Постанова

від 12.06.2013 по справі 826/4850/13-а

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД МІСТА КИЄВА

ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01601, м. Київ, вул. Командарма Каменєва 8, корпус 1 П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ

12 червня 2013 року № 826/4850/13-а

Окружний адміністративний суд міста Києва у складі головуючого судді Кобилянського К.М., розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу

за позовом Приватного підприємства «Водолій 2010» доДержавної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, ВСТАНОВИВ:

Приватне підприємство «Водолій 2010» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовною заявою до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28.03.2013 № 0002542207 та від 28.03.2013 № 0002552207.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що оскільки перевірка ПП «Водолій 2010» здійснена на підставі пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78 Податкового кодексу України, у відповідача були відсутні підстави для винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень. Також позивач зазначив, що висновки, викладені в акті перевірки не відповідають фактичним обставинам справи, адже усі операції між позивачем та його контрагентами - ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА», ТОВ «Бізнес-Столиця» були фактично здійснені та мали реальний характер.

Відповідач проти задоволення позовних вимог заперечив. Зазначив, що господарські операції між позивачем та ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА», ТОВ «Бізнес-Столиця» не мали реального характеру та мають ознаки нікчемності, а тому документи, що надані позивачем до перевірки не можуть вважатися первинними документами для цілей ведення податкового обліку. При цьому відповідач посилався на матеріали досудового слідства, в ході якого встановлено реєстрацію вказаних юридичних осіб без мети здійснення господарської діяльності. За таких обставин, відповідач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення винесені правомірно, а позовні вимоги необґрунтовані.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд встановив наступне.

Посадовими особами відповідача на підставі наказу Державної податкової інспекції у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби № 447 від 28.02.2013, направлення № 325/22.7 від 28.02.2013, у зв'язку з надходженням постанови від 18.10.2012 старшого слідчого СВ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби Зері К.Ф. про призначення перевірки, згідно пп. 78.1.11 п. 78.1 ст. 78, п. 82.2 ст. 82 Податкового кодексу України проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Водолій 2010».

За результатами перевірки складено акт № 812/22.7-36980349 від 14.03.2013 про результати документальної позапланової виїзної перевірки ПП «Водолій 2010» (код ЄДРПОУ 36980349) з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Комманбуд» (код ЄДРПОУ 37745406), ТОВ «ТД «ОСА» (код ЄДРПОУ 35995417) та ТОВ «Бізнес Столиця» (код ЄДРПОУ 37414168) за період з 01.01.2010 по 21.12.2012 (далі - акт № 812/22.7-36980349)

Відповідач дійшов висновку про порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 344 160 грн. в т.ч. за ІІ-IV квартали 2011 року - 225 959 грн., за 2012 рік - 118 201 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 309 068 грн., в т.ч. за липень 2011 року - 45 864 грн., серпень 2011 року - 26 097 грн., вересень 2011 року - 17 680 грн., жовтень 2011 року - 30 992 грн., листопад 2011 року - 31 713 грн., грудень 2011 року - 31 785 грн., січень 2011 року - 27 307 грн., лютий 2012 року - 44 335 грн., березень 2012 року - 37 691 грн., квітень 2012 року - 15 604 грн.

На підставі акту перевірки № 812/22.7-36980349 відповідач виніс податкове повідомлення-рішення від 26.03.2013 № 0002542207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 386 335 грн. (в т.ч. основний платіж - 309 068 грн., штрафна (фінансова) санкція - 77 267 грн.) та податкове повідомлення-рішення від 28.03.2013 № 0002552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 473 710 грн. (в т.ч. 344 160 грн. - основний платіж та 29 550 грн. - штрафна (фінансова) санкція).

Оцінивши за правилами статті 86 Кодексу адміністративного судочинства України надані сторонами докази та пояснення, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов висновку щодо необґрунтованості позовних вимог, виходячи з наступного.

Суд встановив, що між ПП «Водолій 2010» (Покупець) та ТОВ «Бізнес-Столиця» укладено Договір купівлі-продажу товару № 21 від 01.09.2011 (далі - Договір № 21), пунктом 1.1 якого встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (надалі іменується «товар»).

У зазначеному договорі особу Постачальника не визначено, однак з резолютивної частини Договору № 21 вбачається, що Постачальником є ТОВ «Бізнес-Столиця».

З пояснень представника позивача та наданих до матеріалів справи копій первинних документів суд встановив, що товаром, який є предметом Договору № 21 є косметична продукція.

На підтвердження виконання Договору № 21 позивач надав копії видаткових накладних на загальну суму 185 952 грн., податкових накладних на загальну суму 185 952 грн. та банківської виписки, згідно якої позивач перерахував на рахунок ТОВ «Бізнес-Столиця» грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн.

Також, між ТОВ «Команбуд» (Продавець) та ПП «Водолій 2010» (Покупець) укладено Договір купівлі продажу № 13 від 01.02.2012 (далі - Договір № 13). Даний договір є ідентичний Договору № 21, укладеному з ТОВ «Бізнес-Столиця». Зі змісту Договору № 13 вбачається, що Продавцем та Постачальником є ТОВ «Команбуд».

На підтвердження виконання Договору № 13 позивач надав копії видаткових накладних на загальну суму 425 468 грн., податкових накладних на загальну суму 425 468 грн. та банківських виписок, згідно яких позивач перерахував на рахунок ТОВ «Команбуд» грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн.

Аналогічний двом вищезазначеним договорам позивач уклав Договір купівлі продажу № 32 від 01.07.2011 з ТОВ «ТД «ОСА» (далі - Договір № 32), де ТОВ «ТД «ОСА» також визначено одночасно Покупцем та Постачальником.

На підтвердження виконання Договору № 32 позивач надав копії видаткових накладних на загальну суму 1 242 934 грн., податкових накладних на загальну суму 1 242 934 грн. та банківських виписок, згідно яких позивач перерахував на рахунок ТОВ «ТД «ОСА» грошові кошти у розмірі 1 172 705,00 грн.

Позивач, в якості підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» посилався на договори, укладені з контрагентами-покупцями, а саме: Договір поставки № 104-РЕ від 01.04.2010 укладений з ТОВ «Суматра-ЛТД», Договір № 11/07 від 11.07.2011 укладений з ТОВ «Аптекарь».

Однак, суд критично ставиться до зазначених доводів, оскільки договори про поставку позивачем товару контрагентам-покупцям не є належним доказом реальності господарських операцій саме з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця». Крім того, позивач не надав доказів виконання зазначених договорів з контрагентами-покупцями.

Як вбачається з акту № 812/22.7-36980349, відповідач, за результатами перевірки, дійшов висновку про те, що позивач протиправно включив до складу валових витрат суму у розмірі 1 545 295 грн. та сформував податковий кредит у розмірі 309 068 грн. на підставі первинних документів, складених за операціями з «Бізнес-Столиця», ТОВ «Команбуд» та ТОВ «ТД «ОСА».

В обґрунтування правомірності зазначеного висновку, відповідач посилався на матеріали досудового слідства у кримінальній справі № 80-0280 за фактом вчинення фіктивного підприємництва.

Зокрема, згідно протоколу допиту свідка ОСОБА_2 (засновник та директор ТОВ «Команбуд») від 02.04.2012, складеного оперуповноваженим ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва старшим лейтенантом податкової міліції Поляковим К.С., ОСОБА_2 зареєстрував ТОВ «Команбуд» та підписував первинні документи від імені даного товариства за грошову винагороду, фактично фінансово-господарську діяльність не здійснював.

Аналогічні показання надав ОСОБА_4 (засновник та директор ТОВ «ТД «ОСА») під час допиту, який провів старший оперуповноважений ГВПМ ДПІ у Шевченківському районі міста Києва старший лейтенант податкової міліції Пилипак Я.С., а саме, про реєстрацію ТОВ «ТД «ОСА» та підписання від імені даного товариства первинних документів за грошову виноходу без фактичного здійснення господарської діяльності.

Представник відповідача надав до матеріалів справи копію постанови від 10.09.2012 про порушення кримінальної справи відносно ОСОБА_6 за ознаками злочину передбаченого ч. 2 ст. 205 Кримінального кодексу України, тобто вчинення фіктивного підприємництва, пов'язаного з реєстрацією та перереєстрацію юридичних осіб, зокрема ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА», ТОВ «Бізнес-Столиця», вчиненими повторно, чим заподіяно велику матеріальну шкоду державі.

У постанові від 10.09.2012 зазначено, що під час допиту ОСОБА_6 в якості свідка, він підтвердив здійснення реєстрації та діяльності ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» направлену на прикриття незаконної діяльності інших легально-діючих підприємств.

Суд зазначає, що матеріали досудового слідства по кримінальній справі, в якій не винесено обвинувального вироку, не є беззаперечним доказом протиправності формування позивачем податкового кредиту та підлягають доведенню в межах розгляду даної справи. Тому суд, за правилами ст. 86 Кодексу адміністративного судочинства України оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Позивач на підтвердження реальності здійснення спірних операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» надав копії договорів, видаткових накладних, податкових накладних та банківських виписок.

Як було встановлено судом, товаром, який мав постачатись за Договорами № 21, № 12 та № 32 є косметична продукція. При цьому пунктом п. 2.1 вказаних Договорів встановлено, що Товар повинен відповідати всім стандартам, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України, для даного виду.

Згідно наданих позивачем копій видаткових накладних та податкових накладних, серед переліку товару, який постачався наявні зокрема, шампуні, дитячі шампуні, піна для ванни, гель для душу, мило рідке, тощо.

Відповідно до п. 10 «Мийні засоби» Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01.02.2005 № 28, засоби піномийні (для приймання ванн), шампуні, мила рідкі (засоби гігієни) є продукцією, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Позивач не надав суду сертифікатів якості на продукцію, що постачалась контрагентами - ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця».

Крім того, позивач не надав доказів транспортування товару від ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця». Водночас, здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Згідно п. 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363, правила оформлення документів на перевезення, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля.

Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Відповідно до п. 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14.10.1997 № 363 товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Згідно із положеннями Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року №996-ХІV, бухгалтерський та податковий облік базується на даних первинних документів, які підтверджують здійснення господарських операцій.

Статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначено, що первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Згідно зі ст. 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.

Отже, позивач не надав суду складених у відповідності до вимог законодавства первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця»

Відповідно до п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

Не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку (пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України).

Відповідно до пп. 14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг (п. 198.1. ст. 198 Податкового кодексу України). Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною (п.198.2. ст.198 Кодексу).

Відповідно до п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Згідно п. 201.4 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна виписується у двох примірниках у день виникнення податкових зобов'язань продавця. Оригінал податкової накладної видається покупцю, копія залишається у продавця товарів/послуг.

Пунктом 201.6 ст. 201 Податкового кодексу України встановлено, що податкова накладна є податковим документом і одночасно відображається у податкових зобов'язаннях і реєстрі виданих податкових накладних продавця та реєстрі отриманих податкових накладних покупця.

Суд звертає увагу, що наявність належним чином оформлених податкових накладних є обов'язковою, але не вичерпною обставиною для формування податкового кредиту. Зокрема, якщо наведені у договорах товари чи послуги фактично не поставлялися, то, відповідно, придбання таких товарів або послуг не відбулося, право на податковий кредит у такого платника податків не виникає, оскільки при цьому не дотримано обов'язкових умов для виникнення такого права придбання товарів (послуг) з метою їх використання у господарській діяльності.

Пунктом 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України встановлено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, суд дійшов висновку, що позивачем не підтверджено право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 309 068 грн. на підставі податкових накладних, виданих ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» та віднесення до складу валових витрат суми у розмірі 1 545 295 грн. за операціями із зазначеними контрагентами.

Щодо посилання позивача на положення п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, в обґрунтування протиправності винесення відповідачем оскаржуваних податкових повідомлень-рішень, суд зазначає наступне.

Відповідно до підпункту 78.1.11, пункту 78.1 статті 78 Податкового кодексу України документальна позапланова виїзна перевірка здійснюється за наявності хоча б однієї з таких обставин, зокрема, якщо отримано постанову суду (ухвалу суду) про призначення перевірки або постанову органу дізнання, слідчого, прокурора, винесену ними відповідно до закону у кримінальних справах, що перебувають у їх провадженні.

Саме на підставі зазначеної норми відповідач провів перевірку ПП «Водолій 2010», результати якої оформлені актом № 812/22.7-36980349.

Законом України від 20.11.2012 № 5503-VI «Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо перегляду ставок деяких податків і зборів», зокрема, внесено зміни до п. 86.9 ст. 86 Податкового кодексу України, та викладено його у наступній редакції: «У разі якщо грошове зобов'язання розраховується органом державної податкової служби за результатами перевірки, проведеної з обставин, визначених підпунктом 78.1.11 пункту 78.1 статті 78 цього Кодексу, щодо кримінального провадження, у якому розслідується кримінальне правопорушення стосовно посадової особи (посадових осіб) платника податків (юридичної особи) або фізичної особи - підприємця, що перевіряється, предметом якого є податки та/або збори, податкове повідомлення-рішення за результатами такої перевірки приймається таким податковим органом протягом 10 робочих днів з дня, наступного за днем отримання цим податковим органом відповідного судового рішення (обвинувальний вирок, ухвала про закриття кримінального провадження за нереабілітуючими підставами), що набрало законної сили. Матеріали такої перевірки разом з висновками органу державної податкової служби передаються органу, що призначив перевірку».

Отже, заборона приймати податкове повідомлення-рішення стосується лише тих юридичних осіб або фізичної особи - підприємця, за фактом фіктивного підприємництва або ухилення від сплати податків яких порушено кримінальну справу.

Приймаючи до уваги те, що під час розгляду адміністративної справи факту порушення кримінальної справи на час проведення перевірки та винесення оскаржуваних податкових повідомлень-рішень щодо позивача не встановлено, то суд приходить до висновку, що відповідач діяв у спосіб, передбачений законом.

З огляду на викладене, на підставі зібраних у справі доказів, суд дійшов висновку про правомірність та обґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток на загальну суму 344 160 грн. та заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет у загальній сумі 309 068 грн. Отже, податкові повідомлення-рішення від 26.03.2013 № 0002542207 та від 28.03.2013 № 0002552207 є правомірними.

Частиною другою статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з ч. 1 ст. 71 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини другої статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Враховуючи вищевикладене, суд вважає, що Державна податкова інспекція у Солом'янському районі міста Києва при прийнятті оскаржуваних податкових повідомлень-рішень діяла на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, а тому суд приходить до висновку щодо необґрунтованості позовних вимог позивача та відсутності підстав для їх задоволення.

Керуючись статтями 69-71, 160-163, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, Окружний адміністративний суд міста Києва, -

ПОСТАНОВИВ:

У задоволенні позову Приватного підприємства «Водолій 2010» відмовити повністю.

Постанова набирає законної сили в порядку, встановленим статтею 254 Кодексу адміністративного судочинства України. Постанова може бути оскаржена до суду апеляційної інстанції протягом десяти днів за правилами, встановленими статтями 185-187 Кодексу адміністративного судочинства України, шляхом подання через суд першої інстанції апеляційної скарги.

Суддя К.М. Кобилянський