Ухвала

від 21.05.2013 по справі 816/519/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

21 травня 2013 р.Справа № 816/519/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Дюкарєвої С.В.

Суддів: Жигилія С.П. , Перцової Т.С.

розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби на постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2013р. по справі № 816/519/13-а

за позовом Науково -технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс"

до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби

про скасування податкових повідомлень-рішень,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач, Науково-технічне товариство з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс", звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби, в якому просив суд скасувати податкове повідомлення-рішення № 0001192308 від 21.11.2012 року.

Постановою Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року адміністративний позов Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" - задоволено.

Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № 0001192308 від 21 листопада 2012 року.

Стягнуто з Державного бюджету України на користь Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" (код ЄДРПОУ 30979055) витрати по сплаті судового збору в розмірі 218,61 грн. (сплачений згідно платіжного доручення № 4 від 28.01.2013 року.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі, посилаючись на порушення судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваної постанови, норм матеріального та процесуального права, відповідач просить постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2013 року скасувати та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач, зокрема, посилається на порушення судом першої інстанції приписів пп. 44.1 ст. 44, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, ч. 1 ст. 86, ст. 159 Кодексу адміністративного судочинства України, що призвело до неправильного вирішення справи, а також на доводи та обставини викладені в апеляційній скарзі.

Враховуючи неприбуття жодної з осіб, які беруть участь у справі, у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання, колегія суддів на підставі п. 2 ч. 1 ст. 197 Кодексу адміністративного судочинства України вважає за можливе розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними в справі матеріалами.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши, в межах апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що Науково-технічне товариство з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс" (код 30979055) зареєстроване Полтавським міським виконкомом відповідно до розпорядження № 403-р від 22.05.2000 року (а.с.50). Позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Полтаві є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 23509394, серія НБ№ 034200 (а.с.51)

В період з 30.10.2012 року по 05.11.2012 року фахівцем ДПІ у м. Полтаві проведено документальну позапланову виїзну перевірку Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30979055) з ПП "Малелектро" (код ЄДРПОУ 34513142) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки складено акт № 3907/22-6/30979055 від 09.11.2012 року, в якому встановлено порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21860 грн., у тому числі по періодах: червень 2011 року - 21860 грн.

Позивачем до ДПІ у м. Полтаві були подані заперечення № 16 від 13.11.2012 року на акт перевірки. У відповіді ДПІ у м. Полтаві № 13665/22-6 від 19.11.2012 року на заперечення НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" було зазначено, що порушення встановлені в ході проведення перевірки, відповідають нормам чинного законодавства, а отже заперечення залишаються без задоволення, а висновку акту перевірки - без змін (а.с.16-19).

На підставі висновків акту перевірки, ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення № 0001192308 від 21.11.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість у розмірі 21860 грн. (а.с.20).

Позивач, відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Полтавській області № 85/10/10.2-07 від 14.01.2013 року податкове повідомлення рішення № 0001192308 від 21.11.2012 року залишені без змін, а скарга НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" без задоволення (а.с.26-31).

Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив з дотримання позивачем передбачених законом умов для формування податкового кредиту за червень 2011 року.

Таким чином, суд першої інстанції дійшов висновку про прийняття податковим органом спірного податкового повідомлення-рішення з порушенням приписів ч. 2 ст. 19 Конституції України, згідно яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, що стало обґрунтованою підставою для його скасування.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Отже, будь-які документи (у тому числі договори, накладні, рахунки тощо) мають силу первинних документів лише в разі фактичного здійснення господарської операції.

Якщо ж фактичного здійснення господарської операції не було, відповідні документи не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку навіть за наявності всіх формальних реквізитів таких документів, що передбачені чинним законодавством.

З урахуванням викладеного для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.

Підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п. 198.1 ст. 198 Податкового Кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше; дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п. 198.2 ст. 198 Податкового Кодексу України).

Водночас згідно п. 198.3 ст. 198 Податкового Кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Тобто, необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.

Таким чином, витрати для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток, а також податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість мають бути фактично здійснені і підтверджені належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків.

Водночас за відсутності факту придбання товарів чи послуг або в разі якщо придбані товари чи послуги не призначені для використання у господарській діяльності платника податку відповідні суми не можуть включатися до складу витрат для цілей оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість навіть за наявності формально складених, але недостовірних документів або сплати грошових коштів.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна виписується на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс) (пункт 201.7 статті 201 Податкового кодексу України).

Згідно пункту 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Із системного аналізу вказаних правових норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання у власній господарській діяльності.

Згідно зі статтею 1 Закону України від 16.07.99 N 996-XIV "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарською операцією є дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства.

Таким чином, визначальною ознакою господарської операції є те, що вона повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.

Частинами 2, 3 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факт здійснення господарської операції. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати обов'язкові реквізити: назву документу, дату і місце складання, назву підприємства, від імені якого складається документ, зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції, посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий підпис або інші дані, що мають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійснені господарської операції.

Отже, для підтвердження даних податкового обліку можуть братись до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції. Тобто, податковий кредит для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на додану вартість має бути підтверджений належним чином складеними первинними документами, що відображають реальність господарської операції, яка є підставою для формування податкового обліку платника податків. При цьому, оцінюватись при дослідженні факту здійснення господарської операції повинні відносини безпосередньо між учасниками тієї операції, на підставі якої сформовані дані податкового обліку.

Як обґрунтовано встановлено судом першої інстанції, між ПП "Малелектро" (Продавець) та НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" (Покупець) укладено договір поставки № 08/04 від 08.04.2011 року (а.с.32-33). Згідно умов даного договору Продавець зобов'язується поставити та передати товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Пунктом 3.1 договору передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити та передати товар Покупцеві разом із усіма приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до умов та строків визначених в специфікаціях. Доставка товару здійснюється за рахунок Постачальника. Приймання-передача товару за кількістю та асортиментом здійснюється в момент відвантаження (видачі) товару Покупцеві та оформлюється накладною на відпуск товару, згідно доручення від Покупця (п.3.2, п.3.3 Договору).

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки № 08/04 від 08.04.2011 року позивачем надано до суду: специфікація № 2 додаток № 2 до договору поставки, рахунок-фактура № 602/01 від 02.06.2011 року, податкова накладна № 25 від 02.06.2011 року, видаткова накладна № 25 від 02.06.2011 року, товарно-транспортна накладна № 358 від 02.06.2011 року (а.с.34-37).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 184.1. статті 184 цього ж Кодексу реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Податкова накладна № 25 від 02.06.2011 року (а.с.35) підписана та скріплена печаткою Приватного підприємства "Малелектро", яке на момент їх виписування було зареєстроване як юридична особа та мало статус платника ПДВ, анульовано реєстрацію платника ПДВ -ПП "Малелектро" за ініціативою платника тільки 15.09.2011 року, тобто після здійснення спірної господарської операції.

Здійснення оплати по договору поставки № 08/04 від 08.04.2011 року підтверджується копією платіжного доручення № 524 від 22.06.2011 року (а.с.38) та актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2011 року між НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" та ПП "Малелектро" (а.с.39).

Транспортування придбаного у ПП "Малелектро" товару здійснювалось транспортом останнього, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № 358 від 02.06.2011 року (а.с.37).

Колегія суддів зазначає, що оформлені сторонами договору поставки № 08/04 від 08.04.2011 року первинні документи відповідають вимогами ч. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", а податкові накладні - вимогам пп. 201.1 ст. 201 Податкового кодексу України.

Крім того, колегією суддів встановлено, що придбаний у ПП "Малелектро" товар (вибійний двигун ДР-240) позивач використовує у власній господарській діяльності для надання послуг з технічного та технологічного супроводу буріння свердловин, про що свідчать надані НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" до матеріалів справи копії актів здачі прийняття робіт, технічна характеристика двигуна ДР-240 (а.с. 102, 103).

З огляду на викладене, колегія суддів підтверджує висновок суду першої інстанції, що господарські операції за договором поставки № 08/04 від 08.04.2011 року, укладеним між позивачем та ПП "Малелектро", повністю підтверджені відповідними первинними документами.

Посилання податкового органу на те, що позивачем не надано нормативно-технічної документації, що підтверджується відповідним сертифікатом відповідності, паспортом чи свідоцтвом, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки за наявності документів, які підтверджують фактичне отримання позивачем товару з метою його використання у власній господарській діяльності, ненадання нормативно-технічної документації на придбаний товар, не може бути єдиною підставою для висновків про відсутність документального підтвердження реальності здійснення господарських операцій з придбання товару.

Щодо посилань ДПІ у м. Полтаві, в обґрунтування висновку про неправомірність формування позивачем податкового кредиту за червень 2011 року, на акт ДПІ у Ленінському районі м. Дніпропетровська від 18.06.2011 року № 154/227-34513142 «Про неможливість проведення зустрічної звірки ПП "Малелектро" щодо документального підтвердження господарських відносин з платниками податків їх реальності та повноти відображення в обліку за період з 01.06.2011 року по 30.06.2011 року», колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 4 ст. 70 Кодексу адміністративного судочинства України, обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Предметом доказування у відповідній категорії спорів є реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування.

Колегія суддів зазначає, що в силу закону отримання податковим органом акту перевірки, довідки зустрічної звірки або акту про неможливість проведення зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про наявність ознак фіктивної господарської діяльності, відсутність факту реального вчинення господарських операцій, вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, акт перевірки контрагента або акт про неможливість проведення зустрічної звірки тощо, не має преюдиціального значення при розгляді справи судом та не є документом, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

Таким чином, не можуть бути безумовним свідченням правомірності висновків податкового органу результати актів перевірок контрагента позивача та результати автоматизованого співставлення податкових зобов'язань і податкового кредиту в розрізі контрагентів на рівні ДПА України.

При цьому, податковий орган не довів суду належними та достатніми доказами, що досліджені первинні документи, складені за наслідками здійснення господарських операцій, не відповідають дійсності, що укладення договорів не відповідало дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав і обов'язків, а також, що договори укладено з метою безпідставного формування податкового кредиту з податку на додану вартість. Таких доказів до суду першої та апеляційної інстанції відповідачем не надано, а колегією суддів при виконанні вимог ст.11 КАС України не виявлено.

Відповідачем в акті перевірки не наведено доказів: неможливості проведення господарських операцій з урахуванням фізичних характеристик товару, просторових та часових факторів, економічних чинників; відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції; відсутності зміни стану та структури активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін правочину; отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб; отримання позивачем товарів (робіт, послуг) від іншої особи ніж сторона за правочином.

Отже, відповідачем по справі не надано доказів фактичного нездійснення господарських операцій, суми по яких позивачем включені до складу податкового кредиту при обчисленні податку на додану вартість. Наявні в матеріалах судової справи та досліджені в ході судового розгляду первинні документи за змістом відповідають вимогам законодавства, що пред'являються до первинних документів, доказів недостовірності даних в цих документах відповідачем не надано.

Крім того, матеріали справи не містять доказів того, що під час проведення перевірки відповідачем досліджувались первинні документи ПП "Малелектро" на підтвердження реальності здійснених правочинів, натомість, усі документи, що підтверджують обставини здійснення зазначеним підприємством господарської діяльності в розрізі відносин з позивачем, наявні в матеріалах справи.

Також матеріали справи не містять податкових повідомлень-рішень, якими б ПП "Малелектро" були визначені податкові зобов'язання чи застосовані штрафні (фінансові) санкції за наслідками здійснення господарської операції з позивачем у справі.

Згідно п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України № 984 від 22.12.2010 р., зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984), факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об`єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

У відповідності до п. 5. 2. Порядку № 984, у разі встановлення перевіркою порушень податкового законодавства за кожними відображеним в акті фактом порушення необхідно чітко викласти зміст порушення з посиланням на конкретні пункти і статті законодавчих актів, що порушені платником податків, зазначити період (місяць, квартал, рік) фінансово - господарської діяльності та господарську операцію, в результаті якої здійснено порушення.

Колегія суддів зауважує, що відповідачем в акті перевірки висновок про відсутність реального здійснення господарських операцій позивачем з ПП "Малелектро" викладено без висвітлення конкретних обставин господарських операцій, які свідчать про неможливість факту їх здійснення, та без посилання на будь-які первинні документи, в зв`язку з чим, колегія суддів вважає такий висновок ДПІ таким, що зроблений з порушенням вимог Порядку № 984.

Разом з цим, колегія суддів вважає за необхідне відмітити, що обов'язок контролю за правильністю нарахування та сплати податку на додану вартість покладаються на відповідача, а не на позивача, у зв'язку з чим відсутні підстави для позбавлення позивача права на податковий кредит через можливі порушення податкового законодавства постачальниками товарів (послуг).

Якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку (покупця товарів, робіт, послуг) права на відшкодування ПДВ у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування і має документальне підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Згідно ч. 2 ст.161 КАС України при виборі правової норми, що підлягає застосуванню до спірних правовідносин, суд зобов'язаний враховувати висновки Верховного Суду України, викладені у рішеннях, прийнятих за результатами розгляду заяв про перегляд судового рішення з підстави, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 237 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 1 ст. 244-2 КАС України рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви про перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом (судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України.

Так, 31.01.2011р. Верховним Судом України винесена постанова у справі у за позовом Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення.

В рішенні Верховного суду України по цій справі зазначено, що у постановах Верховного Суду України від 9 вересня 2008 року у справі N 21-500во08, від 1 червня 2010 року у справі N 21-573во10 Судова палата в адміністративних справах Верховного Суду України дійшла висновку, що якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Колегія суддів також звертає увагу на приписи ч.2 ст.8 КАС України, яка зобов'язує суд застосовувати принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.

У відповідності до ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23 лютого 2006 року Україна визнає джерелом права рішення Європейського суду з прав людини, а також юрисдикцію цього суду в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції. Рішення Європейського суду є частиною національного законодавства і є обов'язковими для правозастосування органами правосуддя.

Так, Європейський Суд з прав людини (далі по тексту - Суд) у своєму рішенні у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22 січня 2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, колегія суддів вважає вірним висновок суду першої інстанції про те, що досліджені первинні документи в сукупності свідчать про реальність виконання укладеної між НТ ТОВ "Букрос-сервіс" та ПП "Малелектро" угоди, та як наслідок правомірність віднесення НТ ТОВ "Букрос-сервіс" сум податку на додану вартість до податкового кредиту за червень 2011 року у розмірі 21860 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Відповідач, факти вказаних в акті перевірки № 3907/22-6/30979055 від 09.11.2012 року порушень та правомірність винесеного податкового повідомлення-рішення № 0001192308 від 21.11.2012 року належним чином не довів.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Пунктом 1 частини 3 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Приймаючи податкове повідомлення-рішення № 0001192308 від 21.11.2012 року, відповідач діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією України та Податковим кодексом України, а тому колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що позовні вимоги про скасування такого рішення є обґрунтованими і такими, що підлягають задоволенню.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів підтверджує, що при прийнятті судового рішення у справі суд першої інстанції дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.

Доводи апеляційної скарги, з наведених вище підстав, висновків суду не спростовують.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 199, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби залишити без задоволення.

Постанову Полтавського окружного адміністративного суду від 25.03.2013р. по справі № 816/519/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копії особам, які беруть участь у справі, та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів після набрання законної сили.

Головуючий суддя (підпис)Дюкарєва С.В. Судді (підпис) (підпис) Жигилій С.П. Перцова Т.С. ЗГІДНО З ОРИГІНАЛОМ: Дюкарєва С.В.