Ухвала

від 24.09.2013 по справі 820/3494/13-а

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

cpg1251

УХВАЛА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

24 вересня 2013 р.Справа № 820/3494/13-а Колегія суддів Харківського апеляційного адміністративного суду у складі

Головуючого судді: Катунова В.В.

Суддів: Ральченка І.М. , Рєзнікової С.С.

за участю секретаря судового засідання Кудіної Я.Г.,

в присутності:

представника позивача Малахатко І.І.,

представника відповідача Сіренко Ю.Ю.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у приміщенні Харківського апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області на постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 820/3494/13-а

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Тех-Мейк"

до Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області

про визнання дій протиправними, скасування рішення,

ВСТАНОВИЛА:

Позивач - ТОВ «Тех-Мейк», звернулося до суду з позовом про визнання неправомірними дій Дергачівської міжрйонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби з проведення документальної позапланової невиїзної перевірки з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення правовідносин з ПП «Лайнстар» за квітень 2012 р., результати якої оформлені актом №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р. та скасування податкових повідомлень-рішень №0000372223 від 24.04.2013 р. та №0000382223 від 24.04.2013 р.

Постановою Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013 року адміністративний позов задоволено частково.

Скасовано у повному обсязі податкові повідомлення-рішення Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Харківської області Державної податкової служби №0000372223 від 24.04.2013 р. та №0000382223 від 24.04.2013 р.

У решті вимог адміністративний позов залишено без задоволення.

Не погодившись з постановою суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій він просить скасувати оскаржувану постанову та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позовних вимог відмовити в повному обсязі.

В обґрунтування вимог апеляційної скарги відповідач посилається на те, що висновки зроблені під час перевірки є обґрунтованими та законними, а тому відсутні підстави для визнання протиправними та скасування оскаржуваного податкового повідомлення -рішення.

Протокольною ухвалою Харківського апеляційного адміністративного суду від 24.09.2013 року допущено процесуальне правонаступництво та замінено Дергачівську МДПІ Харківської області ДПС правонаступником - Дергачівською міжрайонною державною податковою інспекцією Головного управління Міндоходів у Харківській області.

Відповідно до ч.1 ст.195 КАС України апеляційний суд розглядає справу в межах апеляційної скарги.

Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши рішення суду та доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що з 09.04.2013р. по 10.04.2013р. МДПІ була проведена документальна позапланова невиїзна перевірка ТОВ «Тех-Мейк» (ідентифікаційний код - 36613743) з питання відображення в податковому обліку операцій із здійснення взаємовідносин з ПП «Лайнстар» (ідентифікаційний код - 33421689) за період квітень 2012 р.

Результати спірної перевірки оформлені актом №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р., в якому викладені судження податкового органу про вчинення платником податків податкового правопорушення - недодержання положень ст.ст. 134, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: заниження ПДВ та податку на прибуток за рахунок відображення в обліку показників господарських операцій, які в реальності не відбулися.

24.04.2013 р. з посиланням на даний акт МДПІ було винесено податкове повідомлення-рішення №0000372223 про збільшення грошового зобов'язання з податку на додану вартість в загальному розмірі 43.020,00 ГРН. (основний платіж - 28.680,00 грн., штраф - 14.340,00 грн.), №0000382223 від 24.04.2013р. про збільшення грошового зобов'язання з податку на прибуток в загальному розмірі 45.171,00 грн. (основний платіж - 30.114,00 грн., штраф - 15.057,00 грн.)

Також судом першої інстанції встановлено, що фактичною підставою для винесення спірних рішень слугувало відображене в акті №54/22-204/36613743 від 10.04.2013 р. судження суб'єкта владних повноважень про порушення платником податків ст.ст. 134, 138, 139, 198, 201 Податкового кодексу України, а саме: формування витрат з податку на прибуток та податкового кредиту з ПДВ по взаємовідносинам з ПП «Лайнстар», які в дійсності не відбулися.

Задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції прийшов до висновку, що відповідачем, як суб'єктом владних повноважень, прийнято рішення за відсутності передбачених законом підстав та при невірному застосування норм законодавства.

Перевіривши повноту встановлення обставин справи та правильність їх юридичної оцінки в судовому рішенні, колегія суддів дійшла висновку про безпідставність апеляційної скарги та законність рішення суду першої інстанції, з огляду на таке.

Відповідно до п.137.1 ст.137 Податкового кодексу України дохід від реалізації товарів визнається за датою переходу покупцеві права власності на такий товар. Дохід від надання послуг та виконання робіт визнається за датою складення акта або іншого документа, оформленого відповідно до вимог чинного законодавства, який підтверджує виконання робіт або надання послуг.

Підпунктом 138.1 ст.138 Податкового кодексу України передбачено, що витрати, що враховуються при обчисленні об'єкта оподаткування, складаються із: витрат операційної діяльності, які визначаються згідно з пунктами 138.4, 138.6 - 138.9, підпунктами 138.10.2 - 138.10.4 пункту 138.10, пунктом 138.11 цієї статті: інших витрат, визначених згідно з пунктом 138.5, підпунктами 138.10.5, 138.10.6 пункту 138.10, пунктами 138.11, 138.12 цієї статті, пунктом 140.1 статті 140 і статтею 141 цього Кодексу; крім витрат, визначених у пунктах 138.3 цієї статті та у статті 139 цього Кодексу.

Відповідно до п.138.2 ст.138 Податкового кодексу України витрати, які враховуються для визначення об'єкта оподаткування, визнаються на підставі первинних документів, що підтверджують здійснення платником податку витрат, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачено правилами ведення бухгалтерського обліку, та інших документів, встановлених розділом II цього Кодексу.

При цьому, за правилом п.138.4 ст.138 Податкового кодексу України витрати, що формують собівартість реалізованих товарів, виконаних робіт, наданих послуг, крім нерозподільних постійних загальновиробничих витрат, які включаються до складу собівартості реалізованої продукції в періоді їх виникнення, визнаються витратами того звітного періоду, в якому визнано доходи від реалізації таких товарів, виконаних робіт, наданих послуг; а за змістом п.138.5 ст.138 Податкового кодексу України інші витрати визнаються витратами того звітного періоду, в якому вони були здійснені, згідно з правилами ведення бухгалтерського обліку.

У силу застереження, що міститься в п.139.1.9 ст.139 Податкового кодексу України витрати, не підтверджені відповідними розрахунковими, платіжними та іншими первинними документами, обов'язковість ведення і зберігання яких передбачена правилами ведення бухгалтерського обліку та нарахування податку.

Аналізуючи положення наведених норм закону, в кореспонденції з приписами ст.44 Податкового кодексу України, ст.ст.215, 216, 228 Цивільного кодексу України, ст.ст.207, 208 Господарського кодексу України, суд першої інстанції дійшов правомірного висновку, що платник податків має право на збільшення витрат з податку на прибуток у разі одночасного існування сукупності таких обставин як : 1) отримання від контрагента первинного документа без дефекту форми, змісту (тобто відтворення всіх обов'язкових за законом реквізитів, з детальним описанням суті та показників господарської операції) чи походження (тобто створення документу реально існуючим суб'єктом права) або проведення операції списання безготівкових коштів з банківського рахунку в оплату вартості товару (роботи, послуги); 2) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 3) реальне проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 4) настання події виникнення права на збільшення витрат (що, в залежності від виду понесених видатків, співпадає або з подією отримання доходу, або з подією понесення витрат).

За визначенням п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку. Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

За правилом п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з: а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг; б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності); в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України; г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу; а згідно з п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

У силу встановленого приписами п.198.6 ст.198 Податкового кодексу України застереження не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу) чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.

Таким чином, платник податків має право на збільшення податкового кредиту з ПДВ у разі одночасного існування сукупності таких обставин як: 1) реальне здійснення платником податків господарської операції, котра визначена законодавцем як об'єкт оподаткування ПДВ; 2) проведення платником податків господарської операції в умовах звичайної господарської діяльності, яка здійснюється з дотриманням засад розумності, виваженості, добросовісності, сумлінності та спрямована на отримання позитивного економічного результату; 3) відсутність наміру на безпідставне одержання податкової вигоди; 4) виконання зобов'язань за господарською операцією з метою подальшого використання придбаного товару (робіт, послуг) в оподатковуваних ПДВ операціях у межах господарської діяльності платника податку; 5) отримання від контрагента податкової накладної як первинного та розрахункового документу, котрий належно оформлений за змістом та формою; 6) наявність у контрагента статусу платника податку на додану вартість; 7) внесення податкової накладної у визначених законом випадках до Єдиного реєстру податкових накладних.

Як вірно встановлено судом першої інстанції та знайшло своє підтвердження в ході апеляційного розгляду справи 27.02.2012 р. між позивачем, ТОВ «Тех-Мейк» (в якості замовника) та ПП «Лайнстар» (в якості виконавця) було укладено договір №0103-12/1, предметом якого є надання послуг по виготовленню метизної продукції (гайок).

На підтвердження доводу про реальність господарських операцій, що були проведені в межах спірного правочину, позивачем надано: приймально-здавальний акт передавання копій конструкторської документації від 01.03.2012 р., приймально-здавальні акти заготовок метизної продукції №1 від 01.03.2012 р., №2 від 01.03.2012 р., акти приймання товарно-матеріальних цінностей від 04.04.2012 р., від 06.04.2012 р., від 13.04.2012 р., приймально-здавальні акти готової продукції №1 від 04.04.2012 р., №2 від 06.04.2012 р., №3 від 13.04.2012 р., акти здачі-прийомки виконаних робіт (послуг) №1 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн., №2 від 06.04.2012 р. на суму 55.440,00 грн., №3 від 13.04.2012 р. на суму 15.600,00 грн., рахунки-фактури №1 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн., №2 від 06.04.2012 р.на суму 55.440,00 грн., №3 від 13.04.2012 р. на суму 58.080,00 грн., податкові накладні №1316 від 04.04.2012 р. на суму 58.560,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 9.760,00 грн.), №613 від 06.04.2012 р. на суму 55.440,00 грн. (у.ч. ПДВ - 9.240,00 грн.), №419 від 13.04.2012 р. на суму 58.080,00 грн. (у т.ч. ПДВ - 9.680,00 грн.).

Зміст оглянутих документів містить назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції; первинні документи виписані реально існуючими суб'єктами права.

Як вбачається з наведених вище документів, всі вони відповідають вимогам до первинних документів, встановленим Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».

Також зазначені податкові накладні не мали недоліків, а порядок їх заповнення відповідає встановленому чинним на момент їх виписання законодавству.

Платіжні доручення №882 від 16.05.2012 р. на суму 55.040,00 грн., №923 від 16.06.2012 р. на суму 58.080,00 грн., №945 від 27.06.2012 р. на суму 58.560,00 грн., засвідчують факт виконання позивачем зобов'язань за спірним правочином шляхом перерахування безготівкових грошових коштів, що означає втрату позивачем права власності на ці кошти. Доказів повернення цих коштів до позивача, наявності у позивача та його контрагента спільного інтересу щодо їх отримання останнім (що могло б мати місце в разі пов'язаності цих осіб), до матеріалів справи суб'єктом владних повноважень до матеріалів справи не подано. За правилами Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» операція по списанню коштів з банківських рахунків платника податку призводить до зміни стану та структури активів і зобов'язань такого платника. Отже, приєднані до справи документи про оплату послуг визнаються судом належними та допустимими доказами реальності вчинених між позивачем та контрагентом позивача господарських операцій.

Копії товарно-транспортних накладних № 1 від 04.04.2012 р. від 04.04.2012 р., №2 від 06.04.2012 р. та №3 від 13.04.2012р. підтверджують фізичне переміщення створеного в процесі надання послуг товару у спірних правовоідносинах силами виконавця - ПП «Лайнстар».

Товар, виготовлений у межах виконання послуг за спірними правочинами, у подальшому був реалізований позивачем контрагентам ТОВ «Укрзалізничпром» за договором №15/01/10 від 15.01.2010 р., ПАТ «Азовзагальмаш» за договором №ПСН-04171 від 31.12.2010 р., ПАТ «Дніпровагонмаш» за договором №26/12-11 від 26.12.2011 р.

Як свідчать матеріали справи, викладене в акті судження суб'єкта владних повноважень про нікчемність спірного правочину ґрунтується на мотивах складеного ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС акту №223/2220/36626857 від 13.07.2012 р. «Про неможливість проведення зустрічної звірки суб'єкта господарювання ПП «Лайнстар» (ідентифікаційний код - 36626857) з питань дотримання вимог податкового законодавства за період з 01.04.2012 р. по 30.06.2012 р.».

Між тим, що в силу положень Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України та Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» позивач та його контрагенти є окремими суб'єктами права зі статусом юридичної особи, а відтак за змістом норм Податкового кодексу України позивач та контрагенти позивача є окремими платниками податку на прибуток та податку на додану вартість.

За таких обставин, межі юридичної відповідальності кожного платника податків, яка (слід розуміти - відповідальність) відповідно до ст.61 Конституції України має індивідуальний характер, поширюються виключно на діяння, що визнаються законом протиправними та були вчинені саме цим платником чи за свідомої участі такого платника. Притягнення суб'єкта права до юридичної відповідальності за діяння, що було вчинено іншою особою, згідно з законом є неможливим.

Як вірно зазначено судом першої інстанції, зазначений висновок узгоджується із правовою позицію, викладеною у постановах Верховного Суду України від 31.01.2011 року у справах №21-42а10 та 21-47а10, за позовами Закритого акціонерного товариства "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції в Закарпатській області, та практикою Європейського суду з прав людини (рішення від 22.01 2009 у справі "БУЛВЕС"АД проти Болгарії"), яку суди повинні застосовувати як джерело права відповідно до положень ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини".

З наявних у справі документів слідує, що суб'єкт владних повноважень не заперечує та не спростовує факт використання позивачем придбаних за спірним правочином послуг у власній господарській діяльності. При цьому, фактів проведення платником податків збиткових операцій суб'єктом владних повноважень не виявлено, доказом чого є акт перевірки, котрий не містить відповідних суджень.

Отже податковим органом ані під час розгляду справи в суді першої інстанції, ані під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції не спростовано достовірності відомостей первинних та розрахункових документів, поданих платником податків на підтвердження факту реальності здійснення господарських операцій за спірним правочином, відповідач не довів неможливості проведення платником податків господарських операцій з урахуванням просторових та часових факторів, економічних чинників, не подав суду ані доказів відсутності руху активів у процесі здійснення господарської операції, ані доказів відсутності зміни активів, зобов'язань чи власного капіталу сторін спірного правочину, ані доказів отримання майнової вигоди чи права на таку вигоду будь-кого з учасників операції виключно шляхом зменшення бази оподаткування з певного податку та/або отримання коштів із Державного бюджету за одночасної відсутності об'єктивної можливості отримати майнову вигоду від цієї операції в інший спосіб, ані доказів отримання позивачем послуг від іншої особи ніж сторона за правочином.

Щодо доводів апеляційної скарги з приводу відсутності контрагента позивача за місцезнаходженням відповідно до даних Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців суд зауважує, що зносини між ТОВ «Тех-Мейк» та ПП «Лайнстар» відбувались у період березень-квітень 2012р., колегія суддів зазначає наступне.

Випискою (а.с.100 т.2) підтверджено, що станом на 11.04.2012р. ПП «Лайнстар» знаходився за адресою: Харківська область, вул. Світла, буд.13а, кв.9. Саме згадана адреса міститься в усіх складених ПП «Лайнстар» первинних документах. ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС (податковий орган, де ПП «Лайнстар» перебував на обліку) акт №223/2220/36626857, в якому містяться судження про відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженям, був складений лише 13.07.2012 р., тобто після завершення господарських операцій між позивачем, ТОВ «Тех-Мейк» та ПП «Лайнстар». Як вбачається з матеріалів справи, судом першої інстанції було витребувано у податкового органу документи на підтвердження факту відсутності ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням, але з наданих інспекцією документів вбачається, що повідомлення форми 18ОПП про відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням було складено ДПІ у Московському районі міста Харкова Харківської області ДПС лише 23.11.2012р. Інших документів, окрім акту ДПІ у Московському районі м. Харкова Харківської області ДПС №223/2220/36626857 від 13.07.2012 р., які б вказували на відсутність ПП «Лайнстар» за місцезнаходженням, відповідач на момент прийняття спірних податкових повідомлень - рішень не мав.

Таким чином, суд відзначає, що відображене в акті перевірки судження суб'єкта владних повноважень про вчинення платником податків податкового правопорушення є помилковим.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що вимоги позивача в частині скасування спірних податкових повідомлень-рішень є правомірними та такими, що ґрунтуються на положеннях діючого законодавства, належним чином обґрунтовані, підтверджені матеріалами справи, а саме: належним чином оформленими податковими накладними, іншими первинними документами, а тому підлягають задоволенню.

Колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального або процесуального права, яке призвело б до неправильного вирішення справи.

Враховуючи викладене, судова колегія вважає, що суд першої інстанції повно та правильно встановив обставини справи, дав їм належну правову оцінку та постановив судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування судового рішення не вбачається.

Щодо відмови у задоволенні позовних вимог постанова суду Харківського окружного адміністративного суду від 24.09.2009р. по справі 820/3494/13-а сторонами по справі не оскаржується.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, п.1 ч.1 ст. 198, ст.200, п.1 ч.1 ст.205, ст.ст.206, 209, 254 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -

У Х В А Л И Л А:

Апеляційну скаргу Дергачівської міжрайонної державної податкової інспекції Головного управління Міндоходів у Харківській області залишити без задоволення.

Постанову Харківського окружного адміністративного суду від 12.06.2013р. по справі № 820/3494/13-а залишити без змін.

Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання ухвали у повному обсязі шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий суддя Катунов В.В. Судді Ральченко І.М. Рєзнікова С.С.