Рішення

від 24.02.2009 по справі 12804-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

12804-2007

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

АВТОНОМНОЇ РЕСПУБЛІКИ КРИМ

Автономна Республіка Крим, 95003, м.Сімферополь, вул.Р.Люксембург/Речна, 29/11, к. 103

РІШЕННЯ

Іменем України

24.02.2009Справа №2-15/12804-2007

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (94005, Луганська область, м. Стаханов, вул. Технологічна, 17, ідентифікаційний номер 13383296)

До відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» (97402, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний номер 23203562)

Про стягнення 199517,57 грн.

За зустрічним позовом  Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» (97402, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний номер 23203562)

до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (94005, Луганська область, м. Стаханов, вул. Технологічна, 17, ідентифікаційний номер 13383296)

Про стягнення 122240,82 грн.

                                                                                                      Суддя ГС АР Крим І.А.Іщенко

ПРЕДСТАВНИКИ:

Від позивача  (відповідача за зустрічним позовом) – не з'явився

Від відповідача (позивача за зустрічним позовом) – Приступа Є.В., довіреність б/н від 15.06.2008 р., у справі

Обставини справи: Товариство з обмеженою відповідальністю «Атлант» звернулося до господарського суду АР Крим з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз»   про стягнення 199517,57 грн., у тому числі: 45000,00 грн. пені, 45000,00 грн. пені, 14597,26 грн. пені, 51513,80 грн. індекс інфляції, 43406,51 грн. витрат, понесених з доукомплектацією обладнання.

Свої вимоги позивач обґрунтовує порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» зобов'язань за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р. щодо виготовлення та постачання технологічного обладнання для автомобільної газонаповнювальної компресорної станції також його монтажу та проведення пуско-наладки на умовах, передбачених Договором, що і стало приводом для звернення Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» з позовом до суду про стягнення штрафних санкцій, інфляційних втрат а також витрат, понесених з доукомплектацією поставленого відповідачем обладнання.

Представник відповідача у судовому засіданні та у відзиві  проти позовних вимог заперечує з мотивів, викладених у відзиві на позов, посилаючись на належне виконання умов договору № 26/09/05 від 26.09.2005 р.

22.10.2007 до господарського суду АР Крим надійшла зустрічна позовна заява Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» до Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» про стягнення 112240,82 грн., в тому числі 80000,00 грн. заборгованості, 16200,00 грн. пені, 13377,81 грн. інфляційних втрат, 2663,01 грн. річних за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р.

Ухвалою господарського суду від 22.10.2007 р. зустрічна позовна заява була прийнята в провадження разом з первісним позовом.

Зустрічні позовні вимоги мотивовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» приписів чинного законодавства щодо належного виконання зобов'язань та умов договору по оплаті вартості поставленого відповідачем обладнання та монтажу, проведення пуско-налагоджувальних робіт.

У судовому засіданні представником позивача надана заява в порядку статті 22 Господарського процесуального кодексу України, згідно якої позивач просить суд стягнути з відповідача штрафні санкції за порушення умов Договору № 26/09/05 від 26.09.2005 р. у розмірі 156111,06 грн., заборгованість за понесені витрати у зв'язку з доукомплектацією  устаткування у розмірі 43406,51 грн.

У судовому засіданні представник позивача проти зустрічних позовних вимог заперечує з підстав, викладених у відзиві.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 26.02.2008 р. провадження по справі було зупинено, по справі призначена судова технічна експертиза за клопотанням позивача, проведення якої доручено ДП Луганський експертно-технічний центр  (91055, м. Луганськ, вул.. Луначарського, 122)

Постановою Севастопольського апеляційного господарського суду  від 07 квітня 2008 р. по справі 2-15/12804-2007 Ухвала господарського суду АР Крим від 26.02.2008 р. залишена без змін, апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервіс газ» залишена без задоволення.

Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2008 р. касаційна скарга була залишена без задоволення, Ухвала Господарського суду АР Крим від 26.02.2008 р. по справі № 2-15/12804-2007 та Постанова Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2008 р. по справі № 2-15/12804-2007 залишені в силі.

26.08.2008 р. до господарського суду надійшов висновок експерта № 44.04.3668.08 від  01.08.2008 р.

Ухвалою Господарського суду АР Крим від 18.09.2008р. провадження по справі було поновлено.

Не погодившись з Постановою Вищого господарського суду України від 02.09.2008 р. по справі № 2-15/ 12804-2007 відповідач (позивач по зустрічній позовній заяві) ТОВ «Фірма «Сервісгаз» звернувся до Верховного Суду України з касаційною скаргою від 30.09.2008 р. на Постанову Вищого господарського суду України від 02.09.2008 р., якою просить скасувати Ухвалу Господарського суду АР Крим від 26.02.2008 р. по справі № 2-15/12804-2007 , Постанову Севастопольського апеляційного господарського суду від 07.04.2008 р. по справі № 2-15/12804-2007 та постанову Вищого господарського суду України від 02.09.2008р. по справі № 2-15/12804-2007, а господарську справу передати на розгляд до суду першої інстанції.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 07.10.2008 р. провадження у справі було зупинено до розгляду касаційної скарги  Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз».          

Ухвалою Верховного Суду України від 06.11.2008 р. було відмовлено в порушенні провадження з перегляду у касаційному порядку постанови Вищого господарського суду України від 02.09.2008 р.

Ухвалою господарського суду АР Крим від 16.12.2008 р. провадження у справі було поновлено.

У судовому засіданні 29.01.2009 р. представником позивача надані письмові пояснення стосовно висновку судового експерта, в яких позивач погоджується з останнім, вважає висновок таким, що підтверджує обґрунтованість та законність позовних вимог.

Представником відповідача (позивача за зустрічним позовом) надані суду письмові пояснення з приводу висновку судового експерта, в яких відповідач погоджується з експертним висновком, оскільки ним підтверджено, що обладнання, поставлене ТОВ «фірма «Сервісгаз» за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р. повністю відповідає стандартам, нормам та технічним умовам.

Розгляд справи відкладався в порядку статті 77 Господарського процесуального кодексу України, у судовому засіданні оголошувалася перерва. Після закінчення перерви слухання справи було продовжено.

Строк розгляду справи був продовжений в порядку статті 69 Господарського процесуального кодексу України за клопотанням сторін.

Розглянувши матеріали справи, дослідивши представлені докази, заслухавши пояснення представників сторін, суд

ВСТАНОВИВ :

26.09.2005 р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» (Замовник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» (Виконавець) було укладено договір № 26/09/05. (а.с. 8-9 Т.1)

Згідно з пунктом 1.1 договору  ТОВ   «фірма  «Сервісгаз»   зобов'язалося  в порядку та на умовах, передбачених Договором, виготовити та поставити технологічне обладнання в комплекті, необхідному для експлуатації автомобільної газонаповнювальної компресорної станції, згідно робочому проекту та у відповідності зі специфікацією, зазначеною в Додатку № 1, здійснити монтаж та пуско-налагодження обладнання, а ТОВ «Атлант» зобов'язалось прийняти обладнання, виконані роботи по монтажу та пуско-налагодженню та своєчасно оплатити їх.

Пунктом 2.1 Договору передбачено загальна сума договору складає 500000,00 грн., з  яких 370000,00 грн. – вартість обладнання,   95000,00 грн. -  вартість   монтажу технологічного  обладнання, 35000,00 грн. - вартість пуско-налагоджувальних робіт згідно з додатком №2 до договору. (а.с. 10, Т.1)

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату у розмірі 200000,00 грн. у якості авансового платежу, протягом 7 банківських днів від дати підписання договору.

Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату у розмірі   170000,00   грн.,   на   момент   відвантаження   обладнання.

У відповідності до пункту 3.1.3 договору Замовник здійснює оплату у розмірі 130000,00 грн. протягом 7 банківських днів після завершення монтажу та пуско налагоджувальних робіт, а саме від дати підписання робочою комісією акта про приймання обладнання після комплексного випробування.

Позивач на виконання пункту 3.1.1 договору №26/09/05 перерахувало ТОВ «фірма «Сервісгаз» авансовий платіж у розмірі 200000,00 грн. згідно платіжного доручення  № 585 від 28 вересня 2005 року.(а.с. 16, Т.1)

Відповідно до пункту 4.1 Договору Виконавець зобов'язується виготовити обладнання згідно робочого проекту та специфікації протягом 60 днів від дати отримання авансового платежу, оплата якого здійснюється на умовах, передбачених пунктом 3.1.1 Договору.

Отже, строк виконання зобов'язання Виконавцем щодо виготовлення обладнання спливає 27 листопада 2005 року.

Матеріали справи свідчать, що після отримання авансового платежу ТОВ «фірма «Сервісгаз» поставило частину технологічного обладнання на суму 200000,00 грн., що підтверджується накладною № 460 від 07 жовтня 2005 року і довіреністю на отримання цього обладнання від 28 вересня 2005 року серії ЯКЯ № 260362. (а.с. 77-78 Т.1)

Таким чином,  відповідач виготовив у строки, передбачені укладеним договором лише частину обладнання. Вказаний факт не заперечується відповідачем у відзиві на позовну заяву.

Позивач просить суд стягнути з відповідача суму пені у розмірі 45000,00 грн. за порушення відповідачем пункту 4.1 Договору.

Суд з цього приводу вважає за необхідне зазначити наступне.

Положення частини 1 статті 174 Господарського кодексу України, а також пункт 3 частини 1 статті 3 Цивільного кодексу України, якими закріплений принцип свободи договору, передбачають можливість існування змішаного типу договору, тобто такого договору, який опосередковує різнорідні відносини та поєднує умови, які є необхідними для формування певного виду зобов'язання.

Згідно зі статтею 4 Господарського процесуального кодексу України рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального та процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом.

Таким чином, у даному випадку правильне застосування норм матеріального права визначається наданням правильної кваліфікації спірного Договору, оскільки існування в Договорі певних умов того чи іншого зобов'язання може зумовити юридичні наслідки Договору.

Як вбачається з матеріалів справи, Договір № 26/09/05 від 26.09.2005 р. містить елементи як договору підряду, так і договору поставки, оскільки його предметом є поставка, монтаж, пусконалагоджувальні роботи технологічного обладнання.

Поняття договору підряду визначено у статті 837 Цивільного кодексу України – за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу.

Договір підряду може укладатися на виготовлення, обробку, переробку, ремонт речі або на виконання іншої роботи з переданням її результату замовникові.

До договору підряду застосовуються положення Цивільного кодексу України, якщо інше не встановлено законом.

Поняття договору поставки розкривається у статті 712 Цивільного кодексу України – за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

З наведеного вбачається, що за своєю правовою природою згадані види договорів не суперечать один одному і можуть поєднуватись в одному документі.

Частиною 2 статті 628 Цивільного кодексу України подібне розглядається як змішаний договір. Так, до відносин сторін у змішаному договорі застосовуються у відповідних частинах положення актів цивільного законодавства про договори, елементи яких містяться у змішаному договорі, якщо інше не встановлено договором або не випливає із суті змішаного договору.

Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння  відмова  від  зобов'язання  або одностороння зміна  його  умов  не допускається,  якщо  інше  не   встановлено договором або законом.

Отже, відповідачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду належних та достатніх доказів виконання відповідачем умов пункту 4.1 Договору.

Частиною 1 статті 199 Господарського кодексу України передбачено, що виконання господарських зобов'язань забезпечується заходами захисту прав та відповідальності учасників господарських відносин, передбаченими цим Кодексом та іншими законами. За погодженням сторін можуть застосовуватися передбачені законом або такі, що йому не суперечать, види забезпечення виконання зобов'язань, які звичайно застосовуються у господарському (діловому) обігу. До відносин щодо забезпечення виконання зобов'язань учасників господарських відносин застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України.

Частиною 1 статті 546 Цивільного кодексу України передбачено, що виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком. Згідно з частиною 1 статті 548 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання (основного зобов'язання) забезпечується, якщо це встановлено договором або законом. Під неустойкою, відповідно до статті 549 Цивільного кодексу  України розуміється грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Отже, види забезпечення виконання зобов'язань є спеціальними мірами майнового характеру, які стимулюють належне виконання зобов'язання боржником шляхом встановлення додаткових гарантій задоволення вимог кредитора, а тому забезпечення виконання зобов'язань будь-яким з видів, передбачених статтею 546 Цивільного кодексу України, також створює зобов'язувальні правовідносини між кредитором та боржником.

Статтею 230 Господарського кодексу України встановлено, що штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.  

Згідно частини 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Пунктом 8.4 Договору встановлено, що у випадку порушення Виконавцем зобов'язань, передбачених пунктом 4.1 Договору Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,05% від суми Договору за кожен день прострочення виконання такого зобов'язання.

Відповідач у запереченнях на позов в цій частині посилається на те, що ТОВ «Атлант» листом № 36 від 28 березня 2006 року на виконання пункту 5.2  договору № 26/09/05 повідомило ТОВ «фірма «Сервісгаз» про готовність будівельного  майданчику до монтажу технологічного обладнання. На що відповідач листом № 245 від 04 квітня 2006 року повідомило позивача, що остаточна поставка монтаж та пуско-налагодження будуть виконанні до 20 квітня 2006 року. Не отримавши заперечень від ТОВ «Атлант», відповідач дійшов висновку про згоду позивача з запропонованим строком виконання зобов'язань.

Проте, навіть в цьому випадку прострочення виконання зобов'язань по поставці устаткування ТОВ «фірма «Сервісгаз» починає перебігати з 21 квітня 2006 року.

Матеріали справи свідчать, що ТОВ «фірма «Сервісгаз» лише 05 травня 2006 року поставило ТОВ «Атлант» недопоставлене технологічне обладнання на суму 170000,00 грн., що підтверджується накладною №204, підписаною з обох сторін та довіреністю № ЯЛР 458199 від 04 травня 2006 року на отримання цього обладнання. (а.с. 80, 98 Т.1) Суд також зазначає, що у відповідності до Висновку експерта від 01.08.2008 р. (а.с. 56-63 Т.3) обладнання, поставлене ТОВ «Фірма «Сервісгаз» за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р. відповідає стандартам, нормам та технічним умовам, які висуваються до обладнання даного виду.

Отже, заявлена позивачем сума пені (за 180 днів прострочення виконання) у розмірі 45000,00 грн. за порушення відповідачем зобов'язання, передбаченого пунктом 4.1 Договору підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Крім того, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача 45000,00 грн. пені за порушення відповідачем пункту 5.9 Договору.

З цього приводу, суд вважає необхідним зазначити наступне.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Пунктом 5.2 Договору передбачено, що Замовник зобов'язаний повідомити не пізніше 5 календарних днів до виїзду монтажної бригади про готовність до початку робіт, а саме про отримання дозволу органів державного архітектурно-будівельного контролю на здійснення будівельно-монтажних робіт та надання Виконавцю фронту робіт для монтажу обладнання.

Пунктом 5.3 договору №26/09/05 передбачено, що Виконавець не пізніше 5 днів від дати отримання від Замовника повідомлення про готовність будівельного майданчику прибуває на місце проведення робіт та приступає до монтажу обладнання.

Пунктом 5.9 Догвоору передбачено, що Виконавець зобов'язується виконати монтаж та пуско-налагодження обладнання в 20-ти денний термін з моменту початку робіт, вказаного у пункті 5.3 договору.

Як вже встановлено судом ТОВ «Атлант» листом №36 від 28 березня 2006 року, на виконання пункту 5.2  договору №26/09/05 повідомило ТОВ «фірма «Сервісгаз» про готовність будівельного  майданчику до монтажу поставленого устаткування. Вказане не заперечується відповідачем у відзиві на позов. Отже, Виконавець повинен був здійснити монтаж та пуско-налагодження в строк до 22 квітня 2006 року. Відповідно прострочка виконання зобов'язання починає перебігати з 23 квітня 2006 року.

Пунктом 8.4 Договору встановлено, що у випадку порушення Виконавцем зобов'язань, передбачених пунктом 5.9 Договору Виконавець сплачує Замовнику пеню у розмірі 0,05% від суми Договору за кожен день прострочення виконання такого зобов'язання.

Отже, заявлена позивачем сума пені (за 180 днів прострочення виконання) у розмірі 45000,00 грн. за порушення відповідачем зобов'язання, передбаченого пунктом 5.9  Договору підлягає стягненню з відповідача, оскільки підтверджується матеріалами справи та визнана судом обґрунтованою.

Вимоги ТОВ «Атлант» про стягнення з ТОВ «фірма «Сервісгаз» 14597,26 грн. за прострочення поставки устаткування у відповідності до пункту 57 Положення про поставку продукції виробничо-технічного призначення, затвердженого постановою Ради Міністрів СРСР від 25 липня 1988 року №888 (надалі - Положення) не підлягають задоволенню.

Судом встановлено, що в даному випадку має бути застосовано  частина 3 пункту 57 Положення.

Так, частиною 3 пункту 57 Положення передбачено, що за прострочку поставки або недопоставку машин чи обладнання індивідуального виконання стягується неустойка у розмірі 3% вартості не поставленої вчасно продукції, якщо інший розмір неустойки не передбачено договором.

Оскільки обладнання за договором № 26/09/05 є обладнанням, виготовленим індивідуально під замовлення, то підлягає застосуванню частина 3 пункту 57 Положення, а оскільки у договорі 26/09/05 передбачено розмір неустойки, то відповідно стягненню підлягає неустойка, обчислена відповідно до пункту 8.4 договору, тобто 0,05% за кожен день прострочення виконання зобов'язання, як вже було встановлено судом.

Крім того, позивачем за первісним позовом заявлена вимога про стягнення з відповідача 51513,80 грн. інфляційних втрат за безпідставне користування відповідачем грошовими коштами у зв'язку з простроченням виконання зобов'язань за договором.

Частиною 2 статті 625 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення.

Вимога ТОВ «Атлант» про стягнення з ТОВ «фірма «Сервісгаз» втрат від інфляції у сумі 51513,80 грн. за безпідставне користування грошовими коштами не підлягає задоволенню, оскільки по-перше грошові кошти були перераховані позивачем відповідачу у виконання умов договору, а отже на достатній правовій підставі.

Більш того, нормою статті 625 Цивільного кодексу України, на яку позивач посилається в обґрунтування своєї вимоги, передбачено, що нарахування інфляційних втрат здійснюється за грошовими зобов'язаннями, проте зобов'язання ТОВ «фірма «Сервісгаз» не є грошовими. Претензій щодо повернення відповідачем грошових коштів у зв'язку з невиконанням зобов'язань позивачем не направлялось. Доказів зворотного суду не представлено.

Отже суд приходить до висновку про безпідставність позовних вимог у цій частині.

          Разом із тим, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача 43406,51 грн. витрат, понесених у зв'язку з доукомплектацією обладнання.

Позивачем не визначена правова природа стягуваної суми у розмірі 43406,51 грн., як то заборгованість, збитки, штрафні санкції, а відповідно і не надано суду її нормативного обґрунтування.

Так, позивач зазначає, що у період з червня 2006 р. по липень 2006 р. ТОВ «Атлант» було змушено робити доукомплектацію обладнання за власні кошти на суму 37806,51 грн. Крім того, у зв'язку з невиконанням відповідачем своїх зобов'язань за Договором позивач був змушений сплатити діагностику балонів для прийняття їх в експлуатацію у розмірі 5600,00 грн.

Згідно з пунктом 7.3. договору № 26/09/05 на протязі гарантійного терміну ТОВ «фірма «Сервісгаз» на вимогу ТОВ «Атлант», після складання двостороннього рекламаційного акту, усуває недоліки в роботі обладнання без додаткової оплати.

Проте, позивачем всупереч вимогам статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України не представлено суду жодного рекламаційного акту у відповідності до пункту 7.3 Договору.

Позивачем не надано доказів направлення на адресу відповідача відповідних претензій відносно неналежної якості поставленого обладнання, або вимоги про створення комісії для складання двостороннього рекламаційного акту у відповідності до умов договору.

А отже, вказані витрати понесені позивачем з власної ініціативи, а тому вимоги про їх відшкодування відповідачем задоволенню не підлягають.

Стосовно зустрічних позовних вимог судом встановлено наступне.

          Товариство з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» просить суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» 112240,82 грн., в тому числі 80000,00 грн. заборгованості, 16200,00 грн. пені, 13377,81 грн. інфляційних втрат, 2663,01 грн. річних за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р.

           Зустрічні позовні вимоги мотивовані порушенням Товариством з обмеженою відповідальністю «Атлант» приписів чинного законодавства щодо належного виконання зобов'язань та умов договору по оплаті вартості поставленого відповідачем обладнання та монтажу, проведення пуско-налагоджувальних робіт.

Так, судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем було сплачено 420000,00 грн., зокрема платіжним дорученням № 585 від 28.09.2005 р. – 200000,00 грн., платіжним дорученням № 787 від 27.12.2005 р. – 170000,00 грн., платіжним дорученням № 204 від 07.04.2006 р. – 5000,00 грн., платіжним дорученням № 198 від 05.04.2006 р. – 45000,00 (а.с. 16-19 Т.1), в той час як загальна сума договору відповідності з пунктом 2.1 Договору становить 500000,00 грн. Отже, заборгованість відповідача  перед позивачем за зустрічним позовом становить 80000,00 грн.

 Згідно з частиною 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. При цьому, майново-господарськими, згідно з частиною 1 статті 175 Господарського кодексу України, визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку. Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 526 Цивільного кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов  договору  та  вимог  цього  Кодексу,  інших актів цивільного законодавства,  а за відсутності таких умов та вимог -  відповідно до   звичаїв   ділового  обороту  або  інших  вимог,  що  звичайно ставляться. Аналогічне положення стосовно господарських зобов'язань міститься в частині 1 статті 193 Господарського кодексу України, якою визначено, що суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання — відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від  зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (частина 7 статті 193 Господарського кодексу України).

Пунктом 3.1.1 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату у розмірі 200000,00 грн. у якості авансового платежу, протягом 7 банківських днів від дати підписання договору.

Пунктом 3.1.2 договору передбачено, що Замовник здійснює оплату у розмірі   170000,00   грн.,   на   момент   відвантаження   обладнання.

У відповідності до пункту 3.1.3 договору Замовник здійснює оплату у розмірі 130000,00 грн. протягом 7 банківських днів після завершення монтажу та пуско налагоджувальних робіт, а саме від дати підписання робочою комісією акта про приймання обладнання після комплексного випробування.

Позивач за зустрічним позовом у підтвердження виконання своїх зобов'язань щодо монтажу та пусконалагоджувальних робіт представлено суду акт випробування обладнання вхолосту та під навантаженням від 31.08.2006 р. підписаний представниками обох сторін.

Проте, як вбачається зі змісту пункту 5.8 Договору роботи по пуско-налагодженню обладнання вважаються виконаними Виконавцем від дати підписання робочою комісією акту про приймання обладнання після комплексного опробування.

З вказаного вбачається, що після комплексного опробування обладнання, а отже  і після складання акт випробування обладнання вхолосту та під навантаженням від 31.08.2006 р., робочою комісією має бути складений акт про приймання обладнання, і саме з цього моменту роботи по монтажу та  пуско-налагодженню обладнання вважаються виконаними, а відповідно і зобов'язання Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» за договором.

Саме з цього моменту, з моменту підписання вказаного акту протягом 7 днів у ТОВ «Атлант» виникає обов'язок щодо остаточного розрахунку за договором, зокрема оплати 130000,00 грн.

Позивач за зустрічним позовом в порушення норм чинного законодавства  не представив суду доказів виконання свого зобов'язання – завершення  робіт по монтажу та  пуско-налагодженню обладнання, зокрема відповідного акту про приймання обладнання, підписаного робочою комісією. Не надано також позивачем доказів ухилення відповідача за зустрічним позовом від підписання такого акту.

Згідно зі статтею 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами Договору.

Статтею 61 Конституції України встановлено, що юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.

Пунктом 12.1 Договору передбачено, що дійсний договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань по ньому.

Таким чином, можна зробити висновок, що строк остаточних розрахунків між сторонами за договором не настав, отже, підстави для звернення до суду з відповідним позовом про стягнення з ТОВ «Атлант» 112240,82 грн., в тому числі 80000,00 грн. заборгованості, 16200,00 грн. пені, 13377,81 грн. інфляційних втрат, 2663,01 грн. річних за договором № 26/09/05 від 26.09.2005 р. у Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» відсутні.

За таких обставин, суд дослідив та оцінив представлені сторонами докази, та дійшов висновку, що зустрічні позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» задоволенню не підлягають.

Державне мито та витрати на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу підлягають віднесеню на сторін пропорційно до розміру задоволених позовних вимог відповідно до вимог статті 49 Господарського процесуального кодексу України.

          У судовому засіданні оголошені вступна та резолютивна частини рішення в порядку статті 85 Господарського процесуального кодексу України.

Повний текст рішення складений та підписаний у відповідності до вимог статті 84 Господарського процесуального кодексу України 26.02.2009 р.

З урахуванням викладеного, керуючись статями 33, 34, 49, 82-85 Господарського процесуального кодексу України, суд

ВИРІШИВ:

1.          Первісний позов задовольнити частково.

2.          Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Фірма «Сервісгаз» (97402, АР Крим, м. Євпаторія, вул. Ескадронна, 25, ідентифікаційний номер 23203562) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Атлант» (94005, Луганська область, м. Стаханов, вул. Технологічна, 17, ідентифікаційний номер 13383296, р/р 260095347 в ЛОД Райффайзен Банк «Аваль» м. Луганськ, МФО 304007) 90000,00 грн. штрафних санкцій, 900,00 грн. державного мита та 53,23 грн. витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

3.          В іншій частині первісного позову відмовити.

4.          У зустрічному позові відмовити.

5.          Видати наказ після набуття судовим рішенням законної сили.

Суддя Господарського суду

Автономної Республіки Крим                                        Іщенко І.А.