Постанова

від 18.06.2013 по справі 901/545/13-г

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

cpg1251

СЕВАСТОПОЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18 червня 2013 року Справа № 901/545/13-г

Севастопольський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді Балюкової К.Г.,

суддів Гоголя Ю.М.,

Плута В.М.,

за участю представників сторін:

позивача - не з'явився (Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт");

відповідача - не з'явився (Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт");

третьої особи - не з'явився (Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим");

розглянувши апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" на рішення господарського суду Автономної Республіки Крим (суддя Калініченко А.А.) від 26 березня 2013 року у справі № 901/545/13-г

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" (вул. Перемоги, 16, кв.19, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)

до державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" (військове містечко № 3, будівля № 115, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)

третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим" (вул. Санаторна, 1, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)

про стягнення 215632,64 грн.

ВСТАНОВИВ :

Товариство з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" звернулося до господарського суду Автономної Республіки Крим з позовом до державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" про стягнення помилково перерахованої суми грошей в розмірі 194670,00 грн., витрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 9733,50 грн., 3% річних в розмірі 12720,21 грн., відсотків за користування грошами в розмірі 32483,80 грн.

Позовні вимоги мотивовані тим, що позивачем в 2010 році помилково на виконання договору №1 про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню від 01 вересня 2009 року перераховано державному підприємству Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" грошові кошти в сумі 194670,00 грн., хоча строк дії цього договору закінчився 31 грудня 2009 року.

Ухвалою господарського суду Автономної Республіки Крим від 19 лютого 2013 року залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Центр медичної реабілітації та санаторного лікування „Крим".

Заявою від 11 березня 2013 року позивач зменшив розмір позовних вимог та просив стягнути з відповідача помилково перераховану суму грошей в розмірі 164670,00 грн., витрати від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 8233,50 грн., 3% річних в розмірі 10456,13 грн., відсотки за користування грошами в розмірі 32273,01 грн. (арк. с. 100-101).

Рішенням господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2013 року позов задоволено частково.

Стягнуто з державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Санаторно-курортне об'єднання "Укркурорт" основний борг у розмірі 164670,00 грн., інфляційні втрати в розмірі 8233,50 грн., 3% річних в розмірі 10456,13 грн. та 3667,19 грн. судового збору.

В частині стягнення відсотків за користування грошовими коштами в розмірі 32273,01 грн. у позові відмовлено.

Задовольняючи позовні вимоги про стягнення помилково перерахованих грошових коштів в сумі 164670,00 грн., суд вказав на їх обґрунтованість з огляду на те, що дані кошти були перераховані відповідачу на виконання договору №1 про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню від 01 вересня 2009 року, проте даний договір припинив свою дію 31 грудня 2009 року та додаткових угод до нього, передбачених пунктом 7.2. договору, не укладалось. Крім того, доказів на надання послуг по санаторно-курортному лікуванню на спірну суму відповідачем не надано.

При задоволенні позову в частині стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд виходив з того, що оскільки у відповідача виникло цивільно-правове зобов'язання внаслідок безпідставного збагачення, предметом цього зобов'язання є саме грошові кошти, це зобов'язання також є грошовим зобов'язанням, а тому до нього підлягає застосуванню стаття 625 Цивільного кодексу України.

Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення відсотків за користування грошами в розмірі 32273,01 грн., суд першої інстанції зазначив, що відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Однак, розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не встановлений щодо коштів, набутих без достатніх правових підстав. Одночасно застосування за аналогією положення частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України є неприпустимим у зв'язку з тим, що відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

Не погодившись з вказаним рішенням суду, державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" звернулося до Севастопольського апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції.

Апеляційна скарга мотивована порушенням судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Відповідач в апеляційній скарзі зазначив, що згідно з пунктом 2.1.1. Договору відповідач повинен був надати послуги по санаторно-курортному лікуванню клієнтів позивача після попередньої оплати цих послуг на поточний рахунок відповідача згідно заявок позивача. Попередня оплата була здійснена, однак заявок позивач відповідачу не направляв, у зв'язку з чим послуги надані не були, а тому суд першої інстанції при винесенні рішення невірно зазначив, що перерахування грошових коштів у розмірі 164640,00 грн. є помилковим.

Крім того, апелянт вказує на те, що помилкове зарахування коштів - це зарахування коштів, внаслідок якого з вини клієнта відбувається їх зарахування на рахунок неналежного отримувача і підлягає поверненню за вимогою в майбутньому. Отже, на помилково перераховані кошти не може бути нараховано інфляційні втрати та 3% річних в порядку статті 625 Цивільного кодексу України, оскільки такі кошти не можна вважати боргом за невиконання договірного зобов'язання, так як перерахування їх відбулося не внаслідок грошових зобов'язань між сторонами, а в зв'язку з помилкою позивача.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 23 квітня 2013 року апеляційна скарга прийнята до провадження та призначена до розгляду колегією суддів у складі: головуючий - суддя Балюкова К.Г., судді Видашенко Т.С. та Плут В.М.

07 травня 2013 року до канцелярії суду від позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач вказує на те, що скарга не містить доказів порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права.

Ухвалою Севастопольського апеляційного господарського суду від 21 травня 2013 року розгляд апеляційної скарги був відкладений на 18 червня 2013 року.

29 травня 2013 року до канцелярії суду від відповідача надійшли додаткові пояснення до апеляційної скарги, в яких відповідач зазначає, що строк дії договору №1 про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню від 01 вересня 2009 року був продовжений сторонами на 2010 рік, що підтверджує систематичне перерахування грошових коштів позивачем на розрахунковий рахунок відповідача з призначенням платежу „оплата за санаторно-курортне лікування згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року". Обставину щодо повернення грошових коштів у розмірі 30000,00 грн. відповідач не спростовує, однак звертає увагу, що призначення платежу - повернення коштів за санаторно-курортні послуги по договору №1 від 01 вересня 2009 року. Даний факт, на думку відповідача, свідчить про те, що правова природа перерахованих грошових коштів, які є предметом спору у даній справі, є саме передоплатою по договору, а не помилково перерахованими грошовими коштами.

За розпорядженням в.о. секретаря судової палати від 18 червня 2013 року у зв'язку з відпусткою суддя Видашенко Т.С. замінена на суддю Гоголя Ю.М.

Сторони у справі та третя особа явку уповноважених представників в судове засідання 18 червня 2013 року не забезпечили, про причини неявки суд не повідомили, про час та місце розгляду справи сповіщені належним чином.

Згідно зі статтею 22 Господарського процесуального кодексу України сторони зобов'язані добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами. Оскільки явка в судове засідання представників сторін - це право, а не обов'язок, справа може розглядатись без їх участі, якщо нез'явлення цих представників не перешкоджає вирішенню спору.

Враховуючи те, що матеріали справи в достатній мірі характеризують взаємовідносини сторін, а представники позивача та відповідача були присутні у попередньому судовому засіданні та надали пояснення по суті спору, колегія вважає за можливе переглянути рішення суду першої інстанції за відсутності учасників процесу.

При повторному розгляді справи в порядку статті 101 Господарського процесуального кодексу України судова колегія встановила наступне.

Як вбачається з матеріалів справи, 01 вересня 2009 року між державним підприємством Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" (виконавець) та товариством з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" (замовник) був укладений договір про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню №1 (далі - Договір, арк. с. 15).

Відповідно до пункту 1.1. предметом Договору є надання виконавцем платних послуг по санаторно-курортному лікуванню клієнтів замовника в об'ємі і на умовах, оговорених сторонами в цьому договорі, в санаторіях МО України в 2009 році.

Згідно з пунктом 7.1. Договір вступає в силу з дня підписання обома сторонами і діє до 31 грудня 2009 року.

Пунктом 7.2. Договору визначено, що всі зміни і доповнення до цього договору оформляються письмово у вигляді додатків, додаткових угод, які є невід'ємною частиною.

В жовтні-листопаді 2010 року товариство з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" перерахувало державному підприємству Міністерства оборони України „Укрвоенкурорт" грошові кошти в сумі 194670,00 грн., що підтверджується платіжними дорученнями від 08.10.2010 № 421 на суму 65000,00 грн.; від 08.10.2010 № 422 на суму 65000,00 грн.; від 08.10.2010 № 423 на суму 57670,00 грн.; від 19.11.2010 № 489 на суму 7000,00 грн. (арк. с. 11-14).

В даних платіжних дорученнях вказане призначення платежу: „оплата за санаторно-курортні послуги згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року".

Як стверджує позивач, строк дії Договору закінчився 31 грудня 2009 року, санаторно-курортні послуги в 2010 році відповідачем не надавались, а тому вищевказані кошти є помилково перерахованими та підлягають поверненню.

Відмова відповідача повернути зазначені кошти і стала причиною звернення позивача до суду з даним позовом.

Вивчивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права та відповідність висновків суду обставинам справи, судова колегія вважає апеляційну скаргу такою, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до пункту 1.24. статті 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" під помилковим переказом розуміється рух певної суми коштів, внаслідок якого з вини банку або іншого суб'єкта переказу відбувається її списання з рахунку неналежного платника та/або зарахування на рахунок неналежного отримувача чи видача йому цієї суми у готівковій формі.

Пунктом 1.23. статті 1 Закону України „Про платіжні системи та переказ коштів в Україні" визначено, що неналежний отримувач - особа, якій без законних підстав зарахована сума переказу на її рахунок або видана їй у готівковій формі.

Відповідач в апеляційній скарзі вказує на те, що строк дії договору №1 про надання платних послуг по санаторно-курортному лікуванню від 01 вересня 2009 року був продовжений сторонами на 2010 рік, що підтверджує систематичне перерахування грошових коштів позивачем на розрахунковий рахунок відповідача з призначенням платежу „оплата за санаторно-курортне лікування згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року". Таким чином, перераховані позивачем грошові кошти є платою за Договором.

Проте, судова колегія відхиляє такі доводи відповідача, оскільки відповідно до пункту 7.2. Договору всі зміни і доповнення до цього договору оформляються письмово у вигляді додатків, додаткових угод, які є невід'ємною частиною.

Доказів укладення додатків чи додаткових угод до Договору сторонами не надано, як і не надано доказів надання відповідачем санаторно-курортних послуг. Відсутність заявок з боку позивача також свідчить про відсутність між сторонами договірних правовідносин у 2010 році.

Факт зазначення позивачем в платіжних дорученнях призначення платежу „оплата за санаторно-курортне лікування згідно договору №1 від 01 вересня 2009 року" не має пріоритетного значення при вирішенні спору, оскільки судом досліджуються фактичні правовідносини сторін.

На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що Договір припинив свою дію 31 грудня 2009 року.

Відповідно до статті 6 Указу Президента України від 16.03.1995 № 227/95 „Про заходи щодо нормалізації платіжної дисципліни в народному господарстві України" підприємства незалежно від форм власності мають повертати у п'ятиденний строк платникам помилково зараховані на їх рахунки кошти.

Статтею 1212 Цивільного кодексу України визначено, що особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

Положення цієї глави застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Положення цієї глави застосовуються також до вимог, зокрема, про повернення виконаного однією із сторін у зобов'язанні.

З врахуванням викладеного, судова колегія дійшла висновку про те, що вимоги позивача про стягнення 164670,00 грн. помилково перерахованих грошових коштів є обґрунтованими та підлягають задоволенню.

В той же час, колегія вважає за необхідне зазначити, що в резолютивній частині рішення вказано про стягнення основного боргу в розмірі 164670,00 грн.

Як вірно зазначено апелянтом у додаткових поясненнях до апеляційної скарги вказана сума не є основним боргом, а помилково перерахованими грошовими коштами. Викладене вбачається і з мотивувальної частини рішення суду, тому судова колегія вважає за необхідне виправити допущену судом першої інстанції помилку та вказати в резолютивній частині рішення про стягнення саме помилково перерахованих грошових коштів в розмірі 164670,00 грн.

Щодо відмови в задоволенні позовних вимог про стягнення відсотків за користування коштами в розмірі 32273,01 грн., судова колегія погоджується з рішенням суду першої інстанції в цій частині, з огляду на наступне.

Частиною другою статті 1214 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі безпідставного одержання чи збереження грошей нараховуються проценти за користування ними (стаття 536 цього Кодексу).

Відповідно до статті 536 Цивільного кодексу України за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.

Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами не встановлений щодо коштів, набутих без достатніх правових підстав. Одночасно застосування за аналогією положення частини першої статті 1048 Цивільного кодексу України є неприпустимим у зв'язку з тим, що відносини позики не є тотожними відносинам з безпідставного збагачення.

Таким чином, оскільки розмір відсотків ні договором, ні законом в даному випадку не встановлений, то позовні вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.

Щодо вимог про стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 8233,50 грн. та 3% річних в розмірі 10456,13 грн. судова колегія вважає їх такими, що задоволенню не підлягають, з наступних підстав.

Залежно від підстав виникнення цивільних прав та обов'язків діючим законодавством передбачена договірна та не договірна відповідальність. Договірна відповідальність має місце при порушенні цивільного обов'язку, що виникає з укладеного сторонами договору. Порушення договірного зобов'язання може полягати у невиконанні або у неналежному виконанні стороною свого обов'язку. Недоговірна відповідальність - це відповідальність за порушення цивільних прав та обов'язків, що виникають не з договору, а з інших підстав (юридичних фактів).

Як встановлено під час розгляду справи, між сторонами існували відносини з безпідставного набуття відповідачем майна (коштів) позивача, які законодавчо врегульовані главою 83 Цивільного кодексу України (Набуття, збереження майна без достатньої правової підстави), віднесеною до підрозділу 2 (Недоговірні зобов'язання), а саме нормами статей 1212, 1214 вказаного Кодексу.

Статтею ж 625 Цивільного кодексу України визначена відповідальність боржника за порушення грошового зобов'язання у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3% річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Вказане свідчить, що наведена норма права (ст.625 ЦК) регулює зобов'язальні відносини у випадку прострочення їх виконання, які в свою чергу в Цивільному кодексі віднесені до Розділу 1 Книги п'ятої (Загальні положення про зобов'язання).

Таким чином, за переконанням судової колегії, норми права, які регулюють зобов'язальні правовідносини, не можуть застосовуватися до інших правовідносин, зокрема, з набуття, збереження майна без достатньої правової підстави.

До того ж, наслідки безпідставного набуття майна врегульовані положеннями самої глави 83 Цивільного кодексу України (стаття 1214 Цивільного кодексу України), які є спеціальними до даних правовідносин, та передбачають, зокрема, право на нарахування процентів за користування безпідставно одержаними чи збереженими грошами, яке й було реалізовано позивачем шляхом заявлення ним позовних вимог про стягнення процентів за користування грошовими коштами, вирішених судом в рамках даної справи.

Судова колегія не погоджується з висновками суду першої інстанції щодо виникнення у відповідача цивільно-правового зобов'язання внаслідок безпідставного збагачення, оскільки в такому випадку у особи, що безпідставно набула майно, в тому числі й гроші, виникає односторонній обов'язок їх повернути, що не тотожно поняттю зобов'язання, яке надано в статті 509 Цивільного кодексу України.

Так, відповідно до статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У даному випадку позивач не був зобов'язаний вчиняти на користь відповідача жодних дій, оскільки Договір припинив свою дію 31 грудня 2009 року та лише відповідач відповідно до частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України зобов'язаний був повернути позивачу помилково перераховані грошові кошти.

Отже, до досліджених правовідносин сторін у справі положення статті 625 Цивільного кодексу України застосуванню не підлягають, оскільки судова колегія вважає, що безпідставне користування чужими грошовими коштами не є простроченням грошового зобов'язання, такі відносини не є зобов'язальними в розумінні статті 509 Цивільного кодексу України.

Посилання суду першої інстанції при вирішенні даної частини позовних вимог на постанову Верховного суду України від 14.11.2011 у справі № 6-4-цс11 щодо визначення поняття грошового зобов'язання судова колегія вважає помилковим, оскільки в зазначеній постанові надавалась оцінка саме зобов'язальним правовідносинам, заснованим на договорі надання послуг, тоді як в даній справі правовідносини сторін навпаки зобов'язальними не є.

Натомість, суд вважає, що саме з підстав, передбачених статтями 1212, 1214 Цивільного кодексу України, у відповідача виник обов'язок з повернення безпідставно отриманих коштів, як не договірна відповідальність за порушення юридичного обв'язку, оскільки не договірна відповідальність настає у разі порушення встановленого законом або іншим актом цивільного законодавства юридичного обов'язку, що має абсолютний характер. У абсолютних правовідносинах обв'язок особи полягає в утриманні від вчинення таких дій, що порушують суб'єктивні цивільні права та охоронювані законом інтереси інших учасників відносин. У разі ж порушення суб'єктивного цивільного права конкретного носія пасивний обов'язок трансформується у новий обов'язок, який полягає вже у здійсненні активних дій (зокрема, у поверненні безпідставно отриманого майна).

На підставі викладеного, колегія апеляційного суду вважає за необхідне відмовити в задоволенні позовних вимог про стягнення втрат від знецінення коштів внаслідок інфляції в розмірі 8233,50 грн. та 3% річних в розмірі 10456,13 грн., що тягне необхідність зміни оскарженого рішення суду першої інстанції.

Таким чином, оскільки господарським судом першої інстанції під час прийняття рішення у справі були неправильно застосовані норми матеріального права, колегія суддів згідно пункту 4 статті 104 Господарського процесуального кодексу України вважає за необхідне змінити таке рішення суду з відповідним перерозподілом судових витрат згідно зі статтею 49 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись статтею 101, пунктом 4 статті 103, статтею 105 Господарського процесуального кодексу України, суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу державного підприємства Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт" задовольнити частково.

2. Рішення господарського суду Автономної Республіки Крим від 26 березня 2013 року у справі № 901/545/13-г змінити, виклавши його резолютивну частину наступним чином:

„1.Позов задовольнити частково.

2.Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" (військове містечко № 3, будівля № 115, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 30639237, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" (вул. Перемоги, 16, кв.19, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 32843698, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) помилково перераховані грошові кошти в розмірі 164670,00 грн.

3.Стягнути з державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" (військове містечко № 3, будівля № 115, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 30639237, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" (вул. Перемоги, 16, кв.19, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 32843698, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) 3293,40 грн. судового збору.

4. В задоволенні позовних вимог товариству з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" в частині стягнення відсотків за користування грошами в розмірі 32273,01 грн., витрат від знецінення грошових коштів внаслідок інфляції в сумі 8233,50 грн. та 3% річних в розмірі 10456,13 грн. - відмовити."

5. Стягнути з товариства з обмеженою відповідальністю „Санаторно-курортне об'єднання „Укркурорт" (вул. Перемоги, 16, кв.19, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 32843698, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) на користь державного підприємства Міністерства оборони України „Укрвійськкурорт" (військове містечко № 3, будівля № 115, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542; код ЄДРПОУ 30639237, відомості про розрахункові рахунки в матеріалах справи відсутні) витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги в розмірі 186,90 грн."

3. Господарському суду Автономної Республіки Крим видати відповідні накази.

Головуючий суддя К.Г. Балюкова

Судді Ю.М. Гоголь

В.М. Плут

Розсилка:

1. Товариство з обмеженою відповідальністю "Санаторне-курортне об'єднання "Укркурорт"

(вул. Перемоги, 16, кв.19, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)

2. Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт"

(військове містечко № 3, будівля № 115, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)

3. Державне підприємство Міністерства оборони України "Укрвійськкурорт"

(вул. Мате Залкі, 17б, готель "Звездний", м. Сімферополь, 95053)

4. Центр медичної реабілітації та санаторного лікування "Крим"

(вул. Санаторна, 1, смт. Партеніт, м. Алушта, 98542)