Рішення

від 17.06.2013 по справі 903/434/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ВОЛИНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

12 червня 2013 р. Справа № 903/434/13

Господарський суд Волинської області у складі:

головуючого судді - Гарбара Ігоря Олексійовича

секретар судового засідання - Шевчук Світлана Анатоліївна

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Луцьку у приміщенні господарського суду Волинської області справу за позовом приватного акціонерного товариства "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство" до товариства з обмеженою відповідальністю "Пелеко Плюс" про стягнення 151 627,41 грн.

За участю представників сторін:

від позивача: Фурс С.М. - представник (дов. № 1 від 20.04.2013 р.)

від відповідача: н/з

В судовому засіданні 12.06.2013 р. у відповідності до ст. 85 Господарського процесуального кодексу України, оголошено вступну та резолютивну частину рішення.

СУТЬ СПОРУ: приватне акціонерне товариство "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство" звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Пелеко Плюс" про стягнення 151 627,41 грн.

Ухвалою господарського суду від 23.04.2013 р. за вказаним позовом було порушено провадження у справі та призначено розгляд останньої в судовому засіданні.

Представник позивача в судовому засіданні позов підтримав у повному обсязі. На виконання вимог ухвали суду подав розширені пояснення стосовно нарахування пені та 3% річних.

Представник відповідача в судове засідання не прибув. Подав копію закордонного паспорту з відміткою про перетин кордону у Республіці Польща 22.05.2013 р. та клопотання про відкладення розгляду справи у зв'язку з хворобою представника та неможливістю прибути в судове засідання. Вимог ухвали суду не виконав.

Згідно із ст. 28 ГПК України представляти інтереси сторін у господарському суді можуть керівники підприємств та організацій, інші особи, повноваження яких визначені законодавством або установчими документами, довіреністю від імені підприємства, організації.

Тому зайнятість однієї уповноваженої особи чи перебування цієї особи у відрядженні не перешкоджає довірителю доручити представництво інтересів іншому представнику при наявності відповідного волевиявлення.

Відповідно до ч. 1 ст. 9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

17.07.1997 р. ратифіковано Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, підписану від імені України 9 листопада 1995 року, Перший протокол, протоколи N 4 і N 7 до Конвенції, підписані від імені України 19 грудня 1996 року, та протоколи N 2 і N 11 до Конвенції, підписані від імені України 9 листопада 1995 року у м. Страсбурзі (ЗУ"Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів N 2, 4, 7 та 11 до Конвенції").

В силу ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожен має право на судовий розгляд упродовж розумного строку. Обов'язок здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору.

Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створеним учасниками справи перепонами для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (параграф 66-69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 р. у справі "Смірнова проти України".

Беручи до уваги неодноразові клопотання відповідача про відкладення розгляду справи і те, що зайнятість однієї уповноваженої особи (в даному випадку хвороба) не позбавило можливості відповідача доручити представництво в суді іншій особі, а тому суд прийшов до висновку про відмову у задоволенні клопотання про відкладення розгляду справи та здійснення розгляду справи за відсутності представника відповідача, за наявними в ній матеріалами на підставі ст. 75 ГПК України.

ВСТАНОВИВ:

Приватне акціонерне товариство "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство" звернулося в суд з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Пелеко Плюс" про стягнення 151 627,41 грн. з них: 150 000,00 грн. заборгованості по виплаті орендної плати, 1 356,17 грн. неустойки за несвоєчасне внесення орендної плати та 271,24 грн. - 3 % річних від простроченої суми.

Позов мотивувало тим, що 01.04.2012 р. між ВАТ "Ківерцівське РТП" (позивач) та ТОВ "Пелеко Плюс" (відповідач) було укладено договір № б/н., відповідно до якого останньому було передано у платне користування виробниче приміщення загальною площею 1000 кв.м. та земельну ділянку загальною площею 4000 кв.м.

Позивач зазначає, що земельною ділянкою користується згідно Державного акту на право постійного користування І-ВЛ № 000156 укладеного 02.02.1998 р. на підставі Рішення Ківерцівської міської ради від 24.12.1997 р. № 9/3, виробничим приміщенням позивач володіє на підставі витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно від 18.12.2008 р. виданого КП "Волинське бюро технічної інвентаризації" за № 21326899.

Позивач звертає увагу суду на те, що відповідно до п. 5.1. та 5.2. договору оренди відповідач зобов'язався протягом строку дії договору за кожен місяць користування об'єктом оренди сплачувати 25 000, 00 грн. не пізніше 05 числа кожного місяця, наступного за звітним. Однак, відповідач систематично порушував свої зобов'язання щодо своєчасності розрахунку за користування об'єктом оренди, нехтував терміном зазначеним в п. 5.2 договору оренди, який є його істотною умовою. Станом на 15.04.2013 р. відповідачем, в рахунок погашення заборгованості за дев'ять місяців користування Об'єктом оренди, не сплачено жодних грошових коштів. На неодноразові письмові звернення до відповідача з вимогою про здійснення повного розрахунку за договором оренди останній ніяких дій не вжив. У відповідача виникла заборгованість в розмірі 150 000,00 грн.

Крім того, позивач у відповідності зі ст. 611 ЦК України, та п. 8.1 договору за несвоєчасне внесення орендної плати нарахував 1 356, 17 грн. неустойки та відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України 3 % річних від простроченої суми, що складає 271, 24 грн.

Всього просить суд стягнути 151 627,41 грн. заборгованості.

Заслухавши пояснення представника позивача, дослідивши письмові докази в справі, суд приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що 01.04.2012 р. між ВАТ "Ківерцівське РТП" (позивач) та ТОВ "Пелеко Плюс" (відповідач) було укладено договір оренди № б/н (а.с. 19-22).

Відповідно до р. 1 договору орендодавець передає, а орендар приймає у тимчасове володіння наступну споруду, названу у подальшому "об'єкт оренди":

- виробничі приміщення загальною площею 1000 кв.м.

- земельна ділянка площею 4000 кв.м. (для обслуговування виробничого приміщення). Місцезнаходження об'єкта оренди: м. Ківерці, вул. 17 Вересня, 49.

У відповідності до п. 3.1. договору оренди передання об'єкта оренди здійснюється протягом трьох днів з моменту підписання договору та оформляється відповідним актом прийому-передачі, який підписується сторонами договору або уповноваженими ними особами.

02.04.2012 р. сторони скріпили своїми печатками та підписами акт приймання-передачі, що підтверджує факт передачі об'єкта оренди відповідачу (а.с. 23).

За користування об'єктом оренди встановлюється в розмірі 25 000,00 грн. (п. 4.1. договору). Орендна плата нараховується і сплачується орендарем щомісячно не пізніше 05 числа місяця наступного за звітним починаючи з дати підписання між сторонами акта виконаних робіт об'єкта оренди і завершується датою його повернення по аналогічному акту орендодавцю.

Як встановлено в судовому засіданні відповідач умови договору не виконав, за дев'ять місяців не здійснив жодної оплати за користування об'єктом оренди, тому виникла заборгованість в розмірі 150 000,00 грн.

Дана сума підтверджується матеріалами справи, підставна та підлягає до стягнення з відповідача в повному обсязі.

Як вбачається із договору оренди від 01.04.2012 р. за неналежне виконання взятих на себе зобов'язань винна сторона зобов'язана виплатити другій стороні неустойку в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від суми заборгованості за кожен день прострочення. Як вбачається із розрахунку позивача сума неустойки становить 1 356,17 грн., а розмір 3% річних - 271,24 грн. (а.с. 4). Методика та періоди нарахування перевірені судом, отже суми підставні та підлягають до стягнення з відповідача.

Боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. (ст. 625 ЦК України).

Відповідно до ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з договору. Між сторонами зобов'язання виникли з договору від 01.04.2012 р.

Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). За своєю правовою природою договір є правочином. Водночас, договір є й основною підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (ст. 11 ЦК України). Правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво - чи багатосторонніми (договори) (ст. 202 ЦК України).

Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Відповідно до ст. 11 ЦК України та ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

З положень ст. 509 ЦК України та ст. 173 ГК України вбачається, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Згідно ст. 193 ГК України та ст.ст. 525, 526 Цивільного кодексу України, суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов'язань або їх зміна не допускається.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 ГК України господарське зобов'язання припиняється: виконанням, проведеним належним чином. Згідно ч. 2 ст. 218 ГК України учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов'язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов'язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов'язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно ст. 33 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Відповідно до ст. 34 ГПК України господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Статтею 43 ГПК України передбачено, що господарський суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом. Ніякі докази не мають для господарського суду заздалегідь встановленої сили.

З огляду на викладене, враховуючи виконання належним чином зобов'язань позивачем та не належне виконання взятих на себе зобов'язань відповідачем, позовні вимоги підлягають до задоволення повністю в сумі 151 627,41 грн. з них: 150 000,00 грн. - сума основного боргу, 1 356,17 грн. - неустойка та 271,24 грн. 3% річних.

Оскільки, спір до суду доведений з вини відповідача, то витрати по сплаті судового збору в сумі 3 032,55 грн. згідно ст. 49 ГПК України слід покласти на нього.

Відповідно до п. 2.5. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 7 від 21.02.2013 р. "Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України" законом передбачено (абзац третій частини другої статті 6 ЗУ "Про судовий збір") зменшення розміру судового збору з позовної заяви, поданої після подання заяви про вжиття запобіжних заходів або забезпечення позову, на розмір судового збору, сплаченого за подання заяви про вжиття запобіжних заходів чи заяви про забезпечення позову. Зазначене зменшення розміру судового збору здійснюється і в разі одночасного (в один і той же день) подання до господарського суду позовної заяви і заяви про забезпечення позову, в тому числі при об'єднанні їх в одному документі. Передбачене згаданою нормою зменшення розміру судового збору не ставиться Законом у залежність від результатів судового розгляду.

Беручи до уваги викладене, суд приходить до висновку, що 1720,50 грн. судового збору підлягає поверненню позивачу з держбюджету.

Керуючись ст. ст. 22, 44, 49, 82 - 85 Господарського процесуального кодексу України та на підставі ст.ст. 174, 173, 193, ч. 1 ст. 202, ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, ст.ст. 11, 625, 626, 627, 629, 509 Цивільного кодексу України, суд,

ВИРІШИВ:

Позов задовольнити.

Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю "Пелеко Плюс" (вул. Івана Франка, 44, м. Луцьк, 43000, код ЄДРПОУ 37940375 ) на користь приватного акціонерного товариства "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство" (вул. 17 Вересня, 49, м. Ківерці, 45200, код ЄДРПОУ 03569249) 151 627,41 грн. - боргу, з них: 150 000,00 грн. заборгованість по виплаті орендної плати, 1 356, 17 грн. неустойки за несвоєчасне внесення орендної плати, 3 % річних від простроченої суми в розмірі 271, 24 грн. та витрати по сплаті судового збору у сумі 3 032 (три тисячі тридцять дві грн.) 55 коп.

Головному управлінню державної казначейської служби України у Волинській області повернути на користь приватного акціонерного товариства "Ківерцівське ремонтно-транспортне підприємство" (вул. 17 Вересня, 49, м. Ківерці, код ЄДРПОУ 03569249) 1720 (одну тисячу сімсот двадцять грн.) 50 коп. судового збору згідно платіжного доручення № 1009 від 19.04.2013 (оригінал платіжного доручення знаходиться в матеріалах справи).

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.

Апеляційна скарга подається через господарський суд Волинської області до Рівненського апеляційного господарського суду протягом 10 днів з моменту підписання повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено

17.06.13

Суддя І. О. Гарбар