Рішення

від 13.06.2013 по справі 752/3512/13-ц

ГОЛОСІЇВСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА

Р І Ш Е Н Н Я

і м е н е м У к р а ї н и

Справа № 752/3512/13-ц

Провадження № 2/752/1981/13

13.06.2013 року Голосіївський районний суд міста Києва у складі головуючого судді Фролова М.О., при секретарі Чупак А.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Салма-Трейд» про поділ майна та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, -

встановив:

У серпні 2012 року ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернулася у Голосіївський районний суд міста Києва з позовом до ОСОБА_2 (надалі - відповідач), третя особа - ТОВ «Салма-Трейд» з позовом про розірвання шлюбу та поділ майна.

Ухвалою Голосіївського районного суду від 18.02.2013 року справа про поділ майна та розірвання шлюбу була роз'єднана у самостійні провадження. Рішенням Голосіївського районного суду від 18.02.2013 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано. Провадження щодо позовних вимог про поділ майна подружжя перерозподілено для розгляду судді Фролову М.О. відповідно до вимог ст.11-1 ЦПК України.

В обґрунтування своїх позовних вимог щодо поділу майна позивачем зазначалося, що за час перебування у шлюбі з вересня 2008 року позивачем та відповідачем, як подружжям було нажите майно, яке позивач вважає спільним, а саме:

- квартира АДРЕСА_1 загальною площею 110,2 кв.м, яка була набута на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2010 року (надалі - квартира);

- автомобіль марки Toyota RAV, 2011 року випуску (надалі - автомобіль);

- 100% корпоративних прав у статутному фонді ТОВ «Салма-Трейд», яке було зареєстроване 24.11.2010 року Печерською районною у м. Києві державною адміністрацією (надалі - корпоративні права).

Позивач вважає вказане майно спільною власністю подружжя, посилається на обставини того, що згоди на поділ майна між позивачем і відповідачем не досягнуто і просить суд розподілити в рівних долях вказане майно.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримав та просив його задовольнити з підстав означених у позовній заяві.

Представник відповідача категорично заперечив у задоволенні позову в частині поділу квартири та корпоративних прав посилаючись на безпідставність позовних вимог та відповідний правовий режим означеного майна, яке на його думку не є спільним майном подружжя. Стосовно визначення правової долі автомобіля, відповідачем було пред'явлено зустрічний позов в якому відповідач просить виділити у власність позивачу автомобіль і стягнути з останньої на його користь компенсацію вартості ? частини автомобіля у сумі 138 825 гривень та судові витрати; у задоволенні вимог позивача про поділ у рівних долях автомобіля просив відмовити повністю.

Представник третьої особи - ТОВ «Салма-Трейд» категорично заперечив у задоволенні позову в частині поділу корпоративних прав між позивачем і відповідачем посилаючись на відсутність права власності останніх на частки у статутному фонді зазначеного товариства.

Вислухавши пояснення представника позивача та представника відповідача і третьої особи, на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які посилались сторони, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених доказами, дослідженими в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, достовірність, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин, та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, суд дійшов до наступних висновків.

Судом встановлено, що позивачем та відповідачем 6 вересня 2008 року було укладено шлюб. Рішенням Голосіївського районного суду від 18.02.2013 року шлюб між позивачем та відповідачем було розірвано.

За час перебування у шлюбі відповідачем за згоди позивача було придбано об'єкт нерухомого майна, а саме - квартиру АДРЕСА_1 загальною площею 110,2 кв.м, що складається з трьох кімнат та підсобних приміщеньправо власності на яку виникло на підставі договору купівлі-продажу від 11 серпня 2010 року посвідченого нотаріусом КМНО ОСОБА_3 за номером 2962 (а.с.16-18). Згідно з умовами даного договору купівлі-продажу квартири покупцем квартири є гр. ОСОБА_2. Відповідно до п.14 договору придбання вказаної квартири здійснюється за згодою дружини покупця - ОСОБА_1, посвідченої приватним нотаріусом КМНО 11.08.2010 року за реєстром №2961.

Відповідно до ст.60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності. Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.

В той же час відповідно до п.3 ч.1 ст.57 СК України майно набуте дружиною, чоловіком за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто є особистою приватною власністю. Таким чином, законодавець не розповсюджує правовий режим спільного майна подружжя на таке майно.

Представником відповідача в судове засідання було представлено договір позики від 18 липня 2008 (а.с.125) року укладений між відповідачем з однієї сторони та ОСОБА_4 і ОСОБА_5 з другої сторони, відповідно до якого відповідач надав позичальникам, які є його батьками, позику у розмірі 200 000 доларів США. У п.2 даного договору зазначено, що позика надається на невизначений термін, але в жодному разі не менш ніж на два роки та підлягає поверненню на вимогу позикодавця у повному розмірі або частками, в залежності від розміру вимоги позикодавця, протягом одного місяця з дня вимоги.

Судом встановлено, що зворотна сторона примірнику цього договору позики містить розписку позичальників про отримання ними коштів у сумі 200 000 доларів США.

У запереченнях представника відповідача (а.с.105-108) стверджується і не спростовується доводами представника позивача, що відповідач будучи зареєстрованою фізичною особою-підприємцем з 2005 року отримав протягом 2005-2008 р.р. дохід у розмірі 1 314 727, гривень, що підтверджується, як довідкою про доходи ФОП ОСОБА_2 так і звітами ФОП-платника єдиного податку (а.с.110-123).

Таким чином, суд беручи до уваги такі докази приходить до висновку про цілковиту можливість відповідача заощадити кошти у сумі близько 200 000 доларів США для передачі їх у позику своїм батькам. Такі обставини знайшли своє підтвердження в ході судового розгляду належними та допустимими доказами.

Відповідно до п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи спори між подружжям про майно необхідно з'ясовувати джерело і час придбання спільно нажитого майна.

Судом встановлено, що позичальник ОСОБА_4 05.07.2010 року повернув відповідачу частину заборгованості за договором позики у сумі 10 000 доларів США, що підтверджується розпискою розміщеною на зворотному боці договору позики, яка була досліджена безпосередньо в судовому засіданні (а.с.125).

Також встановлено, що 11.08.2010 року позичальник повернув відповідачу залишок за договором позики у сумі 190 000 доларів США, що також підтверджується розпискою розміщеною на зворотному боці договору позики (а.с.125), що досліджено судом у оригіналі.

Як вбачається з матеріалів справи, таке повернення коштів за договором позики у часі співпадає із укладенням відповідачем з продавцем квартири попереднього договору 05.07.2010 року (а.с.128) і сплатою останньому 10 000 доларів США та укладанням і нотаріальним посвідченням договору купівлі-продажу квартири від 11.08.2010 року (а.с.17) відповідно до п.3 якого відповідач сплатив продавцеві 183 000 доларів США.

Судом встановлено, що договір позики станом на день розгляду справи, укладений між відповідачем та позичальниками недійсним не визнавався та не оспорювався сторонами цього договору у встановленому законом порядку, відтак суд виходить із презумпції його чинності та належності.

Відповідно до ст.204 ЦК України, що визначає презумпцію правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Таким чином, суд приходить до висновку, що квартира була придбана відповідачем за власні заощадження, що відповідно до п.3. ч.1 ст57 СК не може розглядатись як спільна власність подружжя.

Суд не бере до уваги пояснення представника позивача викладені ним у письмових запереченнях на зустрічний позов (а.с. 101-104) стосовно того, що факт надання згоди дружини на придбання квартири може свідчити про те, що таке набуття права власності на квартиру було здійснено в інтересах сім'ї, оскільки надання згоди одного із подружжя на придбання майна не перебуває у прямому причиново-наслідковому зв'язку із фактом набуття права власності на квартиру за власні заощадження.

Суд не бере до уваги позицію представника позивача стосовно того, що відповідачем могли бути використані інші кошти, а саме - спільні кошти подружжя для придбання квартири, оскільки таке твердження не знайшло свого підтвердження доказами і ґрунтується на припущеннях, що не відповідає вимогам ч.4 ст.60 ЦПК України. Разом з тим, з матеріалів справи вбачається і логічно узгоджується поміж собою твердження позивача стосовно того, що ним були використані для купівлі квартири саме ті, кошти, які були ним одержані, як повернення за договором позики укладеним до шлюбу.

На погляд суду представник позивача у своїх запереченнях (а.с.101-104) помилково посилається на вимоги ч.3 ст.61 СК України, оскільки суд вважає доведеним обставину того, що квартира придбавалася за кошти, які належали особисто відповідачу; в той же час позивач не була стороною за вищеозначеним договором позики в силу того, що такий договір було укладено до реєстрації шлюбу.

Виходячи із принципу змагальності сторін закріпленому у ст.10 ЦПК України сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, представником позивача не було представлено переконливих доводів на спростування обставини придбання квартири за рахунок власних заощаджень відповідача, не представлено належних і допустимих доказів, які б могли довести протилежне.

Відповідно до ст.60 ЦПК України обов'язок доказування покладаються на сторін, які посилаються на обставини, як на підставу своїх вимог і заперечень.

Відповідно до ст.212 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Суд оцінюючи в сукупності пояснення учасників судового засідання і докази досліджені в ході судового розгляду вважає, що позовні вимоги щодо поділу квартири, як спільної власності подружжя не знайшли свого підтвердження і в обґрунтування такого висновку суду покладаються усі докази і пояснення у їх сукупності, які на переконання суду не залишають місця для гіпотетичної оцінки фактів, а в повній мірі і цілком, надають суду можливість дійти категоричного висновку про необхідність відмовити позивачу у задоволенні позову у цій частині позовних вимог.

Суд також дійшов до висновку про неможливість задоволення позовних вимог в частині розподілення у рівних долях статутного капіталу ТОВ «Салма-Трейд» між позивачем та відповідачем, оскільки в судовому засіданні достовірно встановлено, що 13.08.2012 року, тобто: ще перебуваючи у шлюбі, відповідач вийшов із складу учасників ТОВ «Салма-Трейд» та відступив свою частку у розмірі 100% статутного капіталу на користь іншої особи - ОСОБА_5

Така обставина знайшла своє підтвердження в ході судового засідання нотаріально посвідченою заявою відповідача про припинення участі у складі учасників ТОВ «Салма-Трейд» від 13 серпня 2012 року (а.с.132), змінами до статуту ТОВ «Салма-Трейд» затвердженими загальними зборами учасників (а.с.133), витягом з Єдиного державного реєстру юридичних осіб (а.с.137).

Таким чином, право власності відповідача на частку у статутному фонді було припинено у зв'язку із чим такий об'єкт не може бути поділений між позивачем та відповідачем.

В той же час суд знаходить підстави для часткового задоволення позовних вимог стосовно розподілу у рівних долях автомобіля, що належить позивачу і відповідачу на праві спільної власності.

В обґрунтування такого висновку суд покладає наступні обставини.

Представник позивача в судовому засіданні викладаючи позицію свого довірителя категорично заперечив можливість виділення позивачу у власність автомобіль із наступною сплатою грошової компенсації відповідачу та підтвердив відсутність згоди позивача на таке.

Відповідно до ч.4 ст.71 СК України присудження одному із подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно допускається лише за його згодою.

Відповідно до ч.5 ст.71 СК присудження одному із подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

Судом встановлено, що відповідної грошової суми, що дорівнює ? вартості автомобіля на депозитний рахунок суду відповідачем, як пред'явником зустрічного позову, перераховано не було.

Згідно із роз'ясненнями викладеними у п.25 Постанови Пленуму Верховного суду України №11 від 21 грудня 2007 року «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вирішуючи питання про поділ майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосувати положення ч.4-5 ст.71 СК України щодо обов'язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.

У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

У зв'язку із зазначеним, суд констатує, що примусове стягнення грошової компенсації з позивача при поділі автомобіля в даному конкретному випадку не відповідає способам захисту цивільного права, оскільки за відсутності згоди подружжя присудження грошової компенсації може мати місце лише з підстав передбачених ст.365 ЦК України за умови звернення подружжя до суду з таким позовом та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової компенсації.

Виходячи із зазначеного суд дійшов до висновку про необхідність відмовити відповідачу у задоволенні зустрічного позову і часткового задоволення вимог позивача шляхом визнання ідеальних часток позивача і відповідача - по ? відповідно - у праві власності на автомобіль без його реального поділу і залишення автомобіля у спільній частковій власності.

Питання розподілу судових витрат вирішити відповідно до правил ст.88 ЦПК України.

На підставі ст. ст. 1-5, 8, 10, 11, 26, 27, 30, 60, 109, 118, 119, 208-209, 212-215 ЦПК України, суд, -

вирішив:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2, третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю «Салма-Трейд» про поділ майна - задовольнити частково.

Розподілити у рівних долях спільне майно подружжя, а саме -автомобіль марки Toyota RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 шляхом визнання права власності на ? вказаного автомобіля за ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м. Васильків Київської області, паспорт: НОМЕР_5 виданий Васильківським МВ ГУ МВС 22 січня 2009р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 та ? вказаного автомобіля за ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцем м. Васильків Київської області, паспорт: НОМЕР_6 виданий Васильківським МВ ГУ МВС 24 березня 2001р., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3.

У задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 - відмовити.

У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна - відмовити у повному обсязі.

Стягнути з ОСОБА_2, ІНФОРМАЦІЯ_4, уродженцем м. Васильків Київської області, паспорт: НОМЕР_6 виданий Васильківським МВ ГУ МВС 24 березня 2001р., зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3, ідентифікаційний номер - НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1, ІНФОРМАЦІЯ_1, уродженкою м. Васильків Київської області, паспорт: НОМЕР_5 виданий Васильківським МВ ГУ МВС 22 січня 2009р., зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2, ідентифікаційний номер - НОМЕР_2 судовий збір у розмірі 1097 (одну тисячу дев'яносто сім) гривень 70 копійок.

Захід забезпечення позову вжитий ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 23 серпня 2012 року - скасувати, арешт та заборону проводити відчуження: квартири АДРЕСА_1 та автомобіля марки Toyota RAV 4, реєстраційний номер НОМЕР_1, 2011 року випуску, номер шасі НОМЕР_4 - зняти.

Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його проголошення, а рішення яке було ухвалено без участі особи, яка її оскаржує протягом десяти днів з дня отримання копії рішення. Апеляційна скарга подається до Апеляційного суду міста Києва через Голосіївський районний суд міста Києва.

Суддя М. Фролов