Постанова

від 12.06.2013 по справі 820/3494/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Харківський окружний адміністративний суд 61004, м. Харків, вул. Мар'їнська, 18-Б-3, inbox@adm.hr.court.gov.ua П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

місто Харків

12.06.2013 р. справа №820/3494/13-а

Харківський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Сліденко А.В.,

за участю:

секретаря судового засідання - Алексєєнко О.В.,

представників:

позивача - Малахатко І.І.,

відповідача - Сіренко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського окружного адміністративного суду адміністративну справу за позовом ТОВ «Тех-Мейк» до Дергачівської МДПІ Харківської області ДПС про визнання дій протиправними, скасування рішення,-

встановив:

Позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тех-Мейк», звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з вимогою про 1) визнання неправомірними дій відповідача, Дергачівської міжрйонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення правовідносин з ПП «Лайнстар» за квітень 2012 р., результати якої оформлені актом №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р.; 2) скасування податкових повідомлень-рішень відповідача, Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби, №0000372223 від 24.04.2013 р. та №0000382223 від 24.04.2013 р.

В обґрунтування заявлених вимог позивач зазначив, що у спірних правовідносинах податковий орган не мав визначених Податковим кодексом України підстав для прийняття рішення про призначення документальної позапланової невиїзної перевірки, а відтак, дії по її проведенню є неправомірними. Також позивач зазначив, що не вчиняв податкових правопорушень, про які згадується в акті №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р., викладені в акті судження податкового органу є помилковими, адже не відповідають положенням закону та не узгоджуються з дійсними фактичними обставинами проведених платником податків господарських операцій. Платник податків пояснював, що ПДВ та податок на прибуток у спірних правовідносинах обчислював правильно, господарські взаємовідносини з ПП «Лайнстар» відбувались за правочинами, котрі повністю відповідають вимогам закону, господарські операції за цими правочинами проведені реально, спричинили зміни у стані та структурі активів сторін, первинні документи оформлені у відповідності до закону, зобов'язання за спірним правочином виконані, зокрема, вартість отриманих товарів (робіт, послуг) оплачена ТОВ шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, фізичне виконання робіт та переміщення товару мало місце. За таких обставин, позивач вважав, що спірні податкові повідомлення-рішення суперечать ч.3 ст.2 КАС України, оскільки за відсутності визначених законом підстав покладають на платника податків додатковий обов'язок по оплаті грошового зобов'язання на користь Державного бюджету України. У судовому засіданні представник позивача підтримав вимоги і доводи заявленого позову, просив суд прийняти рішення про задоволення позову.

Відповідач, Дергачівська МДПІ Харківської області ДПС, з поданим позовом не погодився.

В обґрунтування заперечень проти позову відповідач зазначив, що дії по проведенню спірної перевірки були вчинені із дотриманням вимог закону, а викладені в акті №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р. судження МДПІ про вчинення платником податків податкових правопорушень є правильними та вірними. Так, податковий орган пояснював, що отримав матеріали зустрічної звірки контрагента платника податків - ПП «Лайнстар», де відображені судження про відсутність факту реального здійснення господарської діяльності, у зв'язку з чим всі вчинені даним суб'єктом господарювання правочини є нікчемними. На думку МДПІ, вказаних висновків іншого податкового органу цілком достатньо для судження про порушення позивачем ст.ст. 134, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України. У судовому засіданні представник відповідача підтримав доводи і вимоги заперечень проти позову, просив суд ухвалити рішення про відмову в задоволенні позову.

Суд, вивчивши доводи позову та заперечень проти позову, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши зібрані по справі докази в їх сукупності, проаналізувавши зміст норм матеріального і процесуального права, які врегульовують спірні правовідносини, виходить з таких підстав та мотивів.

За матеріалами справи судом встановлено, що позивач, Товариство з обмеженою відповідальністю «Тех-Мейк», пройшов передбачену законодавством процедуру державної реєстрації, набув правового статусу юридичної особи, включений до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України з ідентифікаційним кодом - 36613743, знаходиться на обліку як платник податків, зборів (обов'язкових платежів) в Дергачівській МДПІ Харківської області ДПС.

Вказані обставини визнані сторонами по справі в ході судового засідання, у суду не має сумнівів в добровільності визнання перелічених обставин та їх достовірності, стосовно вказаних обставин відсутній спір, а тому з огляду на приписи ст.ст.72 і 76 КАС України перелічені обставини перед судом додатково не доказуються.

З 09.04.2013р. по 10.04.2013р. МДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Тех-Мейк» (ідентифікаційний код - 36613743) з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ПП «Лайнстар» (ідентифікаційний код - 33421689) за період квітень 2012 р.

Перевіряючи відповідність спірних дій суб'єкта владних повноважень вимогам закону, суд зазначає, що спірна перевірка була проведена відповідачем на виконання наказу від 29.09.2012р. №142 «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки».

Судом з'ясовано, що законність даного наказу не була предметом ані судового розгляду, ані предметом позасудового (адміністративного) оскарження.

Вимога про скасування згаданого наказу позивачем у даній справі не заявлялась.

У матеріалах справи відсутні фактичні дані, які б, по-перше, засвідчували втрату наказом юридичної дії, а по-друге, зумовлювали виникнення законодавчої передбаченої можливості невиконання приписів згаданого рішення суб'єкта владних повноважень.

Судом встановлено, що прийняттю означеного наказу перебували події складання МДПІ запиту №2540/10/22-210 від 28.08.2012р.

Законність дій податкового органу по складанню названого запиту позивач не оскаржував ні в судовому, ні в позасудовому порядку.

Запит було отримано позивачем засобами факсимільного зв'язку, що закону не суперечить.

Відповідь на запит була надана платником податків листом №122 від 12.10.2012р., до якого не долучено всіх витребуваних податковим органом документів та пояснень.

За таких обставин, видання МДПІ наказу №142 від 29.03.2013р. «Про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ «Тех-Мейк» (ідентифікаційний номер - 36613743) узгоджується з приписами п.п.78.1.1 ст.78 Податкового кодексу України.

Копії наказу про призначення перевірки та повідомлення про проведення перевірки були отримані платником податків, що позивач визнає.

Суд відзначає, що правовідносини з приводу проведення органами державної податкової служби України документальних позапланових невиїзних перевірок унормовані ст.79 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.79.1 ст.79 Податкового кодексу України документальна невиїзна перевірка здійснюється у разі прийняття керівником органу державної податкової служби рішення про її проведення та за наявності обставин для проведення документальної перевірки, визначених статтями 77 та 78 цього Кодексу. Документальна невиїзна перевірка здійснюється на підставі зазначених у підпункті 75.1.2 пункту 75.1 статті 75 цього Кодексу документів та даних, наданих платником податків у визначених цим Кодексом випадках, або отриманих в інший спосіб, передбачений законом.

Згідно з п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України документальна позапланова невиїзна перевірка проводиться посадовими особами органу державної податкової служби виключно на підставі рішення керівника органу державної податкової служби, оформленого наказом, та за умови надіслання платнику податків рекомендованим листом із повідомленням про вручення або вручення йому чи його уповноваженому представнику під розписку копії наказу про проведення документальної позапланової невиїзної перевірки та письмового повідомлення про дату початку та місце проведення такої перевірки.

Статтею 86 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведеної норми процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд доходить висновку, що у спірних правовідносинах відповідачем дотримано вимоги ст.79 Податкового кодексу України, а технічна помилка у даті повідомлення про проведення перевірки жодним чином не впливає на процедуру перевірки та не зачіпає прав і інтересів ТОВ.

Отже, існування підстав для висновку про неправомірність дій МДПІ стосовно проведення спірної перевірки з матеріалів справи не вбачається, що зумовлює залишення позову без задоволення в цій частині вимог.

Результати спірної перевірки оформлені актом №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення - недодержання положень ст.ст. 134, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: заниження ПДВ та податку на прибуток за рахунок відображення в обліку показників господарських операцій, які в реальності не відбулися.

24.04.2013 р. з посиланням на даний акт МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000372223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 43.020,00 ГРН. (основний платіж - 28.680,00 грн., штраф - 14.340,00 грн.), №0000382223 від 24.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45.171,00 грн. (основний платіж - 30.114,00 грн., штраф - 15.057,00 грн.)

Як з'ясовано судом, фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків ст.ст. 134, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Лайнстар», які в дійсності не відбулися.

Перевіряючи юридичну та фактичну обґрунтованість мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень, а також правильність суджень, відображених суб'єктом владних повноважень в акті №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р., на відповідність вимогам ч.3 ст.2 КАС України, суд встановив, що спір склався з приводу правильності обчислення ТОВ податку на прибуток та ПДВ за період квітень 2012 р.

Суд відзначає, що на момент настання вказаних звітних податкових періодів правовідносини з приводу справляння податку на прибуток були унормовані приписами розділу ІІІ Податкового кодексу України, а правовідносини з приводу обчислення ПДВ врегульовувались приписами розділу V Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

З приводу викладених в акті суджень МДПІ з податку на додану вартість суд відмічає, що за визначенням п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Аналізуючи положення наведених норм закону в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд доходить висновку, що платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість; 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.

Згідно з ч.1 ст.69 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Керуючись приписами ст.11 КАС України, а також наведених норм процесуального закону, суд встановив, що 27.02.2012 р. між позивачем, ТОВ «Тех-Мейк» (в якості замовника) та ПП «Лайнстар» (в якості виконавця) було укладено договір №0103-12/1, предметом якого є надання послуг по виготовленню метизної продукції (гайок).

Оцінивши згаданий правочин за правилами ст.86 КАС України, суд відзначає, що спірний правочин був укладений між правоздатними і дієздатними юридичними особами, за формою та змістом спірний правочин не суперечить закону, предметом спірного правочину не є речі, що обмежені в цивільному чи господарському обороті, сторони спірного правочину мають правовий статус платників ПДВ.

Таким чином, спірний договір визнається судом належним та допустимим доказом наявності між позивачем та контрагентом позивача факту вчинення правочину в розумінні ст.202 Цивільного кодексу України.

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем подані до суду: приймально-здавальний акт передавання копій конструкторської документації від 01.03.2012 р., приймально-здавальні акти заготовок метизної продукції №1 від 01.03.2012 р., №2 від 01.03.2012 р., акти приймання товарно-матеріальних цінностей від 04.04.2012 р., від 06.04.2012 р., від 13.04.2012 р., приймально-здавальні акти готової продукції №1 від 04.04.2012 р., №2 від 06.04.2012 р., №3 від 13.04.2012 р., акти здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) №1 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн., №2 від 06.04.2012 р. на суму 55.440,00 грн., №3 від 13.04.2012 р. на суму 15.600,00 грн., рахунки-фактури №1 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн., №2 від 06.04.2012 р.на суму 55.440,00 грн., №3 від 13.04.2012 р. на суму 58.080,00 грн., податкові накладні №1316 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 9.760,00 грн.), №613 від 06.04.2012 р. на суму 55.440,00 грн. (у.ч. ПДВ - 9.240,00 грн.), №419 від 13.04.2012 р. на суму 58.080,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 9.680,00 грн.).

Вирішуючи спір, суд бере до уваги, що вимоги до оформлення первинних документів визначені нормами Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні", відповідно до ч.2 ст.9 якого первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції, та деталізовані приписами Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом -Положення №88), згідно з п.2.4 якого первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральному та/або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Оцінивши перелічені первинні документи за правилами ст.86 КАС України, суд відмічає, що зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

За таких обставин, суд доходить висновку, що оглянуті документи не мають дефектів форми, змісту або походження, котрі в силу ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», ст.44 Податкового кодексу України, п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку (затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 05.06.1995р. за №168/704; далі за текстом - Положення №88) спричиняють втрату первинними документами юридичної сили і доказовості, призвели до зміни в структурі активів платника податків, а відтак сприймаються судом як належні та допустимі докази реальності вчинення господарських операцій.

У ході розгляду справи відповідачем за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростовано достовірності відомостей перелічених вище первинних документів.

Витребувані судом на виконання вимог ст.11 КАС України та приєднані до справи документи, а саме: платіжні доручення №882 від 16.05.2012 р. на суму 55.040,00 грн., №923 від 16.06.2012 р. на суму 58.080,00 грн., №945 від 27.06.2012 р. на суму 58.560,00 грн., засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Досліджуючи питання руху активів у спірних правовідносинах, суд виходить з того, що приєднані до справи копії товарно-транспортних накладних № 1 від 04.04.2012 р. від 04.04.2012 р., №2 від 06.04.2012 р. та №3 від 13.04.2012р. підтверджують фізичне переміщення створеного в процесі надання послуг товару у спірних правовоідносинах силами виконавця - ПП «Лайнстар».

З пояснень представника позивача, які підтверджуються наявними у справі документами, судом встановлено, шо товар, виготовлений у межах виконання послуг за спірними правочинами, у подальшому був реалізований позивачем контрагентам ТОВ «Укрзалізничпром» за договором №15/01/10 від 15.01.2010 р., ПАТ «Азовзагальмаш» за договором №ПСН-04171 від 31.12.2010 р., ПАТ «Дніпровагонмаш» за договором №26/12-11 від 26.12.2011 р.

У ході розгляду справи судом встановлено, що жодних зауважень чи претензій до правоздатності і дієздатності юридичних осіб, які є сторонами спірного правочину, до правового статусу сторін договору як платників ПДВ, відповідності спірного правочину вимогам закону, належності складання первинних документів за спірним правочином МДПІ ані при проведенні перевірки, ані в ході судового розгляду не має. Судом також достеменно встановлено, що мотиви невикористання отриманих послуг в господарській діяльності позивача, вартісних показників придбаних платником податків послуг, способу, порядку та стану розрахунків не були покладені суб'єктом владних повноважень в основу спірних рішень.

Відтак, з огляду на приписи ст.ст.6 і 8 Конституції України, ст.2 і 11 КАС України суд не вбачає підстав для дослідження в ході розгляду справи цих обставин, позаяк зміна судом як фактичних, так і юридичних мотивів прийняття суб'єктом владних повноважень спірного правового акту індивідуальної дії чинним процесуальним законодавством не передбачена.

Оцінивши достатність, обґрунтованість та правомірність викладених в акті суджень суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення, суд відмічає, що викладене в акті судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину ґрунтується на мотивах складеного ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС акту №223/2220/36626857 від 13.07.2012 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Лайнстар» (ідентифікаційний код - 36626857) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р.».

З цього приводу суд відзначає, що належними та допустимими в розумінні ст.124 Конституції України, ст.70 КАС України доказами факту вчинення платником податків нікчемного правочину або факту відображення в обліку показників господарських операцій, які в дійсності не відбулись, можуть бути або обвинувальний вирок суду по кримінальній справі (бо діяння платника податків по протиправному заволодінню майном іншої особи або ухиленню від сплати податків, тобто вчинення нікчемного правочину, є об'єктивною стороною злочинів, передбачених ст.191 КК України та ст.212 КК України, а діяння по відображенню в документах обов'язкової податкової звітності, тобто в офіційних документах завідомо недостовірних відомостей, є об'єктивною стороною злочину, передбаченого ст.366 КК України), або рішення суду у справі про стягнення одержаного за нікчемним правочином (бо наслідком вчинення платником податків нікчемного правочину відповідно до ст.ст.207, 208, 250 Господарського кодексу України є застосування конфіскаційного заходу у вигляді стягнення одержаного за нікчемним правочином), або рішення суду про визнання правочину недійсним (бо відповідно до ч.3 ст.228 Цивільного кодексу України вчинення платником податків правочину, котрий суперечить інтересам держави і суспільства, є підставою для звернення до суду з вимогою про визнання такого правочину недійсним).

Між тим, у ході розгляду справи відповідачем не подано до суду жодних доказів порушення кримінального провадження відносно посадових (службових) осіб платника податків або за викладеними в акті фактами діяльності платника податків, доказів наявності обвинувального вироку суду, рішення суду про стягнення одержаного за нікчемним правочином чи рішення суду про визнання правочину недійсним суб'єктом владних повноважень до суду також не подано.

З приводу наведеного в судовому засіданні судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину та відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням суд також відмічає, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на прибуток та податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються виключно на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником чи за свідомої участі такого платника. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Слушність наведеного висновку окружного адміністративного суду підтверджується правозастосовчою практикою Європейського Суду з прав людини (рішення від 22.01.2009р. у справі "БУЛВЕС" АД проти Болгарії" (заява № 3991/03), а також правозастосовчою практикою Верховного Суду України (постанова від 09.09.2008р. у справі №21-500во08, постанова від 01.06.2010р. у справі № 21-573во10, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської ОДПІ про визнання недійсним податкового повідомлення-рішення, постанова від 31.01.2011р. у справі за позовом ТОВ "Фірма "ВІК" до ДПІ у м. Херсоні про визнання недійсними податкових повідомлень-рішень), врахування якої при відправленні правосуддя є обов'язковим в силу приписів ст.244-2 КАС України.

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином послуг у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Статтею 86 КАС України передбачено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні (ч.1 ст.86); ніякі докази не мають для суду наперед встановленої сили (ч.2 ст.86); суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ч.3 ст.86).

Згідно з ч.2 ст.71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову .

Керуючись приписами наведених норм процесуального закону, оцінивши добуті докази в їх сукупності, суд встановив, що відповідач в ході розгляду справи за правилами ч.2 ст.71 КАС України не спростував достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем послуг від іншої особи ніж сторона за правочином.

Доказів того, що у спірних правовідносинах позивач та його контрагент є пов'язаними особами, були обізнані з обставинами організації господарської діяльності один одного, діяли взаємоузгоджено та зловмисно, маючи на меті завдати шкоди інтересам Держави, мали інший матеріальний інтерес, ніж виконання зобов'язань за спірними правочинами, вчинені правочини об'єктивно не були потрібні для організації господарської діяльності позивача, господарські операції за спірними правочинами були відображені лише в документообігу, а фактично не відбулись і не спричинили змін у структурі і складі активів сторін спірних правочинів, відповідач до суду не подав.

Суд зауважує, що зміст складеного МДПІ акту перевірки не містить жодних добутих інспекцією про процесі реалізації владної управлінської функції належних, допустимих та достатніх даних, котрі б спростовували презумпцію добросовісності та сумлінності позивача як платника податків.

Натомість на підтвердження права на збільшення податкового кредиту з ПДВ та валових витрат з податку на прибуток платник податків подав до суду податкові накладні, акти виконаних робіт, розрахункові документи, оформлені з дотриманням вимог закону, складені повноважними суб'єктами права, що, за відсутності підтвердженого матеріалами справи факту нереальності господарських операцій, слід визнати достатньою підставою для формування податкового кредиту.

З приводу доводу МДПІ про відсутність контрагента позивача за місцезнаходженням відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суд зауважує, що зносини між ТОВ «Тех-Мейк» та ПП «Лайнстар» відбувались у період березень-квітень 2012р. Випискою (а.с.100 т.2) підтверджено, що станом на 11.04.2012р. ПП «Лайнстар» знаходився за адресою: Харківська область, вул. Світла, буд.13а, кв.9. Саме згадана адреса міститься в усіх складених ПП «Лайнстар» первинних документах. ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС (податковий орган, де ПП «Лайнстар» перебував на обліку) акт №223/2220/36626857, в якому містяться судження про відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженям, був складений лише 13.07.2012 р., тобто після завершення господарських операцій між позивачем, ТОВ «Тех-Мейк» та ПП «Лайнстар». На виконання вимог ст.11 КАС України суд витребував від Дергачівської МДПІ документи на підтвердження факту відсутності ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням, але з наданих інспекцією документів вбачається, що повідомлення форми 18ОПП про відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням було складено ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС лише 23.11.2012р.

З пояснень представника відповідача судом встановлено, що інших документів, окрім акту ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС №223/2220/36626857 від 13.07.2012 р., які б вказували на відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням, відповідач на момент прийняття спірних податкових повідомлень - рішень не мав.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим, оскільки не доведено належними та допустимими доказами і не підкріплено вірними доводами, базується лише на припущеннях, що суперечить вимогам ч.3 ст.2 КАС України.

Окремо суд, зазначає, що в силу приписів ч.4 ст.70 КАС України, Порядку проведення органами державної податкової служби зустрічних звірок (затверджено постановою КМУ від 27.12.2010р. №1232; далі за текстом - Порядок №1232), а також Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства (затверджено наказом ДПА України від 22.12.2010р. №984, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 12.01.2011р. за №34/18772; далі за текстом - Порядок №984) отримання податковим органом акту перевірки чи довідки зустрічної звірки, в котрих викладені висновки про вчинення контрагентом платника податків нікчемного правочину або відображення в звітності показників господарських операцій, які фактично не відбулись, не звільняє такий податковий орган від виконання обов'язку по самостійному встановленню та доведенню факту вчинення платником податків порушення закону, позаяк ані акт перевірки, ані довідка зустрічної звірки не має преюдиціального значення та не є документами, що достовірно та безсумнівно підтверджують обставини фактичної дійсності.

З огляду на положення ст.71 КАС України та беручи до уваги приписи п. 4.1 ст.4 Податкового кодексу України, котрими встановлена презумпція правомірності рішень платника податків, суд доходить висновку, що поданих суб'єктом владних повноважень доказів є явно недостатньо для висновку про правомірність спірного податкового повідомлення - рішення, а витребування судом додаткових доказів (з приводу обставин не досліджених податковим органом при проведенні перевірки, не відображених в акті перевірки та не покладених в основу спірного рішення на момент його винесення) матиме наслідком підміну мотивів, покладених суб'єктом владних повноважень в основу спірного рішення.

Згідно з ч.1 ст.2 КАС України завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень, шляхом справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду адміністративних справ.

Оскільки судовим розглядом встановлено факт порушення спірними податковими повідомленнями-рішеннями прав та охоронюваних законом інтересів позивача у сфері публічно-правових відносин, то позов у частині вимог про скасування згаданих рішень належить задовольнити.

Керуючись ст.ст. 8 і 19 Конституції України, ст.ст.7-11, ст.ст.158-163, 186, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

постановив:

Адміністративний позов ТОВ «Тех-Мейк» до Дергачівської МДПІ Харківської області ДПС про скасування рішень - задовольнити частково.

Скасувати у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000372223 від 24.04.2013 р. та №0000382223 від 24.04.2013 р.

У решті вимог адміністративний позов - залишити без задоволення.

Постанова набирає законної сили згідно з ст. 254 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги судове рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження або набрання законної сили рішенням за наслідками апеляційного провадження. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, то вважається, що постанова чи ухвала суду не набрала законної сили.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку до Харківського апеляційного адміністративного суду згідно з ст. 186 Кодексу адміністративного судочинства України, а саме: шляхом подачі через Харківський окружний адміністративний суд протягом десяти днів з дня її проголошення (у разі застосування судом ч.3 ст.160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні - з дня отримання копії постанови, у разі повідомлення суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених ч.4 ст.167 цього Кодексу, про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду) апеляційної скарги з одночасним надсиланням копії апеляційної скарги до суду апеляційної інстанції.

Постанова у повному обсязі виготовлена 14.06.2013 р.

Суддя А.В. Сліденко