Рішення

від 17.06.2013 по справі 904/2954/13

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

cpg1251

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ДНІПРОПЕТРОВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

РІШЕННЯ

17.06.13р. Справа № 904/2954/13

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничмаштехкомплект-Україна", м. Дніпродзержинськ

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський ливарний завод", м. Дніпропетровськ

про стягнення заборгованості та штрафних санкцій у розмірі 381 161 грн. 88 коп.

Суддя Ярошенко В.І.

Представники:

від позивача: Майтак М.М. - представник за дов. № 13/05 від 13.05.2013

від відповідача: Гусєва К.В. - представник за дов. від 19.11.2012

СУТЬ СПОРУ:

Товариство з обмеженою відповідальністю "Залізничмаштехкомплект-Україна" звернулось до господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Товариства з обмежено відповідальністю "Дніпропетровський ливарний завод" про стягнення основного боргу у розмірі 369600 грн. 54 коп., неустойки у розмірі 8336 грн. 94 коп., 3% річних - 2855 грн. 54 коп., інфляційних втрат - 368 грн. 86 коп. та пеню у розмірі 8336 грн. 85 коп.

Позовні вимоги мотивовані неналежним виконанням відповідачем свої зобов'язань за договором поставки № 05/17 від 17.05.2010.в частині повної та своєчасної оплати.

Ухвалою господарського суду від 15.04.2013 порушено провадження у справі та призначено її розгляд на 13.05.2013.

08.05.2013 від відповідача надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, у зв'язку з зайнятістю представника в день слухання.

Ухвалою від 13.05.2013 розгляд справи відкладений на 27.05.2013.

27.05.2013 представники сторін подали клопотання про продовження строку розгляду справи на 15 днів. Ухвалою від 27.05.2013 строк розгляду справи продовжено до 28.06.2013.

У судовому засіданні 27.05.2013 відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) у присутності представників сторін було оголошено перерву до 17.06.2013.

Відповідач не скористався своїм правом, передбаченим ст. 59 ГПК України, відзив на позов до суду не надав. У судових засіданнях представник відповідача заперечував проти задоволення позовних вимог.

Відповідно до ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, справа розглядається за наявними в ній матеріалами.

У судовому засіданні 17.06.2013 оголошено вступну та резолютивну частини рішення.

Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представників сторін, всебічно та повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення її по суті, суд

ВСТАНОВИВ:

17.05.2010 між Товариством з обмеженою відповідальністю «Залізничмаштехкомплект-Україна» (далі - позивач, покупець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровський ливарний завод» (далі - відповідач, постачальник) був укладений договір № 05/17 (далі - договір).

Відповідно до п. 1.1. договору постачальник зобов'язується виготовити та передати у власність, а покупець прийняти й оплатити на викладених у договорі умовах заготівлі деталей (далі - вироб).

Номенклатура кількість й ціна виробів зазначається у специфікаціях, що додаються до цього договору і є його невід'ємною частиною (п. 2.1. договору).

Згідно з п. 3.3. договору умови оплати: - до п'ятого числа поточного місяця у розмірі 60% передплати вартість заявленого до виробництва об'єму виробів на підставі виставленого рахунка постачальника. Кінцевий розрахунок за вироби покупець здійснює по факту їх готовності, але не пізніше дати відвантаження виробів. Датою відвантаження вважається дата відправлення зі складу постачальника.

Відвантаження виробів здійснюється згідно замовлення покупця, в узгоджені сторонами дати, вказані у графіках поставок. Покупець надає замовлення щомісяця до 25-го числа місяця передуючого місяцю поставки виробів. Графік поставок узгоджується протягом двох робочих днів після надходження замовлення від покупця (п. 4.1. договору).

Відповідно до п. 8.2. договору він набирає чинності з моменту підписання та діє до 31.12.2010. За згодою сторін, строк дії договору продовжувалась додатковими угодами до договору № 1 від 30.12.2010 продовжений до 31.12.2011, № 3 від 01.12.2011 до 31.1.2012 та № 4 від 01.12.2012 до 31.12.2013 (арк. с. 10-13).

Листом 24.09.2012 № 104/203 позивач звернувся до відповідача з замовленням виробів та проханням надати йому специфікацію, рахунок та графік відвантаження (арк. с. 14).

01.10.2012 відповідач виставив позивачу рахунок-фактуру № СФ-0112 на суму 579 156 грн. Вироби у кількості та найменуванні, вказаному у рахунку-фактурі, співпадають із замовленням (арк. с. 15).

Позивач здійснив попередню оплату товарів на загальну суму 467493 грн. 00 коп., згідно рахунку, виставленого відповідачем, відповідно до платіжних доручень № 815 від 03.10.2012 на суму 252 493 грн. 00 коп., № 823 від 04.10.2012 у сумі 95000 грн. 00 коп., № 8 від 26.10.2012 у сумі 120000 грн. 00 коп.

Відповідач здійснив часткову поставку виробів на суму 119 255 грн. 04 коп., відповідно до видаткових накладних № РН-0000273 від 19.11.2012 на суму 87638 грн. 40 коп. та № РН-0000278 від 29.11.2012 на суму 31616 грн. 64 коп.

Також 12.04.2012 відповідач виставив позивачу рахунок № СФ-0045 на суму 493 020 грн. 00 коп. Позивач оплатив вироби у повному обсязі, що підтверджується платіжними дорученнями № 360 від 26.04.2012 на суму 100 000 грн., № 340 від 20.04.2012 на суму 110 000 грн., № 390 від 10.05.2012 на суму 60 000 грн., № 368 від 27.04.2012 на суму 100 000 грн. та № 397 від 14.05.2012 на суму 123 000 грн. (арк. с. 55-57).

Однак, відповідач поставив позивачу вироби, згідно даного рахунку, лише на суму 471 657 грн. 42 коп., що підтверджується видатковими накладними, що містяться у матеріалах справи (арк. с. 58-59).

19.12.2012 року позивач надіслав відповідачу лист № 01-19/12/12/01 з вимогою сплати суму боргу у розмірі 369600 грн. 54 коп. у строк до 21.12.2012 (арк. с. 24).

05.02.2013 позивач надіслав на адресу відповідача претензію від 04.02.2013, в якій зазначає, що оскільки відповідачем не виконане зобов'язання щодо повернення суми основної заборгованості у розмірі 369600 грн. 54 коп., позивачем за неналежне та несвоєчасно виконання свого зобов'язання були нараховані відповідачу 3% річних, інфляційні втрати та збитки. Такими чином заборгованість відповідача склала 380964 грн. 95 коп. (арк. с. 25).

Відповідач надіслав позивачу відповідь на претензію № 26 від 25.02.2013, в якій зазначив, що у зв'язку з тим, що попередня оплата була здійснена згідно рахунку-фактури № 0112 від 01.10.2012 без підписання специфікації до договору № 05/17, дана оплата є недоговірною та дія умов договору на дану оплату не розповсюджується. Також не були узгоджені строки відвантаження виробів згідно рахунку № 0112 від 01.10.2012 (арк. с. 27).

Відповідно до ст. ст. 33, 34 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу. Господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Господарський суд, на підставі ст. 43 ГПК України, вважає, що господарська операція згідно спірного рахунку-фактури є договірною.

В якості доказів існування саме договірних відносин позивачем надані податкові накладні від 03.10.2012 № 1, від 04.10.2012 № 2 та від 26.10.2012 № 4 виписані відповідачем, та, які містять посилання на договір поставки від 17.05.2010 № 05/17.

Також неодноразова пролонгація договору свідчить про намір сторін здійснювати господарську діяльність саме на умовах визначних у ньому.

Докази існування інших цивільно-правових відносин між сторонами в матеріалах справи відсутні.

Отже, заборгованість відповідача перед позивачем, з урахуванням перехідної заборгованості з квітня 2012 року, складає 369600 грн. 54 коп., що підтверджується матеріалами справи.

Згідно ст. 173 Господарського кодексу України (далі - ГК України), господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України, майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Згідно ст. 655 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з приписами ст. 193 ГК України та ст. ст. 525, 526 ЦК України цивільні та господарські зобов'язання мають бути виконані належним чином відповідно до закону та договору. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до ст. 629 ЦК України, договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Згідно ст. 663 ЦК України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановленийдоговором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події. Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ст. 530 ЦК України).

Частиною 2 ст. 693 ЦК України передбачено, якщо продавець, який одержав суму попередньої оплати товару, не передав товар у встановлений строк, покупець має право вимагати передання оплаченого товару або повернення суми попередньої оплати.

Оскільки, відповідач не надав позивачу графік поставки та специфікацію, згідно замовлення, обов'язок відповідача щодо повернення грошових коштів, відповідно до ст. 530 ЦК України, настав з наступного дня від дня пред'явлення позивачем вимоги про повернення грошових коштів у розмірі 369 600 грн. 54 коп., викладеної у листі від 19.12.2012 вих. № 01-19/12/12/01.

На час розгляду спору у господарському суді відповідачем не заперечено факт отримання попередньої оплати за представленими рахунками та не надано доказів поставки товару на суму 369 600 грн. 54 коп. або повернення попередньої оплати, а відтак, позовна вимога про стягнення з відповідача суми попередньої оплати підлягає задоволенню в розмірі 369 600 грн. 54 коп.

У зв'язку з несвоєчасною поставкою відповідачем товару, згідно здійсненої позивачем попередньої оплати, позивач нарахував відповідачу пеню у розмірі 8336 грн. 85 коп. за період з 01.11.2012 по 21.12.2012.

Відповідно до положень ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Статтею 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.

Умовами пункту 6.2. договору передбачено, що при порушенні договірних зобов'язань строків відвантаження постачальник несе відповідальність у вигляді виплати пені у розмірі подвійної облікової ставки НБУ за кожен день прострочки від вартості не відвантажених у строк виробів.

Згідно з ч. 2 ст. 218 Господарського кодексу України, учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов'язання. У разі, якщо інше не передбачено законом або договором, суб'єкт господарювання за порушення господарського зобов'язання несе господарсько-правову відповідальність.

Відповідно до ч. 1. ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

У сфері господарювання, згідно з ч. 2 ст. 217 та ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, застосовуються господарські санкції, зокрема, штрафні санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.

Відповідно ст. 549 Цивільного кодексу України, неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.

Частиною шостою статті 232 Господарського кодексу України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.

Враховуючи викладене, господарський суд вважає вимоги позивача щодо стягнення з відповідача суми пені, нарахованої за період з 01.11.2012 по 21.12.2012, необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки перебіг початку строку порушення виконання зобов'язання, відповідно до ст. 530 ЦК України, починається з 27.12.2012, на 8 день від дня пред'явлення вимоги про повернення грошових коштів, викладених у листі від 19.12.2012 вих. № 01-19/12/12/01.

Також, за порушення відповідачем виконання грошового зобов'язання позивачем нараховані інфляційні втрати в сумі 368 грн. 86 коп. за період з 22.12.2012 по 25.03.2013 та 3% річних у сумі 2 855 грн. 54 коп. за період з 22.12.2012 по 25.03.2013.

Відповідно ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошових зобов'язань на вимогу кредитора, зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 відсотка річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з рахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто, у разі неналежного виконання боржником грошового зобов'язання виникають нові додаткові зобов'язання, які тягнуть за собою втрату матеріального характеру.

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв'язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочки виконання відповідачем його договірного зобов'язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними способами захисту цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов'язань.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування 3% річних частково у сумі 2703 грн. 65 коп., оскільки судом встановлено, що прострочення виконання зобов'язання починається з 27.12.2012.

Відповідно до ст. 55 Господарського процесуального кодексу України, суд, перевіривши правильність нарахування інфляційних втрат, задовольняє їх у повному обсязі, а саме у сумі 368 грн. 86 коп.

Враховуючи вищевикладені обставини, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Витрати по сплаті судового збору, відповідно до ст. 49 ГПК України, стягуються з відповідача на користь позивача пропорційно задоволеним вимогам, а саме у розмірі 7 447 грн. 46 коп.

Керуючись ст.ст. 22, 44, 49, 82-85, 115-117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги задовольнити частково.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "Дніпропетровський ливарний завод" (49019, м. Дніпропетровськ, вул. Ударників, 27, код ЄДРПОУ 33473827) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Залізничмаштехкомплект-Україна" (51922, м. Дніпродзержинськ, вул. Костромська, буд. 11, код ЄДРПОУ 35759789) суму попередньої оплати у розмірі 369 600 грн. 54 коп. (триста шістдесят дев'ять тисяч шістсот грн. 54 коп.), 3% річних - 2 703 грн. 65 коп. (дві тисячі сімсот три грн. 65 коп.), інфляційні втрати у розмірі 368 грн. 86 коп. (триста шістдесят вісім грн. 86 коп.) та 7 447 грн. 46 коп. (сім тисяч чотириста сорок сім грн. 46 коп.) витрат по сплаті судового збору.

В іншій частині позовних вимог відмовити.

Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання і може бути оскарженим протягом цього строку до Дніпропетровського апеляційного господарського суду.

Суддя В.І. Ярошенко Повне рішення складено 19.06.13р.