Постанова

від 11.06.2013 по справі 809/347/13-а

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 червня 2013 року № 876/5493/13

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого судді: Гінди О.М.

суддів: Затолочного В.С., Ніколіна В.В.

розглянувши у порядку письмового провадження в м. Львові апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області на постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про визнання незаконним і скасування наказу в частині звільнення зі служби за власним бажанням, поновлення на посаді та виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу,-

встановив:

21 червня 2011 року позивач - ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до відповідача - УМВС України в Івано-Франківській області в якому просив: 1) визнати незаконним та скасувати наказ начальника УМВС України в Івано-Франківській області № 37 о/с від 18.04.2011 року в частині звільнення позивача з ОВС за власним бажанням з 18.04.2011 року за пп. «ж» п. 64 Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ (далі - Положення); 2) зобов'язати відповідача поновити позивача на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Снятинського РВ УМВС з 18.04.2011 року та виплатити заробітну плату за час вимушеного прогулу за період з 18.04.2011 року по день поновлення на роботі.

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги позивач посилався на те, що його звільнення відбулось незаконно, оскільки відповідачем не дотримано вимог п. 68 Положення. Рапорт позивача про звільнення його зі служби за власним бажанням написаний під тиском вищестоящого керівництва, а під час засідання кадрової комісії зазначив, що бажає працювати, що свідчить про те, що позивачем вчинялись дії щодо відкликання вказаного рапорту.

Постановою Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15.02.2013 року позов задоволено частково. Визнано незаконним та скасовано наказ начальника УМВС України в Івано-Франківській області № 37 о/с від 18.04.2011 року в частині звільнення за власним бажанням з 18.04.2011 року капітана міліції ОСОБА_1 за пп. «ж» п. 64 Положення про порядок проходження служби особами рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ. Поновлено капітана міліції ОСОБА_1 на посаді старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Снятинського РВ УМВС з 18.04.2011 року та зобов'язано управління МВС України в Івано-Франківській області виплатити йому заробітну плату за час вимушеного прогулу з 18.04.2011 року по день поновлення на роботі. Постанова в частині поновлення на роботі та виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу у межах суми за один місяць судом допущена до негайного виконання.

Не погодившись з цією постановою суду першої інстанції, відповідач оскаржив її в апеляційному порядку. Вважає, що дана постанова прийнята з порушенням норм матеріального права, а тому просить її скасувати та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити.

Обґрунтовуючи апеляційні вимоги, апелянт посилається на те, що пунктом 68 Положення, встановлено граничний строк протягом якого посадова особа, якій надано право звільняти працівників ОВС, може прийняти рішення про звільнення за власним бажанням. Позивач, рапорт про звільнення його зі служби за власним бажанням, подав 01.04.2011 року, а звільнений 18.04.2011 року, тобто у межах вказаного строку. Крім того, позивач з моменту подання вказаного рапорту до моменту його звільнення, не вживав жодних заходів щодо відкликання рапорту, а тому відповідачем правомірно було прийнято рішення про звільнення його зі служби за пп. «ж» п. 64 Положення.

Крім того, апелянт вказує на те, що суд першої інстанції задовольнивши позовну вимогу про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу з 18.04.2011 року по день поновлення на роботі, не врахував вимоги спеціального законодавства, які регулюють порядок проходження служби в ОВС. Зокрема те, що особам рядового і начальницького складу, звільненим з ОВС, а потім поновленим на службі у зв'язку з визнанням звільнення незаконним, грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з дня звільнення виплачується за посадою, з якої вони звільнені, але не більше як за один рік. Також, судом першої інстанції не враховано, що надбавки, які не носять обов'язкового характеру та преміювання, встановлюються та виплачуються працівнику міліції в залежності від якості, складності, обсягу та важливості виконуваних завдань, а також від особистого вкладу в загальний результат служби. Оскільки позивач не працював і будь-яких важливих завдань не виконував, то і підстав зобов'язання відповідача виплатити йому заробітну плату у повному обсязі немає.

Відповідач явку уповноваженого представника в судове засідання не забезпечив, хоча був належним чином повідомлений про його дату, час та місце, що підтверджується наявним у матеріалах справи повідомленням про вручення повістки, а тому у відповідності до ч. 4 ст. 196 КАС України його неприбуття не перешкоджає розгляду справи.

Від позивача до суду поступила заява про розгляд справи в порядку письмового провадження.

Враховуючи те, що дану справу може бути вирішено на основі наявних у ній доказів, а усі особи, які беруть участь у справі в судове засідання не з'явилися, у відповідності до п. 2 ч. 1 ст. 197 КАС України суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про можливість розгляду даної справи в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.

Суд апеляційної інстанції заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши підстави і межі апеляційних вимог, вважає, що апеляційну скаргу належить задовольнити частково.

Судом встановлено та підтверджено матеріалами справи, що позивач проходив публічну службу в органах внутрішніх справ у званні капітана і обіймав посаду старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Снятинського РВ УМВС в Івано-Франківській області.

Наказом начальника УМВС України в Івано-Франківській області №37 о/с від 18.04.2011 року капітан міліції ОСОБА_1 звільнений з посади старшого дільничного інспектора міліції сектору дільничних інспекторів міліції Снятинського РВ УМВС в Івано-Франківській області за пп. «ж» п. 64 (за власним бажанням) Положення (а.с.65).

Підставою прийняття даного наказу слугував рапорт ОСОБА_1, який ним поданий 01.04.2011 року (а.с. 59).

Суд першої інстанції частково задовольняючи позовні вимоги виходив з того, що звільнення позивача відбулося з порушенням п. 68 Положення, оскільки за його змістом, до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк. Враховуючи те, що у своєму рапорті про звільнення за власним бажанням позивач не зазначив дату, з якої просить його звільнити, та те, що дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб, на яких воно поширюється є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача, тому звільнення позивача з органів внутрішніх справ України здійснено з порушенням. На підставі викладеного суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги підлягають до часткового задоволення.

Суд апеляційної інстанції з такими висновками суду першої інстанції погоджується частково, виходячи з наступного.

Згідно ч. 1 ст. 18 Закону України «Про міліцію» від 20 грудня 1990 року N 565-XII (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) порядок та умови проходження служби в міліції регламентуються Положенням про проходження служби особовим складом органів внутрішніх справ, який затверджуваний постановою Кабінету Міністрів України від 29.07.1991 року № 114 (в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин; далі - Положення).

Відповідно до пункту 10 Положення особи рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ користуються всіма соціально-економічними, політичними та особистими правами і свободами, виконують усі обов'язки громадян, передбачені Конституцією та іншими законодавчими актами, а їх права, обов'язки і відповідальність, що випливають з умов служби, визначаються законодавством, Присягою, статутами органів внутрішніх справ і цим Положенням.

Підпунктом «ж» пункту 64 Положення передбачено, що особи середнього, старшого і вищого начальницького складу звільняються зі служби в запас (з постановкою на військовий облік) за власним бажанням - при наявності поважних причин, що перешкоджають виконанню службових обов'язків.

Згідно з пунктом 68 Положення, особи рядового і начальницького складу, які виявили бажання звільнитися зі служби за особистим проханням, попереджають прямого начальника органу внутрішніх справ про прийняте ними рішення не пізніш як за три місяці до дня звільнення, про що подають рапорт за командою.

Як вбачається із матеріалів справи, 01 квітня 2011 року позивач подав рапорт про звільнення за власним бажанням, а наказом начальника управління МВС від 18.04.2011 року № 37 о/с його звільнено зі служби. Такі дії відповідача, суперечать вимогам пункту 68 Положення, оскільки за змістом цього пункту Положення до закінчення трьохмісячного строку попередження згадані особи мають право відкликати поданий рапорт, якщо сторони не домовилися про звільнення у більш короткий строк.

Разом з тим, з наявної у матеріалах справи копії рапорту (а.с. 59), суд апеляційної інстанції вбачає, що у ньому позивач не зазначив дату, з якої просить його звільнити, а тому дотримання трьохмісячного строку при звільненні осіб, на яких воно поширюється є обов'язковим як для позивача, так і для відповідача.

Вказані вище висновки суду апеляційної інстанції узгоджуються з правовою позицією Верховного Суду України викладеною, зокрема, у постанові від 29.05.2012 року № 21-122а12, яка є обов'язковою для врахування під час вирішення подібного спору.

Таким чином, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що звільнення позивача з органів внутрішніх справ України відбулось незаконно, а тому суд першої інстанції обґрунтовано скасував наказ начальника УМВС України в Івано-Франківській області № 37 о/с в частині звільнення позивача зі служби та поновив його на посаді, яку він обіймав на момент звільнення.

Однак, апеляційний суд не погоджується з рішенням суду першої інстанції в частині зобов'язання відповідача виплатити позивачу заробітну плату за час вимушеного прогулу та вважає, що в цій частині позову слід відмовити з наступних підстав.

Позивач безпосередньо проходив службу в Снятинському районному відділі УМВС України в Івано-Франківській області, який є окремою юридичною особою та здійснює нарахування і виплату заробітної плати. Відповідач у справі фінансується з коштів державного бюджету, загальна сума та розмір виплат заробітної плати особам органів внутрішніх справ України передбачаються в кошторисах видатків відповідних державних установ та штатних розписах, і відповідно, виплата заробітної плати позивачу передбачені в кошторисі видатків та штатному розписі Снятинського районного відділі УМВС України в Івано-Франківській області.

Однак, суд першої інстанції, не дослідив дане питання, не залучив Снятинський РВ УМВС України в Івано-Франківській області як другого відповідача до участі в справі.

Відповідно, до частини 1 статті 52 суд першої інстанції, встановивши, що з адміністративним позовом звернулася не та особа, якій належить право вимоги, або не до тієї особи, яка повинна відповідати за адміністративним позовом, може за згодою позивача допустити заміну первинного позивача або відповідача належним позивачем або відповідачем, якщо це не потягне за собою зміни підсудності адміністративної справи.

У зв'язку з тим, що позивач не звертався до суду першої інстанції з заявою про залучення до участі у справі в якості другого відповідача Снятинський РВ УМВС України в Івано-Франківській області, а суд апеляційної інстанції не може здійснювати залучення до участі у справі другого відповідача та вирішувати питання про права та обов'язки сторін, що не були учасниками розгляду справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку, що позов у частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу задоволенню не підлягає як такий, що заявлений до неналежного відповідача.

Враховуючи вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку про необхідність часткового задоволення апеляційної скарги та скасування оскаржуваної постанови в частині виплати заробітної плати за час вимушеного прогулу, з прийняттям в цій частині нового судового рішення про відмову позивачу у задоволенні цієї позовної вимоги.

З огляду на те, що постанова суду першої інстанції ухвалена з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм матеріального і процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про її скасування в частині позовної вимоги про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині відмовити.

Керуючись ст.ст. 195, 197, 198, 202, 205, 207, 212, 254 КАС України, суд -

постановив:

апеляційну скаргу Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області - задовольнити частково.

Постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 809/347/13-а - скасувати в частині задоволення позовної вимоги ОСОБА_1 до Управління Міністерства внутрішніх справ України в Івано-Франківській області про виплату заробітної плати за час вимушеного прогулу та прийняти нову постанову, якою в задоволенні позову в цій частині - відмовити.

У решті постанову Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 15 лютого 2013 року у справі № 809/347/13-а - залишити без змін.

Постанова набирає законної сили через п'ять днів після направлення її копій особам, які беруть участь у справі.

На постанову протягом двадцяти днів після набрання нею законної сили може бути подана касаційна скарга безпосередньо до Вищого адміністративного суду України.

Головуючий: О.М. Гінда

Судді: В.С. Затолочний

В.В. Ніколін