Постанова

від 07.06.2013 по справі 815/3183/13-а

ОДЕСЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 815/3183/13-а

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Одеса

03 червня 2013 року

Одеський окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді - Токмілової Л.М.

при секретарі - Музика А.О.

за участю: представника позивача - ОСОБА_1

представника відповідача - Попова Д.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року,-

В С Т А Н О В И В :

19.04.2013 року ФОП ОСОБА_3 звернувся до суду з позовом до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби з урахуванням уточнених вимог остаточними позовними вимогами позивача є скасування податкових повідомлень-рішень № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року.

В обґрунтування позовних вимог представник позивача зазначив, що відповідачем проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинам з ПП «Сервіс-актив» та ПП «Квантум-паритет» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, за результатами якої складено акт від 04.02.2013 року № 79/17/НОМЕР_3, на підставі якого відповідачем винесено податкові повідомлення-рішення № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року. Позивач вважає, що оскаржувані податкові повідомлення - рішення підлягають скасуванню, як такі, що не відповідають чинному законодавству, оскільки прийняті на підставі хибних висновків, до яких прийшов відповідач в ході проведення перевірки.

Представник позивача в судовому засіданні підтримав позовні вимоги та просив позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на обставини викладені в уточненій позовній заяві (а.с.33-41).

Представник відповідача проти задоволення позовних вимог у судовому засіданні заперечував та просив суд відмовити в задоволенні позову в повному обсязі, зокрема зазначивши, що в ході перевірки з боку позивача встановлені порушення, які знайшли відображення в акті перевірки. На підставі акту перевірки податковою винесено податкові повідомлення-рішення № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року. В судовому засіданні представник відповідача стверджував, що оскаржувані податкові повідомлення-рішення, прийняті правомірно та без порушення вимог чинного законодавства.

Вивчивши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, а також дослідивши обставини, якими обґрунтовувалися позовні вимоги та заперечення, перевіривши їх доказами, судом встановлені наступні факти та обставини.

Судом встановлено, що 18.01.2013 року на підставі рішення начальника ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області, оформленого наказом від 27.12.2012 року № 485, головним державним податковим ревізором-інспектором відділу оподаткування фізичних осіб ДПІ у Комінтернівському районі Одеської області ДПС, інспектором податкової служби 2 рангу Ілечко С.М., згідно п.п. 78.1.11 , п.п.78.1.4 п. 78.1 ст. 78, п.79.2 ст.79 Податкового кодексу України від 02.12.2010 року № 2755-УІ, проведено позапланову невиїзну документальну перевірку ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинах з ПП «Сервіс-актив» та ПП «Квантум-паритет» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року.

За результатами проведеної перевірки відповідачем складено акт перевірки від 04.02.2013 року № 79/17/НОМЕР_3 "Про результати проведення позапланової невиїзної документальної перевірки ФОП ОСОБА_3 по взаємовідносинах з ПП «Сервіс-актив» та ПП «Квантум-паритет» за період з 01.01.2009 року по 31.03.2010 року, відповідно до висновку якого перевіркою, встановлено порушення вимог ст. 203, 215, 228, 626, 629, 712 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків. В результаті чого правочини виражені в укладанні угод між ФОП ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3 та ПП «Сервіс-Актив» код за ЄДРПОУ 36044634 та ПП «Квантум-паритет» код за ЄДРПОУ 36155391 мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону, ст. 13, 14 Декрету КМУ від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» із змінами та доповненнями з врахуванням положень п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями, а саме, завищення в деклараціях про доходи за перевіряємий період суми валових витрат, в зв'язку з чим встановлено заниження чистого доходу в сумі 1171604, 95 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи на 175 740,74 грн., вимог п.7.2, п.п.7.4.5, п.7.4 та п.п.7.5.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, внаслідок чого завищений податковий кредит з ПДВ у сумі 234 320,10 грн.

На підставі зазначеного акту перевірки відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 0000051700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на додану вартість у розмірі 292 900,13 грн., у тому числі за основним платежем - 234 320,10 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 58 580,03 грн. (а.с.62) та податкове повідомлення-рішення від 26.02.2013 року № 0000061700, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання з податку на доходи фізичних осіб у розмірі 175 740,74 грн., у тому числі за основним платежем - 175 740,74 грн., за штрафними (фінансовими) санкціями - 0 грн.

Не погоджуючись з вищезазначеними податковими повідомленнями-рішеннями, ФОП ОСОБА_3 оскаржив їх у судовому порядку.

Надаючи правову оцінку оскарженим рішенням суб`єкта владних повноважень, суд виходив з приписів ч.3 ст.2 КАС України та дійшов висновку про їх протиправність та обґрунтованість з наступних підстав.

Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Згідно з п.1 ч.3 ст.2 Кодексу адміністративного судочинства України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Відповідно до п. 1.7 ст. 1 Закону України «Про податок на додану вартість» № 168-97/ВР від 03.04.1997 року (чинного в період господарських відносин позивача з контрагентами), податковий кредит - сума, на яку платник податку має право зменшити податкове зобов'язання звітного періоду, визначена згідно з цим Законом.

Статтею 7 Закону України "Про податок на додану вартість" від 03.04.1997 р. №168/97-ВР (далі - Закон №168/97), визначені виключні підстави для віднесення сум до податкового кредиту та відшкодування їх з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 7.4.1 п. 7.4 ст. 7 Закону України «Про податок на додану вартість» податковий кредит звітного періоду визначається, виходячи із договірної (контрактної) вартості товарів (послуг), але не вище рівня звичайних цін, у разі якщо договірна ціна на такі товари (послуги) відрізняється більше ніж на 20 відсотків від звичайної ціни на такі товари (послуги), та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 6.1 статті 6 та статтею 8-1 цього Закону, протягом такого звітного періоду у зв'язку з:

- придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку

- придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій в необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання у виробництві та/або поставці товарів (послуг) для оподатковуваних операцій у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари (послуги) та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Якщо у подальшому такі товари (послуги) починають використовуватися в операціях, які не є об'єктом оподаткування згідно зі статтею 3 цього Закону або звільняються від оподаткування згідно зі статтею 5 цього Закону, чи основні фонди переводяться до складу невиробничих фондів, то з метою оподаткування такі товари (послуги), основні фонди вважаються проданими за їх звичайною ціною у податковому періоді, на який припадає початок такого використання або переведення, але не нижче ціни їх придбання (виготовлення, будівництва, спорудження).

Згідно п.п. 7.5.1 п. 7.5 ст. 7 названого Закону датою виникнення права платника податку на податковий кредит вважається дата здійснення першої з подій:

або дата списання коштів з банківського рахунку платника податку в оплату товарів (робіт, послуг), дата виписки відповідного рахунку (товарного чека) - в разі розрахунків з використанням кредитних дебетових карток або комерційних чеків;

або дата отримання податкової накладної, що засвідчує факт придбання платником податку товарів (робіт, послуг).

На підставі вищезазначеного датою, виникнення у позивача права на податковий кредит по податку на додану вартість є дата видачі йому податкових накладних контрагентами.

Згідно пп. 7.2.3. 7.2.4 ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» податкова накладна є звітним податковим документом і одночасно розрахунковим документом. Право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку у порядку, передбаченому Законом. Відповідно до положень підпункту 7.2.6 пункту 7.2 статті 7 Закону України «Про податок на додану вартість», податкова накладна є підставою для нарахування податкового кредиту.

Відповідно до п.7.4.5. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» не підлягають включенню до складу податкового кредиту суми сплаченого (нарахованого) податку у зв'язку з придбанням товарів (послуг), не підтверджені податковими накладними чи митними деклараціями (іншими подібними документами згідно з підпунктом 7.2.6 цього пункту).

У разі, коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим підпунктом документами, платник податку несе відповідальність у вигляді фінансових санкцій, установлених законодавством, нарахованих на суму податкового кредиту, не підтверджену зазначеними цим підпунктом документами.

Тобто, згідно з вказаною нормою, податковий орган нараховує податкове зобов'язання з податку на додану вартість та застосовує фінансові санкції до підприємства тільки у разі відсутності податкових накладних під час перевірки.

Факт одержання та оплати позивачем вартості придбаних послуг за договорами з контрагентами підтверджується відповідними документами первинного бухгалтерського та податкового обліку, наданими позивачем в ході розгляду справи, які перелічені судом вище.

Системний аналіз вищенаведених положень Закону України "Про податок на додану вартість" дозволяє зробити висновок про те, що платник податку (в даному випадку - позивач) виключно на підставі проведеної оподаткованої операції та оформленої контрагентом податкової накладної має право відносити суми витрат на сплату ПДВ до складу податкового кредиту звітного періоду, що фактично і було зроблено.

Крім того, норми податкового законодавства, чинного на момент господарських відносин позивача з контрагентом, передбачали всього один випадок, при якому податкова накладна визнається недійсною, - при заповненні її особою, яка не зареєстрована платником ПДВ і якій не присвоєний індивідуальний податковий номер (п. 2 та п. 5 Порядку заповнення податкової накладної, затвердженим наказом ДПА України № 165 від 30.05.1997 р., який діяв на час проведення операцій за договором між позивачем та контрагентом). Тільки в цьому випадку податковий кредит по ПДВ не може вважатися підтвердженим.

Платник податку на додану вартість - покупець товару на час здійснення господарської операції з придбання товару не має обов'язку та повноважень здійснювати контроль за дотриманням продавцем, який зареєстрований у встановленому законом порядку як юридична особа та зареєстрований платником податку на додану вартість, вимог законодавства щодо здійснення господарської діяльності, дотримання вимог податкового законодавства тощо і в подальшому зазнавати певних негативних наслідків за можливу неправомірну діяльність вказаного суб'єкта господарювання.

При визначенні суми податку на додану вартість, що підлягає включенню до податкового кредиту та подальшому бюджетному відшкодуванню, податковий орган враховував наступні норми Податкового кодексу України.

У відповідності до приписів ч.4, 5 ст.11 КАС України судом під час офіційного з'ясування обставин справи досліджувалось питання щодо товарності угод за якими позивач формував податковий кредит з ПДВ у звітних податкових періодах.

Так, між позивачем ФОП ОСОБА_3 з однієї сторони (замовник) та ПП «Сервіс-актив» з другої сторони (виконавець) укладено договір перевезення вантажу, фактичне виконання цього договору підтверджується податковими накладними, актами здачі-прийняття робіт та квитанціями про сплату, які наявні в матеріалах справи (а.с.108-138).

Представник відповідача вважає зазначені вище докази недостатніми для підтвердженням фактичного виконання укладених позивачем договорів поставки.

Але такий висновок посадових осіб органу ДПС України є помилкових з наступних підстав:

Пунктом 2 ст.3 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» передбачено, що фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірювач, базуються на даних бухгалтерського обліку.

Пунктом 1 ст.9 цього ж Закону встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо же неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Відповідно до п.2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року №88 (надалі - Положення) під первинними документами розуміються документи, створені у письмовій або електронній формах, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Відповідно до п.2.4 Положення первинні документи повинні мати такі обов'язкові реквізити: найменування підприємства, установи від імені яких складений документ, назва документа (форми), дата і місце складання, зміст та обсяг господарської операції, одиниця виміру господарської операції (у натуральній та /або вартісному виразі), посади і прізвища осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення, особистий чи електронний підпис особи, що брала участь у здійсненні господарської операції.

Таким чином, зазначені вище документи первинного бухгалтерського та податкового обліку складені у відповідності до приписів діючого законодавства, мають всі необхідні для цього реквізити, а тому відповідає критеріям належного доказу, визначеного ст.70 КАС України.

Щодо посилання податкової в акті перевірки про нікчемність правочинів, суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до абзацу 1 частини 2 статті 215 ЦК України недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин).

Згідно пункту 18 Постанови Пленуму Верховного Суду України "Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними" №9 від 06 листопада 2009 року перелік правочинів, які є нікчемними як такі, що порушують публічний порядок, визначений статтею 228 Цивільного кодексу України: 1) правочини, спрямовані на порушення конституційних прав і свобод людини і громадянина; 2) правочини, спрямовані на знищення, пошкодження майна фізичної або юридичної особи, держави, Автономної Республіки Крим, територіальної громади, незаконне заволодіння ним.

При кваліфікації правочину за статтею 228 ЦК має враховуватися вина, яка виражається в намірі порушити публічний порядок сторонами правочину або однією зі сторін. Доказом вини може бути вирок суду, постановлений у кримінальній справі, щодо знищення, пошкодження майна чи незаконного заволодіння ним тощо.

Податковим органом до суду не надано доказів, які б свідчили про відсутність реального характеру господарських операцій між позивачем та контрагентами.

Суд приймає до уваги факт наявності вказаного вироку Приморського районного суду м. Одеси відносно ОСОБА_5, засновника та директора ПП "Сервіс-актив", разом з тим, в контексті даних спірних правовідносин, вважає необхідним зазначити наступне.

Відповідно до частини першої статті 72 КАС України обставини, встановлені судовим рішенням в адміністративній, цивільній або господарській справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Водночас частиною четвертою статті 72 КАС України вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок, які набрали законної сили, є обов'язковими для адміністративного суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, щодо якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питаннях, чи мало місце діяння та чи вчинене воно цією особою.

Наведеними нормами КАС України встановлені преюдиційні обставини, тобто ті обставини, що встановлені в судовому рішенні, яке набрало законної сили. Зазначені преюдиційні обставини є підставами для звільнення від доказування.

Водночас особливістю преюдиційних обставин, передбачених частиною четвертою статті 72 КАС України, є їх обов'язковість для суду, що розглядає справу.

Диспозиція правової норми частини 4 статті 72 КАС України, на відміну від норми частини першої статті 72 КАС України, прямо вказує на те, що обов'язковими для суду, який розглядає справу, є вирок суду в кримінальній справі або постанова суду у справі про адміністративний проступок.

Разом із тим розглядувана норма встановлює межі обов'язковості зазначених різновидів судових рішень для адміністративного суду, що розглядає конкретну адміністративну справу.

Така обов'язковість поширюється лише на те питання, чи мало місце певне діяння та чи вчинене воно особою, щодо якої постановлено відповідний вирок або прийнято постанову.

Отже, обов'язковими для врахування адміністративним судом є факти, наведені у вироку в кримінальній справі чи постанові у справі про адміністративний проступок, щодо часу, місця та об'єктивного характеру відповідного діяння тієї особи, правові наслідки, дій чи бездіяльності якої є предметом розгляду в адміністративній справі.

Разом з тим предметом розгляду даної адміністративної справи є спірне податкове повідомлення-рішення, яким суб'єкту господарювання визначено податкове зобов'язання з податку на додану вартість за порушення вимог ст. 203, 215, 228, 626, 629, 712 Цивільного кодексу України в частині недодержання правочинів, які не спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ними. В результаті чого правочини виражені в укладанні угод між ФОП ОСОБА_3, РНОКПП НОМЕР_3 та ПП «Сервіс-Актив» код за ЄДРПОУ 36044634 та ПП «Квантум-паритет» код за ЄДРПОУ 36155391 мають ознаки нікчемності та є нікчемними - в силу припису закону, вимог ст. 13, 14 Декрету КМУ від 26.12.1992 р. № 13-92 «Про прибутковий податок з громадян» із змінами та доповненнями з врахуванням положень п.9.12 ст.9, п.22.10 ст.22 Закону України «Про податок з доходів фізичних осіб» від 22.05.2003 року № 889-IV із змінами та доповненнями, а саме завищення в деклараціях про доходи за перевіряємий період суми валових витрат, в зв'язку з чим встановлено заниження чистого доходу в сумі 1171604, 95 грн., що призвело до заниження податкового зобов'язання по податку на доходи на 175 740,74 грн., вимог п.7.2, п.п.7.4.5, п.7.4 та п.п.7.5.1. ст.7 Закону України «Про податок на додану вартість» із змінами та доповненнями, внаслідок чого завищений податковий кредит з ПДВ у сумі 234 320,10 грн., а саме за порушення порядку формування суб'єктом господарювання податкового кредиту внаслідок його господарських відносин з контрагентом - ПП "Сервіс-актив", правомірність винесення якого може бути визнана судом лише при встановленні факту нереальності (нікчемності) господарських операцій, укладених між позивачем та ПП " Сервіс-актив", що є підставою для виникнення права на податковий кредит, визначення податкових зобов'язань та одержання сум бюджетного відшкодування з ПДВ, разом з тим, такого факту вироком Приморського районного суду м. Одеси не встановлено.

При цьому, суд зазначає, що не можна вважати обов'язковими обставини щодо діяння фізичної особи - ОСОБА_5, який був директором контрагента позивача - ПП " Сервіс-актив ", встановлені під час розгляду кримінальної справи, при оцінці правомірності поведінки ФОП ОСОБА_3, якщо йдеться про відповідальність за порушення юридичною особою законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами.

Аналогічна правова позиція викладена в листі Вищого адміністративного суду України від 14.11.2012 року за № 2379/12/13-12.

В судовому засіданні представником відповідача не надано додаткових доказів, які б спростовували або ставили під сумнів вищезазначені висновки суду, в зв'язку із чим, суд погоджується з позицією представника позивача про те, що надані ним письмові докази є достатніми для доведення факту постачання товарів його контрагентами, що підтверджується відповідними документами, висновок податкового органу про безтоварність цих угод є помилковим, а тому прийняті ним податкові повідомлення-рішення підлягають визнанню протиправним та скасуванню на підставі положень ч.2 ст.162 КАС України.

Крім того, представником відповідача не надано доказів, які підтверджують ті обставини, що податкові накладні не були надані перевіряючим під час проведення перевірки.

Відповідно до ст. 86 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.

Частиною 1 ст.71 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.

Відповідно до ч. 2 ст. 71 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

За таких обставин, податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року є протиправним та підлягає скасуванню.

На підставі вимог частини 3 статті 160 КАС України, в судовому засіданні 03 червня 2013 року проголошено вступну та резолютивну частини постанови.

Керуючись ст.ст. 7, 8, 9, 14, 71, 86, 94, 158 - 163 КАС України, суд, -

П О С Т А Н О В И В:

Адміністративний позов фізичної особи-підприємця ОСОБА_3 до Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби про скасування податкових повідомлень-рішень № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року - задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкові повідомлення-рішення Державної податкової інспекції у Комінтернівському районі Одеської області Державної податкової служби № 0000051700 та № 0000061700 від 26.02.2013 року.

Постанова може бути оскаржена в апеляційному порядку шляхом подачі до Одеського апеляційного адміністративного суду через Одеський окружний адміністративний суд апеляційної скарги протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Копія апеляційної скарги на постанову суду одночасно надсилається особою, яка її подає, до Одеського апеляційного адміністративного суду.

Постанова набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого ст. 186 КАС України, якщо таку скаргу не було подано.

Повний текст постанови складений та підписаний суддею 07 червня 2013 року.

Суддя Л.М.Токмілова

07 червня 2013 року.

.