Постанова

від 17.06.2013 по справі 910/2237/13

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

04116 м.Київ, вул. Шолуденка, 1 (044) 230-06-58

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"17" червня 2013 р. Справа№ 910/2237/13

Київський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Пономаренка Є.Ю.

суддів: Дідиченко М.А.

Руденко М.А.

за участю представників:

від позивача - Макаренко О.І., представник за довіреністю № б/н від 23.05.2013;

від відповідача - Стовбуха Д.В., представник за довіреністю № б/н від 07.05.2012,

розглянувши апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" на рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2013 у справі № 910/2237/13 (суддя Босий В.П.) за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "БАКАР" до товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" про стягнення 72 032 грн. 37 коп.

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "БАКАР" звернулося до господарського суду міста Києва з позовом до товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" про стягнення заборгованості в сумі 72 032 грн. 37 коп. з яких: 70 516 грн. 74 коп. - основний борг, 1 304 грн. 08 коп. - 3% річних та 211 грн. 55 коп. - інфляційні втрати.

Рішенням господарського суду міста Києва від 17.04.2013 по справі № 910/2237/13 позов задоволено частково: провадження у справі в частині стягнення 24 075 грн. 70 грн. припинено на підставі п.1-1 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України - за відсутністю предмету спору; вирішено стягнути з відповідача на користь позивача 46 441 грн. 04 коп. - основної заборгованості та 1 304 грн. 08 коп. - 3% річних; в іншій частині позову відмовлено.

При ухваленні даного рішення суд виходив з того, що відповідач не виконав своє грошове зобов'язання з оплати вартості поставленого товару за договором поставки від 01.03.2012 № 25.

Не погодившись з прийнятим рішенням, товариство з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" звернулося до Київського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2013 по справі № 910/2237/13 скасувати та припинити провадження у справі на підставі п. 5 ч. 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції порушено норми процесуального права в частині не припинення провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України всупереч наявного в договорі поставки третейського застереження.

Відповідно до автоматичного розподілу справ між суддями апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" у справі № 910/2237/13 передано на розгляд судді Київського апеляційного господарського суду Пономаренко Є.Ю.

Розпорядженням Заступника Голови Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 було сформовано для розгляду апеляційної скарги товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" колегію суддів у складі головуючого судді Пономаренка Є.Ю., суддів: Дідиченко М.А., Руденко М.А.

Ухвалою Київського апеляційного господарського суду від 30.05.2013 у справі №910/2237/13 апеляційна скарга товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" прийнята до провадження та її розгляд призначено на 17.06.2013.

Представник апелянта - відповідача у справі в судовому засіданні 17.06.2013 підтримав вимоги за апеляційною скаргою.

Представник позивача заперечив проти задоволення вимог апеляційної скарги.

Згідно зі ст. 99 ГПК України, в апеляційній інстанції справи переглядаються за правилами розгляду цих справ у першій інстанції з урахуванням особливостей, передбачених у розділі ХІІ ГПК України.

Відповідно до ст. 101 ГПК України, у процесі перегляду справи апеляційний господарський суд за наявними у справі і додатково наданими доказами, якщо заявник обґрунтував неможливість їх надання суду в першій інстанції з причин, що не залежали від нього, повторно розглядає справу. Апеляційний господарський суд не зв'язаний доводами апеляційної скарги і перевіряє законність і обґрунтованість рішення або ухвали місцевого суду у повному обсязі.

Колегія суддів, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права при прийнятті оскаржуваного рішення, дійшла до висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а оскаржуване рішення місцевого господарського суду не підлягає зміні або скасуванню з наступних підстав.

Між товариством з обмеженою відповідальністю "БАКАР", як постачальником та товариством з обмеженою відповідальністю Спар-Центр", як покупцем 01.03.2012 року укладено договір поставки № 25.

Згідно предмету даного договору постачальник постачає і передає у власність покупцеві, а покупець приймає та оплачує товари згідно з умовами даного договору.

Покупець надає замовлення постачальнику на підставі специфікації, затвердженої сторонами, в якій наведено список товарів, що поставляються за цим договором, їх ціни, і яка складає невід'ємну частину цього договору (Додаток №3 "Специфікація/Прайс-Лист") (п.1.1 договору).

Згідно з п. 3.1 договору постачальник зобов'язаний поставляти товари за цінами, зазначеними в "Специфікації/Прайс-Листі", затвердженому сторонами. Ціна поставленого товару міститься у накладних, які надаються постачальником покупцеві для здійснення оплати, та складаються на підставі кількості поставленого товару, як зазначено у накладній із відповідними можливими виправленнями, згідно актів розбіжностей.

Пунктом 3.6 договору встановлено, що покупець оплачує грошові кошти на протязі 60 календарних днів з дати поставки товарів, яка зазначена в накладних з якими поставляється товар, за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні, а також документи, що засвідчують якість поставлених товарів.

Специфікацією/Прайс-Листом (Додаток № 2) до Договору поставки від 01.03.2012 № 25 сторони погодили, зокрема, кількість та ціну товару.

Постачальник виконав прийняті на себе зобов'язання за договором, а саме, Покупцю було поставлено продукцію на загальну суму 107 853 грн. 18 коп.

Факт поставки товару відповідачам на зазначену суму підтверджується оформленими належним чином видатковими накладними (а.с. 21-69).

Відповідачем згідно накладних (а.с. 70-84) було здійснено повернення товару позивачу на загальну суму 37 336 грн. 44 грн.

Решта вартості поставленого позивачем товару в розмірі 70 516 грн. 74 коп. відповідачем оплачена так і не була.

У зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань щодо оплати вартості поставленого товару, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Так, сума боргу відповідача перед позивачем на момент звернення останнього до суду становила 70 516 грн. 74 коп.

Після порушення провадження у даній справі відповідачем було частково погашено суму заборгованості за поставлений позивачем товар у загальному розмірі 24 075 грн. 70 коп., а саме: перераховано на рахунок позивача частину боргу в сумі 20 000 грн. 00 коп. та здійснено повернення товару на суму 4 075 грн. 70 коп.

На підтвердження даної обставини, позивачем подано до суду першої інстанції акт звірки взаєморозрахунків між сторонами (а.с. 155), підписаний відповідачем.

Враховуючи погашення боргу відповідачем вже після подачі позову до суду, відповідно до пункту 11 частини першої статті 80 ГПК України судом першої інстанції було припинено провадження по справі в частині стягнення основної заборгованості в розмірі 24 075 грн. 70 коп.

Таким чином, заборгованість відповідача перед позивачем з урахуванням її часткового погашення в сумі 24 075 грн. 70 коп. на момент прийняття рішення судом першої інстанції становила 46 441 грн. 04 коп.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України встановлено, що підставами виникнення прав та обов'язків, є, зокрема, договори та інші правочини.

Частиною 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Як визначено п. 3 ч. 1 ст. 174 ГК України, господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Статтею 629 Цивільного кодексу України передбачено, що договір є обов'язковим до виконання сторонами.

У відповідності до ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Згідно зі ст. 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до частини 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.

Згідно зі статтею 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Пунктом 3.6 договору встановлено, що покупець оплачує грошові кошти на протязі 60 календарних днів з дати поставки товарів, яка зазначена в накладних з якими поставляється товар, за умови, що постачальник надасть належним чином оформлені податкові та товарні накладні, а також документи, що засвідчують якість поставлених товарів.

Отже, на момент звернення позивача з даним позовом до суду строк виконання відповідачем зобов'язання з оплати вартості поставленої продукції настав, проте зобов'язання в повному обсязі виконано не було.

Частиною 1 ст. 610 Цивільного кодексу України встановлено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Відповідно до ч. 2 ст. 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.

Згідно частини 1 статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться і до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватись належним чином, відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту та інших вимог, що звичайно ставляться, одностороння відмова від виконання зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно частини 1 статті 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.

Факт поставки товару відповідачу та наявності заявленого до стягнення боргу станом на день подачі позову до суду підтверджується матеріалами справи, зокрема, оформленими належним чином видатковими накладними.

З урахуванням часткового погашення боргу відповідачем після подачі позову до суду та до прийняття рішення є обґрунтованим припинення провадження в частині позовних вимог про стягнення з відповідача 24 075 грн. 70 коп.

З огляду на викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача 46 441 грн. 04 коп. боргу за поставлений товар.

Також, окрім суми основного боргу, позивачем заявлено до стягнення 3% річних у розмірі 1 304 грн. 08 коп. та інфляційні втрати у розмірі 211 грн. 55 коп.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачена цією статтею сплата суми боргу за грошовим зобов'язанням з урахуванням встановленого індексу інфляції, а так само трьох процентів річних від простроченої суми, здійснюється незалежно від тієї обставини, чи був передбачений договором відповідний захід відповідальності.

З огляду на те, що відповідач прострочив виконання грошового зобов'язання перед позивачем за договором поставки від 01.03.2012 № 25 колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача 3% річних у розмірі 1 304 грн. 08 коп., розрахунок яких перевірений судом та не суперечить чинному законодавству.

Колегія суддів апеляційного суду також вважає правильним висновок місцевого господарського суду в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення з відповідача інфляційних втрат у розмірі 211 грн. 55 коп. з наступних підстав.

Відповідно до листа Верховного Суду України від 03.04.1997 р. № 62-97р "Рекомендації відносно порядку застосування індексів інфляції при розгляді судових справ" при застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому на місяць. Розрахунок суми боргу з урахуванням індексу інфляції проводиться шляхом помноження суми боргу на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочки виплати заборгованості.

Якщо кредитор звертається за стягненням суми боргу з врахуванням індексу інфляції, він має враховувати індекс інфляції за кожний місяць (рік) прострочення, незалежно від того, чи був в якийсь період індекс інфляції менше одиниці (тобто, мала місце не інфляція, а дефляція), а отже сума боргу в цьому періоді зменшується.

За таких обставин, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що позовна вимога про стягнення інфляційних витрат у розмірі 211 грн. 55 коп. за період з 11.06.2012 р. до 21.01.2013 р. не підлягає задоволенню, оскільки індекс інфляції за вказаний період має від'ємне значення.

Доводи апелянта про те, що суд першої інстанції всупереч наявного в договорі поставки третейського застереження не припинив провадження у даній справі на підставі п.5 ч.1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України відхиляються колегією суддів з наступних підстав.

Відповідно до пункту 5 частини 1 ст. 80 Господарського процесуального кодексу України господарський суд припиняє провадження у справі, якщо, зокрема, сторони уклали угоду про передачу даного спору на вирішення третейського суду.

При цьому, одним із способів реалізації права кожного будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань у сфері цивільних та господарських правовідносин є звернення до третейського суду (абзац перший пункту 5 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про виконання рішень третейських судів від 24.02.2004 № 3-рп/2004).

Відповідно до чинного законодавства підвідомчий суду загальної юрисдикції спір у сфері цивільних і господарських правовідносин може бути передано його сторонами на вирішення третейського суду, крім випадків, встановлених законом (стаття 17 Цивільного процесуального кодексу України, стаття 12 Господарського процесуального кодексу України, стаття 6 Закону України "Про третейські суди").

Згідно з положеннями частини першої статті 124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. Суд, здійснюючи правосуддя, забезпечує захист гарантованих Конституцією України та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави (підпункт 4.1 пункту 4 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України у справі про призначення судом більш м'якого покарання від 02.11.2004 № 15-рп/2004).

Тому в контексті статті 55 Конституції України органи судової влади здійснюють функцію захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Третейський розгляд спорів сторін у сфері цивільних і господарських правовідносин - це вид недержавної юрисдикційної діяльності, яку третейські суди здійснюють на підставі законів України шляхом застосування, зокрема, методів арбітрування. Здійснення третейськими судами функції захисту, передбаченої в абзаці сьомому статті 2, статті 3 Закону України "Про третейські суди", є здійсненням ними не правосуддя, а третейського розгляду спорів сторін у цивільних і господарських правовідносинах у межах права, визначеного частиною п'ятою статті 55 Конституції України.

Третейські суди не віднесені до системи судів загальної юрисдикції (ст. 125 Конституції України). Отже, з аналізу положень Закону України "Про третейські суди" випливає, що третейські суди є недержавними незалежними органами захисту майнових і немайнових прав та охоронюваних законом інтересів фізичних та/або юридичних осіб у сфері цивільних і господарських правовідносин.

Згідно з частиною 1 ст. 5 Закону України "Про третейські суди" юридичні та/або фізичні особи мають право передати на розгляд третейського суду будь-який спір, який виникає з цивільних чи господарських правовідносин, крім випадків, передбачених законом. Спір може бути переданий на розгляд третейського суду за наявності між сторонами третейської угоди, яка відповідає вимогам цього Закону.

За змістом ст. 2 Закону України "Про третейські суди", третейська угода це угода сторін про передачу спору на вирішення третейським судом, тобто передумовою укладення третейської угоди та однією з підстав звернення до третейського суду є наявність спору.

Таким чином, у сторін існує виключно правова можливість, а не обов'язок на звернення до третейського суду. Для такого звернення, необхідна наявність волі обох сторін (тобто наявність угоди про передачу даного (саме цього) спору на розгляд третейського суду. Лише за наявності волі обох сторін про розгляд спору третейським судом, оформленої відповідним зверненням до суду, господарський суд зобов'язаний припинити провадження у справі.

Проте, на момент укладення договору поставки між сторонами, даного спору не існувало, а отже відповідно угода про передачу саме цього спору на розгляд третейського суду не укладалась та до господарського суду не подавалась.

Клопотання про передачу даного спору на розгляд третейського суду заявив лише відповідач. За відсутності волі на звернення до третейського суду у позивача чинне законодавство України не позбавляє його права на вирішення спору господарським судом.

Згідно ст. 1 ГПК України юридичним та фізичним особам гарантовано право на звернення до господарського суду, згідно із встановленою підвідомчістю справ.

Відповідно до пункту 3 ст. 6 Закону України "Про судоустрій України" ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Угоди про відмову у зверненні за захистом до суду є недійсними.

Таким чином, вимога скаржника про припинення провадження у справі на підставі того, що даний спір повинен розглядатись тільки третейським судом, прямо порушує норми Конституції України.

З урахуванням наведеного, за наявності спірних правовідносин суд не вправі відмовити особі в розгляді позовної заяви, якщо з матеріалів справи вбачається, що даний спір підвідомчий господарському суду.

Аналогічної правової позиції дотримується і Вищий господарський суд України, зокрема, в постанові від 09.04.2013 по справі № 5023/6007/12.

За наведених обставин, доводи відповідача викладені в апеляційній скарзі не спростовують висновків суду першої інстанції та не доводять їх протилежність, а тому не можуть бути підставою для скасування рішення та відповідно припинення провадження у даній справі.

З урахуванням всіх обставин справи в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку про те, що оскаржуване рішення місцевого господарського суду прийнято з повним, всебічним та об'єктивним з'ясуванням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим, правові підстави для задоволення апеляційної скарги відсутні.

Оскільки, в задоволенні апеляційної скарги відмовлено, відповідно до ст. 49 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача (апелянта).

Керуючись ст. ст. 32-34, 43, 49, 99, 101-103, 105 Господарського процесуального кодексу України, Київський апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу товариства з обмеженою відповідальністю "Спар-Центр" залишити без задоволення, а рішення господарського суду міста Києва від 17.04.2013 у справі № 910/2237/13 - без змін.

2. Судові витрати зі сплати судового збору за подачу апеляційної скарги покласти на її заявника - відповідача у справі.

3. Матеріали справи № 910/2237/13 повернути до господарського суду міста Києва.

4. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку та строки.

Головуючий суддя Пономаренко Є.Ю.

Судді Дідиченко М.А.

Руденко М.А.