Постанова

від 12.06.2013 по справі 802/2543/13-а

ВІННИЦЬКИЙ ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м.Вінниця

12 червня 2013 р. Справа № 802/2543/13-а

Вінницький окружний адміністративний суд у складі:

головуючого судді: Томчука Андрія Валерійовича,

за участю:

секретаря судового засідання: Медяної Наталії Анатоліївни,

позивача: Скржшевський М.С., Латишев Д.О.,

відповідача: Радзіковська І.Т.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи

за позовом: товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Будсервіс"

до: Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби

про: визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Будсервіс" (далі - ТОВ "НК-Будсервіс") звернулось в суд з адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач зазначає, що висновки акту перевірки від 19.04.2013р. №1510/22-02/37159444 є безпідставними та необґрунтованими, не відповідають нормам Податкового кодексу України, а відтак податкове повідомлення-рішення №0002182202 від 17.05.2013р., прийняте за його висновками, підлягає скасуванню, за відсутності будь-яких порушень податкового законодавства з боку ТОВ "НК-Будсервіс" при провадженні ним господарської діяльності.

В судовому засіданні представники позивача надали пояснення, що відтворюють зміст позовної заяви. Позовні вимоги просили задовольнити повністю. Додаткового наголосили, що відповідач безпідставно дійшов висновків про порушення товариством вимог податкового законодавства, а дані відображені в акті перевірки є необґрунтованими, ґрунтуються на суб'єктивних припущеннях перевіряючих та не мають належного підтвердження допустимими доказами.

Представник відповідача заперечила щодо заявленого адміністративного позову, просила суд відмовити у його задоволенні. Наголосила, що податковий орган діяв у межах, у спосіб визначений законодавством України, а відтак податкове повідомлення-рішення прийняте за результатами позапланової невиїзної перевірки ТОВ "НК-Будсервіс" є цілком правомірним та не підлягає скасуванню (том 1 а.с.208-211).

Дослідивши подані сторонами документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги та заперечення сторін, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд дійшов висновку, що заявлений адміністративний позов підлягає задоволенню з огляду на наступне.

Судом встановлено, що на підставі наказу Вінницької ОДПІ №1399/22 від 11.04.2013р. проведено позапланову невиїзну перевірку підприємства позивача (код ЄДРПОУ 37159444) з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахувань суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальниками ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" (код ЄДРПОУ 37817020) за період березень 2012р., ТОВ "Компанія Мармур ЛТД" (код ЄДРПОУ 37889288) за період травень 2012р., ТОВ "Тесей" (код ЄДРПОУ 37818657) за період липень 2012р., серпень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р.

На підставі викладених в акті перевірки даних встановлено, що позивачем не доведено та не підтверджено належними первинними документами право на формування податкового кредиту по постачальникам ТОВ "Тесей", ТОВ "Константа-Інкорпорейтед".

Також в акті перевірки, зазначено, що відсутність фінансово-господарської діяльності між позивачем і його контрагентами ТОВ "Константа-Інкорпорейтед", ТОВ "Компанія Мармур ЛТД", ТОВ "Тесей" підтверджується відсутністю за місцезнаходженням контрагентів-постачальників, внесення до ЄДР записів про відсутність підтверджуючих відомостей на момент здійснення господарських операцій з позивачем. Перевіркою встановлено відсутність поставок товарів та укладення фіктивних угод з метою настання реальних наслідків та як наслідок нікчемність укладених правочинів.

За результатами перевірки складено акт від 19.04.2013р. №1510/22-02/37159444 (а.с. 15-19). Згідно висновків якого, встановлено порушення п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 66787 грн., а саме за березень 2012р. на суму ПДВ 42570 грн., за серпень 2012р. на суму ПДВ 16050 грн., за жовтень 2012р. на суму ПДВ 7000 грн., за листопад 2012р. на суму ПДВ 1167 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено спірне податкове повідомлення-рішення від 17.05.2013р. №0002182202, яким збільшено позивачу суму грошового зобов'язання з ПДВ у сумі 83484 грн., в тому числі основний платіж - 66787 грн. та штрафні санкції - 16697 грн.

Не погоджуючись із виявленими порушеннями та оскаржуючи правомірність винесення податкового-повідомлення рішення від 17.05.2013р. №0002182202 позивач звернувся до суду за захистом своїх прав та інтересів.

Задовольняючи заявлений позов, суд керується та виходить з наступного.

Згідно пп.14.1.36 ст.14 Податкового кодексу України (далі - ПК України), господарська діяльність - діяльність особи, що пов'язана з виробництвом (виготовленням) та/або реалізацією товарів, виконанням робіт, наданням послуг, спрямована на отримання доходу і проводиться такою особою самостійно та/або через свої відокремлені підрозділи, а також через будь-яку іншу особу, що діє на користь першої особи, зокрема за договорами комісії, доручення та агентськими договорами.

Судом встановлено, що господарські-операції між підприємством позивача та його контрагентом ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" стосовно виконання підрядних робіт підтверджуються договорами субпідряду №2 від 15.02.2012р., №3 від 20.02.2012р., №4 від 22.02.2012р., №5 від 22.02.2012р., №6 від 22.02.2012р., №7 від 24.02.2012р., №9 від 01.03.2013р., №11 від 05.03.2013р. За наслідками вищевказаних договорів складені акти КБ-2в. На виконання договорів позивач отримав від ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" податкові накладні №2 від 01.03.2012р., №38 від 03.03.2012р., №39 від 02.03.2012р., №74 від 05.03.2012р., №242 від 12.03.2012р., №332 від 15.03.2012р., №364 від 16.03.2012р. Крім того, згідно платіжних доручень позивачем перераховано кошти у сумі 255420 грн. на поточний рахунок ТОВ "Константа-Інкорпорейтед".

Господарські-операції між підприємством позивача та ТОВ "Тесей" підтверджуються укладеними договорами №22 від 04.06.2012р., №25 від 07.08.2012р., №34 від 30.10.2012р., №27 від 05.10.2012р.; актами виконаних робіт форми КБ-2 за липень 2012р., серпень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р.; актами приймання-передач виконаних робіт; податковими накладними №37 від 03.07.2012р., №443 від 14.08.2012р., №1089 від 31.10.2012р., №46 від 02.11.2012р., №VN 008/3 від 10.08.2012р.

Вищеперелічені документи містяться в матеріалах адміністративної справи (том 1 а.с.27-198).

Згідно з п.п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України, податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.

Відповідно до п.198.1 ст.198 Податкового кодексу України, право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з:

а) придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг;

б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів, у тому числі при їх ввезенні на митну територію України (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);

в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;

г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу.

Відповідно до п.198.2 ст.198 Податкового кодексу України, датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається дата тієї події, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

Згідно із п.198.3 ст.198 Податкового кодексу України, податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку; придбанням (будівництвом, спорудженням) основних фондів (основних засобів, у тому числі інших необоротних матеріальних активів та незавершених капітальних інвестицій у необоротні капітальні активи), у тому числі при їх імпорті, з метою подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

В результаті проведених операцій, згідно вищезазначених вимог Податкового кодексу України, позивачем віднесено до складу податкового кредиту нараховані суми податку на додану вартість в розмірі 66787 грн.

Як зазначено в інформаційному листі Вищого адміністративного суду України від 20.07.2010р. № 1112/11/13-10 (далі-Інформаційний лист), у разі якщо дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту, для підтвердження права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування достатньо наявності належним чином оформлених документів, зокрема податкових накладних.

Прикладом подібного підходу Верховного Суду України є, зокрема, постанова від 9 вересня 2008 року, в якій зазначено, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит та бюджетне відшкодування з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку.

Але, поряд із цим, в даному Інформаційному листі зазначено, що в постанові Верховного Суду України від 08 вересня 2009 року останній вказує на те, що відповідно до частини другої статті 3 Закону України від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку. Здійснення поставки товару на будь-яких умовах поставки не звільняє учасників господарської операції від складання первинних документів, які передбачені законодавством про бухгалтерський облік.

Крім цього, з врахуванням правової позиції Верховного Суду України, ВАСУ зазначає, що одним із етапів встановлення судом обґрунтованості права платника податку на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування з податку на додану вартість, є встановлення факту-здійснення господарської операції шляхом дослідження усіх первинних документів, які належить складати залежно від певного виду господарської операції - договорів, актів виконаних робіт, документів про перевезення, зберігання товарів тощо. Відсутність належних первинних документів може свідчити про нездійснення самих господарських операцій. Крім того, дослідженню підлягає реальність господарських операцій, що є підставою для виникнення права на податковий кредит та/або бюджетне відшкодування; добросовісність дій платника податку, яка полягає у відповідності вчинених ним дій господарській меті, а також реальність усіх даних, наведених у документах, що надають право на податковий кредит та або бюджетне відшкодування.

З врахуванням викладеного слід зазначити, що документами, які підтверджують факти отримання позивачем послуг та реальність здійснення операцій, є укладені договори, акти виконаних робіт форми КБ-2, акти приймання-передачі виконаних робіт; податкові накладні, платіжні доручення (том 1 а.с.27-198).

Отже, господарські операції, фактично здійснювані підприємством позивача, підтверджуються оформленими належним чином документами.

За відсутності в цих документах недоліків, які згідно ч.2 ст.9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність", п.2.4 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку затверджено наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995р. №88, що спричиняють втрату первинними документами юридичної сили та доказовості - немає правових підстав для неврахування цих документів як доказів дійсності укладання та виконання угод.

Так, вимоги щодо документального забезпечення записів у бухгалтерському обліку визначені Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16.07.1999р. № 996-ХIV та Положенням про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів від 24.05.95р. №1988.

Відповідно до ст. 1 розділу І Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.

Відповідно до п. 1 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення.

Згідно п. 2 ст. 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та звітність в Україні" первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції".

За змістом наведених норм, наявність господарських операцій з придбання товарів (робіт, послуг), які в подальшому використовуються у межах господарської діяльності платника податку, є визначальною умовою для виникнення у платника податку права на формування податкового кредиту та валових витрат.

Констатація фактів порушень законодавства, що ґрунтується лише на сумнівах та припущеннях, є неприпустимою при складанні офіційного документу органу державної податкової служби (акту перевірки).

Це є порушенням п. 6 Порядку оформлення результатів документальних перевірок з питань дотримання податкового, валютного та іншого законодавства, затвердженого наказом ДПА України від 21.12.2010 року № 984, згідно якого факти виявлених порушень податкового, валютного та іншого законодавства контроль за дотриманням якого покладено на органи державної податкової служби, викладаються в акті документальної перевірки чітко, об'єктивно та в повній мірі, із посиланням на первинні або інші документи, які зафіксовані в бухгалтерському та податковому обліку, що підтверджують наявність зазначених фактів.

В контексті даної спірної ситуації акт податкового органу не містить будь-якого документального підтвердження стосовно не виконання фінансово-господарських взаємовідносин підприємства позивача по взаєморозрахунках з ТОВ "Константа-Інкорпорейтед", ТОВ "Компанія Мармур ЛТД", ТОВ "Тесей", а викладені ньому висновки не ґрунтуються на документах первинного бухгалтерського та податкового обліку.

Щодо позиції перевірячих та висновків акту від 13.11.2012р. за №7594/22-7/37817020 "Про результати документальної позапланової невиїзної перевірки ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" з питань дотримання вимог податкового законодавства з податку на прибуток та податку на додану вартість за період з 01.07.2011р. по 30.06.2012р., та стосовно протоколу допиту свідка гр. ОСОБА_4 (засновника ТОВ "Константа-Інкорпорейтед"), яка згідно її ж пояснень не має жодного відношення до фінансового-господарських документів ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" (зокрема укладених від її імені договорів), суд зважає на таке.

Так, на думку податкового органу, послуги фактично не надавались, а угода є нікчемною, за відсутності причетності до підписання договорів гр. ОСОБА_4 (засновника ТОВ "Константа-Інкорпорейтед").

Згідно положення частини 1 статті 202 Цивільного кодексу України, правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.

Для здійснення своєї господарської діяльності юридичні особи укладають договори, що за змістом є домовленістю, внаслідок якої виникають взаємні права і обов'язки. Укладення договорів купівлі-продажу, поставки товарів, надання послуг в даному випадку вже само по собі є ознакою господарської діяльності.

Відповідно до частини 5 статті 203 Цивільного Кодексу України, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) цієї вимоги є підставою недійсності правочину.

В той же час, Цивільний кодекс України статтею 215 визначає підстави для визнання правочину недійсним. Серед іншого, вказаною нормою передбачено, що якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин).

За вимогами цивільного законодавства існує презумпція правомірності правочину. Так, частиною 1 статті 204 Цивільного кодексу України встановлено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Водночас, суд звертає увагу на таке. Відповідно до частини першої статті 207 Господарського кодексу України господарське зобов'язання, що не відповідає вимогам закону, або вчинено з метою, яка завідомо суперечить інтересам держави і суспільства, або укладено учасниками господарських відносин з порушенням хоча б одним з них господарської компетенції (спеціальної правосуб'єктності), може бути на вимогу однієї із сторін, або відповідного органу державної влади визнано судом недійсним повністю або в частині.

З аналізу наведених правових норм вбачається, що, відповідно до презумпції правомірності правочину, всі укладені між сторонами правочини є чинними, якщо їх недійсність прямо не встановлена законом (нікчемні правочини). В усіх інших випадках питання про недійсність правочину має бути встановлена судом.

Відповідачем не надано суду доказів визнання правочинів, укладених між позивачем та ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" недійсними у судовому порядку, як і не обґрунтовано своєї позиції, в чому саме полягає порушення публічного порядку сторонами у ході укладення та виконання спірного правочину.

Як вбачається з акту перевірки, на час проведення перевірки, а також станом на день розгляду справи відсутні будь-які докази наявності судових рішень, які б набрали законної сили з приводу незаконних дій посадових осіб ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" пов'язаних із порушенням податкового законодавства.

Також необхідно зазначити, що відповідно до частини 1 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання визнаються учасники господарських відносин, які здійснюють господарську діяльність, реалізуючи господарську компетенцію (сукупність господарських прав та обов'язків), мають відокремлене майно і несуть відповідальність за своїми зобов'язаннями в межах цього майна, крім випадків, передбачених законодавством.

Згідно з частиною 2 статті 55 Господарського кодексу України, суб'єктами господарювання є, зокрема, господарські організації - юридичні особи, створені відповідно до ЦК України, державні, спільні та інші підприємства, створені відповідно до цього Кодексу, а також інші юридичні особи, які здійснюють господарську діяльність та зареєстровані в установленому законом порядку.

Так, суд зважає на висновки податкового органу, викладені в акті перевірки №694/2220/37818657 від 12.03.2013р. стосовно господарських взаємовідносин між підприємством позивача та ТОВ "Тесей ЛТД" (код ЄДРПОУ 37818657), а саме щодо нікчемності правочинів укладених вказаними контрагентами, та як наслідок не підтвердження господарських операцій між позивачем і ТОВ "Тесей ЛТД".

Факти господарських взаємовідносин контрагента позивача ТОВ "Тесей ЛТД" №694/2220/37818657 від 12.03.2013р., і висновки щодо фіктивності укладених угод не можуть бути взяті судом до уваги.

Слід наголосити на недопустимості такого підходу податкового органу до оцінки правомірності формування позивачем податкового кредиту, позаяк підприємство не може автоматично бути правопорушником на тій підставі, що порушення податкового законодавства могли допустили його контрагенти, тим більше, якщо зі своєї сторони воно діяло у відповідності із вимогами закону. Таким чином інформація податкового органу, щодо недобросовісності окремих контрагентів - підприємства позивача не може бути розцінена як недобросовісність власне самого ТОВ "НК- Будсервіс".

Серед іншого в підтвердження реальності укладених правочинів щодо виконання підрядних робіт контрагентами ТОВ "Константа-Інкорпорейтед", ТОВ "Тесей ЛТД" суд зважає на наявні в матеріалах справи копії ліцензій вказаних товариств (том 1 а.с.25, а.с.145).

Висновки акту документальної перевірки з приводу того, що в постачальників позивача ТОВ "Константа-Інкорпорейтед", ТОВ "Тесей ЛТД" чисельність працюючих становить одна особа, спростовуються наявністю у вказаних підприємств відповідних ліцензій, виданих Інспекцією державного архітектурного контролю у м.Києві 13.12.2011р. (том 1 а.с.25, а.с.145).

Так, згідно п.2 постанови Кабінету Міністрів України "Про ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури" №1396, якою затверджено "Порядок ліцензування господарської діяльності, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури" (далі - Порядок №1396 в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) юридична особа та фізична особа (підприємець) - суб'єкти господарської діяльності (далі - суб'єкти будівельної діяльності), що мають намір провадити будівельну діяльність, повинні отримати ліцензію згідно з цим Порядком.

В силу п.5 Порядку №1396 суб'єкт будівельної діяльності подає або надсилає поштою до органу ліцензування: заяву про видачу ліцензії, в якій повинні міститися відомості про суб'єкта будівельної діяльності - заявника (найменування, місцезнаходження, банківські реквізити, ідентифікаційний код, контактні телефони - для юридичної особи; прізвище, ім'я, по батькові, паспортні дані (серія, номер паспорта, ким і коли виданий, місце проживання), ідентифікаційний код, банківські реквізити, контактні дані - для фізичної особи (підприємця); перелік робіт, пов'язаних із створенням об'єктів архітектури, які заявник має намір виконати.

До заяви додаються: виписка або витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців і копія довідки про внесення до Єдиного державного реєстру підприємств та організацій України, засвідчені нотаріально або органом, який видав документи; відомості про виробничо-технічну базу, склад працівників за професійним та кваліфікаційним рівнем, технологію виробництва, інформаційно-правове, нормативно-технічне забезпечення, про наявну систему контролю якості виконання робіт; висновок установи, організації, уповноважених органом ліцензування на проведення експертизи.

Орган ліцензування розглядає подану заяву і протягом 10 робочих днів з дня її надходження надсилає матеріали до ліцензійної комісії.

Ліцензійна комісія розглядає протягом 10 робочих днів документи, зазначені у пункті 5 цього Порядку, з метою встановлення їх відповідності ліцензійним умовам та готує висновок. Орган ліцензування на підставі висновку ліцензійної комісії приймає протягом семи робочих днів з дати його надходження рішення про видачу ліцензії із визначенням у додатку до ліцензії переліку робіт, про що письмово повідомляє заявника (п.7-10 Порядку №1396).

Вказаний порядок чітко передбачає алгоритм отримання ліцензії щодо здійснення господарської діяльності у будівництві, пов'язаної із створенням об'єктів архітектури, а факт наявності ліцензій у ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед", ТОВ "Тесей ЛТД" в свою чергу спростовує висновки відповідача щодо неможливості здійснення підрядних робіт у зв'язку з відсутністю осіб, що працюють на підприємстві.

Щодо посилань перевіряючих в акті перевірки №1510/22-02/37159444 від 19.04.2013р. на внесення записів про відсутність контрагентів позивача ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед" (код ЄДРПОУ 37817020), ТОВ "Тесей ЛТД" (код ЄДРПОУ 37818657), ТОВ "Мармур ЛТД" (код ЄДРПОУ 37889288) за місцезнаходженням, суд зважає на наступне.

Пунктом 45.2 статті 45 Податкового кодексу України визначено, що податковою адресою юридичної особи (відокремленого підрозділу юридичної особи) є місцезнаходження такої юридичної особи, відомості про що містяться у Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України.

Відповідно до статті 93 Цивільного кодексу України, місцезнаходженням юридичної особи є фактичне місце ведення діяльності чи розташування офісу, з якого проводиться щоденне керування діяльністю юридичної особи (переважно знаходиться керівництво) та здійснення управління і обліку.

Згідно частини 1 статті 69 Кодексу адміністративного судочинства України, доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення осіб, які беруть участь у справі, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються судом на підставі пояснень сторін, третіх осіб та їхніх представників, показань свідків, письмових і речових доказів, висновків експертів.

Частиною 4 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України визначено, що обставини, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися ніякими іншими засобами доказування, крім випадків, коли щодо таких обставин не виникає спору.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмету доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмету доказування (частина 1 статті 70 Кодексу адміністративного судочинства України).

Відповідно до частини 5 статті 17 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців", відомості про відсутність юридичної особи за її місцезнаходженням повинні міститися в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців.

Положенням частини першої статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" передбачено, що якщо відомості, які підлягають внесенню до Єдиного державного реєстру, були внесені до нього, то такі відомості вважаються достовірними і можуть бути використані в спорі з третьою особою, доки до них не внесено відповідних змін.

Відтак, належними та допустимими доказами при встановленні факту відсутності керівних органів - юридичної особи за її місцезнаходженням є саме відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі.

Наявні у матеріалах справи довідок з Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб-підприємців станом на 11.06.2013р. (том 2 а.с.12-14) не містить записів про відсутність за юридичною адресою ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед" (код ЄДРПОУ 37817020), ТОВ "Тесей ЛТД" (код ЄДРПОУ 37818657).

Відтак, доводи відповідача не можуть бути підставою для виключення сум ПДВ з податкового кредиту, якщо така адреса відповідає даним Єдиного державного реєстру юридичних та фізичних осіб - підприємців станом на момент здійснення господарської операції.

Таким чином, оскільки належними та допустимими доказами відповідач, як суб'єкт владних повноважень, на якого покладено обов'язок щодо доказування правомірності прийнятого ним рішення, не довів обґрунтованість висновків акту перевірки, суд дійшов висновку, що правочини, укладені позивачем з ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед", ТОВ "Тесей ЛТД" відповідають нормам чинного законодавства України, фактичні обставини об'єктивно засвідчують здійснення дослідженої судом господарської діяльності позивача із вказаними підприємствами, що підтверджуються первинними бухгалтерськими документами та податковими накладними, які виписані на виконання умов викладених вище договірних відносин.

Відповідачем, в ході розгляду справи, не доведено своїх тверджень про те, що позивач був обізнаним у дефекті правового статусу його контрагентів, а саме у визнанні його податковим органом "фіктивним", та навмисно скористався їх послугами з метою штучного створення податкової вигоди.

Крім того, в акті перевірки та в запереченнях відповідача немає жодних посилань на те, що державну реєстрацію ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед", ТОВ "Тесей ЛТД" скасовано чи визнано недійсною за рішенням суду на момент здійснення господарських операцій.

Крім того, суд звертає увагу на ту обставину, що нормами чинного законодавства на сторону цивільно-правової угоди, яка є платником податків, не покладено обов'язку з перевірки відповідності законодавству правил ведення іншим учасником правовідносин господарської діяльності та дотримання ним вимог податкового законодавства.

Судом на підставі оцінки наявних у справі матеріалів та доказів у їх сукупності встановлено, що факт надання послуг позивачеві з боку ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед", ТОВ "Тесей ЛТД" документально підтверджується. Твердження податкового органу про відсутність факту надання послуг у судовому засіданні не були доведені, а надані позивачем докази є переконливими і достатніми для беззаперечного висновку суду щодо реальності господарських операцій.

Крім того, що висновків акту від 19.04.2013р. щодо господарських взаємовідносин позивача з ТОВ "Мармур ЛТД" (код ЄДРПОУ 37889288), суд зазначає, що оскаржуване податкове повідомлення-рішення не включає в себе суми податкового кредиту по вказаному контрагенту, що не заперечувалось представниками сторін, а відтак, не потребує дослідження.

Це означає, що висновки податкового органу про порушення позивачем вимог статей 198, 201 Податкового кодексу України, що призвело до заниження податку на додану вартість, є безпідставними.

Окремо суд зауважує, що відповідачем право позивача на формування податкового кредиту поставлено в залежність від добросовісності його контрагента, що суперечить приписам податкового законодавства. Так, якщо такий контрагент не виконав своїх зобов'язань по належному формуванню первинних документів для підтвердження податкового кредиту або зобов'язання з ПДВ, то це може тягнути відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для зменшення суми податкового кредиту з податку на додану вартість. На переконання суду, своїми рішеннями відповідачем встановлено для позивача додаткові обмеження, що не відповідає повноваженням відповідача, передбаченим Податковим кодексом України та суперечить вимогам статті 19 Конституції України.

Вищий Адміністративний суд в своєму листі №1112/11/13-10 від 20.07.2010р. "Проблемні питання застосування законодавства у справах за участю органів державної податкової служби" роз'яснив, що не є підставою для відмови у праві на податковий кредит з податку на додану вартість порушення податкової дисципліни, вчинені контрагентом платника податку. З огляду на це, і відповідно до статті 61 Конституції України, виконання одним платником податків своїх зобов'язань перед бюджетом не ставиться у залежність від виконання зазначених зобов'язань будь-яким іншим платником податків.

У судовому засіданні відповідачем не було доведено фактичного порушення вимог наведених норм законодавства, яке б позбавляло позивача права на формування податкового кредиту за перевіяємий період по господарським взаємовідносинам з ТОВ "Константа-Інкорпоркйтед" , ТОВ "Тесей ЛТД".

Судом не вбачається порушення позивачем норм Податкового кодексу України, оскільки вчинення господарських операцій із контрагентом підтверджується наявними в матеріалах справи копіями видаткових, податкових накладних та інших первинних документів, які не суперечать нормам Законів.

Дії платника податку свідчать про його добросовісність, а вчинені ним господарські операції не викликають сумніву в їх реальності та відповідності дійсному економічному змісту.

Враховуючи викладене суд прийшов до висновку про правомірність включення позивачем сум податку на додану вартість в загальному розмірі 66787 грн. до складу податкового кредиту. Таким чином, висновки акту перевірки є не обґрунтованими, суперечать законодавству з питань оподаткування та фактичним обставинам справи, а тому податкове повідомлення-рішення №0002182202 від 17 травня 2013 року. прийняте на його основі є протиправним та підлягає скасуванню.

Згідно із пунктом 1 частини другої статті 162 КАС України, у разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення.

Відповідно до частини першої статті 71 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 72 цього Кодексу.

Відповідно до частини першої статті 9 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом законності, відповідно до якого органи державної влади, органи місцевого самоврядування, їхні посадові і службові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України.

Частиною другою статті 71 КАС України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

З обставин адміністративної справи видно, що відповідачем не доведено правомірності оскаржуваного рішення, відтак, позовні вимоги знайшли своє підтвердження під час розгляду адміністративної справи.

Понесені позивачем витрати зі сплати судового збору відповідно до статті 94 КАС України у зв'язку із задоволенням позову підлягають відшкодуванню із Державного бюджету України.

Керуючись ст.ст. 70, 71, 79, 86, 94, 128, 158, 162, 163, 167, 255, 257 КАС України, суд -

ПОСТАНОВИВ :

Адміністративний позов задовільнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області №0002182202 від 17 травня 2013 року.

Стягнути з Державного бюджету України на користь ТОВ "НК-Будсервіс" (код ЄДРПОУ 37159444) судові витрати у розмірі 834 (вісімсот тридцять чотири) гривні 85 коп. сплачених згідно платіжного доручення №122 від 27.05.2012 року.

Постанова суду першої інстанції набирає законної сили в порядку, визначеному ст. 254 КАС України.

Відповідно до ст. 186 КАС України, апеляційна скарга на постанову суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня її проголошення. У разі застосування судом частини третьої статті 160 цього Кодексу, а також прийняття постанови у письмовому провадженні апеляційна скарга подається протягом десяти днів з дня отримання копії постанови. Якщо суб'єкта владних повноважень у випадках та порядку, передбачених частиною четвертою статті 167 цього Кодексу, було повідомлено про можливість отримання копії постанови суду безпосередньо в суді, то десятиденний строк на апеляційне оскарження постанови суду обчислюється з наступного дня після закінчення п'ятиденного строку з моменту отримання суб'єктом владних повноважень повідомлення про можливість отримання копії постанови суду.

Суддя Томчук Андрій Валерійович