Постанова

від 23.06.2006 по справі 5/93н

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

5/93н

ГОСПОДАРСЬКИЙ

СУД

Луганської області

91016, м.Луганськ

пл.Героїв ВВВ 3а

тел.55-17-32

ХОЗЯЙСТВЕННЫЙ

СУД

Луганской области

91016, г.Луганск

пл.Героев ВОВ 3а

тел.55-17-32

П О С Т А Н О В А

Іменем України

23.06.06                                                                                 Справа № 5/93н.

Господарський суд Луганської області у складі головуючого судді Закропивного О.В., суддів Батюк Г.М. та Седляр О.О., при секретарі Агафоновій С.В., за участю представників сторін:

від позивача –Янченко А.М.,  дов. № 01 від 05.01.06.,

від відповідача – Камєнєва О.В., дов. № 6009/06 від 19.09.05.,

розглянувши матеріали справи № 5/93н-ад за позовом:

дочірнього підприємства «Автошкола «Полібланк»Закритого акціонерного товариства «Навчально -  виробничий комбінат «Полібланк», м. Луганськ;

до Управління Пенсійного фонду України в Ленінському районі м. Луганська;

про визнання недійсним рішень про застосування фінансових санкцій та вимоги  про сплату недоїмки, –

В С Т А Н О В И В:

Провадження у справі порушено ухвалою Господарського суду Луганської області від 14.03.06 згідно Господарського процесуального кодексу України.

Згідно п. 6 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу адміністративного судочинства України, який набрав законної сили  з 1 вересня 2005 року, до початку  діяльності окружного адміністративного суду адміністративні справи, підвідомчі господарським судам відповідно до Господарського процесуального кодексу України,  вирішуються відповідним господарським  судом  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України. При цьому підсудність таких справ визначається Господарським процесуальним кодексом України.

Тому,  з урахуванням рекомендацій Верховного суду України, провадження у даній справі здійснюється  за правилами Кодексу адміністративного судочинства України.

Суть спору: позивачем заявлено вимогу про визнання недійсними рішень ПФУ у Ленінському районі м. Луганська № 87 від 27.02.02.; визнання недійсною вимоги про сплату боргу № Ю-183 від 27.02.06.; рішення № 3165/03-1 від 06.03.06.

В судовому засіданні оголошувались перерви до з 04.04.06. до 27.04.06., з 11.05.06. до 15.05.06., з 15.05.06. до 01.06.06., з 01.06.06. до 23.06.06.

Представник позивача в судовому засідання позовні вимоги підтримав в повному обсязі та, в зв'язку з продовженням провадження у даній справі за правилами Кодексу адміністративного судочинства України, просив повернути позивачу зайве сплачене держмито  і витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу. В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив наступне.

В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що: оскільки він є платником єдиного податку на підставі Закону України «Про державну підтримку малого підприємництва»від 19.10.2000. № 2063-111 та Указу Президента України від 28.06.1999. № 746/66 „Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»( далі –Указ) ,  він не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування.

Правовідносини між платниками єдиного податку та Пенсійним фондом України регулюються Законом України від 09.07.2003. № 1058 IV «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»та Законом України від 26.06.1997. № 400/97-ВР «Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування».

В той же час, п.1 ст. 8 розділу XV «Прикінцеві положення»Закону 10587 встановлює ставки страхових внесків тільки для тих платників страхових внесків (юридичних та фізичних осіб –роботодавців) які одночасно є і платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування і не встановлює цих ставок для осіб, які не є платниками збору на обов'язкове державне пенсійне страхування (а саме, розмір внесків не встановлено для роботодавців –юридичних та фізичних осіб –платників єдиного податку)

У зв'язку з цим позивач вважає, що вимога відповідача про сплату недоїмки протиричіть п.п.3,6 Указу, оскільки він є спеціальним нормативним актом, у сфері регулювання правовідносин суб'єктів малого підприємництва , як окремої категорії суб'єктів підприємництва та державного пенсійного фонду. При цьому він вважає, що норми даного Указу мають перевагу перед нормами загального нормативного акту у сфері регулювання правовідносин суб'єктів підприємництва та державного пенсійного фонду.

Таким чином позивач не є платником збору на обов'язкове державне пенсійне страхування, оскільки сплата цього збору для нього замінена сплатою єдиного податку.

Відповідач надав до суду відзив на позовну заяву від 03.04.06 та заперечення на пояснення позивача за якими проти позову заперечує. Представник відповідача в судовому засідання підтвердив викладену у відзиві на позов позицію посилаючись на нижчевикладене.     

З 01 січня 2004р. введено в дію Закон України від 09.07.2003р. №1058-IV “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування” (далі – Закон № 1058). Відповідно до п.15 р.XV “Прикінцеві положення” Закону “до приведення законодавства України у відповідність з цим Законом закони України та інші нормативно –правові акти застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону”. Статтею 5 Закону визначено, що саме він регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.  Дія інших нормативно –правових актів може поширюватися на ці відносини лише у випадках, передбачених Законом, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Виключно Законом (п.2 ст.5) визначаються платники страхових внесків, їх права та обов'язки, а також порядок нарахування, обчислення та сплати страхових внесків, стягнення заборгованості за цими внесками.

Відповідно до п. 1 ст. 14 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" від 09.07.2003р. № 1058/ІV (далі - Закон) "Страхувальниками вiдповiдно до цього Закону є: роботодавці: підприємства, установи i органiзацiї, створені вiдповiдно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду дiяльностi та господарювання, об'єднання громадян, профспiлки, полiтичнi партії (у тому числі фiлiї, представництва, вiддiлення та iншi вiдокремленi пiдроздiли зазначених підприємств, установ, органiзацiй, об'єднань громадян, профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс i самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами), фiзичнi особи - суб'єкти підприємницької дiяльностi та iншi особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької дiяльностi, які обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований податок, єдиний податок, фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону".

Відповідно до п. 1 ч. 8 Прикінцевих положень Закону страхові внески, що перераховуються до солідарної системи, сплачуються страхувальниками та застрахованими особами на умовах і в порядку, визначених цим Законом, та в розмірах, передбачених Законом України "Про збір на обов'язкове державне пенсійне страхування" ( 400/97-ВР).

З метою уникнення подвійного оподаткування при сплаті страхових внесків за найманих працівників платниками єдиного податку ( у зв'язку з одночасною дією Закону та Указу) сума коштів, що спрямовується до Пенсійного фонду у вигляді частини (42%) ставки єдиного податку, у 2004 році зараховувалася в рахунок сплати страхових внесків за відповідні звітні періоди (листи ПФУ №2654/04 від 19.03.2004р.; №27304/г -6  від 09.12.2004р.; №16515/03-30 від 21.12.2005р. та ін.). Даний порядок сплати та зарахування відновлено з 31 березня 2005р. п.4 р. ІІ “Прикінцеві положення” Закону України “Про внесення змін до Закону України “Про Державний бюджет України на 2005 рік”  та деяких інших законодавчих актів України” і продовжено з 01.01.2006р. ст.47 Закону України “Про Державний бюджет України на 2006 рік”.

          Актом перевірки обчислення та сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування до ПФУ в ЗАТ НВФ "Полібланк" від 27.02.2006р. виявлено недоїмку по страховим внескам до Пенсійного фонду України, яка утворилася у період після 1 січня 2004р., тобто за період дії Закону України № 1058.  

          Посилання позивача на  норми Закону України "Про систему оподаткування"  як   підставу для несплати внесків у даному випадку є безпідставними, оскільки Закон України від 09.07.2003р. № 1058-ІV визначає принципи, засади і механізм функціонування системи загальнообов'язкового пенсійного страхування. Зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.

          До того ж відповідно до ст. 18 Закону "Страховi внески є цiльовим загальнообов'язковим платежем, який справляється на всiй територiї України в порядку, встановленому цим Законом.  Страховi внески не включаються до складу податкiв, iнших обов'язкових платежiв, що складають систему оподаткування. На цi внески не поширюється податкове законодавство. Законодавством не можуть встановлюватися пiльги з нарахування та сплати страхових внескiв або звiльнення вiд їх сплати."

          Разом з тим відповідно до ч. 15 Прикінцевих положень Закону "До приведення законодавства України у вiдповiднiсть iз цим Законом закони України та iншi нормативно-правовi акти застосовуються в частинi, що не суперечить цьому Закону".

          Таким чином, відповідач вважає, що застосування до даних правовідносин Указу Президента України "Про спрощену систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва" № 746/99 від 28.06.1999р., Закону України "Про державну підтримку підприємництва" № 2063-ІІІ від 19.10.2000р. та Закону України "Про систему оподаткування" від 25.06.1991р. № 1251-ХІV не відповідає вимогам чинного законодавства, оскільки Закон України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" № 1058 від 09.07.2003р.  набрав чинності з 01.01.04р. та має переважну юридичну силу за часом дії нормативних та законодавчих актів.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши представників сторін та оцінивши надані ними докази в їх сукупності суд приходить до висновку, що вимоги позивача необґрунтовані з урахуванням наступного.

          Як вбачається із матеріалів справи, УПФУ в Ленінському районі м. Луганська в період з 23.02.2006. по 27.02.2006. була проведена перевірка правильності обчислення, повноти нарахування внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування ЗАТ «НВК «Полі бланк».

          За результатами перевірки був складений акт б/н від 27.02.2006., за висновками якого ЗАТ «НВК «Полібланк»за період з 01.01.2004. донараховані страхові внески у розмірі 32%, 32,3% та 31,8%.

На підставі вказаного акту УПФУ в Ленінському районі м. Луганська було прийнято рішення №87 від 27.02.2006. про застосування до ЗАТ «НВК «Полібланк»фінансових санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) страхувальниками страхових внесків, у томі числі донарахованих страхувальниками або органом Пенсійного фонду.

Згідно цього рішення позивач повинен сплатити фінансові санкції у розмірі 2649,88 грн..

Також на підставі акту перевірки відповідачем позивачу направлена вимога Ю-183 від 27.02.2006. про сплату боргу у сумі 10978,78 грн.

Позивач звернувся до відповідача з заявою про узгодження вимоги про сплату боргу № 3 від 28.02.2006., за якою просило відповідача узгодити, що ЗАТ «НВК «Полібланк»має недоїмку зі сплати страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у розмірі 0 грн. та скасувати вимогу.

За результатами розгляду заяви про узгодження вимоги відповідачем було прийнято рішення № 3165/03-1 від 06.03.06. про залишення вимоги про сплату недоїмки без змін, а заяви –без задоволення.

Відповідно до пункту 1 статті 14 Закону 1058-ІУ страхувальниками, тобто платниками страхових внесків, є  роботодавці :   підприємства, установи і організації, створені відповідно до законодавства України,  незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, об‘єднання  громадян,   профспілки,   політичні  партії (у тому числі  філії, представництва,   відділення  та  інші  відокремлені  підрозділи   зазначених підприємств,    установ,    організацій,    об'єднань    громадян,    профспілок, політичних партій, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки їх застрахованими  особами),   фізичні  особи  -   суб'єкти  підприємницької діяльності та інші особи (включаючи юридичних та фізичних осіб - суб'єктів підприємницької діяльності,   які  обрали особливий спосіб оподаткування (фіксований  податок,   єдиний  податок,  фіксований сільськогосподарський податок, придбали спеціальний торговий патент), які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору  (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, або за договорами цивільно-правового характеру, - для осіб, зазначених у пунктах 1, 10, 15 статті 11 цього Закону  тощо.

Підпунктом 6 пункту 2 статті 17 Закону № 1058-ІУ встановлено, що страхувальник зобов‘язаний нараховувати, обчислювати і сплачувати страхові внески в установлені строки та в повному обсязі.

Розділом 4  Інструкції про порядок обчислення і сплати страхувальниками та застрахованими особами внесків на загальнообов‘язкове державне пенсійне страхування до Пенсійного фонду України, затвердженої Постановою правління  ПФУ від 19.12.03 № 21-1 та  затвердженої  в Міністерстві юстиції України 16.01.04 № 64/8663 (далі –Інструкція), передбачено, що розміри страхових внесків на загальнообов‘язкове  державне пенсійне страхування  встановлюються відповідно  до Закону України від 26.06.97 № 400/97-ВР «Про збір на обов‘язкове державне пенсійне страхування»та  для  платників, зазначених  у пункті 1 статті 14 Закону № 1058-ІУ (підпункту 2.1.1 пункту 2.1 розділу 2 Інструкції) становить 32 відсотки суми фактичних витрат на оплату  праці.

Відповідно до пункту 6 статті  20 Закону № 1058-ІУ та підпункту 5.1.4 пункту 5.1 розділу 5 Інструкції) страхувальники зобов‘язані сплачувати страхові внески, нараховані за відповідний  базовий звітний період, не пізніше ніж через 20 календарних днів із дня закінчення цього періоду.

Пунктами 3,4,6 статті 18 Закону 1058-ІУ встановлено, що :

3.Страхові внески є цільовим загальнообов‘язковим платежем, який справляється на всій території України в порядку, встановленому цим Законом.

4.Страхові внески не включаються до складу податків, інших обов‘язкових платежів, що  складають систему оподаткування. На ці  внески не поширюється податкове законодавство.  

5.Законодавством не можуть  встановлюватися пільги з нарахування та сплати страхових внесків або звільнення від їх сплати.

В той же час  слід визначити, що відповідно до п.17 ст. 14 Закону України «Про систему оподаткування», збір на обов'язкове державне пенсійне страхування належить до загальнообов'язкових податків та зборів, ставки та механізм справляння яких не можуть встановлюватися або змінюватися іншими законами України, крім законів про оподаткування.

Посилання позивача на застосування Указу до норм Закону № 1058-ІУ помилкове, оскільки Указ являє собою нормативний акт, який поширює свою дію на податкові відносини. Закон 1058-ІУ регулює відносини, що виникають між суб'єктами системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування.

Обов'язок страхувальника нараховувати, обчислювати та сплачувати в установлені строки та у повному обсязі страхові внески визначено п.6 ч.2 ст. 17 Закону 1058- ІУ. Будь-яких виключень щодо нарахування, обчислення та сплати в установлені строки страхових внесків суб'єктами підприємницької діяльності, які обрали спрощену систему оподаткування, законом не надано.

Дія інших нормативно-правових актів може поширюватися на ці правовідносини лише у випадках, передбачених Законом 1058-ІУ, або в частині, що не суперечить цьому Закону. Згідно з ч. 4 ст. 18 даного Закону, страхові внески не включаються до складу податків, інших обов'язкових платежів, що складають систему оподаткування на ці внески не поширюється податкове законодавство.  

Згідно з пунктом 15 прикінцевих положень Закону № 1058-ІУ до приведення законодавства України у відповідність із цим Законом закони України та інші нормативно-правові  акти застосовуються в частині, що суперечить цьому Закону.

Аналізуючи наведені вище норми можна зробити висновок, що обов'язковість сплати збору на загальнообов'язкове пенсійне страхування не пов'язується із статусом платника податку як суб'єкта підприємницької діяльності.

Крім того, необхідно зазначити, що стаття 6 Указу Президента України «Про спрощену систему оподаткування обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва»встановлює пільги, зокрема, звільнення від сплати збору на обов'язкове державне пенсійне страхування суб'єкта малого підприємництва тільки в сфері його підприємницької діяльності. Визначення поняття «Підприємницька діяльність»дається у статті 42 ГК України. За змістом цієї норми права, підприємницька діяльність –це безпосередня самостійна систематична, на власний ризик, діяльність по виробництву продукції, виконанню робіт, наданню послуг з метою отримання прибутку.

Таким чином, вказаний спір по даній справі не підпадає під правовідносини, що регулюються Указом Президента України «Про спрощені систему оподаткування, обліку та звітності суб'єктів малого підприємництва», а є об'єктом регулювання іншого правового акту –Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування»(№1058).

Названий же Закон не встановлює такої пільги, як звільнення від сплати  збору на обов'язкове державне пенсійне страхування для суб'єктів підприємницької діяльності, що перейшли на спрощену систему оподаткування.

За таких обставин, суд вважає позовні вимоги такими що не підлягають до задоволення, з віднесенням судового збору на позивача.

На підставі п. 3 ст. 8 Декрету Кабінету Міністрів України “Про державне мито” від 21.01.93 № 7-93, слід повернути позивачу з державного бюджету України зайве сплачене державне мито у сумі 81 грн. 60 коп. та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн., які сплачені ним  за платіжними дорученнями від 06.03.06 № 160 та № 161 відповідно.

Згідно ст. 160 Кодексу адміністративного судочинства України у судовому засіданні, в  якому закінчився розгляд справи, оголошено вступну та резолютивну частини постанови та повідомлено представників сторін про те, що постанову у повному обсязі буде виготовлено протягом п'ятиденного строку.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 2, 17, 87, 94, 98, 112, 158 - 163 Кодексу адміністративного судочинства України,   суд

П О С Т А Н О В И В:

1.           У задоволенні позовну відмовити.

2.           Судовий збір покласти на позивача.

3.          Повернути з Державного бюджету України на користь  Закритого акціонерного товариства «Навчально –виробничий комбінат «Полібланк», м. Луганськ, вул.. Оборонна, 122, код 05407485  зайве сплачена державне мито у сумі  81 грн. 60 коп. Підставою для повернення рішення є ця постанова належно завірена гербовою печаткою суду.

4.          Повернути о ДП «Судовий інформаційний центр», м. Київ на користь  Закритого акціонерного товариства «Навчально –виробничий комбінат «Полібланк», м. Луганськ, вул. Оборонна, 122, код 05407485  витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 грн., видавши платіжне доручення з матеріалів справи.     

Постанова  набирає законної сили після  закінчення строку подання заяви про апеляційне оскарження,  встановленого Кодексом адміністративного судочинства України, якщо таку заяву не було подано.

Постанову складено у повному обсязі та підписано 27.06.06. у відповідності до вимог ст. 167 КАС України.

Про апеляційне оскарження рішення  суду  першої  інстанції спочатку  подається  заява.  Обґрунтування  мотивів  оскарження  і вимоги до суду апеляційної інстанції  викладаються  в  апеляційній скарзі.

Заява  про  апеляційне  оскарження  та  апеляційна  скарга подаються до адміністративного суду  апеляційної  інстанції  через суд  першої  інстанції,  який  ухвалив оскаржуване судове рішення. Копія апеляційної скарги одночасно  надсилається  особою,  яка  її подає, до суду апеляційної інстанції.

Заява  про  апеляційне  оскарження  постанови  суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення,  а в разі   складення   постанови  у  повному  обсязі  відповідно  до статті 160 цього Кодексу -  з  дня  складення  в  повному  обсязі. Апеляційна  скарга  на  постанову  суду першої інстанції подається протягом  двадцяти  днів  після  подання  заяви   про   апеляційне оскарження.

Апеляційна   скарга  може  бути  подана  без  попереднього подання заяви про апеляційне оскарження,  якщо скарга подається  у строк, встановлений для подання заяви про апеляційне оскарження.

Головуючий суддя                                                                                       О.В. Закропивний

Суддя                                                                                                                   Г.М. Батюк

Суддя                                                                                                                   О.О. Седляр

Надр. 3 прим.

1-до справи

2-позивачу

3-відповідачу