Постанова

від 13.06.2013 по справі 2а-0770/1487/12

ЛЬВІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 червня 2013 року Справа № 178442/12

Львівський апеляційний адміністративний суд у складі:

головуючого судді Затолочного В.С.,

суддів Качмара В.Я., Мікули О.І.,

з участю секретаря судового засідання Билень Н.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Львові апеляційну скаргу Приватного підприємства «Набато» на постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у справі за позовом Приватного підприємства «Набато» до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення , -

В С Т А Н О В И В:

В травні 2012 року Приватне підприємство «Набато» (далі - Позивач, ПП «Набато» ) звернулося до суду з позовом до Ужгородської міжрайонної державної податкової інспекції Закарпатської області Державної податкової служби (далі - Відповідач, Ужгородська МДПІ) про визнання нечинним та скасування податкового повідомлення-рішення форми «Р» від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720 .

В обґрунтування заявленого позову посилається на те, що Відповідачем безпідставно зроблено висновок про порушення Позивачем законодавства щодо обліку та звітності в господарській діяльності і відповідно зменшення податкового кредиту за березень 2011 року на суму 118213,00 грн.

Постановою Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у задоволенні позову відмовлено повністю.

Рішення суду мотивоване тим, що в судовому засіданні встановлено відсутність належного документального підтвердження фактичного придбання газу Позивачем від ТОВ «Газторг Україна» та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю.

Постанову суду першої інстанції оскаржило ПП «Набато» , подавши на неї апеляційну скаргу.

Позивач зазначає, що не погоджується з висновком суду першої інстанції та вважає, що постанова підлягає скасуванню.

Звертає увагу на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм матеріального або процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.

Вислухавши суддю-доповідача, Позивача та його представника, які просять задовольнити апеляційну скаргу, дослідивши обставини справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу слід задовольнити з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що Відповідачем було проведено виїзну позапланову документальну перевірку Позивача з питання достовірності нарахування та сплати податку на додану вартість за період з 01.03.1011 року по 31.03.2011 року. Результати перевірки відображено в акті від 31.01.2012 року № 68/23-1/37161720 (а.с. 10-17).

Перевіркою встановлені наступні порушення:

1 п.2.4. ст.2, п.2.15 та п.2.16 Наказу Міністерства фінансів України №88 від 25.05.1995р. «Про затвердження Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку»;

2 ст. 1, ст.2, п.3, п.7 ст.8, ст.9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16 липня 1999 року N 996-ХІУ, із змінами та доповненнями;

3 п. 1.3 «Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання», затверджених наказом Мінпаливенерго України від 27.12.2005р. № 618;

4 п.п.14.1.36п.14.1.ст. 14, п. 198.3 ст.198 Податкового кодексу України від 02.12.2010р. № 2755-У1 із змінами та доповненнями.

На підставі акту перевірки, Відповідачем було винесено податкове повідомлення - рішення форми «Р» від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720, яким збільшено грошове зобов'язання Позивача по податку на додану вартість на загальну суму 118214,00 грн., в тому числі штрафна санкція 1,00 грн. (а.с. 34).

Проте суд апеляційної інстанції не може погодитись з таким висновком Ужгородської МДПІ та думкою суду першої інстанції, який підтвердив правомірність дій відповідача.

Пунктом 5.1 Договору від 23.02.2011 року № 131/02на постачання природного газу, укладеного між ТОВ «Газторг Україна» та ПП «Набато» визначено, що ціна за 1000,0 кубічних метрів газу без врахування вартості транспортування газу по території України з 01.02.2011 року по 28.02.2011року становить: 2282,0 грн., крім того збір у вигляді цільової надбавки до тарифу на газ, встановлений Постановою Кабінету Міністрів України від 11.06.2005 року № 442 у розмірі 2% до діючого тарифу на газ - 45,64 грн., крім того ПДВ 20% - 465,53 грн., разом 2793,17 грн.

Суд першої інстанції не врахував пункти 5.3 та 5.4 зазначеного Договору, згідно яких сторони домовились, що ціна на газ, включаючи витрати, пов'язані з його постачанням, що вказані в даному Договорі, може змінюватись нормативними актами уповноважених державних органів, наказами НАК «Нафтогаз України», власником ресурсу і є обов'язковою для Сторін за даним Договором з моменту введення її в дію. У разі зміни ціни на газ в сторону зменшення або збільшення, Сторонами здійснюється перерахунок за спожитий газ за новими цінами та підписується відповідна додаткова угода на зміну ціни.

У випадку, коли ціна природного газу на наступний місяць його споживання не змінюється, додаткова угода щодо ціни газу Сторонами даного Договору не підписується та залишається діяти ціна газу, що діяла у попередньому місяці.

Таким чином, оскільки ціна природного газу, встановлена пунктом 5.1 даного Договору в розмірі 2793,17 грн. не змінилася станом на 28.02.2011 року, дана ціна продовжила діяти і щодо природного газу, який постачався у березні 2011 року.

Додаткова угода № 1 до цього Договору була підписана сторонами враховуючи те, що постановою НКРЕ від 30.03.2011 року № 459 було збільшено ціну на природний газ, який буде постачатися з 01.04.2011 року.

Таким чином, порушення з боку позивача щодо визначення ціни природного газу на березень 2011 року та на момент підписання акту приймання-передачі відсутні.

Відповідно до пункту 3.3 Договору від 23.02.201 року № 131/02 на постачання природного газу, укладеного між ПП «Набато» та ТОВ «Газторг Україна», кількість газу, поставленого Споживачу, закріплюється щомісячними актами приймання-передачі газу, які підписуються повноважними представниками Постачальника і Споживача та транспортної організації.

Трактування даного пункту як судом, так і відповідачем, які дійшли висновку, що акт приймання-передачі є чинним після його підписання трьома сторонами, а саме Постачальником, Споживачем та газотранспортною організацією, є хибним.

Даний пункт Договору не передбачає оформлення приймання-передачі єдиним документом (трьохстороннім актом приймання-передачі). Акти приймання-передачі за договором підписуються тими ж сторонами, що і сам договір. Треті особи не мають повноважень підписувати акти, оскільки за договором, який не підписували, зобов'язань не мають. Договір постачання є виключено двостороннім правочином, оскільки регулює відносини, які виникли між Постачальником та Покупцем природного газу, та стосується виключено прав та обов'язків сторін.

Зазначеним пунктом зобов'язано позивача забезпечити складання щомісячних актів (а не єдиного трьохстороннього акту), у яких підтверджується кількість прийнятого Споживачем (ПП «Набато) природного газу у конкретному місяці споживання.

Відносини, які стосуються транспортування даного газу, регулюються окремим договором на транспортування, укладеним між ПП «Набато» і Закарпатським ЛВ УМГ «Прикарпаттрансгаз», в даному випадку - Договором від 04.01.2011 року № 1-ЗАК.

На виконання даного Договору його сторонами було підписано 01.04.2011 року Акт № 69 прийняття-передачі природного газу в березні 2011 року. В даному акті вказано, що постачальником газу є ТОВ «Газторг Україна» на підставі Договору від 23.02.2011 року № 131/02.

Обсяг переданого природного газу, зазначений в даному акті приймання-передачі, повністю відповідає обсягу природного газу, переданого позивачу в березні 2011 року ТОВ «Газторг Україна», що підтверджується актом від 31.03.2011 року № 0000000168.

Вищезазначений акт № 69 складений на виконання підпункту 8.5 пункту 8 Правил обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, затверджених наказом НАК «Нафтогаз України» від 11.05.2002 року № 142, в якому зазначено, що місячний акт приймання-передачі газу (з розшифровкою по кожній вимірювальній дільниці) складається та підписується представниками Виконавця та Замовника п'ятого числа місяця, наступного за звітним, у чотирьох примірниках українською мовою - по два примірника кожній стороні».

Дані обставини не були враховані судом першої інстанції.

Крім того, суд першої інстанції зазначив, що до спірних правовідносин слід застосувати не Правила обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, а Правилами обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання, затвердженими наказом Міністерством палива та енергетики України від 27.12.2005 року № 618.

Проте такий висновок є хибним.

Законом України «Про засади функціонування ринку природного газу» року визначає правові, економічні та організаційні засади функціонування ринку природного газу.

Пункт 11 статті 1 даного Закону визначає, що єдина газотранспортна система України - виробничий комплекс, що складається з магістральних газопроводів та газорозподільних мереж, підземних сховищ газу та інших організаційно і технологічно пов'язаних з ними об'єктів та споруд, призначених для транспортування, розподілу і зберігання природного газу.

Таким чином, на законодавчому рівні розмежовані поняття магістрального та газорозподільного газопроводів.

Зазначеним Законом окремо визначені поняття газорозподільного підприємства та газотранспортного підприємства, а саме:

Газорозподільне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу газорозподільними мережами (пункт 7 статті 1).

Газотранспортне підприємство - суб'єкт господарювання, що на підставі ліцензії здійснює транспортування природного газу магістральними газопроводами (пункт 9 статті 1).

Також на рівні закону закріплена специфіка доставки природного газу до споживача:

Підключення газоспоживного обладнання безпосередньо до магістральних газопроводів або підключення газоспоживного обладнання до розподільчих мереж (які підключені до магістральних газопроводів).

Пункт 1.1 Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання чітко визначає, що ці Правила регламентують взаємовідносини між суб'єктом господарювання під час передачі з газорозподільних мереж споживачу природного газу, у тому числі видобутого з легких і газоконденсатних родовищ, та нафтового газу, отриманого з нафтових родовищ (далі - газ).

Сфера застосування Правил обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання визначена в пункту 2 - Правила поширюються на суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з постачання та транспортування природного газу роздрібними мережами, споживачів газу, крім населення, суб'єктів господарювання, які здійснюють господарську діяльність з проектування, налагодження вузлів обліку газу, а також з розроблення та виготовлення засобів вимірювальної техніки, які призначені для використання на вузлах обліку газу.

Правила не застосовуються щодо умов визначення об'єму газу та порядку перевірки стану комерційних вузлів обліку газу у разі відключення об'єктів системи газопостачання споживача до магістральних трубопроводів газотранспортних підприємств та до трубопроводів газовидобувних підприємств.

Об'єкт системи споживання природного газу позивача (автомобільна газонаповнювальна компресорна станція в с. Бараниці Ужгородського району по вул.. Об'їзній, 9 - далі АГНКС) підключення безпосередньо до магістрального газопроводу ДК «Укртрансгаз», а не до розподільчих мереж ПАТ «Закарпатгаз».

При транспортуванні природного газу магістральними газопроводами позивач та ДК «Укртрансгаз» НАК «Нафтогаз України» в своїй роботі керуються Правилами обліку природного газу при видобуванні, транспортуванні та зберіганні, підпунктом 8.5 пункту 8 яких передбачено складання місячного акту приймання-передачі газу виконавцем та замовником.

Таким чином, Правила обліку природного газу під час його транспортування газорозподільними мережами, постачання та споживання до позивача не застосовуються.

Безпідставно суд першої інстанції відкинув доводи позивача про те, що рішенням Господарського суду Закарпатської області від 16.02.2012 року у справі № 5008/88/2012 за позовом ПП «Набато» до ТОВ «Газторг Україна» про визнання недійсними договорів встановлено, що договори від 23.02.2011 року № 131/02 та від 23.02.2011 року № 1 напряму пов'язані з господарською діяльністю підприємства, фактично в повному обсязі виконані (здійснена оплата та отримано товари, послуги, при їх укладанні не порушено закону).

В даному випадку є підстави для застосування положень частини 1 статті 72 КАС України щодо звільнення від доказування позивача щодо обставин, встановлених судовим рішенням у господарській1 справі, в якій брав участь позивач.

Також є безпідставним висновок суд першої інстанції про те, що відсутнє належне документальне підтвердження фактичного придбання газу позивачем від ТОВ «Газторг України» та зв'язку понесених витрат з господарською діяльністю позивача.

Основним видом діяльності ПП «Набато» є продаж стисненого природного газу (90% від загальної реалізації). Отже отриманий від постачальника товар (природний газ) придбано для ведення господарської діяльності та реалізовано позивачам власним споживачам.

Відповідно до Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 року № 996-XIV (далі - Закон № 996-XIV) підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій.

Згідно із статтею 9 Закону № 996-XIV первинні документи мають мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату і місце складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст і обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Відповідно до пункту 2.1 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/704 (далі - Положення), первинні документи - це письмові свідоцтва, що фіксують та підтверджують господарські операції, включаючи розпорядження та дозволи адміністрації (власника) на їх проведення.

Господарські операції - це факти підприємницької та іншої діяльності, що впливають на стан майна, капіталу, зобов'язань і фінансових результатів.

Згідно пункту 2.2 Положення первинні документи повинні бути складені у момент проведення кожної господарської операції або, якщо це неможливо, безпосередньо після її завершення.

Пунктом 2.4 Положення передбачено, що первинні документи (на паперових і машинозчитуваних носіях інформації) для надання їм юридичної сили і доказовості повинні мати такі обов'язкові реквізити: назва підприємства, установи, від імені яких складений документ, назва документа (форми), код форми, дата і місце складання, зміст господарської операції та її вимірники (у натуральному і вартісному виразі), посади, прізвища і підписи осіб, відповідальних за дозвіл та здійснення господарської операції і складання первинного документа.

Суд апеляційної інстанції вважає, що невідповідність первинних документів Позивача вищевказаним вимогам (відсутність коду форми, дати і місця складання, а також відсутність в акті прийому-передачі вартісних показників природного газу за березень 2011 року, місця складання) можуть бути виправлені і є лише порушенням податкової дисципліни, проте не може бути безумовною підставою визнання господарських операцій такими, що не відбулися. Такий висновок може бути зроблений лише на підставі безпосереднього, всебічного, повного та об'єктивного дослідження обставин правопорушення.

Податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V Податкового кодексу України (п.14.1.181 ст.14 Податкового кодексу України).

Згідно п.198.1 ст. 198 ПК України право на віднесення сум податку до податкового кредиту виникає у разі здійсненні операцій, зокрема, з придбання або виготовлення товарів ( у тому числі в разі їх ввезення на митну територію України) та послуг.

Відповідно до п.198.2 зазначеної статті датою виникнення права платника податку на віднесення сум податку до податкового кредиту вважається даті тієї з подій, що відбулася раніше: дата списання коштів з банківського рахунка платника податку на оплату товарів/послуг; дата отримання платником податку товарів/послуг, що підтверджено податковою накладною.

За змістом п.198.3 ст. 198 ПК України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг, але не вище рівня звичайних цін, визначених відповідно до ст. 39 зазначеного Кодексу та складається з сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою п.193.1 ст. 193 ПК України , протягом звітного періоду у зв'язку з придбанням або виготовленням товарів (в тому числі при їх імпорті) та послуг з метою їх подальшого використання в оподатковуваних операціях у межах господарської діяльності платника податку.

Не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені податковими накладними (або підтверджені податковими накладними, оформленими з порушенням вимог статті 201 цього Кодексу ) чи не підтверджені митними деклараціями , іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу . У разі коли на момент перевірки платника податку органом державної податкової служби суми податку, попередньо включені до складу податкового кредиту, залишаються не підтвердженими зазначеними цим пунктом документами, платник податку несе відповідальність відповідно до цього Кодексу (п.198.6 ст. 198 ПК України ).

Відповідно до п.201.1 ст. 201 ПК України платник податку зобов'язаний надати покупцю (отримувачу) на його вимогу підписану уповноваженою платником особою та скріплену печаткою (за наявності) податкову накладну, у якій зазначаються в окремих рядках такі обов'язкові реквізити: а) порядковий номер податкової накладної; б) дата виписування податкової накладної; в) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - продавця товарів/послуг; г) податковий номер платника податку (продавця та покупця); ґ) місцезнаходження юридичної особи - продавця або податкова адреса фізичної особи - продавця, зареєстрованої як платник податку; д) повна або скорочена назва, зазначена у статутних документах юридичної особи або прізвище, ім'я та по батькові фізичної особи, зареєстрованої як платник податку на додану вартість, - покупця (отримувача) товарів/послуг; е) опис (номенклатура) товарів/послуг та їх кількість, обсяг; є) ціна постачання без урахування податку; ж) ставка податку та відповідна сума податку в цифровому значенні; з) загальна сума коштів, що підлягають сплаті з урахуванням податку; и) вид цивільно-правового договору; і) код товару згідно з УКТ ЗЕД (для підакцизних товарів та товарів, ввезених на митну територію України).

Дотримання Позивачем вищенаведених норм підтверджується наявними в матеріалах справи документами (податкові накладні).

Щодо доводів апеляційної скарги про порушення податкового законодавства ТОВ «Компанія Укргазбуд», суд зазначає наступне.

Відповідно до ст ст. 46-49 ПК України, ведення податкового обліку покладено на кожного окремого платника податку. При цьому такий платник несе самостійну відповідальність за порушення правил ведення податкового обліку. Зазначена відповідальність стосується кожного окремого платника податку і не може автоматично поширюватися на третіх осіб, у тому числі на його контрагентів.

Якщо контрагент Позивача у подальшому не дотримувався у своїй діяльності законодавчих норм, це тягне негативні наслідки саме щодо цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для нарахування Позивачу додаткових платежів у разі якщо останній виконав усі передбачені законом умови щодо віднесення сплачених сум до податкового кредиту і має всі необхідні для цього документальні підтвердження.

Позивач, як платник податків, не може нести відповідальності за дії контрагентів за відсутності вини, інакше порушуються основні конституційні засади: дотримання принципу справедливості як невід'ємного елемента верховенства права (статті 8 Конституції України), індивідуальний характер відповідальності - відповідати має саме той, хто припустився порушення (стаття 61 Конституції України), забезпечення доведеності вини (стаття 129 Конституції України).

Як зазначено в пункту 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 01.11.1996 року № 9 «Про застосування Конституції України при здійсненні правосуддя», оскільки Конституція України, як зазначено в її статті 8, має найвищу юридичну силу, а її норми є нормами прямої дії, суди при розгляді конкретних справ мають оцінювати замість будь-якого закону чи іншого нормативно-правового акта з точки зору його відповідності Конституції і в усіх необхідних випадках застосовувати Конституцію як акт прямої дії. Судові рішення мають ґрунтуватись на Конституції, а також на чинному законодавстві, яке не суперечить їй.

Практика Європейського Суду з прав людини також підтверджує такий підхід до вирішення податкових спорів. Зокрема, у рішенні від 22.01.2009 року по справі «БУЛВЕС» АД проти Болгарії» (заява № 3991/03) ЄСПЛ зазначив, що платник податку не повинен нести наслідків невиконання постачальником його зобов'язань зі сплати податку і в результаті сплачувати ПДВ другий раз, а також сплачувати пеню. На думку Суду, такі вимоги стали надмірним тягарем для платника податку, що порушило справедливий баланс, який повинен підтримуватися між вимогами суспільного інтересу та вимогами захисту права власності.

Така ситуація вже знайшла своє відображення і в практиці Верховного Суду України щодо перегляду судових рішень.

Так, Верховний Суд України у своєму рішенні від 29.10.2010 року у справі № 21-14-а10 підтвердив, що несплата продавцем чи його контрагентом податку на додану вартість до бюджету, у разі фактичного здійснення господарської операції, не впливає на формування податкового кредиту покупцем та не є підставою для позбавлення останнього права на відшкодування цього податку, якщо він виконав усі передбачені законом умови отримання такого відшкодування і має всі документальні підтвердження розміру заявленого податкового кредиту.

Згідно рішення від 31.01.2011 року у справі № 21.47а10 Верховним Судом України якщо контрагент не виконав свого зобов'язання щодо сплати податку до бюджету, то це тягне відповідальності за негативні наслідки саме для цієї особи. Зазначені обставини не є підставою для позбавлення платника податку права на відшкодування ПДВ у випадку, коли останній виконав усі передбачені законом умови стосовно отримання такого відшкодування та має необхідні документальні підтвердження розміру свого податкового кредиту.

Наведена практика на рівні Верховного Суду України важлива з огляду на статтю 244-2 КАС, відповідно до якої рішення Верховного Суду України, прийняте за результатами розгляду заяви при перегляд судового рішення з мотивів неоднакового застосування судом судами) касаційної інстанції одних і тих самих норм матеріального права у подібних правовідносинах, є обов'язковим для всіх суб'єктів владних повноважень, які застосовують у своїй діяльності нормативно-правовий акт, що містить зазначені норми права, та для всіх судів України. Суди зобов'язані привести свою судову практику у відповідність з рішенням Верховного Суду України.

Таким чином, діючим законодавством України не встановлено обов'язку для Позивача здійснювати контроль за веденням господарської діяльності та зобов'язань сплати податку до бюджету контрагентами.

Закон не ставить у залежність право Позивача на формування податкового кредиту та на бюджетне відшкодування від податкового обліку (стану) інших осіб і фактичної сплати контрагентом податку до бюджету.

Питання податкового кредиту та бюджетного відшкодування поширюється тільки на окремо взятого платника податків і не ставить цей факт у залежність від розрахунку з бюджетом третіх осіб.

Відповідно до частини 2 статті 71 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на Відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.

Окрім вказаних у акті перевірки порушень, Ужгородською МДПІ не наведено достатніх доказів та не доведено безпідставності формування податкового кредиту Позивачем.

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що Відповідачем неправомірно прийнято податкове повідомлення-рішення від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720 про донарахування податку на додану вартість за березень 2011 року в сумі 118213,00 грн.

З огляду на викладене, оскаржувана постанова підлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про повне задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст. 160 ч.3, 195, 196, 198, 202, 205, 207, 254 КАС України, апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Приватного підприємства «Набато» задовольнити.

Постанову Закарпатського окружного адміністративного суду від 17.10.2012 року у справі № 2а-1487/12/0770 скасувати.

Прийняти нову постанову, якою адміністративний позов Приватного підприємства «Набато» задовольнити повністю.

Визнати протиправним та скасувати повідомлення-рішення від 20.02.2012 року № 39/23-1/37161720.

Постанова набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Вищого адміністративного суду України протягом двадцяти днів шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції.

Головуючий суддя В.С. Затолочний

Судді В.Я. Качмар

О.І. Мікула

Повний текст виготовлено 14.06.2013 року