Рішення

від 13.01.2009 по справі 8/119

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ

8/119

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛУГАНСЬКОЇ ОБЛАСТІ91000, м. Луганськ, пл. Героїв ВВВ, 3а. Тел. 55-17-32

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

                                                                                Справа №

За позовом Відкритого акціонерного товариства «Антрацитівська пересувна механізована колона №196», місто Антрацит-8 Луганської області,

до Відкритого акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Нагольчанська»», місто Антрацит Луганської області, -

про стягнення 14750 грн. 66 коп.

          Суддя  господарського суду Луганської області Середа А.П.

при секретарі судових засідань Качановській О.А.,

в присутності представників сторін:

від позивача –Шарко А.В. –представник, - довіреність №69 від 01.11.08 року; Шарко О.В. –представник, - довіреність №70 від 01.11.08 року;

від відповідача – Поета А.І. - представник, - довіреність №05/1280 від 30.09.08 року, -   

встановив:

           суть спору: позивачем заявлено вимогу про стягнення   з відповідача:

основного боргу у сумі 13532,72 грн., а також пеню у сумі 1217,94 грн., які утворилися внаслідок неналежного виконання відповідачем умов договорів перевезення вантажів автомобільним транспортом: №2/20 від 04.01.05 року, №1/107 від 12.01.06 року та №1/98 від 04.01.07 року в період: з листопада  по грудень 2005 року; з серпня по грудень 2006 року; з  січня по квітень 2007 року;

витрат по сплаті державного мита у сумі 147,51 грн. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118,00 грн.

          Відповідно до ст. 77 Господарського процесуального кодексу України (далі –ГПК України) розгляд справи було відкладено з 19 грудня 2008 року до 13 січня 2009 року –у зв2язку з клопотанням сторін про надання їм можливості здійснити взаємозвірку стану платежів за спірними договорами та продати до суду додаткові докази.

У судовому засіданні, яке відбулося 13.01.09 року, представники сторін заявили клопотання про відмову від здійснення фіксації судового процесу технічними засобами, яке не суперечить вимогам ст.ст.4-4,22 та 81-1 ГПК України, а тому його задоволено судом.

Позивач позов підтримав у повному обсязі.

Представник відповідача суму основного боргу визнав у повному обсязі; про це також зазначено у відзиві відповідача на позов (вих.№05/30 від 13.01.09 року); будь-які заперечення проти стягнення штрафних санкцій від відповідача до справи не надано.

          І.Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи та додатково надані  докази, суд дійшов наступного.

04.01.05 року між Відкритим акціонерним товариством «Антрацитівська пересувна механізована колона №196»(далі –ВАТ «Антрацитівська ПМК №196», - Перевізник), - з одного боку, - та Відкритим акціонерним товариством «Центральна збагачувальна фабрика «Нагольчанська»(далі –ВАТ «ЦЗФ «Нагольчанська», - Замовник), - з іншого боку, - укладено договір перевезення вантажів автомобільним транспортом №2/20, згідно якому надання послуг здійснюється автомобілем ММЗ-554 (п.1.1); Перевізник зобов'язується надавати за дорученням Замовника транспортно-експедиційні послуги (п.1.3); Перевізник зобов'язується здійснювати заправку автомобіля паливом відповідно до лінійних норм та виходячи з заявки. У випадку заправки Замовником Перевізник пред'являє Замовнику вартість автопослуг без урахування вартості палива (п.1.4).

Розмір оплати за перевезення вантажів автотранспортом визначається: згідно перевезеної кількості вантажу з розрахунку 0,62 грн. за 1 т/км, з урахуванням ПДВ, та 18,63 грн., з урахуванням ПДВ, за 1 маш./год  роботи (розрахунок додається) (п.4.1).

Товарно-транспортна накладна є єдиним документом для обліку роботи та розрахунків за перевезення вантажів (п.4.2).

Розрахунки за надані автопослуги здійснюються шляхом перерахування грошових коштів на розрахунковий рахунок  Перевізника (п.4.3).

Перевізник та Замовник у випадку невиконання зобов'язань, які витікають з цього  договору, несуть взаємну матеріальну відповідальність, передбачену законодавством України (п.4.4).

У випадку неможливості вирішення розбіжностей між сторонами шляхом переговорів, врони підлягають розгляду в арбітражному суді у встановленому порядку (п.6.2).

Договір набирає чинності з моменту його підписання та діє до 31 грудня 2005 року (п. 9).

До договору мається Додаток №1 – про розмір договірних цін за договором.

12.01.06 року між сторонами укладено договір №1/107 перевезення вантажів автомобільним транспортом, аналогічний за змістом з договором №2/20 від 04.01.05 року, але який містить низку відмінностей.

Так, розрахунки за надані послуги  Замовник повинен здійснити не пізніше 20 числа місяця, наступного за звітним, незалежно від результатів господарської діяльності (п.4.3); за несплату Замовником платежів у строки, визначені договором, нараховується пеня у розмірі 0,05% від простроченої суми за кожний день прострочення (п.4.4); зміст п. 4.5 цього договору є цілком аналогічним змісту п. 4.4 договору №2/20 від 04.01.05 року; термін дії договору –з моменту підписання сторонами до 31.12.06 року (п.9).

До договору мається Додаток №б/н – про розмір договірних цін за договором.

04.01.07 року сторони підписали договір №1/98 перевезення вантажів автомобільним транспортом, аналогічний за змістом з договором №2/20 від 04.01.05 року та договором №1/107 від 12.01.06 року.

Судом звернуто увагу на те, що усі три договори містять у собі посилання на те, що Перевізник зобов'язується надавати Замовнику не тільки послуги з перевезення вантажів автомобільним транспортом, але і одночасно надавати експедиційні послуги.

На підтвердження факту виконання умов договору –тобто надання послуг з перевезення вантажів за кожним з договорів, - позивач надав до справи:

1)зведену відомість на автотранспортні послуги до договору №2/20 від 04.01.05 року, надані за період з 01.11.05 року по 30.11.05 року, - на суму 1781,29 грн.;

зведену відомість на автотранспортні послуги до договору №2/20 від 04.01.05 року, надані за період з 01.12.05 року по 31.12.05 року, - на суму 552,58 грн.;

зведену відомість на автотранспортні послуги до договору №1 від 12.01.06 року, надані за період з 01.01.06 року по 31.08.06 року, - на суму 579,06 грн.;

зведену відомість на автотранспортні послуги до договору №1 від 12.01.06 року, надані за період з 01.09.06 року по 31.09.06 року, - на суму 2198,11 грн.;

2)акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1 від 12.01.06 року за період з 01.10.06 року по 31.10.06 року –на суму 1669,27 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1 від 12.01.06 року за період з 01.11.06 року по 30.11.06 року –на суму 1876,52 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1 від 12.01.06 року за період з 01.12.06 року по 31.12.06 року –на суму 2125,13 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1/98 від 04.01.07 року за період з 01.01.07 року по 31.01.07 року –на суму 434,33 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1/98 від 04.01.07 року за період з 01.02.07 року по 28.02.07 року –на суму 1357,45 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1/98 від 04.01.07 року за період з 01.03.07 року по 31.03.07 року –на суму 738,76 грн.;

акт приймання виконаних робіт з надання автотранспортних послуг за договором №1/98 від 04.01.07 року за період з 01.04.07 року по 30.04.07 року –на суму 220,22 грн.

Відповідач ці докази не оспорив та не спростував.

На вимогу суду 31.12.08 року сторони здійснили взаємозвірку стану платежів за трьома вищезгаданими договорами та дійшли  висновку про наявність у відповідача основного боргу перед позивачем у розмірі 17592,98 грн., до складу якого, згідно пояснень, наданих представниками позивача, входить і сума спірного основного боргу у розмірі 13532,72 грн.

Відповідач, у тому числі –у судовому засіданні не оспорив та не спростував висновок акту.

ІІ.Заслухавши представників сторін, дослідивши та оцінивши наявні у справі докази, суд вважає, що позов підлягає задоволенню у повному обсязі з таких підстав.

1.З  наявних у справі доказів вбачається, що між сторони на підставі вищезгаданого договору виникли господарські правовідносини з перевезення вантажу автомобільним транспортом, які врегульовані  ст.ст.908-928 глави 64 Цивільного кодексу України (далі – ЦКУ) і  з надання транспортно-експедиційних послуг, які врегульовані ст.ст. 929-935 ЦКУ, а також  ст.ст.306-315 та  316 Господарського кодексу України (далі –ГКУ).

            Статтею 11 ЦКУ встановлено, що зобов'язання для фізичних та юридичних осіб виникають внаслідок вчинення ними дій, передбачених цим Кодексом, укладення договорів  та ін.

          Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків ( частина 1 ст. 626 ЦКУ).

          Одним з таких з таких договорів є договір перевезення вантажів автомобільним транспортом та транспортного експедирування.

          Як встановлено ст. 909 ЦКУ за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується    доставити    довірений    їй   другою   стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його  особі, яка  має  право на одержання вантажу (одержувачеві),  а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

           Договір перевезення вантажу укладається у письмовій формі.

           Укладення  договору  перевезення  вантажу  підтверджується складенням   транспортної   накладної   (коносамента   або  іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами).

           Законом можуть бути передбачені особливості  укладення  та виконання договору перевезення вантажу.

          За надання послуг з автоперевезення вантажів законом передбачена плата, а саме: статтею 915 ЦКУ встановлено, що за   перевезення   вантажу,   пасажирів,   багажу,   пошти

стягується   провізна   плата   у   розмірі,  що  визначається  за домовленістю сторін,  якщо інше не встановлено законом або  іншимиь нормативно-правовими   актами.  Якщо  розмір  провізної  плати  не визначений, стягується розумна плата.

          Плата за перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти, що здійснюється транспортом загального користування,  визначається за домовленістю  сторін,   якщо   вона   не   встановлена   тарифами, затвердженими у встановленому порядку.

          Пільгові умови перевезення вантажу,  пасажирів, багажу, пошти транспортом   загального   користування   можуть   встановлюватися організацією,  підприємством  транспорту  за  їх  рахунок  або  за рахунок відповідного бюджету у випадках,  встановлених законом  та іншими нормативно-правовими актами.

            Робота  та  послуги,  що  виконуються  на  вимогу власника (володільця)  вантажу  і  не  передбачені  тарифами,   оплачуються додатково за домовленістю сторін.

            Перевізник   має   право  притримати  переданий  йому  для перевезення вантаж для забезпечення внесення  провізної  плати  та інших   платежів,   якщо   інше  не  встановлено  законом,  іншими нормативно-правовими актами або не випливає із суті зобов'язання.

          Згідно ст. 929 ЦКУ (ч. 1 ст. 316 ГКУ) за договором  транспортного  експедирування  одна  сторона (експедитор)  зобов'язується  за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

           Договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом,  вибраним експедитором або клієнтом,  зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта  договір перевезення вантажу,  забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням.

          Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання   додаткових   послуг,  необхідних  для  доставки  вантажу (перевірка  кількості  та  стану  вантажу,  його  завантаження  та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання  вантажу  до  його  одержання  у  пункті   призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).

           Положення цієї глави поширюються також на  випадки,  коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

           Умови  договору  транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін,  якщо інше на встановлено законом,  іншими нормативно-правовими актами.

          Розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування,  якщо інше не  встановлено  законом. Якщо  розмір  плати  не  встановлений,  клієнт  повинен  виплатити експедитору розумну плату (ст. 931ЦКУ, ч. 2 ст. 316 ГКУ).

          Експедитор  має  право   залучити   до   виконання   своїх обов'язків інших осіб (ст. 932 ЦКУ).

          2.Зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право  вимагати від боржника виконання його обов'язку (ч. 1 ст. 509 ЦКУ).

          Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості (ч. 3 ст. 509 ЦКУ).

          Стаття 525 Цивільного кодексу України не передбачає права  на односторонню відмову від виконання зобов'язань.

          Згідно ст.526 ЦКУ зобов'язання повинно виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства.

          Статтею 527 ЦКУ встановлено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок, а кредитор –прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом, не випливає із суті зобов'язання.

          Порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання) (ст. 610 Цивільного кодексу).

          У суду є достатні підстави вважати, що позивач належним чином виконав вимоги ст.ст. 909 та 929 ЦК України, - тобто надав клієнтові –відповідачеві по справі -  послуги з перевезення вантажів  автотранспортом та послуги з експедирування його вантажів.

          Отримавши їх, клієнт повинен був дотримуватися вимог, викладених у частині 1 ст.530, 916 та ст.931 ЦК України, - тобто здійснити оплату за надані послуги, однак відповідач їх порушив, а  значить –порушив виконання зобов'язання (ст.610 ЦКУ).

          Згідно ст.611 ЦКУ у разі порушення зобов'язання настають наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

          3)сплата неустойки;

          4)відшкодування збитків.

          Вищевикладеним підтверджується, що відповідач є боржником, який прострочив.

          Частинами 1 та 2 статті 612 ЦКУ визначено, що боржник  вважається  таким,  що  прострочив,  якщо  він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його  у  строк, встановлений договором або законом.

          Боржник,  який  прострочив   виконання   зобов'язання, відповідає перед кредитором за завдані простроченням збитки  і  за неможливість виконання, що випадково настала після прострочення.

          З огляду на ці обставини суд вважає, що  позивач правомірно вимагає стягнення з відповідача основного боргу та пені за несвоєчасну сплату вартості наданих ним на користь останнього транспортних послуг.

          Відповідач не заперечив проти цих вимог.

                    З урахуванням викладеного суд вважає, що позивач належним чином довів  наявність вини відповідача у невиконанні умов договору, а тому особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності його вини (умислу чи необережності), якщо інше не встановлено законом або договором (частина 1 ст.614 ЦКУ).

          Боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредиторові спричинені збитки.

          Розмір збитків, спричинених порушенням зобов'язання, доказується кредитором (частини 1 та 2 ст.623 ЦКУ).

          Якщо за порушення зобов'язання встановлено  неустойку,  то вона   підлягає   стягненню   у  повному  розмірі,  незалежно  від відшкодування збитків.

          Договором може  бути  встановлено  обов'язок  відшкодувати збитки лише в тій частині, в якій вони не покриті неустойкою.

          Договором може бути встановлено стягнення неустойки без права на відшкодування збитків або можливість за вибором кредитора стягнення неустойки чи відшкодування збитків (ст. 624 ЦКУ).

          З урахуванням викладеного та наявних у справі доказів суд вважає, що позивач належним чином довів наявність вини відповідача у невиконанні умов договорів.

          3.Що стосується терміну позовної давності щодо вимог про сплату боргу  та пені за листопад 2005 року, суд вважає, що позов у цій частині підлягає задоволенню з огляду на наступне.

          Згідно ст. 256 ЦКУ позовна давність - це строк,  у  межах  якого  особа  може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

           Статтею 257 ЦКУ встановлено, що загальна позовна давність встановлюється тривалістю у  три роки.

          Вказаний термін з моменту виникнення спірної заборгованості за листопад 2005 року на час розгляду цього спору уже сплинув.

          Однак позивач правомірно скористався правилом частини 2     статті 267 Цивільного кодексу, відповідно до якої заява  про  захист  цивільного права або інтересу має бути прийнята судом до розгляду незалежно від спливу позовної давності.

          Суд, розглянувши цей спір, враховуючи обставини справи (те, що відповідач позов не оспорив та заяву про застосування терміну позовної давності щодо вимог за листопад 2005 року до суду не спрямував) при його вирішенні керується частиною 3 цієї  статті, відповідно до якої позовна  давність  застосовується  судом  лише  за  заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

           Відповідач не вчинив таких дій, а тому у суду відсутні фактичні та правові підстави для застосування правила частини 4 ст.  267 ЦКУ, відповідно до якої сплив  позовної  давності,  про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

          Оцінивши доводи позивача та наявні у справі докази, суд вважає позовні вимоги обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню у повному обсязі.

Відповідно до ст.ст.44.47-1 та 49 ГПК України судові витрати покладаються на відповідача як на сторону, яка порушила закон.

          На підставі викладеного, ст.ст. 11, 525, 526, 530, 560, 610-612, 614, 623-625, 655, 691 та 692 Цивільного кодексу України, керуючись ст.ст.44, 47-1, 49,75, 82, 84, 85 Господарського процесуального кодексу України,  суд

в и р і ш и в :

           1. Позов задовольнити повністю.            

          2. Стягнути з Відкритого акціонерного товариства «Центральна збагачувальна фабрика «Нагольчанська», ідентифікаційний код 00179648, яке знаходиться за адресою: місто Антрацит, смт. Дубівське-1 Луганської області, - на користь відкритого акціонерного товариства «Антрацитівська пересувна механізована колона №196», ідентифікаційний код 01035555, яке знаходиться за адресою: місто Антрацит-8, вул. Задорожня, 21 Луганської області, - основний борг у сумі 13532 (тринадцять тисяч п'ятсот тридцять дві) грн. 72 коп., пеню у сумі 1217 (одна тисяча двісті сімнадцять) грн. 94 коп., а також витрати по сплаті державного мита у сумі 147 (сто сорок сім) грн. 51 коп. та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу у сумі 118 (сто вісімнадцять) грн. 00 коп.

           Видати наказ після набрання рішенням законної сили.

          Відповідно до ст.85 ГПК України у судовому засіданні 13.01.2009 року за згодою представників сторін  оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення.

          Рішення набирає законної сили після закінчення десятиденного строку з дня його підписання, оформленого відповідно до ст. 84 ГПК України.

          Рішення може бути оскаржено до Луганського апеляційного господарського суду у 10-денний термін з дня підписання.

          Рішення складено у повному обсязі та підписано – 16 січня 2009 року.

Суддя                                                                                                А.П.Середа