Ухвала

від 13.08.2013 по справі 802/2543/13-а

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

Справа № 802/2543/13-а

Головуючий у 1-й інстанції: Томчук А.В.

Суддя-доповідач: Залімський І. Г.

У Х В А Л А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 серпня 2013 року

м. Вінниця

Вінницький апеляційний адміністративний суд у складі колегії:

головуючого-судді: Залімського І. Г.

суддів: Білоуса О.В. Мельник-Томенко Ж. М.

секретар судового засідання: Александрова К.В.

за участі:

представника позивача: Скржешевського М.С.

представника відповідача: Радзіковської І.Т.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби на постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року у справі за адміністративним позовом товариства з обмеженою відповідальністю "НК-Будсервіс" до Вінницька об'єднана державна податкова інспекція Вінницької області Державної податкової служби про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В :

В травні 2013 року товариство з обмеженою відповідальністю "НК-Будсервіс" (далі - ТОВ "НК-Будсервіс", позивач) звернулось до Вінницького окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби (далі - Вінницька ОДПІ, відповідач) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення.

Постановою Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року адміністративний позов задоволено.

Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просив постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року скасувати, прийняти нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, що призвело до неповного з'ясування обставин справи і, як наслідок, невірного вирішення справи та прийняття необґрунтованої постанови.

Представник відповідача в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримав у повному обсязі, просив вимоги, що в ній викладені, задовольнити.

Представник позивача заперечив проти задоволення апеляційної скарги.

Заслухавши суддю-доповідача, пояснення учасників процесу, що з'явилися в судове засідання, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як вірно встановлено судом першої інстанції, відповідачем проведено позапланову невиїзну перевірку ТОВ "НК-Будсервіс" з питань своєчасності, достовірності та повноти нарахувань суми податку на додану вартість по взаємовідносинах з постачальниками ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" (код ЄДРПОУ 37817020) за період березень 2012р., ТОВ "Компанія Мармур ЛТД" (код ЄДРПОУ 37889288) за період травень 2012р., ТОВ "Тесей" (код ЄДРПОУ 37818657) за період липень 2012р., серпень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р.

За результатами перевірки складено акт №1510/22-02/37159444 від 19.04.2013 року.

В ході перевірки встановлені та зафіксовані в акті порушення ТОВ "НК-Будсервіс" вимог п. 198.6 ст.198 Податкового кодексу України, в результаті чого занижено суму податку на додану вартість в сумі 66787 грн., а саме за березень 2012р. на суму ПДВ 42570 грн., за серпень 2012р. на суму ПДВ 16050 грн., за жовтень 2012р. на суму ПДВ 7000 грн., за листопад 2012р. на суму ПДВ 1167 грн.

На підставі вищезазначеного акту перевірки відповідачем винесено податкове повідомлення-рішення №0002182202 від 17.05.2013р, яким збільшено суму грошового зобов'язання позивача з ПДВ на 83484 грн., в тому числі основний платіж - 66787 грн. та штрафні санкції - 16697 грн.

Задовольняючи позовні вимоги ТОВ "НК-Будсервіс", суд першої інстанції виходив з того, що висновки податкового органу, викладені в акті перевірки є необґрунтованими, а тому прийняте на їх підставі податкове повідомлення-рішення є протиправним та підлягає скасуванню.

Колегія суддів апеляційної інстанції погоджується із вказаним висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Відповідно до матеріалів справи, підставою для прийняття оскаржуваних податкових повідомлень-рішень слугував висновок податкового органу про порушення позивачем вимог податкового законодавства при формуванні податкових зобов'язань з ПДВ за результатами господарських операцій з ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" та ТОВ "Тесей".

Податковий орган вважає, що позивач провів документальне оформлення фінансово-господарських операцій із вказаними контрагентами, які фактично не здійснювались в межах господарської діяльності ТОВ "НК-Будсервіс". Тобто, дані операції не мали реального характеру, а відбувалось лише документування цих операцій.

Колегія суддів вважає дані висновки відповідача необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до п.200.1, п.200.2, п.200.3, п.200.4 ст. 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.

При позитивному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума підлягає сплаті (перерахуванню) до бюджету у строки, встановлені цим розділом.

При від'ємному значенні суми, розрахованої згідно з пунктом 200.1 цієї статті, така сума враховується у зменшення суми податкового боргу з податку, що виник за попередні звітні (податкові) періоди (у тому числі розстроченого або відстроченого відповідно до цього Кодексу), а в разі відсутності податкового боргу - зараховується до складу податкового кредиту наступного звітного (податкового) періоду.

Порядок формування податкового кредиту з податку на додану вартість визначений статтею 198 Податкового кодексу України.

Так, відповідно до п.198.1 ст. 198 Податкового кодексу України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійснення операцій з придбання або виготовлення товарів (у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Пунктом 198.3 статті 198 Податкового кодексу України визначено, що податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до статті 39 цього Кодексу, та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з: придбанням або виготовленням товарів (у тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Право на нарахування податкового кредиту виникає незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.

Згідно п.198.6. ст. 198 Податкового кодексу України не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу).

Відповідно до пункту 201.1 статті 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, складену за вибором покупця (отримувача) в один з таких способів: у паперовому вигляді; в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та умови реєстрації податкової накладної у Єдиному реєстрі податкових накладних. У такому разі складання податкової накладної у паперовому вигляді не є обов'язковим.

Вказуючи на порушення позивачем зазначених норм, податковий орган не заперечує факту наявності у позивача податкових накладних. Крім того, відсутні зауваження щодо їх оформлення.

Згідно п. 44.1 ст. 44 ПК України, для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.

Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.

Статтею 9 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в України" від 16.07.1999 року № 996-14 зі змінами і доповненнями встановлено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи. Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені на паперових або машинних носіях і повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Судом встановлено, що господарські-операції між підприємством позивача та його контрагентом ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" стосовно виконання підрядних робіт підтверджуються договорами субпідряду №2 від 15.02.2012р., №3 від 20.02.2012р., №4 від 22.02.2012р., №5 від 22.02.2012р., №6 від 22.02.2012р., №7 від 24.02.2012р., №9 від 01.03.2013р., №11 від 05.03.2013р. За наслідками вищевказаних договорів складені акти КБ-2в. На виконання договорів позивач отримав від ТОВ "Константа-Інкорпорейтед" податкові накладні №2 від 01.03.2012р., №38 від 03.03.2012р., №39 від 02.03.2012р., №74 від 05.03.2012р., №242 від 12.03.2012р., №332 від 15.03.2012р., №364 від 16.03.2012р. Крім того, згідно платіжних доручень позивачем перераховано кошти у сумі 255420 грн. на поточний рахунок ТОВ "Константа-Інкорпорейтед".

Господарські-операції між підприємством позивача та ТОВ "Тесей" підтверджуються укладеними договорами №22 від 04.06.2012р., №25 від 07.08.2012р., №34 від 30.10.2012р., №27 від 05.10.2012р.; актами виконаних робіт форми КБ-2 за липень 2012р., серпень 2012р., жовтень 2012р., листопад 2012р.; актами приймання-передач виконаних робіт; податковими накладними №37 від 03.07.2012р., №443 від 14.08.2012р., №1089 від 31.10.2012р., №46 від 02.11.2012р., №VN 008/3 від 10.08.2012р.

Відповідач вказує на відсутність інших документів, які підтверджують реальність вказаних операцій.

В даному випадку колегія суддів вважає за необхідне зауважити, що документи та інші дані, які спростовують чи підтверджують реальність здійснення господарської операції, що відображена в податковому обліку, повинні оцінюватися з урахуванням специфіки кожної господарської операції - умов перевезення, зберігання товарів, змісту послуг, що надаються тощо. При цьому сама собою наявність або відсутність окремих документів, а так само помилки у їх оформленні не є підставою для висновків про відсутність господарської операції, якщо з інших даних вбачається, що фактичний рух активів або зміни у власному капіталі чи зобов'язаннях платника податків у зв'язку з його господарською діяльністю мали місце.

Оскільки реальність вказаних операцій підтверджується вказаними вище документами, недоліки окремих документів не спростовують товарності господарських операцій.

Доводи відповідача щодо неможливості включення сум ПДВ, сплачених у вартості товарів, отриманих від ТОВ "Тесей" та ТОВ "Константа-Інкорпорейтед", з огляду на порушення законодавства вказаними контрагентами позивача останнього суд не враховує.

Так, Податковий кодекс України не пов'язує виникнення права покупця на отримання бюджетного відшкодування з обставиною підтвердження його контрагентами факту сплати податку на додану вартість до бюджету. До того ж сплачений покупцем в ціні придбання товару податок на додану вартість не перераховується продавцем безпосередньо до бюджету, а враховується в податкових зобов'язаннях останнього. Тобто, виникнення у платника податку на додану вартість права на податковий кредит не ставиться у залежність від дотримання вимог податкового законодавства іншими суб'єктами господарювання.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом України у постанові від 29 жовтня 2010 року у справі за позовом ЗАТ "Мукачівський лісокомбінат" до Мукачівської об'єднаної державної податкової інспекції.

Отже, якщо контрагент не виконує своїх зобов'язань, це тягне відповідальність та негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначена обставина не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування податку на додану вартість у разі, якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо отримання такого відшкодування та має всі документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Загальним принципом юридичної відповідальності є вина в порушенні законодавчо встановленого імперативного правила поведінки. Закон не передбачає відповідальності за винні дії іншої особи.

Також, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними доводи відповідача щодо порушення судом першої інстанції вимог процесуального права під час розподілу судових витрат.

Згідно ст. 94 Кодексу адміністративного судочинства України якщо судове рішення ухвалене на користь сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, суд присуджує всі здійснені нею документально підтверджені судові витрати з Державного бюджету України.

Відповідно до п.п. 3 п. 9 розділу VI Прикінцевих та перехідних положень Бюджетного кодексу України у разі безспірного списання коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) Державна казначейська служба України відображає в обліку відповідні бюджетні зобов'язання розпорядника бюджетних коштів, з вини якого виникли такі зобов'язання. Погашення таких бюджетних зобов'язань здійснюється виключно за рахунок бюджетних асигнувань цього розпорядника бюджетних коштів. Одночасно розпорядник бюджетних коштів зобов'язаний привести у відповідність з бюджетними асигнуваннями інші взяті бюджетні зобов'язання.

Водночас п. 19 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або бюджетних установ, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 р. № 845 встановлено, що безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів і їх перерахування на рахунок, зазначений у виконавчому документі про стягнення надходжень бюджету та/або заяві про виконання рішення про стягнення надходжень бюджету, здійснюються органами Казначейства з відповідного рахунка, на який такі кошти зараховані, шляхом оформлення розрахункових документів.

З огляду на викладене та з урахуванням принципу пріоритетності законів над підзаконними актами, орган Державної казначейської служби України зобов'язаний стягнути судові витрати із Державного бюджету України шляхом їх безспірного списання із рахунка суб'єкта владних повноважень - відповідача. В даному випадку стягнення судових витрат необхідно провести шляхом їх безспірного списання із рахунка Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновки суду першої інстанції.

Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 198 та статті 200 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а постанову суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Таким чином, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.

Керуючись ст.ст. 160, 167, 195, 196, 198, 200, 205, 206, 212, 254 КАС України, суд, -

У Х В А Л И В :

Апеляційну скаргу Вінницької об'єднаної державної податкової інспекції Вінницької області Державної податкової служби, - залишити без задоволення, а постанову Вінницького окружного адміністративного суду від 12 червня 2013 року, - без змін.

Ухвала суду набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно ст. 212 КАС України.

Ухвала суду складена в повному обсязі 20 серпня 2013 року.

Головуючий Залімський І. Г.

Судді Білоус О.В.

Мельник-Томенко Ж. М.