Постанова

від 10.06.2013 по справі 910/1113/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" червня 2013 р. Справа№ 910/1113/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Жук Г.А.

суддів: Мальченко А.О.

Чорногуза М.Г.

при секретарі судового засідання Анісімовій М.О.

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали апеляційної скарги від 19.04.2013 року № 3336/1014 товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» на рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року

у справі № 910/1113/13 ( суддя - Івченко А.М.),

за позовом Приватного підприємства «Спецмонтаждіагностика»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування»

про стягнення 32 487, 07 грн.

за участю представників сторін:

від позивача: Мокрий В.Р. - директор,

від відповідача: Рисенко В.М. - пред. за дов.

ВСТАНОВИВ:

21.01.2013 року приватне підприємство «Спецмонтаждіагностика» звернулось до господарського суду міста Києва з позовною заявою до товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» про стягнення 32 487, 07 грн., що становить: 21 160 грн. боргу, 7 532, 28 грн. - пені, 841, 42 грн. - 3 % річних, 2 953, 37 грн.- юридичних послуг (а.с.5-6).

В судовому засіданні 08.04.2013 року позивач подав до суду заяву про збільшення позовних вимог (а.с.60), в якій просив збільшити розмір позовних вимог на суму 1 382, 31 грн., у зв'язку із додатковими витратами позивача на придбання квитків для поїздки його представника на виклик суду.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/1113/13 позов задоволено частково. Стягнуто з товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» на користь приватного підприємства «Спецмонтаждіагностика» 21 160 грн. боргу, пені - 1 864, 51 грн., 3 % - 429, 58 грн., 360, 79 грн. транспортних витрат та витрати по сплаті судового збору. В іншій частині позову - відмовлено.

Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач, товариство з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування», подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року повністю та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю.

Апеляційна скарга мотивована тим, що оскаржуване рішення прийнято з порушенням норм матеріального права. Апелянт зазначає, що суд першої інстанції не прийняв до уваги доводи відповідача щодо не чинності додаткової угоди № 1, стверджує, що дана угода не змінює договору, а є самостійним правочином, який не відповідає вимогам ст.180 ГК України та ст. 638 ЦК України, відтак є неукладеним. Крім того, апелянт посилається на виникнення правовідносин сторін лише за договором № 35 від 22.11.2011 року, за яким у відповідача борг відсутній.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.04.2013 року апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» прийнято до провадження та призначено до розгляду у судовому засіданні за участю представників сторін на 10.06.2013 року.

Представник апелянта у судовому засіданні 10.06.2013 року підтримав вимоги апеляційної скарги.

Представник позивача у судовому засіданні та у відзиві на апеляційну скаргу просить рішення господарського суду м. Києва залишити без змін, скаргу - без задоволення.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи, апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Судова колегія Київського апеляційного господарського суду, розглянувши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши представлені докази в їх сукупності, перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права встановила наступне.

22.11.2011 року між сторонами у справі було укладено договір № 35 (далі-договір), відповідно до п.1.1. якого, товариство з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» (відповідач у справі, замовник за договором) доручив, а приватне підприємство «Спецмонтаждіагностика» (позивач у справі, виконавець за договором) прийняв на себе зобов'язання виконати наступні роботи (послуги): контроль якості зварних з'єднань та основного металу труб діаметром 25х4мм водяного економайзера котлу ТП-100 Луганської ТЕС радіографічним методом в об'ємі 1200 стиків.

Розділом 4 договору сторони встановили суму договору та порядок розрахунку сторін. Так, загальна вартість робіт (послуг), визначається Протоколом - згодою (Додаток № 1) та складає 33 600 грн. 00 коп. (п. 4.1договору); замовник перераховує виконавцю аванс в розмірі 30 % від суми роботи на протязі 3 днів з дня підписання договору (п.4.2.договору); остаточний розрахунок проводиться на протязі 10 днів з моменту отримання рахунку, виставленого на підставі підписаного обома сторонами акту здачі-прийому виконаних робіт (послуг) (п.4.3.договору).

Відповідно до п. 7.1. даний договір вступає в силу з моменту підписання його обома сторонами і діє до повного виконання зобов'язань.

За правовою природою укладений між сторонами договір має ознаки договору з надання послуг, згідно якого, в силу ст. 901 ЦК України, одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням іншої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Відповідно до ст. 903 ЦК України якщо договір передбачає надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Договір про надання послуг є двосторонньозобов'язальним, оскільки і виконавець, і замовник наділені як правами, так і обов'язками. На виконавця покладено обов'язок надати послугу і надано право на одержання відповідної плати або відшкодування фактичних витрат, необхідних для виконання договору. Замовник у свою чергу зобов'язаний оплатити послугу і наділений правом отримання належного виконання послуги з боку виконавця.

Місцевий господарський суд правомірно, посилаючись на норми ст.ст. 174, 193 ГК України, ст. ст. 11, 509, 526, 626, 629 ЦК України зазначив, що підставою виникнення зобов'язання є договір укладений між сторонами, зобов'язання мають виконуватися належним чином відповідно до вимог закону, умов договору. Статтею 525 ЦК України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

08.12.2011 року між сторонами підписана Додаткова угода № 1 до договору № 35 від 22.11.2011 року (а.с.17), якою сторони домовилися про виконання додаткових робіт (послуг) по контролю якості зварних з'єднань труб діаметром 25х4мм водяного економайзера котлу ТП-100 Луганської ТЕС радіографічним методом в об'ємі 2100 стиків (п.1 додаткової угоди), вартістю 58800,00 грн. (п.2 додаткової угоди), сторони обумовили строки виконання робіт (п.3 додаткової угоди).

Як вбачається із матеріалів справи, на виконання умов договору, позивач надав послуги відповідачу на суму 92 400 грн., що підтверджується відповідними актами здачі-прийому виконаних робіт від 08.12.2012 року на суму 33 600 грн. 00 коп. та від 29.12.2011року на суму 58 800 грн. 00 коп. (а.с.12, 18), які підписано повноважними представниками сторін (позивача та відповідача у справі) без будь-яких заперечень чи застережень, підписи осіб засвідчено печатками юридичних осіб (позивача та відповідача у справі).

Місцевим господарським судом правомірно встановлено, що позивач не надав суду доказів надання та отримання відповідачем рахунків № 37 від 23.11.2012року на суму 10 078 грн. 56 коп., № 38 від 08.12.2011року на суму 23 521 грн. 44 коп., № 39 від 09.12.2011року на суму 17 640 грн. 00 коп. та № 44 від 29.12.2011року на суму 41 160 грн. 00 коп., які передбачені п. 4.3. договору.

Однак, як стверджує позивач, відповідач здійснив оплату частково в сумі 71 240 грн., що підтверджується банківськими виписками від 13.12.2011року на суму 10 078 грн. 56 коп., від 21.12.2011року на суму 17 640 грн. 00 коп., від 26.12.2011року на суму 23 521 грн. 44 коп. та від 07.05.2012року на суму 20 000 грн. 00 коп. (а.с.15-16, 21-22) і оплата проводилась з посиланням на зазначені вище рахунки.

Апелянт стверджує, що додаткова угода від 08.12.2011року є самостійним правочином, який не відповідає вимогам ст.180 ГК України та ст. 638 ЦК України, тому додаткову угоду не можна вважати укладеною, а відтак правовідносини сторін виникають лише за договором № 35 від 22.11.2011 року, за яким у відповідача борг відсутній.

Дане твердження відповідача спростовуються наявними в матеріалах справи доказами та умовами самої додаткової угоди.

Так, згідно умов Додаткової угоди № 1 до договору № 35 від 22.11.2011 року (а.с.17), сторони домовилися про виконання додаткового об'єму робіт (2100 стиків), вартістю 58 800,00 грн. Пунктом 4. даної угоди визначено, що вартість саме договору № 35 від 22.11.2011 року збільшується на вартість додаткових робіт і складає 92 400 грн. (в тому числі ПДВ - 10 266, 67 грн.).

Умовами п.5 додаткової угоди сторони встановили, що додаткова угода вступає в силу з 08.12.2011 року і є невід'ємною частиною договору № 35 від 22.11.2011 року. Додаткову угоду підписано повноважними особами сторін без заперечень, підписи яких засвідчено печатками юридичних осіб сторін за договором. Роботи за договором виконано позивачем в об'ємі, передбаченому як договором, так і додатковою угодою, прийняті відповідачем без заперечень про що свідчать підписані обома сторонами акти здачі-прийому виконаних робіт від 08.12.2012року на суму 33 600 грн. 00 коп. та від 29.12.2011 на суму 58 800 грн. 00 коп. ( копії актів наявні в матеріалах справи, а.с.12, 18).

Отже, договором № 35 від 22.11.2011 року, з врахуванням умов додаткової угоди №1 від 08.12.2012року сторони домовились про виконання робіт в об'ємі 3300 стиків, вартістю 92 400 грн., які виконано позивачем в повному обсязі, але оплачено відповідачем лише в сумі 71 240 грн.

Доказів сплати решти вартості робіт (послуг) в сумі 21 160 грн. суду не надано.

За таких обставин, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовної вимоги про стягнення боргу в сумі 21 160 грн., оскільки відповідач не спростував наведених позивачем обставин та не довів суду належними і допустимими доказами повної оплати виконаних робіт (послуг).

Позивач просить стягнути з відповідача пеню в сумі 7 532, 28 грн. та 3 % річних від простроченої суми в сумі 841, 42 грн.

Згідно з п.6.2. договору у випадку прострочки розрахунків замовник сплачує виконавцю штрафні санкції у вигляді пені в розмірі 0,1% від суми заборгованості за кожний день прострочки, якщо інше не передбачено діючим законодавством.

Відповідно до ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, якими зокрема є сплата неустойки.

Відповідно до ч.1 ст. 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом.

Згідно із положень ст.ст. 546, 549 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, різновидом якої є пеня.

Колегія суддів апеляційного господарського суду, перевіривши розрахунок пені, враховуючи вимоги п. 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, погоджується з висновком місцевого господарського суду про частково задоволення позовної вимоги про стягнення пені та вважає за правомірне нарахування пені в сумі 1 864, 51 грн. за період з 07.05.2012 року по 07.12.2012 року, оскільки розмір пені повинен бути розрахований від суми простроченого платежу та не перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня, а також строк прострочки платежу повинен відраховуватися з дати неповної оплати відповідачем рахунку № 44 від 29.12.2011 року - з 07.05.2012 року, з моменту порушення права позивача, оскільки докази направлення рахунку раніше відсутні.

Стаття 625 ЦК України передбачає, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір не встановлений договором.

Таким чином у цивільно-господарських відносинах кредитор вправі вимагати компенсації збитків, що виникають у випадку неправомірного використання його коштів боржником, з урахуванням приписів статті 625 ЦК України, тобто у розмірі 3 % річних у поєднанні з інфляційними втратами, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Перевіривши розрахунок 3 % річних, колегія суддів апеляційної інстанції визнає правомірним висновок місцевого господарського суду про часткове задоволення позовної вимоги щодо стягнення 3 % річних в сумі 429, 58 грн. з тих же підстав за період з 07.05.2012 року.

Колегія суддів апеляційного господарського суду погоджується з висновком місцевого господарського суду щодо відмови у задоволенні вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу в розмірі 2 953, 37 грн. згідно договору № 0291 про надання правової допомоги від 03.01.2013року з огляду на наступне.

Статтею 44 ГПК України встановлено, що витрати, пов'язані з оплатою послуг адвоката та інші витрати пов'язані з розглядом справи є судовими витратами, які розподіляються в порядку, передбаченому ст.49 ГПК України.

Позивач, в обґрунтування своїх вимог про відшкодування витрат на правову допомогу надав копію договору № 0291 про надання правової допомоги від 03.01.2013 року, укладеного між ТОВ фірмою «ИльКор» (виконавцем) та ПП «Спецмонтаждіагностика» (Клієнтом) (а.с.24); копію додаткової угоди № 1 від 03.02.2013року до договору № 0291 про надання правової допомоги від 03.01.2013 року (а.с.25) та копію квитанції до прибуткового касового ордеру № 01 від 10.01.2013 року (а.с.26).

Місцевий господарський суд, правомірно, посилаючись на норми ч. 3 ст. 48 ГПК України та ч. 1 ст. 12 Закону України «Про адвокатуру», зазначив, що судові витрати за участь адвоката при розгляді справи підлягають оплаті лише у випадку, якщо вони сплачені адвокату або адвокатському об'єднанню стороною, якій такі послуги були надані, та їх сплата підтверджується відповідними фінансовими документами.

Однак, з представленого в матеріалах справи договору № 0291 від 03.01.2013 року не вбачається, що ТОВ фірмою «ИльКор» має статус адвокатського об'єднання, належних доказів зазначеного позивачем не надано, відтак висновок місцевого господарського суду про відсутність підстав вважати суму 2 953, 37 грн. судовими витратами є обґрунтованим та правомірним.

Позивач просить стягнути з відповідача додаткові витрати в сумі 1 382, 31 грн., що складаються з транспортних витрат представника позивача.

Колегія суддів, посилаючись на п.1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013року № 7 «Про деякі питання практики застосування розділу VІ Господарського процесуального кодексу України», погоджується із висновком суду першої інстанції щодо часткового задоволення вимог позивача про відшкодування транспортних витрат в сумі 360, 79 грн., оскільки явку представників в судове засідання судом було визнано обов'язковою лише ухвалою господарського суду міста Києва від 23.01.2013 року.

За таких обставин, колегія суддів Київського апеляційного господарського суду вважає, що місцевим господарським судом належним чином досліджено обставини справи та надано цим обставинам відповідну правову оцінку, тому рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/1113/13 відповідає фактичним обставинам справи та не суперечить чинному законодавству України, а відтак передбачених законом підстав для скасування оскаржуваного рішення місцевого господарського суду не вбачається.

Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати за розгляд справи в апеляційній інстанцій покладаються на апелянта (відповідача).

Керуючись ст. ст. 49, 99, 101, 103 та 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1.Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю «Завод енергетичного машинобудування» на рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/1113/13 залишити без задоволення.

2.Рішення господарського суду міста Києва від 08.04.2013 року у справі № 910/1113/13 залишити без змін.

3. Справу № 910/1113/13 повернути до господарського суду міста Києва.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанову може бути оскаржено у касаційному порядку відповідно до вимог ст. ст. 107-111 ГПК України.

Головуючий суддя Жук Г.А.

Судді Мальченко А.О.

Чорногуз М.Г.