Ухвала

від 11.09.2014 по справі 826/4850/13-а

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251 КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа: № 826/4850/13-а Головуючий у 1-й інстанції: Кобилянський К.М. Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.

У Х В А Л А

Іменем України

11 вересня 2014 року м. Київ

Київський апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:

Головуючого судді: Вівдиченко Т.Р.

Суддів: Бєлової Л.В.

Міщука М.С.

За участю секретаря: Стеценко А.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою Приватного підприємства "Водолій 2010" на постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом Приватного підприємства "Водолій 2010" до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень, -

В С Т А Н О В И В :

Позивач - Приватне підприємство "Водолій 2010" звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Солом'янському районі м. Києва Державної податкової служби про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 28 березня 2013 року № 0002542207 та № 0002552207.

Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2013 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.

Не погодившись з постановою суду, позивач - Приватне підприємство "Водолій 2010" звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати постанову суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.

Сторони, будучи належним чином повідомлені про дату, час та місце розгляду заяви, в судове засідання не з'явилися. Про причини своєї неявки суд не повідомили.

Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення заяви, а особиста участь сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України визнала можливим проводити розгляд заяви за відсутності представників сторін.

Згідно ст. 41 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося.

Заслухавши у відкритому судовому засіданні суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, з наступних підстав.

Відповідно до ч. 1 ст. 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, у зв'язку з надходженням постанови від 18 жовтня 2012 року старшого слідчого СВ Державної податкової інспекції у Шевченківському районі міста Києва Державної податкової служби про призначення перевірки, Державною податковою інспекцією у Солом'янському районі міста Києва Державної податкової служби проведено документальну позапланову виїзну перевірку ПП «Водолій 2010», з питань дотримання вимог податкового законодавства в частині повноти нарахування та сплати податку на прибуток та податку на додану вартість по взаємовідносинах з ТОВ «Комманбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес Столиця» за період з 01 січня 2010 року по 21 грудня 2012 року

За наслідками перевірки відповідачем складено Акт № 812/22.7-36980349 від 14 березня 2013 року.

Перевіркою встановлено порушення позивачем пп. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено податок на прибуток на загальну суму 344 160 грн. в т.ч. за ІІ-IV квартали 2011 року - 225 959 грн., за 2012 рік - 118 201 грн., а також порушення п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України в результаті чого занижено податок на додану вартість на загальну суму 309 068 грн., в т.ч. за липень 2011 року - 45 864 грн., серпень 2011 року - 26 097 грн., вересень 2011 року - 17 680 грн., жовтень 2011 року - 30 992 грн., листопад 2011 року - 31 713 грн., грудень 2011 року - 31 785 грн., січень 2011 року - 27 307 грн., лютий 2012 року - 44 335 грн., березень 2012 року - 37 691 грн., квітень 2012 року - 15 604 грн.

На підставі встановлених перевіркою порушень, відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року № 0002542207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 386 335 грн. та податкове повідомлення-рішення від 28 березня 2013 року № 0002552207, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на прибуток у розмірі 473 710 грн.

Не погоджуючись з вищевказаними податковими повідомленнями-рішеннями та вважаючи їх протиправними, позивач звернувся з позовом до суду.

Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно п. 138.2 ст. 138 Податкового кодексу України, витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

В силу п.п. 139.1.9 п. 139.1 ст. 139 Податкового кодексу України, не враховуються при визначенні оподатковуваного прибутку витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку

Так, відповідно до п.п. 14.1.181 п.14.1ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Пунктом 198.2. ст.198 Податкового кодексу України передбачено, що право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів та послуг. Датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною

Згідно п. 201.10 ст. 201 Податкового кодексу України, податкова накладна видається платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, на вимогу покупця та є підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.

Відповідно до п. 198.6 ст. 198 Податкового кодексу України, не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Як вбачається з матеріалів справи, між ПП «Водолій 2010» (Покупець) та ТОВ «Бізнес-Столиця» укладено Договір купівлі-продажу товару № 21 від 01 вересня 2011 року, пунктом 1.1 якого встановлено, що Постачальник зобов'язується поставити та передати у власність Покупцеві, а Покупець прийняти і оплатити продукцію (косметичну продукцію).

Так, у вищевказаному Договорі особу Постачальника не визначено, однак з резолютивної частини Договору № 21 вбачається, що Постачальником є ТОВ «Бізнес-Столиця».

Позивачем надано копії видаткових накладних на загальну суму 185 952 грн., податкових накладних на загальну суму 185 952 грн. та банківської виписки, згідно яких, позивач перерахував на рахунок ТОВ «Бізнес-Столиця» грошові кошти у розмірі 40 000,00 грн.

Крім того, між ТОВ «Команбуд» (Продавець) та ПП «Водолій 2010» (Покупець) укладено Договір купівлі продажу № 13 від 01 лютого 2012 року, який ідентичний Договору № 21, укладеному з ТОВ «Бізнес-Столиця».

Так, зі змісту Договору № 13 вбачається, що Продавцем та Постачальником є ТОВ «Команбуд».

Позивачем надано копії видаткових накладних на загальну суму 425 468 грн., податкових накладних на загальну суму 425 468 грн. та банківських виписок, згідно яких позивач перерахував на рахунок ТОВ «Команбуд» грошові кошти у розмірі 150 000,00 грн.

Також, позивачем укладено Договір купівлі продажу № 32 від 01 липня 2011 року з ТОВ «ТД «ОСА», згідно умов якого ТОВ «ТД «ОСА» визначено одночасно Покупцем та Постачальником.

Позивачем надано копії видаткових накладних на загальну суму 1 242 934 грн., податкових накладних на загальну суму 1 242 934 грн. та банківських виписок, згідно яких позивач перерахував на рахунок ТОВ «ТД «ОСА» грошові кошти у розмірі 1 172 705,00 грн.

В якості підтвердження реальності здійснення господарських операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» позивач посилався на договори, укладені з контрагентами-покупцями, а саме: Договір поставки № 104-РЕ від 01 квітня 2010 рок, укладений з ТОВ «Суматра-ЛТД» та Договір № 11/07 від 11 липня 2011 року, укладений з ТОВ «Аптекарь».

Разом з тим, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що договори про поставку позивачем товару контрагентам-покупцям не є належним доказом реальності господарських операцій, а саме: з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця».

При цьому, позивачем не надано доказів виконання вищевказаних договорів з контрагентами-покупцями.

Так, на підтвердження реальності здійснення спірних операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» позивач надав копії договорів, видаткових накладних, податкових накладних та банківських виписок.

Судом встановлено, що товаром який мав постачатись за Договорами № 21, № 12 та № 32 є косметична продукція.

Водночас, пунктом п. 2.1 вказаних Договорів передбачено, що Товар повинен відповідати всім стандартам, гігієнічним, технічним та іншим нормам, стандартам та правилам, встановленим чинним законодавством України, для даного виду.

Як вбачається з наданих позивачем копій видаткових накладних та податкових накладних, серед переліку товару, який постачався наявні, зокрема, шампуні, дитячі шампуні, піна для ванни, гель для душу, мило рідке, тощо.

Згідно п. 10 «Мийні засоби» Переліку продукції, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні, затвердженого наказом Державного комітету з питань технічного регулювання та споживчої політики від 01 лютого 2005 року № 28, засоби піномийні (для приймання ванн), шампуні, мила рідкі (засоби гігієни) є продукцією, що підлягає обов'язковій сертифікації в Україні.

Разом з тим, позивачем не надано суду сертифікатів якості на продукцію, що постачалась контрагентами - ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця».

Також, позивач не надав доказів транспортування товару від ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця», хоча здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Пунктом 11 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених наказом Міністерства транспорту України від 14 жовтня 1997 року № 363 передбачено, що правила оформлення документів на перевезення, основними документами на перевезення вантажів є товарно-транспортні накладні та дорожні листи вантажного автомобіля. Дорожній лист вантажного автомобіля є документом, без якого перевезення вантажів не допускається. Оформлення перевезень вантажів товарно-транспортними накладними здійснюється незалежно від умов оплати за роботу автомобіля.

Згідно п. 1 вищевказаних Правил, товарно-транспортна документація - комплект юридичних документів, на підставі яких здійснюють облік, приймання, передавання, перевезення, здавання вантажу та взаємні розрахунки між учасниками транспортного процесу.

Враховуючи вищенаведене, вірним є висновок суду першої інстанції про те, що позивач не надав суду складених, у відповідності до вимог законодавства, первинних документів, які б підтверджували реальність здійснення господарських операцій з ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця».

Таким чином, колегія суддів вважає, що позивачем не підтверджено право на включення до податкового кредиту сум податку на додану вартість у розмірі 309 068 грн. на підставі податкових накладних виданих ТОВ «Команбуд», ТОВ «ТД «ОСА» та ТОВ «Бізнес-Столиця» та віднесення до складу валових витрат суми у розмірі 1 545 295 грн. за операціями із зазначеними контрагентами.

Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про правомірність та обґрунтованість висновків податкового органу щодо заниження позивачем податку на прибуток та заниження податку на додану вартість, який підлягає нарахуванню та сплаті в бюджет, а тому податкові повідомлення-рішення є правомірними.

Відповідно до ч. 1 ст. 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

При цьому, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції та не знайшли свого належного підтвердження в суді апеляційної інстанції.

Відповідно до ст. 159 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин у адміністративній справі, підтверджених такими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.

Відповідно до ст. 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а постанову або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 160, 167, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства "Водолій 2010" - залишити без задоволення.

Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 12 червня 2013 року - залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення в повному обсязі шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя: Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.

Повний текст ухвали виготовлено 15.09.2014 року.

.

Головуючий суддя Вівдиченко Т.Р.

Судді: Бєлова Л.В.

Міщук М.С.