Постанова

від 25.03.2013 по справі 816/519/13-а

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОЛТАВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

25 березня 2013 року м. ПолтаваСправа № 816/519/13-а

Полтавський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Костенко Г.В.,

при секретарі - Горбач Д.О.,

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - ОСОБА_2

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за адміністративним позовом Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення, -

В С Т А Н О В И В:

04 лютого 2013 року позивач ОСОБА_3 товариство з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" звернувся до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 21.11.2012 року.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що Державною податковою інспекцією у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби (далі - ДПІ у м. Полтаві) проведено документальну позапланову виїзну перевірку Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30979055) з ПП "Малелектро" (код ЄДРПОУ 34513142) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року. За результатами перевірки складено акт № 3907/22-6/30979055 від 09.11.2012 року. На підставі акту перевірки ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 21.11.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість у розмірі 21860 грн. Позивач вважає, що вказане рішення винесене з порушенням вимог чинного законодавства та просить суд його скасувати.

В судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав, просив суд позов задовольнити в повному обсязі.

Представник відповідача в судовому засіданні проти позову заперечив та просив суд відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись на правомірність спірних рішень з підстав викладених у запереченні на адміністративний позов.

Суд, заслухавши пояснення представників сторін, вивчивши та дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, прийшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 товариство з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс" (код 30979055) зареєстроване Полтавським міським виконкомом відповідно до розпорядження № 403-р від 22.05.2000 року (а.с.50). Позивач перебуває на податковому обліку у ДПІ у м. Полтаві є платником податку на додану вартість, свідоцтво № 23509394, серія НБ№ 034200 (а.с.51)

Працівником ДПІ у м. Полтаві було проведено документальну позапланову виїзну перевірку Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-Сервіс" (код ЄДРПОУ 30979055) з ПП "Малелектро" (код ЄДРПОУ 34513142) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2011 року по 30.06.2011 року.

За результатами перевірки податковим органом 09.11.2012 року складено акт № 3907/22-6/30979055, в якому зафіксовано порушення позивачем:

- п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 21860 грн., у тому числі по періодах: червень 2011 року - 21860 грн.

Позивачем до ДПІ у м. Полтаві були подані заперечення № 16 від 13.11.2012 року на акт перевірки. У відповіді ДПІ у м. Полтаві № 13665/22-6 від 19.11.2012 року на заперечення НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" було зазначено, що порушення встановлені в ході проведення перевірки, відповідають нормам чинного законодавства, а отже заперечення залишаються без задоволення, а висновку акту перевірки - без змін (а.с.16-19).

На підставі висновку акту перевірки ДПІ у м. Полтаві прийнято податкове повідомлення-рішення № НОМЕР_1 від 21.11.2012 року, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивачу з податку на додану вартість у розмірі 21860 грн. (а.с.20).

Позивач, відповідно до вимог ст. 56 Податкового кодексу України оскаржив вказане рішення в адміністративному порядку.

Рішенням ДПС у Полтавській області № 85/10/10.2-07 від 14.01.2013 року податкове повідомлення рішення № НОМЕР_1 від 21.11.2012 року залишені без змін, а скарга НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" без задоволення (а.с.26-31).

Позивач не погодився з даним податковим повідомленням-рішенням та оскаржив його до суду.

Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та службові особи зобов'язані діяти лише на підставі у межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією та Законами України.

Завданням адміністративного судочинства, згідно ч. 1 ст. 2 КАС України, є захист прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Згідно ч. 3 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

Досліджуючи правомірність прийняття спірного податкового повідомлення-рішення ДПІ у м. Полтаві суд приходить до наступних висновків.

Відповідно до пункту 1.1 статті 1 Податкового кодексу України, податковий кодекс України регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час здійснення податкового контролю, а також відповідальність за порушення податкового законодавства.

Підпунктом 14.1.181 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит визначено як суму, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Згідно з пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Відповідно до пункту 198.1 статті 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України ) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Пунктом 198.2 статті 198 вказаного Кодексу визначено, що датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше:

- дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг;

- дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

В пункті 198.6 статті 198 Податкового кодексу України, зазначено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними або оформлені з порушенням вимог чи не підтверджені митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу). У разі якщо на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, які попередньо віднесені до податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до закону.

Податкова накладна, відповідно до абзацу першого пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України, видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Частиною 2 ст.3 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999 року № 996 визначено, що бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.

Статтею 6 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" передбачено, що порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності в банках встановлюється Національним банком України відповідно до цього Закону та національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку. Порядок ведення бухгалтерського обліку та складання фінансової звітності про виконання бюджетів та госпрозрахункових операцій бюджетних установ установлюється Державним казначейством України відповідно до національних положень (стандартів) бухгалтерського обліку за погодженням з Міністерством фінансів України.

Необхідність підтвердження господарських операцій первинними документами визначена п.п.1.2 п.1, п.п.2.1 п.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 05.1995 року № 168/704 первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації на їх проведення.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" встановлені вимоги до первинних документів, відповідно до яких підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарських операцій, а якщо це не можливо - безпосередньо після її закінчення. Такі первинні документи повинні мати обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Із системного аналізу вказаних вище норм, можливо дійти до висновку, що для отримання права на податковий кредит із сум податку на додану вартість, сплачених в ціні придбаного товару (робіт, послуг), платник ПДВ повинен мати податкові накладні, видані на реально отриманий товар (роботи, послуги), призначений для використання в господарській діяльності.

Судом встановлено, що між ПП "Малелектро" (Продавець) та НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" (Покупець) укладено договір поставки № 08/04 від 08.04.2011 року (а.с.32-33). Згідно умов даного договору Продавець зобов'язується поставити та передати товар у власність Покупця, а Покупець зобов'язується прийняти та оплатити товар. Пунктом 3.1 договору передбачено, що Постачальник зобов'язується поставити та передати товар Покупцеві разом із усіма приналежностями та документами, що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром, відповідно до умов та строків визначених в специфікаціях. Доставка товару здійснюється за рахунок Постачальника. Приймання-передача товару за кількістю та асортиментом здійснюється в момент відвантаження (видачі) товару Покупцеві та оформлюється накладною на відпуск товару, згідно доручення від Покупця (п.3.2, п.3.3 Договору).

На підтвердження реальності виконання умов договору поставки № 08/04 від 08.04.2011 року позивачем надано до суду: специфікація № 2 додаток № 2 до договору поставки, рахунок-фактура № 602/01 від 02.06.2011 року, податкова накладна № 25 від 02.06.2011 року, видаткова накладна № 25 від 02.06.2011 року, товарно-транспортна накладна № 358 від 02.06.2011 року (а.с.34-37).

Пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.

Відповідно до пункту 184.1. статті 184 цього ж Кодексу реєстрація діє до дати анулювання реєстрації платника податку, яка проводиться шляхом виключення з реєстру платників податку.

Податкова накладна № 25 від 02.06.2011 року (а.с.35) підписана та скріплена печаткою Приватного підприємства "Малелектро", яке на момент їх виписування було зареєстроване як юридична особа та мало статус платника ПДВ, анульовано реєстрацію платника ПДВ -ПП "Малелектро" за ініціативою платника тільки 15.09.2011 року , тобто після здійснення спірної господарської операції.

При цьому, суд зауважує, що подальше анулювання свідоцтва платника ПДВ не робить виписані ним первинні документи та податкові накладні недійсними та не позбавляє позивача права на формування на їх підставі податкового кредиту.

Здійснення оплати по договору поставки № 08/04 від 08.04.2011 року підтверджується копією платіжного доручення № 524 від 22.06.2011 року (а.с.38) та актом звірки взаєморозрахунків станом на 30.06.2011 року між НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" та ПП "Малелектро" (а.с.39).

Оприбуткування поставлених ТОВ В«Промислова група ДФМВ» товарів позивачем підтверджується оборотно-сальдовими відомостями по рахункам 201, 209, 631 (а.с.81-87).

Транспортування придбаного у ПП "Малелектро" здійснювалось транспортом останнього, що підтверджується копією товарно-транспортної накладної № 358 від 02.06.2011 року (а.с.37).

Подальше використання придбаного у ТОВ В«Промислова група ДФМВ» товару підтверджується копією акту списання № СпТ-000003 від 29.09.2011р. (а.с.88).

Також з придбаних у ТОВ В«Промислова група ДФМВ» товарно-матеріальних цінностей позивачем виготовлено продукцію, що підтверджується попередніми калькуляціями вартості виробництва продукції від 30.11.2011р. від 20.10.2011р., від 09.08.2011р. від 08.08.2011р. (а.с.89-92), копією договору оренди обладнання № 2 від 01.02.2011р. (а.с.76), копіями договору оренди нежитлового приміщення від 16.10.2010р. (а.с.73-74) та акту прийому-передачі приміщення (а.с.75).

Таким чином, в ході судового розгляду справи встановлено та підтверджено належним чином оформленими первинним документами бухгалтерського обліку реальність здійснення господарських операцій між позивачем та ПП "Малелектро".

Щодо посилань ДПІ у м. Полтаві на нікчемність договору поставки № № 08/04 від 08.04.2011року, укладеного між позивачем та ПП "Малелектро", суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Згідно ч.ч. 1,3,5 ст. 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно до ст. 204 ЦК України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

Крім того, слід зазначити, що в ході судового розгляду справи не встановлено наявності вироків судів, що набрали законної сили та відповідно до яких виявлено ознаки узгоджених кримінально-караних діянь у діях посадових осіб НТ ТОВ "Букрос-Сервіс" чи ПП "Малелектро".

Суд також звертає увагу на приписи ч. 2 ст. 8 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.

У відповідності до вимог ст. 1 Закону України "Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції" від 17.07.1997 року № 475/97-ВР, ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" від 23.02.2006 року № 3477-IV Україна повністю визнає на своїй території дію статті 46 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року щодо визнання обов'язковою і без укладення спеціальної угоди юрисдикцію Європейського суду з прав людини в усіх питаннях, що стосуються тлумачення і застосування Конвенції; суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

Так, Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі "Булвес" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03) від 22.01.2009 року зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Таким чином, добросовісний платник податків, який в силу покладеного на нього законами обов'язку щодо сплати податків, зборів (обов'язкових платежів) вступає у зв'язку з цим у відповідні правовідносини з державою, не може нести відповідальність за невиконання чи неналежне виконання такого обов'язку іншими платниками податків, якщо інше прямо не встановлено законом. У разі якщо контрагент не виконав свого зобов'язання по сплаті податку до бюджету, то це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи, адже загальним принципом юридичної відповідальності є вина особи в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Враховуючи вищенаведене, суд вважає, що висновок податкової інспекції про порушення позивачем вимог п.44.1 ст.44, п. 198.1, п. 198.3, п. 198.6 ст. 198, ст. 201 Податкового кодексу України, ч. ч. 1, 5 ст. 203, ч. ч. 1, 2 ст. 215 Цивільного кодексу України здійснено при помилковому розумінні норм діючого на час виникнення спірних правовідносин законодавства України та фактичних обставин справи.

Суду не надано доказів на підтвердження обставин щодо відсутності ділової мети у позивача під час виконання контрагентом обумовлених договором поставок, а також щодо обізнаності позивача з можливим протиправним характером дій свого контрагента за укладеним договором.

Відповідно до пп. 21.1.1 п. 21.1 ст. 21 Податкового кодексу України посадові особи контролюючих органів зобов'язані дотримуватися Конституції України та діяти виключно у відповідності з цим Кодексом та іншими законами України, іншими нормативними актами.

Відповідно до частини 2 статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер, а тому позивач не повинен нести відповідальність за господарську діяльність своїх контрагентів.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про невідповідність прийнятих відповідачем податкових повідомлень-рішень дійсним обставинам справи та вимогам діючого законодавства.

Таким чином, із врахуванням вищевикладених обставин, суд вважає, що позовні вимоги обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи та підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 94 КАС України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України (або відповідного місцевого бюджету, якщо іншою стороною був орган місцевого самоврядування, його посадова чи службова особа).

Відтак, оскільки позивачем за звернення до Полтавського окружного адміністративного суду сплачено судовий збір в загальному розмірі 218,61грн., що підтверджується платіжним дорученням № 4 від 28.01.2013року (а.с.2а), суд дійшов висновку, що вказана сума підлягає стягненню на користь позивача з Державного бюджету України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 7, 8, 9, 10, 11, 71, 160-163 Кодексу адміністративного судочинства України,-

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" до Державної податкової інспекції у м. Полтаві Полтавської області Державної податкової служби про скасування податкового повідомлення-рішення - задовольнити.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-ріщення Державної податкової інспекції у м. Полтаві № НОМЕР_1 від 21 листопада 2012 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь Науково-технічного товариства з обмеженою відповідальністю "Букрос-сервіс" (код ЄДРПОУ 30979055) витрати по сплаті судового збору в розмірі 218,61 грн. (сплачений згідно платіжного доручення № 4 від 28.01.2013 року.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження.

Постанова може бути оскаржена до Харківського апеляційного адміністративного суду через Полтавський окружний адміністративний суд шляхом подання апеляційної скарги протягом десяти днів з дня проголошення постанови з одночасним поданням її копії до суду апеляційної інстанції. У разі складення постанови у повному обсязі відповідно до статті 160 Кодексу адміністративного судочинства України, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови.

Повний текст постанови виготовлено 29 березня 2013 року.

Суддя Г.В. Костенко