - відсутні, з огляду на наступне:

Спір у даній справі виник з виконання договору поставки, тому на спірні правовідносини між сторонами поширюються норми глав 48, 54 Цивільного кодексу України та глав 20, 22 Господарського кодексу України.

Відповідно до частин 1, 2 ст. 712 ЦК України встановлено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 526 ЦК України, 193 ГК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно ст. 599 ЦК України, ст. 202 ГК України. зобов'язання припиняється його виконанням, проведеним належним чином.

Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускаються, якщо інше не встановлено договором або законом (ст.525 ЦК України).

Як вбачається з матеріалів справи, позивач на виконання умов договору поставки, поставив відповідачу товар, який відповідачем не оплачено.

Факт поставки товару позивачем на загальну суму 235 222,40грн. підтверджується видатковими накладними, які підписані повноважними представниками відповідача Вогульським Ю.В., Мачоган І.М. та Старух І.С., а також довіреностями, виданими відповідачем, на отримання товару від ТзОВ «Євро проект-Захід» (а.с.13-31) та не заперечується сторонами.

Колегія суддів вважає, що господарський суд дав правильну оцінку первинним документам і фактичним обставинам справи, що свідчать про факт отримання ТзДВ "Меблевий комбінат «Стрий» товарно-матеріальних цінностей, та відповідно, виникнення зобов?язання по оплаті вартості отриманої продукції.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України, покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товарозпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Як вбачається з матеріалів справи, п.3.3. договору сторони погодили, що оплата вартості продукції здійснюється протягом 20 календарних днів з моменту поставки продукції.

Відповідачем доказів оплати товару на суму 116 147,14грн. до матеріалів справи не долучено як в суді першої інстанції, так і під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції, відтак, судова колегія погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо доведеності матеріалами справи факту неналежного виконання відповідачем умов договору.

Відповідно до ст.33 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.

Отже, факт порушення зобов ?язання в частині проведення розрахунків підтверджується матеріалами справи та документально не спростований скаржником (відповідачем), доказів погашення заборгованості перед позивачем за отриманий товар відповідачем не подано. Натомість, позивачем вжито всіх заходів досудового врегулювання спору, які не дали результатів, а тому останній звернувся до суду за захистом порушеного права.

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ст. 612 ЦК України).

Пунктом 2 ст.625 ЦК України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Судова колегія, зважаючи на приписи ст. 625 ЦК України, прийшла до висновку про обгрунтованість стягнення 4690,12грн. 3% річних, обчислених з 18.03.2012р. по 22.01.2013р., оскільки чинне законодавство прямо передбачає право кредитора, в разі прострочення виконання грошового зобов?язання, на заявлення до стягнення суми боргу з урахуванням трьох процентів річних від простроченої суми.

При порушенні виконання господарських зобов'язань чинне законодавство не встановлює для учасників господарських відносин обмежень можливості передбачати в договорі стягнення пені чи штрафу, що узгоджується із свободою договору, встановленою статтею 627 ЦК України, відповідно до якої сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п.5.2. договору, за прострочення в оплаті вартості кожної партії продукції покупець виплачує постачальнику за вимогою останнього пеню у розмірі 0,1% від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов ?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов ?язання за кожен день прострочення виконання.

Виходячи зі змісту ст.ст. 549-551 ЦК України, ст.231 ГК України, якими передбачено сплату неустойки у разі порушення правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежного виконання господарського зобов?язання, позивачем відповідно до умов договору правомірно нараховано пеню в розмірі 17 416,56грн. за період з 19.03.2012р. по 08.11.2012р.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.83 ГПК України, господарський суд має право зменшувати у виняткових випадках розмір неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов?язання.

Крім того, зазначена норма ГПК України може застосовуватись виключно у взаємозв'язку (сукупності) з нормою матеріального права, яка передбачає можливість зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), а саме частиною третьою статті 551 Цивільного кодексу України і статтею 233 Господарського кодексу України.

У разі, якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі, порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги наступне: ступінь виконання зобов?язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов?язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу (с.233 ГК України).

Статтею 218 ГК України визначено, що у разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Важке фінансове становище ТзДВ «Меблевий комбінат «Стрий», на яке покликається скаржник, не визнається судовою колегією підставою для зменшення пені, оскільки утворилось внаслідок його власної господарської діяльності, а не в силу об"єктивних обставин, які б унеможливили виконання договірних зобов"язань. Оскільки товариство здійснює господарську діяльність, зокрема, шляхом укладення договорів, за якими отримує продукцію (товар), то повинно нести й обов"язки за цими угодами, а саме, вчасно розраховуватись відповідно до умов договору та чинного законодавства.

Окрім того, судова колегія зазначає, що фінансова криза негативно вплинула на грошовий обіг та можливість вчасного виконання господарських зобов?язань на всіх без винятку суб?єктів підприємницької діяльності, в тому числі і на позивача.

Посилання скаржника на форс-мажорні обставини як на підставу для звільнення від відповідальності, вважаються судової колегією безпідставними, оскільки відсутність вини відповідача у виникненні боргу, відсутність у боржника необхідних коштів, а також порушення зобов'язань контрагентами відповідача, не вважаються судовою колегією обставинами, які є підставою для звільнення боржника від господарсько-правової відповідальності (п.2 ст.218 ГК України) та не визнаються тим винятковим випадком, який надає право суду застосовувати приписи с.3 ст.83 ГПК України.

Отже, судова колегія зазначає, що враховуючи невиконання зобов?язання відповідачем на момент подання позову, співвідношення розміру нарахованої пені із розміром основної заборгованості - відсутні підстави для зменшення розміру пені.

Таким чином, з'ясувавши зміст та природу взаємних зобов'язань сторін за договором поставки, ступінь їх виконання та правові наслідки порушення зобов'язань, судова колегія прийшла до висновку про обгрунтованість оскаржуваного рішення як такого, що прийнято відповідно до обставин та матеріалів справи з дотриманням норм матеріального та процесуального права.

Судові витрати по апеляційній скарзі, в порядку ст.49 ГПК України, слід віднести на скаржника. Порядок та розмір сплати судового збору встановлено Законом України «Про судовий збір», зокрема, нормою п.п.4) п. 2 ч.2 ст.4 якого передбачено, що за подання апеляційної скарги підлягає сплаті 50 відсотків ставки, що підлягає сплаті при поданні позовної заяви, а у разі подання позовної заяви майнового характеру - 50 відсотків ставки, обчисленої виходячи з оспорюваної суми. Враховуючи, що скаржником при поданні апеляційної скарги сплачено 3148,76грн. судового збору, а оскаржуваним рішенням присуджено до стягнення з відповідача 3 028,04 грн. судового збору, відтак, скаржнику слід повернути з Державного бюджету України 1634,74грн. судового збору.

Враховуючи вище наведене та керуючись ст.ст. 99, 101, 103, 105 ГПК України, Львівський апеляційний господарський суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Рішення господарського суду Львівської області від 18.03.2013р. у справі №914/306/13-г залишити без змін, а апеляційну скаргу товариства з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий» - без задоволення.

Повернути товариству з додатковою відповідальністю «Меблевий комбінат «Стрий» з державного бюджету України 1634,74грн. судового збору як зайво сплаченого.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку.

Справу повернути в місцевий господарський суд.

Повний текст постанови виготовлений та підписаний 13.06.2013р.

Головуючий суддя Орищин Г.В.

суддя Галушко Н.А.

суддя Краєвська М.В.